Досліджено весняну обрядовість Західного Поділля як одного з етнографічних регіонів України, в якому збереглася календарна ритуалістика до нашого часу. Визначено етнографічні кордони західноподільського регіону, виявлено основні ідеї святкування весняних свят у контексті річної обрядовості. Розглянуто етимологію терміну "гаївка" та його синонімічних відмін. Зроблено детальний аналіз основних композиційних елементів гаївкового обряду, а також висвітлено питання щодо участі у ньому західноподільської молоді. Вивчено тематику гаївок, історію становлення та розвитку їх ритмічних і народномузичних форм, силабомелодичних моделей, ладозвукорядних парадигм. Здійснено типологізацію рухових малюнків у гаївках дослідженого регіону.

  Скачати повний текст

Вперше досліджено процеси трансформації етнокультури українців приміської зони Києва. На підставі вивчення архівних джерел, зокрема, фондів Центрального державного архіву вищих органів влади й управління України, а також матеріалів Державного архіву Київської області та наукової літератури проаналізовано практичні заходи радянської влади щодо поширення радянських свят та обрядів серед населення України шляхом використання спеціально розроблених сценаріїв, основна мета яких - витіснення кращих народних традицій, уніфікація культури етносу. Показано вплив міста на зміну форм дозвілля та побуту селян передмістя, розглянуто позитивні здобутки та негативні наслідки даного процесу. Вперше досліджено активні зміни у культурі передмістя Києва. Висвітлено питання міграцій, що мали місце у даному регіоні в 1960-х рр. Розглянуто процес поширення у приміській зоні форм міського дозвілля, святкування, виявлено прагнення населення до участі у видовищних заходах, наслідування у способі вираження думки на міському жаргоні та більшого використання суржику. Досліджено вплив політики впровадження нової радянської обрядовості на традиційну культуру українців. Висвітлено питання мовної поведінки селян, які, вживаючи російську мову, прагнуть ідентифікувати себе з міськими жителями. Досліджено вплив суспільно-політичних процесів, які відбуваються після проголошення незалежності України, на відродження традиційної основи обрядовості та появу нових форм в етнокультурі українців передмістя під дією посиленої глобалізації. Проаналізовано сучасну календарну обрядовість молоді приміських сіл, виявлено тенденцію до відродження та стійкості традицій, пов'язаних з головними подіями в житті людини. З'ясовано, що сільські мешканці надають великого значення таким святам, як Новий Рік, Різдво, Великдень, Трійця, Маковея, Спас. Акцентовано увагу на необхідності формування державної програми щодо збереження народних традицій, морально-етичних норм поведінки в суспільстві, зацікавлення шкільної молоді у здоровому способі життя, глибшого пізнання національної української культури.

  Скачати повний текст

Здійснено комплексне, теоретичне й експедиційне дослідження, а також перевірку даних "Скіфського логосу" (IV, 52;81) Геродота з його "Історій" з метою локалізації річки Екзампей та виявлення географічного розташування і призначення Екзампаю - головного культурного центру Великої Скіфії. З'ясовано, що цим географічним місцем була вершина вододілу річок Чорний Ташлик і Мертвовод, позначена курганом з географічною міткою (висота 269 м) біля с.Вільні Луки Новоукраїнського р-ну Кіровоградської області - найвищої точки у правобережних степах. Власне р. Екзампеєм є р. Мертвовод з її верхньою притокою р. Кам'яно-Костуватою. Зазначено, що гіркота їх води наростає за течією внаслідок мінералізації. Наведено докази реальності факту виготовлення та встановлення царем Аріантом в Екзампаї постійної сакральної пам'ятки - великого Священого казана, а також розрахунки його розмірів та кількості населення Великої Скіфії. Обгрунтовано версію про щорічне спорудження саме у святилищі Екзампаї храму та жертовника Богу війни Арею, відтворено його реальний вигляд і розміри з використанням матеріалів: українських, давньоіранських і частково римської етнографії. За нартівським епосом відновлено фрагменти ритуалу святкування скіфами Новрузу - весняного Нового року. Відзначено близькість географічних центрів Великої Скіфії та сучасної України, що свідчить про територіальну сталість геополітичного праобразу країни, незважаючи на великий хронологічний розрив.

  Скачати повний текст

Місце духовенства та вірних Львівської архідієцезії та підлеглих львівським архієпископам-митрополитам дієцезій з катедрами у Луцьку, Холмі, Перемишлі, Баї, Кам'янці та Києві у стосунку до східних християн полягало в принципі у захисті та поширенні латинських доктрин віри та обряду в умовах зустрічі культур на руських землях. В цьому ключі латинські прелати організовували ювілейні святкування, антигуситські та антиосманські хрестові походи, здійснювали дипломатичну, інквізиційну та фіскальну служби, проповідували правди віри східним християнам, вочевидь, здійснюючи спроби конверсій, та дбали про костели. Вони мали державну підтримку у Короні Польській та Великому князівстві Литовському у цьому. Загалом, в історії міжконфесійних відносин у Львівській архідієцезії присутні приклади конверсій, толеранції, протистоянь, втрати та збереження церковного майна, міжконфесійного об'єднання шляхти для захисту власних прав, залучення християн до антиосманських хрестових походів для порятунку Константинополя. Імплементація ж церковних уній на найвищому ієрархічному рівні відкривала перспективу встановлення aurea mediocritas – “золотої середини”, – між прозелітизмом, якого дотримувались латинське духовенство архідієцезії, та толеранцією. Важливим досягненням у цьому напрямку став королівський дозвіл Владислава ІІІ на функціонування східних парафій у володіннях Ягеллонів поряд з церковними структурами Латинської Церкви в рамках міжконфесійного порозуміння у Флоренції. При цьому, у стосунку до східних християн, відбувався відхід від назви “схизматики” та звернення до м'якшого означення – християни східного, грецького обряду. Більше того, з огляду на зростання загроз зі сторони осман та Москви, Апостольський Престол здійснив спроби збереження значення катедр східного обряду у Галичі та Києві.^UIn essence, place of the clergy and faithful of the Lviv Latin Archdiocese and subordinated to the Archbishops-Metropolitans of Lviv dioceses with cathedras in Lutsk, Kholm, Przemyśl, Baia, Kamianets and Kyiv in relation to Eastern Christians was to protect and spread the Latin doctrines of faith and culture. In this way, the Latin prelates organized jubilee celebrations, anti-Hussite and anti-Ottoman crusades, conducted diplomatic, inquisitorial and fiscal services, preached the truths of the faith to Eastern Christians, apparently, by attempting conversions, and cared for temples. They had governmental support in the Crown of Poland and the Grand Duchy of Lithuania in this. In general, the history of interfaith relations in the Lviv Latin Archdiocese includes examples of conversions, tolerance, confrontation, loss and preservation of church property, interfaith alliance of the nobility to protect their rights, involvement of Christians in anti-Ottoman crusades to rescue Constantinople. The implementation of the Church Unions at the highest hierarchical level opened the prospect of establishing aurea mediocritas – “golden mean” – between proselytism, which was followed by Latin clergy of the Archdiocese, and tolerance. An important achievement in this direction was the royal permission of King Władysław III for functioning of parishes of the Eastern rite in the possession of the Jagiellonians, alongside with the ecclesiastical structures of the Latin Church according to the interfaith understanding in Florence. At the same time, in relation to Eastern Christians, there was a departure from the name “schismatics” and a reference to a softer definition – Christians of the Eastern, Greek rite. Moreover, given the growing threats from the Ottomans and Moscow, the Holy See tried to preserve the importance of cathedras of the Eastern Rite in Halych and Kyiv.