Розкрито психологічні особливості розвитку лексико-семантичного аспекту мовлення у дітей старшого дошкільного віку з затримкою психічного розвитку. Проаналізовано критерії та ступені розвитку, а також психолого-педагогічні умови формування такого аспекту мовлення дошкільників. Обгрунтовано методику подолання лексико-семантичних порушень у дітей старшого дошкільного віку з опорою на когнітивні структури та немовні процеси.

  Скачати повний текст

Розроблено концептуальну модель психологічного супроводу школярів із синдромом Дауна. Основними соціально-психологічними механізмами функціонування соціальних відносин дитини із синдромом Дауна в системі макро- та мікросередовища визначено: соціальна адаптація, соціальна ідентифікація, індивідуалізація. Досліджено увесь спектр особливостей соціальної компетенції школярів із синдромом Дауна. Виявлено, що соціальна адаптація школярів із синдромом Дауна, відбуваючись як орієнтовна діяльність в навколишньому світі, реалізується у засвоєнні соціального досвіду, безпосередніх контактах у соціальному оточенні; готовності до певної активності (інтелектуально-мнестична діяльність, вербальна комунікація, функціональна грамотність). Соціальна ідентифікація – спрямована на соціальні інституції макро- та мікросередовища. Соціальна індивідуалізація – формується як спільна індивідуалізація індивідів у межах правил сім'ї, соціуму. Експериментально перевірено ефективність реалізації системи психологічного супроводу як соціальної підтримки і психологічної допомоги школярам із синдромом Дауна, емпірично доведено ефективність корекційно-розвивального впливу.^UPsychological support is defined as a multidimensional system of complex psychological support and assistance to schoolchildren with Down syndrome and their parents, including various forms, methods and means of assistance in the process of learning and extracurricular activities, increasing the resistance of children to destabilizing external and internal factors. Based on the competence approach, a conceptual model of psychological support for schoolchildren with Down syndrome has been developed. The main socio-psychological mechanisms of socialization of a student with Down syndrome are: social adaptation, social identification, individualization and personification. The result of the socialization of a child with Down syndrome is its adequate psychological and pedagogical status, which is most integratively displayed in personification. The whole range of features of social competence of schoolchildren with Down syndrome is investigated. It is revealed that the social adaptation of schoolchildren with Down syndrome, manifesting itself as an orienting activity in the outside world, is realized in the aspect of functional literacy. It is proved that the social identification of schoolchildren with Down syndrome is characterized by the dominance of orientation toward the mother, and the process of individualization of schoolchildren with Down syndrome is characterized by a high assessment of their own mood, communication skills and social circle, school performan. It has been proven that individualization in school life of children with Down syndrome occurs through positive attitude to classmates, discussion of school problems with parents, homework, as well as through active communication, facial expressions and the development of fine hand motor skills. The effectiveness of the correctional development program as a system of social support and psychological assistance to schoolchildren with Down syndrome has been experimentally verified, and the effectiveness of the correction has been empirically proven.

У дослідженні запропоновано теоретичне обґрунтування та методичне розв’язання проблеми формування сценічно-виконавської культури учнів дитячих музичних шкіл у процесі навчання гри на фортепіано. У дисертації з’ясовано теоретичні основи формування сценічно-виконавської культури учнів дитячих музичних шкіл у процесі навчання гри на фортепіано; розроблено методику формування сценічно-виконавської культури учнів дитячих музичних шкіл у процесі навчання гри на фортепіано; схарактеризовано педагогічні умови, форми та методи формування сценічно-виконавської культури учнів дитячих музичних шкіл у процесі навчання гри на фортепіано; здійснено критеріально-рівневе оцінювання сформованості сценічно-виконавської культури учнів дитячих музичних шкіл у процесі навчання гри на фортепіано. Зокрема, виявлено, що сценічно-виконавська культура є важливим чинником успішної виконавської діяльності, що охоплює різнорідні процеси, якості, навички та вміння, пов’язані з виконавським і сценічним мистецтвом. Сценічно-виконавську культуру інструменталіста визначено як складну інтегровану якість особистості, що виявляється у здатності виконавця до свідомого трактування художнього образу й ефективної реалізації власного виконавського задуму під час публічного виступу. Виокремлено основні структурні компоненти сценічно-виконавської культури учня музичної школи: 1) мотиваційно-ціннісний; 2) когнітивно-пізнавальний; 3) емоційно-психологічний; 4) виконавсько-творчий; 5) рефлексивно-оцінювальний. Запропоновано відповідну методику, яку трактовано як сукупність взаємопов’язаних елементів і чинників доцільного й ефективного формування сценічно-виконавської культури учнів дитячих музичних шкіл в процесі навчання гри на фортепіано. Зазначена методика окреслює мету й завдання, методологічні підходи, педагогічні принципи, педагогічні умови, етапи, форми та методи, а також очікуваний результат формування зазначеної якості. Педагогічними умовами ефективного перебігу зазначеного процесу визначені: 1) психологічно комфортна педагогічна взаємодія вчителя і учня на основі позитивного прогнозування, поваги та підтримки; 2) забезпечення художньо-творчого розвитку учня, зокрема розвитку здатності до інтерпретації (у т. ч. шляхом оптимального добору музичного репертуару); 3) організація систематичних виступів учнів (на різноманітних концертах, конкурсах, фестивалях) з метою залучення їх до сценічної практики та формування навичок виступу перед публікою. Основними формами формування сценічно-виконавської культури учнів у процесі навчання гри на фортепіано виокремлено індивідуальну, самостійну, групову (участь дитини в музичних ансамблях і гуртках) та концертно-публічну (виступи на концертах, фестивалях тощо). Методи формування сценічно-виконавської культури диференційовано відповідно до впливу на її структурні компоненти: мотиваційні; когнітивні; емоційно-психологічні; виконавсько-технічні; рефлексивно-оцінні тощо. Для діагностичної роботи визначено критерії, показники та рівні сформованості сценічно-виконавської культури учнів дитячих музичних шкіл. Виокремлено три етапи формування сценічно-виконавської культури: 1) мотиваційно-емоційний (розвиток у дітей інтересу та позитивної мотивації до сценічно-виконавської діяльності); 2) формувально-розвивальний (етап технічної підготовки та формування сценічної майстерності); 3) виконавсько-рефлексивний (навчання учнів об’єктивно оцінювати виконавські та сценічні якості, усвідомлювати наявні виконавські проблеми та накреслювати шляхи вдосконалення власної сценічно-виконавської культури). Отже, у результаті педагогічного експерименту доведено ефективність методики формування сценічно-виконавської культури учнів дитячих музичних шкіл у процесі навчання гри на фортепіано.^UThe research provides theoretical justification and methodological solutions to the problem of forming stage performance culture in students of children's music schools during piano learning. Given the above, the dissertation elucidates the theoretical foundations of forming stage performance culture in students of children's music schools during piano learning. It develops a methodology for shaping stage performance culture in students of children's music schools in the process of piano learning. The dissertation also characterizes the pedagogical conditions, forms, and methods for forming stage performance culture in students of children's music schools during piano learning. Furthermore, it conducts a criterion-level assessment of the development of stage performance culture in students of children's music schools during piano learning. The main structural components of the stage performance culture of a music school student are highlighted as follows: 1) motivational-value; 2) cognitive-cognitive; 3) emotional-psychological; 4) performance-creative; 5) reflexive-evaluative. It has been determined that the stage performance culture of students in children's music schools is based on natural aptitudes but can be developed in the process of learning to play the piano. For this purpose, a corresponding methodology is proposed, interpreted as a set of interconnected elements and factors for the purposeful and effective formation of stage performance culture in students of children's music schools during piano learning. The mentioned methodology outlines the goal and objectives, methodological approaches, pedagogical principles, pedagogical conditions, stages, forms, and methods, as well as the expected result of cultivating the specified quality. The pedagogical conditions for the effective progress of the mentioned process are determined to be: 1) psychologically comfortable pedagogical interaction between the teacher and the student based on positive forecasting, respect, and support; 2) ensuring the artistic and creative development of the student, including the development of interpretative abilities, achieved through optimal selection of musical repertoire; 3) organizing systematic performances for students at various concerts, competitions, and festivals with the aim of involving them in stage practice and developing public performance skills. The main forms of developing the stage-performing culture of students in the process of learning to play the piano include individual, independent, group (participation in musical ensembles and clubs), and concert-public (performances at concerts, festivals, etc.). The methods of cultivating stage-performing culture are differentiated according to their impact on its structural components:1) motivational methods; 2) cognitive methods; 3) emotional-psychological methods; 4) performing-technical methods; 5) reflexive-evaluative methods, and so on. The pedagogical experiment to assess the effectiveness of the methodology for developing the stage-performing culture of students took place from 2019 to 2023 and included three consecutive stages: exploratory, formative, and control. Criteria, indicators, and levels of development of stage-performing culture in students of music schools were defined for diagnostic purposes. Three stages of developing stage-performing culture have been identified: 1) motivational-Emotional Stage: This involves fostering interest and positive motivation in children towards stage-performing activities; 2) formative-Developmental Stage: This stage focuses on technical preparation and the development of stage mastery; 3) performative-Reflective Stage: This stage teaches students to objectively evaluate their performing and stage qualities, become aware of existing performance issues, and outline pathways for improving their own stage-performing culture. Therefore, the pedagogical experiment has demonstrated the effectiveness of the methodology for developing the stage-performing culture of students in music schools during piano instruction.