Вперше на підставі аналізу технологій і методів політики більшовицької влади щодо селянства доведено факт геноциду українського народу Голодомором у 1932 - 1933 рр. на прикладі Поділля. Проаналізовано 24 види державних фінансових визискувань з селянства (зокрема, сільськогосподарський податок, самообкладання, індивідуальне оподаткування, державні позики), які значно перевищували матеріальні можливості селянських господарств. Встановлено, що фіскальна заборгованість селянства більшовицькій державі започаткувала масовий терор в українських селах у формі конфіскацій власності, продовольства, розкуркулення селянських господарств. Описано механізми розкуркулення та депортацій подільського селянства у ході примусової суцільної колективізації, що призвели до знищення найбільш продуктивних сил села. Розкрито роль даних механізмів як засобу придушення селянського опору політиці більшовиків. Проаналізовано методи хлібозаготівель, показано значення "буксирних" бригад, розглянуто їх склад і специфіку діяльності як виконавців політики влади з вилучення продовольства у селянства. Визначено загальну кількість населення кожного з 71-го районів подільського регіону на початок 1932 р. і у 1934 р., що дозволило уточнити статистику жертв Голодомору та його демографічні наслідки. Показано перманентність селянського опору більшовицькій владі протягом 1920 - 1930-х рр., обгрунтовано значення даного явища як підстави для розправи з селянством шляхом організації штучного голоду.

  Скачати повний текст

Проаналізовано джерела та праці вітчизняних і зарубіжних істориків стосовно Другої українсько-більшовицької війни. Висвітлено причини війни. Розглянуто динаміку бойових дій українських військ проти Червоної армії. З'ясовано особливості тактики ведення війни Дієвою армією УНР самостійно та після її об'єднання з Українською Галицькою Армією. Досліджено структуру, організацію, чисельний та якісний склад Армії УНР. Надано характеристику політичних і військових керівників, які мали вплив на формування воєнної доктрини УНР. Показано взаємозалежність військових і політичних чинників у перебігу бойових дій та вплив на них кадрової політики державних органів влади. Проаналізовано еволюцію поглядів політичного керівництва УНР щодо створення регулярної армії, виявлено суб'єктивні чинники, які впливали на прийняття рішень українського командування в ході війни. Встановлено, що досвід і уроки Другої українсько-більшовицької війни є актуальними для сучасності.

  Скачати повний текст

Вперше проаналізовано політичні, господарські, культурні процеси 1920 - 1930-х рр., спрямовані на трансформацію повсякденного життя українського села. З'ясовано, що докорінна зміна побуту селян була пов'язана з колективізацією сільського господарства. Доведено, що саме штучне впровадження соціалістичного устрою призвело до кардинальних змін у масовій свідомості сільського населення. Вперше на підставі вивчення усних свідчень сучасників і використання методів регресійного та кореляційного аналізу комплексно досліджено основні витрати селян, їх харчування, житловий фонд, санітарний стан і певні аспекти дозвілля та процесу задоволення духовних потреб селян у 1920 - 1930-х рр. Проаналізовано вплив трансформації побуту та дозвілля на традиційну культуру українського села у даний період. Зроблено висновок, що більшовицька політика зміни побуту та дозвілля українських селян призвела до втрати ними почуття господаря землі, знищення народних обрядів і звичаїв, які становили основу національної культурної традиції.

  Скачати повний текст

На підставі системного аналізу широкої джерельної бази та наукової літератури визначено комплекс засобів і методів, які використовувала більшовицька влада для впровадження в життя своєї політики. Висвітлено витоки етики лівого радикалізму, її визначальні риси. Досліджено становлення механізму партійно-державного контролю у сфері культури. Проаналізовано вплив політичних репресій на діяльність творчої інтелігенції та їх наслідки для української культури.

  Скачати повний текст

Дисертаційна робота присвячена комплексному теоретико-прикладному дослідженню політичного діалогу як на рівні політологічної рефлексії, так і в межах найбільш актуального для нього проблемного поля і завдань консолідації українського суспільства. Проаналізовано феномен політичного діалогу як засіб єднання суспільства, як соціально-політична категорія й чинник політичної взаємодії, його ціннісна основа та механізм формування. Обґрунтовано феномен політичного діалогу як певної універсалії політичної культури суспільства, що являє собою цілісну структуру, у якій символічно і нерозчленовано згорнуті, з одного боку, ситуативні смисли комунікативної взаємодії, а з іншого, сенси і диспозиції світолюдської цілісності, що дозволило його розуміти не лише як певний комунікативний режим у царині політики, а більш глибоко –– як імператив розв’язання нагальних політичних проблем у суспільстві й у міждержавних взаємодіях. Розглянуто особливості формування політичного діалогу в рамках основних положень політичної науки, розширено межі дослідження процесу його формування та класифікації, проведено теоретико-методологічний аналіз діалогових форм політичної консолідації. Акцентується увага на побудові діалогу між владою і громадянським суспільством, оскільки цей вид діалогу виступає чинником демократизації суспільства, що впливає на консолідацію суспільства і репутацію держави на міжнародній арені. Визначено кореляцію і досліджено діалектичний взаємозв’язок політичного діалогу із рівнем політичної культури і свідомості як політичної еліти, так і громадян, національним характером і усталеними традиціями. Аналізується вплив національної ідентичності на процес формування політичного діалогу. Охарактеризовано політичні субкультури екстериторіального характеру (національно-демократична, національно-радикальна, українських росіян та інерційна комуно-більшовицька) та регіональні національні ідентичності в Україні. Показано що з урахуванням їх характерних рис, РФ вдається до підбору і застосування маніпулятивних політичних технологій з метою створення конфліктів в українському суспільстві. Підкреслено важливість розвитку політичного діалогу з українцями, які проживають на тимчасово окупованих територіях, з метою консолідації суспільства і розвитку національної ідентичності. Запропоновано механізми консолідації різних соціальних груп та залучення їх до участі у процесах державотворення України, спільного протистояння агресору, зокрема, за допомогою спеціально створених онлайн-платформ, каналів у соціальних мережах тощо. Показано, що політичний діалог в українському суспільстві опосередкований як конструктивними, так і деструктивними детермінантами. Систематизовано суб’єктивні та об’єктивні підвалини формування політичного діалогу. Обґрунтовано підходи до класифікації політичного діалогу на основі його особливостей, масштабів реалізації, реальної політичної ситуації та учасниками політико-комунікативної взаємодії. Проаналізовано своєрідні форми політичного діалогу, які виникли під впливом нових інформаційно-комунікативних технологій та демократизації відносин. Розкрито потенціал громадської дипломатії, громадського лобіювання та електронної демократії як форм політичного діалогу між правлячою елітою і громадянами, які сприяють розвитку довіри між правлячою елітою і громадянами. Акцентовано увагу на тому, що в умовах воєнного конфлікту між Російською Федерацією і Україною значне місце займає інформаційно- психологічне протиборство. Систематизовано головні компоненти інформаційної війни, які представляється необхідним враховувати для розробки системи протидії (мінімізації) впливу на масову свідомість українців. Виявлено, принципові відмінності у базових ціннісно-світоглядних орієнтаціях та національному характері між українцями і росіянами, які стали конфліктогенним чинником як на рівні міжособистісної, міжгрупової так і міждержавної взаємодії. Здійснено моніторинг новин російських державних ЗМІ та російських сайтів, які поширюють дезінформацію про Україну, та зʼясовано причини використання таких прийомів. Змодельовано теоретично можливі сценарії майбутнього політичного діалогу між Україною і Російською Федерацією за конкретних нових умов. Акцентовано увагу на виконанні вимог України щодо звільнення окупованих території, усуненні різних наслідків війни, відновленні та компенсації за зруйновані об’єкти інфраструктури, знешкодження відходів війни Російською Федерацією. Підкреслено, що майбутній політичний діалог між Україною і Російською Федерації ускладнюється значними втратами людського капіталу Україною, що закарбувалось в історичній пам’яті українців та всього цивілізованого світу.^UThe dissertation is devoted to a comprehensive theoretical and applied study of political dialogue both at the level of political science reflection and within the framework of the most relevant problem field and the tasks of consolidating Ukrainian society. The thesis analyses the phenomenon of political dialogue as a means of uniting society, as a socio-political category and a factor of political interaction. The author substantiates the phenomenon of political dialogue as a certain universal of the political culture of society, which is an integral structure in which, on the one hand, the situational meanings of communicative interaction are symbolically and indivisibly rolled up, and on the other hand, the meanings and dispositions of the worldʼs integrity, which allowed it to be understood not only as a certain communicative regime in the field of politics, but more deeply as an imperative to solve urgent political problems in society and in interstate relations. The work considers the peculiarities of the formation of political dialogue within the framework of the basic concepts of political science, expands the scope of the study of the process of its formation and classification, and conducts a theoretical and methodological analysis of dialogue forms of political consolidation. The author focuses on building a dialogue between the government and civil society, since this type of dialogue is a factor in the democratisation of society, which affects the consolidation of society and the reputation of the state in the international arena. The correlation and dialectical relationship of political dialogue and the level of political culture and consciousness of both the political elite and citizens, national character and established traditions are determined and studied. The importance of taking into account the influence of national identity on the process of forming a political dialogue is emphasized. The author describes political subcultures of extraterritorial nature (national- democratic, national-radical, Ukrainian Russians and inertial communist- bolshevik) and regional national identities in Ukraine. It is shown that, taking into account their characteristics, the Russian Federation resorts to the selection and use of manipulative political technologies in order to create conflicts in Ukrainian society. The importance of developing a political dialogue with Ukrainians living on the temporarily occupied territories in order to consolidate society and develop national identity is emphasised. The author suggests mechanisms for consolidating different social groups and involving them in the processes of state-building in Ukraine and jointly confronting the aggressor, in particular, through specially created online platforms, social media channels, etc. It is shown that political dialogue in Ukrainian society is mediated by both constructive and destructive determinants. The author systematises the subjective and objective foundations of political dialogue formation. Approaches to the classification of political dialogue are substantiated on the basis of its features, the scale of implementation, the actual political situation and the participants in political and communicative interaction. The author analyses the peculiar forms of political dialogue that have emerged under the influence of new information and communication technologies and democratisation of relations. The author points out that in the context of the military conflict between the Russian Federation and Ukraine, information and psychological confrontation play a significant role. The author systematises the main components of information warfare that should be taken into account in order to develop a system of counteracting (minimising) the impact on the mass consciousness of Ukrainians. The study reveals fundamental differences in the basic value and worldview orientations and national character between Ukrainians and Russians, which have become a conflictogenic factor at the level of interpersonal, intergroup and interstate interaction. The author has monitored the news of Russian state media and Russian websites that spread disinformation about Ukraine and identifies the reasons for the use of such techniques. Theoretically possible scenarios of future political dialogue between Ukraine and the Russian Federation on radically new conditions are modelled. The author focuses on the fulfilment of Ukraineʼs demands for the liberation of the occupied territories, elimination of various consequences of the war, restoration and compensation for destroyed infrastructure, and neutralization of war wastes by the Russian Federation. It is emphasised that the future political dialogue between Ukraine and the Russian Federation is complicated by significant losses of human capital in Ukraine, which is imprinted in the historical memory of Ukrainians and the entire civilized world.