На підставі аналізу всіх творів І.Франка діахронічно (за десятиліттями) та синхронічно розглянуто його віршування - метрику, ритміку, строфіку та римування. Частково охарактеризовано риму поета. З'ясовано питання щодо віршованої майстерності митця, визначено рівень його новаторства.

  Скачати повний текст

Проаналізовано україномовну поетичну спадщину Ю. Федьковича щодо елементів поетики (на рівнях тропіки, стилістичних фігур, фоніки та версифікації), а також динаміку змін у творчій манері поетів. Базуючись на модифікованому варіанті періодизації поетичної творчості Ю. Федьковича, запропонованому І. Франком, визначено чотири етапи творчості Ю. федьковича, а саме: ранньої творчості (1859 - 1861 рр.), поетичної творчості 1862 - 1872 рр., поетичні твори періоду "диких дум" (1872 - 1876 рр.), останній період творчості (1876 - 1888 рр.). Ранні твори Ю. Федьковича на всіх проаналізованих рівнях свідчать про їх високу художню якість. За результатами аналізу поезій 1862 - 1872 рр. з'ясовано вплив Т. Шевченка (найбільш відчутний на лексичному рівні та на рівні віршування, а також наявний прогрес у художній творчості поета (використання великої кількості не апробованих наніше тропів, фігур, активне збагачення версифікаційного набору засобів, насамперед, щодо строфіки та римування). Вірші періоду "диких дум" демонструють відхід від Шевченкової поетичної традиції. Однак певні несприятливі життєві обставини письменника спричинили обмеження пошуків Ю. Федьковичем нових форм і суттєвого зменшення поетичного арсеналу митця. Розглянуто вірші останнього періоду творчості (1876 - 1888 рр.) і з'ясовано їх принципову відмінність від попередніх. Особливостями віршів цього періоду були повчальність і афоричність, натомість естетизм відійшов на другий план, внаслідок чого кількість застосованих поетичних засобів суттєво зменшилась. Завдяки результатам проведеного дослідження з'ясовано поетикальні особливості української поезії XIX ст.

  Скачати повний текст

Досліджено українську версифікацію перших десятиріч XIX ст. щодо метрики, ритміки, строфіки та римування. Уперше в українському літературознавстві на підставі комплексного аналізу українських поетичних творів 1800 - 1839 рр. у діахронічному (за десятиліттями) та синхронічному аспектах визначено провідні тенденції розвитку метричного та строфічного репертуару, здійснено порівняння українського вірша з польським і російським віршуванням зазначеного періоду.

  Скачати повний текст

У дисертації досліджено форми віршованих творів П.Карманського. Запропоновано періодизацію поетичної діяльності автора. Систематизовано вірші П.Карманського на основі його збірок, публікацій у тогочасних періодичних виданнях та рукописних фондів. Виявлено характерні риси метрики, ритміки, строфіки та римування, особливостей рими поета у віршованих творах в аспекті діахронії.Отримані результати увиразнюють наше уявлення про версифікацію П. Карманського та окреслюють картину українського віршування кін. ХІХ – І пол. ХХ ст.^UThe dissertation explores the forms of poetic works by P.Karmansky, the features of versification are comprehensively studied and analyzed. The poet's poetry works are systematized on the basis of his collections, publications in periodicals of that time and manuscripts. The main characteristics of metrics, rhythms, strophic structure and rhyming, features of the author's rhymes in verse works in the aspect of diachrony are revealed. In general, P.Karmansky's works are notable for the novelty of a poetic form. The statistical data add a lot to the understanding of P.Karmansky's versification and illustrate the picture of the national versification of the end of the 19th and first half of the 20th century.

У дисертації досліджено генезу, динаміку та типові ознаки Пекінської опери як парадигмального маркера епохи, що є відбитком національнокультурної традиції вокально-сценічного мистецтва Китаю ХХ-початку ХХІ ст. Пекінська опера як синтетичне явище, що поєднало у синергетичній єдності регіональні складові вокально-сценічної традиції, розглянуто з позицій соціально-ідеологічного чинника національної ментальності. Специфічність вокально-сценічного мистецтва Китаю пояснюється опосередкованою єдністю національних філософсько-естетичних підходів, що визначають місце та роль музики у конфуціанській традиції. Це власне й дозволяє стверджувати місце вокально-сценічного мистецтва в контексті балансу музичної лексики та діалектичного відношення технічних та емоційних складових музичного мистецтва Китаю. Висвітлено, що філософське розуміння мистецтва, зокрема музики, з позицій конфуціанства, сприяє розвитку цілісності китайської культури та її регіональної специфіки, що акумульовано у Пекінській опері. Вокально-сценічне мистецтво Китаю відображає типові ознаки, що випливають з ідей конфуціанства, яке є одним з ключових елементів китайської ментальності. У роботі розглянуто властивості китайського вокально-сценічного мистецтва де через традиційність виокремлюються найважливіші складові, які хоча й перегукуються з європейським мистецтвом мають змістовно інше наповнення та значення. Виявлено, що розвиток вокального мистецтва Китаю 3 має такі ознаки, як лінеарність мислення, залежність звуку від ресурсів звуковидобування та змістового навантаження, тяжіння до евфемізму. Акцентовано на бінарному просторі існування мелодичної лінії з позиції статичного та дієвого аспектів, тяжіння до фреймової репрезентації, де відображаються основні складові традиційної музичної партії з урахуванням потенційних змін, що залежать від виконавця. У вокально-сценічному мистецтві Китаю також визначено відсутність уніфікованої індивідуальності творця (композитора або виконавця), зосередження на музиці незалежно від її ресурсного забезпечення. Такі особливості трактовано як прояв національної ментальності щодо процесуальності та використання імпровізації у виконавській культурі. У роботі окреслено специфічні ознаки вокальної майстерності, де сценічне втілення є симбіозом таких понять, як почуття, звук, ритм і слово, що існують в інтегральній єдності змісту вокального твору. Голос розглядається як засіб звуковидобування (ресурсно-технічний) та вираження емоційно-розумової діяльності людей. Досліджено специфічні підходи до виконавської практики. Зокрема, були виділені технічні аспекти вокального виконавства, такі як уважне ставлення до пауз (звукових порожнин), римування та співання з урахуванням тембру регістра, виконавця та його ставлення до мови та специфіки мовлення. Ці елементи сприяють формуванню ритмічних каденцій національної вокальної музики, надають виконанню музичну експресію та художню привабливість. Особлива увага була приділена значенню сенсу у створенні якісного звучання та системи дихання, а також їх впливу на формування образу та передачу змісту твору, що виконуєься. У контексті соціального мультикультурного розвитку було встановлено, що традиційний китайський вокальний спів сформував власну унікальну теоретичну систему, засновану на характеристиках вокалізації, артикуляції, римування, видиху та всебічного розуміння тембру та якості звуку. 4 У дослідженні було детально розглянуто вплив соціокультурних чинників на виникнення, розвиток та формування китайської музичносценічної драми протягом тривалого історичного періоду. Було встановлено, що вокально-сценічне мистецтво Китаю має свої коріння у давніх ритуалах, танцях та народних оповіданнях, що згодом еволюціонували у вистави байсі. Ці вистави втілювали в собі характерні риси соціально-історичного контексту, ідеології та психології народу, стаючи виразником емоційного багатства людської природи та сприйняття світу. Детально було розглянуто та проаналізовано сицюйський театр, який включав у себе спів, речитатив, пантоміму, жести, акробатику та бойові мистецтва. Цей театр відігравав важливу роль у формуванні та розвитку Пекінської опери. Виокремлено основні регіональні форми музично-сценічної драми, які передували Пекінській опері. Розглянуто значення Сунсько-юаньської драми наньсі та Юаньської драми цзацзюй у процесі формування амплуа основних персонажів (мо, данина, цзин) і визначення сценічного простору та сценографії з їх характерними рисами лаконічності та умовності. Була проведена аналітична робота щодо виявлення специфіки чуаньці, з фокусом на структуризації вистави, актів, дій та включенні танцювально-пісенних сюїт дацюй та подібних музично-поетичних форм ци, що нагадують ліричний романс.^UThe thesis examines the genesis, dynamics, and typical features of Beijing Operaas a paradigmatic marker of its era, representing the enduring cultural tradition of vocal and stage art in China from the 20th to the early 21st centuries. Beijing Operais recognized as a synthetic phenomenon that synergistically combines regional components of vocal and stage traditions, viewed through the lens of the socio-ideological factor of the national mentality. The specificity of the vocal and stage art of China is explained by the mediated unity of national philosophical and aesthetic approaches, which determine the place and role of music in the Confucian tradition, which allows us to assert the place of the vocal and stage art in the context of the balance of musical vocabulary and the dialectical relationship of the technical and emotional components of the musical art of China. It is highlighted that the philosophical understanding of art, in particular 11 music, from the standpoint of Confucianism contributes to the development of the integrity of Chinese culture and its regional specificity, which is accumulated in the Peking Opera. The vocal and stage art of China reflects the typical features arising from the ideas of Confucianism, which is one of the key elements of the Chinese mentality. The specific characteristics of vocal and stage art in China can be attributed to the harmonious integration of national philosophical and aesthetic principles. These principles establish the significance and role of music within the Confucian tradition, shaping the position of vocal and stage art by maintaining a balance between musical vocabulary and the dialectical relationship between technical and emotional elements of Chinese musical art. It is emphasized that the philosophical understanding of art, particularly music, from a Confucian perspective, contributes to the development of Chinese cultural integrity and its regional distinctiveness, which is embodied in Peking Opera. The vocal and stage art of China exemplifies distinctive features influenced by Confucian ideals, which serve as key elements of the Chinese mentality. The study explores the characteristics of Chinese vocal and stage art, highlighting its traditional elements that, while influenced by European art, possess distinct content and meaning. It was discovered that the development of vocal art in China exhibits specific traits such as linear thinking, reliance on sound production resources and content, and a tendency towards euphemism. The binary nature of melodic lines is emphasized, with static and active aspects shaping their existence, and a preference for frame representation that captures the essential components of a traditional musical piece while allowing for potential variations based on the performer. The absence of a unified individuality of creators (composers or performers) and the emphasis on music regardless of its resource provision are also evident in Chinese vocal and stage art, reflecting the national mentality inherent in this form of artistic expression. 12 These characteristics are interpreted as reflections of the national mentality, particularly in relation to procedural aspects and the use of improvisation in performance culture. The study outlines distinct indicators of vocal prowess, where the stage embodiment becomes a harmonious blend of elements such as emotion, sound, rhythm, and language, all existing within the cohesive unity of a vocal composition. The voice is viewed as both a medium for sound production (with technical resources) and a vehicle for expressing the emotional and intellectual activities of individuals. Specific approaches to performance practice have been examined, particularly focusing on the technical aspects of vocal execution. Attention was given to elements such as the mindful handling of pauses (sound cavities), rhyming, and singing while considering the timbre of the vocal range, the performer's personal qualities, and their relationship to language and the nuances of speech. These elements contribute to the creation of rhythmic cadences specific to national vocal music, imbuing performances with musical expressiveness and artistic appeal. Emphasis was placed on the significance of conveying meaning through the production of high-quality sound and the utilization of proper breathing techniques, as these aspects influence the formation of the performance's imagery and the effective transmission of its content. Within the context of social and multicultural development, it was observed that traditional Chinese vocal singing has developed its own unique theoretical system, drawing upon the characteristics of vocalization, articulation, rhyming, exhalation, and a comprehensive understanding of timbre and sound quality. The research thoroughly explored the impact of socio-cultural factors on the origin, development, and evolution of Chinese musical and stage drama across a significant historica