У дисертації вперше у вітчизняній юридичній науці досліджено практичне значення верхньої і нижньої межі позитивного права при формуванні правовихнорм і їх реалізації. Розкрито такі важливі атрибути ментального права, як стабільність права і ступінь вмісту природних норм у позитивному праві.Доведено позитивну роль консервативності ментального права та імплементації природних норм у позитивне право, що підвищує якість та зменшує вплив на встановлені межі. Визначено компоненти методологічної історії, які впливають на встановлення меж буття і дії позитивного права: методологічні установки, корекція методів і методик, методологічні уроки, методологічні висновки.Удосконалено наукові дослідження попередників з питань наукового значення теорії верховенства права у правовій державі для встановлення межпозитивного права. Розвинуто положення щодо позитивного права. Наголошено, що конкретні межі буття та дії позитивного права визначає конституція, вона встановлюєсубординацію та ієрархію у праві, які впорядковують правову систему.Дисертація має практичне значення для розв'язання проблем теорії держави і права та інших теоретико-правових наук.^UIn the dissertation for the first time in the domestic legal science the practical significance of the upper and lower limits of positive law in the formation of legalnorms and their implementation is investigated. The following important attributes of mental law are revealed as the stability of law and the degree of content of natural norms in positive law. The positive role of the conservatism of mental law and the implementation of naturalistic norms in positive law have been proved, which increases the quality and less effect on the established limits. The components of the methodological history that influence the establishment of the limits of being and the actions of positive law are determined. These components are: methodological installations, correction of methods and techniques, methodological lessons, methodological conclusions.Scientific researches of predecessors on the issues of scientific significance of the theory of the rule of law in the state of law have been improved to establish the limits of positive law. The rule of law is the spirit of the constitution and positive law, the spirit of social norms.Positive law is developed. Positive law is a compulsory, legally compulsory, formally determined rule of general conduct, which is the creativity of the stateregulating social relations, established or authorized by the state authorities in a certain manner and protected by its means of influence. It is stressed that the concrete limits of being and the action of positive law are determined by the constitution, it establishes the subordination and hierarchy in law, which regulate the legal system.It is substantiated that the limits of being and the actions of positive law can change. Such a change is either indisputable or contradictory, which corresponds toobjectivity and subjectivity.The theoretical provisions on norm-setting and law-making principles are supplemented. It is recognized that such basic principles are democracy, legality,humanism, openness, subordinationism, collegiality, scientific validity, professionalism, efficiency, systematic, consistency, continuity, timeliness, planning, forecasting, use of legal experience, legal and technical perfection. These principles specify the directions of the formation of boundaries of positive law.The thesis is of practical importance for the theory of state and law, problems of the theory of state and law and other theoretical and legal sciences.

Дисертація є одним із перших в Україні комплексним монографічним до-слідженням теоретичних, правових та організаційних питань правового регулю-вання адміністрування місцевих податків і зборів.За результатами дослідження з'ясовано сутність низки елементів понятійно-категоріального апарату, що забезпечує правове функціонування відносин адміністрування місцевих податків і зборів та правового регулювання цієї діяль-ності, щодо окремих з них розроблено авторські визначення: «адміністрування місцевих податків і зборів», «муніципальний нормативно-правовий акт у сфері адміністрування місцевих податків і зборів», «єдиний податок», «туристичний збір», «збір за місця для паркування транспортних засобів», «місцеві збори», які відображають основні ознаки таких складних, багатобічних і динамічних явищ, як адміністрування місцевих податків і зборів та забезпечення його правового регулювання та інше.Унаслідок дослідження правової природи адміністрування місцевих податків і зборів було встановлено, що це явище слід розглядати як сукупність норм, правил, методів, прийомів і засобів, рішень та процедур, за допомогою яких органи, що здійснюють реалізацію державної податкової політики, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи та податкові агенти здійснюють управлінську діяльність у податковій сфері, спрямовану на встановлення місцевих податків і зборів, організацію ідентифікації, облік платників місцевих податків і зборів та об'єктів оподаткування, забезпечення сервісного обслуговування платників місцевих податків і зборів, організацію та контроль за сплатою місцевих податків і зборів та за їхнім надходженням до місцевих бюджетів відповідно до порядку, встановленого законом.За наслідками дослідження історії становлення та розвитку інституту місце-вих податків і зборів зроблено висновок, що історичний досвід застосування інституту місцевих податків і зборів можна охарактеризувати як процес еволюції системи спеціальних інструментів отримання фінансових доходів для забезпечення соціальних, політичних, економічних та життєдіяльнісних потреб інститутів місцевої влади, який об'єктивно виражає розвиток управлінського механізму держави, що обумовлювався особливостями публічного адміністрування на кожному історичному етапі.Унаслідок дослідження системи нормативно-правових актів, які становлять основу правового регулювання адміністрування місцевих податків та зборів проведено класифікацію актів на два рівні: загальнодержавний (Конституція України, закони України, постанови Кабінету Міністрів України, накази Міністерства фінансів України та Державної податкової служби України) та місцевий (рішення сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад). Здійснено класифікацію нормативно-правових актів, що забезпечують регулювання місцевих податків і зборів, за ознакою предметної направленості: направлені на регулювання функціонування інституційної структури, що забезпечує адміністрування місцевих податків та зборів; процедур адміністрування місцевих податків та зборів; ідентифікації та обліку платників місцевих податків та зборів; ідентифікації та обліку об'єктів місцевого оподаткування; організації приймання й обробки податкової звітності платників місцевих податків та зборів; забезпечення сервісного обслуговування платників податків, організації та проведення контролю за дотриманням повноти та вчасності сплати місцевих податків та зборів; організації адміністрування податкового боргу по місцевих податках і зборах; застосування заходів адміністративного примусу за порушення податкового законодавства.За наслідками дослідження адміністрування плати за землю встановлено, що «плата за землю» та «земельний податок» відмінні за своїм змістом, оскільки плата за землю є ширшою категорією, що охоплює земельний податок. Земельний податок інтегрований у плату за землю як обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється з фізичних та юридичних осіб – власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, за ставкою, встановленою органом місцевого самоврядування у рамках, визначених законом, надходження від якого зараховуються до місцевого бюджету за місцем знаходження земельної ділянки; зроблено висновок, що категорії «плата за землю» та «земельний податок» відмінні за своїм змістом, оскільки плата за землю є ширшою категорією, що охоплює земельний податок.За наслідками дослідження адміністрування єдиного податку запропоновано удосконалити адміністративні процедури при його стягуванні у напрямку: інформаційної відкритості; чіткого, зрозумілого для платника податку процесу адміністрування; балансу економічних інтересів платників податків та територіальних громад, до бюджетів яких він стягується, а відтак – стимулювання підприємницької ініціативи.^UThe dissertation is one of the first in Ukraine complex monographic research of theoretical, legal and organizational questions of legal regulation of administration of taxes and fees.According to the results of the research has been clarified the essence of a number of elements of the conceptual and categorical apparatus, which ensures the legal functioning of the administration relations of local taxes and fees and legal regulation of this activity, for some of them were made author's definitions: "Administration of local taxes and fees", "municipal legal act in the field of administration of local taxes and fees", "single tax", "tourist tax", "fee for parking spaces for vehicles", "local fees", which reflect the main features of such complex, multifaceted and dynamic phenomena as the administration of local taxes and fees and ensuring its legal regulation еtc.As a result of studying the legal nature of the administration of local taxes and fees, this phenomenon should be considered as a set of norms, rules, methods, techniques and tools, decisions and procedures by which bodies implementing state tax policy, local governments, their officials and tax agents execute management activities in the tax sphere aimed at establishing local taxes and fees, organization of identification, accounting of payers of local taxes and fees and objects of taxation, providing service to taxpayers of local taxes and fees, organization and control over the payment of local taxes and fees and their receipt in local budgets, respectively to the established law.Based on the results of the study of the history of formation and development of the institute of local taxes and fees, it is concluded that the historical experience of the institute of local taxes and fees can be characterized as a process of evolution of special instruments of financial income to meet social, political, economic and vital needs of the local government institutions, which objectively expresses the development of the administrative mechanism of the state, due to the peculiarities of public administration at each historical stage.The study of the system of normative legal acts that form the basis of legal regulation of local taxes and fees classification of acts at two levels: state (Constitution of Ukraine, laws of Ukraine, resolutions of the Cabinet of Ministers of Ukraine, orders of the Ministry of Finance of Ukraine and the State Tax Service of Ukraine) and local (decisions of village, settlement, city councils and councils of united territorial communities).The classification of normative-legal acts providing regulation of local taxes and fees is completed on the basis of subject orientation: aimed at regulating: the functioning of the institutional structure that ensures the administration of local taxes and fees; procedures for the administration of local taxes and fees; identification and accounting of payers of local taxes and fees; identification and accounting of objects of local taxation; organization of acceptance and processing of tax reporting of taxpayers of local taxes and tax collections; providing service to taxpayers, organizing and monitoring compliance with the completeness and timeliness of payment of local taxes and fees; organization of tax debt administration for local taxes and fees; application of measures of administrative coercion for violation of tax legislation.According to the results of the study the administration of the land fee, it was established that the “land fee” and the “land tax” are different in their content, as the land fee is a broader category covering the land tax. Land tax is integrated into the land tax as a mandatory payment as part of the property tax levied on individuals and legal entities - owners of land and land shares (units), as well as permanent land users, at a rate set by the local government within determined by law, the proceeds of which are credited to the local budget at the location of the land; concluded on the category.According to the results of the studying the administration of the single tax, it is proposed to improve the administrative procedures for its collection in the direction of: information openness; a clear, understandable for the taxpayer administration process; the balance of economic interests of taxpayers and territorial communities, to the budgets of which it manages, and thus - to stimulate entrepreneurial initiative.

Комплексно узагальнено спадщину українського мислителя, філософа права П. Юркевича. Сформульовано дефініціії та проаналізовано його праці, досліджено поняття, принципи, функції, методи та категорії філософсько-правового вчення мислителя. Доведено, що філософсько-правова концепція вченого є цілісною. Сисематизовано вчення П. Юркевича на підгрунті "ідеї права". З'ясовано, що змістом даного вчення є правовий універсалізм, який розглянуто у системі рефлексії понять "правильна людина", "всесвітнє громадянство", "всезагальна правомірна конституція", "досконалий юридичний лад", "закони права". Відзначено, що результати проведеного дослідження мають практичне значення для творення вітчизняної школи філософії права, розробки доктрини становлення правосвідомої особистості, громадянського суспільства, правової держави.

  Скачати повний текст

Метою дисертаційної роботи є обґрунтування науково-теоретичних підходів та розроблення практичних рекомендацій з удосконалення фінансового забезпечення сталого розвитку територіальних громад в умовах децентралізації влади в Україні. Об'єктом дослідження є система відносин в сфері фінансового забезпечення сталого розвитку територіальних громад, що виникають внаслідок децентралізації влади в Україні. Предметом дослідження визначено процеси реформування державного управління фінансовим забезпеченням сталого розвитку територіальних громад в умовах децентралізації влади на сучасному етапі в Україні. У вступі розкрито сутність і стан розробленості наукової проблеми, що досліджується та обґрунтовано вибір і актуальність обраної теми, визначено об'єкт, предмет, мету, методи дослідження, розкрито наукову новизну отриманих результатів, їх теоретичне і практичне значення та особистий внесок здобувачки, наведено дані про впровадження і апробацію результатів дослідження на наукових конференціях та у публікаціях за темою дисертації. Однією з суттєвих складових реформи децентралізації в Україні є фінансове забезпечення розвитку спроможних територіальних громад. Основною проблемою фінансової підтримки територіальних громад на сучасному етапі впровадження реформи децентралізації в Українізалишається недосконала організація пов'язаних процесів в існуючій системі фінансової підтримки сталого розвитку в країні, яка не задовольняє соціально-економічні потреби територіальних громад, що визначає актуальність обраної теми дослідження. Для досягнення мети та вирішення поставлених завдань у дисертації використано сукупність науково-теоретичних методів дослідження: методу узагальнення - для систематизації теоретико-методологічних засад в сфері фінансового забезпечення територіального розвитку в Україні в умовах децентралізації; діалектичного та абстрактно-логічного аналізу - для здійснення теоретико-методичних узагальнень та формулювання висновків, що випливають з результатів дослідження; наочного відображення фактичних даних - для ідентифікації проблем державного управління в сфері фінансового забезпечення громад; логічного моделювання - для обґрунтування імперативів стратегії реформування місцевого самоврядування; порівняльно- правового методу для дослідження особливостей законодавчого врегулювання неузгодженостей у системі державного управління в системі фінансового забезпечення, упорядкування законодавчих документів. Інформаційною базою дослідження є Конституція України, Закони України, нормативноправові акти Кабінету Міністрів України, офіційні дані Державної служби статистики України, матеріали інформаційно-аналітичних бюлетенів Асоціації міст України, монографічні дослідження вітчизняних і зарубіжних фахівців, Інтернет-ресурси. У першому розділі «Основні теоретичні та методологічні положення стосовно організації фінансового забезпечення сталого розвитку територіальних громад» визначено сутність та елементи системи фінансового забезпечення сталого розвитку територіальних громад в умовах децентралізації; проаналізовано нормативно-правові засади фінансового забезпечення сталого розвитку територіальних громад в умовах децентралізації в Україні; узагальнено концептуальні складові фінансового забезпечення сталого розвитку територіальних громад. Задля комплексного розуміння процесів взаємодії в системі фінансового забезпечення сталого розвитку територіальних громад розширено понятійнокатегоріальний апарат в сфері публічного управління та адміністрування щодо визначення терміну «фінансова спроможність територіальних громад» як здатність територіальних громад залучати, накопичувати та ефективно використовувати фінансові ресурси з різних джерел для вирішення нагальних місцевих проблем. Поняття «фінансове забезпечення сталого розвитку територіальних громад в умовах децентралізації» запропоновано розуміти як систему залучення, акумулювання, розподілу та використання публічних і приватних коштів, інвестованих із зовнішніх та внутрішніх джерел для задоволення потреб мешканців, що поєднує сукупність усіх джерел надходження фінансових ресурсів і фаз організації діяльності у фінансовій сфері. Встановлено, що фінансове забезпечення сталого розвитку територіальних громад є багатогранною системою, загальна мета функціонування якої в умовах децентралізації полягає у забезпеченні поступового соціально-економічного розвитку відповідних територій, самодостатності та задоволення законних соціально-економічних інтересів та потреб життєдіяльності їх мешканців і бізнесу, яка передбачає врахування фактору упорядкованості елементів та взаємозв'язків між ними.^UThe thesis research is devoted to substantiating scientific and theoretical approaches and developing practical recommendations for improving the financial security of territorial communities' sustainable development in the context of power decentralization in Ukraine. The thesis research object is the system of relations in the field of financial support for territorial communities' sustainable development as a consequence of the power decentralization in Ukraine. The subject of the research thesis determines the processes of reforming the state administration of the financial provision of territorial communities sustainable development in conditions of power decentralization at the present stage in Ukraine. The introduction reveals the essence and status of the scientific problem under study and substantiates the choice and relevance of the investigated topic, defines the object, subject, purpose, research methods, reveals the scientific novelty of the results, their theoretical and practical significance, and author's contribution on the implementation and approbation of research results at scientific conferences and publications on the topic of thesis research. One of the essential components of decentralization reform in Ukraine is financial support for the affluent territorial communities' development. The main problem of financial support of territorial communities at the current stage of decentralization reform in Ukraine is the flawed organization of related processes in the existing financial support system of sustainable development in the country, which does not meet the socio-economic needs of territorial communities. To achieve the goal and objectives of the thesis research, a set of scientific and theoretical research methods are used: generalization method - to systematize the theoretical and methodological foundations in the field of financial support of territorial development in Ukraine in a decentralized environment; dialectical and abstract-logical analysis - for the implementation of theoretical and methodological generalizations and formulation of conclusions arising from the results of the study; visual display of factual data - to identify problems of public administration in the field of community financial support; logical modelling - to substantiate the imperatives of the local government reform strategy; comparative legal method - for studying the features of the legislative settlement of inconsistencies in the system of public administration financial support, streamlining of legislative documents. The information base of the study includes the Constitution of Ukraine, Laws of Ukraine, regulations of the Cabinet of Ministers of Ukraine, official data of the State Statistics Service of Ukraine, materials and analytical bulletins of the Association of Ukrainian Cities, monographic studies of domestic and foreign experts, Internet resources. The first chapter "Basic theoretical and methodological provisions on the financial support organization for the sustainable development of territorial communities" defines the essence and elements of the financial support system for sustainable development of territorial communities in the context of decentralization. The normative-legal bases of financial provision of sustainable development of territorial communities in the conditions of decentralization in Ukraine have been analyzed; the conceptual components of financial support of sustainable development of territorial communities have been generalized. In order to comprehensively understand the interaction processes in thesystem of financial support for sustainable development of territorial communities, the conceptual and categorical apparatus in the field of public administration has been expanded to define the term "financial capacity of territorial communities" as the ability of territorial communities to attract, accumulate and effectively use financial resources. The concept of "financial support for sustainable development of local communities in decentralization" is proposed to be understood as a system of attracting, accumulating, distributing, and using public and private funds invested from external and internal sources to meet the needs of residents, combining all sources of financial resources and activities in the financial sector. The research established that the financial support of sustainable development of territorial communities is a multifaceted system that aims to ensure the gradual socio-economic development of the territories, self-sufficiency, and legitimate socio-economic interests and needs of residents and businesses, which takes into account the factor of the order of the elements and the relationships between them.

Досліджено загальнотеоретичний та порівняльно-правовий аналіз законів у континентальному праві, зокрема, і в Україні. Здійснено класифікацію законів континентального права, виявлено їх подібні та відмінні ознаки. Встановлено основні типи взаємодії законів, законів і підзаконних актів, законів і міжнародних договорів, виявлено місце законів у системі джерел континентального права та тенденції розвитку. Розмежовано поняття "закон" і "законодавчий акт" та уточнено поняття "система законодавства". Проаналізовано основні види законів України: конституція, конституційні закони, кодекси, основи законодавства, виявлено їх місце у системі джерел права України та взаємозв 'язки з іншими джерелами права. Визначено основні деформації у системі законодавства України й їх причини, а також сформовано пропозиції щодо його вдосконалення.

  Скачати повний текст

Об'єкт: знаннєва конституція соціального. Мета: концептуалізація знаннєвих засад, вимірів та структур соціального як упорядкованості режимно здійснюваних дій. Методи дослідження: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, аналогія, індукція, дедукція та системний аналіз, порівняльний аналіз, кількісні соціологічні опитування, факторний аналіз, фокусовані групові інтерв'ю, аналіз документів. Теоретичні та практичні результати: обґрунтовано інтерпретацію соціального на основі концепції знання як універсуму суджень; розроблено та дослідницьки випробувано категоріальний апарат інтернального дослідження знання як конституєнта соціального; запропоновано визначення понять для дослідження екстернального дизайну та системної розбудованості знання; виокремлено біофізіологічне як специфічний знаннєвий модус позасоціальних аспектів людського тіла; обґрунтовано розгляд знання з практичної точки зору крізь призму концепту протоколу соціального; доведено, що хронотоп фабрикації знання є нероздільною єдністю часу та місця; розроблено інтерпретацію порядку соціального та режимів реалізації порядків; розроблено інтерпретацію структур знання в різних формах суспільної свідомості; розвинуто соціологічне розуміння опосередкованості та безпосередньості як знаннєвих конструктів та практичних епіфеноменів; здійснено дослідження зв'язку знання та влади з точки зору порядків соціального і режимів їхньої реалізації; здійснено інтерпретацію феномену комунікації як субстрату виробництва знання; досліджено диференціацію режимів, порядків, упорядкувань і практичних реалізацій. Новизна: вирішено важливу наукову проблему соціології знання – розробка соціологічної концепції знаннєвих засад, вимірів та структур соціального. Ступінь впровадження: результати дослідження пройшли апробацію й впроваджені в діяльність соціологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна МОН України.^UObject: leisure practices of rural teenagers. Aim: conceptualization of the role of creative leisure practices in the formation of social subjectivity of rural adolescents. Research methods: analysis, compartmentalizing, comparative analysis, questionnaires, semi-structured interviews, focus group interviews, document analysis, factor analysis, cluster analysis, correlation analysis. Theoretical and practical results: the concepts of N. Elias figurative sociology are applied to the study of the leisure practices of rural adolescent youth; the concept of «polyfigurative leisure culture» is implemented into the scientific cycle; a basic model of values which play the most significant role in choosing of the leisure practices for rural adolescents, namely the values of social status, reference community, family, affair, communication, carefree life, freedom, is characterized; the connection of creative leisure practices with such characteristics of social subjectivity of rural adolescents as academic success, real and potential social mobility, additional employment, volunteering, is discovered. Novelty: the conceptualization of the role of creative leisure practices in the formation of social subjectivity of rural adolescents. The degree of implementation: the results of the research were tested and introduced into the activity of the sociological faculty of MES of Ukraine V.N. Karazin Kharkiv National University named after.

Дисертація містить комплекс теоретичних та практичних питань, пов'язаних із міжнародними договорами в конституціях федеративних держав і, зокрема, внутрішньодержавним і міжнародно-правовим регулюванням договірних зв'язків членів федерації. В роботі проведено порівняльний аналіз конституційного законодавства різних федеративних держав в області зовнішніх зносин, специфіки взаємовідносин міжнародного і внутрішньодержавного права з точки зору дії міжнародного права на території федеративної держави, і виконання договірних зобов'язань федеративною державою і її суб'єктами.

  Скачати повний текст

У дисертації на підставі аналізу Конституції Австрії 1867 р., законів та підзаконних нормативно-правових актів, архівних матеріалів та наукової літератури досліджено передумови утворення, структуру та юрисдикцію Адміністративного Трибуналу Австрії (1875–1918). Аргументовано застосування у дисертації концептуальних підходів, зокрема діалектичного, цивілізаційного, герменевтичного. Австрійська конституція 1867 р. передбачала положення щодо реформування та функціонування судової системи. Доведено, що основні конституційні закони Австрії від 21 грудня 1867 р. передбачали реформування системи судів загальної юрисдикції та утворення Державного Трибуналу, як суду вищої інстанції щодо розгляду публічноправових спорів, а також передбачала створення Адміністративного Трибуналу. Встановлено, що автором законопроєкту «Про Адміністративний Трибунал» став відомий австрійський юрист Карл Лемаєр. Показано процес прийняття закону «Про Адміністративний Трибунал» у палаті депутатів та палаті панів Рейхсрату (Державної Ради) Австрії та підписання закону австрійським імператором і його офіційного оприлюднення. Висвітлюється структура Адміністративного Трибуналу Австрії, до складу якого з 1876 р. входив президент Адміністративного Трибуналу, віце-президент та 12 членів. З 1894 р. до складу Адміністративного Трибуналу входив другий віце-президент. У 1876 р. Адміністративний Трибунал розглянув 300 справ, а в 1918 - вже 4000 справ. У зв’язку зі значним збільшенням справ, склад Адміністративного Трибуналу в 1918 р. зріс до 49 суддів. Судді Адміністративного Трибуналу обиралися депутатами Палати панів та Палати депутатів Державної ради і призначались австрійським цісарем. Суддями працювали високого рангу державні службовці, професійні судді і адвокати та юристи-науковці. Встановлено, що у Галичині в 1907 році було підготовлено проєкт закону про створення Крайового Адміністративного Трибуналу. Авторами даного законопроєкту був професор юридичного факультету Львівського університету С. Стажинський та його учень і співробітник З. Прохвіцькі. Даний проєкт закону структурно складався з 51 статті. Його метою було утворення у Галичині крайового Адміністративного Трибуналу, який мав стати судом першої інстанції щодо розгляду адміністративних справ. Автор проаналізував зміст проєкту закону «Про Адміністративний Трибунал» і показав, що у 1914 р. даний проєкт закону не був прийнятий Галицьким крайовим сеймом і ідея функціонування крайового Адміністративного Трибуналу у Королівстві Галичини і Володимерії у період перебування українських і польських земель у складі Австро-Угорщини не була реалізована. З’ясовано, що юрисдикція Адміністративного Трибуналу визначалася конституцією Австрії 1867 р. та законом «Про Адміністративний Трибунал» 1875 р. З юрисдикції Адміністративного Трибуналу були вилучені: 1) справи, які відносились до компетенції інших судів Австрії 2) справи, які стосувались повноважень спільних органів влади Австро-Угорщини 3) справи виключної компетенції органів публічної влади Австрії; 4) справи, які розглядались 5 змішаним складом суддів різних юрисдикцій та органів публічної влади; 5) дисциплінарні справи працівників органів публічної влади та ін. До них належали національні комісії з купівлі землі та регулювання земельних правовідносин. Показано, що у випадку виникнення спорів щодо юрисдикцій між Державним Трибуналом і Адміністративним Трибуналом створювався змішаний сенат, до складу якого входили по чотири представники від кожного з вищих судів публічного права. Головуючим у цьому змішаному сенаті був президент Державного Трибуналу. Адміністративний Трибунал мав право розглядати скарги після розгляду їх в усіх передбачених законодавством адміністративних інстанціях. Скаргу до Адміністративного Трибуналу можна було подати упродовж 60 днів після винесення рішення органу публічної влади, уповноваженого розглядати справу в останній адміністративній інстанції. Рішення Адміністративного Трибуналу приймались від імені австрійського імператора. Встановлено, що на основі судових рішень Адміністративного Трибуналу, Рада Міністрів Австрії прийняла інструкцію, яка врегульовувала адміністративну процедуру в Австрії. Основну кількість справ, які розглядав Адміністративний Трибунал, становили справи, в яких скасовувались рішення органів місцевого самоврядування, виборчі та релігійні справи. Автор показав, що після новелізації закону «Про Адміністративний Трибунал» було спрощено судовий процес в Адміністративному Трибуналі. Доведено, що значна кількість судових справ була із західноукраїнських земель.^UIn the dissertation on the basis of the analysis of the Constitution of Austria of 1867 year laws and bylaws, archival materials and scientific literature examined the preconditions for the formation, structure and jurisdiction of the Administrative Tribunal of Austria (1875–1918). The use of conceptual approaches in the dissertation, in particular dialectical, civilizational, and hermeneutic, is argued. The Austrian Constitution of 1867 provided provisions for reforming and functioning of the Austrian judicial system. It is proved that the basic constitutional laws of Austria of December 21, 1867 provided for the reform of the system of courts of general jurisdiction and the establishment of the State Tribunal as a court of higher instance for public law disputes and provided for the establishment of the Administrative Tribunal. It is established that the author of the bill «On the Administrative Tribunal» was a well-known Austrian lawyer Karl Lemayer. The process of adopting the law «On the Administrative Tribunal» in the Chamber of Deputies and the House of Lords of the Reichsrat (State Council) of Austria and the signing of the law by the Austrian emperor and its official promulgation is shown. The structure of the Administrative Tribunal of Austria is covered, which since 1876, included the President of the Administrative Tribunal, the Vice-President and 12 members. From 1894 the Administrative Tribunal position of the Second Vice-President was added. In 1876 The Administrative Tribunal 9 considered 300 cases, and in 1918 already 4,000 cases. Due to the significant increase in cases, the composition of the Administrative Tribunal in 1918 increased to 49 judges. Judges of the Administrative Tribunal were elected deputies of the House of Lords and the Chamber of Deputies of the Council of State and were appointed by the Austrian emperor. Judges were high-ranking civil servants, professional judges and attorneys, and legal scholars. It has been established that in 1907 a draft law on the creation of the Regional Administrative Tribunal was prepared in Halychyna, and the authors of this bill were S. Stazhynskyi, a professor at the Faculty of Law of the Lviv University, and his student and employee Z. Prohvitskyi. This draft law structurally consisted of 51 articles and its purpose was the formation of the Regional Administrative Tribunal in Galicia, which was to become a court of first instance for consideration of administrative cases. The author analyzed the content of the draft law «On the Administrative Tribunal» and showed that in 1914 this draft law was not adopted by the Galician Regional Diet, and the idea of functioning of the Regional Administrative Tribunal in the Kingdom of Galicia and Volodomeria during the period of stay of Ukrainian and Polish lands as part of Austria-Hungary was not implemented. It was found that the jurisdiction of the Administrative Tribunal was determined by the Austrian Constitution of 1867 and the Law «On the Administrative Tribunal» of 1875. Following cases were released from the jurisdiction of the Administrative Tribunal: 1) falling within the jurisdiction of other Austrian courts 2) cases concerning the powers of the joint authorities of Austria-Hungary 3) exclusive jurisdiction of the Austrian public authorities were released from the jurisdiction of the Administrative Tribunal; 4) cases that were considered by a mixed composition of courts of different jurisdictions and public authorities; 5) disciplinary cases of public authority employees etc. These included national commissions for the purchase of land and the regulation of land relations. It is shown that in case of jurisdictional disputes between the State Tribunal and the Administrative Tribunal, a mixed Senate was created, which included four representatives from each of the higher courts of public law. The chairman of this mixed senate was the president of the State 10 Tribunal. The Administrative Tribunal could consider complaints after considering them in all statutory administrative instances. An appeal to the Administrative Tribunal could be lodged within 60 days of the decision of the public authority authorized to hear the case in the last administrative instance. Decisions of the Administrative Tribunal were made on behalf of the Austrian emperor. It was established that based on the court decisions of the Administrative Tribunal, the Council of Ministers of Austria adopted an instruction that regulated the administrative procedure in Austria. The main number of cases considered by the Administrative Tribunal consisted of cases in which the decisions of local selfgovernment bodies, election cases and religious cases were annulled. The author showed that after the amendment law «On the Administrative Tribunal» the judicial process in the Administrative Tribunal was simplified. It has been proven that a significant number of court cases were from Western Ukrainian lands.

Проаналізовано правовий статус прокурора у цивільному судочинстві України як реалізації принципу публічності у цивільному процесі. Розглянуто питання юридичної природи представництва прокурором, а також його процесуальноі форми, на підставі цього зроблено висновок про самостійність цього інституту цивільного процесуального права. Проаналізовано діючі норми чинного законодавства та наведено перелік прав і обов'язків прокурора у цивільному судочинстві. Досліджено питання приводів і підстав представництва прокурором, а також форм і методів реалізації прокурором представницьких повноважень, допустимість його участі в цивільному процесі в межах вимог правової держави та процесуального статусу, передбаченого Конституцією України та чинним законодавством. Відзначено, що Конституція (Основний Закон) держави є правовою підставою участі прокурора у цивільному процесі. Зауважено, що важливим напрямом розвитку представництва прокурора є пряме надання його права ініціювати в суді першої інстанції процес у разі порушення прав і законних інтересів необмеженого кола осіб, порушення масового інтересу. Досліджено мету та завдання представництва прокурора у цивільному процесі, грунтуючись на тому, що метою є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів фізичних осіб, інтересів держави, а завданням - вжиття у цивільно-судовому порядку заходів щодо поновлення порушених прав і законних інтересів громадянина та держави, усунення причин і умов, що призвели до їх порушення.

  Скачати повний текст

Теоретично досліджено роль закону в системі нормативно-правових актів незалежної України в контексті положень чинної Конституції України, тенденцій розвитку законотворчості в європейских, зокрема постсоціалістичних, країнах та формування правової держави. Зазначено щодо необхідності відрізняти "Закон" від суміжних понять "законодавчий акт", "законодавство". Виявлено, що найбільш суттєвим критерієм правового закону є невідчужувані та невід'ємні права людини. Досліджено проблему предмета закону. Зазначено, що у процесі будівництва незалежної правової людини в Україні відбулися зміни у сферах і напрямках законодавчого регулювання. На підставі їх аналізу констатовано, що предмет регулювання закону не є безмежним, він визначається сферою правового регулювання та має певні межі, обумовлені принципом розподілу влади. Розглянуто проблему співвідношення принципів верховенства права та верховенства закону. На підставі аналізу Конституції стверджено, що вона, закріплюючи принцип верховенства права, послідовно проводить принцип верховенства закону в системі нормативних актів. Принцип верховенства закону відображає корінний принцип демократизму - належність влади та її здійснення безпосередньо народом та через представницькі органи влади. Підкреслено, що підвищенню ефективності законодавчого регулювання та укріпленню принципу верховенства закону в системі нормативних актів сприяє більш чітка ієрархія законів. Запропоновано внести зміни до Конституції України та визначити статус видів законів за їх юридичною силою: Конституція, конституційні закони, органічні закони, звичайні закони. Розглянуто питання про колізії в законах. Надано їх поняття, визначено причини колізій законів, розглянуто шляхи і способи їх розв'язання.

  Скачати повний текст

У дисертації здійснено комплексне та спеціальне наукове теоретично-історичне дослідження проблем, пов’язаних із правовим забезпеченням діяльності органів юстиції України у 20-30-х роках ХХ ст. Послідовно й логічно висвітлено закономірності та особливості осмислення феномену правового забезпечення діяльності органів юстиції України у 20-30-х роках ХХ ст. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків та концептуальних наукових положень, які відтворюють загальні риси й специфіку правового забезпечення діяльності органів юстиції України як у 20-х, так і 30-х роках ХХ ст.У ході дослідження було встановлено, що процес висвітлення правового забезпечення діяльності органів юстиції України у 20-х–30-х роках ХХ ст., насамперед, пов’язаний із тими тенденціями й підходами, котрі застосовувалися різними дослідниками в різні часи. Відповідним чином, стан наукової розробки даної теми доцільно розглядати за хронологічно-проблемним принципом, поділивши цей процес на три періоди. І лише розкриття тематики діяльності органів юстиції УСРР у період незалежної України привнесло нові, якісні аспекти. Це, у першу чергу, стало можливим завдяки відкриттю архівних документів і матеріалів, застосуванню нових методологічних підходів тощо. Виявлено, що теоретико-методологічною основою даного дослідження є ціла низка науково-методологічних принципів, засобів, методів і прийомів, призначення котрих полягає в якомога всебічному та ґрунтовному висвітленні всіх аспектів правового забезпечення діяльності органів юстиції України протягом 20 – 30-х років. При цьому, слід підкреслити особливу необхідність поєднання найбільш конструктивних методів і підходів для якомога раціонального висвітлення зазначеної теми.Було акцентовано на тому, що матеріальним підґрунтям цього дослідження стала мультиаспектна джерельна база, яка, будучи виокремлена із загального масиву офіційних документів (архівних матеріалів), проаналізована науковцями – сучасниками щодо оцінки місця і ролі органів державного примусу в процесах знищення української національної ідеї та викорінення прагнень до державної самостійності і суверенітету.З’ясовано, що протягом періоду 20 – 30-х років органи юстиції України здійснювали широкий спектр завдань. Окрім боротьби з кримінальними та іншими правопорушеннями, з кінця 1920-х років перед ними все більшою мірою поставали карально-репресивні функції. У політико-правовій доктрині радянської держави формувався досить спекулятивний і деформований характер державно-правового регулювання. Основна увага приділялася захисту інтересів партійно-державної більшовицької влади. А провідні завдання правоохоронних органів щодо боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку ігнорувалися, або ж їм приділялася мінімальна увага. Отримавши досить значні повноваження, правоохоронці, проте, самі були не захищені від політики терору, і в любий момент кожен із них міг стати сам жертвою репресій. Встановлено, що нормативно-правова база органів юстиції України досліджуваного періоду характеризувалася домінуванням політико-правових принципів на кшталт «революційної» та «соціалістичної» законності, що уособлювали утвердження радянської державно-правової системи. Певною мірою на процес державно-правового регулювання органів НКЮ впливали Конституція УСРР 1919 року, зі змінами внесеними до неї в 1925 році, та Конституція УСРР 1929 року. Але радянські конституції були документами скоріше політичними, аніж правовими й розроблялися, насамперед, в компартійних відділах. Враховуючи це, а також статус квазі-держави, якою була Радянська Україна, зазначені конституційні акти з великим застереженням можна віднести до групи основних законів держави.Автором було доведено, що процес організаційно-структурного зміцнення органів юстиції України протягом 20 – 30-х років відбувався в досить складних умовах. Насамперед, це було пов’язано з існуючою тенденцією ігнорування права, як «буржуазного» пережитку. Окрім того давалися взнаки не сформованість правоохоронної системи в УСРР та тенденція до перетворення правоохоронних органів у засіб встановлення тоталітарного режиму в країні.Кадрова політика в органах юстиції України протягом досліджуваного періоду здійснювалася відповідно до більшовицької партійної доктрини. Головними критеріями відбору ставали членство у правлячій партії та пролетарське походження. При комплектації органів юстиції, насамперед, враховувалася не фаховість, а політична відданість ідеям більшовизму. Домінування класово-партійного підходу в процесі комплектації судових установ вплинуло на їх дієздатність.^UThe dissertation provides a comprehensive and special scientific theoretical and historical study of the issues related to the legal support of the activities of the judiciary of Ukraine in the 20-30s of the twentieth century. As a result of the study, the author formulates a number of conclusions and conceptual scientific provisions which reflect the general features and specifics of legal support of the activities of the Ukrainian judiciary in the 20s and 30s of the twentieth century.In the course of the study, it was established that the process of covering the legal support of the activities of the judiciary of Ukraine in the 20s-30s of the twentieth century is primarily related to the trends and approaches used by different researchers at different times. Accordingly, it is advisable to consider the state of scientific development of this topic on a chronological and problematic basis, dividing this process into three periods. And only the disclosure of the topic of the activities of the judiciary of the Ukrainian SSR during the period of independent Ukraine brought new, qualitative aspects. This was primarily made possible by the opening of archival documents and materials, the use of new methodological approaches, etc.It is found that the theoretical and methodological basis of this study is a number of scientific and methodological principles, tools, methods and techniques, the purpose of which is to cover as comprehensive and thoroughly as possible all aspects of legal support of the activities of the judicial authorities of Ukraine in the 20s-30s. At the same time, it is necessary to emphasize the special need to combine the most constructive methods and approaches for the most rational coverage of this topic.It was emphasized that the material basis for this study was a multidimensional source base, which, being isolated from the general array of official documents (archival materials), was analyzed by contemporary scholars to assess the place and role of state coercion bodies in the processes of destroying the Ukrainian national idea and eradicating aspirations for state independence and sovereignty.It is established that during the period of the 20s and 30s, the justice authorities of Ukraine performed a wide range of tasks. In addition to combating criminal and other offenses, since the late 1920s, they have increasingly been tasked with punitive and repressive functions. The political and legal doctrine of the Soviet state was characterized by a rather speculative and deformed nature of state legal regulation. The main focus was on protecting the interests of the party-state Bolshevik government. The leading tasks of law enforcement agencies to fight crime and protect public order were ignored or paid minimal attention to. Having received quite significant powers, law enforcement officers themselves were not protected from the policy of terror, and at any time each of them could become a victim of repression.The author establishes that the legal framework of the Ukrainian judiciary of the period under study was characterized by the dominance of political and legal principles such as "revolutionary" and "socialist" legality, which embodied the establishment of the Soviet State and legal system. To a certain extent, the process of state legal regulation of the NKJU was influenced by the Constitution of the Ukrainian SSR of 1919, as amended in 1925, and the Constitution of the Ukrainian SSR of 1929. However, Soviet constitutions were political rather than legal documents and were developed primarily in Communist Party departments. Given this, as well as the status of the quasi-state that Soviet Ukraine was, these constitutional acts can be classified as fundamental laws of the state with great reservation.The author proves that the process of organizational and structural strengthening of the judiciary of Ukraine in the 20s and 30s took place in rather difficult conditions. First of all, this was due to the existing tendency to ignore law as a "bourgeois" relic. In addition, there were signs of the lack of formation of the law enforcement system in the Ukrainian SSR and the tendency to turn law enforcement agencies into a means of establishing a totalitarian regime in the country.The personnel policy in the judiciary of Ukraine during the period under study was carried out in accordance with the Bolshevik party doctrine. The main selection criteria were membership in the ruling party and proletarian origin. When staffing the judiciary, political loyalty to the ideas of Bolshevism was taken into account rather than professionalism. The dominance of the class-party approach in the process of staffing judicial institutions affected their efficiency.

Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2023.Конституцією України на інститут адвокатури покладено одну з найважливіших функцій, яка має бути реалізована у правовій, демократичній, соціальній державі, – надання професійної правничої допомоги. Виконання зазначеної функції є можливим лише за наявності розвинутої системи гарантій адвокатської діяльності, запровадження дієвих механізмів їх реалізації, адже без останніх гарантії матимуть виключно декларативний характер.Дисертацію присвячено комплексному дослідженню організаційно- правових засад реалізації гарантій адвокатської діяльності як сукупності основних ідей, на яких базується дія визначених законодавством механізмів забезпечення належних умов здійснення адвокатської діяльності.У національній правовій доктрині на теперішній час існують усталені підходи до розуміння змісту інституту гарантій, проте не сформовано цілісної концепції забезпечення реалізації гарантій адвокатської діяльності. Роль адвокатської діяльності у суспільному житті обумовлює необхідність розвитку правової науки у напрямі організаційно-правових засад реалізації гарантій адвокатської діяльності.Обґрунтовано, що організаційно-правові засади реалізації гарантій адвокатської діяльності – це сукупність основних ідей, на яких базується дія визначених законодавством механізмів забезпечення належних умов здійснення адвокатської діяльності.Визначено, що організаційно-правовими засадами реалізації гарантій адвокатської діяльності є: 1) законність; 2) рівність прав адвокатів; 3) обов'язковість (імперативність); 4) солідарність; 5) розподіл компетенції.Доведено, що організаційно-правові засади реалізації гарантій адвокатської діяльності покликані забезпечити досягнення балансу між призначенням гарантій адвокатської діяльності – правового захисту адвокатів, відповідно до міжнародних стандартів у цій сфері, та результатом їх реалізації – отриманням професійної правничої допомоги кожним, хто її потребує.Охарактеризовано організаційно-правові засади реалізацій гарантій адвокатської діяльності як такі, що відображують правові приписи, які визначають правовий статус адвоката та особливості здійснення адвокатської діяльності, а також правові способи реалізації уповноваженими органами та особами покладених на них повноважень у сфері забезпечення гарантій адвокатської діяльності.Запропоновано визначення поняття «реалізація гарантій адвокатської діяльності» як сукупність механізмів, які передбачено державою або органами адвокатського самоврядування, що спрямовані на забезпечення належних умов здійснення адвокатської діяльності.Встановлено, що умовами, які необхідні для втілення у життя гарантій адвокатської діяльності є: 1) наявність якісної складової нормативно- правових та інших правових актів (такими актами, перш за все, є Конституція України, Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правила адвокатської етики, рішення Ради адвокатів України та з'їзду адвокатів України); 2) наявність механізму забезпечення суворого додержання правових приписів щодо забезпечення гарантій реалізації адвокатської діяльності всіма державними та недержавними суб’єктами та невідворотності відповідальності за порушення гарантій адвокатської діяльності.^UDissertation for obtaining the scientific degree of Doctor of Philosophy in the speciality 081 “Law”. - National University “Odesa Law Academy”, Odesa, 2023.The Constitution of Ukraine entrusts the advocacy institute with one of the most important functions to be implemented in a legal, democratic and social state - the provision of professional legal assistance. This function can be fulfilled only if there is a developed system of guarantees of the practice of law and effective mechanisms for their implementation, since without the latter guarantees will have only a declarative character.The dissertation is devoted to comprehensive research of the organisational and legal principles for the implementation of guarantees of the practice of law as a set of basic ideas on which the mechanisms for ensuring appropriate conditions for the practice of law, as defined by legislation, are based.The national legal doctrine currently has well-established approaches to understanding the content of the institute of guarantees, but there is no holistic concept of ensuring the implementation of guarantees of the practice of law. The role of the practice of law in public life determines the need to develop legal science in the direction of the organisational and legal principles for the implementation of guarantees of the practice of law.It is substantiated that the organisational and legal principles for the implementation of the guarantees of the practice of law are a set of basic ideas on which the mechanisms for ensuring appropriate conditions for the practice of law, as defined by law, are based.It is determined that the organisational and legal principles for the implementation of the guarantees of the practice of law are: 1) legitimacy; 2)equality of rights of lawyers; 3) obligation (imperativeness); 4) solidarity; 5) division of competence.It is proved that the organisational and legal principles for the implementation of the guarantees of the practice of law are intended to ensure a balance between the purpose of the guarantees of the practice of law - legal protection of lawyers, in accordance with international standards in this field, and the result of their implementation - obtaining professional legal assistance to everyone who needs it.Organisational and legal principles of the implementation of the guarantees of the practice of law are characterised as reflecting the legal provisions which determine the legal status of a lawyer and the specifics of the practice of law, as well as the legal ways in which authorised bodies and persons exercise their powers in the field of ensuring guarantees of the practice of law.A definition of the concept of the “implementation of guarantees of the practice of law” is proposed as a set of mechanisms provided by the state or bar self-government bodies aimed at ensuring appropriate conditions for the practice of law.It is established that the conditions necessary for the implementation of the guarantees of the practice of law are as follows: 1) the presence of a qualitative component of normative and legal, and other legal acts (such acts are, first of all, the Constitution of Ukraine, the Law of Ukraine “On the Bar and Practice of Law”, the Rules of Legal Ethics, decisions of the Bar Council of Ukraine and the Congress of Advocates of Ukraine); the existence of a mechanism to ensure strict compliance with the legal regulations on ensuring guarantees of the practice of law by all state and non-state entities and the inevitability of liability for violation of the guarantees of the practice of law.

Дисертацію присвячено дослідженню конституційних засад розвитку принципів права в умовах формування правової держави і громадянського суспільства в Україні. А через призму цього вивчається їх генеза, поняття і ознаки, види, структура, яка визначає структуру права загалом, вплив принципів на правову систему, процеси правоутворення, правореалізації, правоохорони. Стверджується, що принципи правової держави і громадянського суспільства є визначальними і зумовлюють виникнення і розвиток принципів права в Україні. Виникнення останніх є об'єктивним процесом, який відбувається за схемою: суспільні відносини правоположення юридичної практики - норми-принципи. Принципи, що виникли, набувають певних ознак, а відтак можуть бути класифіковані за відповідними критеріями диференціації. Сучасні процеси, що відбуваються в українському суспільстві і державі, зумовлюють необхідність виділення і осмислення загальносоціальних і юридичних принципів. Останні, з точки зору системноструктурної організації права, можуть поділятись на принципи публічного і приватного, регулятивного і охоронного, матеріального і процесуального, об'єктивного і суб'єктивного права, модифікуючись разом із принципами системи права у керівні ідеї правоутворення, правореалізації і правоохорони.

  Скачати повний текст

У дисертаційному дослідженні наведено сукупність теоретичних узагальнень і запропоновані нові підходи стосовно вирішення наукового завдання щодо визначення змісту та особливостей адміністративно-правих засад запобігання і протидії корупції в діяльності НАБУ.З цією метою виявлено проблеми доктринального та нормативно-термінологічного визначення категорії «запобігання і протидія корупції». Доведено, що зміст чинного законодавчого вираження антикорупційної політики (діяльності) полягає у запобіганні корупції та протидії корупції як категоріях, що становлять об’єкт адміністративно-правового регулювання. Викладено авторській підхід до розмежування зазначених понять, відповідно до якого: запобігання корупції є сферою суспільних відносин, реалізація яких пов’язана з відверненням (виключенням) протиправної поведінки (вчинення корупційних дій), забезпечення притягнення осіб, винних у вчиненні адміністративних правопорушень, пов’язаних корупцією, до відповідальності; протидії корупції є сферою суспільних відносин, яка охоплює активну діяльність, що полягає у виявленні та припиненні (перериванні об’єктивної сторони) де-факто існуючих корупційних правопорушень (діянь).Доведено, що об’єктивізація НАБУ у сфері запобігання і протидії корупції полягає у дуалістичній природі його інституційного правового статусу: у зовнішньо-організаційній діяльності як спеціально уповноваженого суб’єкта у сфері протидії корупції – корупційним кримінальним правопорушенням, вчиненим вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці; у внутрішньо-організаційній діяльності – системи функціонування підрозділів та процесів крізь призму запобігання і протидії корупції, яка виключає можливість вчинення корупційних правопорушень працівниками Національного бюро.Систематизовано нормативні засади запобігання і протидії корупції в НАБУ, в результаті чого до них віднесені: Конституція України; міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України; закони України; підзаконні нормативно-правові акти; відомчі нормативні акти, міжнародні стандарти як еталони правового регулювання і методичні рекомендації та роз’яснення загального характеру Національного агентства з питань запобігання корупції як документи особливої природи щодо підстав їх прийняття та специфіки правореалізації. Водночас наголошено на ключовій ролі адміністративно-правового регулювання питань запобігання і протидії корупції в НАБУ, яка обумовлена наступними факторами: титульні законодавчі акти відповідної сфери правового регулювання є джерелами саме адміністративного права; переважна більшість правових норм, які регламентують сферу запобігання і протидії корупції в НАБУ міститься у відомчих нормативних документах, тобто актах адміністративно-правового регулювання.Розкрито зміст антикорупційного менеджменту (антикорупційного комплаєнсу) як діяльності щодо створення, впровадження, організації, оцінки ефективності, періодичного перегляду та вдосконалення внутрішньоорганізаційної системи запобігання і протидії корупції, тобто комплексу заходів, інструментів та процедур, що забезпечують відповідність діяльності НАБУ зовнішнім та внутрішнім вимогам. Окреслено основні завдання антикорупційного менеджменту в Національного бюро.Сформульовано поняття корупційних ризиків в діяльності НАБУ, під якими запропоновано розуміти соціальні, економічні, політичні, організаційно-управлінські, інформаційно-технічні, правові (в тому числі корупціогенні фактори) та інші обставини чи їх сукупність, які потенційно зумовлюють ймовірність вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень працівниками НАБУ, наслідком чого є репутаційні збитки для суспільної довіри до Національного бюро як спеціально уповноваженого суб’єкта у сфері протидії корупції.Окреслено перелік суб’єктів запобігання і протидії корупції в НАБУ, а саме: Верховна рада України; Кабінет Міністрів України; Національне агентство з питань запобігання корупції; органи прокуратури; Державне бюро розслідувань України; Національна поліція України; суди; міжнародні публічні та приватні організації; Рада громадського контролю при НАБУ; Комісія з проведення зовнішньої незалежної оцінки (аудиту) ефективності діяльності Національного бюро; фізичні особи та їх об’єднання, в тому числі ті, що зареєстровані як юридичні особи; Управління внутрішнього контролю НАБУ; Комісія з організації внутрішнього контролю та оцінки ризиків Національного бюро.^UThe dissertation research presents a set of theoretical generalizations and proposes new approaches to solving the scientific task of determining the content and features of the administrative and legal principles of preventing and countering corruption in the activities of the NABU.For this purpose, the problems of the doctrinal and normative terminological definition of the category “prevention and counteraction of corruption” were identified. It has been proven that the content of the current legislative expression of anti-corruption policy (activity) consists in preventing corruption and countering corruption as categories that constitute the object of administrative and legal regulation. The author’s approach to distinguishing these concepts has been outlined, which defines that: prevention of corruption is a sphere of social relations, the implementation of which is related to the averting (exclusion) of illegal behavior (commitment of corrupt actions), ensuring the accountability of the persons guilty of committing corruption-related administrative offences; anti-corruption is a sphere of social relations that includes activity, consisting in the detection and termination (interruption of the objective side) of de facto existing corruption offenses (actions).It has been proven that the process of objectifying of NABU in the field of prevention and countering corruption lies in the dualistic nature of its institutional legal status: in external organizational activities as a specially authorized subject in the field of countering corruption – a corruption criminal offense which pose a threat to national security and are committed by senior state officials authorized to execute functions of the state or local self-government,; in internal organizational activities – the system of functioning of units and processes through the prism of prevention and counteraction of corruption, which excludes the possibility of committing corruption offenses by employees of the National Bureau.The normative bases of preventing and countering corruption in NABU have been systematized, as a result of which, the referred are: the Constitution of Ukraine; international treaties ratified by the Verkhovna Rada of Ukraine; laws of Ukraine; subordinate legislation; departmental regulations, international standards as a reference of legal regulation and methodological recommendations and clarification of the general nature of the National Agency of Corruption Prevention as documents of a special nature regarding the grounds for their adoption and the peculiarities of legal implementation. At the same time, the key role of administrative and legal regulation of the issues of prevention and counteraction of corruption in NABU has been emphasized, which has been determined by the following factors: titular legislative acts of the relevant sphere of legal regulation are the sources of administrative law specifically; the vast majority of legal norms that regulate the sphere of prevention and counteraction of corruption in NABU are contained in departmental regulatory documents, therefore acts of administrative and legal regulation.The content of anti-corruption management (anti-corruption compliance) has been revealed as an activity related to the creation, implementation, organization, evaluation of effectiveness, periodic review and improvement of the internal organizational system of prevention and counteraction of corruption, that is, a set of measures, tools and procedures that ensures compliance of NABU activities with external and internal requirements. The main tasks of anti-corruption management in the National Anti-Corruption Bureau have been outlined.The concept of corruption risks in the activities of NABU has been formulated, by which it has been proposed to understand social, economic, political, organizational and managerial, information and technical, legal (including corruption-related factors) and other circumstances or their combination, which potentially determine the probability of committing corruption or corruption-related offenses by NABU employees, resulting in reputational damage to public trust in the National Bureau as a specially authorized actor in combating corruption.The list of subjects of prevention and counteraction of corruption in NABU has been outlined, namely: Verkhovna Rada of Ukraine; Cabinet of Ministers of Ukraine; National Agency of Corruption Prevention; prosecution authorities; State Bureau of Investigation of Ukraine; National Police of Ukraine; courts; international public and private organizations; NABU Civil Oversight Council; commission for conducting the independent external evaluation of the effectiveness of the National Anti-Corruption Bureau; natural persons and their associations, including those registered as legal entities; Internal Control Department of NABU.

У дослідженні доводиться, що сучасна оперна творчість є складним художньо-інституціональним та семантичним явищем, що корегується багатьма мистецькими та соціокультурними чинниками, тобто й з середини, від іманентної природи жанру, й ззовні, від соціоісторичних вимог. Виявляється, що провідною стороною діяльності сучасного оперного театру постає режисерсько-постановочна, яка постає головним способом стильового осучаснення оперного змісту, тому актуалізуються функціональні зв'язки режисерської та музично-виконавської інтерпретації – у контексті цілісної художньої конструкції опери.Відзначається, що основна жанрово-стильова конституція опери передбачає домінування музичної мови, музичного осмислення подієво-персонажного змісту, а це вимагає особливого вивчення творчості вокаліста-виконавця як осередку усіх музичних зусиль, усієї музично-художньої енергії (синергії) оперного твору. Тому важливим завданням музикознавчого дослідження постає доведення стильової парадигматичності вокального інтонування та вокально-виконавської інтерпретації в опері.Хронологічні межі дослідження визначаються, з одного боку, історією оперного жанру, що охоплює значний часовий період, тобто передбачає певну часову ретроспекцію, з іншого – зосередження уваги на сучасному етапі існування оперної творчості, тобто на кінці ХХ-го – початку XXI століття. Матеріалом дослідження послужили, по-перше, сучасні дослідження оперної творчості, як музикознавчі, так і естетико-культурологічні; оперні твори провідних європейських композиторів (від доби класицизму до ХХ століття) та їх сучасні сценічні постановки, зокрема опер В. Моцарта, М. Глінки, П. Чайковського, Д. Верді, деяких інших.^UThe study proves that modern opera work is a complex artistic, institutional and semantic phenomenon that is corrected by many artistic and socio-cultural factors, it means both from the inside, from the immanent nature of the genre, and from the outside, from socio-historical requirements. It turns out that the leading aspect of modern opera theater is directing, which is the main way of style modernization of opera content, so, in the context of the integral artistic construction of opera, the functional connections of directorial and musical and performing interpretation are actualized.It is noted that the main genre and style constitution of opera provides the dominance of musical language, musical understanding of event and character content, and this requires a special study of the vocalist-performer as the center of all musical efforts, all musical and artistic energy (synergy) of the opera composition. Therefore, an important task of musicological research is to prove the style paradigmaticalness of vocal intonation and vocal and performing interpretation in opera.The chronological boundaries of the study are determined, on the one hand, by the history of the opera genre, covering a significant period of time; it means, it provides a certain time retrospection. On the other hand – focus on the current stage of opera, in the late XX – early XXI century. The material of the research was, first of all, modern studies of opera work, both musicological and aesthetic and cultural; opera compositions by leading European composers (from the era of classicism to the twentieth century) and their modern stage productions, including operas by W. Mozart, M. Glinka, P. Tchaikovsky, G. Verdi, and some others.

Обгрунтувано основні напрями оптимізації організуючого та регулювального впливу держави у процесі реалізації конституційного принципу свободи совісті та відносин з релігійними організаціями. Розглянуто історичні та сучасні моделі державно-церковних відносин, спільне та відмінне у специфіці релігійно-інституційного та суспільно-релігійного розвитку України та Росії. Проведено порівняльний аналіз основоположних принципів забезпечення свободи совісті, релігійних прав людини та вільного розвитку релігійних організацій у конституціях і профільних законах. Запропоновано концептуальне обгрунтування основних засад гармонізації державно-церковних відносин і оптимізації системи державного управління у сфері забезпечення свободи совісті та відносин з релігійними організаціями шляхом ухвалення "Концепції державно-конфесійних відносин в Україні".

  Скачати повний текст

У дисертації порушено проблему формування готовності майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти до педагогічної взаємодії з сім'ями дітей внутрішньо переміщених осіб в умовах ЗДО.Актуальність дослідження соціально детермінована, оскільки, унаслідок вимушеної міграції загострюється низка соціальних, педагогічних, психологічних проблем. Зокрема, саме діти із таких сімей є особливо вразливою категорією, адже їхня емоційна сфера лабільна, що викликає інтенсивні реакції. Кризові процеси в соціумі негативно впливають на психічний стан дошкільників, породжують тривожність, напруженість, почуття невпевненості в завтрашньому дні, стомленість від нестабільності, а, інколи, й жорстокість. Таким чином, перед педагогічними колективами ЗДО постають складні завдання і щодо сімей, і щодо дітей. А саме: допомогти адаптуватися до нових умов; створювати сприятливе середовище для всебічного особистісного розвитку дітей, задоволення їхніх соціокультурних потреб та інтересів у різних видах діяльності в ЗДО; систематично надавати допомогу родинам у складних життєвих ситуаціях задля успішного вирішення внутрішніх сімейних проблем.У контексті, зазначеному вище, особливе методологічне значення має низка законодавчих та нормативних документів. Зокрема, до правових належить: Конституція України (2014), Загальна декларація прав людини (1948), Декларація про права дитини (1959), Конвенція ООН про права дитини (2014), Національна стратегія у сфері прав людини на період до 2020 року (2021), Закон України «Про охорону дитинства» (2021), «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (2014), «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (2021); Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах (2004); Конвенція про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці (2000); Сімейний кодекс України (2021); Постанови Кабінету Міністрів України «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (2020), «Про затвердження Комплексної державної програми щодо підтримки, соціальної адаптації та реінтеграції громадян України, які переселилися з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції в інші регіони України, на період до 2017 року» (2017), «Про затвердження Порядку надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів» (2021), «Про поліпшення матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування» (1998), «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування» (2003); освітньої сфер: Закон України «Про освіту» (2017), «Про дошкільну освіту» (2001), «Про вищу освіту» (2014), Постанови Кабінету Міністрів України «Про державну національну програму «Освіта» («Україна XXI століття»)» (1996), «Про затвердження Положення про дошкільний навчальний заклад» (2003), Державний стандарт дошкільної освіти України «Базовий компонент дошкільної освіти в Україні» (2021), Національна доктрина розвитку освіти (2002), Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року (2013), Лист Міністерства освіти і науки «Щодо прийому до дошкільних навчальних закладів дітей, які прибули з Донецької та Луганської областей на постійне або тимчасове проживання до інших населених пунктів України» (2014).^UThe dissertation raises the issue of forming the readiness of future educators of preschool institutions for pedagogical interaction with the families of children of internally displaced persons in the conditions of PEI. The relevance of the study is socially determined, because, as a result of forced migration, several social, pedagogical, psychological problems are exacerbated. In particular, children from such families are a particularly vulnerable category, because their emotional sphere is labile, which causes intense reactions. Crisis processes in society negatively affect the mental state of preschoolers, cause anxiety, tension, feelings of insecurity in the future, fatigue from instability, and sometimes cruelty. Thus, the pedagogical teams of PEI face difficult tasks both for families and for children. Namely: to help adapt to new conditions; to create a favorable environment for the comprehensive personal development of children, meeting their socio-cultural needs and interests in various activities in the child; systematically provide assistance to families in difficult life situations to successfully solve internal family problems. In the context mentioned above, many legislative and regulatory documents are of particular methodological importance. In particular, the legal ones include: the Constitution of Ukraine (2014), the Universal Declaration of Human Rights (1948), the Declaration of the Rights of the Child (1959), the UN Convention on the Rights of the Child (2014), the National Strategy for Human Rights until 2020 (2021 ), The Law of Ukraine “On Child Protection” (2021), “On Ensuring the Rights and Freedoms of Internally Displaced Persons” (2014), “On Ensuring Organizational and Legal Conditions for Social Protection of Orphans and Children Deprived of Parental Care” (2021); Optional Protocol to the Convention on the Rights of the Child on the Involvement of Children in Armed Conflict (2004); Convention on the Prohibition and Immediate Action for the Elimination of the Worst Forms of Child Labor (2000); Family Code of Ukraine (2021); Resolutions of the Cabinet of Ministers of Ukraine “On Registration of Internally Displaced Persons” (2020), “On Approval of the Comprehensive State Program on Support, Social Adaptation and Reintegration of Citizens of Ukraine Relocated from the Temporarily Occupied Territory of Ukraine and Areas of Anti-Terrorist Operation to Other Regions of Ukraine to 2017” (2017), On approval of the Procedure for granting the status of a child affected by hostilities and armed conflicts (2021), On improving the material security of orphans and children deprived of parental care (1998), On improving the upbringing, education, social protection and material security of orphans and children deprived of parental care” (2003); Educational Spheres: Law of Ukraine “On Education” (2017), “On Preschool Education” (2001), “On Higher Education” (2014), Resolutions of the Cabinet of Ministers of Ukraine “On the State National Program“ Education ” (“ Ukraine of the XXI Century ”) (1996), On approval of the Regulations on preschool education (2003), State standard of preschool education of Ukraine “Basic component of preschool education in Ukraine ” (2021), National Doctrine of Education Development (2002), National Strategy for Education Development in Ukraine period until 2021 (2013), Letter of the Ministry of Education and Science “On admission to preschool educational institutions of children who came from Donetsk and Luhansk regions for permanent or temporary residence in other settlements of Ukraine” (2014).

Досліджено систему джерел конституційного права та охарактеризовано загальні та спеціальні риси її складових елементів. Запропоновано визначення поняття Конституції України як єдиного нормативно-правового акту, який є Основним Законом України і законодавчою базою, має найвищу юридичну силу, приймається і змінюється в особливому порядку, відрізняється специфічним змістом і структурою та чинний на всій території України. Доведено доцільність розмежування змісту понять "основні риси" та "формально-юридичні властивості" Конституції України. З'ясовано специфіку впливу Конституції України на чинне законодавство. Уточнено зміст понять "найвища юридична сила" і "верховенство" Конституції, виявлено їх відмінність і спорідненість. Досліджено особливості правової природи законів про внесення змін до Конституції України.

  Скачати повний текст

Дисертація є першим у вітчизняній науці трудового права спеціальним комплексним дослідженням особливостей правового регулювання трудових відносин журналістів, виконаним на підґрунті оновленого законодавства в цій сфері.У дисертації охарактеризовано нормативну основу професійної діяльності журналіста з урахуванням положень Закону України «Про медіа» від 13 грудня 2022 року №2849-ІХ, а також змін, внесених цим Законом до актів чинного законодавства.Встановлено, що нормативну основу професійної діяльності журналіста складають Конституція України, міжнародно-правові акти, якими проголошуються такі основні права людини, як право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, закріплюються гарантії їх здійснення та можливі випадки обмеження цих прав через те, що їх здійснення накладає особливі обов’язки і відповідальність, а також передбачаються заходи захисту журналістів та їх безпеки.Важливою складовою нормативної основи професійної журналістської діяльності є Закон України «Про медіа» та інші закони України. Кількість законів України, нормами яких здійснюється правова регламентація професійної діяльності журналіста, зменшилася через визнання такими, що втратили чинність, окремих із них у зв’язку з набранням чинності Законом України «Про медіа». Проаналізовано внесені зазначеним Законом зміни до актів чинного законодавства України, спрямовані на його вдосконалення, приведення у відповідність до європейських стандартів, насамперед стандартів ЄС. Ці зміни стосуються, зокрема, визначення поняття журналіста, його статусу, акредитації, прав і обов’язків, організації соціального захисту та особливостей трудових відносин.До нормативної основи професійної діяльності журналіста також віднесено акти про морально-етичні засади такої діяльності, закріплені, зокрема, в Декларації принципів поведінки журналіста, Кодексі етики українського журналіста.З’ясовано, що у чинному законодавстві України поняття журналіста закріплене тільки в абзаці десятому частини першої ст. 1 Закону України «Про державну підтримку медіа, гарантії професійної діяльності та соціальний захист журналіста». Встановлено спільні ознаки і відмінності у визначеннях поняття журналіста за попередньою і нинішньою редакціями абзацу десятого частини першої ст. 1 цього Закону, а також за спеціальними законами, які втратили чинність на підставі Закону України «Про медіа» №2849-ІХ від 13 грудня 2022 року.^UThe dissertation is the first special comprehensive study of the peculiarities of the legal regulation of journalists' labour relations, carried out on the basis of updated legislation in the domestic science of labour law.The dissertation describes the normative basis of the journalist's professional activity, taking into account the provisions of the Law of Ukraine "On Media" dated December 13, 2022 No. 2849-IX, as well as the changes introduced by this Law to the acts of the current legislation.It has been established that the normative basis of a journalist's professional activity consists of the Constitution of Ukraine, international legal acts, which declare such basic human rights as the right to freedom of thought and speech, to freely express one's views and beliefs, establish guarantees for their implementation and possible cases of restriction of these rights due to the fact that their implementation imposes special duties and responsibilities, as well as measures to protect journalists and their safety are foreseen.The Law of Ukraine "On Media" and other laws of Ukraine are an important component of the regulatory framework of professional journalistic activity. The number of laws of Ukraine, the norms of which provide legal regulation of the journalist's professional activity, decreased due to recognition of some of them as having lost their validity in connection with the entry into force of the Law of Ukraine "On Media". The changes introduced by the said Law to the acts of the current legislation of Ukraine, aimed at its improvement and bringing it into line with European standards, primarily EU standards, have been analyzed. These changes concern, inparticular, the definition of the concept of a journalist, his status, accreditation, rights and obligations, the organization of social protection and the peculiarities of labour relations.Acts on the moral and ethical principles of such activity, enshrined, in particular, in the Declaration of Principles of Journalist Conduct, the Code of Ethics of a Ukrainian Journalist are also included in the normative basis of a journalist's professional activity.It was found that in the current legislation of Ukraine, the concept of a journalist is enshrined only in the tenth paragraph of the first part of Art. 1 of the Law of Ukraine "On State Support of the Media, Guarantees of Professional Activity and Social Protection of Journalists." The common features and differences in the definitions of the concept of journalist according to the previous and current editions of the tenth paragraph of the first part of the article 1 of this Law have been established, as well as under special laws that have become invalid on the basis of the Law of Ukraine "On Media" No. 2849-IX dated December 13, 2022.

На підставі аналізу наукової літератури, архівних документів, а також нормативно-правових актів досліджено проблеми становлення та конституційного розвитку Польської Республіки (1918 - 1939 рр.). Проаналізовано політико-правові передумови її відродження в роки Першої світової війни. Досліджено процес юридичного оформлення відновленої країни, який завершився проголошенням 11 листопада 1918 р. Регентською Радою декрету щодо передачі всієї влади Ю.Пілсудському. Розкрито соціально-економічні та політичні передумови прийняття Конституції Польщі в 1921 р., охарактеризовано її основі принципи, права та свободи громадян: конституційно-правове становище органів державної влади. З'ясовано причини та суть конституційної кризи 1921 - 1926-го рр., а також її санаційні наслідки. Доведено: Квітнева Конституція 1935 р. завершила процес перебудови устрою Польщі та заклала базу для запровадження в країні тоталітарної системи, що звело нанівець основні демократичні принципи.

  Скачати повний текст