Проаналізовано просторові образи-конструктиви, окреслено їх роль в творах Т. Шевченка, П. Мирного, І. Нечуя-Левицького, М. Коцюбинського. Ю. Яновського, О. Гончара й О. Сизоненка. Розглянуто генезу літературного освоєння топосу степу у всій його тематичній поліфонічності. Встановлено, що географія Степу в художніх концепціях даних письменників завжди відкривається в контексті історичної долі української нації, у широкому геософському дискурсі та національно-екзистенційному вимірі. Зазначено, що еволюція художнього образу степу відбувається по висхідній лінії, з виразною тенденцією до семантичної поліфонічності (степ переходить зі статусу чужого/ворожого простору в геосвіт завойований і освоєний), ускладнення художньо-образної символіки та метафорики (до традиційних "степ широкий", "чисте поле" додаються індивідуально-авторські новоосмислення степу), ущільнення інформативності топіки, поглиблення історіософського та культурно-екзистенційного дискурсу. Обгрунтовано, що рецепція степу в українській прозі відбувається за естетичними й історіософськими принципами. Визначено, що степ - один з конструктивних топосів, що утворюють цілісність національного образу світу в художньо-літературній площині.

  Скачати повний текст