Вперше комплексно досліджено громадсько-політичну діяльність О. Гончара у контексті суспільно-політичних процесів в Україні у другій половині XX ст. Наведено нові факти про дану епоху, розкрито маловивчені аспекти біографії митця. Проаналізовано еволюцію поглядів О. Гончара на суспільно-політичні процеси в СРСР. Розглянуто основні напрями діяльності письменника на посаді депутата Верховної Ради УРСР та СРСР, члена ЦК КПУ, голови Спілки письменників України. Доведено, що політична діяльність О. Гончара була спрямована на рішення актуальних проблем національно-культурного розвитку республіки, протистояння асимілятивній політиці центру. Висвітлено суттєвий внесок митця у становлення української державності, духовний розвиток нації, зокрема, збереження та відродження української мови й історико-архітектурних пам'яток України.

  Скачати повний текст

Вивчено правовий статус жертв злочинів на міжнародному і національному рівнях. Досліджено ступінь визнання міжнародно-правових норм у галузі захисту прав жертв злочинів державами та їх імплементацію у внутрішньому праві, розкрито особливості предмета регулювання і змісту норм, а також проаналізовано міжнародні і національні механізми правового захисту даної категорії осіб. Вперше в українському правознавстві на теоретичному рівні розглянуто зміст правового статусу жертв злочинів, здійснено критичний аналіз його закріплення в міжнародному і національному праві, а також практики правозахисної діяльності стосовно даної категорії осіб. Це дало можливість запропонувати цілісну концепцію міжнародного та внутрішньодержавного захисту жертв злочинів як складового елементу загальної системи захисту прав людини.

  Скачати повний текст

Вивчено особливості тиреотоксикозу (ТТ) у пацієнтів віком понад 60 років, які живуть у Прикарпатському йододефіцитному регіоні. Встановлено, що у осіб похилого та старечого віку понад 50 % гіпертиреоїдних станів зумовлює вузловий токсичний зоб. Виявлено, що понад 70 % хворих віком понад 60 років мають по декілька показань до операції. Доведено, що у пацієнтів похилого та старечого віку слід уникати значних за обсягом оперативних втручань, зважаючи на важкість медикаментозної корекції тиреоїдної дисфункції у післяопераційному періоді. Досліджено, що розвиткові післяопераційного гіпотиреозу в осіб з імуногенним ТТ сприяє високий титр антитіл до тиреоїдної пероксидази, тривалість захворювання понад чотири роки, тиреостатичної терапії понад два роки та невелика маса (5 - 6 г) кукси щитовидної залози. Встановлено, що у хворих із багатовузловим токсичним зобом гіпотиреоз виникає, якщо під час операції формується кукса масою менше чотирьох грамів.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена комплексному дослідженню питань, що стосуються організаційно-правової основи внутрішньої системи правосуддя міжнародних міжурядових організацій (далі – ММУО). У роботі охарактеризовано становлення і розвиток внутрішньої системи правосуддя ММУО. Вказано, що створення Адміністративного трибуналу Ліги Націй було зумовлено необхідністю вирішення суперечок між співробітниками персоналу та адміністрацією організації, наділеної імунітетом від юрисдикції держав, що виникали у зв'язку з неналежним виконанням чи порушенням умов призначення і внутрішніх актів, якими було визначено порядок проходження міжнародної цивільної служби. Приділено увагу питанню реформування внутрішньої системи правосуддя ООН, зосереджено на існуючих недоліках внутрішньої системи вирішення суперечок ООН, яка існувала до 2009 р. Виокремлено цілі і завдання внутрішньої системи правосуддя ММУО. Охарактеризовано неформальний рівень внутрішньої системи правосуддя ООН; вказано, що неформальний рівень урегулювання суперечок між співробітниками персоналу та адміністрацією ООН представлений, насамперед, Канцелярією Омбудсмена й посередників. Акцентовано увагу на тому, що вирішення суперечок шляхом звернення до неформальних механізмів внутрішньої системи правосуддя ООН базується на принципах конфіденційності, добровільності, оперативності та неупередженості. Розкрито організаційно-правову структуру формального рівня внутрішньої системи правосуддя ООН, яка представлена Трибуналом зі спорів ООН, Апеляційним трибуналом ООН (далі – АТ ООН) і Групою управлінської оцінки. Проаналізовано статус суддів трибуналів ООН. Зосереджено увагу питанні щодо вирішення трудових суперечок у межах спеціалізованих установ ООН (МОП, МВФ, СБ). Розкрито організаційно-правовий механізм внутрішньої системи правосуддя міжнародних регіональних організацій (РЄ, НАТО, ОАД, ОБСЄ). Підсумовано, що такі механізми вирішення суперечок між співробітниками персоналу й адміністрацією мають двоступеневу структуру, що включає в себе можливість внутрішнього перегляду адміністративного рішення і звернення до офіційного органу, рішення якого є остаточними.^UThe thesis is devoted to the complex research of the issues concerning the organizational and legal basis of internal system of justice of international intergovernmental organizations (hereinafter – IGOs). The paper describes the formation and development of the internal justice system of IGOs. It is stated that the establishment of the Administrative tribunal of the League of Nations was due to the need to resolve disputes between staff and administration of the organization, endowed with immunity from jurisdiction, arising from improper implementation or violation of the conditions of appointment and internal acts which determined the procedure for international civil service. Attention is paid to the issue of reforming the UN internal justice system, focusing on the existing shortcomings of the UN internal dispute resolution system, which existed until 2009. The purpose and tasks of the internal justice system of the IGO are highlighted. The informal level of the internal justice system of the UN has been characterized; it is stated that the informal level of dispute settlement between staff and the UN administration is represented by the Office of the United Nations Ombudsman and Mediation Services. The emphasis is placed on resolving disputes through recourse to the informal mechanisms of the UN internal justice system based on the principles of confidentiality, voluntariness, efficiency and impartiality. The organizational and legal structure of the formal level of the UN internal justice system, which is represented by the UN Dispute Tribunal, the UN Appeals Tribunal (hereinafter – UNAT) and the Management Evaluation Group, has been highlighted. The status of judges of UN tribunals has been analyzed.The focus is on resolving labor disputes within specialized UN agencies (ILO, IMF, WB). The organizational and legal mechanism of the internal justice system of international regional organizations (CoE, NATO, OAS, OSCE) has been revealed. It is concluded that such mechanisms for resolving disputes between staff and administration have a two-tier structure, which includes the possibility of internal review of the administrative decision and appeal to the official body, whose decisions are final.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню питань, що стосуються міжнародної організаційно-правової основи захисту прав людини у бізнес-сфері. У роботі розкрито ґенезу міжнародно-правового регулювання захисту прав людини у підприємницькій сфері. Акцентовано увагу на загальних і спеціальних міжнародно-правових актах, прийнятих на міжнародному універсальному і регіональному рівнях.Охарактеризовано правову основу щодо правової регламентації прав жінок у бізнес-сфері. Проаналізовано положення універсальних і регіональних міжнародних актів, що стосуються різних аспектів забезпечення прав неповнолітніх у бізнес-сфері. Зосереджено увагу на положеннях загальних основоположних договорів у галузі захисту прав дитини, програмних документах міжнародних міжурядових організацій, конвенціях МОП. Надано характеристику основоположних актів у галузі захисту трудових прав осіб з інвалідністю. Акцентовано увагу на положеннях міжнародних актів, що стосуються осіб похилого віку. Зосереджено увагу на міжнародно-правових актах, що стосуються такої категорії осіб, як працівники-мігранти.Проаналізовано компетенцію міжнародних універсальних та регіональних інституційних механізмів захисту прав людини у сфері підприємництва.^UThe dissertation is devoted to the complex study of the issues concerning the international organizational and legal basis of protection human rights in the business sphere. The genesis of international legal regulation of human rights protection in the business sphere has been studied. The emphasis is placed on general and special international legal acts adopted at the international universal and regional levels.The legal basis in the field of regulation of women's rights in the business sphere has been analyzed. The provisions of universal and regional international acts concerning various aspects of ensuring the rights of minors in the business sphere have been analyzed. The focus is on the provisions of the General Fundamental Treaties on the Protection of the Rights of the Child, policy documents of international intergovernmental organizations, the ILO conventions. The basic acts in the field of protection of labor rights of persons with disabilities (disabled people) have been analyzed. The emphasis is placed on the provisions of international instruments concerning the elderly. Attention is paid to international legal acts concerning such categories of persons as migrant workers.Attention is paid to the international universal and regional institutional mechanism for the protection of human rights in business sphere.

У роботі досліджено ґенезу правової основи поліцейського співробітництва держав-членів ЄС з моменту функціонування його на рівні Європейського Співтовариства. Акцентовано увагу на тому, що держави-члени ЄС є учасниками низки міжнародних угод універсального і регіонального характеру у сфері протидії організованій злочинності, що слугує додатковим підґрунтям у розширенні цієї співпраці за межі ЄС та створення «розширеної коаліції» у протидії злочинності. Розкрито сутність Політичних циклів ЄС щодо серйозної й організованої злочинності, які мають за мету надання допомоги державам-членам у здійсненні чинного законодавства про транскордонне співробітництво щодо серйозної та організованої злочинності. Проаналізовано стратегічні документи ЄС у сфері забезпечення безпеки Союзу. Зазначено, що поліцейські органи, нарівні зі збройними силами, жандармерією, воєнізованими формуваннями, президентською охороною, розвідувальними органами і службами безпеки, береговою охороною, митною службою тощо, є невід'ємною складовою механізму безпеки Союзу, оскільки мають за завдання захист прав і свобод громадян, за потреби, й інститутів ЄС; протидію організованій злочинності.Проаналізовано установчі договори ЄС, «спеціалізовані» акти, що охоплюють сферу окремих транснаціональних злочинів (тероризм, наркобізнес, торгівля людьми, фінансові злочини, зокрема шахрайство, корупція; екологічні злочини, контрабанда мігрантів), які регламентують співпрацю правоохоронних органів держав-членів ЄС у протидії сучасним загрозам. Зважаючи на тісний зв'язок злочину тероризму і безпекою громадських місць, проаналізовано акти ЄС у цій сфері та практику проведення спецоперацій («Верстек», Муга», «Сахар», «Міленіум» та ін.).Розкрито форми і напрямки поліцейського співробітництва держав-членів Європейського Союзу. Зазначено, що поліцейське і судове співробітництво держав-членів ЄС здійснюється через національні поліцейські сили, прикордонні служби або судові органи шляхом обміну інформацією, забезпечення доказової бази, надання допомоги та затримання і передачі, осіб, які розшукуються. Серед напрямків співробітництва акцентовано на таких як: обмін інформацією між поліцією з використанням різних інформаційних систем (Шенгенська інформаційна система (SIS), Інформаційна система Visa (VIS), PNR (ім'я пасажира) та ін.).; оперативне співробітництво між правоохоронними органами держав-членів; спільні слідчі групи; співпраця між підрозділами спеціального призначення; мережі національних спеціалізованих підрозділів; центри співпраці поліції та митниці тощо. Досліджено організаційно-правову основу поліцейського співробітництва держав-членів ЄС. Акцентовано увагу на тому, що організаційно-правовий механізм з протидії злочинності в ЄС має складну систему. Так у Союзі функціонують «загальні (універсальні)» інституції з протидії злочинності, зокрема Європол, ENISA, OLAF, EMSC та ін., які координують співпрацю, надають допомогу правоохоронним органам держав-членів ЄС, зокрема судовим, митним та ін. Разом із тим, особливістю діяльності ЄС у протидії окремим злочинам є створення «вузькопрофільних» структур (напр.: неформальна мережа з протидії екологічній злочинності – «EnviCrimeNet» з метою надання більшого імпульсу у цій галузі співпраці правоохоронних органів; оперативна група Mare (JOT MARE), Центр по боротьбі з серйозною й організованою злочинністю Європолу (ESOCC) та ін.). У роботі проаналізовано положення законодавства ЄС, міжнародних актів універсального і регіонального характеру, присвячених правовому статусу співробітників поліції ЄС. Зазначено, що при підборі поліцейського персоналу має дотримуватися принцип гендерної рівності. Виділено основні проблеми в правовому регулюванні діяльності працівників поліції, зокрема вказано на відсутність належної правової регламентації права на забезпечення особистої безпеки самих працівників поліції при виконанні покладених на них обов'язків, з огляду на ризики, що виникають під час масових санкціонованих і несанкціонованих заходів (футбольні матчі, мітинги, демонстрації тощо); у випадку вчинення терористичних актів; затримання осіб, які скоїли злочин. Розглянуто практику Європейського суду з прав людини щодо дотримання співробітниками поліції наданих їм повноважень.У роботі проаналізовано положення законодавства ЄС, міжнародних актів універсального і регіонального характеру, присвячених правовому статусу співробітників поліції ЄС. Охарактеризовано акти, що визнаються стандартами поведінки поліцейських. Зазначено, що при підборі поліцейського персоналу має дотримуватися принцип гендерної рівності. Підкреслено роль Агентства ЄС з навчання співробітників правоохоронних органів (CEPOL). Проаналізовано акти, що містять вимоги до працівників поліції держав-членів ЄС щодо дотримання прав людини при виконанні покладених на них обов'язків. Розглянуто практику Європейського суду з прав людини у цій сфер.^UThe research paper is devoted to the complex study of questions concerning the legal basis for police cooperation of the Member States of the European Union. This paper examines the genesis of the legal framework for police cooperation between EU Member States since its functioning within the European Community. The attention is given to the fact that Member States are parties to a number of international treaties both universal and regional on combating organized crime, which serves as an additional basis to expand cooperation beyond the EU and to create an “extended coalition” to combat crime. The essence of Political Cycles of the EU on serious and organized crime aimed to assist Member States in the implementation of existing legislation on cross-border cooperation on serious and organized crime is given. Legal analyses on the basis of EU security and states that the police authorities, along with the armed forces, the gendarmerie paramilitary, the presidential guard, intelligence agencies and security services, coast guard, customs, etc., is an integral part of security mechanism of the Union as they have for the task of protecting the rights and freedoms of citizens, if necessary, and the EU institutions; counteracting organized crime. The founding treaties of the EU, “specialized” acts covering the scope of individual transnational crimes (terrorism, drug trafficking, trafficking in human beings, financial crimes, including fraud, corruption; environmental crimes, smuggling of migrants), regulating law enforcement cooperation counter current threats are analysed. The EU acts and good practice in combating organized crime (“Verstek”, “Moog”, “Sahar”, “Millennium” operations and others) are analysed. The forms and directions of police cooperation of the Member States of the European Union is disclosed. It is noted that police and judicial cooperation between EU Member States is carried out through national police forces, border guards or judicial authorities through the exchange of information, the provision of evidence, assistance, detention and transfer of wanted persons. Among the areas of cooperation such as transfer of information between police using different information systems (Schengen Information System (SIS), information system Visa (VIS), PNR (passenger name), etc.); prompt cooperation between law enforcement authorities of the Member States; mutual investigation; cooperation of special-purpose units; networks of national specialized units; police and customs cooperation centres and more. The organizational and legal basis of the police cooperation of the EU Member States is investigated. Attention is drawn to the fact that the legal mechanism for combating crime in the EU is complex. Thus, the Union has “common (universal)” institutions to combat crime, including Europol, ENISA, OLAF, EMSC and others, which coordinate cooperation, assist law enforcement agencies within the EU, including the judiciary, customs etc. At the same time, the EU's specific activity in combating individual crimes is the creation of “narrow-profile” units (e.g. informal networks and environmental crime – “EnviCrimeNet” to give more motivation to this area of law enforcement cooperation; operational force Mare (JOT MARE), The Europol Centre for the Suppression of Serious and Organized Crime (ESOCC), the Joint Task Force on Cybercrime (J-CAT), and others. The article analyses the provisions of EU law, international acts both universal and regional, concerning the legal status of EU police officers. Acts that recognize standards of police behaviour are characterized. It is stated that the principle of gender equality should be respected in the selection of police personnel. The author highlights the main problems of legal regulation of employees of the police, particularly, indicated for lack of proper legal regulation of the right to personal security most police officers in the performance of their duties, in view of the risks that arise during mass authorized and unauthorized events (football matches, rallies, demonstrations, etc.); in case of terrorism; detention of the perpetrators of the crime. The case-law of the European Court of Human Rights regarding the observance of the powers conferred on them by the police is examined. The paper analyzes the provisions of EU legislation, international acts of universal and regional nature on the legal status of EU police officers. Acts recognized as standards of conduct for police officers are described. It is stated that the principle of gender equality should be observed in the selection of police personnel. The role of the EU Law Enforcement Agency (CEPOL) is emphasized.The acts containing the requirements to the police officers of the EU member states regarding the observance of human rights in the performance of their duties are analyzed. The case law of the European Court of Human Rights in this area is considered.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню питання щодо міжнародно-правового регулювання статусу правозахисників. У Розділі 1 надано характеристику міжнародно-правових актів на універсальному і регіональному рівнях щодо регламентації окремих аспектів становища правозахисника. На основі проведеного аналізу міжнародних актів встановлено, що в питанні ідентифікації та визначення особи як правозахисника важливе значення має не рід занять, статус чи навички, а саме правозахисний характер діяльності. Зазначено, що Декларація 1998 р. не створює нових прав, а лише підкреслює важливість роботи правозахисників і формулює, як ці права застосовуються до їхньої роботи. Підсумовано, що в міжнародно-правових актах універсального характеру суттєва увага зосереджена на питаннях захисту правозахисників. Окрема увага приділяється питанню захисту жінок-правозахисниць, захисників екологічних прав людини, правозахисників, які борються з корупцією та працюють у сфері захисту прав мігрантів, шукачів притулку та біженців.На міжнародному регіональному рівні охарактеризовано акти щодо становища правозахисників, прийняті в межах ЄС, РЄ, ОБСЄ, АС, ОАД тощо. Встановлено, що регіональні міжнародні акти базуються на положеннях Декларації про правозахисників 1998 р., оперують поняттям «правозахисники», наданим у Декларації та направлені, передусім, на забезпечення їхньої безпеки.У Розділі 2 розкрито питання щодо забезпечення права на свободу зібрання та об’єднань, свободи вираження поглядів і права на захист у контексті діяльності правозахисників. Приділено увагу праву на захист правозахисників, зокрема жінок-правозахисниць. Охарактеризовано порушення та обмеження означених прав і свобод, наведено практику контрольних органів ООН з цього питання. Акцентовано, що порушення прав людини правозахисників, як правило, є частиною системи, мета якої – залякати правозахисників і покласти край їхнім критичним виступам, послабити їхні організаційні структури і не допустити залучення інших людей до роботи із захисту прав людини. У третьому розділі приділено увагу універсальним, регіональним міжнародним інституціям загального і спеціального характеру, до компетенції яких віднесено питання захисту правозахисників. Підкреслено роль установчих органів ООН (Генеральної Асамблеї, Економічної і Соціальної Рада), які докладають зусиль щодо розробки, удосконалення універсального правового підґрунтя в галузі регламентації і захисту прав людини означеної категорії осіб. Зазначено, що створені ними допоміжні інституції посилюють напрямки співпраці. Серед органів регіонального характеру приділено увагу правозахисним інституціям РЄ, зокрема підкреслено значення ЄСПЛ, наведено практику Суду що стосується справ правозахисників; підкреслено роль Процедури розслідування передбачуваних репресій щодо правозахисників внаслідок їхньої взаємодії з Радою Європи; охарактеризовано діяльність Верховного комісара з прав людини Ради Європи. У межах ОБСЄ означено внесок Бюро з демократичних інститутів і прав людини, Координаційного пункту для правозахисників та національних інститутів з прав людини. На рівні ЄС зосереджено увагу на ролі його інституцій, зокрема: Європейської Комісії, Парламенту ЄС, які забезпечують фінансову, правову складову підтримки правозахисників та виробленню комплексної політики ЄС щодо правозахисників і активно сприяють її формуванню. Означено можливість правозахисників звернутися за захистом до Суду ЄС; ЄСПЛ, зважаючи на ту обставину, що країни-члени ЄС є учасницями Європейської конвенції про права людини 1950 р. (зобов’язання Союзу щодо приєднання до Конвенції 1950 р. закріплено Лісабонським договором 2007 р. (ст. 6)).Зазначено, що у розпорядженні будь-якої особи, в тому числі і правозахисників, є право звернутися також до органів, посадових осіб, уповноважених на розгляд відповідних питань у межах своєї компетенції: Агентство фундаментальних прав ЄС, Омбудсмен, Європейська рада із захисту даних та ін. Охарактеризовано «спеціалізовані» структури, створені в межах Союзу, серед яких: Механізм ЄС для правозахисників (ProtectDefenders.eu), Платформа моніторингу, Платформа ЄС з тимчасового переселення (EUTRP) тощо. Серед регіональних правозахисних механізмів також приділено увагу діяльності в галузі захисту правозахисників у межах Міжамериканської комісії з прав людини, Міжамериканського суду з прав людини, Спеціального доповідача Міжамериканської комісії з питання про правозахисників, Спеціального доповідача з питань свободи вираження думок, Африканської комісії з прав людини і народів та ін. Акцентовано увагу на діяльності міжнародних неурядових правозахисних організацій (мереж), уповноважених на захист правозахисників, серед яких: Міжнародна федерація прав людини (FIDH), Всесвітня організація проти катувань (OMCT) та започаткована ними Програма «Обсерваторія із захисту правозахисників», Amnesty International та ін. Зроблено відповідні висновки і рекомендації.^UThis thesis is a comprehensive study of the issue of international legal regulation of the status of human rights defenders. Chapter 1 describes the international legal acts at the universal and regional levels regulating certain aspects of the status of human rights defenders. Based on their analysis, it was established that in the issue of identifying a person as a human rights defender, it is not their occupation, status or skills, but the human rights nature of the activity that matters. It is noted that the 1998 Declaration on Human Rights Defenders does not create new rights, but rather emphasises the importance of the work of human rights defenders and sets out how these rights are applied. It is summarised that international legal acts of a universal nature focus considerable attention on the protection of human rights defenders. Particular attention is paid to the protection of women human rights defenders, defenders of environmental human rights, those, who are fighting corruption and working in the field of protection of the rights of migrants, asylum seekers and refugees.At the international regional level, the acts on the situation of human rights defenders adopted within the EU, the CoE, the OSCE, the AU, the OAS etc. It is established that the regional international instruments are based on the provisions of the 1998 Declaration, use the concept of "human rights defenders" as defined in the Declaration and are aimed primarily at ensuring their safety.Chapter 2 deals with the issues of ensuring the right to freedom of assembly and association, freedom of expression and the right to defence in the context of the activities of human rights defenders. Attention is paid to the right to protection of human rights defenders, including women human rights defenders. Violations and restrictions of these rights and freedoms are described, and the practice of UN supervisory bodies on this issue is presented. It is emphasised that violations of the rights of human rights defenders are usually part of a system aimed at their intimidation, putting an end to critical statements, weakening their organisational structures and preventing others from engaging in human rights activities. Chapter 3 focuses on the universal and regional institutions of a general and special nature, which are competent to protect human rights defenders. It emphasises the role of the UN statutory bodies (the GA, the ECOSOC), which are making efforts to develop and improve the universal legal framework for the regulation and protection of human rights of this category of persons. At the same time, the auxiliary institutions created by them strengthen the directions of cooperation. Among the regional bodies, attention is paid to the human rights institutions of the CoE, in particular, the importance of the ECtHR is emphasised, its practice in cases of human rights defenders is presented; the procedure for investigating alleged reprisals against human rights defenders as a result of their interaction with the CoE, the High Commissioner for Human Rights of the CoE is described. Within the OSCE, the role of ODIHR, the Focal Point for Human Rights Defenders and national human rights institutions is outlined.At the EU level, attention is focused on the role of institutions, in particular: The European Commission, the EU Parliament, which provide financial and legal support to human rights defenders and develop a comprehensive EU policy on human rights defenders and actively contribute to its formation. The possibility for human rights defenders to seek protection from the CJEU and the ECtHR is outlined, given that EU member states are parties to the 1950 ECHR, and the Union's obligation to accede it is enshrined in the 2007 Lisbon Treaty (Article 6).It is noted that any person, including human rights defenders, has the right to apply also to the bodies and officials authorised to consider relevant issues within their competence (the EU Agency for Fundamental Rights, the Ombudsman, the European Data Protection Board etc.) The article also notes the contribution of the Union to the creation of "specialised" structures, including: The EU Mechanism for Human Rights Defenders, the Monitoring Platform, the EU Temporary Relocation Platform etc. Among the regional human rights mechanisms, attention is also paid to activities in the field of protection of human rights defenders within the frameworks of: The IACHR, the IACtHR, Rapporteurship on Human Rights Defenders of the IACHR, the Special Rapporteur for Freedom of Expression, the ACHPR etc. Attention is focused on the activities of international non-governmental and national human rights organisations (networks) that are empowered to protect human rights defenders, including FIDH, OMCT and the Observatory for the Protection of Human Rights Defenders launched by them; Amnesty International, Front Line Defenders etc. Relevant conclusions and recommendations are made.