Розроблено теоретичні засади та вдосконалено технологію вирощування садивного матеріалу модрини європейської у теплицях з застосуванням інтенсивних методів за умов Лівобережного Лісостепу України. Доведено, що завдяки розподілу насіння на фракції за розміром і щільністю збільшується енергія проростання, лабораторна схожість, а також кількість здорового насіння. Виявлено, що застосування агростимуліну, емістиму-С, триману-1, фумару, ПАБК для 18-годинного замочування насіння сприяє підвищенню його якісних показників. З'ясовано, що для вирощування сіянців модрини європейської у теплицях доцільно використовувати торф'янистий субстрат та зв'язно-піщану грунтову суміш з внесенням 1-сантиметрового шару у борозну. Установлено, що кращим матеріалом для загортання насіння та мульчування сходів є свіжа соснова тирса. Показано високу ефективність сумісного застосування агростимуліну та амофосу під час вирощування садивного матеріалу зазначеної рослини у теплицях. Визначено, що обробка коренів сіянців модрини європейської полімерною плівкотвірною композицією екзопліакриламіду з додаванням емістиму-С сприяє збільшенню приживлюваності сіянців і темпів росту культур у висоту та за діаметром у перші три роки вирощування.

  Скачати повний текст

Розглянуто поняття природного ресурсного потенціалу агропромислового комплексу (АПК), його системне уявлення, виконано економічний аналіз впливу інтеграційних та інтенсифікаційних процесів на стан природного ресурсного потенціалу АПК. Проведено факторний аналіз відтворювальних процесів компонентів природного ресурсного потенціалу АПК, наведено алгоритм його оцінки, системи інформаційного забезпечення. Розроблено організаційно-економічний механізм стимулювання відтворення природного ресурсного потенціалу АПК, удосконалено його фіскальну систему, запропоновано нові методологічні підходи щодо проведення екологічного страхування ресурсного потенціалу аграрної сфери, інвестиційного забезпечення економічного відтворення природного ресурсного потенціалу АПК. Обгрунтовано необхідність подальшого розвитку екологічного страхування та аудиту. Розроблено програмне забезпечення відтворення природного ресурсного потенціалу АПК на регіональному рівні, з'ясовано його соціально-економічну значущість, наведено рекомендації з його відтворення.

  Скачати повний текст

Дисертаційна робота є комплексним монографічним дослідженням, в якому виявлено теоретичні та практичні проблеми договірного регулювання відносин у сфері надання інформаційних послуг та запропоновано шляхи їх вирішення, визначено особливості правового регулювання договорів у сфері надання інформаційних послуг та розроблено пропозиції з удосконалення цивільно-правового регулювання договорів у сфері надання інформаційних послуг в умовах проведення рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України.У розділі 1 «Загальна характеристика інформації та інформаційних послуг у цивільному праві» набули подальшого розвитку положення про розмежування дій з інформацією в цивільному правовідношенні та наданням інформаційних послуг. Доведено, що надання публічної інформації за запитом на отримання такої інформації є інформаційною адміністративною послугою, а надання інформації учаснику цивільних правовідносин, який реалізує своє суб'єктивне право на інформацію, є суб'єктивним цивільно-правовим обов'язком. Надана аргументація відносно того, що надання інформації стороною цивільно-правового договору, предметом якого не є надання інформаційної послуги, але до змісту якого входить обов'язок здійснити дії, спрямовані на ознайомлення другої сторони з певною інформацією щодо товару, роботи тощо, не перетворює такий договір у договір про надання інформаційних послуг. Щодо оферти та публічної обіцянки винагороди – то надання інформації є їх змістовною складовою.Доведено, що серед послуг інформаційного характеру доцільно виділити інформаційні послуги та послуги, які тісно пов'язані з інформаційними. Інформаційні послуги запропоновано розглядати у двох значеннях: 1) інформаційні послуги в широкому значенні, що включають в себе різноманітні дії виконавця зі створення, отримання, пошуку, обробки, систематизації, передачі, поширення, охорони тощо інформації за завданням замовника з метою задоволення його різноманітних потреб інформаційного характеру; 2) інформаційні послуги у вузькому значенні як дії щодо забезпечення користувача інформацією, що мають нематеріальний характер, створюють певний корисний ефект немайнового характеру та спрямовані на досягнення результату, що не має уречевленого вигляду та задовольняє інформаційні потреби користувача. Послугами, які тісно пов'язані з інформаційними, є послуги, що забезпечують доступ, передачу інформації, сприяють її зберіганню, мають допоміжний, «обслуговуючий» характер (телекомунікаційні послуги, послуги зв'язку тощо).У розділі 2 «Загальні положення про договори в сфері надання інформаційних послуг» уперше запропоновано авторське визначення договору про надання інформаційних послуг як домовленості сторін, за якою одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника (користувача інформаційних послуг)) надати інформаційні послуги, результати яких не охороняються як об'єкти права інтелектуальної власності, мають певний корисний ефект немайнового характеру для замовника (користувача інформаційних послуг), а замовник (користувач інформаційних послуг) зобов'язується оплатити виконавцеві інформаційні послуги, якщо інше не встановлено договором.^UThe dissertation is a comprehensive monographic research, where theoretical and practical problems of contractual regulation of relations in the field of providing information services have been identified and the ways to solve them have been suggested; specific features of legal regulation of contracts in the field of providing information services have been determined and propositions for improving civil and legal regulation of the contracts in the field of providing information services in terms of recodification (update) of the civil legislation of Ukraine have been elaborated.Provisions on the delimitation of actions with information in civil legal relations and the provision of information services have gained further development in the Section 1 “General characteristics of information and information services in civil law”. It has been proved that the provision of public information upon the request for obtaining such information is an information administrative service, and the provision of information to a participant in civil legal relations, who realizes his subjective right to information, is a subjective civil obligation.It has been argued that the provision of information by a party to a civil contract, the subject of which is not the provision of information services, but the content of which includes the obligation to take action aimed at acquainting the other party with certain information about the product, work, etc., does not transfer such a contract into an information services supply agreement. In regard to the offer and the public promise for a reward, the provision of information is their substantive component.The author has proved that among the services of information nature it is expedient to distinguish information services and services that are closely related to information ones. Information services have been offered to be considered in two meanings: 1) information services in a broad sense that include various actions of the talent on creating, receiving, searching, processing, systematizing, transmitting, distributing, protecting, etc. information on behalf of the order giver to meet his various needs of informational nature; 2) information services in a narrow sense as actions on providing the user of information with intangible information that create a certain beneficial effect of a non-material nature and aimed at achieving a result that has no tangible content and meets the information needs of the user.Services that are closely related to information ones are services that provide access, transmission of information, facilitate its storage, have an ancillary, “service” nature (telecommunications services, communication services, etc.).The author, for the first time, in the Section 2 of the dissertation “General provisions on agreements in the field of providing information services” has offered own definition of the information services supply agreement as a contract of the parties, where one party (talent) undertakes to provide information services on behalf of the other party (order giver (user of information services)), the results of which are not protected as objects of intellectual property rights, have a certain beneficial non-material effect for the order giver (user of information services), and the order giver (user of information services) undertakes the obligation to pay the talent for the information services, unless otherwise provided by the agreement.It has been proved for the first time that the information services supply agreement is a general concept for contracts, the subject matter of which is information services in a broad sense, which include information services (information services in a narrow sense), advisory services, consulting services, auditing services, marketing services etc.The author has improved scientific approaches to determining the place of the information services supply agreement within the system of civil contracts with the clarification that such agreements belong to the group of contracts for the provision of services, but are of independent type of civil contracts – the information services supply agreements, which, in turn, are divided into separate types due to the peculiarities of the provision of information services: the information services supply agreement, the agreement on the provision of consulting services, the agreement on the provision of audit services, etc.

В умовах цифрового суспільства відбувається процес оновлення видів об’єктів права інтелектуальної власності, до яких відноситься і телевізійний формат (далі – ТВ-формат або формат). Дисертаційна робота є одним з перших у вітчизняній науці комплексним монографічним дослідженням, в якому виявлено теоретичні та практичні проблеми правового регулювання ТВ-форматів на міжнародному і національному рівнях, а саме визначена правова природа ТВ-формату, проаналізовано елементи, з яких він складається, виокремлено ознаки, що дають можливість віднести його до складних об’єктів права інтелектуальної власності зі змішаною правовою природою, визначити засоби охорони майнових прав на нього, розглянуто договірні конструкції, які опосередковують процес створення та розпорядження майновими правами на ТВ-формат, а також інші дотичні до цього проблеми. За результатами проведеного дослідження було сформульовано низку теоретичних положень та висновків. У розділі 1 «Розвиток категорії «формат» у праві інтелектуальної власності» висвітлено ґенезу терміну формат і категорії телевізійний формат, етапи їх розвитку, описано сфери, в яких виникає і використовується формат і ТВ-формат, здійснено аналіз міжнародного та національного досвіду правового регулювання ТВ-форматів. З’ясовано, що термін формат розвивається паралельно з технологічним прогресом, еволюціонує, набуваючи ознак правової категорії у понятійному апараті юридичної науки, що потребує свого дослідження. Так, якщо цей термін спочатку застосовувався виключно в значенні спеціального диференціатора розміру, зовнішнього вигляду або структури того чи іншого об‘єкта, то згодом ним стали позначатися різні процеси та явища, а такі поняття як радіоформат, телеформат, аналоговий або цифровий формат, формат квест-кімнат, спортивних ігор, телевізійних каналів, формат подачі журналістських матеріалів в Інтернеті (лонгрід) тощо, стали широковживаними.Встановлено, що ТВ-формат своєю появою завдячує виокремленню медіаіндустрії як сфери виробництва та розповсюдження телевізійного, кіно- і радіоконтенту. Уперше виділено основні етапи, що безпосередньо пов’язано з правовим регулюванням створення, розповсюдження та розпорядження майновими правами на ТВ-формат: І етап (з 1950 р. по 1970 р.) – виникнення, адаптація та глокалізація форматів; ІІ етап (з 1970 р. по 1980 р.) – формування наукової доктрини щодо правової природи форматів; ІІІ етап (з 1980 р. по 1990 р.) – вирішення проблем захисту форматів (судова практика, створення неурядових організацій в цій сфері, зокрема, FRAPA та ін.); ІV етап (з 1990 р. по теперішній час) – глобалізація форматів і застосування договірних конструкцій, які обумовлюють процес створення, використання та розпорядження майновими правами на ТВ-формат.Визначено місце ТВ-формату серед інших об’єктів права інтелектуальної власності. Досліджено охороноздатні (юридично значущі) та утилітарні (юридично байдужі, тобто ті, що не підлягають охороні) елементи формату, запропоновано класифікацію їх різних видів. Уперше класифіковано процеси, які обумовлюють цивільний оборот ТВ-формату, а саме: адаптацію, глокалізацію та глобалізацію. Доводиться, що адаптація полягає в переробці або пристосуванні базового ТВ-формату до національних особливостей тієї країни, в якій буде демонструватися створений на його основі аудіовізуальний твір (телевізійна програма). Право адаптації реалізується сторонами за допомогою ліцензійного договору, в межах якого ліцензіар надає ліцензіату право змінювати певні елементи або доповнювати ТВ-формат новими елементами. У такий спосіб оригінальний твір – телевізійна програма адаптується на локальному рівні і ліцензіат створює похідний твір – адаптований аудіовізуальний твір (телевізійну програму).З’ясовано, що, починаючи з 50-х років минулого століття, більшість країн світу намагалися, спираючись на дослідження науковців, забезпечити правовий захист ТВ-форматів на рівні законодавства. Однак, недосягнення єдності у з'ясуванні правової природи ТВ-формату, а звідси і неможливість визначитись з тим правовим механізмом, який би забезпечив захист прав на цей об’єкт, пояснює той факт, що в сучасних умовах ТВ-формат на рівні національного законодавства різних країн світу охороняється або нормами права інтелектуальної власності, або нормами інших галузей права та інститутів, або взагалі не охороняється. Стан невизначеності правової природи та режиму захисту прав на ТВ-формат привів до створення міжнародних неурядових організацій (Міжнародна Асоціація по визнанню і захисту форматів – The Format Recognition and Protection Association – FRAPA, Міжнародна асоціація юристів у галузі охорони форматів – International Format Lawyers Association), метою яких стало визнання та захист прав на ТВ-формат. Таким чином, на міжнародному рівні почала формуватися практика захисту прав на ТВ-формати неправовими засобами, які носять рекомендаційний характер.^UIn a digital society, there is an ongoing process of updating the types of intellectual property rights, which includes the television format (henceforth, TV format).This thesis is one of the first comprehensive monographic studies in the national science that identifies theoretical and practical issues of legal regulation of TV formats at the international and national levels, namely, the legal nature of the TV format is defined, its elements are analysed, and the features that make it possible to classify it as a complex object of intellectual property rights with a mixed legal nature, to determine the means of protection of proprietary rights, are identified. Based on the results of the study, the author formulates a number of theoretical provisions and conclusions.Chapter 1 "Development of the Category of "Format" in Intellectual Property Law" outlines the genesis of the category of television format and the term "format", the stages of their development, describes the areas in which "format" arises and is used, and analyses the international and national experience of legal regulation of TV formats.It is established that the term "format" develops in parallel with technological progress depending on the scope of application, and it is evolving, acquiring the features of a legal category in the conceptual framework of legal science which requires its own examination. Thus, while initially the term "format" was used exclusively in the sense of a special differentiator of the size, appearance or structure of an object, later it began to refer to various processes and phenomena, and such concepts as a radio format, TV format, analogue or digital format, the format of escape rooms, sports games, television channels, the format of presentation of journalistic materials on the Internet (long read) became widely used.The author suggests that the TV format was created due to the separation of the media industry as a sphere of production and distribution of television, cinema, and radio content. For the first time, the author identifies four main stages which are directly related to the legal regulation of creation, distribution, and assignment of property rights to the TV format: Stage I (from 1950 to 1970) - appearance, adaptation and glocalization of formats; Stage II (from 1970 to 1980) - formation of the scientific doctrine on the legal nature of formats; Stage III (from 1980 to 1990) - solving the problems of format protection (court practice, the establishment of non-governmental organizations in this area, in particular, FRAPA, etc. ); IV stage (from 1990 to the present) – globalization of formats and application of contractual structures that determine the process of creation, use and disposal of property rights to a TV format.The author determines the place of the TV format among other objects of intellectual property rights. The author examines the protectable (legally significant) and utilitarian (legally irrelevant, not subject to protection) elements of the format, and proposes qualifications for their various types.For the first time, the author has classified the processes that determine the civil turnover of the TV format, namely adaptation, glocalization, and globalization. It is argued that adaptation involves modifying or adapting the basic TV format to the national particulars of the country in which the audiovisual work (television program) created on its basis will be broadcast. The right of adaptation is exercised by the parties through a licence agreement, under which the licensor grants the licensee the right to change certain elements of the TV format or supplement it with new elements. In this way, the original work – a television program – is adapted at the local level and the licensee creates a derivative work – an adapted audiovisual work (television program).It is established that since the 50s of the last century, most countries of the world have tried, based on research by scholars, to ensure legal protection of TV formats at the legislative level. However, the failure to achieve unity in clarifying the legal nature of the TV format, and hence the inability to determine the legal mechanism which would ensure the protection of rights to this object, explain the fact that in modern conditions, the TV format at the level of national legislation of different countries of the world is protected either by the norms of intellectual property law or by the norms of other branches of law.