Обгрунтовано специфіку саксофона, його технічні та виразові можливості у музичній творчості XX ст. Розглянуто аспект задіяності даного музичного інструменту у творах сонатного жанру. Запропоновано періодизацію розвитку жанру сонати для саксофона та виявлено характерні тенденції формування та подальшої еволюції жанру, індивідуальні особливості кожного з визначених періодів, характеристику технічних і виразових можливостей інструмента. Висвітлено процеси жанрово-стильової модифікації сонати для саксофона у контексті композиторської практики XX ст. У зв'язку з цим виділено різновиди сонати для саксофона. За типом музичної семантики виокремлено "гілки" сонатного "древа", а саме: необарокову, неокласичну, неоромантичну, фольклорну, сонату у джазовому стилі й авангардну сонату. за критеріями виконавського складу вирізнено її рівновиди, а саме: сонату-соло, ансамблеву сонату (саксофон і фортепіано, саксофон, віолончель і фортепіано, саксофон і банджо), сонату у супроводі симфонічного оркестру та різноманітних складів камерного ансамблю (зокрема естрадного). У контексті цілісної жанрової системи сонатної творчості визначено певні типи співвідношення партій саксофона та фортепіано - "паритетний", "акомпанементний", "персоніфікацію", непередбачуване співвідношення (партії інструментів не виписані у нотному тексті, а залежать від волі виконавця). У контексті загальних тенденцій музичної культури XX ст. виявлено індивідуалізацію сольної партії в сонатах для саксофона, для якої притаманними є каденція та нетрадиційні виконавські прийоми гри на інструменті.

  Скачати повний текст