Досліджено теоретичні та практичні проблеми забезпечення реалізації права на клопотання учасниками кримінального процесу України. Запропоновано періодизацію розвитку вказаного інституту. Визначено систему суб'єктів - ініціаторів реалізації права на клопотання, охарактеризовано їх діяльність і надано рекомендації щодо підвищення ефективності їх функціонування. Проведено системний аналіз процесуального порядку надання та вирішення клопотань у кримінальному процесі України. З'ясовано кримінально-процесуальні засоби судового та відомчого контролю, а також прокурорського нагляду як гарантії забезпечення права на клопотання. Розкрито зміст і правову природу кримінально-процесуальних гарантій права на надання клопотання. Проаналізовано практику реалізації права на клопотання учасниками кримінального процесу України, розроблено конкретні пропозиції та рекомендації щодо її вдосконалення.

  Скачати повний текст

Досліджено комплекс теоретичних і практичних питань, які виникають у ході заявлення, розгляду та вирішення клопотань у кримінальному процесі України. Розкрито зміст поняття "клопотання в кримінальному процесі", розглянуто його процесуальну природу, сутність, структуру, класифікацію. Особливу увагу приділено процедурі заявлення та розв'язання клопотань на різних етапах досудового слідства та в суді. Обгрунтовано пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного кримінально-процесуального законодавства України та проекту КПК України.

  Скачати повний текст

Досліджено комунікативну організацію безсполучникових складних речень, що функціонують у директивних мовленнєвих актах - прохання, клопотання, наказу, вимоги, поради, застереження, пропозиції та запрошення. Розглянуто ілокутивну силу директивного висловлення, вираженого безсполучниковим складним реченням у мовленнєвому акті, детально проаналізовано ілокутивні характеристики і функції кожної з частин спонукального безсполучникового речення. З'ясовано узгодження між собою частин безсполучникового спонукального складного речення за їх ілокутивною силою та яке значення це має для ілокутивної функції висловлення в цілому. Подано варіант прагматичної класифікації спонукальних безсполучникових складних речень на підставі їх ілокутивних характеристик.

  Скачати повний текст

Розкрито суть захисту та поняття захисника у кримінальній справі з урахуванням аналізу міжнародних документів. Обгрунтовано та сформульовано загальні засади утворення та діяльності захисників у кримінальних справах. Розкрито особливості професійної етики даних захисників. На підставі аналізу українського законодавства зроблено висновок щодо його невідповідності міжнародним стандартам. Обгрунтовано необхідність внесення змін до Закону України "Про адвокатуру" щодо гарантій адвокатської діяльності, а також щодо можливості розголошення адвокатської таємниці. Запропоновано включення до Кримінального кодексу України статті, яка передбачає відповідальність за незаконні дії захисників у кримінальних справах. Обгрунтовано зміни до Кримінально-процесуального кодексу України щодо визначення кола осіб, які мають право брати участь у кримінальних справах як захисників, а також моменту їх вступу до справи та перелік документів, які повинні бути для цього надані. Обгрунтовано необхідність участі захисника у справах протокольної форми. Запропоновано складання протоколів про ознайомлення захисника з матеріалами, які обгрунтовують затримання підзахисного, обрання щодо нього запобіжного заходу, пред'явлення обвинувачення. Показано необхідність надання захисникові права проводити огляд предметів і документів у місці їх знаходження, освідування, а також допит свідків за їх згодою. Обгрунтовано та сформульовано зміни до Кримінально-процесуального кодексу України щодо заявлення клопотань під час ознайомлення з матеріалами справи та реагування на ці клопотання особи, у провадженні якої знаходиться справа. Запропоновано тезу щодо необхідності надання захисникові можливості складати захисний висновок у кримінальній справі. Запропоновано встановити певні терміни для складання обвинувального та захисного висновків.

  Скачати повний текст

Об'єктом дослідження є правовідносини, що виникають у зв'язку із забезпеченням прав, свобод та законних інтересів особи при проведенні обшуку. Метою дослідження є з'ясування специфіки процесуального порядку забезпечення прав, свобод та законних інтересів особи при проведенні обшуку, виявлення пов'язаних із цим проблем і розроблення науково обґрунтованих пропозицій, спрямованих на вдосконалення кримінального процесуального законодавства у цій сфері правовідносин та практики його застосування. Методи дослідження: загальнонаукові та спеціально-юридичні, зокрема, системний, логіко-семантичний, логічний, історико-правовий, порівняльно-правовий, статистичний методи, метод моделювання, інформаційний підхід тощо. Теоретичні і практичні результати, новизна: на підставі комплексного аналізу положень КПК України та практики їх застосування виділено спеціальну мету проведення обшуку, якою відповідно до ч. 3 ст. 233 КПК України є врятування життя людей чи майна або безпосереднє переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні злочину; аргументовано доцільність виключити ст. 233 КПК України із глави 20, а передбачені в ній вимоги закріпити у ст. 13 КПК України з відповідними змінами; запропоновано положення ч. 1 ст. 12 КПК України викласти в наступній редакції: «Під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у праві на вільне пересування під час проведення процесуальних дій інакше, як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом»; аналіз процесуального порядку проведення обшуку житла чи іншого володіння здійснено з урахуванням трьох взаємопов'язаних етапів: 1) підготовчий; 2) розгляд слідчим суддею клопотання про проведення обшуку; 3) виконання ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи; теоретико-прикладна модель прокурорського нагляду за додержанням прав, свобод та законних інтересів особи при проведенні обшуку охарактеризована з урахуванням трьох етапів: 1) досудовий; 2) судовий; 3) виконання ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння; доведено, що, реалізуючи повноваження щодо здійснення судового контролю при наданні дозволу на обшук житла чи іншого володіння особи, слідчий суддя має враховувати такі структурні елементи: 1) об'єкт обшуку; 2) предмет обшуку; 3) суб'єкт, який уповноважений на проведення обшуку; 4) суб'єкт, права, свободи та законні інтереси якого можуть бути обмежені внаслідок проведення обшуку; 5) логічний зв'язок між об'єктом, предметом і суб'єктом, права, свободи та законні інтереси якого можуть бути обмежені внаслідок проведення обшуку. Ступінь упровадження: розроблені та обґрунтовані висновки і пропозиції можуть бути використані у науково-дослідній сфері як підґрунтя для подальших теоретико-правових досліджень проведення обшуку; правотворчій діяльності для вдосконалення вітчизняного законодавства під час підготовки й уточнення низки законодавчих та підзаконних актів з питань розслідування кримінальних правопорушень; правозастосовчій діяльності з метою підвищення ефективності розслідування кримінальних правопорушень. Сфера використання: у навчальному процесі під час підготовки підручників та навчальних посібників з дисциплін «Кримінальний процес», «Досудове розслідування», «Доказування у кримінальному провадженні», «Криміналістика», «Методика розслідування злочинів», «Особливості тактики проведення окремих слідчих дій».^UThe object of the study is the legal relationship that arises in connection with the protection of the rights, freedoms and legitimate interests of the person during the search. The purpose of the study is to clarify the specifics of the procedural order of ensuring the rights, freedoms and legitimate interests of a person during a search, identify related problems and develop scientifically sound proposals aimed at improving criminal procedural law in this area and its practice. Research methods: general scientific and special-legal, in particular, systemic, logical-semantic, logical, historical-legal, comparative-legal, statistical methods, modeling method, information approach, etc. Theoretical and practical results, novelty: on the basis of a comprehensive analysis of the provisions of the CPC of Ukraine and the practice of their application identified a special purpose of the search, which in accordance with Part 3 of Art. 233 of the CPC of Ukraine is the saving of human life or property or direct prosecution of persons suspected of committing a crime; argued the expediency of excluding Art. 233 of the CPC of Ukraine from Chapter 20, and the requirements provided therein to enshrine in Art. 13 of the CPC of Ukraine with corresponding changes; proposed provisions of Part 1 of Art. 12 of the CPC of Ukraine to read as follows: "During criminal proceedings, no one may be detained, detained or restricted in the right to free movement during proceedings other than on the grounds and in the manner prescribed by this Code"; the analysis of the procedural procedure for conducting a search of a dwelling or other property was carried out taking into account three interrelated stages: 1) preparatory; 2) consideration by the investigating judge of a request for a search; 3) execution of the decision of the investigating judge on the permission to search the dwelling or other property of the person; theoretical and applied model of prosecutorial supervision over the observance of the rights, freedoms and legitimate interests of a person during a search is characterized taking into account three stages: 1) pre-trial; 2) judicial; 3) execution of the decision of the investigating judge on permission to search a dwelling or other property; it is proved that, when exercising the authority to exercise judicial control when granting a permit to search a home or other property of a person, the investigating judge must take into account the following structural elements: 1) the object of search; 2) the subject of the search; 3) the entity authorized to conduct the search; 4) the subject, whose rights, freedoms and legitimate interests may be restricted as a result of the search; 5) a logical connection between the object, subject and subject, whose rights, freedoms and legitimate interests may be limited as a result of the search. Degree of implementation: developed and substantiated conclusions and proposals can be used in the research field as a basis for further theoretical and legal research of the search; law-making activity for improvement of the domestic legislation during preparation and specification of a number of legislative and by-laws on questions of investigation of criminal offenses; law enforcement activities in order to increase the effectiveness of the investigation of criminal offenses. Scope: in the educational process during the preparation of textbooks and manuals in the disciplines "Criminal Procedure", "Pre-trial investigation", "Evidence in criminal proceedings", "Criminalistics", "Methods of crime investigation", "Features of tactics of individual investigative actions" .

Робота спрямована на поглиблене вивчення теоретичних та прикладних аспектів проблематики арешту майна у кримінальному провадженні. Досліджується становлення інституту накладення арешту на майно. З'ясовується правова природа арешту майна, процесуальний статус осіб, на майно яких може бути накладений арешт. Піддано критиці варіативність термінології, яка використовується в КПК та породжує правову невизначеність під час встановлення процесуального статусу осіб, майнові права яких можуть бути обмежені під час кримінального провадження. Констатована неприпустимість використання міжгалузевого поняття «майно» без істотної корекції, зважаючи на галузеві особливості та мету арешту майна у кримінальному провадженні. Надано класифікацію підстав та умов арешту майна. Розроблено авторську дефініцію поняття «арешт майна» та модель алгоритмізації оцінки слідчим суддею правомірності обмеження права особи на мирне володіння майном під час розгляду клопотання про арешт майна в тому числі з урахуванням практики ЄСПЛ. Виявлено існуючі дефекти кримінального процесуального законодавства стосовно процедури арешту майна та сформульовано науково обґрунтовані пропозиції щодо їх подолання.^UThe work is aimed to in-depth study of theoretical and applied aspects of the seizure of property in criminal proceedings. The theoretical and legal bases of property seizure in criminal proceedings are analyzed. In particular, the formation of the institution of seizure of property in criminal proceedings was considered, starting with the Extensive Edition of Russkaya Pravda and the Council Code of 1649 and other monuments of law. The conclusion was made about the need to revise the theory of criminal procedural coercion, which was developed in the late twentieth century due to the significant update of domestic legislation and the adoption of the CPC 2012; its inability to conceptually and systematically reflect the modern patterns of application of measures to ensure criminal proceedings. Particular attention is paid to the legal nature of seizure of property in criminal proceedings, which determined the implementation of scientific analysis of its essential features, notion, definition of tasks, goals, grounds, conditions and functional orientation.The variability of terminology which is used in criminal procedural legislation and create legal uncertainty in establishing the procedural status of persons whose property rights may be limited during criminal proceedings has been criticized.The logical part of the work has become the consideration of the problematic issues of determining the property that can be seized. The inadmissibility of using the intersectoral concept of «property» without significant correction, given the field characteristics and purpose of seizure of property.Since the seizure of property interferes person's fundamental right to peaceful possession of property, which is protected by the Constitution of Ukraine and international legal acts, the criteria of legality of restriction of property rights during the seizure of property are considered in the dissertation through the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, its Protocol and the case-law of the European Court of Human Rights. The debatable issues concerning the moment of issuing a ruling on recognizing temporarily seized property as material evidence, missing without good reason the period of seizure of property, the order of considering the motion for seizure of property and its cancellation are considered.The author's definition of the term «seizure of property», a model of algorithmization of the assessment of the legality of restricting a person's right to peaceful possession of property by the investigating judge while considering a motion for seizure of property, taking into account the case law of the ECHR and other suggestions to improve legislation.

Дисертаційне дослідження присвячене провадженню у справах про надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів. Досліджено генезис примусового виконання рішення третейського суду. Описана правова природа вказаного виду провадження. Охарактеризовано процесуальний статус учасників справи про видачу виконавчого листа на рішення третейського суду. Здійснено аналіз повноважень суду на стадіях відкриття провадження у справі та розгляду справи по суті. Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вона є першим в Україні комплексним дослідженням цивільного судочинства у справах про надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів. У роботі вперше сформульовано єдиний концептуальний підхід до розуміння провадження про надання дозволу на примусове виконання рішення третейського суду як самостійного спрощеного виду непозовного цивільного судочинства в апеляційному суді загальної юрисдикції, в порядку якого розглядаються справи про встановлення підстав для видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.Спрощеність цивільної процесуальної форми в межах провадження про надання дозволу на примусове виконання рішення третейського суду проявляється в особливому: суб'єкті звернення (сторона третейського розгляду, на користь якої таке рішення прийнято); формі звернення (заява про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду є єдиним видом заяви, якою ініціюється провадження, що не містить серед своїх реквізитів інформації щодо підстав звернення заявника до суду загальної юрисдикції); інстанційній юрисдикції (заява розглядається апеляційним судом як судом першої інстанції), територіальній юрисдикції (заява розглядається судом за місцем третейського розгляду); скорочених строках розгляду (15 днів з моменту надходження заяви до суду); неможливості застосування низки процесуальних інститутів (зокрема, призначення експертизи, забезпечення позову чи доказів тощо).Запропоновано власний дефінітивний апарат і визначено правовий статус учасників справи про надання дозволу на примусове виконання рішення третейського суду, визначених у ч. 5 ст. 42 ЦПК України. Так, обов'язковими учасниками справи про надання дозволу на примусове виконання рішення третейського суду є заявник та боржник. Факультативним учасником такої справи може бути особа, яка не брала участі у третейському розгляді, якщо третейський суд вирішив питання про її права та обов'язки. Виходячи з принципу диспозитивності, аргументовано необхідність внесення змін до ст. 485 ЦПК України та закріплення у ній таких спеціальних прав заявника як: право на відмову від поданої ним заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду; право подати клопотання про залишення без розгляду поданої ним заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.Зазначено, що спеціальною підставою для зупинення провадження у справі за заявою про видачу виконавчого листа на рішення третейського суду є неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи щодо скасування рішення третейського суду, про примусове виконання його просить у своїй заяві заявник. Обґрунтовано неможливість застосування до розгляду заяви про видачу виконавчого листа на рішення третейського суду загальних підстав для зупинення провадження у справі (ст. 251, 252 ЦПК України), крім підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 251 ЦПК України.Запропоновано закріпити такі додаткові підстави для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, внісши відповідні зміни до ч. 1 ст. 486 ЦПК України, а саме: 1) «сторона не була належним чином повідомлена про обрання (призначення) третейського(их) суді(в) чи про дату, час і місце третейського розгляду або з інших поважних причин не могла надати третейському суду свої пояснення»; 2) «рішення третейського суду виконане. Якщо рішення третейського суду виконане частково, то у видачі виконавчого листа може бути відмовлено лише в частині рішення, що вже виконана боржником».Встановлено, що норми ст. 353, 487 ЦПК України передбачають можливість апеляційного оскарження ухвали про відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду. Водночас, оскарження в апеляційному порядку ухвали про видачу виконавчого листа на рішення третейського суду нормативно не передбачено. Надана критична оцінка такому нормативному формулюванню, оскільки можливість апеляційного оскарження ухвали про видачу виконавчого листа на рішення третейського суду є необхідною умовою забезпечення прав боржника в провадженні про надання дозволу на виконання рішення третейського суду.^UThe dissertation is devoted to the proceedings in cases of granting permission for enforcement of decisions of arbitration courts. The genesis of enforcement of the court of arbitration decision was studied. The legal nature of the specified type of proceedings is described. The procedural status of the participants in the case on the issuance of a writ of execution on the decision of the arbitration court was described. The powers of the court at the stages of opening proceedings and consideration of the case merits were analyzed. The scientific novelty of the dissertation is that it is the first in Ukraine comprehensive study of civil proceedings in cases of granting permission to enforce the decisions of arbitration courts.For the first time in the dissertation was formulated a unified conceptual approach to understanding the procedure for granting permission to enforce the decision of the arbitration court as an independent simplified type of non-litigious civil proceedings in the Court of Appeal of general jurisdiction, which considers cases of establishing grounds for enforcement the court of arbitration decisions. Simplification of the civil procedural form within the proceedings on granting permission to enforce the decision of the court of arbitration is in the following: the subject of the appeal (the party to the arbitration proceedings in whose favor such decision was made); the form of the appeal (application for issuance of a writ of execution for enforcement of the decision of the arbitration court is the only type of application initiating the proceedings, which does not contain among its details information on the grounds of the applicant's appeal to the court of general jurisdiction); instance jurisdiction (the application is considered by the appellate court as a court of first instance), territorial jurisdiction (the application is considered by the court at the place of arbitration); shortened terms of consideration (15 days from the moment of receipt of the application in court); the impossibility of applying a number of procedural institutions (in particular, the appointment of expertise, securing a claim or evidence, etc.).Author suggested her own definitive apparatus and defined the legal status of participants of a case on granting of the permission for compulsory execution of the decision of arbitration court defined in part 5 Article 42 of the Civil Procedural Code of Ukraine. Thus, the obligatory participants in the case of granting permission to enforce the decision of the arbitration court are the applicant and the debtor. Bearing in mind the principle of dispositiveness, the need to amend Article 485 of the Civil Procedural Code of Ukraine and fixing in this article special rights of the applicant such as: the right to refuse the application submitted by him for the issuance of a writ of execution for enforcement of the decision of the arbitration court; the right to file a petition to leave without consideration the application submitted by him for the issuance of a writ of execution for the enforcement of the decision of the court of arbitration.It is noted that a special ground for suspending the proceedings on the application for a writ of execution on the decision of the court of arbitration is the impossibility of considering this case before resolving the case on cancellation of the arbitral award, the applicant requests enforcement in his application. The impossibility of applying to the application for the issuance of a writ of execution on the decision of the arbitration court general grounds for suspension of the proceedings (Articles 251, 252 of the Civil Procedural Code of Ukraine) except for the grounds provided for in paragraph 1 of Part 1 of Article 251 of the Civil Procedural Code of Ukraine.Author suggested foreseeing the following additional grounds for refusing to issue a writ of execution for the enforcement of the decision of the court of arbitration, by making appropriate changes to part 1 of article 486 of the Civil Procedural Code of Ukraine, in particular: 1) «the party was not duly notified of the election (appointment) of the arbitration court or the date, time and place of the arbitration or for other valid reasons could not provide the arbitration court with its explanations»; 2) «the decision of the arbitration court is executed». If the decision of the arbitration court is partially executed, the issuance of a writ of execution may be denied only in the part of the decision that has already been executed by the debtor.It was established that the rules of articles 353, 487 of the Civil Procedural Code of Ukraine provide for the possibility of appeal against the decision to refuse to issue a writ of execution for enforcement of the decision of the arbitration court. At the same time, the appeal against the decision to issue a writ of execution against the decision of the arbitration court is not provided by law.

Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 – «Право». – Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2021.Дисертація є самостійною завершеною науковою працею, у якій вперше визначені особливості участі прокурора у кримінальному процесуальному доказуванні під час судового провадження.Розглянуто прокурора як учасника судового провадження. Проаналізовано питання функціональної спрямованості прокурора у судових стадіях кримінального провадження з урахуванням реалізації під час судового розгляду позовного способу захисту прав, свобод та законних інтересів. Визначено поняття та форми кримінального позову.Досліджено форми участі прокурора у доказуванні під час судового провадження, якими є: опосередкована, що полягає в аналізі доказів під час формування правових позицій, та безпосередня, яка реалізується у дослідженні доказів під час судового засідання та доведенні перед судом своєї правової позиції.Указується, що опосередкована участь прокурора у доказуванні під час судового провадження розпочинається з його підготовки до підтримки державного обвинувачення, а саме з встановлення підстав для вчинення дій, що передбачені ч. 2 ст. 283 КПК України. Обґрунтовано, що для забезпечення можливості прокурора реагувати на недоліки досудового розслідування, які було виявлено під час затвердження або складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного та виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, у КПК України слід передбачити норму, яка надавала б прокурору право доручати слідчому, дізнавачу проведення необхідних процесуальних дій для усунення неповноти та однобічності розслідування.Встановлено різновиди безпосередньої участі прокурора у доказуванні під час судового розгляду: участь в дослідженні доказів, в тому числі наданих суду іншими учасниками судового провадження або отриманих судом за власної ініціативою; заявлення прокурором клопотань, спрямованих на встановлення обставин кримінального провадження або на перевірку належності, допустимості та достовірності наданих доказів; участь у слідчих (розшукових) діях під час судового провадження; виконання тягаря доказування шляхом обґрунтування правової позиції під час вступної промови та у судових дебатах, заявлення клопотань, висловлення доводів.Визначено, що одним із різновидів безпосередньої участі прокурора у доказуванні під час судового розгляду є участь у слідчих (розшукових) діях, що здійснюються в порядку ст. 333 КПК України. Указується доцільність встановлення обов'язку прокурора забезпечувати виконання органом досудового розслідування таких судових доручень одночасно із положенням про його право у випадку, якщо прокурор вважатиме це за необхідне, виконувати такі доручення самостійно.^UQualifying scientific work on the rights of the manuscript. Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in specialty 081 - "Law". - National University "Odesa Law Academy", Odesa, 2021.The dissertation is an independent completed scientific work, which for the first time identifies the features of the prosecutor's participation in criminal procedural proving during court proceedings.The prosecutor is a participant of the judicial proceedings. The issue of the functional orientation of the prosecutor in the judicial stages of criminal proceedingswas analysed, taking into account the implementation during the trial of the claim method of protection of rights, freedoms and legitimate interests. The concepts and forms of criminal claim were defined.The forms of participation of prosecutor in proving during court proceedings were studied, which include indirect (consists of the analysis of evidence during the formation of legal positions) and direct (realized in the examination of evidence during a court session and prior to the court announcement of its legal position).It was indicated that indirect participation of prosecutor in proving during trial begins with his preparation for the support of the public prosecution, namely with the establishment of grounds for the actions provided in Part 2 of Art. 283 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. It was substantiated that in order to enable prosecutor to respond to the shortcomings of the pre-trial investigation, which were identified during the approval or drafting of indictment, a motion for the use of compulsory medical and educational measures, a request for release from criminal liability CPC of Ukraine should provide a norm that gives prosecutor the right to instruct investigator, detective to carry out the necessary procedural actions to eliminate the incompleteness and one-sidedness of the investigation.The types of direct participation of prosecutor in proving during the trial were established: participation in the examination of evidence, including the ones rendered to the court by other participants in the proceedings or obtained by the court on its own initiative; prosecutor's declaring of motions aimed at establishing circumstances of criminal proceedings or verification of affiliation, admissibility and reliability of evidence; participation in investigative (search) actions during court proceedings; implementation of the burden of proof through the substantiation of legal position during the introductory speech and during judicial debate, announcement of motions, presenting arguments.It was determined that one of the types of direct participation of prosecutor in the proving during the trial is participation in investigative (search) actions carried out in accordance with Art. 333 of the CPC of Ukraine. It was indicated the expediency of establishing the duty of prosecutor to ensure the execution by the body of pre-trial investigation of such judicial orders simultaneously with the provisions on its right, in the event that prosecutor shall consider it necessary to perform such orders independently.

У дисертації на основі дослідження комплексу питань, що виникаютьпід час спеціального досудового розслідування кримінальнихправопорушень, сформульовані наукові положення та одержані результати,що у сукупності спрямовані на вирішення важливого наукового завдання вгалузі кримінального процесу й містить практичні рекомендації щодозбирання доказів у кримінальних провадженнях зазначеної категорії.Дисертація є одним із перших в Україні комплексним монографічнимдослідженням теоретичних і практичних проблем спеціального досудовогорозслідування кримінальних правопорушень з урахуванням сучасного станукримінального процесуального законодавства України.Досліджено історію розвитку кримінального процесуального права приспеціальному досудовому розслідуванні кримінальних правопорушень вУкраїні та за її межами. Вітчизняний досвід нормативного регулюванняспеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень.Розроблено наукові основи наукового визначення спеціальногодосудового розслідування кримінальних правопорушень в умовах новогокримінального процесуального законодавства.Акцентовано наукову позицію стосовно характеристики норм, яківизначають підстави, порядок та особливості здійснення спеціальногодосудового розслідування, як нової процедури інституту досудовогорозслідування. Зазначено, що структурно ця процедура складається з норм,які залежно від специфіки предмета нормативного регулювання,об'єднуються у дві групи – метанорми і субстанційні норми.Встановлена юридична природа та сутність спеціального досудовогорозслідування кримінальних правопорушень; визначені поняття та місцеспеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень усистемі досудового розслідування; досліджене генезис використанняспеціального досудового розслідування на теренах України та досвідзастосування спеціального досудового розслідування в країнах Європи,Великої Британії та США.Досліджені: права учасників спеціального досудового розслідуваннякримінальних правопорушень; порядок призначення та здійсненняспеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень;особливості клопотання про призначення спеціального досудовогорозслідування кримінальних правопорушень та здійснення спеціальногодосудового розслідування кримінальних правопорушень, визначені види тазміст рішень спеціального досудового розслідування кримінальнихправопорушень і правові наслідки проведення спеціального досудовогорозслідування кримінальних правопорушень та практика їх застосування.Констатовано поліаспектне функціональне призначення процедуриспеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень,оскільки вона зумовлює: 1) забезпечення правового регулюваннякримінальних процесуальних правовідносин і досягнення завданькримінального провадження в умовах відсутності підозрюваного; 2)установлення гарантій дотримання прав людини, попри певні відступи відзагальної кримінальної процесуальної форми; 3) сприяння невідворотностіпокарання. Водночас, наголошено, що сучасна нормативна модельспеціального (заочного) досудового розслідування кримінальнихправопорушень потребує суттєвого доопрацювання, яке слід спрямувати на:1) повноту нормативного врегулювання; 2) приведення окремих положень увідповідність з Конституцією України та міжнародно-правових актів; 3)усунення суперечностей, асиметричності нормативного забезпечення,невиправданої термінологічної полісемії, а також забезпечення єдностінормативного регулювання на рівні КПК.З огляду на те, що для дослідження сутності спеціального (заочного)досудового розслідування вихідним положенням є характеристика термінів«спеціальний», «заочний», автором розглянуто доктринальні підходи до йогорозуміння. Аргументовано, що незважаючи на численні наукові розробки іззазначеного питання в різних галузях права, на сьогодні бракує єдностіпозицій науковців щодо термінологічного тлумачення і змістовногонаповнення категорії «спеціальний», «заочний». На підставі синтезу наявнихнині поглядів і з урахуванням особливостей предмета дослідженнязапропоновано авторський підхід до визначення цих понять.Досліджено сучасну нормативну модель спеціального (заочного)досудового розслідування, що міститься у главі 241 КПК, в аспектівиправданості законодавчого підходу до встановлення єдиних правил привідсутності підозрюваного. Зроблено висновок, що такий підхід законодавцяє найбільш оптимальним, оскільки враховує потенційно негативні впливирізної ґенези, уніфікує кримінальну процесуальну форму, створює правовепідґрунтя, яке, за умови його вдосконалення, здатне: 1) забезпечитиефективне здійснення досудового розслідування й досягнення завданькримінального провадження; 2) забезпечити права, свободи й законніінтереси осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності.^UIn the dissertation on the basis of research of a complex of the questionsarising during special pre-trial investigation of criminal offenses, scientificpositions are formulated and results which in total are directed on the decision ofan important scientific task in the field of criminal procedure are formulated andcontains practical recommendations on gathering of proofs in criminalproceedings. The dissertation is one of the first in Ukraine complex monographicresearch of theoretical and practical problems of special pre-trial investigation ofcriminal offenses taking into account a modern condition of the criminalprocedural legislation. This research defines the concept of special pre-trialinvestigation of criminal offenses, highlights the place of special pre-trialinvestigation.The history of the development of criminal procedural law in a special pretrial investigation of criminal offenses in Ukraine and abroad is studied. Domesticexperience of normative regulation of special pre-trial investigation of criminaloffenses. It is proved that a special pre-trial investigation of criminal offensesoriginates from Ancient Rome. On the territory of modern Ukraine, mentions of aspecial investigation are available in the times of Kievan Rus. A special pre-trialinvestigation in the times of the Ukrainian SSR and in the times of independentUkraine was studied. It is noted that the potential of the modern regulatory modelof the special pre-trial investigation of criminal offenses procedure is significantlyreduced by incompleteness of legal regulation, its flight by originality, lack ofsystemic and mutually consistent provisions, which significantly reduces thequality of legal regulation and, as a consequence, efficiency of criminalinvestigation. The work defines that in modern conditions the priority law-makingdirection of criminal procedural policy should be the creation of an effectivenormative model of special pre-trial investigation of criminal offenses, byimproving the existing norms and developing new ones aimed at the completenessof normative regulation. The methodology of special pre-trial investigation ofcriminal offenses in the conditions of the new criminal procedural legislation isdeveloped. The scientific position on the characteristics of the norms thatdetermine the grounds, procedure and features of the special pre-trial investigationas a new procedure of the pre-trial investigation institute is emphasized. We notedthat structurally this procedure consists of norms, which, depending on thespecifics of the subject of regulation, are combined into two groups - metanormsand substance norms. The legal nature and essence of the special pre-trialinvestigation of criminal offenses is established, the application of the special pretrial investigation in the countries of Europe, Great Britain and the USA isconsidered. It is determined that in some European countries a pre-trialinvestigation in the absence of a suspect is called a special (Italy, France,Switzerland), and in other European countries such an investigation is called inabsentia (Bulgaria, Belarus). We researched the next: the rights of participants in aspecial pre-trial investigation of criminal offenses; the procedure for appointingand conducting a special pre-trial investigation of criminal offenses; features of thepetition for the appointment of a special pre-trial investigation of criminal offensesand the implementation of a special pre-trial investigation of criminal offenses,certain types and content of decisions of a special pre-trial investigation of criminaloffenses and the legal consequences of special pre-trial investigation of criminaloffenses. The signs of a special pre-trial investigation of criminal offenses aredetermined, which include: 1) the person has the status of a suspect in thecommission of a crime; 2) the specified person must hide from the bodies ofinvestigation and court; 3) the purpose of evading criminal liability for the crimecommitted by her; 4) they must be declared wanted; 5) the qualification of thecommitted crime in accordance with the norms of the CPC allows the conduct ofspecial pre-trial investigation of criminal offenses. The field of aspectual functionalpurpose of the procedure of special pre-trial investigation of criminal offenses isstated, as it determines: 1) ensuring legal regulation of criminal procedural legalrelations and achievement of tasks of criminal proceedings in the absence of thesuspect; 2) establishment of guarantees of observance of human rights, despitecertain deviations from the general criminal procedural form; 3) promoting theinevitability of punishment.

Дисертаційна робота присвячена аналізу питання визнання і виконання рішень іноземних юрисдикційних органів в умовах євроінтеграції України в Європейський Союз. Актуальність теми дослідження зумовлена потребою в адаптації українського законодавства з правом. У дисертації досліджено правову природу визнання і виконання рішень іноземних юрисдикційних органів, проведено розмежування понять «визнання» та «виконання» рішень іноземних судів та міжнародних комерційних арбітражів, проведено класифікацію джерел правового регулювання питань визнання та виконання рішень іноземних юрисдикційних органів, а також запропоновано авторське поняття «визнання та виконання рішення іноземного юрисдикційного органу». На підставі детального аналізу законодавства та судової практики, запропоновано доповнити підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду та внести зміни до Цивільного процесуального кодексу України, а також внести зміни до Господарського процесуального кодексу України щодо питань забезпечувальних заходів. Також запропоновано впровадити в Україні інформаційно-телекомунікаційну систему, з метою сприяння покращенню функціонування суду та спрощення подання документів, що стосується виконання рішень іноземних судів та міжнародних комерційних арбітражів.^UThe dissertation is devoted to the analysis of the issue of recognition and enforcement of judgments of foreign jurisdictional bodies in the context of Ukraine's integration into the European Union. The relevance of the research topic arises from the necessity to harmonize Ukrainian legislation with EU law. The dissertation examines the essential differences and distinguishes between the concept of the legal nature of the recognition and enforcement of foreign judgments and international commercial arbitration awards, as well as looks over sources of legal regulation of recognition and enforcement of foreign jurisdictional bodies, and proposes the author's concept of the recognition and enforcement of judgments of foreign jurisdictional bodies. Based on a detailed analysis of legislation and case study, it is proposed to supplement the grounds for refusing an application for permission to enforce a foreign judgment and apply amendments to the Civil Procedural Code of Ukraine. The dissertation suggests amending the Commercial Procedural Code of Ukraine on the interim measures. It is also proposed to implement an information and telecommunication system in Ukraine, which aims to improve the functioning of the court and accelerate the submission of documents relating to the enforcement of decisions of foreign courts and awards of international commercial arbitration.

У дисертації комплексно досліджено здійснення кримінального судочинства у Галичині за австрійським Кримінально-процесуальним кодексом 1873 р. Вказано, що австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. був відображенням трансформації політичної системи в Австрії у другій половині XIX ст. З'ясовано, що австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. перебував у нерозривному зв'язку із попередніми законами, що регулювали кримінальне судочинство Австрії. Показано період реформ й особливості кодифікаційних робіт над проєктами австрійського Кримінально-процесуального кодексу 1873 р. Конкретизовано джерела, уточнено структуру та всебічно проаналізовано основні положення Кримінально-процесуального кодексу 1873 р. Досліджено питання набрання чинності австрійським Кримінально-процесуальним кодексом 1873 р., відповідно до якого австрійський парламент розглядав можливість введення кодексу та інституту присяжних тільки у королівствах та краях імперії, в яких діяв австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1850 р. З'ясовано, що до процесуальних гарантій прав особи за австрійським Кримінально-процесуальним кодексом 1873 р. належало право підозрюваного / обвинуваченого та інших учасників кримінального провадження мати захисника (адвоката), що гарантувало роз'ясненням йому цього права (§ 3, 41), наданням можливості обрати захисника та запросити його (§ 39, 440), наданням йому у передбачених законом випадках безоплатної допомоги захисника (§ 41, 347) тощо. З прийняттям Кримінально-процесуального кодексу 1873 р. порядок здійснення кримінального судочинства ґрунтувався на принципах законності, об'єктивної істини, усності та безпосередності, гласності, змагальності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, ініціювання судочинства лише за наявності скарги, забезпечення недоторканності права власності, вільної оцінки доказів судом, поваги до людської гідності, недопустимість повороту до гіршого, судового захисту порушених прав тощо. Визначено класифікацію доказів за Австрійським Кримінально-процесуальним кодексом 1873 р., котрі поділялися на докази щодо їх джерела та щодо їх предмета. В австрійському кримінальному судочинстві виділяли такі засоби доказування: огляд, висновки експертів, показання свідків, показання підозрюваного (обвинуваченого), листи й документи та узгодження кількох непрямих доказів тощо. Австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. встановлював загальну й виняткову юрисдикції, критерієм котрих був персональний характер, а саме правовідносини, що вирішувалися у військових судах, а також, правовідносини, що регулювалися міжнародним правом. Наголошено на тому, що австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. вперше врегульовував положення про експертний висновок як самостійний доказовий засіб у кримінальному судочинстві. Австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. встановлював чіткі терміни подання скарги – не пізніше шести тижнів з часу скоєння злочину. Прокурор був зобов'язаний ознайомитися з усіма повідомленнями щодо злочинів, у т.ч. анонімними. Підтверджено нечіткий розподіл компетенції між слідчим суддею і прокурором у контексті початку досудового слідства, а також те, що впровадження попереднього слідства у процес, яке передувало головному слідству, стало нововведенням австрійського Кримінально-процесуального кодексу 1873 р. Показано, що австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. допускав можливість заочного розгляду кримінальної справи, якщо присутність підсудного не була необхідною з огляду на тяжкість справи, і якщо йому загрожувало не більше п'яти років позбавлення волі (§ 427). Вирок у справі за участі присяжних міг бути оскаржений в апеляційному й касаційному порядку. Охарактеризовано стадії судового процесу за Кримінально-процесуальним кодексом 1873 р. до яких відносили: порушення кримінальної справи (тільки за наявності скарги публічної або приватної); дізнання (метою якою було отримання пояснень від підозрюваного, від потерпілого, фіксування доказів у справі) і винесення обвинувального акту (із визначенням кваліфікації вчиненого злочину); підготовка кримінального процесу (суд розглядав клопотання сторін про нові докази, призначав захисника для обвинуваченого, встановлював дату і місце розгляду справи); головне судове засідання (основний етап розгляду кримінальної справи); встановлення покарання для обвинуваченого (як судом самостійно, та і з допомогою суддів присяжних, котрі визначали винуватість / невинуватість підсудного); оголошення вироку (завершальний етап, де вирок визначали на нараді суду); оскарження вироку (подання апеляційної, касаційної скарги у встановлений термін); виконання вироку (врахування особливостей покарання).^UThe dissertation comprehensively examines the implementation of criminal justice in Galicia under the Austrian Code of Criminal Procedure of 1873. It is stated that the Austrian Code of Criminal Procedure of 1873 was a reflection of the transformation of the political system in Austria in the second half of the XIX century. It was found that the Austrian Code of Criminal Procedure of 1873 was inextricably linked with previous laws governing Austrian criminal justice. The period of reforms and features of codification works on the drafts of the Austrian Code of Criminal Procedure of 1873 are shown. The sources are specified, the structure is specified and the basic provisions of the Code of Criminal Procedure of 1873 are comprehensively analyzed. The question of the entry into force of the Austrian Code of Criminal Procedure of 1873, according to which the Austrian Parliament considered the possibility of introducing a code and the institution of juries only in the kingdoms and regions of the empire in which the Austrian Code of Criminal Procedure of 1850. guarantees of individual rights under the Austrian Code of Criminal Procedure of 1873 had the right of the suspect / accused and other participants in criminal proceedings to have a lawyer (lawyer), which guaranteed the explanation of this right (§ 3, 41), giving the opportunity to choose a lawyer and invite him (§ 39, 440), by providing him with free assistance of a lawyer in the cases provided by law (§ 41, 347), etc. With the adoption of the Code of Criminal Procedure in 1873, the procedure of criminal proceedings was based on the principles of legality, objective truth, oral and immediacy, publicity, adversarial proceedings, presumption of innocence and proof of guilt, initiation of proceedings only in the presence of a complaint, ensuring inviolability of property. free evaluation of evidence by the court, respect for human dignity, inadmissibility of turning to the worst, judicial protection of violated rights, etc. The classification of evidence according to the Austrian Code of Criminal Procedure of 1873 was determined, which was divided into evidence on their source and on their subject. The following means of proof were distinguished in the Austrian criminal proceedings: examination, expert opinions, testimony of witnesses, testimony of a suspect (accused), letters and documents, and coordination of several indirect pieces of evidence, and so on. The Austrian Code of Criminal Procedure of 1873 established general and exclusive jurisdictions, the criterion of which was personal, namely, legal relations decided in military courts, as well as legal relations governed by international law. It is emphasized that the Austrian Code of Criminal Procedure of 1873 for the first time regulated the provisions on expert opinion as an independent means of evidence in criminal proceedings. The Austrian Code of Criminal Procedure of 1873 set clear deadlines for filing a complaint no later than six weeks after the crime was committed. The prosecutor was obliged to read all reports of crimes, including anonymous. The unclear division of competence between the investigating judge and the prosecutor in the context of the pre-trial investigation was confirmed, as well as the fact that the introduction of the preliminary investigation into the process preceding the main investigation was an innovation of the Austrian Criminal Procedure Code of 1873.

Дисертацію присвячено дослідженню захисту прав та законних інтересів іноземних осіб у господарському процесі України. Уточнено поняття господарської компетенції іноземних суб'єктів господарювання, процесуальної правосуб'єктності, іноземців, іноземних суб'єктів господарювання. Конкретизовано, що господарська процесуальна дієздатність іноземної особи має певну темпоральну визначеність. Дістала подальшого розвитку класифікація нормативно-правового матеріалу щодо участі іноземного елементу у господарському судочинстві за критерієм походження: на міжнародні та внутрішні. Запропоновано класифікацію учасників процесу за критерієм можливості іноземної особи бути певним учасником господарського процесу. Аргументована доцільність залучення іноземних осіб в якості суддів, помічника судді, секретаря судового засідання та судового розпорядника. Обґрунтовано деталізувати у ГПК України правила визначення юрисдикції (підсудності) з огляду на набрання чинності Конвенції про угоди про вибір суду. Конкретизовано дефініцію процесуально-правових гарантій доступу іноземних осіб до правосуддя. Аргументовано встановити граничний строк зупинення провадження по справі. Обґрунтовано закріпити в ГПК України таку процесуальну дію, як визнання рішення іноземного суду в Україні, та конкретизовано юридичні ознаки (складові) такого визнання. Запропоновано концепцію щодо надання дозволу на виконання рішення іноземного суду в Україні, у випадках, коли їх визнання та виконання не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Обґрунтовано доцільність виділення у справах з іноземним елементом в якості учасників процесу (представників) консулів та дипломатичних представників. Запропоновано класифікувати учасників господарського процесу – іноземців залежно від необхідності отримання згоди на дачу пояснень. Обґрунтовано можливість об'єднання повноважень адвоката та перекладача. Запропоновано класифікацію прав та обов'язків іноземних осіб у господарському судочинстві України на загальні та спеціальні. Аргументовано основні засади (принципи), на яких ґрунтуються загальні права та обов'язки іноземних осіб у господарському судочинстві України. Аргументовано закріпити можливість допуску до розгляду господарської справи адвоката в іноземній державі. Запропоновано закріпити можливість іншим учасникам господарського процесу за їх заявою користуватися послугами перекладача; встановити, що судові рішення та інші процесуальні документи вручаються у перекладі на мову, якою володіють особи, що беруть участь у процесі, за їх клопотанням.^UThe thesis is devoted to the research of protection of the rights and legitimate interests of foreign persons in the commercial procedure of Ukraine. The concept of commercial competence of foreign business entities, procedural legal personality, foreigners, foreign business entities has been clarified. It is specified that the commercial procedural capacity of a foreign person has a certain temporal certainty. The classification of normative and legal material on the participation of a foreign element in commercial litigation according to the criterion of origin: international and domestic has been further developed. The classification of participants in the commercial procedure according to the criterion of the possibility of a foreign person to be a certain participant in the commercial procedure is proposed. The expediency of involving foreign persons as judges, assistant judges, court clerks and court administrators is argued. It is reasonable to detail in the Commercial Procedural Code of Ukraine the rules for determining jurisdiction (jurisdiction) in view of the entry into force of the Convention on Choice of Court Agreements.The definition of procedural and legal guarantees of access of foreigners to justice is specified. It is argued to set a deadline for suspension of proceedings. It is justified to enshrine in the Commercial Procedural Code of Ukraine such a procedural action as the recognition of a foreign court decision in Ukraine and specify the legal features (components) of such recognition. The concept of granting permission to execute a decision of a foreign court in Ukraine is proposed, in cases when their recognition and execution is not provided by an international agreement, the binding nature of which has been approved by the Verkhovna Rada of Ukraine. The expediency of allocating consuls and diplomatic representatives in cases with a foreign element as participants in the commercial procedure is substantiated. It is proposed to classify participants in the commercial procedure - foreigners, depending on the need to obtain consent to give explanations. The possibility of combining the powers of a lawyer and an interpreter is substantiated. The classification of rights and obligations of foreign persons in commercial litigation of Ukraine into general and special is proposed. The basic principles on which the general rights and obligations of foreign persons in commercial litigation of Ukraine are based are argued. It is argued to consolidate the possibility of admission to a commercial case of a lawyer in a foreign country. It is proposed in the Commercial Procedural Code of Ukraine to consolidate the possibility for other participants in the commercial procedure to use the services of an interpreter upon their application; to establish that court decisions and other procedural documents are served in translation into the language of the persons participating in the commercial procedure, at their request.

Актуальність тематики визначається тим, що на противагу іншим видам правозастосовного угляду, дослідженню угляду прокурора у кримінальному провадженні приділено невиправдано мало уваги. З огляду на це, досі відсутнє єдине розуміння угляду прокурора у кримінальному провадженні та не з'ясовано особливостей реалізації угляду прокурора у різних стадіях кримінального провадження. Системний аналіз вітчизняного кримінального процесуального законодавства свідчить про чималу кількість оцінних понять, колізійних норм, прогалин у кримінально-процесуальному регулюванні та інших його дефектів, що є підставою для угляду прокурора.З'ясовано, що У КПК України відсутнє визначення поняття «угляд прокурора», проте саме поняття вжито. Згідно з ч. 2 ст. 364 КПК України якщо в судовому розгляді брали участь декілька прокурорів, у судових дебатах на їхній розсудмає право виступити один прокурор або кожен із них обґрунтовує у промові свою позицію у певній частині обвинувачення. Констатовано, що угляд прокурора у кримінальному провадженні – це аспект правозастосовної діяльності прокурора у кримінальному провадженні, що полягає у виборі, передбаченому кримінальним процесуальним законом, або такому, що випливає з нього, чи зумовленого недоліками кримінального процесуального регулювання, прокурором процесуальної дії чи процесуального рішення з двох чи більше законних, обґрунтованих та справедливих альтернатив, які відповідають вимогам, що ставляться до правозастосовного акту, у межах повноважень прокурора та з урахуванням обставин кримінального провадження, на підставі його внутрішнього переконання і правосвідомості.З'ясовано, що підставами для угляду прокурора у кримінальному провадженні є недоліки кримінального процесуального законодавства, надмірне вживання у нормативно-правових актах оцінних понять, а також волевиявлення законодавця, коли він прямо передбачив можливість вибору прокурором певного процесуального рішення або процесуальної дії. Стосовно ж причин угляду прокурора у кримінальному провадженні, то ними є динамізм державного і суспільного життя; здатність законодавця урегулювати лише типові ситуації під час кримінального провадження; техніко-юридичні недоліки кримінального процесуальногого законодавства, положення якого неможливо застосувати, не вдаючись до угляду прокурора.Стверджується, що використовуючи угляд, прокурор у стадії судового розгляду: вирішує питання про необхідність проголошення вступної промови; висловлює позицію щодо порядку дослідження доказів; приймає рішення про доповнення, зміну або відмову від підтримання публічного обвинувачення; вирішує питання про усунення публічного обвинувача або про самостійну участь у судовому розгляді у разі відмови у погодженні доповнення, зміни чи відмови від підтримання публічного обвинувачення; викладає свою думку щодо суті обвинувачення, а також з інших питань, що виникають під час судового розгляду; висловлює міркування щодо кримінально-правової кваліфікації, призначення заходів кримінально-правового характеру та інших питань, що вирішує суд за наслідками судового розгляду.Доповнити ст. 470 КПК України ще однією обставиною, яку необхідно враховувати прокурору при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості – добровільність підозрюваного чи обвинуваченого при укладенні угоди про визнання винуватості.З'ясовано, що прокурор реалізує угляд й у контрольних судових провадженнях, що проявляється у: поданні апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами; зміні апеляційної чи касаційної скарги; поданні клопотання про передачу кримінального провадження на розгляд палати, об'єднаної палати Касаційного кримінального суду або Великої Палати Верховного Суду; визначенні ознак підстав для зміни або скасування судових рішень у кримінальному провадженні.Сформульовані у межах дослідження висновки, теоретичні положення та науково обґрунтовані пропозиції можуть бути використані: а) у правотворчій діяльності – для удосконалення регламентації норм кримінально-процесуального права, що є підставами для угляду прокурора у кримінальному провадженні; б) у правозастосовній діяльності – під час вирішення питань щодо реалізації угляду прокурора у кримінальному провадженні, у процесі підвищення кваліфікації прокурорів; в) у науково-дослідній роботі – як основа для подальшого розвитку вчення про угляд прокурора у кримінальному провадженні; г) у навчальному процесі – при викладанні та вивченні курсу «Кримінально-процесуальне право України», при підготовці методичних матеріалів, курсів лекцій, спеціальних курсів, посібників, підручників, науково-практичних коментарів до КПК України.^UThe relevance of topic is determined by unjustifiably less attention to the issue of discretion of the prosecutor in criminal proceedings, especially in contrast to other types juridical discretion. In view of this, there is still no common understanding of the discretion of the prosecutor in criminal proceedings and the peculiarities of the implementation of the discretion of the prosecutor at different stages of criminal proceedings have not been clarified. Systematic analysis of domestic criminal procedural regulation/legislation shows a significant number of judgment concept, juridical conflicts, gaps in criminal procedure legislation and other defects, which is the basis for the discretion of the prosecutor.It is found that the Criminal Procedure Code of Ukraine does not provide the definition of “prosecutor's discretion”, but the definition itself is used. According to paragraph 2 of Article 364, if several public prosecutors participated in trial, in pleadings, by their own discretion, one public prosecutor may speak, or each of them may substantiate his position in a certain part of charges. It is stated that the prosecutor's discretion in criminal proceedings – is an aspect of the law activity of the prosecutor in criminal proceedings, which consists in free choice provided by the criminal procedure law, or caused by deficiencies in criminal procedure regulation/legislation, the prosecutor of a procedural action or procedural decision of two or more lawful, reasonable and fair alternatives on the basis of his inner opinion, legal awareness and the circumstances of criminal proceedings.It was found that the basis for the prosecutor's discretion in criminal proceedings are the deficiencies in criminal procedure regulation/legislation, excessive use of judgment concept in regulations, as well as the expression of the will of the legislator, when he directly provided the possibility for the prosecutor to choose a certain procedural decision or procedural action. As for the reasons for the prosecutor's discretion in criminal proceedings – they are the dynamic of state and public life; ability of legislators to regulate only typical situations during criminal proceedings; technical and l deficiencies in criminal procedure regulation/legislation, the provisions of which cannot be applied without the discretion of the prosecutor. Arguments are provided with regard to the statement, that the discretion of the prosecutor in criminal proceedings is an objective legal phenomenon that allows flexibility in law enforcement. This legal phenomenon is a means of overcoming gaps in criminal procedure in the absence of the necessary legal framework or in a situation of impossibility to complete legal regulation, allows to respond quickly to the transformation of public relations when the legislator cannot catchupwiththe time to respond properly to changes in social life.The classification of the prosecutor's discretion in criminal proceedings has been carried out. By subject on: normative and individual. By degree of discreteness: continuous and discrete. By field of law: in field of criminal law and in field of criminal procedural law. Depending on the status of the prosecutor: discretion that can be reviewed and final discretion.It is stated that the realisation of the prosecutor's discretion at the stage of pre-trial investigation are: the decision to fix the procedural action with the help of technical means; the right to set procedural deadlines, in particular the extension of the term of investigative actions; extension of the term of performance of the specific task; extension of the pre-trial investigation; determination of jurisdiction; decision on permission to disclose information of the pre-trial investigation;conducting a survey of a person in the mode of video or telephone conference; notification of persons on conducting investigative actions against them; drafting key procedural documents - written notice of suspicion, indictment; decision on consideration of the indictment in simplified proceedings, delivery of a written notice of suspicion; suspension of the pre-trial investigation.Add to Article 470 of the Criminal Procedure Code of Ukraine circumstance that must be taken into account by the prosecutor when deciding on the conclusion of a plea agreement - the voluntariness of suspected/criminal defendant in concluding a plea agreement.It is founded that the prosecutor exercises discretion in court proceedings by: filing of an appeal or cassation appeal, request for review of court decisions in newly discovered or exceptional circumstances;changing appeal or cassation complaint; filing an objection to an appeal or cassation appeal; the right of higher prosecutors to file appeals, cassation appeals, requests for review of court decisions on newly discovered or exceptional circumstances, regardless their participation in court proceedings.

Дисертація є першим у науці спеціальним комплексним дослідженням повноважень слідчого та слідчого судді при поданні, розгляді та вирішенні клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій.У дисертації досліджено правову природу та систему слідчих (розшукових) дій, які проводяться за ухвалою слідчого судді.Сформульоване визначення повноважень слідчого при поданні, розгляді та вирішенні слідчим суддею клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій, проведено їх класифікацію. Ці повноваження класифіковано за: перелікомслідчих (розшукових) дій, стосовно проведення яких подається клопотання; формою реалізації повноважень: повноваження щодо погодження клопотання, повноваження щодо подання клопотання, повноваження щодо участі у розгляді клопотання; специфікою нормативної регламентації: прямо визначені та відсильні; визначені як повноваження слідчого та як повноваження сторони обвинувачення; часом здійснення: попередні та наступні; режимом здійснення;характером ініціації: самостійно-ініціативні (які реалізуються у силу потреб досудового розслідування щодо збирання доказів) та змагально-ініціативні.Визначено поняття повноважень слідчого судді при розгляді та вирішенні клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій – це системна єдність прав та обов'язків слідчого судді суду першої інстанції, спрямовану на забезпечення охорони та захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, а також на збирання та перевірку доказів, які мають публічно-владний характер та реалізуються у передбаченій кримінальним процесуальним законом формі передбаченими кримінальним процесуальним законом засобами.Повноваження слідчого судді стосовно слідчих (розшукових) дій поділяються наті, що пов'язані із: (1) охороною та захистом права на недоторканність житла чи іншого володіння особи, правом не зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя (обшук житла або іншого володіння особи; огляд житла або іншого володіння особи; слідчий експеримент в житлі чи іншому володінні особи; перевірка наявності невідкладних випадків для проникнення до житла чи іншого володіння особи (ст. 233 КПК України); (2) охороною права на свободу та особисту недоторканність (обшук особи; примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи; направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи; відбирання біологічних зразків у особи); (3) охороною права володіти, користуватися і озпоряджатися своєю власністю (відібрання зразків з речей і документів); забезпеченням доказування. Проведено класифікацію цих повноважень слідчого судді за: предметною спрямованістю; характером впливу рішення слідчого суддіна проведення слідчої (розшукової) дії; характером пізнавальної спрямованості діяльності; суб'єктом ініціації; формами реалізації; за режимом розгляду.Досліджено підсудність клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій; обґрунтовано, що у ст. 223 КПК України має бути закріплена норма стосовно підсудності клопотання, яка застосовуватиметься у разі відсутності спеціальнихнорм стосовно підсудності окремих клопотань. Ця ж норма має передбачати рішення слідчого судді у разі виявлення, що клопотання йому не підсудне: у разі самостійного встановлення цього факту слід передбачити повноваження слідчого судді повернути клопотання; у разі виникнення спору про підсудність при змагальному розгляді клопотання слідчий суддя та сторони мають діяти у порядку, передбаченому ч. 2 та 3 ст. 34 КПК України.Розглянуто клопотання слідчого про проведення слідчих (розшукових) дій як кримінально-процесуальне рішення, указано, що воно є кримінальнопроцесуальним рішенням через повну відповідність його цільовій, суб'єктнофункціональній, роцедурно-правовій характеристикам кримінальнопроцесуального рішення.Детально досліджено особливості мотивування усіх клопотань слідчого про проведення слідчих (розшукових) дій. Запропоновано, що модельний змістмотивувальної частини клопотання слідчого про проведення слідчих (розшукових) дій має містити: опис кримінального провадження; слідча (розшукова) дія, про проведення якої клопоче слідчий; особа, за участі або стосовно якої має проводитись слідча (розшукова) дія, або об'єкт, стосовно якого має проводитись слідча (розшукова) дія; підстави проведення слідчої (розшукової) дії; обґрунтування доказового значення даних, які плануєтьсяотримати; обґрунтування неможливості отримати інформацію іншим способом.Доведено, що відсильний характер норм стосовно огляду житла чи іншого володіння особи є неефективним, оскільки чинні вимоги до клопотання про обшук житла чи іншого володіння особи не є релевантними огляду у житлі чиіншому володінні особи у силу таких факторів: необхідністю оперативного проведення огляду до внесення відомостей до ЄРДР; істотною зміною вимог до клопотання про обшук; різної природи цих слідчих (розшукових) дій та їх різного ступеню інтрузивності.^UThe dissertation is the first special complex scientific research of an investigator's and an investigative judge's powers during submission, consideration and disposition of motions to conduct investigative (search) actions.The legal nature and the system of investigative (search) detective actions that are conducted upon a decision of the investigative judge are examined.The definition of the investigator's powers during submission, consideration, and disposition of motions by the investigative judge to conduct investigative (search) actions is formulated and such powers are classified. The powers are classified on: list of investigative (search) actions in respect of which a motion shall be filled; a form of realization of powers: powers regarding agreeing upon a motion, powers regarding submitting a motion, powers regarding participation during the consideration of amotion; the special character of legal regulation: directly provided and in a form of a reference; those that defined as such that belong to an investigator and those that belong to prosecution party; time of conducting: preliminary and subsequent; mode ofconduct; the character of initiation: autonomous-initiative (that are realized due to theneeds of pre-trial investigation on evidence gathering) and adversary-initiative.The notion of powers of the investigative judge during consideration and disposition of motions to conduct investigative (search) actions is proposed. It is the systematic cohesion of rights and duties of the investigative judge of the court of the first instance that are aimed to ensure security and protection of rights, freedoms, and legitimate interests of individuals and entities as well as to gather and verify evidence that has public character and are realized in the ways and form prescribed by the criminal procedural law. The investigative judge's powers regarding investigative (search) actions are divided into the following groups that are connected to (1) securityand protection of the inviolability of the home and individuals' other lawful property, the right not to subject to interference in their personal and family life (search of a home or other possession of a person; inspection of a home or other possession of a person; the review of whether there are urgent grounds to enter a home or any other possession of a person (Art. 233 of the Code of Criminal Procedure of Ukraine (CCP of Ukraine)); (2) protection of the right to liberty and personal inviolability (search of a person; compulsory conduct of medical or psychiatric expertise examination of a person; sending a person to a medical institution for psychiatric expert examination; taking biological samples from a person); (3) protection of the right to dispose of one's assets (taking samples of objects and documents); securing proof. The powers of the investigative judge are classified by the following criteria: substantive focus; the character of influence that exerted by the investigative judge on the conduct of an investigative (search) action; the character of the informative direction of activity; be the actor of initiation; the form of realization; consideration regime.The issue of court jurisdiction of motions to conduct investigative (search) actions are explored. It is proved that Art. 223 of CCP of Ukraine shall consist of a rule, regarding the court jurisdiction of a motion, that would be applied in case of absence of special provisions regarding the court jurisdiction of certain motions. The rule shall provide for a decision of the investigative judge in case it lacks jurisdiction: if the fact is established by the investigative judge on its own, the power to return a motion shallbe provided; in case of conflicts over jurisdiction during the adversarial consideration of the motion, both the investigative judge and the parties shall act according to the procedure provided for in Art. 34 Paras. 2 and 3 of CCP of Ukraine.The motion of the investigator is studied as a criminal procedural decision. It is established that it is a criminal procedural decision as it fully meets focused, actorfunctional, procedural-legal characteristics of a criminal procedural decision.The features of reasoning of all motions of the investigator to conduct investigative (search) actions are examined in detail. It is proposed that model content of a reasoning part of the investigator's motion to conduct investigative (search) actionsshall consist of: description of criminal proceedings; an investigative (search) action that has been sought; a person that shall participate or in respect of which aninvestigative (search) action shall be conducted, or an object in respect of which aninvestigative (search) action shall be conducted; the grounds to conduct an investigative (search) action; the reasoning of the evidential value of information that is to be gathered; the justification of impossibility to obtain information in another way.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 – Право. – Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2021.Дисертацію присвячено дослідженню права підозрюваного, обвинуваченого мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту, в розрізі європейських стандартів з прицілом на особливості реалізації даного права в кримінальному провадженні України.З позицій усталеної прецедентної практики ЄСПЛ встановлено зміст права сторони захисту на достатній час та права на достатні можливості для підготовки позиції у справі шляхом виокремлення складових / аспектів вказаних прав, визначення умов, за яких ці права вважатимуться дотриманими. Визначено наступні аспекти (складові) права на достатній час для підготовки стороною захисту позиції у справі: право бути вчасно поінформованим про природу та причину обвинувачення, зміну обвинувачення, нові обставини у справі, в т.ч. подання стороною обвинувачення додаткових доказів; вчасно отримувати правничу допомогу та допомогу перекладача, мати достатньо часу для зустрічей та комунікації із захисником; вчасно отримати доступ до матеріалів справи та мати достатній час для ознайомлення з ними, підготовки нотатків та фотокопій, обговорення їх із захисником; мати достатньо часу для залучення свідків, отримання експертних висновків; мати достатньо часу для вивчення повного тексту судового рішення з метою підготовки позиції для його оскарження у судах вищих інстанцій та бути поінформованим про строки для його оскарження.Визначено ступінь та характер відображення європейських стандартів дотримання права на достатній час та права на достатні можливості у нормах національного законодавства, зокрема, аргументовано, що незважаючи на декларування у законодавстві ряду важливих положень, які направлені на гарантування прав сторони захисту та відповідають європейським стандартам, передбаченим Конвенцією та виробленим ЄСПЛ, є нагальна потреба в удосконаленні як положень КПК України, так і суттєвій роботі правозастосовного характеру.Запропоновано доповнити ч. 10 ст. 290 КПК України умовами, які повинні враховуватись слідчим суддею при розгляді клопотання про встановлення строку на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, розширивши існуючі критерії (обсяг та складність матеріалів, умови доступу).^UPhD thesis in Law, major 081 – Law. – National University «Odesa Law Academy», Odesa, 2021.The dissertation is devoted to the study of the right of the suspect, accused to have adequate time and facilities for the preparation of his / her defence, in the context of European standards with a view to the peculiarities of the implementation of this right in the criminal proceedings of Ukraine.From the standpoint of the established case law of the ECtHR, the content of the right of the defenсe to adequate time and the right to adequate facilities to prepare a position in the case was defined by identifying components / aspects of these rights, determining the conditions under which these rights will be respected. The following aspects (components) of the right to adequate time for the defence to prepare a position in the case are identified: the right to be informed in time about the nature and cause of the accusation, change of the accusation, new circumstances in the case, including submission of additional evidence by the prosecution; receive timely legal assistance and assistance from an interpreter, have enough time for meetings and communication with counsel; have timely access to case materials and have enough time to examine them, prepare notes and photocopies, discuss them with counsel; have adequate time to involve witnesses, obtain expert opinions; have adequate time to study the full text of the court decision in order to prepare a position for its appeal in the courts of higher instances and to be informed about the deadlines for its appeal.The degree and nature of reflection of European standards of observance of the right to adequate time and the right to adequate facilities in the norms of national legislation are determined, in particular, it is argued that despite the declaration in the legislation of a number of important provisions aimed at guaranteeing the rights of the defenсe and meeting European standards provided by the Convention and developed by the ECtHR, there is an urgent need to improve both the provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine and substantial enforcement work.It is proposed to supplement Part 10 of Art. 290 of the CPC of Ukraine by conditions that must be taken into account by the investigating judge when considering a request to set a deadline for reviewing the materials of the pre-trial investigation, expanding the existing criteria (scope and complexity of materials, conditions of access).

У роботі здійснено комплексне дослідження проблематики нормативного регулювання та практики використання конфіденційного співробітництва у кримінальному провадженні. Зокрема: проведено комплексний огляд наукових підходів до ключових питань використання конфіденційного співробітництва у кримінальному провадженні; досліджено історію формування конфіденційного співробітництва як засобу розслідування кримінальних правопорушень через призму досвіду оперативно-розшукової діяльності та європейської інтеграції кримінального процесу; вивчено іноземний досвід та систематизовано міжнародні стандарти використання конфіденційного співробітництва під час розслідування кримінальних правопорушень; визначено коло осіб, які можуть бути залученими до конфіденційного співробітництва, їхні процесуальні права, обов'язки та гарантії діяльності; сформовано та науково обґрунтовано чіткий алгоритм залучення осіб до конфіденційного співробітництва з урахуванням вимог режиму секретності; розглянуто правові гарантії реалізації права на безпеку осіб, залучених до конфіденційного співробітництва, як важливу умову його ефективності; досліджено проблеми надання допуску до державної таємниці та доступу до таємних матеріалів кримінального провадження особам, які залучаються до конфіденційного співробітництва; розглянуто специфіку проведення різних негласних слідчих (розшукових) дій (далі – НСРД) за участі особи, залученої до конфіденційного співробітництва; охарактеризовано всі види доказів, які можливо отримати за результатами проведення НСРД за участі конфіденційного співробітника, визначено їх процесуальні особливості. У першому розділі роботи увага зосереджена на загальнотеоретичних аспектах досліджуваної проблематики. Констатовано, що більшість юристів сьогодні вважають конфіденційне співробітництво лише допоміжним інструментом для успішного проведення інших НСРД, подекуди – виключно як агентурний спосіб отримання інформації оперативними підрозділами (підміняючи поняття конфіденційного співробітництва у кримінальному провадженні поняттями конфіденційного та негласного співробітництва під час проведення оперативно-розшукової діяльності). Виокремлено специфічні ознаки конфіденційного співробітництва як самостійної НСРД. Досліджено досвід використання інформаторів, агентів, довірених осіб тощо у США, Німеччині, Франції, Італії, Бельгії, Нідерландах, проаналізовано особливості найефективніших зарубіжних моделей співпраці з фізичними особами. Поряд із цим систематизовано критерії забезпечення справедливого судового розгляду, напрацьовані Європейським судом з прав людини під час розгляду скарг про порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У другому розділі роботи розглянуто проблематику, пов'язану із визначенням процесуального статусу у кримінальному провадженні осіб, які залучаються до конфіденційного співробітництва, через систематизацію їхніх процесуальних прав та обов’язків, гарантій діяльності. Поряд із пропозиціями надання конфіденту статусу свідка, потерпілого або підозрюваного, аргументовано доцільність віднесення осіб, які виступають інформаторами та сприяють організації і проведенню НСРД у кримінальному провадженні і не беруть активної участі у проведенні інших НСРД, до «інших осіб» у розумінні ч. 6 ст. 246 КПК, що дозволить забезпечити їм конфіденційність за відсутності підстав для застосування заходів забезпечення безпеки. У третьому розділі роботи увага зосереджена на питаннях порядку отримання доказів у кримінальному провадженні за участі конфідента, проблемах дослідження та оцінки таких доказів. Установлено, що отримання допуску та доступу до державної таємниці для конфідента в межах розумних строків відповідно до чинного законодавства є неможливим, водночас це не впливає на допустимість доказів, отриманих за допомогою конфіденційного співробітника. Аргументовано, що використання конфіденційного співробітництва як самостійна НСРД надає можливість зорієнтувати правозастосовників на доцільність складання протоколу за результатами проведення такої НСРД. Запропоновано такі протоколи використовувати під час підготовки проведення інших НСРД, посилатися на них у відповідних клопотаннях, ухвалах і постановах, не розкриваючи при цьому справжні дані конфідента. Акцентовано увагу на тому, що конфідент повинен бути наділений усіма процесуальними можливостями, які, відповідно до ст. 104 КПК, передбачає процедура ознайомлення та підписання протоколу.^UThe work includes a comprehensive study of the issues of regulation and the practice of using confidential cooperation in criminal proceedings. In particular: a comprehensive review of scientific approaches to key issues of the use of confidential cooperation in criminal proceedings is conducted; the history of the formation of confidential cooperation as a means of investigating criminal offenses through the prism of the experience of operative investigative activity and the European integration of the criminal process is investigated; foreign experience is studied and international standards for the use of confidential cooperation during the investigation of criminal offenses are systematized; the circle of persons who may be involved in confidential cooperation, their procedural rights, obligations and guarantees of activity are determined; a clear algorithm for involving persons in confidential cooperation is formed and scientifically substantiated, taking into account the requirements of the secrecy regime; legal guarantees of the realization of the right to safety of persons involved in confidential cooperation are considered, as an important condition for its effectiveness; the problems of granting access to state secrets and access to secret materials of criminal proceedings to persons involved in confidential cooperation are investigated; the specifics of conducting various covert investigative (search) actions (hereinafter referred to as the CISA) with the participation of a person involved in confidential cooperation are considered; all types of evidence that can be obtained as a result of the CISA with the participation of a confidential employee are characterized, and their procedural features are determined. In the first chapter of the work, attention is focused on the general theoretical aspects of the researched issues. It is established that the majority of lawyers today consider confidential cooperation only an auxiliary tool for the successful conduct of other CISA, in some places – exclusively as an agent method of obtaining information by operational units (replacing the concept of confidential cooperation in criminal proceedings with the concepts of confidential and secret cooperation during operational investigative activities). Specific features of confidential cooperation as an independent CISA are singled out. The experience of using informants, agents, proxies, etc. in the USA, Germany, France, Italy, Belgium, and the Netherlands is studied, and the features of the most effective foreign models of cooperation with individuals are analyzed. Along with this, the criteria for ensuring a fair trial are systematized, developed by the European Court of Human Rights during the review of complaints about violations of Art. 6 of the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. The second section of the work deals with the issues related to the determination of the procedural status in criminal proceedings of persons involved in confidential cooperation through the systematization of their procedural rights and obligations, guarantees of activity. Along with proposals to grant the confidential status of a witness, victim or suspect, the expediency of classifying persons who act as informants and contribute to the organization and conduct of the CISA in criminal proceedings and do not take an active part in the conduct of other CISA to “other persons” within the meaning of Part 6 of Art. 246 of the CPC, which will allow them to be kept confidential in the absence of grounds for the application of security measures. In the third section of the work, attention is focused on the issues of the procedure for obtaining evidence in criminal proceedings with the participation of a confidant, the problems of research and evaluation of such evidence. It is established that obtaining admission and access to state secrets for a confidant within reasonable time limits in accordance with current legislation is impossible, while this does not affect the admissibility of evidence obtained with the help of a confidential employee. It is argued that the use of confidential cooperation as an independent CISA provides an opportunity to guide law enforcement officers on the expediency of drawing up a protocol based on the results of such CISA. It is proposed to use such protocols during the preparation of other CISA, to refer to them in the relevant petitions, decisions and resolutions, without disclosing the real data of the confidant. Attention is focused on the fact that the confidant must be granted all procedural opportunities, which, in accordance with Art. 104 of the CPC, provides for the procedure for reviewing and signing the protocol.

На дисертаційному рівні проведено комплексне дослідження судового контрольного провадження в досудовому розслідуванні. У рамках авторської запропонованої періодизації історичного аспекту виникнення та розвитку законодавства, проаналізовані етапи становлення судового контролю, починаючи з витоків його зародження до теперішнього часу. Окреслено наукову дискусію щодо розуміння поняття судового контролю та запропоновано класифікацію форм судового контрольного провадження за різними підставами (класифікаторами). Доведена необхідність визначення в законодавстві загального правила територіальної підсудності справ слідчому судді та альтернативної підсудності, яке буде застосовуватись у випадку звернення до слідчого судді в порядку, встановленому ст. 303 КПК та ст. 206 КПК. Обґрунтована доцільність доповнення ст. 3 КПК терміном «місцезнаходження органу досудового розслідування». Запропоновано алгоритм реалізації положень ч. 2 ст. 206 КПК. Для забезпечення своєчасності судового контролю запропоновано внесення змін до ст. 163 КПК та доповнення до ст. 81 КПК окремою частиною. Наведені аргументи щодо доцільності регламентувати право слідчого судді залишити подане клопотання або скаргу без розгляду у випадку неявки особи, яка їх подала, у зв’язку з чим запропоновані зміни до ст. 306 КПК. Визначені підстави для повернення клопотань, зокрема, які подані з порушенням правил підсудності; подані особами, які не мають на це права; розгляд яких не належить до повноважень слідчого судді. Аргументовано доцільність правової регламентації загальних положень судового контрольного провадження у досудовому розслідуванні в окремій главі, де буде законодавчо регламентовано питання територіальної підсудності, підстави для відкриття провадження або повернення матеріалів, залишення їх без розгляду, строки розгляду, наслідки неявки осіб у судове засідання, загальний порядок розгляду. Виокремлено п’ять «стадій» судового контрольного провадження: 1) стадія вирішення питання щодо можливості здійснення судового контролю за відповідним зверненням суб’єктів кримінального провадження; 2) стадія організації розгляду звернення; 3) стадія розгляду по суті скарги, заяви або клопотання; 4) стадія прийняття рішення за результатами розгляду скарги, заяви або клопотання; 5) стадія виконання рішення. Запропоновано загальний порядок розгляду клопотань, заяв та скарг з урахуванням судової практики та положень, які регламентують правила судового розгляду. Проаналізовано необхідність та можливість розгляду клопотань, заяв або скарг за відсутності учасників кримінального провадження та запропоновано внесення змін до ч. 3 ст. 295-1 КПК. Досліджено актуальну проблему судового контрольного провадження – зловживання сторонами кримінального провадження своїми процесуальними правами. Запропоновано авторський проект змін до КПК щодо участі потерпілого в судовому засіданні з розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу підозрюваному.Визначено межі активності слідчого судді в процесі доказування під час здійснення судового контролю та сформульовано висновок, що слідчий суддя є активним суб’єктом у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування. Однак, активність слідчого судді повинна бути спрямована не на підтвердження або спростування доказів, наданих суб’єктами доказування, а на з’ясування обставин, встановлення яких є необхідним для розгляду заяви, клопотання або скарги по суті та ухвалення законного, обґрунтованого та вмотивованого рішення. Запропоновано внесення змін до КПК щодо надання права слідчому судді при розгляді всіх клопотань, заяв або скарг за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка або дослідити будь-які матеріали кримінального провадження. У випадку прийняття рішення, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, яка не є учасником кримінального провадження, її право на апеляційне оскарження потребує законодавчого закріплення в п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК. Обґрунтована необхідність доповнення ч. 1 ст. 309 КПК пунктом 14 такого змісту: «під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді, постановлення яких не передбачено цим Кодексом». Запропоновано внесення змін до ст. 398 КПК щодо визначення повноважень апеляційного суду залишити без руху апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді, в разі встановлення невідповідності скарги вимогам статті 398 Кодексу.Доведена необхідність розширення повноважень суду апеляційної інстанції при прийнятті рішень за результатами розгляду скарги на ухвали слідчих суддів та запропоновані зміни до ч. 3 ст. 407 КПК.^UAt the dissertation level, a comprehensive study of judicial control proceedings in pre-trial investigation was conducted.Within the framework of the author's proposed periodization of the historical aspect of the emergence and development of legislation, the stages of the formation of judicial control are analyzed, starting from the origins of its origin to the present time. The scientific discussion regarding the understanding of the concept of judicial control is outlined and the classification of forms of judicial control proceedings on different grounds (classifiers) is proposed.The need to define in the legislation the general rule of territorial jurisdiction of cases to the investigating judge and alternative jurisdiction, which will be applied in the case of an appeal to the investigating judge in the manner established by Art. 303 of the Criminal Procedure Code (Code) and Art. 206 of the Code. The justified expediency of adding Art. 3 of the Code by the term "location of the pre-trial investigation body". An algorithm for implementing the provisions of Part 2 of Art. 206 Code.To ensure the timeliness of judicial control, amendments to Art. 163 of the Code and additions to Art. 81 of the Code as a separate part. The arguments given regarding the expediency of regulating the right of the investigating judge to leave the submitted petition or complaint without consideration in the event of non-appearance of the person who filed them, in connection with which the proposed changes to Art. 306 of the Code. The grounds for the return of petitions, in particular, those submitted in violation of the rules of jurisdiction, have been determined; submitted by persons who do not have the right to do so; consideration of which does not belong to the powers of the investigating judge.Five "stages" of judicial control proceedings are distinguished: 1) the stage of resolving the issue of the possibility of judicial control upon the relevant appeal of the subjects of criminal proceedings; 2) the stage of organization of consideration of the appeal; 3) the stage of considering the merits of a complaint, statement or request; 4) the stage of making a decision based on the results of consideration of a complaint, statement or request; 5) stage of implementation of the decision. The general procedure for consideration of petitions, statements and complaints is proposed, taking into account judicial practice and provisions regulating the rules of judicial proceedings.The necessity and possibility of consideration of petitions, statements or complaints in the absence of participants in criminal proceedings was analyzed and amendments were proposed to part 3 of Article 295-1 of the Code.The actual problem of judicial control proceedings - the abuse of procedural rights by parties to criminal proceedings - has been studied. The author's draft of amendments to the Code regarding the participation of the victim in the court session considering the petition for the application of a preventive measure to the suspect is proposed. The limits of the investigative judge's activity in the process of evidence during judicial control are defined and the conclusion is formulated that the investigating judge is an active subject in criminal proceedings at the pre-trial investigation stage. However, the activity of the investigating judge should not be aimed at confirming or refuting the evidence provided by the subjects of the evidence, but at clarifying the circumstances, the establishment of which is necessary for consideration of the application, petition or complaint on the merits and the adoption of a legal, justified and motivated decision.It is proposed to amend the Code in order to grant the right to the investigating judge when considering all motions, statements or complaints on his own initiative to hear any witness or examine any materials of criminal proceedings.In the case of a decision concerning the rights, freedoms or interests of a person who is not a participant in criminal proceedings, his right to an appeal needs to be legally enshrined in Clause 10 Part 1 of Art. 393 of the Code. There is a well-founded need to supplement part 1 of Art. 309 of the Code, paragraph 14 of the following content: "during the pre-trial investigation, rulings of the investigating judge, the rulings of which are not provided for by this Code, may be appealed in the appeal procedure." Amendments to Art. 398 of the Code regarding the determination of the powers of the appellate court to leave without motion an appeal against the decision of the investigating judge, in the event of establishing that the complaint does not meet the requirements of Art. 398 of the Code.The need to expand the powers of the appellate court in making decisions based on the results of the review of the appeal against the rulings of investigating judges and the proposed changes to Part 3 of Art. 407 of the Code.

Дисертація є першим у вітчизняній науці кримінального процесуального права спеціальним комплексним дослідженням сутності та способів реалізації правозахисної комунікації потерпілого у кримінальному процесі України.У дисертації досліджено доктринальне розуміння понять «комунікація», «правозахисна комунікація» у кримінальному процесуальному праві. Було зроблено висновок, що комунікація в кримінальному процесі (кримінально-процесуальна комунікація) у широкому розумінні є елементом кримінально-процесуальної дійсності – обміном інформацією найвищого порядку сфери кримінального судочинства, що характерна для кримінально-процесуального комунікативного простору сфер як правотворення так і правозастосування, в тому числі правозастосовного (судового, доктринального) тлумачення до, під час та після застосування кримінально-процесуальної норми. Комунікація у кримінальному процесі у вузькому розумінні є обміном процесуально значимою інформацією учасниками кримінально-процесуальної діяльності між собою та судом у зв’язку з рухом кримінального провадження та полягає у наданні, сприйнятті, засвоєнні та трансформації інформації, спільної участі в проведенні процесуальних дій та взаємосприйнятті учасниками кримінально-процесуальної діяльності один одного, що відбувається в передбачених законом процесуальних формах.Визначено поняття правозахисної комунікації потерпілого у кримінальному провадженні як законодавчо регламентованого обміну процесуально значимою інформацією, що забезпечує ефективний захист прав та законних інтересів в процесі потерпілим, його представником, законним представником, правонаступником та здійснення ними кримінально-процесуальної діяльності з правозахисною метою на основі жертвоорієнтованого підходу (victim centred apporoach).Встановлено, що правозахисній комунікації потерпілого притаманні наступні ознаки: здійснюється на усіх стадіях кримінального процесу та в особливих порядках кримінального провадження; спрямована на забезпечення прав та законних інтересів потерпілого, правонаступника потерпілого; суб’єктами, якими вона здійснюється, є потерпілий, представник потерпілого, законний представник потерпілого, правонаступник потерпілого; характеризується конкретними формами та видами реалізації.Обгрунтовано існування наступних форм правозахисної комунікації потерпілого у кримінальному провадженні: письмова (у тому числі електронна), безпосередня (усна), змішана (вербальна і невербальна, у тому числі дистанційна) та конклюдентна форми.До видів правозахисної комунікації потерпілого віднесено наступні: обов’язкова участь представника потерпілого (фізичної особи) у кримінальному провадженні у випадках, визначених КПК України; клопотання потерпілого про залучення його представника слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення представництва за призначенням; залучення представника потерпілого для здійснення представництва за призначенням слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом на їх розсуд, якщо обставини кримінального провадження вимагають участі представника, а потерпілий не залучив його; депонування показань малолітнього чи неповнолітнього потерпілого від злочину проти статевої свободи та статевої недоторканості з метою його захисту від вторинної віктимізації; медіація у кримінальному провадженні; створення спеціальних конфіденційних служб підтримки потерпілих з метою надання їм доступу до безкоштовної психологічної, консультаційно-правової, соціально-реабілітаційної допомоги відразу після вчинення кримінального правопорушення.^UThe dissertation is the first in the national science of criminal procedural law special comprehensive study of the essence and methods of implementation of human rights communication of the victim in the criminal process of Ukraine. The dissertation examines the doctrinal understanding of the concepts of «communication», «human rights communication» in criminal procedural law. It was concluded that communication in the criminal process (criminal-procedural communication) in a broad sense is an element of criminal-procedural reality that is the exchange of information of the highest order in the field of criminal justice, which is characteristic of the criminal-procedural communicative space of both law-making and law-enforcement spheres, in that including law-enforcing (judicial, doctrinal) interpretation before, during and after application of the criminal procedural norm. Communication in the criminal process in the narrow sense is the exchange of procedurally significant information by the participants of the criminal-procedural activity between themselves and the court in connection with the movement of the criminal proceedings and consists in the provision, perception, assimilation and transformation of information, joint participation in the conduct of procedural actions and mutual perception by the participants each other's criminal-procedural activity, which takes place in the procedural forms provided by law. The concept of human rights communication of the victim in criminal proceedings is defined as a legally regulated exchange of procedurally significant information that ensures effective protection of rights and legitimate interests in the process of the victim, his representative, legal representative, legal successor and their implementation of criminal procedural activities with a human rights goal based on a victim centered approach .It has been established that the victim's human rights communication has the following characteristics: it is carried out at all stages of the criminal process and in special procedures of criminal proceedings; aimed at ensuring the rights and legal interests of the victim, the legal successor of the victim; it is carried out by the subjects such as the victim, the victim's representative, the victim's legal representative, the victim's successor; characterized by specific forms and types of implementation. The existence of the following forms of human rights communication of the victim in criminal proceedings is substantiated: written (including electronic), direct (oral), mixed (verbal and non-verbal) and conclusive forms. The types of human rights communication of the victim include the following: mandatory participation of the representative of the victim (natural person) in criminal proceedings in cases defined by the Code of Criminal Procedure of Ukraine; the victim's request for involvement of his representative by the investigator, prosecutor, investigating judge or court to provide representation as assigned; involvement of the victim's representative for representation as appointed by the investigator, prosecutor, investigating judge or court at their discretion, if the circumstances of the criminal proceedings require the participation of a representative, and the victim did not involve him; deposition of testimony of a juvenile or minor victim of a crime against sexual freedom and sexual integrity in order to protect him from secondary victimization; mediation in criminal proceedings; creation of special confidential support services for victims in order to provide them with access to free psychological, legal counseling, and social rehabilitation assistance immediately after the commission of a criminal offense.

Дисертацію присвячено дослідженню проблем, пов’язаних із арештом майна, як важливим засобом забезпечення кримінального провадження, та формулювання на його основі науково обґрунтованих практичних і методичних рекомендацій щодо вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства і практики його застосування.За результатами аналізу наукових джерел встановлено, що здебільшого розглядалися окремі питання арешту майна в рамках чинного КПК. Доведено, що необхідно переглянути існуючу концепцію повноважень слідчого, прокурора, наділивши їх більшими повноваженнями в процесі накладення попереднього арешту на майно, розширити процесуальні можливості обшуку, виїмки для встановлення майна, на яке може бути накладено арешт. Потребує вдосконалення процесуальний статус потерпілого, як активного учасника кримінального процесу в частині його права вимагати від слідчого, прокурора встановлення майна, на яке може бути накладено арешт та реалізації інших його прав. Саме відсутність належного процесуального статусу слідчого, прокурора, потерпілого у кримінальному процесі в інституті арешту майна, ускладнена процедура арешту на майно у рамках чинного КПК України та необхідністю втілення пропозицій обґрунтовується своєчасність, актуальність, а також наукове та практичне значення дисертаційного дослідження.Наявні статистичні відомості показують, що в цілому стан протидії злочинності не в повній мірі відповідає потребам сьогодення, і як наслідок, незначна сума відшкодування матеріальних збитків. Окремими з умов цього стану є неналежне нормативно-правове забезпечення правоохоронної діяльності та практика правозастосування кримінального процесуального законодавства. Це в свою чергу тягне за собою не встановлення майна та не накладання на нього арешту, порушення майнових прав потерпілих.За результатами дослідження автором визначено історичний генезис становлення та розвитку інституту арешту майна у кримінальному процесі на території України. Надане авторське поняття арешту майна, яке включає в себе тимчасову, до скасування у встановленому КПК порядку заборону на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого у кримінальному провадженні в наявності достатньо підстав та розумних підозр вважати, що воно може бути використано для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливого штрафу, конфіскації майна та підлягає спеціальній конфіскації.Визначено, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, а також тимчасову заборону передачі або руху майна або тимчасову заборону володіння чи управління майном. Запропоновано, що слідчий за клопотанням потерпілого, цивільного позивача або з своєї ініціативи зобов’язаний вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальному провадженні цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову, можливої конфіскації майна та можливого штрафу. Під час проведення дослідження обґрунтовано потребу виключення з КПК положення про необхідність арешту майна з метою збереження речових доказів так як чинна редакція ч. 1 ст. 170 КПК «Накладення арешту на майно» виходить за рамки змісту Директиви Європейського Парламенту та Ради від 3 квітня 2014 року № 2014/42/ЄС «Про заморожування та конфіскацію засобів вчинення злочинів та доходів від злочинної діяльності у Європейському Союзі», Міжнародних стандартів боротьби з відмиванням коштів, фінансуванням тероризму і розповсюдженням зброї масового знищення.Автором доведено, що одними з способів виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт, є обшук, а також за певних обставин і тимчасовий доступ до речей і документів, запропоновано під час проведенням обшуку слідчим, прокурорам надати повноваження накладення попереднього арешту на майно. Запропоновано, що у невідкладних випадках, коли своєчасне оформлення слідчим, прокурором постанови про проведення обшуку не представляється можливим, а через зволікання розшукувані предмети або документи можуть бути знищені, приховані або пошкоджені або ж особа, яка розшукується може сховатися, слідчий може провести обшук за згодою прокурора. У цьому випадку слідчий, не пізніше ніж на наступний робочий день після провадження обшуку повідомляє слідчого суддю з пред’явленням матеріалів, які обґрунтовують необхідність і невідкладність слідчої дії, а також протоколу слідчої дії. Слідчий суддя перевіряє законність і обґрунтованість обшуку. Автором висловлена пропозиція, що слідчий за погодженням з прокурором, прокурор, на підставі мотивованої постанови має право провести виїмку речей чи документів, що мають значення для кримінального провадження, а також майна, яке підлягає арешту, якщо відомо, де або у кого знаходиться конкретний речі, документи, майно і немає необхідності їх розшукувати, або ж вони знаходиться в публічно доступних місцях.^UThe dissertation is dedicated to the study of problems related to the seizure of property as an important means of ensuring criminal proceedings, and the formulation of scientifically based practical and methodical recommendations on the improvement of the current criminal procedural legislation and the practice of its application.According to the results of the analysis of scientific sources, it was established that, for the most part, separate issues of seizure of property were considered within the framework of the current Code of Criminal Procedure. It has been proven that it is necessary to revise the existing concept of powers of the investigator, the prosecutor, giving them greater powers in the process of imposing a preliminary arrest on property, expanding the procedural possibilities of search and seizure to establish property that may be subject to arrest. The procedural status of the victim, as an active participant in the criminal process, needs to be improved in terms of his right to demand from the investigator, the prosecutor, the identification of property that can be seized and the realization of his other rights. It is the lack of proper procedural status of the investigator, prosecutor, the victim in the criminal process in the institute of property seizure, the complicated procedure of seizure of property within the framework of the current Code of Criminal Procedure of Ukraine and the need to implement the proposals that justify the timeliness, relevance, as well as the scientific and practical significance of the dissertation research.Available statistical information shows that, in general, the state of combating crime does not fully meet the needs of today, and as a result, the amount of compensation for material losses is insignificant. Separate from the conditions of this state are the inadequate normative and legal support of law enforcement activities and the practice of law enforcement of criminal procedural legislation. This, in turn, entails failure to establish property and failure to seize it, violation of property rights of the victims.Based on the results of the research, the author determined the historical genesis of the establishment and development of the institution of property seizure in criminal proceedings on the territory of Ukraine. The author's concept of seizure of property is given, which consists in the description of the property and includes a temporary ban on the alienation, disposition and/or use of property, until it is canceled in accordance with the procedure established by the Code of Criminal Procedure, regarding which in the criminal proceedings there are sufficient grounds and reasonable suspicions to believe that it can be used to secure a civil lawsuit, recovery from a legal entity of received illegal benefits, a possible fine, confiscation of property and is subject to special confiscation.It is determined that the purpose of seizure of property is to prevent the possibility of its concealment, damage, spoilage, destruction, transformation, alienation, as well as a temporary ban on the transfer or movement of property or a temporary ban on possession or management of property. It is proposed that the investigator, at the request of the victim, the civil plaintiff or on his own initiative, is obliged to take measures to secure the civil claim declared in the criminal proceedings, as well as a possible future civil claim, possible confiscation of property and a possible fine.During the research, the need to exclude from the Code of Criminal Procedure the provision on the need to seize property for the purpose of preserving material evidence was substantiated, as the current wording of Part 1 of Article 170 of the Code of Criminal Procedure "Imposing seizure of property" goes beyond the content of the Directive of the European Parliament and the Council of April 3, 2014 No. 2014/42/EU "On the freezing and confiscation of the means of committing crimes and the proceeds of criminal activities in the European Union", International standards for combating money laundering, terrorist financing and proliferation of weapons of mass destruction.The author has proven that one of the ways to identify and search for property that can be seized is a search, as well as under certain circumstances and temporary access to things and documents, it is suggested that during the search, investigators and prosecutors be given the authority to impose a preliminary seizure on property.

У дисертації на монографічному рівні комплексно досліджено процесуальний порядок звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру. На підставі дослідження стану наукової розробленості теоретичних і законодавчих проблем правового інституту застосування ПЗМХ, визначено такі етапи його розвитку: 1 етап – язичницько-дохристиянський (VI–X ст. ст.); 2 етап – державно-християнський (XІ–XVІ ст. ст.); 3 етап – початок формування теорії та законодавства щодо неосудних осіб і введення психіатричних лікарень (XVІ–XVІІ ст. ст.); 4 етап – запровадження наукових підходів і базового законодавства щодо застосування примусових заходів медичного характеру (XVІІ–XІX ст.ст.); 5 етап – сучасний стан. Передумовами виникнення та розвитку правового інституту застосування примусових заходів медичного характеру у різні історичні періоди стало: 1) вплив міфологічних язичницьких східнослов’янських вірувань про душевнохворих як кари богів за не вірування в них; 2) потреба в ізоляції осіб з психічними хворобами і вадами від суспільства шляхом утримання їх у монастирях, а в подальшому – у спеціалізованих психіатричних лікувальних закладах; 3) необхідність лікування психічно хворих осіб, що спочатку відбувалось молитвами, народними засобами і досягненнями початкової медицини, а в подальшому – удосконаленими на науковій основі медичними засобами; 4) поетапне напрацювання теоретичних засад, законодавства та практики державними та судовими органами щодо встановлення ознак неосудності та, як результат, – прийняття рішення про недоцільність притягнення психічно хворих до кримінальної відповідальності та надання відповідного висновку; 5) створення і запровадження ПЗМХ при відбуванні покарання для засуджених.Визначено, що під правовим інститутом примусових заходів медичного характеру слід розуміти сформовану на основі загальних засад кримінального провадження та правил судової психіатрії сукупність матеріальних і процесуальних норм, що регулюють правовідносини під час прийняття судом рішення про примусове застосування до неосудних або обмежено осудних осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, лікувально-реабілітаційних медичних заходів з метою вилікування таких осіб чи поліпшення їх психічного стану та здоров’я, запобігання вчиненню ними нових діянь, а також превентивного захисту інших громадян від суспільно небезпечних дій (бездіяльності) такої категорії осіб.З’ясовано, що досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування судом ПЗМХ повинно забезпечувати захист прав, свобод та законних інтересів осіб, які вчинили кримінальне правопорушення у стані неосудності або обмеженої осудності чи захворіли на психічну хворобу під час кримінального провадження. Аргументовано, що проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування ПЗМХ здійснюється через організацію, забезпечення і реалізацію кримінальної процесуальної діяльності дізнавача, слідчого, прокурора, слідчого судді, суду з метою виконання завдань, визначених у ст. 1 Кримінального кодексу та завдань кримінального провадження відповідно до ст. 2 КПК України.З метою узгодження положень Закону України «Про психіатричну допомогу» та КПК України запропоновано внести зміни у статтю 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» та викласти її в наступній редакції: «Психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, медикаментозного лікування, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг, а у разі здійснення кримінального провадження також з урахуванням засад, передбачених статтею 7 Кримінального процесуального кодексу України».Запропоновано внести зміни в статтю 503 КПК України, доповнивши її частиною 5 у наступній редакції: «Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється із забезпеченням невідкладності психіатричного огляду, конфіденційності, необхідності і достатності заходів лікування».Наголошено, що предмет доказування під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування ПЗМХ слід визначити як передбачені КПК України обставини, які підлягають обов’язковому встановленню дізнавачем, слідчим, прокурором, враховуючи індивідуальні особливості психічного стану неосудної чи обмежено осудної особи, у зв’язку із вчиненням нею суспільно небезпечного діяння (як у момент його вчинення, так і після цього).^UThe dissertation at the monographic level comprehensively researches the procedural procedure of applying to the court with a request for the application of coercive measures of a medical nature.Based on the study of the state of scientific development of the theoretical and legislative problems of the legal institution of the application of the PZMH, the following stages of its development have been determined: 1st stage - pagan-pre-Christian (VI-X centuries); 2nd stage - state-Christian, pre-scientific (X1-XV1 centuries); 3rd stage - the beginning of the formation of theory and legislation regarding non-convicts and the introduction of psychiatric hospitals (XV1-XV11 centuries); 4th stage - introduction of scientific approaches and basic legislation regarding the use of coercive measures of a medical nature (XV11-X1X art. art.); Stage 5 - modern state.The prerequisites for the emergence and development of the legal institution of the use of coercive measures of a medical nature in different historical periods were:1) the influence of mythological pagan Eastern Slavic beliefs about the mentally ill as punishment from the gods for not believing in them; 2) the need to isolate persons with mental illnesses and disabilities from society by keeping them in monasteries, and in the future - in specialized psychiatric treatment facilities; 3) the need for treatment of mentally ill persons, which was initially performed with prayers, folk remedies and achievements of primary medicine, and later - improved medical means on a scientific basis; 4) step-by-step development of theoretical principles, legislation and practice by state and judicial bodies regarding the concept of insanity and, as a result, a conclusion about the inexpediency of bringing mentally ill people to criminal responsibility; 5) creation and implementation of specialized prisons for convicts serving their sentences.It was determined that the legal institution of coercive measures of a medical nature should be understood as a set of material and procedural norms and rules of forensic expertise, regulated on the basis of the general principles of criminal proceedings, which regulate the legal relationship between the state and persons recognized in the procedure prescribed by law as unreprehensible or with limited reprehensibility, who have committed socially dangerous acts actions (omissions) and in respect of which, regardless of their will, the compulsory application of treatment and rehabilitation medical measures is envisaged by a court decision with the aim of curing such persons or improving their mental state and health, preventing them from committing new acts, as well as preventive protection of others citizens from socially dangerous actions (inaction) of this category of persons.In order to harmonize the provisions of the Law of Ukraine "On Psychiatric Care" and the Code of Criminal Procedure of Ukraine, it is proposed to amend Article 4 of the Law of Ukraine "On Psychiatric Care" and set it out in the following version: "Psychiatric care is provided on the basis of the principles of legality, humanity, respect for human and citizen rights , voluntariness, availability and in accordance with the modern level of scientific knowledge, drug treatment, the necessity and sufficiency of treatment measures, medical, psychological and social rehabilitation, provision of educational and social services, as well as during the implementation of criminal proceedings on the basis of the principles provided for in Article 7 of the Criminal Procedure of the Code of Ukraine".It is proposed to amend Article 503 of the Criminal Procedure Code of Ukraine by supplementing it with Part 5 in the following version: "Criminal proceedings regarding the application of coercive measures of a medical nature, provided for by the Law of Ukraine on Criminal Liability, are carried out with the provision of urgency of psychiatric examination, confidentiality, necessity and adequacy of treatment measures."It is emphasized that the subject of proof during the pre-trial investigation in criminal proceedings regarding the application of the Code of Criminal Procedure of Ukraine should be defined as the circumstances provided for by the Code of Criminal Procedure of Ukraine, which are subject to mandatory establishment by the inquirer, investigator, prosecutor, taking into account the individual characteristics of the mental state of an unconvicted or limitedly convulsable person, in connection with her committing a socially dangerous act (both at the time of its commission and afterwards).