Проведено історіософський аналіз формування етноконфесійної специфіки Вірменського християнства у поєднанні з історичною ретроспективою становлення та закономірної трансформації Вірменської Церкви за умов української діаспори. Концептуально новий погляд на феномен монофізитства, що становить догматичну базу Вірменської Апостольської та інших Давньосхідних Церков у поєднані з аналізом розвитку християнства періоду Вселенських соборів, показав доцільність розгляду монофізитства, несторіанства й інших догматичних рухів як один з проявів активізації процесу етнорелігієгенезу, що охопив східні провінції Римської імперії у III - IV ст. Характерною ознакою цього процесу було утворення нових етнічних спільнот на базі єдності віросповідання. Зазначено, що поява нових течій, напрямків, Церков була та є закономірним наслідком розвитку загальнохристиянської системи через природне ускладнення структури внаслідок утворення та розвитку чисельних взаємопов'язаних автономних її складових. Зазначено, що це стало причиною першого великого структурного поділу загальнохристиянської цілісності та виділення з неї Несторіанської й Монофізитської Давньосхідних Церков, що з точки зору етноконфесійної є національними автокефальними Церквами вірмен, сирійців, коптів, ефіопів та ін. Для цих народів саме монофізитський тип християнства став основою для формування нової етнічної домінанти. Окрім цього, формування характерних рис та онаціональнення Вірменської Церкви відбулися внаслідок етноконфесійного синкретизму християнства та зороастризму.

  Скачати повний текст

Досліджено особливості реалізації релігійної політики О.Македонського на території Ірану. Проаналізовано переказ про Олександра, що існує в зороастрийській квазіісторичній традиції. Послідовно розглянуто звинувачення на адресу Олександра, що містяться в релігійних зороастрийських текстах. Зроблено висновок про необ'єктивність пізньої зороастрийської традиції. Акцентовано увагу на відсутності будь-яких надійних історичних свідчень про існування доолександрівського письмового тексту Авести та необгрунтованості звинувачення Олександра у його знищенні. На підставі вивчення античної історичної традиції критично переосмислено твердження про навмисне та масове вбивство магів греко-македонськими завойовниками. Проаналізовано свідчення античних авторів і доведено, що антизороастрийська політика македонського царя не передбачала руйнування перських храмів і культових місць. Досліджено квазіісторичну зороастрийську оповідь і зроблено висновок, що основною метою сасанідського жрецтва у формулюванні звинувачення проти Олександра Македонського є обгрунтування легітимності Сасанідів на іранському престолі.

  Скачати повний текст