Дисертація є одним з перших після прийняття КПК України 2012 року комплексним дослідженням теоретичних та прикладних проблем реалізації імунітетів в кримінальному процесі України.Розглянуто методологію дослідження імунітетів в кримінальному процесі. Визначено перелік методів, які застосовувалися під час дослідження питання щодо реалізації імунітетів в кримінальному провадженні. Запропоновано авторський погляд щодо комплексу використаних методів з позначенням місця та ролі кожного з них в питанні, що досліджується.Досліджена низка питань, пов'язаних з визначенням імунітетів осіб, діяльність яких має суттєве значення для функціонування державних інституцій влади в Україні. В межах другого розділу розглянуто імунітет Президента України. В межах питання наголошено на важливості прозорості функціонування механізму реалізації імунітету глави держави в кримінальному провадженні. Запропоновано авторський погляд щодо функціонування механізму кримінального переслідування екс-президентів на загальних підставах, визначених законом. Вказане забезпечуватиме належне функціонування засади рівності в кримінальному провадженні.Зосереджено увагу на питомій вазі суттєвих змін, здійснених законодавцем в 2019 році в межах оптимізації процесуального механізму реалізації імунітету народних депутатів України. Запропоновано авторські зміни до ст. 482-2 КПК України у вигляді обов'язкового невідкладного, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності передання наявних у Генерального прокурора України матеріалів до органу досудового розслідування та доручення проведення досудового розслідування стосовно народного депутата України.Зосереджено увагу на необхідності внесення змін в зміст окремої норми КПК з визначенням можливості затримання або утримування під вартою чи арештом судді до винесення обвинувального вироку судом без згоди Вищої ради правосуддя на це, у випадку скоєння суддею злочину будь-якої тяжкості. Також в другому розділі дисертації розглянуто імунітети: Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, депутатів місцевих рад, суддів тощо. Запропоновано внесення відповідних змін до змісту ст. 482 КПК України. Також в цьому розділі дисертації розглянуто імунітети, що врегульовані нормами міжнародного права. В межах вказаного питання досліджено особливості реалізації дипломатичного та консульських імунітетів в кримінальному процесі України. Висловлено авторський погляд щодо змісту зазначених різновидів імунітетів та окреслено вектор подальшого нормативного врегулювання імунітетів, що врегульовані нормами міжнародного права.Визначено імунітет близьких родичів та членів сім'ї підозрюваного та/або обвинуваченого від викриття як себе, так й своїх родичів у вчиненні злочину. Зосереджено увагу на важливості родинних відносин для суспільства та держави в цілому. Запропоноване розширення змісту положення КПК щодо визначення переліку близьких родичів та членів сім'ї, у зв'язку з чим наголошено на необхідності доповнення змісту п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК такими суб'єктами як: двоюрідний брат, двоюрідна сестра, зведений брат, зведена сестра, рідна тітка, рідний дядько, рідний племінник та рідна племінниця.У третьому розділі розглянуто імунітет представника в кримінальному провадженні. Досліджено особливості формування довірливих відносин між адвокатом та клієнтом в межах кримінального провадження. Наголошено на збереженні в межах адвокатської таємниці лише інформації стосовно предмету укладення угоди про надання правової допомоги, що відповідним чином звільняє адвоката від обов'язку не розповсюджувати інформацію стосовно підготовки до вчинення інших злочинів його підзахисним.Запропоновано авторський погляд щодо змістовного врегулювання законодавцем особливостей реалізації цього різновиду імунітету з урахуванням позицій представників інших, крім християнської, релігійних течій. В межах третього розділу також висловлено авторський погляд щодо особливостей реалізації імунітетів медичних працівників та нотаріального імунітету в межах кримінального провадження.Ключові слова: імунітет, привілейованість, недоторканність, посадові особи, свідок, представник, міжнародні відносини.^UThe thesis is one of the first since the adoption of the CPC of Ukraine in 2012 a comprehensive study of theoretical and applied problems of the implementation of immunities in the criminal process of Ukraine.The thesis consists of an introduction, three sections, which include ten sections, conclusions, a list of sources used, annexes.The introduction contains a substantiation of the relevance of the topic of the thesis research, information about its purpose and objectives, object and subject, methodological basis and the empirical basis used, its scientific novelty and practical significance of the obtained results, as well as validation of the research results.Section 1, Theoretical and Legal Foundations of Immunity in Criminal Procedure, consisting of three subdivisions, analyzes the terminology that defines immunity in criminal proceedings and examines the immunity related definitions. The author's definition of immunity in criminal proceedings is offered, as well as the structure and content of legal relations that are carried out within the framework of immunity in criminal proceedings are analyzed. Taking into account this, the systematization of legal relations within the limits of realization of immunities in criminal proceedings is analyzed and the author's classification of immunities in criminal proceedings is proposed.Section 2, Immunities of Elected and Officials, consists of four divisions. This section explores a number of issues related to the definition of immunity of persons whose activities are essential for the functioning of public authorities in Ukraine. The second section deals with the immunity of the President of Ukraine. Within the framework of the question, the importance of transparency of functioning of the mechanism of realization of the immunity of the President of the state in criminal proceedings was emphasized. The author's view on the functioning of the mechanism of criminal prosecution of ex- presidents on the general grounds established by law is offered. This will ensure the proper functioning of the principle of equality in criminal proceedings.Section 3, "Witness Immunity in the Criminal Procedure of Ukraine", consists of three divisions. This section defines the immunity of close relatives and family members of the suspect and / or accused of exposing both himself and his relatives to the crime. It focuses on the importance of family relations for society and the state as a whole. It is proposed to expand the content of the CPC's provisions on defining the list of close relatives and family members subjects such as: cousin, cousin, cousin, step-sister, cousin, uncle, cousin, and niece. The third section focuses on the peculiarities of the immunity of clergy in criminal proceedings. The author's view on the substantive regulation by the legislator of the peculiarities of the implementation of this kind of immunity, taking into account the positions of representatives other than Christian, religious trends, is offered. The third section also expresses the author's view on the peculiarities of the implementation of the immunities of medical professionals and notarial immunity in the framework of criminal proceedings.Key words: immunity, privilege, inviolability, officials, witness, representative, international relations.

Проаналізовано основні напрямки діяльності видатного адміністратора першої половини ХІХ ст. А.Я.Фабра на підставі архівних джерел і вивчення історіографії, зокрема, на посадах таврійського губернського прокурора, правителя канцелярії Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора, катеринославського губернатора, члена Таврійського губернського у селянських справах присутності. Досліджено внесок А.Я.Фабра в становлення краєзнавчих традицій у регіоні, створення перших музеїв на півдні України. Розглянуто питання історії найбільшого добродійного закладу Сімферополя - Сирітського будинку таємного радника А.Я.Фабра.

  Скачати повний текст

Досліджено зміст та обсяг адміністративної юрисдикції, розглянуто особливості та значення діяльності органів прокуратури щодо забезпечення законності у цій сфері. Визначено функції органів прокуратури, місце та роль прокурора в системі суб'єктів адміністративної юрисдикції. Проаналізовано особливості правового регулювання й участі прокурора в таких адміністративних провадженнях, як провадження у справах про адміністративні правопорушення, дисциплінарне провадження, провадження за зверненням громадян. Досліджено питання, пов'язані з представництвом органами прокуратури інтересів громадянина та держави в адміністративному суді. Сформульовано ряд конкретних пропозицій щодо внесення змін і доповнень до нормативно-правових актів з досліджуваних питань.

  Скачати повний текст

Досліджено теоретичні проблеми адміністративно-правових відносин у діяльності органів прокуратури України. Досліджено суть, структуру й особливості прояву правовідносин, які виникають у процесі діяльності прокуратури. Розглянуто її місце та роль у системі влади в Україні. Зроблено висновок про можливість віднесення прокурорської влади до самостійної гілки влади. Сфомульовано поняття адміністративно-правових відносин за умов діяльності органів прокуратури, здійснено їх класифікацію, проведено розмежування зазначених відносин з відносинами, що регулюються іншими галузями права. Виявлено особливості проявів юридичних фактів у внутрішньоорганізаційній і зовнішній діяльності прокуратури. Проаналізовано особливості адміністративно-правового регулювання функціонування прокуратури та розроблено пропозиції для його вдосконалення.

  Скачати повний текст

Досліджено проблеми теорії та організаційно-правових засад адміністративно-правових способів захисту прав і свобод людини та громадянина. Досліджено правову природу і зміст конституційних прав і свобод людини. Розглянуто їх адміністративно-правовий статус. Проаналізовано законодавство стосовно правової регламентації реалізації конституційного права громадян на оскарження, судового контролю та нагляду у контексті особливості організації діяльності адміністративної юстиції, а також наглядової діяльності прокуратури та представницької функції прокурора в адміністративному судочинстві. Висвітлено конституційно-правові та адміністративно-правові гарантії прав і свобод громадян. Наведено пропозиції щодо удосконалення законодавчого регулювання та організації діяльності судів, прокуратури та інших правоохоронних органів щодо захисту прав і свобод людини та громадянина.

  Скачати повний текст

Дисертаційне дослідження спрямоване на розкриття адміністративно­правовихзасобів забезпечення законності в діяльності органів місцевого самоврядування (ОМС)та окреслення можливих шляхів оптимізації їх правового регулювання.В роботі дістали подальшого розвитку теоретичні напрацювання щодо змістузаконності в діяльності ОМС та удосконалено наукове розуміння особливостей і видівадміністративно­правових засобів забезпечення законності в діяльності ОМС. Зазмістом законність в діяльності ОМС визначено як субрежим адміністративного права,в результаті чого доведено, що законодавчі положення, якими передбачаєтьсязабезпечення законності в діяльності ОМС в Україні, потребують вдосконалення,оскільки неналежним чином врегульовують усі аспекти такого забезпечення, а вдеяких випадках навіть спрямовані на централізацію публічної влади. Запропоновановнести зміни до чинного Закону № 280: визначити поняття «забезпечення законностів діяльності ОМС»; доповнити розділом «забезпечення законності в діяльності ОМС»(уточнити принципи, сутність, мету, завдання та засади внутрішнього організаційногоконтролю, громадського контролю, адміністративного нагляду і судового контролю зазаконністю діяльності ОМС; окреслити специфіку ЗЗ в діяльності органів і посадовихосіб МС у період дії режимів воєнного та надзвичайного стану). Встановлено, щоадміністративно­правові засоби забезпечення законності в діяльності ОМС за змістомвиступають гарантіями, серед особливостей визначено їх мету та завдання, коло3адресатів, форми вираження. Систему основних видів досліджуваних засобівскладають: (1) контроль: внутрішній, внутрішній організаційний, судовий; 2)адміністративний нагляд: загальний, спеціальний, особливий; 3) субсидіарнадіяльність прокурора; 4) юридична відповідальність посадових осіб МС.^UThe dissertation thesis targets the disclosure of administrative and legal means of ensuring legality in the activities of local self­government bodies (LSGB) and outlining possible ways to optimize their legal regulation. Theoretical provisions about the content of legality in the activities of LSGB are received further development in the thesis. Also, the scientific understanding of the features and types of administrative and legal means ensuring legality in the activities of LSGB is 7improved. The legality of the activities of LSGB is defined as a sub­regime of administrative law by its content, therefore it is proven that corresponding legislative provisions need to be improved because they do regulate not enough all aspects of this ensuring and moreover in some cases are even aimed at the centralization of public power. The amend the current Law 280 is suggested: to define a definition of “ensuring of legality in the activities of LSGB”; tosupplement the Chapter “The ensuring of legality in the activities of LSGB” (to clarify theprinciples, the essence, purpose, tasks, and fundamentals of internal organizational control, public control, administrative supervision, the control by the court on legality in activities of LSGB; defining specific of ensuring of legality these activities during the period of military regimes and emergency regimes in the country). It has been established that administrative and legal means of ensuring legality in the activities of LSGB by their content are the guarantees which have features in their purpose and tasks, subjects of addressing, and forms of expression. The system of the main types of researched means is composed: 1) control: internal, internal organizational, judicial by the court; 2) administrative supervision: general, special, specific; 3) subsidiary activities of the prosecutor; 4) legal liability of officials of the local self­government.

Досліджено юридичну природу актів прокурорського реагування, їх правовий статус, особливості застосування, значення в механізмі правового регулювання та місця в системі актів органів державної влади. Розглянуто основні положення теорії юридичних актів, актів органів державної влади. Запропоновано поняття юридичних (правових) актів, актів органів державної влади, актів прокуратури й охарактеризовано їх особливості. Розглянуто питання нормативності, юридичної сили, форми, сфери дії кожного з видів актів прокуратури, висвітлено елементи їх юридичної природи. Розкрито питання актів прокурорського реагування та їх особливостей, наводиться визначення поняття актів прокурорського реагування та критерії класифікації. Зазначено, що місце прокуратури в державному механізмі повинно бути пов'язано із контрольною функцією влади та підтриманням державного обвинувачення в суді, що буде важливою гарантією публічного захисту передбачених законом прав та інтересів громадян або держави. Встановлено необхідність обмежити прокурорський нагляд до нагляду за дотриманням законів в оперативно-розшуковій діяльності, дізнанні, досудовому слідстві, під час виконання судових рішень у кримінальних справах, за застосування до громадянина заходів примусового характеру, які пов'язані з обмеженням особистої свободи громадян.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено дослідженню проблем, пов’язаних із арештом майна, як важливим засобом забезпечення кримінального провадження, та формулювання на його основі науково обґрунтованих практичних і методичних рекомендацій щодо вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства і практики його застосування.За результатами аналізу наукових джерел встановлено, що здебільшого розглядалися окремі питання арешту майна в рамках чинного КПК. Доведено, що необхідно переглянути існуючу концепцію повноважень слідчого, прокурора, наділивши їх більшими повноваженнями в процесі накладення попереднього арешту на майно, розширити процесуальні можливості обшуку, виїмки для встановлення майна, на яке може бути накладено арешт. Потребує вдосконалення процесуальний статус потерпілого, як активного учасника кримінального процесу в частині його права вимагати від слідчого, прокурора встановлення майна, на яке може бути накладено арешт та реалізації інших його прав. Саме відсутність належного процесуального статусу слідчого, прокурора, потерпілого у кримінальному процесі в інституті арешту майна, ускладнена процедура арешту на майно у рамках чинного КПК України та необхідністю втілення пропозицій обґрунтовується своєчасність, актуальність, а також наукове та практичне значення дисертаційного дослідження.Наявні статистичні відомості показують, що в цілому стан протидії злочинності не в повній мірі відповідає потребам сьогодення, і як наслідок, незначна сума відшкодування матеріальних збитків. Окремими з умов цього стану є неналежне нормативно-правове забезпечення правоохоронної діяльності та практика правозастосування кримінального процесуального законодавства. Це в свою чергу тягне за собою не встановлення майна та не накладання на нього арешту, порушення майнових прав потерпілих.За результатами дослідження автором визначено історичний генезис становлення та розвитку інституту арешту майна у кримінальному процесі на території України. Надане авторське поняття арешту майна, яке включає в себе тимчасову, до скасування у встановленому КПК порядку заборону на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого у кримінальному провадженні в наявності достатньо підстав та розумних підозр вважати, що воно може бути використано для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливого штрафу, конфіскації майна та підлягає спеціальній конфіскації.Визначено, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, а також тимчасову заборону передачі або руху майна або тимчасову заборону володіння чи управління майном. Запропоновано, що слідчий за клопотанням потерпілого, цивільного позивача або з своєї ініціативи зобов’язаний вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальному провадженні цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову, можливої конфіскації майна та можливого штрафу. Під час проведення дослідження обґрунтовано потребу виключення з КПК положення про необхідність арешту майна з метою збереження речових доказів так як чинна редакція ч. 1 ст. 170 КПК «Накладення арешту на майно» виходить за рамки змісту Директиви Європейського Парламенту та Ради від 3 квітня 2014 року № 2014/42/ЄС «Про заморожування та конфіскацію засобів вчинення злочинів та доходів від злочинної діяльності у Європейському Союзі», Міжнародних стандартів боротьби з відмиванням коштів, фінансуванням тероризму і розповсюдженням зброї масового знищення.Автором доведено, що одними з способів виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт, є обшук, а також за певних обставин і тимчасовий доступ до речей і документів, запропоновано під час проведенням обшуку слідчим, прокурорам надати повноваження накладення попереднього арешту на майно. Запропоновано, що у невідкладних випадках, коли своєчасне оформлення слідчим, прокурором постанови про проведення обшуку не представляється можливим, а через зволікання розшукувані предмети або документи можуть бути знищені, приховані або пошкоджені або ж особа, яка розшукується може сховатися, слідчий може провести обшук за згодою прокурора. У цьому випадку слідчий, не пізніше ніж на наступний робочий день після провадження обшуку повідомляє слідчого суддю з пред’явленням матеріалів, які обґрунтовують необхідність і невідкладність слідчої дії, а також протоколу слідчої дії. Слідчий суддя перевіряє законність і обґрунтованість обшуку. Автором висловлена пропозиція, що слідчий за погодженням з прокурором, прокурор, на підставі мотивованої постанови має право провести виїмку речей чи документів, що мають значення для кримінального провадження, а також майна, яке підлягає арешту, якщо відомо, де або у кого знаходиться конкретний речі, документи, майно і немає необхідності їх розшукувати, або ж вони знаходиться в публічно доступних місцях.^UThe dissertation is dedicated to the study of problems related to the seizure of property as an important means of ensuring criminal proceedings, and the formulation of scientifically based practical and methodical recommendations on the improvement of the current criminal procedural legislation and the practice of its application.According to the results of the analysis of scientific sources, it was established that, for the most part, separate issues of seizure of property were considered within the framework of the current Code of Criminal Procedure. It has been proven that it is necessary to revise the existing concept of powers of the investigator, the prosecutor, giving them greater powers in the process of imposing a preliminary arrest on property, expanding the procedural possibilities of search and seizure to establish property that may be subject to arrest. The procedural status of the victim, as an active participant in the criminal process, needs to be improved in terms of his right to demand from the investigator, the prosecutor, the identification of property that can be seized and the realization of his other rights. It is the lack of proper procedural status of the investigator, prosecutor, the victim in the criminal process in the institute of property seizure, the complicated procedure of seizure of property within the framework of the current Code of Criminal Procedure of Ukraine and the need to implement the proposals that justify the timeliness, relevance, as well as the scientific and practical significance of the dissertation research.Available statistical information shows that, in general, the state of combating crime does not fully meet the needs of today, and as a result, the amount of compensation for material losses is insignificant. Separate from the conditions of this state are the inadequate normative and legal support of law enforcement activities and the practice of law enforcement of criminal procedural legislation. This, in turn, entails failure to establish property and failure to seize it, violation of property rights of the victims.Based on the results of the research, the author determined the historical genesis of the establishment and development of the institution of property seizure in criminal proceedings on the territory of Ukraine. The author's concept of seizure of property is given, which consists in the description of the property and includes a temporary ban on the alienation, disposition and/or use of property, until it is canceled in accordance with the procedure established by the Code of Criminal Procedure, regarding which in the criminal proceedings there are sufficient grounds and reasonable suspicions to believe that it can be used to secure a civil lawsuit, recovery from a legal entity of received illegal benefits, a possible fine, confiscation of property and is subject to special confiscation.It is determined that the purpose of seizure of property is to prevent the possibility of its concealment, damage, spoilage, destruction, transformation, alienation, as well as a temporary ban on the transfer or movement of property or a temporary ban on possession or management of property. It is proposed that the investigator, at the request of the victim, the civil plaintiff or on his own initiative, is obliged to take measures to secure the civil claim declared in the criminal proceedings, as well as a possible future civil claim, possible confiscation of property and a possible fine.During the research, the need to exclude from the Code of Criminal Procedure the provision on the need to seize property for the purpose of preserving material evidence was substantiated, as the current wording of Part 1 of Article 170 of the Code of Criminal Procedure "Imposing seizure of property" goes beyond the content of the Directive of the European Parliament and the Council of April 3, 2014 No. 2014/42/EU "On the freezing and confiscation of the means of committing crimes and the proceeds of criminal activities in the European Union", International standards for combating money laundering, terrorist financing and proliferation of weapons of mass destruction.The author has proven that one of the ways to identify and search for property that can be seized is a search, as well as under certain circumstances and temporary access to things and documents, it is suggested that during the search, investigators and prosecutors be given the authority to impose a preliminary seizure on property.

У дисертації всебічно досліджено відкладення судового розгляду у кримінальному провадженні та сформульовано низку положень, висновків і рекомендацій, що характеризуються науковою новизною. Актуальність обраної теми зумовлена, з одного боку, важливістю створення ефективного правового механізму реагування на невиконання учасниками судового провадження своїх процесуальних обов’язків, уникнення зловживань ними процесуальними правами, що спричиняє відкладення судового розгляду, а, з іншого боку, – наявністю невирішених теоретичних та практичних проблем, пов’язаних з таким загальним положенням судового розгляду кримінального провадження. Чимало положень кримінального процесуального закону, що регламентують відкладення судового розгляду, потребують тлумачення задля їх ефективної практичної реалізації відповідно до засади розумності строків кримінального провадження. Звернено увагу, що розумний строк судового розгляду залежить не тільки від поведінки учасників кримінального провадження, а й від правових норм, якими вони керуються, їх ефективності, чіткості викладу та відповідності потребам судової практики.Дослідження правового регулювання відкладення судового розгляду в кримінальному провадженні засвідчує наявність низки прогалин у вирішенні питань, що виникають під час судового розгляду. Констатовано, що КПК України не містить вичерпного переліку підстав для відкладення судового розгляду, а зміст поняття «відкладення судового розгляду в кримінальному провадженні» становлять такі сутнісні ознаки, як: 1) перенесення судового розгляду на визначений у майбутньому час (на конкретний строк, після закінчення якого судовий розгляд неодмінно має бути продовжено у чітко визначені день, годині, місці); 2) необхідність забезпечення належних процесуальних умов для проведення подальшого розгляду кримінального провадження; 3) відкладення розгляду в кримінальному провадженні здійснюється з ініціативи суду чи за клопотанням учасників кримінального провадження; 4) обов’язковість застосування заходів щодо усунення обставин, які зумовили необхідність відкладення судового розгляду в кримінальному провадженні; 5) застосування заходів щодо усунення обставин, які стали підставою для відкладення судового розгляду в кримінальному провадженні, здійснюється з метою його продовження та закінчення. Згідно з результатами соціологічного опитування прокурорів, суддів та адвокатів у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях стосовно правового регулювання відкладення судового розгляду у кримінальному провадженні 64% опитаних респондентів вважають, що необхідно запровадити й інші підстави для відкладення судового розгляду. Запропоноване авторське визначення відкладення судового розгляду в кримінальному провадженні, як процесуальне рішення суду, зумовлене обставинами, передбаченими у кримінальному процесуальному законі або визнаними судовою практикою, які перешкоджають судовому розгляду, але не можуть бути усунуті під час судового розгляду, що породжує необхідність його перенесення.Проаналізовано порядок відкладення судового розгляду в кримінальному провадженні, який складається з таких етапів: 1) встановлення юридичних фактів, які спричиняють відкладення судового розгляду; 2) вибір кримінальної процесуальної норми, що підлягає застосуванню; 3) заслуховування думок сторін кримінального провадження, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, з цього питання; 4) ухвалення рішення про відкладення судового розгляду. Аргументовано, що відкладення судового розгляду може бути здійснено на будь-якому етапі судового розгляду кримінального провадження до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення підсумкового рішення.^UThe dissertation encompasses comprehensive research into the postponement of criminal proceedings and formulation of a range of provisions, conclusions and recommendations, which are characterized by scientific novelty. The relevance of the selected topic is conditioned, on the one hand, by the importance of creating effective legal mechanism for responding to non-fulfilment of their procedural duties by the participants in court proceedings, prevention of abuse of their procedural rights on their part, which leads to the postponement of trial and, on the other hand, by the existence of unsolved theoretical and practical issues, connected with such a general provision of the trial in the criminal proceedings. Numerous provisions of criminal procedure law, which regulate the postponement of trial, need to be interpreted for the sake of their efficient implementation in compliance with the principle of reasonableness of terms of criminal proceedings. It has been noted that the reasonable duration of trial depends not only on the conduct of participants in criminal proceedings, but also on legal regulations they conform to, effectiveness of the latter, clarity of presentation and compliance with the needs of judicial practice.Research into legal regulation of postponement of trial in criminal proceedings has confirmed the existence of a number of gaps in solving issues, which arise during the trial. It is started that CPC of Ukraine does not contain an exhaustive list of grounds for postponement of trial, and the meaning of the concept of ‘postponement of trial in criminal proceedings’ encompasses such essential characteristics as 1) suspension of trial for a certain period in future (for a specified period after which the trial must necessarily be extended on a specified day, hour, month); 2) the need to ensure proper procedural conditions for conducting further hearing of criminal proceedings; 3) postponement of review in criminal proceedings is implemented on the initiative of the court or on the request of participants of criminal proceedings; 4) mandatory nature of measures imposed to prevent circumstances which preconditioned the need for postponement of trial in criminal proceedings; 5) implementation of measures to eliminate the circumstances which have become a ground for postponement of trial in criminal proceedings, is carried out in order to suspend or terminate the trial. 14 According to the results of a sociological survey of prosecutors, judges and attorneys in Lviv, Ternopil, Ivano-Frankivsk and Chernivtsi regions regarding the legal regulation of postponement of trial in criminal proceedings, 64% of respondents believe that additional grounds for postponement of trial are to be introduced.The analysis carried out has enabled us to conclude that the procedure of postponement of trial in criminal proceedings consists of the following stages: 1) establishment of legal facts which lead to postponement of trial; 2) choice of the criminal procedure rule, which has to be applied; 3) hearing of thoughts of the parties in criminal proceedings, the victim, a representative of a legal entity in respect of which the criminal proceedings are carried out, on the issue in question; 4) arriving at the decision about postponement of the trial. It has been argued that postponement of trial can be carried out at any stage of trial in the criminal proceedings until the court has retired to the deliberation room.

Розглянуто теоретичні та правові проблеми застосування інституту перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами. На підставі результатів аналізу наукових праць юристів та інших фахівців українського й зарубіжного законодавства, матеріалів слідчо-прокурорської практики розкрито сутність і значення перегляду судових рішень, що набрали законної сили, розглянуто юридичні та практичні аспекти проблем застосування даного виду перегляду. Обгрунтовано концептуальну схему наукових і прикладних положень, спрямованих на удосконалення процесу перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами. Запропоновано зміни до кримінально-процесуального законодавства й інших нормативних актів щодо безпосереднього розслідування даних про нововиявлені обставини.

  Скачати повний текст

Обгрунтовано наукові засади інституту відмови в порушенні кримінальної справи, досліджено його теоретичні положення та практику застосування. Наведено пропозиції щодо удосконалення законодавчого забезпечення даного правового інституту з метою підвищення ефективності відомчого, судового контролю та прокурорського нагляду за прийняттям рішення про відмову в порушенні кримінальної справи. Розглянуто норми чинного кримінально-процесуального законодавства України, а також проекту КПК України, що стосуються інституту відмови в порушенні кримінальної справи. Висвітлено сучасні підходи щодо розкриття сутності відомчого, судового контролю та прокурорського нагляду за прийняттям рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, з урахуванням яких запропоновано визначення даних понять. Встановлено порядок здійснення відомчого, судового контролю та прокурорського нагляду за прийняттям рішення по відмову в порушенні кримінальної справи в інших державах (Російській Федерації, Франції, ФРН). Окреслено співвідношення відомчого, судового контролю та прокурорського нагляду за відмовою в порушенні кримінальної справи. Розкрито проблеми та недоліки законодавчого регулювання відомчого, судового контролю та прокурорського нагляду за дотриманням процесуального порядку відмови в порушенні кримінальної справи. Наведено пропозиції щодо удосоконалення чинного законодавства України, що регулює відомчий, судовий контроль і прокурорський нагляд за дотриманням процесуального порядку відмови в порушенні кримінальної справи та забезпеченням законності прийняття даного рішення.

  Скачати повний текст

Комплексно вивчено відповідальність слідчих у кримінально-процесуальному аспекті як соціальне явище, правову категорію та правовий інститут. Розкрито суть понять, підстави кримінально-процесуальної відповідальності слідчих у позитивному та негативному аспектах. Охарактеризовано поняття та складові кримінально-процесуальних правопорушень слідчих. Установлено та проаналізовано чинники, які негативно впливають на їх діяльність і спонукають до вчинення таких правопорушень. Досліджено заходи щодо реалізації кримінально-процесуальної відповідальності. Обгрунтовано, що зміст кримінально-процесуальної відповідальності визначається з урахуванням її позитивного та негативного аспектів, що висвітлює сучасне призначення даного інституту. Показано доцільність існування двох форм реалізації кримінально-процесуальної відповідальності (добровільної та примусової). Відзначено, що безпосередню роль у механізмі її реалізації відіграє діяльність уповноважених посадових осіб (начальника слідчого відділу, прокурора та судді).

  Скачати повний текст

У роботі досліджено проблемні теоретичні і практичні аспекти використання інформації з електронних носіїв у кримінальному процесуальному доказуванні. Автором проведено огляд наявних у науковій літературі доробок описаної проблематики і виокремлено найбільш перспективні напрями наукових пошуків. Проведено дослідження найбільш цінного з компаративістської точки зору зарубіжного досвіду використання інформації з електронних носіїв як доказів у кримінальному процесі, виокремлено найбільш раціональні практики та висловлено пропозиції, спрямовані на вдосконалення нормативного та правозастосовного компонентів.У дисертації проаналізовано запропоновані наукою і практикою терміни для позначення предмету дослідження, критично осмислено їхню обґрунтованість та запропоновано вживання найбільш раціонального з технічної і філософської точок зору терміну. Доведено, що категорії «дані», «інформація», «відомості», «знання» не є тотожними та синонімічними, як і прикметникові варіанти «цифровий», «електронний», «комп'ютерний», «машинний». Запропоновано такий терміновжиток: а) цифрові дані – для позначення дискретних сигналів різної природи (магнітних, оптичних, електронних); б) машинні носії, накопичувачі цифрових даних, носії для збереження цифрових даних – для позначення технічних засобів, призначених для передачі цифрових сигналів у часі і просторі; в) цифрова інформація – для позначення збережуваної (статичної) і представленої (динамічної) у формі файлу (на фізичному і логічному рівнях) цілісної сукупності даних, які мають смисл у вигляді, придатному для сприйняття людиною; г) носій цифрової інформації – для позначення файлу.Значна увага у роботі приділена характерним рисам цифрової інформації, які доцільно класифікувати у такий спосіб: 1) ознаки, які випливають із сутності цифрової інформації, що пов'язані: а) із самою інформацією; б) з її носієм; 2) ознаки цифрової інформації, які проявляються у доказуванні (ознаки цифрового доказу). З огляду на виокремлені ознаки автором запропоновано вважати цифровим доказом: а) цифрову інформацію, почерпнуту шляхом відтворення з використанням технічних засобів змісту файлу, збережуваного на носії цифрових даних (теоретичне визначення); б) цифрову інформацію, отриману у передбаченому КПК порядку, на підставі якої дізнавач, слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (нормативне визначення). Джерелом цифрового доказу варто вважати носій цифрової інформації – файл.Автором наголошено на тому, що у науці і практиці відсутнє єдине розуміння місця цифрових доказів в системі процесуальних джерел: висловлюються аргументи як на користь віднесення до традиційних (речові докази, документи), так і на користь виділення окремої групи процесуальних джерел (цифрових чи електронних доказів). З огляду на правову природу цифрового доказу та найбільш ефективний спосіб його використання у доказовій діяльності аргументовано виділення носіїв цифрової інформації в окреме процесуальне джерело доказів.У контексті визначення категорій «оригінал», «дублікат», «копія» щодо цифрової інформації автор доводить потребу використання диференційованого підходу: а) у теоретичній, нормативній та практичній площинах; б) з точки зору чинного закону (de lege lata) та такого, прийняття якого бажане (de lege ferenda). З точки зору чинної редакції КПК носії цифрової інформації, за загальним правилом, мають бути представлені в оригіналі, а виключення допускаються лише у прямо передбачених законом випадках. З точки ж зору перспективного закону, найбільш вдалою видається диференціація, що передбачає виділення: 1) цифрового оригіналу – а) для електронного документа – файл з електронним підписом; б) для іншої цифрової інформації – файл, створений найпершим з представлених, до якого не вносилися зміни, не пов'язані з його створенням (визнається допустимим і достовірним (заслуговує на найбільшу процесуальну довіру); 2) цифрового дублікату – це файл, створений пізніше за оригінал, але зміни до якого були внесені тільки у зв'язку з копіюванням (тобто сама цифрова інформація залишилась незмінною) (підтверджується обчисленням контрольної суми оригіналу і дублікату, обрахованої після копіювання і збереженої в окремому файлі; цифровий дублікат має визнаватися оригіналом і використовуватися у доказуванні на рівних з ним засадах); 3) цифрової копії – а) скопійований файл без підтвердження автентичності (без хеш-суми); б) електронне або паперове відображення змісту файлу (принтскрин, роздруківка тощо) (можуть бути допустимі як доказ лише у разі неможливості доступу до оригіналу/дублікату та підтвердження достовірності відображення за допомогою інших процесуальних джерел доказів).^UThe dissertation investigates the problematic theoretical and practical aspects of the use of information from electronic media within criminal procedural evidence. The author reviews the scientific works on the described issues and identifies the most promising directions of scientific research. Due to comparative point of view the most valuable foreign experience in the use of information from electronic media as evidence within criminal proceedings was observed, the most rational practices were highlighted, and the proposals aimed to improving the regulatory and law enforcement components were made. The dissertation analyzes the terms proposed by science and practice, denoting the subject of the research, critically interprets their validity and proposes the use of the most rational ones from a technical and philosophical point of view. It is proved that the categories: "data", "information", "intelligence", "knowledge" are not identical or synonymous, as well as the adjective variants: "digital", "electronic", "computer", "machine". The following terms are proposed: a) digital data – to denote discrete signals of different nature (magnetic, optical, electronic); b) machine media, digital data storage, digital data storage media – to indicate the technical means intended for the transmission of digital signals in time and space; c) digital information – to denote stored (static) and presented (dynamic) in the form of a file (at the physical and logical levels) of a complete set of data that make sense in a form suitable for human perception; d) digital information carrier – to indicate the file. Considerable attention is paid to the characteristic features of digital information, which should be classified as follows: 1) features that follow from the essence of digital information, which are related to: a) the information itself; b) with its carrier; 2) signs of digital information, which are manifested during the evidence (signs of digital evidence). Taking into account the selected features, the author proposes to consider digital evidence: a) digital information obtained by reproducing the contents of a file, stored on digital media (theoretical definition); b) digital information obtained in the way, prescribed by the CPC, on the basis of which the coroner, investigator, prosecutor, investigating judge and court establish the presence or absence of facts and circumstances relevant to criminal proceedings and subject to proof (normative definition). A file (a medium of digital information) should be considered as the source of digital evidence. The author emphasizes that in science and practice there is no common understanding of the place of digital evidence in the system of procedural sources: arguments are made both in favor of traditional (material evidence, documents), and in favor of a separate group of procedural sources (digital or electronic evidence). Due to the legal nature of digital evidence and the most effective way of using it while evidence, the allocation of digital media in a separate procedural source of evidence is argued. In the context of defining the categories "original", "duplicate", "copy" in relation to digital information, the author proves the need in use of a differentiated approach: a) in theoretical, regulatory and practical areas; b) from the point of view of the current law (de lege lata) and the one, whose adoption is desirable (de lege ferenda). In correspondence of the current version of the CPC, digital media, as a general rule, must be presented in the original, and exceptions are allowed only in cases expressly provided by the law. From the point of view of the perspective law, the most successful differentiation provides the following allocation: 1) the digital original – a) for the electronic document – a file with the electronic signature; b) for other digital information – a file created by the first of the submitted ones, to which no changes were made, related to its creation (recognized as valid and reliable (deserves the greatest procedural trust); 2) digital duplicate – is a file, created later of the original, but which have been modified only while coping (vs the digital information itself has remained unchanged), (confirmed by calculating the checksum of the original and duplicate, calculated after copying and saved in a separate file; digital duplicate must be recognized as original and used in proof on an equal footing); 3) digital copy – a) a copied file without authentication (without hash sum); b) electronic or paper display of the file content (print screen, printout, etc.) (may be admissible while evidence only in case of impossibility of access to the original / duplicate and confirmation of the authenticity of the display by the other procedural sources of evidence).

Дисертація охоплює вирішення теоретичних і практичних питань використання результатів оперативно-розшукової діяльності під час досудового розслідування ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а також удосконалення його нормативно-правової регламентації.У дослідженні для одержання значимих для усвідомлення сучасного стану нормативно-правової регламентації використання результатів оперативно-розшукової діяльності у кримінальному провадженні розглянута історія розвитку цього правового інституту через призму соціально-політичних процесів, у зв'язку із якими відбувалася розробка законодавчих актів, які регулюють здійснення оперативно-розшукової та кримінальної процесуальної діяльності. Такий підхід забезпечив виділення шістьох етапів розвитку правового інституту використання результатів оперативно-розшукової діяльності у кримінальному провадженні: 1) до 1864 року; 2) з 1864 до 1917 року; 3) з 1917 по 1960 рік; 4) з 1960 по 1992 рік; 5) з 1992 по 2012 рік; 6) з 2012 до теперішнього часу. Аналіз наявних підходів до розуміння сутності результатів оперативно-розшукової діяльності призвів до визначення що саме через категорію «матеріали оперативно-розшукової діяльності» має забезпечуватися як у теорії оперативно-розшукової діяльності, доказування, так і у законодавстві поєднання фактичних даних, одержаних під час проведення оперативно-розшукових заходів, та джерел, у яких вони мають міститися, а також визначатися процесуальна форма результатів оперативно-розшукової діяльності, які відповідають вимогам до джерел доказів, визначених у КПК України.На основі вивчення змісту чинного законодавства визначений комплекс вимог до матеріалів оперативно-розшукової діяльності для використання їх в доказуванні у кримінальних провадженнях по ст. 212 КК України, а саме: 1) вони мають бути одержані з дотриманням не тільки норм оперативно-розшукового та кримінального процесуального, а й податкового законодавства; 2) у них мають бути зафіксовані фактичні дані про готування, вчинення ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) окремих осіб та груп осіб; 3) відомості про факти, які містяться у матеріалах оперативно-розшукової діяльності мають бути перевірені та підтверджені проведенням слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій під час досудового розслідування злочину, передбаченого ст. 212 КК України; 4) матеріали оперативно-розшукової діяльності для використання їх в доказуванні мають бути обов'язково розсекречені. При чому, звернуто увагу на те, що процесуальні рішення щодо проведення оперативно-розшукових заходів хоча й не містять результатів оперативно-розшукової діяльності, але для забезпечення оцінки таких результатів на предмет допустимості, мають бути також розсекречені. Виконання цих вимог забезпечує формування матеріалів оперативно-розшукової діяльності як джерел доказів під час досудового розслідування злочинів. У дисертації встановлено, що матеріалами оперативно-розшукової діяльності, які можуть бути визнані документами джерелами доказів у кримінальних провадженнях по ст. 212 КК України, є протоколи оперативно-розшукових заходів з додатками до них, документи, одержані в рамках міжнародного співробітництва у сфері оперативно-розшукової діяльності, та акти податкових перевірок, проведених на підставі даних оперативно-розшукової діяльності податкової міліції. Зазначено, що інші документи, які були одержані в рамках провадження по оперативно-розшуковій справі, можуть виступати в якості джерел орієнтуючої інформації для проведення процесуальних дій під час досудового розслідування злочинів, передбачених ст. 212 КК України. Сформована авторська позиція, що використання результатів оперативно-розшукової діяльності під час досудового розслідування полягає у залученні слідчим, прокурором у взаємодії з оперативним підрозділом у процес кримінального провадження після перевірки та оцінки на предмет належності, допустимості, достовірності даних, одержаних оперативним підрозділом, як доказів, що обґрунтовують прийняття процесуальних рішень, для одержання нових доказів, а також для забезпечення розшуку осіб та матеріальних об'єктів, які мають значення для кримінального провадження.^UThe dissertation covers the solution of theoretical and practical issues in the use of the results of operative-search activity during the pre-trial investigation of tax evasion, fees (mandatory payments), as well as the improvement of its regulations.In the study to obtain significant for understanding the current state of legal regulation of the use of the results of operative-search activity in criminal proceedings, researched the history of this legal institution through the prism of socio-political processes in connection with which the development of legislation governing the implementation of operative-search activity and criminal proceedings. This approach ensured the allocation of six stages in the development of the legal institution of the use of the results of operative-search activity in criminal proceedings: 1) until 1864; 2) from 1864 to 1917; 3) from 1917 to 1960; 4) from 1960 to 1992; 5) from 1992 to 2012; 6) from 2012 to the present.Analysis of existing approaches to understanding the essence of the results of operative-search activity has led to the determination that through the category of "materials of operative-search activity" should be provided both in the theory of operative-search activity, evidence and in law genetic combination of facts obtained during operative-search measures, and the sources in which they should be contained, and determine the procedural form of the results of operative-search that meet the requirements for sources of evidence specified in the CPC of Ukraine.On the basis of studying the content of normative prescriptions of operative-search activity, criminal procedural and tax legislation the complex of requirements to materials of operative-search activity for their use in proof in criminal proceedings under Art. 212 of the Criminal Code of Ukraine, namely: 1) they must be obtained in compliance not only with the regulations of operative-search and criminal procedural, but also tax legislation; 2) they must record the actual data on the preparation evasion of taxes, fees (mandatory payments) of individuals and groups of persons; 3) information on the facts contained in the materials of operative-search activity must be verified and confirmed by investigative (search), covert investigative (search) and other procedural actions during the pre-trial investigation of the crime under Art. 212 of the Criminal Code of Ukraine; 4) materials of operative-search activity for their use in proof must be declassified. It was noted that the procedural decisions on the implementation of operative-search measures, although they do not contain the results of operative-search activity, but to ensure the assessment of such results for admissibility, should also be declassified. Compliance with these requirements ensures the formation of materials of operative-search activite as sources of evidence during the pre-trial investigation of crimes.In the dissertation it is established that the materials of operative-search activity, which can be identified as documents as sources of evidence in criminal proceedings under Art. 212 of the Criminal Code of Ukraine, there are protocols of operative-search measures with annexes to them, documents, obtained in the framework of international cooperation in the field of operative-search activity, and acts of tax inspections conducted on the basis of operational and investigative activities of the tax police. It is stated that other documents obtained in the framework of the operational-search case may serve as sources of guiding information for procedural actions during the pre-trial investigation of the crimes under Art. 212 of the Criminal Code of Ukraine.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі використання сучасних можливостей спеціальних знань під час досудового розслідування корупційних злочинів. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні концептуальних засад і розробці науково обґрунтованих практичних рекомендацій щодо використання спеціальних знань під час досудового розслідування корупційних злочинів. Методи дослідження: загальнонаукові та спеціально-наукові, зокрема: історико-правовий, порівняльно-правовий, системно-структурний, формально-логічний, статистичний, соціологічний методи та метод моделювання. Теоретичні і практичні результати, новизна: розроблено криміналістичну характеристику корупційних злочинів як предметно-інформаційну основу для формування методичних рекомендацій щодо використання спеціальних знань в протидії корупційній злочинності та розкрито зміст її структурних елементів; розглянуто в якості непроцесуальної форми використання спеціальних знань при розслідуванні корупційних злочинів можливості автоматизованих інформаційно-пошукових та консультаційно-аналітичних систем і технологій штучного інтелекту; обґрунтовано доцільність віднесення свідчень та висновку спеціаліста до самостійних джерел доказів; доведено можливість використання як доказової інформації результатів перевірок за наявною обліковою інформацією, введеною в систему криміналістичної реєстрації після відповідного експертного дослідження. Ступінь упровадження: викладені в роботі висновки і пропозиції можуть бути використані у правозастосовчій діяльності – практичній роботі слідчого, прокурора, оперативного співробітника, судового експерта для підвищення ефективності розслідування корупційних злочинів, а також при призначенні та проведенні окремих видів судових експертиз; науково-дослідній роботі – для подальшого вивчення і вдосконалення проблем застосування спеціальних знань під час розслідування корупційних злочинів; законотворчій сфері – для удосконалення кримінального процесуального законодавства України щодо використання допомоги обізнаних осіб під час досудового розслідування кримінальних правопорушень та судового розгляду. Сфера використання: у навчальному процесі – при викладенні лекцій, проведенні практичних занять з навчального курсу криміналістики, судової експертології та спеціальних курсів щодо розслідування окремих видів злочинів, а також при підготовці підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій за криміналістичним, кримінальним процесуальним та судово-експертним спрямуванням.^UThe object of the study is the public relations that arise in the process of using modern opportunities for special knowledge in the pre-trial investigation of corruption crimes. The purpose of the dissertation research is to define the conceptual foundations and develop scientifically sound practical recommendations for the use of specialized knowledge in the pre-trial investigation of corruption crimes. Research methods: general and special-scientific, in particular: historical-legal, comparative-legal, system-structural, formal-logical, statistical, sociological methods and method of modeling. Theoretical and practical results, novelty: the forensic characteristic of corruption crimes as a subject-information basis for formation of methodical recommendations on use of special knowledge in counteraction to corruption crime is developed and the maintenance of its structural elements is opened; considered as a non-procedural form of using special knowledge in the investigation of corruption crimes, the possibility of automated information retrieval and consulting and analytical systems and technologies of artificial intelligence; the expediency of classifying the evidence and the conclusion of the specialist to independent sources of evidence is substantiated; the possibility of using as evidence the results of inspections on the available accounting information entered into the forensic registration system after the relevant expert examination has been proved. Degree of implementation: the conclusions and proposals set out in the paper can be used in law enforcement activities - the practical work of investigators, prosecutors, operatives, forensic experts to improve the investigation of corruption crimes, as well as in the appointment and conduct of certain types of forensic examinations; research work - for further study and improvement of the problems of application of special knowledge in the investigation of corruption crimes; legislative sphere - to improve the criminal procedural legislation of Ukraine on the use of assistance of informed persons during the pre-trial investigation of criminal offenses and court proceedings. Scope of use: in the educational process - when lecturing, conducting practical classes on criminology, forensic science and special courses on the investigation of certain types of crimes, as well as in the preparation of textbooks, manuals and guidelines for forensic, criminal procedural and forensic direction.

Досліджено кримінологічну діяльність суб'єктів кримінального судочинства з виявлення та усунення причин та умов, які призводяит до вчинення злочинів. Визначено зміст кримінологічної діяльності суб'єктів кримінального судочинства. Розглянуто кримінологічну роль основних суб'єктів кримінального судочинства (слідчого, прокурора, адвоката-захисника, суду) з виявлення та усунення причин та умов злочинів. Досліджено питання меж вивчення причин та умов злочинів під час розслідування кримінальних справ та основних вимог, яким повинні відповідати профілактичні документи. Запропоновано теоретичну модель організації структури з контролю фактичного вжиття заходів з виконання профілактичних документів слідчих, органів дізнання, прокуратури і суду. Сформульовано пропозиції щодо внесення змін до кримінального та кримінально-процесуального законодавства щодо вдосконалення превентивної діяльності суб'єктів кримінального судочинства з виявлення та усунення причин та умов, які призводили до вчинення злочинів.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено дослідженню питань гарантій забезпечення права особи на невтручання в її особисте і сімейне життя в кримінальному провадженні з огляду на практику національних судів, рішень Конституційного суду України, ЄСПЛ. Розроблено систему гарантій невтручання в особисте і сімейне життя учасників кримінального провадження на всіх його стадіях, що надасть можливість забезпечити недопущення порушення цієї засади, а в разі незаконного обмеження – сприятиме ефективному відновленню порушеного права особи. Надано визначення поняття захисту невтручання в особисте і сімейне життя; розроблено й аргументовано нову редакцію статті 15 КПК України. Сформульовано низку наукових висновків і рекомендацій щодо механізмів забезпечення засади невтручання в особисте і сімейне життя під час здійснення кримінального провадження, що відображають концептуально нові наукові положення та підходи й мають важливе теоретичне та практичне значення. Зокрема, запропоновано вирішення низки проблемних і дискусійних питань законодавчого, методичного й організаційного спрямування стосовно дотримання досліджуваного конституційного принципу, що донині залишаються неврегульованими й суперечливими в законодавстві України.Проведено анкетування та інтерв'ювання слідчих Національної поліції, прокурорів, адвокатів і суддів; опрацьовано матеріали кримінальних проваджень, під час розслідування яких було зібрано й використано в доказуванні фактичні дані, пов'язані з особистим і сімейним життям особи, рішень Європейського суду з прав людини за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наведено узагальнені дані звітності Міністерства внутрішніх справ України та Генеральної прокуратури України за 2015–2020 роки.^UThe dissertation is devoted to the research of the issue of guarantees of ensuring the right of a person not to interfere in his/her personal and family life in the criminal proceedings taking into account the practice of national courts of Ukraine, decisions of the Constitutional Court of Ukraine, the European Court of Human Rights. A system of guarantees of non-interference in the personal and family life of participants in criminal proceedings has been developed at all stages, which will provide an opportunity to prevent violations of this principle, and in case of illegal restrictions - will effectively restore the violated rights. The definition of the concept of protection of non-interference in personal and family life is given; a new version of Article 15 of the CPC of Ukraine was developed and argued. A number of scientific provisions, conclusions and recommendations on mechanisms to ensure the principle of non-interference in private and family life during criminal proceedings, which reflect conceptually new scientific provisions and conclusions and have important theoretical and practical significance. Іn particular, it is proposed to resolve problematic and debatable issues of legislative, methodological and organizational direction regarding the observance of this constitutional principle, which to this day remain unresolved and contradictory in the legislation of Ukraine.Questionnaires and interviews with National Police investigators, prosecutors, lawyers and judges were conducted; materials of criminal proceedings were processed, during the investigation of which factual data related to personal and family life of a person, decisions of the European Court of Human Rights under Article 8 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms were collected, generalized reporting data Ministry of Internal Affairs of Ukraine and the Prosecutor General's Office of Ukraine for 2015-2020.

Досліджено теоретичні питання гарантій прав особи у кримінальному процесі та практичних проблем їх дії у разі обмеження права особи на недоторканність житла чи іншого володіння у кримінальному процесі. Розглянуто поняття, систему та види гарантій прав у кримінальному судочинстві, їх співвідношення з іншими правовими гарантіями. Визначено поняття, зміст і загальні умови правомірного обмеження права особи на недоторканність житла чи іншого володіння. Розглянуто підстави та процесуальний порядок проведення обшуку, виїмки й огляду в житлі чи іншому володінні особи, законність та обгрунтованість рішень слідчого, прокурора та судді про їх проведення, прокурорський нагляд, судовий і відомчий контроль за законністю проведення цих слідчих дій. Внесено пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України з досліджуваних питань.

  Скачати повний текст

У дисертації вирішується наукове завдання, яке полягає у дослідженні правових, організаційних і тактичних особливостей проведення судових експертиз під час судового провадження.З’ясовано, що доказування, як раціонально-емпірична діяльність, пов’язана з проведенням експертизи, включає такі послідовні етапи: 1) збирання (пошук, виявлення, фіксація, вилучення, упаковка, транспортування) об’єктів – носіїв потенціальної криміналістично значущої інформації та направлення їх на експертизу; 2) проведення експертного дослідження та формування висновку експерта; 3) дослідження висновку експерта; 4) оцінка висновку з точки зору належності, допустимості, достовірності; 5) перевірка сумнівних складових висновку експерта з повторним дослідженням та оцінкою нових доказів. Вказана процедура повторюється до тих пір, поки висновок експерта не буде відповідати всім процесуальним вимогам як джерело доказів; 6) використання висновку експерта у доказуванні.Визначено, що дослідження суб’єктом доказування та судом висновку експерта – це процес, об’єктом якого є письмовий документ, складений експертом; предметом – властивості висновку – текст трьох обов’язкових частин (вступу, дослідницької частини, висновків) та наочні ілюстрації (схеми, графіки, фото та ін.); способом здійснення – візуальне ознайомлення, а метою – пізнання змісту висновку як процесуального документу.Доведено, що оцінку та перевірку висновку експерта здійснюють: – імперативні суб’єкти, які зобов’язані та уповноважені приймати процесуальні рішення – суд, слідчий, дізнавач, керівник органу досудового розслідування, керівник органу дізнання, прокурор;– диспозитивні суб’єкти, які діють на власний розсуд у межах і спосіб, передбачений процесуальним законодавством – сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження;– допоміжні суб’єкти, які сприяють правосуддю в оцінці та перевірці висновку експерта в частині науково-методичної обґрунтованості результатів експертного дослідження – експерт та спеціаліст. З’ясовано, що достовірність висновку експерта – це властивість, що оцінюється суб’єктами доказування та судом за внутрішнім переконанням, включає дотримання правових та пізнавальних умов проведення експертизи, науково-методичне обґрунтування та логічну аргументацію умовиводів, узгодженість встановлених фактичних даних із наявними доказами у кримінальному провадженні та їх відповідність обставинам кримінального правопорушення поза розумним сумнівом.Аргументовано, що висновок експерта, оцінений й перевірений суб’єктами доказування та судом, визнається за їх внутрішнім переконанням належним, допустимим та достовірним джерелом доказів, якщо процесуальні та пізнавальні умови проведення експертизи дотримано, встановлені фактичні дані науково-методично обґрунтовані та логічно аргументовані, узгоджені із рештою доказів у кримінальному провадженні та відповідають обставинам кримінального правопорушення поза розумним сумнівом.Обґрунтовано, що термін «правильний висновок експерта» означає наявність всіх необхідних властивостей джерела доказів – допустимості, належності та достовірності, що в сукупності та взаємозв’язку з іншими доказами у кримінальному провадженні дозволяє прийняти відповідне процесуальне рішення.^UThe dissertation solves a scientific task, which consists in the study of legal, organizational and tactical features of conducting forensic examinations during court proceedings.It was found that proof, as a rational-empirical activity related to conducting an examination, includes the following successive stages: 1) collection (search, detection, fixation, extraction, packaging, transportation) of objects – carriers of potential forensically significant information and sending them for examination; 2) conducting an expert study and forming an expert's opinion; 3) study of the expert's opinion; 4) assessment of the conclusion from the point of view of propriety, admissibility, credibility; 5) verification of questionable components of the expert's conclusion with repeated research and assessment of new evidence. This procedure is repeated until the expert's opinion meets all procedural requirements as a source of evidence; 6) use of an expert's opinion in proof.It was determined that the examination of the expert's opinion by the subject of proof and the court is a process, the object of which is a written document drawn up by an expert; the subject is the properties of the conclusion - the text of the three mandatory parts (introduction, research part, conclusions) and visual illustrations (diagrams, graphics, photos, etc.); the method of implementation is visual familiarization, and the goal is to learn the content of the conclusion as a procedural document.It has been proven that the assessment and verification of the expert's opinion is carried out by:– imperative subjects who are obliged and authorized to make procedural decisions – court, investigator, investigator, head of the pre-trial investigation body, head of the investigation body, prosecutor;– dispositive subjects who act at their own discretion within the limits and in the manner provided for by procedural legislation – the defense party, the victim, the representative of the legal entity in respect of which the proceedings are being conducted;– auxiliary entities that contribute to justice in the evaluation and verification of the expert's conclusion in terms of the scientific and methodological validity of the results of the expert study – an expert and a specialist.It was found that the reliability of the expert's opinion is a property that is evaluated by the subjects of the evidence and the court based on internal conviction, includes compliance with the legal and cognitive conditions of conducting the examination, scientific and methodological substantiation and logical argumentation of the conclusions, consistency of the established factual data with the available evidence in criminal proceedings and their compliance with the circumstances of the criminal offense beyond reasonable doubt.It is argued that the expert's opinion, evaluated and verified by the subjects of the evidence and the court, is recognized according to their internal conviction as a proper, admissible and reliable source of evidence, if the procedural and cognitive conditions of the examination are observed, the established factual data are scientifically and methodically substantiated and logically argued, agreed upon with the rest of the evidence in the criminal proceedings and correspond to the circumstances of the criminal offense beyond a reasonable doubt.It is substantiated that the term "correct expert's opinion" means the presence of all the necessary properties of the source of evidence – admissibility, propriety and reliability, which in combination and interrelationship with other evidence in criminal proceedings allows the adoption of an appropriate procedural decision.

Досліджено актуальні правові, теоретичні та практичні питання організації та проведення дізнання органами прикордонної служби. Розкрито сутність дізнання у кримінальному процесі України, виявлено перспективи його розвитку. Розглянуто існуючі види та зміст кримінально-процесуальної діяльності Державної прикордонної служби України. Проаналізовано сучасний стан і тенденції розвитку кримінально-процесуального вітчизняного законодавства, що регламентує правовий статус суб'єктів кримінального процесу, які реалізують повноваження органу дізнання. Досліджено особливості взаємодії прикордонної служби з іншими правоохоронними структурами (органами дізнання, слідчим, прокурором, судовими організаціями) у сфері кримінально-процесуальних правовідносин. Проаналізовано теоретичні положення щодо інституту порушення кримінальних справ, провадження та закінчення дізнання у кримінальному процесі України й особливості реалізації повноважень органів прикордонної служби на досудових стадіях кримінального процесу. Встановлено взаємозв'язок процесуальних і непроцесуальних форм діяльності органів Державної прикордонної служби України під час виконання завдань кримінального судочинства. Визначено процесуальні умови використання оперативно-розшукових та інших даних у розслідуванні злочинів, пов'язаних з порушенням державного кордону України. Обгрунтовано пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства та розробки проекту КПК України (реєстр N 3456-1), спрямовані на поліпшення ефективності кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання та здійснення даного процесу Державною прикордонною службою.

  Скачати повний текст