Дисертація є комплексним дослідженням питань правого забезпечення саморегулювання господарсько-торговельної діяльності, враховуючи активізацію євроінтеграційного вектору та пов’язані з цим фактори економічної діяльності. Актуальність та наукова новизна дослідження зумовлена тим, що після проголошення незалежності України не було прийнято системного законодавства, яке врегулювало би суспільні відносини, пов’язані із саморегулюванням, саморегулюванням господарсько-торговельної діяльності, сфери оптової та роздрібної торгівлі, а також порядком утворення, реєстрації, діяльності та припинення саморегулівних організацій. Дослідження показало, що для суб’єктів господарювання, споживачів та громадяського суспільства саморегулювання є корисним та ефективним способом регулювання відносин у господарсько-торговельній діяльності. Досліджено теоретичні засади саморегулювання господарсько-торговельної діяльності, зокрема поняття, ознаки, види, засоби. Встановлено, що саморегулювання господарсько-торговельної діяльності (далі – ГТД) – це унікальна, складна система відносин, в якій сторони самостійно створюють, обирають для себе правила поведінки та виконують їх, покладаючись на взаємну добросовісність та доброчесність. Саморегулювання господарсько-торговельної діяльності має свої особливості виходячи із виду торгівлі (оптова, роздрібна, внутрішня, зовнішня), місця її здійснення, товарної спеціалізації, відповідно до якої здійснює діяльність суб’єкт господарювання, сторони договору тощо.Значна увага присвячується взаємодії саморегулювання ГТД з державним регулюванням, співрегулюванням. Запропоновано внесення змін до Господарського кодексу України, які закріпили би засади саморегулювання господарсько-торговельної діяльності.До нормативних засобів саморегулювання ГТД віднесено: господарський договір, типовий договір, меморандум, звичай ділового обороту (торгівлі), установчі документи підприємств, локальні акти СРО, етичні кодекси, кодекси практик, тощо. До організаційних або інституційних засобів саморегулювання – саморегулівні організації, громадські об’єднання, господарські об’єднання, біржі (товарні біржі), торгово-промислові палати, котрі представляють відповідних учасників ГТД. В Україні на сьогодні діють організації у сфері ГТД, які мають певні саморегулівні функції, однак не визнанні державою як СРО, наприклад: Асоціація Рітейлерів України (діє як професійне об’єднання у сфері роздрібної торгівлі), Асоціація виробників сільськогосподарської продукції (діє як громадське об’єднання у сфері виробництва сільськогосподарської продукції), тощо. Виокремлено АМВР (переговори, медіацію, міжнародний комерційний арбітраж) як засоби саморегулювання з огляду на важливість їх застосування для врегулювання спорів у ГТД. Досліджено види обмежень саморегулювання ГТД, до яких віднесено: 1) залежно від форми здійснення господарсько-торговельної діяльності (обмеження в оптовій, роздрібній торгівлі, громадського харчування тощо); 2) залежно від засобів саморегулювання господарсько-торговельної діяльності (обмеження щодо договорів купівлі-продажу, поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, оренди, міни (бартеру), лізингу тощо; обмеження щодо створення та діяльності громадських об’єднань, господарських об’єднань, бірж, торгово-промислових палат); 3) обмеження у діяльності СРО залежно від галузі господарсько-торговельної діяльності.^UThe dissertation is a comprehensive study of the issues of legal support for self-regulation of economic and commercial activities, taking into account the intensification of the European integration vector, the military aggression of the Russian Federation and related factors of economic activity. The relevance and scientific novelty of the study is due to the fact that after the declaration of Ukraine's independence, no systemic legislation was adopted which would regulate social relations related to self-regulation, self-regulation of economic and commercial activities, wholesale and retail trade, as well as the procedure for the formation, registration, operation and termination of self-regulatory organizations. The study has shown that for business entities, consumers and civil society, self-regulation is a useful and effective way to regulate relations in economic and commercial activities. The theoretical foundations of self-regulation of economic and commercial activity, in particular, the concept, features, types, and means are investigated. It is established that self-regulation of economic and commercial activity is a unique, complex system of relations in which the parties independently create, choose for themselves the rules of conduct and fulfill them, relying on mutual good faith and integrity. Self-regulation of economic and commercial activities has its own peculiarities based on the type of trade (wholesale, retail, internal, external), the place of its implementation, commodity specialization in accordance with which the business entity operates, the parties to the contract, etc.Considerable attention is paid to the interaction of self-regulation of the CTD with state regulation and co-regulation. The author proposes amendments to the Commercial Code of Ukraine which would consolidate the principles of self-regulation of economic and commercial activities. The regulatory means of self-regulation of the CTD include: civil contract, commercial contract, model contract, memorandum, customary business practices, constituent documents of enterprises, local acts of self-regulatory organizations, codes of ethics, codes of practice, etc. Organizational or institutional means of self-regulation include self-regulatory organizations, public associations, business associations, exchanges (commodity exchanges), chambers of commerce and industry that represent the relevant participants in the SCA. In Ukraine, there are currently organizations in the SCA sector that have certain self-regulatory functions, but are not recognized by the state as SROs, for example: Association of Retailers of Ukraine (acts as a professional association in the retail trade), Association of Agricultural Producers (acts as a public association in the field of agricultural production), etc. The author singles out ADR (negotiation, mediation, international commercial arbitration) as a means of self-regulation, given the importance of their use for dispute resolution in the SCA. The author studies the types of restrictions on self-regulation of the CTC, which include: 1) depending on the form of economic and trade activities (restrictions in wholesale, retail trade, public catering, etc.); 2) depending on the means of self-regulation of economic and trade activities (restrictions on contracts of sale, supply, contracting of agricultural products, lease, barter, leasing, etc; restrictions on the establishment and operation of public associations, business associations, exchanges, chambers of commerce and industry); 3) restrictions on the activities of SROs depending on the sector of economic and commercial activity.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2022. Проведено порівняльно-правове дослідження інституту банкрутства (неспроможності) в Україні та Німеччині, зокрема генезису конкурсного процесу, окремих елементів сучасної процедури банкрутства (неспроможності), особливостей провадження у справах про неплатоспроможність фізичних осіб. У дисертації розроблено нові теоретичні положення щодо генезису інституту банкрутства (неспроможності) в Україні та його сучасного реформування, а також підготовлено на цій основі пропозиції стосовно удосконалення чинного Кодексу України з процедур банкрутства. Запропоновано внести зміни до КзПБ, а саме відійти від «прив’язки» прийняття рішень зборами та комітетом кредиторів до кількості голосів. Вказано на необхідність поєднати кількість голосів із кількістю кредиторів, які голосують (принаймні для прийняття рішення комітетом кредиторів з огляду на можливу численність кредиторів у зборах кредиторів), щодо прийняття рішень із важливих питань, перелік яких потрібно затвердити на законодавчому рівні. Зокрема, до такого переліку слід віднести питання про звернення до суду з метою призначення або звільнення з посади арбітражного керуючого, а також надання згоди на продаж майна боржника та погодження умов такого продажу. Так само запропоновано закріпити на законодавчому рівні положення про недійсність рішення комітету кредиторів у разі неповідомлення всіх його членів належним чином про проведення засідання. Виявлено, що на відміну від КзПБ в Insolvenzordnung закріплене обрання членами комітету кредиторів осіб, які не є кредиторами. Для них передбачені можливість отримання заробітної плати, звільнення та притягнення до відповідальності. Зазначено, що такі положення надають змогу зборам кредиторів призначати членами комітету кредиторів осіб, які володіють певними професійними навичками, за винагороду. Запропоновано удосконалити регулювання правового статусу арбітражного керуючого, зокрема: 1) змінити порядок відсторонення арбітражного керуючого з ініціативи комітету кредиторів без наявності підстав, передбачивши необхідність аналізу судом рівня професійних і ділових якостей арбітражного керуючого; 2) змінити умови оплати шляхом установлення заборони на виплату арбітражному керуючому основної винагороди та понесених витрат за рахунок кредиторів. Виявлено, що законодавство Німеччини передбачає два види конкурсних керуючих: конкурсний керуючий та тимчасовий конкурсний керуючий. Аргументовано, що німецький законодавець стимулює конкурсного керуючого до якісної, оперативної та сумлінної роботи шляхом встановлення окладу конкурсного керуючого і гарантування державою його отримання у випадках, якщо боржникові було надане відстрочення у виплаті судових витрат та штрафу, а також обов’язку відшкодувати збитки, які були завдані кредиторам та боржнику в разі неналежного виконання конкурсним керуючим покладених на нього обов’язків. Встановлено, що визначення неплатоспроможності як за німецьким, так і за українським законодавством є нечітким. Однак на відміну від вітчизняного законодавства в законодавстві Німеччини для ініціювання конкурсного процесу необхідна наявність стійкої неплатоспроможності. Констатовано, що визнавати недійсними правочини боржника у процедурі банкрутства необхідно як у випадку наявності умислу приховати кошти, так і в разі їх збитковості чи квазі-делікту. Запропоновано встановити строк «недовіри», диференціювавши його залежно від ситуації, зокрема: тривалістю в один рік – для оскарження збиткових правочинів, вчинених без злого умислу боржника; три роки – в разі наявності квазі-делікту; від десяти до п’ятнадцяти років – у випадку, якщо в боржника був умисел приховати свої активи. Визначено, що якщо до початку періоду «недовіри» у боржника були ознаки неплатоспроможності, то початком перебігу цього періоду варто вважати саме момент їх настання. Встановлено, що на відміну від України в Німеччині реалізація майна боржника на аукціоні вважається збитковою та невиправдано довготривалою процедурою. Запропоновано скористатися досвідом німецької правової регламентації та відійти від обов’язкової реалізації майна банкрута на аукціоні та уповноважити представницькі органи кредиторів реалізовувати майно у приватноправовому порядку. Обґрунтовано необхідність визначення переліку суб’єктів оскарження результатів аукціону та встановлення місячного присічного строку для оскарження його результатів із метою забезпечення швидкоплинності процедури банкрутства, дотримання встановлених законодавцем строків ліквідаційної процедури, а також захисту прав подальших добросовісних власників майна, яке свого часу було реалізоване на аукціоні...^UDissertation for the Doctor of Philosophy degree in specialty 081 "Law". – Zaporizhzhia National University, Zaporizhzhia, 2022. A comparative legal study of the institution of bankruptcy (insolvency) in Ukraine and Germany was conducted, in particular the genesis of the tender process, individual elements of the modern bankruptcy (insolvency) procedure, features of proceedings in cases of insolvency of individuals. The dissertation developed new theoretical provisions regarding the genesis of the institution of bankruptcy (insolvency) in Ukraine and its modern reformation, as well as proposals for improving the current Code of Ukraine on bankruptcy procedures were prepared on this basis. It is proposed to make changes to the KzPB, namely to move away from the "binding" of decision-making by meetings and the creditors' committee to the number of votes. It is pointed out the need to combine the number of votes with the number of creditors who vote (at least for making a decision by the creditors' committee, given the possible number of creditors in the creditors' meeting), regarding decisions on important issues, the list of which must be approved at the legislative level. In particular, such a list should include the issue of applying to the court for the purpose of appointing or dismissing the arbitration administrator, as well as giving consent to the sale of the debtor's property and agreeing on the terms of such sale. It is also proposed to enshrine at the legislative level the provision on the invalidity of the decision of the creditors' committee in the event that all its members are not properly notified of the meeting. It was revealed that, unlike KzPB, the Insolvenzordnung stipulates the election of non-creditors as members of the creditors' committee. For them, the possibility of receiving wages, dismissal and prosecution is provided. It is noted that such provisions enable creditors' meetings to appoint persons with certain professional skills as members of the creditors' committee for a fee. It is proposed to improve the regulation of the legal status of the arbitration manager, in particular: 1) to change the procedure for removing the arbitration manager at the initiative of the creditors' committee without grounds, foreseeing the need for the court to analyze the level of professional and business qualities of the arbitration manager; 2) to change the terms of payment by imposing a ban on the payment to the arbitration administrator of the main remuneration and expenses incurred at the expense of creditors. It was found that the German legislation provides for two types of bankruptcy trustees: a bankruptcy trustee and a temporary bankruptcy trustee. It is argued that the German legislator stimulates the bankruptcy administrator to perform high-quality, efficient and conscientious work by establishing the salary of the bankruptcy administrator and guaranteeing its receipt by the state in cases where the debtor was granted a delay in the payment of court costs and a fine, as well as the obligation to compensate for damages that were caused to the creditors and the debtor in case of improper performance by the bankruptcy administrator of the duties assigned to him. It was established that the definition of insolvency under both German and Ukrainian legislation is unclear. However, in contrast to domestic legislation, German legislation requires persistent insolvency to initiate a tender process. It was established that the debtor's deeds in the bankruptcy procedure should be declared invalid both in the case of intent to hide funds, and in the case of their unprofitability or quasi-delict. It is proposed to establish a period of "distrust", differentiating it depending on the situation, in particular: with a duration of one year - for contesting loss-making transactions committed without malicious intent by the debtor; three years – in case of quasi-delict; from ten to fifteen years - in the event that the debtor had the intention to hide his assets. It was determined that if the debtor had signs of insolvency before the beginning of the "distrust" period, then the beginning of this period should be considered precisely the moment of their onset. It was established that, unlike Ukraine, in Germany, the realization of the debtor's property at auction is considered a loss-making and unreasonably long procedure. It is proposed to use the experience of German legal regulations and move away from the mandatory sale of the bankrupt's property at auction and authorize the representative bodies of creditors to sell the property in a private law manner. The need to define the list of subjects for contesting the results of the auction and to establish a one-month limitation period for contesting its results is substantiated in order to ensure the swiftness of the bankruptcy procedure, compliance with the terms of the liquidation procedure established by the legislator, as well as to protect the...

Наукова новизна одержаних результатів полягає головним чином у тому, що дисертація є першим цивілістичним дослідженням, яке присвячене арбітражному розсуду в Україні. Так, уперше визначено юридичну сутність правових меж розсуду (дискреції) як диспозитивних регуляторів правозастосування та саморегулювання поведінки суб’єктів правореалізації, а також виявлено головне призначення цих меж, що полягає у встановленні міри автономного і розумного волевиявлення (lex voluntatis) таких суб’єктів, виходячи з цього встановлено зміст антонімічного щодо розсуду поняття свавілля в праві як грубого порушення таких меж.У доктрині арбітражу розмежовано поняття «розсуд» та «дискреція» як родове і видове та побудовано білінгвістичну (англо-українську) терміносистему предметної сфери дослідження, до складу якої вперше віднесено легальні терміни, відмінні від «розсуду», але такі, що позначають юридичні конструкції реалізації дискреційних повноважень трьох типів: (а) вибору одного із законодавчо встановлених варіантів дій; (b) узгодження на договірній основі розсуду сторін; (c) вільного розсуду на основі аналогії права.Запропоновано змістовно нову загальну дефініцію розсуду в праві як інтелектуально-вольової форми реалізації природного права на свободу думки і волі, яка здійснюється через морально-правову оцінку та раціональну кваліфікацію конкретної юридичної ситуації, що дозволяє істотно уточнити застосовувану норму права або створити нову норму на основі загальних принципів права, серед яких визначальними є справедливість, розумність, добросовісність.Уперше у вітчизняній правовій науці реалізовано англомовний концепт arbitral discretion у значенні «арбітражний розсуд», який є загальним до понять «розсуд арбітрів» (arbitrators’ discretion) і «розсуд сторін» (parties’ discretion), та побудовано відповідні дефініції. Автором обґрунтовано необхідність розмежування суддівської та арбітражної дискреції в процесі правозастосування; встановлено їх розбіжності за колом суб’єктів, наділених дискреційними повноваженнями.Здійснено аналіз морально-правової природи судової та арбітражної дискреції з позицій герменевтики права, який дозволив установити, що розв’язання дилеми добра і зла в ситуаціях зловживання правом виступає аксіологічним обґрунтуванням необхідності дискреційної нормотворчості, яка реалізується в межах юридичної конструкції аналогії права та репрезентована в практиці прийняття арбітражного рішення ex aequo et bono, яка ще не отримала поширення, достатнього для більш поглибленого її наукового дослідження.Виявлено, що неюридичні (моральні, психологічні, релігійні, політичні тощо) межі розсуду за доктриною, чинним законодавством України та європейських країн романо-германської традиції права мають другорядне значення щодо юридичних (позитивно-правових) меж розсуду і можуть застосовуватися лише субсидіарно в ситуаціях заповнення прогалин у законодавстві та для долання зловживань буквою закону за допомогою аналогії права; водночас за англо-американською культурно-правовою традицією такі морально-правові межі є первинними та визначальними для кожного прецеденту і репрезентуються як приписи здорового глузду (common sense) учасників правовідносин у конкретній юридичній ситуації; встановлено, що саме останній підхід закріплений як провідний у міжнародних конвенціях приватноправового змісту.Доведено, що в порівнянні з усіма іншими юрисдикціями правове регулювання арбітражним законодавством розсуду арбітрів та сторін арбітражної процедури передбачає більш значний обсяг їхніх дискреційних повноважень, а самі межі арбітражного розсуду реалізуються на практиці переважно в договірній формі як узгодження позицій сторін; з огляду на те, що право України досить часто визначається як застосовуване матеріальне право, якщо місце арбітражу знаходиться на території нашої країни, обґрунтовано, що реальному розширенню дискреції в арбітражі має сприяти не збільшення питомої ваги спеціальних норм у Цивільному кодексі України, а, навпаки, – істотне зменшення казуальності матеріальних норм у процесі рекодифікації вітчизняного цивільного законодавства.Було удосконалено класифікацію підходів до розуміння розсуду; виокремлено як найбільш поширений в судовій та арбітражній практиці фіксовано-вибірковий підхід, що передбачає у суб’єкта правореалізації повноваження вибору в певному діапазоні можливих дій тієї моделі поведінки, яка є доцільною з його точки зору. Також зазначено що при такому розсуді не створюється новий нормативний зміст, а здійснюється вибір з декількох фіксованих варіантів, що зумовлює назву пропонованого підходу.^UThe scientific novelty of the obtained results primarily lies in the fact that the dissertation is the first civil law study dedicated to arbitration proceedings in Ukraine.For the first time, the legal essence of the legal limits of discretion is defined as the dispositive regulators of legal application and self-regulation of the behavior of subjects of legal realization. The main purpose of these limits is identified, which lies in establishing the measure of autonomous and reasonable expression of will (lex voluntatis) of such subjects. Based on this, the content of the antonymous concept to discretion, namely arbitrariness in law, as a gross violation of these limits, is established.In arbitration doctrine, "judgement" and "discretion" are differentiated as a genus and species. A bilingual (English-Ukrainian) terminology system of the research subject area is constructed, which, for the first time, includes legal terms distinct from "discretion" but denoting legal constructions for the implementation of discretionary powers of three types: (a) choosing one of the legislatively established options for action; (b) agreement on contractual discretion of the parties; (c) free discretion based on analogy of law.A substantively new and comprehensive general definition of discretion in law is proposed as an intellectual-volitional form of implementing the natural right to freedom of thought and will. This implementation occurs through moral-legal evaluation and rational qualification of a specific legal situation, allowing for a significant clarification of the applied legal norm or the creation of a new norm based on general principles of law, among which justice, reasonableness, and good faith are pivotal.For the first time in domestic legal science, the English-language concept of arbitral discretion is implemented. This concept is overarching to the notions of "arbitrators' discretion" and "parties' discretion." Corresponding definitions are constructed. The author substantiates the necessity of distinguishing between judicial and arbitral discretion in the process of legal application, identifying their differences in terms of the scope of subjects endowed with discretionary powers.An analysis of the moral-legal nature of judicial and arbitral discretion is conducted from the standpoint of legal hermeneutics. This analysis allows establishing that resolving the dilemma of good and evil in situations of abuse of rights serves as an axiological justification for the necessity of discretionary norm-setting. This is realized within the framework of the legal construction of analogical reasoning and is represented in the practice of rendering arbitration decisions ex aequo et bono. This approach has not yet received widespread adoption sufficient for more in-depth scientific research.It is identified that non-legal (moral, psychological, religious, political, etc.) limits of discretion, according to doctrine and current legislation in Ukraine and European countries of the Roman-Germanic legal tradition, have secondary importance compared to legal (positive-legal) limits of discretion. Non-legal limits may only be applied subsidiarily in situations where gaps in legislation need filling or to overcome abuses of the letter of the law through analogy of law. Meanwhile, according to the Anglo-American cultural-legal tradition, these moral-legal limits are primary and definitive for each precedent, representing prescriptions of common sense for participants in legal relations in specific legal situations. It is established that this latter approach is enshrined as a leading one in international conventions of private law content.It has been demonstrated that, compared to all other jurisdictions, the legal regulation of arbitration by arbitral legislation provides a more significant scope of discretionary powers for arbitrators and parties involved in arbitration proceedings. The limits of arbitral discretion are primarily implemented in practice through contractual means, such as the alignment of the parties' positions. Considering that Ukrainian law is often defined as the applicable substantive law when the place of arbitration is within the country, it is argued that the real expansion of discretion in arbitration should be facilitated not by increasing the relative weight of special norms in the Civil Code of Ukraine but, conversely, by substantially reducing the casuistry of substantive norms during the re-codification of domestic civil legislation.The classification of approaches to understanding discretion has been refined, highlighting the most prevalent fixed-selective approach in judicial and arbitration practice. This approach grants the subject of legal realization the authority to choose from a certain range of possible actions, selecting the behavior model that is deemed appropriate from their perspective.

Дисертація присвячена дослідженню теоретичних та практичних проблем адміністративно-правового забезпечення права поліцейських на відпочинок.Встановлено, що право поліцейських на відпочинок, як юридична категорія, є складовим елементом змісту соціальних прав працівників поліції, які виникають, змінюються та припиняються в процесі реалізації внутрішньоорганізаційних адміністративних правовідносин в органах (підрозділах) Національної поліції України. З’ясовано поняття механізму адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення права поліцейських на відпочинок, як системи адміністративно-правових та організаційно-управлінських засобів впливу на учасників службово-трудових відносин в органах Національної поліції, спрямованих на реалізацію, забезпечення та захист права поліцейських на відпочинок. Доведено, що нормативно-правове забезпечення права поліцейських на відпочинок являє собою систему законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, прийнятих уповноваженими суб’єктами публічного управління в установленому законом порядку, які визначають процедуру та умови реалізації права на відпочинок працівників Національної поліції України.Підготовлено пропозиції щодо: нормативно-правового врегулювання механізму забезпечення гнучкого графіка відпочинку поліцейських; визначення законодавчих передумов для притягнення керівників органів Національної поліції, як роботодавців, поряд із дисциплінарною, до адміністративної відповідальності на загальних підставах за порушення права на відпочинок; визначення поняття «керівник територіального (міжрегіонального) органу поліції», яке наразі відсутнє в Законі України «Про Національну поліцію»; посилення дисциплінарної відповідальності керівників міжрегіональних територіальних органів поліції за порушення права поліцейських на відпочинок; визначених критеріїв «періодичності» та «оплачуваності» під час використання поліцейськими щорічних відпусток; запровадження інституту службово-трудового арбітражу в органах Національної поліції.^UThe dissertation is devoted to the study of theoretical and practical problems of administrative and legal provision of the right of police officers to rest.It has been established that the right of police officers to rest, as a legal category, is a constituent element of the content of the social rights of police officers, which arise, change and terminate in the process of implementing intra-organizational administrative legal relations in the bodies (subdivisions) of the National Police of Ukraine. The concept of the mechanism of administrative and legal regulation in the sphere of ensuring the right of police officers to rest, as a system of administrative and legal and organizational and managerial means of influence on the participants of service and labor relations in the National Police bodies, aimed at the implementation, provision and protection of the right of police officers to rest, has been clarified. It has been proven that the regulatory legal protection of the right of police officers to rest is a system of legislative and sub-legislative legal acts, adopted by authorized subjects of public administration in the procedure established by law, which determine the procedure and conditions for exercising the right to rest for employees of the National Police of Ukraine. It was emphasized that even now the issues regarding the formation of special service legislation, aimed at regulating service-labor relations in the National Police bodies, under the condition that they cannot be regulated by the norms of labor law, remain unresolved.Proposals have been prepared regarding: regulatory and legal regulation of the mechanism for ensuring a flexible rest schedule for police officers; determination of legislative prerequisites for bringing the heads of the National Police bodies, as employers, to administrative liability on general grounds for violation of the right to rest, along with disciplinary liability; definition of the term "head of a territorial (interregional) police body", which is currently absent from the Law of Ukraine "On the National Police"; strengthening the disciplinary responsibility of heads of interregional territorial police bodies for violating the right of police officers to rest; defined criteria of "periodicity" and "payability" during the use of annual leave by police officers; introduction of the institute of service and labor arbitration in the bodies of the National Police, etc.

У дисертації проведено теоретичне узагальнення і запропоновано вирішення актуального наукового завдання, що полягає у використанні інструментарію макропруденційної політики для забезпечення фінансової стабільності банківського сектору в умовах економічної циклічності. На цій основі у роботі обґрунтовані теоретичні засади макропруденційної політики в умовах циклічності економічного розвитку; проведено оцінювання ефективності макропруденційного інструментарію на основі емпіричних досліджень, виконаних в різних країнах; запропоновано матрицю індикаторів запровадження циклічних інструментів макропруденційної політики в Україні.Для оцінювання сучасного стану макропруденційного регулювання в дисертації обґрунтовані такі чинники впливу на фінансову стабільність та системний ризик: по-перше, це карантинні обмеження у зв’язку із пандемією Covid-19; по-друге, геополітична нестабільність та військові дії в Україні у зв’язку із агресією з боку росії.Аргументовано, що в період коронакризи та на початку повномасштабної агресії з боку рф антикризова політика НБУ характеризується пом’якшенням заходів у сфері монетарного регулювання та банківського нагляду (виключення складає лише валютне регулювання). Ці заходи в умовах пандемічних обмежень дозволили дещо пожвавити розвиток кредитування та забезпечити накопичення банками необхідного капіталу. В умовах війни з урахуванням прогнозування суттєвого зростання інфляції та падіння ВВП найбільш доцільним вважаємо таке поєднання політик: монетарна рестрікційна політика; пом’якшення макропруденційного інструментарію та запровадження низки фіскальних заходів у сфері сприяння відновлення банківського кредитування.У дисертації доведено, що умови економічної циклічності потребують передусім оцінювання індикаторів циклічної складової системного ризику – це надмірне зростання обсягів кредитування та боргового навантаження; а також дефіцит і дисбаланси ліквідності.Аргументовано дослідження індикаторів за такими напрямами: макроекономічні; кредитний ринок; інші сектори (співвідношення заборгованості населення та його доходів; динаміка співвідношення цін на житло і доходів населення; динаміка співвідношення цін на житло та вартості його оренди; динаміка вартості оренди та вакантності на ринку); показники достатності власного капіталу; макроекономічні валютні дисбаланси та дисбаланси ліквідності.Доведено необхідність обґрунтування трансмісійних механізмів запровадження інструментарію макропруденційної політики. При запровадженні окремих інструментів макропруденційної політики варто враховувати канали трансмісії, транскордонні переливи та регуляторний арбітраж. Охарактеризовані такі канали трансмісії: кількісний, ціновий та канал очікування. Транскордонні та транссекторальні переливи означають перетоки капіталу, ресурсів та активів у інші сектори або країни, які не підпадають під макропруденційне регулювання. Регуляторний арбітраж виникає, коли банки вживають заходів щодо уникнення дотримання більш жорстких нормативів. Встановлено, що зменшити негативний ефект переливів та арбітражу дозволяє координація дій регуляторів окремих секторів та країн, а регуляторний арбітраж вимагає проведення більш жорсткого контролю.^UIn the dissertation, a theoretical generalization is made and a solution to the current scientific problem is proposed, which consists in using the tools of macroprudential policy to ensure the financial stability of the banking sector in conditions of economic cyclicality. On this basis, in the paper the theoretical foundations of macroprudential policy in conditions of cyclical economic development are substantiated; an evaluation of the effectiveness of the macroprudential toolkit was carried out based of empirical studies carried out in different countries; a matrix of indicators for the introduction of cyclical instruments of macroprudential policy in Ukraine is proposed.In order to assess the current state of macroprudential regulation, the dissertation substantiates the following factors of influence on financial stability and systemic risk: firstly, these are quarantine restrictions in connection with the Covid- 19 pandemic; secondly, geopolitical instability and military actions in Ukraine in connection with aggression from russia. It was determined that in the period of the corona crisis and at the beginning of full-scale aggression on the part of the russian federation, the anti-crisis policy of the NBU is characterized by the easing of measures in the field of monetary regulation and banking supervision (the only exception is currency regulation). These measures in the conditions of pandemic restrictions made it possible to somewhat revive the development of lending and ensure the accumulation of the necessary capital by banks. In the conditions of war, taking into account the forecast of a significant increase in inflation and a fall in GDP, we consider the following combination of policies to be the most appropriate: monetary restrictive policy; softening of the macroprudential toolkit and introduction of a number of fiscal measures in the sphere of promoting the recovery of bank lending.The thesis proves that the conditions of economic cyclicality require, first of all, the assessment of indicators of the cyclical component of systemic risk. It includes an excessive growth of credit volumes and debt burden; and liquidity shortages and imbalances.The preliminary analysis made it possible to substantiate the system of indicators and argue the following: GDP dynamics is the main indicator of economic cyclicality; the dynamics of loans is a sufficiently accurate indicator for evaluating credit cycles and requires a detailed analysis by customer categories and sectors; indicators based on the assessment of capital adequacy may change depending on various factors, so they should be evaluated in the context of the general situation in the economy and the financial market in particular. The dynamics of these indicators were analyzed using the Hodrick-Prescott filter, which made it possible to determine the critical values of indicators for the introduction of macroprudential tools.The credit-to-GDP ratio indicator based on gap estimates using the Hodrick- Prescott filter allows for the identification of excessive credit growth with a certain time lag. However, the practical value of the indicator lies in the assessment of the critical level and dynamics.The need to substantiate the transmission mechanisms for the introduction of macroprudential policy tools has been proven. Transmission channels, cross-border spillovers and regulatory arbitrage should be taken into account when introducing individual macroprudential policy instruments. The following transmission channels are characterized: quantitative, price and waiting channel. Cross-border and crosssectoral flows mean flows of capital, resources and assets to other sectors or countries that are not subject to macroprudential regulation. Regulatory arbitrage occurs when banks take steps to avoid compliance with stricter regulations. It was established that the negative effect of spillovers and arbitrage can be reduced by coordinating the actions of regulators of individual sectors and countries, while regulatory arbitrage requires stricter control.

У дисертаційній роботі проведено дослідження конституційно-правового регулювання професійного спорту в Україні. Визначено теоретичні і практичні проблеми нормативно-правового регулювання та вироблено напрями його удосконалення.Досліджено, що економічні фактори стали головною передумовою зародження та розвитку такого специфічного і динамічного суспільного явища як професійний спорт.Розглянуто зарубіжний досвід конституційно-правового регулювання професійного спорту, окреслено особливості функціонування європейської, американської та азіатсько-африканської моделей професійного спорту. Досліджено конституції та нормативно-правові акти країн світу на предмет правової регламентації фізичної культури і спорту. На сучасному етапі в багатьох державах існує й активно вдосконалюється чітка система організації конституційно-правового регулювання професійного спорту на основі включення в конституції відповідних положень, які доповнюються законодавчими актами, що приймаються на різних рівнях, і регламентують життєдіяльність системи фізичної культури і спорту відповідно до власних потреб.Обґрунтовано доцільність упровадження в Україні європейської моделі професійного спорту. При цьому з метою побудови ефективної системи конституційно-правового регулювання даної сфери суспільних відносин варто раціонально використовувати і фундаментальні засади американської моделі професійного спорту.Визначено сучасні й розроблено нові наукові підходи до понятійно-категоріального апарату інституту професійного спорту. Вказано на недостатню врегульованість проблеми правової термінології, відсутність визначень понятійного апарату у cфері спортивної діяльності у текстах Конституції України та основних законів зарубіжних країн.Розглянуто питання класифікації спорту, вплив особливостей його окремих різновидів на проблему визначення даної дефініції на законодавчому рівні. Проведено порівняльний аналіз і визначено характерні особливості та суттєві відмінності категорій «професійний спорт», «спорт вищих досягнень», «олімпійський спорт», «аматорський спорт». Запропоновано авторське визначення понять «спорт», «професійний спорт», «професійний спортсмен».Детально проаналізовано наукові підходи до тлумачення правового статусу особи. Обгрунтовано поняття та основні види правового статусу професійного спортсмена. Вказано на конституційно-правовий статус як вихідний для інших видів правового статусу професійного спортсмена.Досліджено невід’ємні складові правового статусу професійного спортсмена - суб’єктивні права професійного спортсмена, юридичні обов’язки професійного спортсмена та гарантії дотримання його суб’єктивних прав та виконання ним юридичних обов’язків. Проаналізовано найголовніше конституційно закріплене специфічне суб’єктивне право, яким володіють професійні спортсмени, – право на працю.Досліджено поняття ризику у праві. Проаналізовано поняття «спортивного ризику» як різновиду соціального ризику; з’ясовано його ознаки, вказано предмет, об’єкт та суб’єкт. Обґрунтовано необхідність негайного врегулювання проблеми ризиків як прямого порушення Конституції України на рівні національного законодавства; доцільність встановлення кримінальної відповідальності за вживання допінгу та будь-які дії щодо нього (зберігання, виготовлення, збут, перевезення тощо).Детально проаналізовано механізм правового регулювання реалізації прав професійних спортсменів. Розглянуто обмежувальні заходи у даній сфері суспільної діяльності. Вказано на обмеження конституційних прав професійних спортсменів.З’ясовано основний історично обумовлений стримувальний елемент сфери професійного спорту в Україні - його автономність (часткову незалежність), проявом якої стало безпосереднє визнання на державному рівні локальних нормативних документів, рішень та правил міжнародних спортивних громадських організацій.Доведено неузгодженість локальних регламентних норм з положеннями Конституції України та іншими національними законодавчими нормами. Обгрунтовано доцільність створення окремого спеціалізованого арбітражного центру – постійно діючого третейського суду у сфері спорту. Сформульовано основні напрями вдосконалення конституційно-правового регулювання професійного спорту в Україні: виділення спортивного права в окрему галузь права та прийняття спеціального Закону України «Про професійний спорт», що дозволить сформувати єдині принципи та комплексний підхід до регламентації відносин у даній сфері.^UIn the dissertation work the research of constitutional and legal regulation of professional sport in Ukraine is carried out. Theoretical and practical problems of normative-legal regulation are determined and the directions of its improvement are worked out.It is investigated that economic factors have become the main prerequisite for the emergence and development of such a specific and dynamic social phenomenon as professional sports.The foreign experience of constitutional and legal regulation of professional sports is considered, the peculiarities of functioning of European, American and Asian-African models of professional sports are outlined. The constitutions and normative legal acts of the countries of the world on the subject of legal regulation of physical culture and sports are studied. At the present stage in many states there is a clear system of organization of constitutional and legal regulation of professional sports on the basis of the inclusion in the constitution of relevant provisions, which are supplemented by legislation, adopted at different levels, and regulate the life of the system of physical culture and sports in accordance with their own needs.The expediency of introducing the European model of professional sports in Ukraine is substantiated. At the same time, in order to build an effective system of constitutional and legal regulation of this area of public relations, it is necessary to rationally use the fundamental principles of the American model of professional sports.Modern and new scientific approaches to the conceptual and categorical apparatus of the Institute of Professional Sports have been identified and developed. It is pointed out that the problem of legal terminology is insufficiently regulated, the absence of definitions of the conceptual apparatus in the field of sports activities in the texts of the Constitution of Ukraine and the basic laws of foreign countries has been established.The question of classification of sport, the influence of the peculiarities of its individual varieties on the problem of defining this definition at the legislative level is considered. The comparative analysis is carried out and the characteristic features and essential differences of the categories «professional sport», «sport of higher achievements», «Olympic sport», «amateur sport» are determined. The author's definition of the concepts «sport», «professional sport», «professional athlete» is offered.Scientific approaches to the interpretation of the legal status of a person are analyzed in detail. The concept and main types of legal status of a professional athlete are substantiated. The constitutional and legal status is indicated as a source for other types of legal status of a professional athlete.The integral components of the legal status of a professional athlete have been studied - the subjective rights of a professional athlete, the legal obligations of a professional athlete and guarantees of compliance with his subjective rights and performance of legal duties. The most important constitutionally enshrined specific subjective right of professional athletes, the right to work, is analyzed.The concept of risk in law is studied. The concept of «sports risk» as a kind of social risk is analyzed; its features are clarified, the subject, object and subject are indicated. The necessity of immediate settlement of the problem of risks as a direct violation of the Constitution of Ukraine at the level of national legislation is substantiated; expediency of establishing criminal liability for doping and any actions related to it (storage, manufacture, sale, transportation, etc.).The mechanism of legal regulation of the realization of the rights of professional athletes is analyzed in detail. Restrictive measures in this area of public activity are considered. The restriction of the constitutional rights of professional athletes is pointed out.The main historically determined deterrent element of the sphere of professional sports in Ukraine - its autonomy (partial independence), which was manifested by the direct recognition at the state level of local regulations, decisions and rules of international sports NGOs.The inconsistency of local regulations with the provisions of the Constitution of Ukraine and other national legislation has been proved. The expediency of creating a separate specialized arbitration center - a permanent arbitration court in the field of sports - is substantiated. The main directions of improving the constitutional and legal regulation of professional sports in Ukraine are formulated: allocation of sports law in a separate branch of law and adoption of a special Law of Ukraine «On Professional Sports», which will form common principles and comprehensive approach to regulating relations in this area.

Дисертацію присвячено дослідженню правового регулювання витребування доказів в господарському процесі, а також розробці на цій основі рекомендацій з удосконалення відповідних законодавчих положень і практики їх застосування.У Розділі 1 «Теоретико-правові засади витребування доказів у господарському процесі», що присвячений дослідженню теоретико-правових основ витребування доказів як складової доказування у господарському процесі, досліджуються поняття витребування доказів, місце інституту витребування доказів в системі права, мета та принципи витребування доказів та аналізується історія розвитку правового забезпечення витребування доказів.Автором з’ясовано, що господарське судочинство за час свого розвитку пройшло періоди, під час яких відбувався перехід від змагальної моделі судочинства до слідчої і навпаки, що відповідно викликало зміни ролей сторін процесу та суду у процесі доказування по справі і обумовлювало наявність чи відсутність прав суду на витребування доказів за власною ініціативою чи за клопотанням сторін.На підставі зробленого дослідження було дано авторське визначення витребування доказів в господарському процесі.Витребування доказів в господарському процесі – це дії осіб, що беруть участь у справі, та суду, що полягають у отриманні доказів та їхній фіксації для формування доказової бази, необхідної для вирішення господарської справи. Це дозволить підвищити якість правого регулювання, забезпечить єдине і однозначне застосування відповідних правових норм.У Розділі 2 «Механізм витребування доказів у господарському процесі» автором досліджуються особливості правового механізму витребування доказів, правові підстави витребування доказів та правовідносини з витребування доказів у господарському процесі.Автором розроблено власне визначення поняття «механізм витребування доказів», під яким розуміється система правових засобів, організованих у певній послідовності та спрямованих на отримання на вимогу сторін чи за ініціативою суду доказів та їхню фіксацію для формування доказової бази, необхідної для вирішення господарської справи на підставі принципів господарського процесу.Автор доводить, що суб’єктами правовідносин з витребування доказів в господарському процесі є суд та інші учасники справи. Роль суду у забезпеченні швидкого та всебічного розгляду справи має бути активною, але, в той же час такою, що поважає рівні права сторін. Суд має право ініціювати витребування доказів за власною ініціативою, але коло таких ситуацій має бути чітко визначено в господарському процесуальному законодавстві.У Розділі 3 «Процесуальні особливості витребування доказів у господарському процесі» проаналізовано витребування доказів в зарубіжних країнах та в міжнародному комерційному арбітражі, заходи процесуального примусу за порушення порядку витребування доказів та проблеми витребування доказів в господарському процесі і шляхи їх вирішення.Вивчення закордонного досвіду доводить, що принципи змагальності і диспозитивності, які лежать в основі господарського процесу, не заважають суду брати активну участь у доказовій діяльності, у тому числі шляхом витребування необхідних доказів або шляхом задоволення клопотань сторін про витребування доказів. Наявність у суду повноважень щодо витребування доказів не замінює, а доповнює процесуальну діяльність із доказування осіб, які беруть участь у справі. За наявності розвинених процесуальних механізмів, що забезпечують послідовну реалізацію принципу змагальності, навіть часткове посилення ролі суду у господарському процесі не веде до порушення цього базового у господарському судочинстві принципу.На підставі проведеного аналізу було підготовлено порівняльну таблицю витребування доказів як спосіб забезпечення доказів (ст.ст. 110-112 ГПК) та витребування доказів як окремої процесуальної дії (ст. ст. 81, 811 ГПК), де основною відмінною рисою, яка дозволяє розмежовувати ці правові механізми є підстави їх застосування. Витребування доказів, як спосіб забезпечення доказів застосовується, коли є припущення, що засіб доказування може бути втрачено, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим, тоді як витребування доказів як окрема процесуальна дія застосовується за неможливості отримати докази самостійно.^UThe dissertation is devoted to the study of the legal regulation of the discovery of evidence in commercial proceedings, as well as the development of recommendations for improving the relevant legislative provisions and practice of their application.In Chapter 1 "Theoretical and Legal Foundations of Discovery of Evidence in Commercial Proceedings", which is devoted to the study of the theoretical and legal foundations of discovery of evidence as a component of proof in commercial proceedings, the author examines the concept of discovery of evidence, the place of the institution of discovery of evidence in the system of law, the purpose and principles of discovery of evidence, and analyses the history of development of legal support for discovery of evidence.The author finds out that in different periods of development of economic proceedings in modern Ukraine, there have been transitions from the adversarial model to the investigative model and vice versa, which accordingly caused changes in the roles of the parties to the proceedings and the court in the process of proving a case and determined the presence or absence of the court's right to request evidence on its own initiative or at the request of the parties.Based on the study, the author gives the author's own definition of discovery of evidence in economic proceedings.The discovery of evidence in economic proceedings is the actions of persons involved in a case and the court which are aimed at obtaining evidence and recording it to form the evidence base necessary for resolving an economic case. This will improve the quality of legal regulation and ensure uniform and unambiguous application of the relevant legal provisions.In Section 2 "The Mechanism for Recovering Evidence in Commercial Proceedings", the author examines the peculiarities of the legal mechanism for recovering evidence, the legal grounds for recovering evidence and legal relations related to the recovery of evidence in commercial proceedings.The author has developed his own definition of the concept of "mechanism of discovery of evidence", which is understood as a system of legal means organised in a certain sequence and aimed at obtaining evidence at the request of the parties or at the initiative of the court and recording it to form the evidence base necessary for resolving an economic case on the basis of the principles of economic procedure.The author proves that the subjects of legal relations for the discovery of evidence in commercial proceedings are the court and other parties to the case. The role of the court in ensuring a prompt and comprehensive consideration of a case should be active, but at the same time respectful of the equal rights of the parties. The court has the right to initiate the discovery of evidence on its own initiative, but the range of such situations should be clearly defined in the commercial procedure legislation.Section 3, "Procedural Peculiarities of Discovery of Evidence in Commercial Proceedings", analyses discovery of evidence in foreign countries and in international commercial arbitration, measures of procedural coercion for violation of the procedure for discovery of evidence, and problems of discovery of evidence in commercial proceedings and ways to solve them.A study of foreign experience shows that the principles of adversarial and dispositive nature underlying commercial proceedings do not prevent the court from taking an active part in the evidentiary process, including by requesting the necessary evidence or satisfying the parties' requests for evidence. The court's power to order evidence does not replace but rather complements, the procedural activities of the persons involved in the case. If procedural mechanisms are developed to ensure the consistent implementation of the adversarial principle, even a partial strengthening of the role of the court in commercial proceedings does not lead to a violation of this fundamental principle in commercial proceedings.Based on the analysis, the author prepared a comparative table of discovery of evidence as a means of securing evidence (the Articles 110-112 of the Commercial Procedure Code of Ukraine) and discovery of evidence as a separate procedural action (the Articles 81, 811 of the Commercial Procedure Code of Ukraine), where the main distinguishing feature that allows distinguishing between these legal mechanisms is the grounds for their application. Discovery as a means of securing evidence is applied when there is an assumption that the means of proof may be lost or that the collection or submission of relevant evidence will become impossible or difficult in the future, while discovery as a separate procedural action is applied when it is impossible to obtain evidence on its own.

Дисертація є комплексним дослідженням питань щодо виокремлення й характеристики поняття та ознак альтернативних способів вирішення господарських спорів у сучасних економічних реаліях, їх різновидів, застосування в різних сферах господарювання тощо, в якому здійснено їх системний науково-практичний аналіз.Актуальність обраної теми дослідження зумовлена процесом динамічних реформ у сфері захисту прав суб'єктів господарювання, ускладненими воєнною агресією з боку РФ, змінами попиту і пропозицій на споживчому ринку, збільшенням тощо.Загальний аналіз наукової літератури засвідчує, що виокремлення інституту альтернативних способів вирішення конфліктів у сфері господарювання як складової правового регулювання господарського процесуального права, критеріїв їх виокремлення й застосування й донині породжує чимало дискусійних питань, окремі їх аспекти є недостатньо дослідженими та однозначно невирішеними для практики, а в руслі сучасних реформ економічної політики виникає необхідність їх дослідження задля належного нормативного забезпечення та однакового правозастосування. Також нез’ясованими є положення щодо їх переліку в контексті уніфікації національного законодавства із законодавством ЄС.У вступі дисертації обґрунтовано науковий інтерес автора щодо обраної тематики з точки зору її господарсько-процесуального правового регулювання, визначено її актуальність і теперішній стан наукового дослідження вказаної сфери; визначено мету, завдання, об’єкт і предмет, методологічний інструментарій дослідження; аргументовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; представлені відомості щодо апробації та публікації результатів дослідження. У роботі передовсім сформульовано визначення виділено поняття «позасудових альтернативних способів вирішення господарських спорів» як процедур за участю незалежної третьої особи, залученої виключно на підставі угоди сторін господарського спору, оформленої відповідним договором про надання послуг та судові, які виникають на підставі угоди (застереження) з адмініструючою інституцією, якій за згодою сторін передано повноваження щодо визначення порядку процедури, призначення нейтральної третьої особи, контролю якості результату роботи та оплати послуг, при цьому нейтральна третя особа не має права наказувати (або "нав'язувати") сторонам рішення, а виступає виключно в ролі посередника. Вперше обґрунтовано, що в системі альтернативного вирішення спорів (АВС) лише третейська (арбітражна) юрисдикція та автоматизовані форми вирішення спорів (в т.ч. за допомогою смарт-контрактів та роботизованих систем) можуть вважатися АВС в буквальному значенні слова, тоді як позасудове примирення, медіація та інші способи взаємодії сторін юридичного конфлікту у буквальному значенні є способами врегулювання спорів, а не його вирішення, а тому включаються в систему АВС за традицією; це передбачає встановлення примусової сили різних способів АВС для цілей диверсифікації правового регулювання та державно-правового стимулювання (обмеження).^UThe dissertation is a comprehensive research of the issues related to the allocation and characterisation of the concept and features of alternative methods of resolving economic disputes in modern economic realities, their varieties, application in various areas of economic activity etc., in which their systematic scientific and practical analysis is carried out.The relevance of the chosen research topic is due to the process of dynamic reforms in the field of protection of business entities' rights through application of alternative methods of resolving disputes of various nature, including commercial disputes.A general analysis of the scientific literature shows that the allocation of the system of alternative methods of economic dispute resolution as a component of legal regulation of economic procedure law, and the criteria for their allocation and application, still raises many controversial issues, and some of their aspects are insufficiently researched and unambiguously unresolved for practice, and in the context of modern economic policy reforms, there is a need to study them for the sake of proper regulatory support and uniform law application. Also unclear are the provisions on their list in the context of the unification of national legislation with EU legislation.The introduction of the dissertation substantiates the author's scientific interest in the chosen topic in terms of its economic and procedural legal regulation, identifies its relevance and the current state of scientific research in this area; defines the purpose, tasks, object and subject, methodological tools of the study; argues the scientific novelty and practical significance of the results obtained; provides information on the testing and publication of the research results.The article first of all formulates a definition of the concept of "out-of-court alternative methods of resolving commercial disputes" as procedures involving an independent third party engaged solely on the basis of an agreement between the parties to a commercial dispute executed by a relevant service agreement and court procedures arising on the basis of an agreement (clause) with an administrative institution that, with the consent of the parties, has been delegated the authority to determine the procedure for the appointment of a neutral third party, control the quality of the work and payment for services, while the neutral third party has no right to order (or "impose") decisions on the parties, but acts solely as a mediator.For the first time, the author substantiates that in the system of alternative dispute resolution (ADR), only arbitral (arbitration) jurisdiction and automated forms of dispute resolution (including through smart contracts and robotic systems) may be considered ADR in the literal sense of the word, while out-of-court conciliation, mediation and other methods of interaction between the parties to a legal conflict are literally ways of settling disputes rather than resolving them, and therefore are traditionally included in the ADR system; this implies the establishment of enforcement of various ADR methods for the purposes of diversifying legal regulation and state legal stimulation (restriction).

У дисертації здійснено комплексне спеціальне наукове дослідження, присвячене процесуальній незалежності арбітражного керуючого в процедурах банкрутства, а також розроблено на цій основі пропозиції щодо вдосконалення законодавства. Викладено доктринальні погляди на сучасний стан, розвиток та перспективи інституту процесуальної незалежності арбітражного керуючого в процедурах банкрутства в контексті національного та міжнародного законодавства. Виносяться на розгляд нові положення, які можуть слугувати для подальшого розвитку та вдосконалення науки господарського права і процесу.Дослідження теоретико-методологічних основ процесуальної незалежності арбітражного керуючого дозволяє стверджувати, що на сьогодні комплексний системний аналіз питань незалежності арбітражного керуючого не проводився. Науковці переважно досліджували проблеми застосування процедур неспроможності та банкрутства, питання особливостей правового статусу арбітражного керуючого, контролю за професійною діяльністю. Відповідно, існує нагальна потреба у розв’язанні ряду теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із з’ясуванням: 1) природи процесуальної незалежності арбітражного керуючого; 2) становлення та історичного розвитку інституту процесуальної незалежності арбітражного керуючого; 3) процесуальної незалежності розпорядника майна; 4) процесуальної незалежності керуючого санацією; 5) процесуальної незалежності ліквідатора; 6) питання щодо саморегулювання професійної діяльності арбітражних керуючих; 7) питань контролю за діяльністю арбітражних керуючих. Надано авторське визначення поняття «процесуальна незалежність арбітражного керуючого», під яким розуміється забезпечена фінансовою та професійною незалежністю здатність арбітражного керуючого самостійно виконувати свої процесуальні обов’язки у процедурах банкрутства в інтересах кредиторів і боржника в умовах судового контролю та підзвітності представницьким органам кредиторів.У дисертації представлено авторське визначення видів незалежності арбітражного керуючого, зокрема: 1) процесуальна (реалізується особливими процесуальними механізмами призначення, виконання та припинення повноважень арбітражних керуючих у судових процедурах банкрутства); 2) фінансова (реалізується через прозорість, достатність та гарантії оплати основної, додаткової винагороди за виконання ним відповідних обов’язків, відшкодування його витрат на реалізацію своїх повноважень); 3) професійна (забезпечується через нормативне регулювання отримання права на здійснення професії арбітражного керуючого, контролю за дотриманням законності у діяльності арбітражного керуючого, саморегулювання професійної діяльності арбітражних керуючих).Автором запропоновано періодизацію історичного розвитку законодавства та наукової думки з питань незалежності арбітражного керуючого, яку умовно поділено на чотири періоди: 1) VI–IX стст. – зародження конкурсного процесу на території Європи. Впровадження професії магістрів і піклувальників майна боржників для управління та нагляду за конкурсною масою; 2) XIII–ХVII стст. – процедури банкрутства відбувались у чітко встановленій формі та визначеному порядку, поява професії професійних адміністраторів – у конкурсному процесі, які здійснювали довірче управління майном боржників; 3) ХVII–ХІХ стст. – створення інституту кураторів та конкурсних управляючих, які представляли інтереси як кредиторів, так і боржника, врівноважуючи їх, були посадовими особами, органами держави і діяли за дорученням суду; 4) ХХІ ст. – створення в Україні оновленої моделі конкурсних керуючих – інституту арбітражних керуючих, які виконують функції антикризового менеджера та виконують розпорядчі функції щодо управління боржником у процедурах банкрутства. Зазначена модель конкурсного управління передбачає процесуальну незалежність арбітражних керуючих для дотримання балансу між інтересами кредиторів та боржників. У дисертаційній роботі також запропоновано законодавчо унормувати розподіл обов’язків розпорядника майна та керівника боржника під час проведення інвентаризації та організації збереження майна боржника. Такі обов’язки мають покладатися на розпорядника майна тільки в комплексі з відповідним зобов’язанням керівника боржника або у разі покладання на розпорядника майна обов’язків керівника боржника.У роботі також запропоновано окремі зміни концептуальних засад у процедурах санації та ліквідації в частині наділення арбітражного керуючого особливим правовим статусом, що поєднує у собі обов’язки як керівника боржника, так і повноваження спеціального учасника справи про банкрутство, покликаного забезпечити задоволення вимог кредиторів. Це дозволить знизити можливості тиску на арбітражного керуючого через правоохоронні органи, зменшить правову вразливість та посилить ефективність судового контролю у межах справ про банкрутство.^UThe dissertation is a comprehensive special scientific reseach devoted to the procedural independence of the insolvency officer in bankruptcy proceedings, and proposals for improving legislation are developed on this basis. The author presents the doctrinal views on the current state, development and prospects of the institution of procedural independence of the insolvency officer in bankruptcy proceedings in the context of national and international legislation. The author proposes new provisions which may serve to further develop and improve the science of commercial law and procedure.The learn of the theoretical and methodological foundations of the procedural independence of the bankruptcy trustee suggests that to date, no comprehensive systematic analysis of the issues of independence of the Bankruptcy trustee has been conducted. Scientists have mainly studied the problems of applying insolvency and bankruptcy procedures, the peculiarities of the legal status of the insolvency receiver, and control over professional activities. Accordingly there is an urgent need to address a number of theoretical and practical issues related to clarifying: 1) the nature of the procedural independence of the bankruptcy trustee; 2) the establishment and historical development of the institution of procedural independence of the Bankruptcy trustee; 3) the procedural independence of the property manager; 4) the procedural independence of the rehabilitation manager; 5) the procedural independence of the liquidator; 6) issues of self-regulation of the professional activities of Bankruptcy trustees; 7) issues of control over the activities of вankruptcy trustees.The author's definition of the concept of «procedural independence of an insolvency officer» is provided, which means the ability of an insolvency officer to independently perform his procedural duties in bankruptcy proceedings in the interests of creditors and the debtor under conditions of judicial control and accountability to the representative bodies of creditors.The dissertation presents the author's definition of the types of independence of the insolvency receiver, in particular: 1) procedural (implemented by special procedural mechanisms for appointment, performance and termination of powers of insolvency receivers in bankruptcy proceedings); 2) financial (implemented through transparency, sufficiency and guarantees of payment of the basic and additional remuneration for the performance of their respective duties, reimbursement of their expenses for the exercise of their powers); 3) professional (ensured through regulatory regulation of obtaining the right to exercise the profession of insolvency receiver, control over compliance with the law in the activities of insolvency receivers).The author proposes the own periodization of the historical development of legislation and scientific thought on the independence of the insolvency receiver, which is conditionally divided into four periods: 1) VI–IX centuries – the emergence of the competitive process in Europe. The introduction of the profession of masters and trustees of debtors' property to manage and supervise the bankruptcy estate; 2) XIII–XVII centuries – bankruptcy procedures were carried out in a clearly established form and in a certain manner, the emergence of the profession of professional administrators in the bankruptcy process, who carried out trust management of debtors' property; 3) XVII–XIX centuries – creation of the institute of curators and bankruptcy trustees who represented the interests of both creditors and the debtor, balancing them, were officials, state bodies and acted on behalf of the court; 4) XXI century – creation in Ukraine of an updated model of bankruptcy trustees - the institute of arbitration trustees who perform the functions of an anti-crisis manager and perform administrative functions to manage the debtor in bankruptcy proceedings. This model of insolvency management provides for the procedural independence of insolvency receivers to maintain a balance between the interests of creditors and debtors.The thesis also proposes to regulate by law the division of responsibilities of the property manager and the debtor's director when conducting an inventory and organizing the preservation of the debtor's property. Such duties should be imposed on the property manager only in conjunction with the corresponding obligation of the debtor's director or in the case of imposing on the property manager the duties of the debtor's director.

Дисертація є комплексним науковим дослідженням поняття та природи інституту врегулювання цивільних спорів, визначення основних напрямів формування сучасної доктрини, які характеризують найбільш раціональні підходи до врегулювання цивільних спорів; поняття цивільного спору з урахуванням практики його значення для сторін, а також характеристики загальносвітових тенденцій щодо врегулювання спорів, зокрема, широкого застосування інформаційно-комунікаційних технологій для забезпечення комунікації сторін та врегулювання спору між ними; а також концепції інтегрованої системи врегулювання цивільних спорів, що включає досудове врегулювання та, у разі необхідності, – судовий процес.Системно та послідовно досліджено досвід урегулювання цивільних спорів у різних державах-членах Європейського Союзу, у Сполучених Штатах Америки, Китаї, Канаді та інших країнах на прикладах функціонування різних платформ щодо врегулювання спорів. Охарактеризовано проблеми альтернативного врегулювання спорів, які актуалізувалися в 40-х роках минулого століття й були присвячені трудовим спорам та арбітражу, істотно пожвавилися в 70-х роках та поширилися з кінця минулого століття – на початку ХХІ століття – уже як обов’язкові досудові способи врегулювання спорів. По суті, саме багатоманітністьцивільних спорів та способів їхнього врегулювання, що накопичилися до нашого часу (понад семисот альтернативних способів урегулювання спорів), і зумовила інтерес та активний науковий пошук ефективного врегулювання спорів, що актуалізувався в науці права та споріднених дисциплінах упродовж останніх десятиріч. У цих дослідженнях йдеться про шляхи, що не пов’язані із судовим розглядом і вирішенням спору по суті, яке здійснює суд, але про ті шляхи, які сторони можуть обрати дляврегулювання спору, про переваги й недоліки кожного з таких шляхів, а також загальну стратегію обрання кожного зі способів на певних етапах розвитку спору.^UThe dissertation is a comprehensive scientific research on the concept and nature of the institution of civil dispute resolution, defining the main directions for the formation of a modern doctrine that characterizes the most rational approaches to the resolution of civil disputes. It explores the concept of civil dispute, taking into account its practical significance for the parties, as well as the10 characteristics of global trends in dispute resolution, including the widespread use of information and communication technologies to facilitate communication between parties and the resolution of disputes. It also examines the concept of an integrated system of civil dispute resolution, which includes alternative dispute resolution and, if necessary, judicial process.The dissertation systematically and consistently examines the experience of civil dispute resolution in various member states of the European Union, the United States, China, Canada, and other countries, using examples of different dispute resolution platforms. It discusses the problems of alternative dispute resolution, which emerged in the 1940s and initially focused on labor disputes andarbitration, gained significant momentum in the 1970s, and expanded as mandatory pre-trial methods of dispute resolution from the end of the last century to the beginning of the 21st century. Essentially, it is the diversity of civil disputes and the methods of their resolution, accumulated to the present time (over seven hundred alternative dispute resolution methods), that has sparked interest and active scientific research into effective dispute resolution in the field of law and related disciplines over the past decade. These studies focus on non-judicial ways of resolving disputes that do not involve court hearings and decision-making butrather the paths that parties can choose for resolving their disputes. They analyze the advantages and disadvantages of each method and provide a general strategy for selecting each method at certain stages of dispute development.

Дисертаційна робота присвячена аналізу питання визнання і виконання рішень іноземних юрисдикційних органів в умовах євроінтеграції України в Європейський Союз. Актуальність теми дослідження зумовлена потребою в адаптації українського законодавства з правом. У дисертації досліджено правову природу визнання і виконання рішень іноземних юрисдикційних органів, проведено розмежування понять «визнання» та «виконання» рішень іноземних судів та міжнародних комерційних арбітражів, проведено класифікацію джерел правового регулювання питань визнання та виконання рішень іноземних юрисдикційних органів, а також запропоновано авторське поняття «визнання та виконання рішення іноземного юрисдикційного органу». На підставі детального аналізу законодавства та судової практики, запропоновано доповнити підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду та внести зміни до Цивільного процесуального кодексу України, а також внести зміни до Господарського процесуального кодексу України щодо питань забезпечувальних заходів. Також запропоновано впровадити в Україні інформаційно-телекомунікаційну систему, з метою сприяння покращенню функціонування суду та спрощення подання документів, що стосується виконання рішень іноземних судів та міжнародних комерційних арбітражів.^UThe dissertation is devoted to the analysis of the issue of recognition and enforcement of judgments of foreign jurisdictional bodies in the context of Ukraine's integration into the European Union. The relevance of the research topic arises from the necessity to harmonize Ukrainian legislation with EU law. The dissertation examines the essential differences and distinguishes between the concept of the legal nature of the recognition and enforcement of foreign judgments and international commercial arbitration awards, as well as looks over sources of legal regulation of recognition and enforcement of foreign jurisdictional bodies, and proposes the author's concept of the recognition and enforcement of judgments of foreign jurisdictional bodies. Based on a detailed analysis of legislation and case study, it is proposed to supplement the grounds for refusing an application for permission to enforce a foreign judgment and apply amendments to the Civil Procedural Code of Ukraine. The dissertation suggests amending the Commercial Procedural Code of Ukraine on the interim measures. It is also proposed to implement an information and telecommunication system in Ukraine, which aims to improve the functioning of the court and accelerate the submission of documents relating to the enforcement of decisions of foreign courts and awards of international commercial arbitration.

Дисертацію присвячено дослідженню сучасного стану та трансформацій механізму визнання та виконання іноземних арбітражних рішень у понад 120 юрисдикційних практиках з метою виявлення ефективних стратегій удосконалення такого механізму, спираючись на дослідження національних варіацій його імплементації та консолідацію доктринальної бази, що включає роботи понад 100 провідних фахівців у сфері арбітражу.У роботі розглядаються питання еволюції міжнародного арбітражу як способу розв'язання спорів у сфері міжнародних приватноправових відносин, зокрема, становлення арбітражу як інституту, тенденції до делокалізації та автономії арбітражу у контексті транснаціонального права. Проблеми механізму визнання та виконання іноземних арбітражних рішень розглядаються, враховуючи їх міждисциплінарний характер, що склався на перетині міжнародного приватного права та цивільного процесуального права. У роботі досліджується низка проблемних питань визнання та виконання іноземних арбітражних рішень та шляхи удосконалення їх регулювання, зокрема щодо: арбітрабільності та публічного порядку; дії ефектів арбітражного рішення як res judicata, stare decisis, lis pendens, erga omnes; процесуальних аспектів механізму визнання та виконання арбітражних рішень (строки, підсудність, судові витрати, форма заяви, особливості судового розгляду, тощо) та матеріальних аспектів (зокрема, визнання та виконання скасованих арбітражних рішень).Для забезпечення ефективної та збалансованої універсалізації національних практик та забезпечення визнання транснаціонального характеру арбітражу на локальному рівні розглянуто перспективи розроблення Типового закону про розгляд справ щодо визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, що буде закріплювати стратегію поведінки національного суду як гаранту арбітражних рішень, який вирішуючи такі справи здобуває транснаціональну юрисдикцію.У роботі розглянуто проблеми імплементації механізму визнання та виконання іноземних арбітражних рішень в Україні, зокрема, особливості формування нормативного регулювання, судової практики та стратегій оптимізації застосування механізму. В результаті оброки бази судової практики України вперше розроблено Довідник судової практики у справах про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, який включає 547 судових рішень за 2015–2020 рр., які представлені у 6 таблицях за роками та у 75 графіках. Довідник увійшов як додаток до дисертаційної роботи.^UThe thesis is devoted to research of current situation and transformations of the mechanism of recognition and enforcement of foreign arbitral awards in more than 120 jurisdictional practices in order to develop effective strategies of mechanism's improvement, basing on research of national variations of its implementation and consolidation of doctrine that include works of over than 100 prominent experts in arbitration.The thesis considers issues of evolution of international arbitration as a method of dispute resolution in field of international private relations, in particular, development of arbitration as an institute, tendencies to delocalization and autonomy of arbitration in context of transnational law. Problems of the mechanism of recognition and enforcement of foreign arbitral awards have been analysed, considering their inter-disciplinary nature that has been developed at the intersection of international private law and civil procedural law.The thesis studies a number of problematic issues of recognition and enforcement of foreign arbitral awards and ways of improvement of their regulation, in particular: arbitrability and public policy; effects of arbitral award as res judicata, stare decisis, lis pendens, erga omnes; procedural aspects of the mechanism of recognition and enforcement of arbitral awards (limitations, jurisdiction, court fees, form of claim, features of court consideration, etc.) and substantive aspects (by example of the issue of recognition and enforcement of annulled arbitral awards).In order to ensure effective and balanced universalization of national practices and to ensure recognition of transnational nature of arbitration at local level, there are considered the prospects of development of the Model Law on consideration of cases on recognition and enforcement of foreign arbitral awards that would enshrine the strategy of national court's behavior to act as a guarantor of arbitral awards, while the court acquires transnational jurisdiction through consideration of such cases.The thesis considers the problems of implementation of the mechanism of recognition and enforcement of foreign arbitral awards in Ukraine, in particular, features of legal regulation, court practice and strategies of improvement of the mechanism's application. Upon processing of case law database of Ukraine, the Guide on Case Law in field of recognition and enforcement of foreign arbitral awards has been developed. It includes 547 court decisions of 2015–2020, that have presented in 6 schemes by years and in 75 diagrams. The Guide has been included into the thesis as its annex.

Дисертацію присвячено дослідженню та аналізу основних теоретико- правових та практичних проблем застосування публічного порядку в міжнародному приватному праві України та праві ЄС, питань взаємодії та аспектів гармонізації публічного порядку України та ЄС, а також формулюванню наукових висновків та пропозицій щодо вдосконалення нормативних підходів із зазначених вище питань на основі аналізу законодавчих та доктринальних джерел, судової практики і сучасного зарубіжного правового інструментарію.Запропоновано розглядати поняття застереження про публічний порядок у широкому та вузькому значеннях. У широкому – це норма права, яка врегульовує відносини ускладнені іноземним елементом у випадку, коли застосування іноземного права чи виконання іноземного рішення (суду чи арбітражу) суперечить публічному порядку країни суду; у вузькому – це сукупність передбачених відповідною нормою права прийомів правового впливу (правових інструментів) з допомогою яких ця норма права дозволяє здійснити врегулювання відносин ускладнених іноземним елементом у разі наявності конфлікту публічного порядку країни суду з іноземним правом чи рішенням суду (арбітражу).Доведено, що критеріями визначення (оцінки) судом або арбітражем наслідків застосування іноземної правової норми та встановлення її «явної несумісності» з правом ЄС є: 1) наявність нормативної вказівки на рівні актівЄС щодо застосування застереження про публічний порядок; 2) належність спірних правовідносин до пріоритетних приватноправових сфер, стосовно регулювання яких норми права ЄС матимуть властивість прямої дії (захист прав споживачів, окремі аспекти транспортного, енергетичного права тощо); 3) «зовнішній» для європейського правопорядку характер застосовуваного права – право держави, що не є членом ЄС.Зроблено висновок про те, що стосовно співвідношення категорій публічного порядку ЄС та публічного порядку України спостерігається поступова конвергенція, наближення елементів, що складають зміст публічного порядку в українській правовій системі стосовно права ЄС. Це відбувається як через належність до спільного простору правових цінностей через входження до Ради Європи та застосування національними судами Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і практики ЄСПЛ, так у зв'язку з євроінтеграційними процесами.^UThe dissertation is devoted to research and analysis of the main theoretical legal and practical problems of public policy in private international law of Ukraine and EU law, issues of interaction and harmonization of public policy of Ukraine and the EU, as well as the formulation of scientific conclusions and proposals for improving regulatory approaches, based on the analysis of legislative and doctrinal sources, judicial practice and modern foreign legal instruments.It is proposed to consider the concept of a public policy clause in a broad and narrow sense. Broadly, it is a rule of law that regulates relations complicated by a foreign element in the case when the application of foreign law or the execution of a foreign decision (judicial or arbitration) is contrary to the public policy of the country of the court; in the narrow sense, it is a set of methods of legal influence (legal instruments) provided by the relevant rule of law by means of which this rule of law allows to settle relations complicated by a foreign element in case of conflict of public policy with foreign law or court decision (arbitration award).It is proved that the criteria for determining (assessing) by a court or arbitration the consequences of the application of a foreign legal norm and establishing its «obvious incompatibility» with EU law are: 1) the presence of normative guidance at the level of EU acts 2) the affiliation of the disputed legal relations to the priority areas of private law, in relation to the regulation of which the rules of EU law will have the property of direct action (consumer protection, certain aspects of transport, energy law, etc.); 3) «external» to the European legalorder nature of the applicable law – the law of a state that is not a member of the EU.It is concluded that in relation to the ratio of categories of public order of the EU and public policy of Ukraine there is a gradual convergence, approximation of the elements that make up the content of public policy in the Ukrainian legal system in relation to EU law. This is due both to belonging to a common space of legal values through accession to the Council of Europe and the application by national courts of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms of 1950 and the case law of the European Court of Human Rights.

У дисертації досліджено еволюцію міжнародно-правового співробітництва держав з питань формування стандартів оцінки майна, які використовують як держави, так і міжнародні судові органи для визначення розміру відшкодувань. Детальний теоретичний аналіз співробітництва держав з питань оцінки майна для компенсації шкоди надав можливість узагальнити його результати в теорії та практиці міжнародного права. Особливу увагу зосереджено на визначенні міжнародними судами (арбітражами) розміру шкоди у претензіях щодо експропріації в межах механізмів, заснованих на міжнародних угодах з питань інвестицій чи прав людини, та інтерпретації відповідних міжнародно-правових стандартів оцінки, зазначених у положеннях договорів. За наявності прогалин у регулюванні питання міжнародними договорами звичаєве міжнародне право та «дипломатичний захист», як і раніше, відіграють провідну роль щодо захиступрав на власність іноземців та власних громадян. Як зазначено у справі «Фабрики в Хожуві», стандарти оцінки, передбачені звичаєвим міжнародним правом, базуються на принципі, що відшкодування здійснюють шляхом оплати суми, «що відповідає вартості реституції в її натуральному вираженні». Досліджено правові прогалини щодо застосування аспектів визначення розміру шкоди. У дисертації розглянуто умови, за яких міжнародні стандарти оцінки майна міжнародних неурядових організацій мають правове значення длярозрахунку розміру компенсації. Ключові слова: захист економічних прав, компенсація, розмір компенсації, справедлива ринкова вартість, вартість інвестицій, дата оцінки,стандарти оцінки майна, протиправна експропріація, правомірна експропріація^UThe dissertation is devoted to the evolution of international law cooperation of states in the framework of valuation standards formation that are used by states and international judicial bodies for determining awards in the process of economic rights protection. Detailed theoretical analysis of the international law cooperation of states on valuation of property for damage compensation made it possible to summarize the results in the theory and practice of international law. The research is focused on determination the amount of damages by international courts (arbitral tribunals) carried out under expropriation claims in the framework based on international investment or human rights treaty and interpretations of the international law valuation standards prescribed in treaty provisions. In cases of gaps, where no treaty remedy is available, customary international law and diplomatic protection still play an essential role in protecting property rights of foreigners and own citizens. As stated in the Factory at Chorzów Case, valuation standards under customary international law are based on principle that reparation is carried out by payment of a sum «corresponding to the value which a restitution in kind would bear». International arbitration practice confirms that most sources of international law require a compensation equivalent to the fair market value of the investment expropriated (damaged property). International judicial bodies, considering claims for expropriation, act within the framework of investment or other international treaties and interpret the relevant treaty provisions, applying them to the matter in question. It is mentioned, that legal gaps of customary international law on the valuation matter can be filled with treaty provisions that are specifically relevant to compensation for taking property and settling of valuation standards. Valuation object for the calculation of compensation in international law should include all economic consequences, caused by internationally wrongful acts of states, excluding economic damage that was covered by restitution or was lawful in the framework of international treaties. This is the basis for proposed definition of «property» for valuation purposes as an object of the international law regime with economic value, the rights to which are protected under international law. The study considers standards for determining the amount of compensation for expropriations in international law and explains the issues of the valuation date selection in connection with lawful and unlawful takings of property. It is noted that all valuations must be set on a particular date in order to emplace property and marketcondition at a certain time. It has been shown that international judicial bodies employ a variety of methodologies to determine value of property and corroborate the reliability of their valuation results. It is stressed that awarding losses suffered is more straightforward and less controversial than awarding lost profits. The dissertation addresses fundamental legal aspects of valuation of lost profits. The study found out that there are three internationally defined valuation approaches: the comparison approach, the income approach and the cost approach. The comparison approach is the most widely-used and accepted in international arbitration practice. The dissertation concentrates on legal gaps regarding the application aspects of damages calculation in international arbitration. It discusses a framework where international valuation standards of international non-governmental organizations are given legal weight and serve as guidelines for the calculation of awards. Special attention is paid to Directive of European Union with provisions that valuation standards of states should take into account internationally recognisedvaluation standards, in particular those developed by the International Valuation Standards Committee, the European Group of Valuers' Associations or the Royal Institution of Chartered Surveyors. Member states of European Union admitted valuation standards of international non-governmental organizations as reliable standards for the credit purposes after the financial crisis, which has shown that irresponsible behaviour by market participants can undermine the foundations of the financial system leading to potentially severe social and economic consequences. Considerations have been given to cooperation aspects between Ukraine and World Bank in the field of implementation of international valuation standards to national law with propositions that ensure requirements of international valuation standards and international property protection standards for taxation matters. Key words: economic rights protection, compensation, measure of compensation, fair market value, value of investment, valuation date, valuationstandards, unlawful expropriation, lawful expropriation

Дисертація присвячена дослідженню міжнародно-правового співробітництва в боротьбі з допінгом у спорті. Встановлено, що таке співробітництво здійснюється декількома шляхами. По-перше, шляхом створення системи міжнародно-правових принципів і норм, які забезпечують заборону використання та регулювання міжнародного антидопінгового співробітництва. По-друге, за допомогою створення та діяльності міжнародної інституційної антидопінгової системи, що передбачає взаємодію акторів трьох рівнів: міжнародного (Всесвітнє антидопінгове агентство (ВАДА), Міжнародний олімпійський комітет, Міжнародний паралімпійський комітет, міжнародні спортивні федерації, інші організатори великих спортивних заходів, які проводять на них антидопінгове тестування); регіонального (Рада Європи та інші) та національного (національні антидопінгові агентства тощо). По-третє, шляхом здійснення міжнародного спортивного правосуддя, яке реалізується низкою спеціалізованих арбітражних організацій, головною з яких є Спортивний арбітражний суд у м. Лозанна.^UThe thesis is devoted to a study of the international legal collaboration in struggle against doping in sport. It is established that such collaboration is accomplished in different ways. First, by establishing a system of the international legal principles and norms that ensure prohibition of use and regulation of the international anti-doping collaboration. Second, by establishing and activity of the international institutionalization of the anti-doping system that provides for interaction of the stakeholders at three levels: international (World Anti-Doping Agency (WADA)), International Olympic Committee, International Paralympic Committee, international sports federations and other organizers of the great sporting events that provide for making anti-doping tests); regional (Council of Europe and others) and national (national anti-doping agencies, etc). Third, by administration of sports justice, which is accomplished by a series of specialized arbitration organizations, the main one being the Court of Arbitration for Sport in Lausanne.

У дисертації розв'язано завдання обґрунтування існування адміністративно-правових відносин у діяльності арбітражного керуючого, зокрема, відносин щодо контролю за ним з боку органів виконавчої влади, суспільних інституцій. Держава і суспільство заінтересовані в тому, щоб не допускати різного роду зловживань у даній сфері, аби процедура банкрутства не перетворювалася на інструмент незаконного збагачення, ухилення від виконання цивільно-правових, господарських та податкових зобов'язань, зобов'язань з оплати праці та реалізації різного роду рейдерських схем. Дієвим запобіжником проти таких явищ може стати відпрацьована система державного контролю за діяльністю ключового діючого суб'єкта в системи правовідносин у сфері банкрутства – арбітражного керуючого. Особливої важливості правовий інститут державного контролю за діяльністю арбітражного керуючого набуває в умовах довготривалої економічної кризи, коли загострюється суспільна потреба в «перезавантаженні» економічної системи – ефективному очищенні економічних відносин від тягаря безнадійних майнових зобов'язань. Відмежування галузевої приналежності окремих правовідносин, що реалізуються в межах комплексу різногалузевих правовідносин, завжди є непростим завданням, оскільки всі правовідносини спрямовані на оптимальний ступінь впорядкованості й відповідності тим суспільним завданням, які вирішують відповідні суспільні відносини. Водночас, такі завдання мають споріднений і подібний характер, проте реалізуються за властивими тільки їм механізмами. Звичайно, ці завдання реалізуються як шляхом диспозитивного, так і шляхом імперативного правового регулювання. Частина повноважень і завдань арбітражного керуючого пов'язана з пошуком економічного і юридичного консенсусу, а частина – із безпосередньо контрольними примусовими і сервісними повноваженнями, що здійснюються від імені держави. Вивчення, систематизація й розроблення детальних процедур державного контролю у сфері діяльності арбітражних керуючих, а також ефективне врегулювання засобів юридичного впливу на цю діяльність є важливим завданням, що вимагає всебічного наукового дослідження та вирішення. Так, у дисертації визначено стан дослідження проблематики організації контролю за діяльністю арбітражного керуючого. Наведено різні підходи, що існують у правовій науці з цього приводу, зокрема, представників науки адміністративного права.^UThe dissertation deals with the actual issues of administrative and legal regulation of the control over the activities of arbitration managers.The thesis is a complete scientific work done in Ukraine at a new theoretical level and is a study of administrative and legal regulation of the control over the activities of arbitration managers. The dissertation solves the problem of justification of the existence of administrative and legal relations in the activities of the arbitration manager, in particular, relations with regard to the control of it by the executive authorities, public institutions. The state and society are interested in preventing all kinds of abuse in this area, so that the bankruptcy procedure does not become an instrument of illegal enrichment, evasion of execution of civil, economic and tax liabilities, obligations for payment of wages and implementation of various kind of raider schemes. An effective safeguard against such phenomena may be the exhausted system of state control over the activities of the key operating entity in the system of legal relations in the field of bankruptcy – the arbitration manager. Particularly important, the legal institute of state control over the activities of the arbitration manager acquires in the conditions of a long-term economic crisis, when the social need for a «reset» of the economic system – an effective cleansing of economic relations from the burden of hopeless property obligations – is exacerbated. The delineation of the sectoral affiliation of individual legal relationships, which are implemented within the complex of multi-sectoral legal relationships, is always a daunting task, since all legal relationships are directed at the optimal degree of orderliness and compliance with those social tasks that solve the corresponding social relations. At the same time, such tasks are related and similar, but they are realized by the mechanisms that are unique to it. Of course, these tasks are implemented both through dispositive and through imperative legal regulation, part of the powers and tasks of the arbitration manager is connected with the search for economic and legal consensus, and part with the direct control of compulsory and service powers exercised on behalf of the state.The study, systematization and elaboration of detailed state control procedures in the field of arbitration managers' activities, as well as the effective regulation of legal remedies for this activity, are an important task that requires comprehensive scientific research and decision-making.

Дисертація присвячена комплексному теоретико-правовому аналізу міжнародно-правових аспектів становлення та розвитку інституту «реального зв'язку» судна з державою прапора. Проаналізована правова природа та специфіка принципу «реального зв'язку» історичні чинники його виникнення. Досліджено поняття судна в міжнародному морському праві, розглянуто сучасні критерії визначення «реального зв'язку» з державою прапора. Окрему увагу приділено діяльності Міжнародної морської організації (ІМО), яка внесла значний вклад в розвиток та імплементацію державами конвенційних норм, що визначають зміст даного принципу. Узагальнено практику Міжнародного Суду ООН, Міжнародного трибуналу з морського права та арбітражних органів, що стосується суперечок, які виникають в процесі здійснення державами «реального зв'язку» з суднами власної національності. Деталізовано особливості поняття «реального зв'язку» судна з державою прапора, що полягає у визначенні його на основі поєднання внутрішнього права та норм міжнародного морського права. Кожне судно для свого подальшого використання, на вимогу міжнародного морського права, має бути зареєстроване під прапором певної держави. Показано, що початком зв'язку судна з державою прапора є реєстрація цього судна. Необхідність забезпечення «реального зв'язку» між державою та суднами сьогодні є однією з ключових проблем, які ще до кінця нерозв'язані в силу суперечливої практики держав. Досліджено різноманітні концепції «реального зв'язку» судна з державою прапора, що віддзеркалюють відповідну практику держав, і яка нерідко суперечить одна одній. Наведено аргументи на користь договірної концепції юрисдикції судна держави прапора порівняно з територіальною, персональною та визнання концепціями, що має сприяти дотриманню державами «реального зв'язку» з судном її національності.Доводиться, що колізія юрисдикцій держав відносно судна у міжнародному морському праві немає універсального вирішення, підлягаючи розв'язанню в кожному конкретному випадку, що має свою специфіку. Існуюча в міжнародному морському праві ієрархічна пріоритетність застосування юрисдикції у випадку колізії, все ще характеризується абстрактністю, зумовленою відсутністю в ньому достатніх спеціальних норм. Конвенція ООН з морського права 1982 р. більш детально визначила обов'язки держави прапора судна, виходячи з деталізації нею внутрішньоправових заходів технічного, адміністративного та соціального характеру, що стала важливою новацією в розвитку принципу «реального зв'язку».Доведено необхідність прийняття міжнародно-правового акту з єдиними стандартами, що стосуються надання державою права плавання під її прапором.Для України є надзвичайно важливим питання ратифікації Конвенції про умови реєстрації суден 1986 р. (чинності ще не набула). Вона спрямована на уніфікацію умов реєстрації судна і закріплення мінімальних умов реєстрації, забезпечення і зміцнення «реального зв'язку» судна з державою прапора. В ній міститься також вимога про утворення в державі прапора компетентної національної морської адміністрації, що, безумовно, сприятиме реалізації на практиці зазначеного зв'язку.^UThe dissertation is devoted to the complex theoretical and legal analysis of international legal aspects of formation and development of the Institute of «genuine link» of the vessel with the flag state. The legal nature and specificity of the principle of «genuine link» and historical factors of its origin are analyzed. The concept of a vessel in the international law of the sea is explored, modern criteria of definition of «genuine link» with the flag state are considered.Particular attention is paid to the work of the International Maritime Organization (IMO), which has made a significant contribution to the development and implementation by States of the conventions governing the content of this principle. The practice of the International Court of Justice, the International Tribunal for the Law of the Sea and arbitration bodies concerning the disputes that arise in the course of the implementation by States of a «genuine link» with vessels of their own nationality is generalized. The peculiarities of the concept of «genuine link» of a vessel with a flag state are detailed, which is to determine it on the basis of a combination of domestic law and norms of international maritime law.Each vessel for its further use, at the request of international maritime law, must be registered under the flag of a particular state. It is shown that the beginning of a link between a vessel and a flag State is the registration of this vessel. The need to ensure a «genuine link» between the state and the vessels today is one of the key issues that are still unresolved due to the contradictory practice of the states. Various concepts of the «genuine link» of a vessel with a flag state are investigated, reflecting the relevant practice of the states, and which often contradict each other. Arguments in favor of the contractual concept of the jurisdiction of the vessel of the flag State in comparison with the territorial, personal and recognition concepts, which should promote compliance with States «genuine link» with the vessel of its nationality.It is proved that the conflict of jurisdictions of states relatively to a vessel in international maritime law does not have a universal solution, subject to a solution in each particular case having its own specifics. The existing hierarchical priority of the application of jurisdiction in the case of conflict in international maritime law is still characterized by abstraction due to the lack of sufficient special rules in it.The United Nations Convention on the Law of the Sea of 1982 further defined the obligations of the flag State of the vessel on the basis of its detailed internal, technical, administrative and social measures, which became an important innovation in the development of the principle of «genuine link».The necessity of adopting an international legal act with the common standards concerning the provision of the state with the right of navigation under its flag is proved.For Ukraine, the ratification of the Convention on the Registration of Vessels in 1986 (which has not yet entered into force) is extremely important. It is aimed at unification of the conditions of registration of the vessel and fixing the minimum registration conditions; provision and strengthening of «genuine link» of the vessel with the flag state. It also contains a requirement for the creation in the State of a flag of a competent national maritime administration, which will undoubtedly facilitate the practical implementation of the link.

Об'єкт дослідження – процес термоімпульсного оброблення детонуючими газовими сумішами; мета дослідження – створення методики призначення технологічних режимів термоімпульсного оброблення деталей ГТД із жароміцних сплавів за кваліметричним показником кромки при використанні сучасних CAD/CAE-систем; методи дослідження – методи математичного моделювання, числові методи розв'язання задач течії багатокомпонентних газових середовищ з урахуванням процесів детонаційного горіння й теплообміну, експериментальні дослідження впливу термоімпульсного оброблення на характеристики вразливості жароміцних сплавів високотемпературною газовою корозією; результати дослідження – запропоновано методику призначення технологічних режимів термоімпульсного оброблення деталей за кваліметричним показником кромки при використанні сучасних CAD/CAE-систем; розроблено комп'ютерні програми моделювання процесів теплообміну продуктів згоряння з оброблюваними деталями при детонаційному згорянні паливних сумішей, які в подальшому може бути використано при розробці технологічних процесів термоімпульсного оброблення; новизна – удосконалено метод еквівалентної камери для розрахунку часу згасання ударних хвиль і величини осереднених питомих теплових потоків при термоімпульсному обробленні детонуючими газовими сумішами; на відміну від існуючих підходів, запропоновано визначати ці параметри під час числового розрахунку теплообміну продуктів згорання з розташованою в камері деталлю простої форми, об'єм якої є тотожним об'єму оброблюваної деталі, що дозволяє визначити за один розрахунок як час згасання ударних хвиль у робочій камері, так і величину теплових потоків, що діють на оброблювану деталь; удосконалено модель розрахунку розподілу температур на кромці деталі при термоімпульсному обробленні де, на відміну від раніше застосованих, враховується поступове змінення геометрії задирки під час оплавлення без перебудови розрахункової сітки; для отримання даних щодо кваліметричного показника кромок обґрунтовано необхідність урахування температурних залежностей теплофізичних характеристик матеріалу а також геометрії задирок та кромок; вперше підтверджено відсутність негативного впливу термоімпульсної обробки детонуючими газовими сумішами на схильність жароміцного сплаву ЖС26-ВІ до високотемпературної газової корозії порівняно з вибраним у якості арбітражного лазерним методом, який широко застосовується при обробленні деталей ГТД, зокрема лопаток турбін; ступінь впровадження – результати упроваджено на ДП «ХМЗ “ФЕД”» у вигляді технологічних рекомендацій з призначення режимів термоімпульсного оброблення деталей агрегатів ЛА; сформовано науково-технічну базу, яку використовують при виконанні наукових досліджень і підготовці фахівців у Національному аерокосмічному університеті ім. М. Є. Жуковського «ХАІ»; галузь використання – авіаційна промисловість.^UThe object of research – process of thermal-pulse deburring by detonating gaseous mixtures; the purpose of research – development of the method for operating conditions assignment of thermal pulse deburring of GTE parts made from heat-resistant alloys by the edge qualimetric parameters using modern integrated CAD/CAE-systems; research methods – methods of mathematical modeling, numerical methods for solving the problems of multicomponent flow of gas environments, taking into account the processes of detonation combustion and heat transfer, experimental investigations of the influence of thermal-pulse deburring on the characteristics of the tendency of heat-resistant alloys to high temperature gas corrosion; the results of the study – the method of technological modes assignment of thermal pulse deburring according to the qualimetric edge index by using of modern CAD/CAE-systems has been proposed; computer programs for simulation of the heat exchange processes during detonating combustion of fuel mixtures in a closed chamber, which in the future can be used in the design of thermal pulse equipment, have been developed; novelty – the method of an equivalent chamber for calculation of the shock waves damping time and the values of specific heat fluxes during thermal pulse deburring has been improved; in contrast to the existing approaches, it is proposed to determine these parameters by means of numerical calculation of the heat exchange of combustion products with a simple form part located in the chamber, volume of which is identical to volume of the workpiece to be processed; an essential advantage of this method is the ability to determine in one calculation the time of shock waves damping in the working chamber, and the values of the heat fluxes acting on the workpiece to be processed as well; the model for calculation of the temperature distribution on a part edge during thermal pulse deburring has been improved; unlike the previously used models, it allows to take into account the gradual change of burr geometry during melting; to obtain data about qualimetric edge index, it is substantiated that it necessary to consider temperature dependences of the thermophysical characteristics of the material as well as geometry of burrs and edges; for the first time the absence of a negative effect of the thermal pulse deburring by detonating gaseous mixtures on the tendency of the heat-resistant alloy GS26-VI to high-temperature gas corrosion was confirmed; for comparison the laser deburring method, which is widely used for treatment of gas turbine engine parts, in particular turbine blades, was chosen; the degree of implementation – the results were introduced at the State Enterprise KhMZ «FED»; the scientific and technical base, which is used in the course of scientific research and training of specialists at the National Aerospace University named after M. E. Zhukovsky «KhAI»; field of application – aviation industry.

Обгрунтовано висновок щодо господарсько-правової сутності інвестиційного спору. Запропоновано удосконалити систему класифікації видів інвестиційних спорів шляхом доповнення їх переліку додатковими критеріями, за якими можливо визначити підстави виникнення інвестиційних спорів і форми, за допомогою яких можливо їх урегулювати. З метою усунення системних порушень прав інвесторів, захисту інвестицій та сприяння розгляду та врегулювання інвестиційних конфліктів, а також усунення чинників, що їх зумовлюють, запропоновано створити державну службу з нагляду та контролю за реалізацією інвестиційних проектів, до компетенції якої буде віднесено здійснення нагляду та контролю за реалізацією державними органами інвестиційних проектів. Запропоновано закріпити на законодавчому рівні поняття інвестиційного договору й інвестиційної вимоги, що дозволить розмежувати інвестиційний спір і суміжні види майнових спорів, а також надасть можливість судам України чіткіше визначати свою компетенцію під час відкриття провадження у справах, що виникають з інвестиційних правовідносин. Увагу приділено удосконаленню чинного законодавства, зокрема наведено пропозиції щодо внесення змін та доповнень до Господарського та Господарсько-процесуального кодексів України, законів України "Про інвестиційну діяльність", "Про режим іноземних інвестицій", "Про міжнародний комерційний арбітраж".

  Скачати повний текст

Досліджено правову природу міжнародного та міжнародного комерційного арбітажів, розглянуто загальні напрями й особливості їх еволюції. Проаналізовано положення міжнародних конвенцій у сфері зазначених видів арбітражів. Досліджено особливості дії загальновизнаних принципів міжнародного права під час здійснення арбітражного розгляду справ. Акцентовано увагу на питання визначення спільних і відмінних характеристик в організації та діяльності міжнародного публічного та міжнародного комерційного арбітражів.

  Скачати повний текст