Досліджено історію розвитку української радянської історіографії післясталінської доби в аспекті опрацювання нею історії України. Розглянуто взаємодію соціальних та інтелектуальних чинників, що впливали на професійне вивчення національної минувшини. Проаналізовано концепції та інтерпретації історії України, які створювалися та насажувалися в історичній науці УРСР середини 1950-х - середини 1980-х рр. Показано суттєвий вплив політико-ідеологічного курсу радянського режиму в Україні на розвиток української радянської історичної науки. Висвітлено еволюцію офіційного тлумачення української історії протягом досліжуваного періоду. Описано механізми впровадження офіційної історичної доктрини у практику професійного історіописання в УРСР. Виявлено вплив загальносоюзного історіографічного процесу на творчу діяльність українських дослідників історії України, розкрито їх роль у формуванні наукових образів української минувшини. Висвітлено основні положення офіційної концепції історії України, яких дотримувались учені республіки. Зроблено висновок, що у період після 1953 р. історіописання в Україні зазнало чималого впливу пробудженої або розкріпаченої у ході лібералізації режиму етнонаціональної свідомості українських істориків. Проаналізовано співвідношення соціальних та інтелектуальних чинників у формуванні радянської картини української історії. З'ясовано, що у період десталінізації та лібералізації національної політики в українській радянській історіографії було переглянуто екстремальну російськоцентричну картину українського історичного процесу. Досліджено комплекс публікацій українських істориків, які за умов деякої лібералізації історичної політики в УРСР вивчали проблеми національного минулого у неортодоксальному аспекті. Доведено, що в історичній науці УРСР другої половини 1950-х - початку 1970-х рр. існувала нонконформістська течія. Обгрунтовано періодизацію української радянської історіографії історії України.

  Скачати повний текст

У дисертаційній роботі наведені результати наукових досліджень, спрямованих на удосконалення методів і засобів оцінювання стану екологічної безпеки об'єктів природно-заповідного фонду на основі дослідження санітарно-екологічного та мікробіологічного стану функціональних зон заповідного об'єкту на прикладі НПП «Вижницький», які у сукупності забезпечують обґрунтованість управлінських рішень щодо екологічної безпеки. Запропоновано концептуальний підхід до визначення та організації основних складових, які визначають рівень екологічної безпеки заповідних територій Карпатського регіону. Обґрунтовано критерії та показники якісного оцінювання стану компонентів довкілля функціональних зон об'єкту природно-заповідного фонду, що відрізняються за рівнем антропогенного впливу, із застосуванням санітарно-мікробіологічного підходу. За результатами моніторингових досліджень, на прикладі екотопу НПП «Вижницький», виявлено особливості взаємозв'язків між рівнем забруднення ґрунтів і гідросфери та станом атмосферного повітря в межах основних функціональних зон об'єкту ПЗФ. Розроблено інженерні рішення з управління екологічною безпекою об'єктів ПЗФ. Зокрема, визначено нові підходи щодо очистки поверхневих вод та отримання брикетів із деревних відходів із метою підтримання сталого розвитку гідроекосистеми та ґрунтів. Запропоновано заходи організаційного характеру, зокрема, для органів місцевого самоврядування щодо організації території НПП за вододільним принципом, формування лісостанів за рахунок корінних порід із врахуванням їх фітопатологічної та кислотостійкості, залучення науковців регіону тощо. Визначено внесок громадських екологічних організацій у організаційні заходи спрямовані на зменшення рівня екологічної небезпеки для заповідних територій гірського регіону Східних Карпат. Розроблено та впроваджено програму сталого розвитку заповідних територій на основі дотримання принципів екологічної безпеки для національних природних парків «Вижницький» та «Черемоський».^UThe dissertation presents the results of scientific research aimed at improving the methods and means of assessing the state of ecological safety of nature reserves based on the study of sanitary-ecological and microbiological condition of the functional zones of the reserve on the example of national nature park (NNP) "Vyzhnytsky". A conceptual approach to the definition and organization of the main components that determine the level of environmental safety of protected areas in the Carpathian region is proposed. The criteria and indicators of qualitative assessment of the state of the components of the environment of the functional zones of the nature reserve fund (NRF), which differ in the level of anthropogenic impact using a sanitary-microbiological approach, are substantiated. Monitoring studies of the state of the river network, soil cover and atmospheric air were carried out using sanitary-microbiological indicators on the example of the ecotope of NNP "Vyzhnytsky". On this basis, engineering and organizational solutions for the management of environmental safety of NRF facilities have been developed. New approaches to surface water treatment and briquettes from wood waste have been identified. Organizational and managerial solutions are proposed, in particular, for local governments - on the formation of the NNP on the watershed principle, the formation of forests at the expense of native species, taking into account their phytopathological and acid resistance, involvement of scientists in the region and more. The contribution of public ecological organizations to organizational measures aimed at reducing the level of ecological danger for the protected areas of the mountainous region of the Eastern Carpathians is determined. A program of sustainable development of protected areas based on compliance with the principles of environmental safety for the NNP "Vyzhnytsky" and "Cheremosky" has been developed and implemented.

Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що хоча в українській науці міжнародного права є багато публікацій, присвячених життю та доктринальним поглядам І. І. Лукашука, однак їх системного та ґрунтовного аналізу дотепер не було. Зокрема немає жодної монографічної праці, а найбільш фундаментальними роботами є статті його послідовників та учнів – В. Г. Буткевича, О. В. Задорожнього та інших, які навіть у сукупності не вичерпують предмет цього дослідження. Водночас публікації, які видані в РФ, достатньо обмежені і не можуть вважатися повністю об’єктивними, за винятком тих, які присвячені окремим аспектам його біографії. Наявні дослідження містять значні прогалини та не охоплюють весь комплекс міжнародно-правових поглядів І. І. Лукашука. Новизна наукової роботи полягає в тому, що автор уперше в українській науці міжнародного права провів комплексне системне дослідження міжнародно-правових поглядів І. І. Лукашука, розуміння та застосування яких є особливо важливими в сучасних міжнародно-правових відносинах України. У дисертації запропоновано періодизацію наукової діяльності І. І. Лукашука в сфері міжнародного права, зокрема виокремлено такі етапи: 1) «Харківсько-Саратовський» (1945-1963 роках); 2) «Київський» (1963-1985 роках); 3) «Московський» (1985-2006 роках). Також викладено докладну характеристику кожного періоду. Розглянуто комплексну авторську концепцію І. І. Лукашука щодо права міжнародних договорів як галузі міжнародного права, у рамках якої він розробив систему функцій міжнародного договору та запропонував включення до сторін міжнародного договору суб’єктів федерації в рамках конституційних повноважень. Виокремлено основні напрями наукової роботи І. І. Лукашука, серед яких: право міжнародних договорів; право міжнародної відповідальності держав; проблеми теорії міжнародного права, його функціонування та регулювання; окремі галузі та теми міжнародного публічного права (зокрема міжнародне кримінальне право; історія та періодизація міжнародного права і т.д.). Проаналізовано внесок І. І. Лукашука до Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року під час роботи Віденської дипломатичної конференції «З питань кодифікації права міжнародних договорів» 1968-1969 рр., що дозволяє умовно визначити наступну періодизацію участі І. І. Лукашука у роботі Віденської конференції: перший етап – 4 квітня-30 квітня 1968 року, другий етап – 2 травня-20 травня 1968 року. Досліджено внесок І. І. Лукашука до Проекту статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння 2001 року. Комплексно проаналізовано вплив міжнародно-правових поглядів І. І. Лукашука на вітчизняну доктрину міжнародного права та виокремлено його дві складові: доктринальний та науково-методичний. Доведено, що професор І. І. Лукашук був універсальним юристом-міжнародником, який працював у різноманітних сферах міжнародного права, у галузях якого він однаково ґрунтовно формулював та обстоював власні позиції. Виокремлено найважливіші напрями його наукової роботи, а саме: 1) право міжнародних договорів та його проблеми; 2) право міжнародної відповідальності держав; 3) проблеми теорії міжнародного права, його функціонування та регулювання; 4) інші праці вченого, присвячені окремим галузям і темам міжнародного публічного права. Дисертантом обґрунтовано фундаментальний характер його міжнародно-правової спадщини в праві міжнародних договорів та її актуальність для багатьох майбутніх поколінь теоретиків і практиків міжнародного права. Як один із розробників Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. І. І. Лукашук розглядав міжнародну договірну практику як основу сучасної системи міжнародних правовідносин, а дотримання міжнародних договорів – як один із головних принципів сучасного світопорядку. У своїй науковій спадщині вчений аналізував право міжнародних договорів не лише крізь призму практики держав, а й міжнародних організацій. Свідченням актуальності його наукового доробку є широке використання ним праць не лише вітчизняних і зарубіжних дослідників, а й практику МС ООН та КМП ООН. Обґрунтовано обстоювання української ідентичності вченого та інтегрування його наукової спадщини у вітчизняний обіг. Для нашої науки міжнародного права І. І. Лукашук є не просто одним із найвизначніших представників у її історії, а й одним із батьків-засновників. На жаль, через період життя і роботи в Москві він асоціюється саме із російською наукою, з чим не можна миритися, особливо в умовах відкритої агресії рф та протистояння з нею, зокрема й на офіційному правовому рівні. Для української доктрини є шанс очолити цей процес та повноцінно вписати ім’я І. І. Лукашука в історію міжнародно-правової думки саме як українського юриста-міжнародника.^UThe topicality of the research topic is determined by the following: there are many publications devoted to the life and doctrinal views of Igor Ivanovych Lukashuk in the Ukrainian science of international law, but there has been no systematic and thorough study of them until now. In particular, there is not a single monographic study, and the most fundamental works are the articles of his students V. G. Butkevych, O. V. Zadorozhnyi and others. However, even when comprised their studies do not fully cover the subject of this research. At the same time, the publications issued in the Russian Federation are seemingly limited and cannot be considered exhaustive or completely objective except for those devoted to certain aspects of his biography. Existing studies contain significant gaps and do not cover the entire complex of international legal views of Igor Lukashuk. The novelty of the scientific work lies in the fact that for the first time in the Ukrainian science of international law, the author conducted a comprehensive systematic study of the international legal views of I. I. Lukashuk. Their understanding and application are important in Ukraine’s modern international legal relations. For the first time, the periodization of Igor Lukashuk’s scientific activity in the field of international law is proposed, in particular: 1) ‘Kharkiv-Saratov’ (1945-1963); 2) ‘Kyiv’ (1963-1985); 3) ‘Moscow’ (1985-2006). There are also detailed descriptions of each period. The contribution of Igor Lukashuk to the Vienna Convention on the Law of Treaties of 1969 that took place at the United Nations Conference on the Law of Treaties of 1968-1969 was analyzed as well. It allows us to nominally determine the following periods of Dr. Lukashuk’s participation in the Vienna Conference: the first stage – April 4 - April 30, 1968; the second stage – May 2 - May 20, 1968. Igor Lukashuk’s contribution to the Draft articles on the Responsibility of States for Internationally Wrongful Acts (2001) was also researched. The influence of his legal views on the domestic doctrine of international law is comprehensively analyzed, and its two components are distinguished: doctrinal and scientific-methodological. It has been proven that professor Igor Lukashuk was a versatile international lawyer who worked in various areas of international law. He equally thoroughly formulated and defended his positions in multiple fields. Within the present research, the most critical areas of his scientific work were singled out, namely: 1) the law of treaties and its problems; 2) the law of international responsibility of states; 3) problems of the theory of international law, its functioning and regulation; 4) "conjunctural" works devoted to communist ideology and international law; 5) other works of the scientist, dedicated to specific branches and topics of international public law; 6) articles issued in foreign scientific publications. The fundamental character of his international legal heritage in the law of treaties and its relevance for many future generations of theoreticians and practitioners of international law have been substantiated. As one of the developers of the Vienna Convention on the Law of Treaties, Igor Lukashuk considered the international contractual practice as the basis of the modern system of international legal relations and compliance with treaties as one of the main principles of the modern world order. In his scientific heritage, the scientist analyzed the law of international treaties not only through the prism of the practice of states but also of international organizations. Evidence of the topicality of his scientific output is not only his extensive use of references to domestic and foreign researchers but also the practice of the International Court of Justice and the International Law Commission. Justification of the scholar’s Ukrainian identity and integration of his scientific heritage into the national circulation have been substantiated. For our school of international law, Igor Lukashuk is not only one of the most prominent representatives in its history but also one of its founding fathers. Unfortunately, due to the period of living and working in Moscow, he is associated with Russian science, which cannot be tolerated, especially amid ongoing aggression of the Russian Federation and confrontation, in particular at the official legal level. There is a chance for Ukrainian doctrine to lead this process and fully inscribe his name in history precisely as a Ukrainian international lawyer.