Розроблено класифікацію підходів до екуменізму, розкрито особливості православного екуменізму, окреслено соціальний зміст екуменічного руху та специфіку розвитку соціальної екуменічної діяльності православних церков. Особливості участі даних церков у екуменічному русі обумовлені православною еклезіологією, відповідно до якої лише Православна Церква повною мірою зберігає християнську істину, а отже, її екуменічна діяльність участі не може розглядатися поза свідченням істини. Значною мірою ситуацію ускладнює суттєва політична детермінованість екуменічних позицій помісних церков. Характерною особливістю сучасного екуменічного руху стало розгортання нового витка його соціальної зацікавленості, що оцінюється православними церквами як процес внутрішньої секуляризації екуменічних інституцій. Під впливом православних церков відбувається переосмислення соціальної складової екуменічного руху в контексті відновлення нерозривності зв'язку літургійної та соціальної діяльності - соціальне служіння як "літургія після Літургії".

  Скачати повний текст

Досліджено феномен екуменізму у сучасному християнстві. Розглянуто поняття "екуменізм" і доведено, що воно не є тотожним до поняття "екуменічний рух". Досліджено витоки та причини виникнення екуменізму як явища. Серед витоків виділено позаконфесійне та міжцерковне співробітництво християн у XIX ст. та утворення національних міжконфесійних і міжнародних конфесійних організацій. Як головні причини, що сприяли виникненню та розвитку екуменізму визначено внутрішні фактори (закономірний розвиток християнства) та зовнішні фактори (соціально-культурні та релігійні процеси XIX ст.) Здійснено релігієзнавче обгрунтування поняття "екуменічні відносини" та проаналізовано їх форми - співпрацю та богословський діалог. Розглянуто конфесійні розуміння християнської єдності та доведено, що вони детерміновані особливостями екклезіології, які розділяє певна церква. На цій підставі виділено три підходи до розуміння християнської єдності. Розвиток екуменізму призвів до того, що відносини між християнськими церквами будуються навколо етичних питань і залежать від соціального, економічного та політичного середовища країни чи регіону. Екуменізм розвинутий у протестанських країнах більшою мірою, ніж у католицьких. У православних країнах екуменізм перебуває на етапі становлення. Відповідно в Україні екуменічні відносини лише формуються, що має прояв у виникненні міжконфесійних об'єднань з екуменічним потенціалом та консолідації християн за суспільними питаннями, у протистоянні секулярній, арелігійній культурі.

  Скачати повний текст

У дисертаційній роботі підведено підсумок релігієзнавчо-філософського осмислення постсекулярної духовно-соціальної реальності й екуменічного руху як специфічної богословської формули і суспільно-релігійної моделі повернення до витоків, ідеї та практики відновлення внутрішньої єдності серед вірян та зміцнення сили і впливу Церкви на суспільні запити сучасного світу й людини. Здійснено комплексне філософсько-релігієзнавче осмислення змісту, ідейно-смислових і ціннісних концептів постсекулярної екуменічної парадигми Католицької Церкви. Проведено ґрунтовний релігієзнавчий аналіз соціально-практичного потенціалу екуменізму як домінантного напрямку і форми реалізації постсекулярної парадигми католицизму в умовах сучасних глобальних процесів і трансформацій, що мають свої суперечливі вияви на світовому, регіональному та локальному рівнях.За результатами релігієзнавчого аналізу, із застосуванням еклезіально-богословської методології, витлумачено зміст екуменічної доктрини католицизму, увиразнено праксеологічний характер, доведено його кайрологічну спрямованість, а також те, що інституалізація екуменізму саме в такій формі нерозривно пов’язана з втіленням у життя рішень Другого Ватиканського собору. Зроблено особливий акцент на індуктивності пастирського служіння, коли цьому досвіду передують не загальновідомі й усталені в пастораті правила та гіпотетичні твердження, а можливість його безпосереднього набуття (вдосконалення), служачи в спільноті, яка має постійно нові запити, виклики тощо.^UIn general, the dissertation summarizes the religious-philosophical understanding of the post-secular spiritual and social reality and the ecumenical movement as a specific theological formula and socio-religious model of returning to the origins, the idea and practice of restoring internal unity among believers and strengthening the power and influence of the Church on the social demands of the modern world and a person.A comprehensive philosophical and religious understanding of the content, ideological, semantic and value concepts of the post-secular ecumenical paradigm of the Catholic Church was carried out. A thorough religious analysis of the socio-practical potential of ecumenism as a dominant direction and form of realization of the post-secular paradigm of Catholicism in the conditions of modern global processes and transformations, which have their contradictory manifestations at the world, regional and local levels, has been carried out.According to this approach, ecumenism takes the form of a complete axiological system containing ideas and practical guidelines that contribute to the sustainable development of humanity, national states, and peoples with their aspirations to preserve their own spiritual and cultural identity.It is proved that, ecumenism, on the one hand, appears as a doctrine with all the concepts, features and criteria characteristic of its structural and functional nature, as well as clearly established forms of its objectification and influence, and on the other hand, a set of concrete tools and practical means for its implementation and achievement of the set goal, remaining from the point of view of religious-methodological conceptualization a phenomenon that is clearly quite difficult to assess both from the standpoint of scientific discourse and purely ecclesial-theological analysis. the modern theological projection of the Catholic ecumenical paradigm is built on the postmodern program of social service of the Catholic Church, which is based on the Christ – and anthropocentric idea of the philosophical interpretation of the post-secular ecumenical paradigm with its dominant – ecclesiological, eucharistic and soteriological aspects.