Встановлено, що правовий статус працівник прокуратури є наслідком виникнення трудових, а не адміністративних правовідносин. Зазначено, що констатація факту виникнення трудових відносин не заперечує можливості появи адміністративних. Проаналізовано, що правовідносини, учасником яких є прокурорсько-слідчий працівник, за своїм характером є дуальними. Досліджено, що аргументами на користь віднесення працівників прокуратури до суб'єктів трудового права є свобода волевиявлення щодо реалізації здатності до праці із забезпечення рівного доступу до державної служби, найманий характер праці, можливість припинення трудових правовідносин за власним бажанням, можливість притягнення до дисциплінарної відповідальності.

  Скачати повний текст

Розглянуто теоретичні та практичні проблеми реалізації кримінально-процесуального інституту слідчого судді. Досліджено його правову природу як гарантії судового захисту конституційних прав і свобод людини. Проаналізовано процесуальний статус слідчого судді, його місце та роль у системі кримінально-процесуальної діяльності, особливості характеру здійснюваної ним функції на стадії досудового розслідування у кримінальній справі, яку визначено як забезпечення законності й обгрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудовому провадженні. Проаналізовано процесуальні права й обов'язки слідчого судді під час застосування заходів процесуального примусу, розгляду скарг на дії (бездіяльність), рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого та прокурора, проведення слідчих дій, які обмежують конституційні права людини та громадянина й інші повноваження. Розглянуто специфіку предмету кримінально-процесуального пізнання слідчого судді, його межі та гносеологічні та правові вимоги, які повинні пред'являтися до його рішень. На підставі проведеного порівняльного аналізу кримінально-процесуального законодавства зарубіжних країн і певних положень проектів КПК України зроблено висновок про доцільність запровадження інституту слідчого судді та запропоновано його теоретичну модель.

  Скачати повний текст

Розкрито сутність, зміст і значення кримінально-процесуального доказування в досудовому слідстві, його предмет, межі, коло суб'єктів, а також мету доказування в досудових стадіях. Обгрунтовано провідну роль слідчого в установленні обставин предмета та визначенні межі доказування в досудових стадіях. Наведено характеристику діяльності слідчого як суб'єкта доказування у зв'язку з розв'язанням питання про порушення кримінальної справи, встановленням та дослідженням обставин, що складають зміст предмета доказування в досудових стадіях, формулюванням обвинувачення та прийняттям інших рішень у кримінальній справі. На підставі результатів дослідження, вивчення матеріалів практики проаналізовано сучасне становище слідчого та чинники, що детермінують слідчу діяльність, негативно впливають на процес доказування, а також визначено заходи щодо подолання протидії доказуванню в досудовому слідстві. Сформульовано пропозиції стосовно змін і доповнень чинного законодавства з метою підвищення ролі органів досудового слідства в розв'язанні завдань кримінального судочинства, зміцнення становища слідчого, зокрема, створення єдиного Державного департаменту досудового слідства та прийняття Закону України "Про органи досудового слідства".

  Скачати повний текст

Об'єктом дослідження є правовідносини, що виникають у зв'язку із забезпеченням прав, свобод та законних інтересів особи при проведенні обшуку. Метою дослідження є з'ясування специфіки процесуального порядку забезпечення прав, свобод та законних інтересів особи при проведенні обшуку, виявлення пов'язаних із цим проблем і розроблення науково обґрунтованих пропозицій, спрямованих на вдосконалення кримінального процесуального законодавства у цій сфері правовідносин та практики його застосування. Методи дослідження: загальнонаукові та спеціально-юридичні, зокрема, системний, логіко-семантичний, логічний, історико-правовий, порівняльно-правовий, статистичний методи, метод моделювання, інформаційний підхід тощо. Теоретичні і практичні результати, новизна: на підставі комплексного аналізу положень КПК України та практики їх застосування виділено спеціальну мету проведення обшуку, якою відповідно до ч. 3 ст. 233 КПК України є врятування життя людей чи майна або безпосереднє переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні злочину; аргументовано доцільність виключити ст. 233 КПК України із глави 20, а передбачені в ній вимоги закріпити у ст. 13 КПК України з відповідними змінами; запропоновано положення ч. 1 ст. 12 КПК України викласти в наступній редакції: «Під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у праві на вільне пересування під час проведення процесуальних дій інакше, як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом»; аналіз процесуального порядку проведення обшуку житла чи іншого володіння здійснено з урахуванням трьох взаємопов'язаних етапів: 1) підготовчий; 2) розгляд слідчим суддею клопотання про проведення обшуку; 3) виконання ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи; теоретико-прикладна модель прокурорського нагляду за додержанням прав, свобод та законних інтересів особи при проведенні обшуку охарактеризована з урахуванням трьох етапів: 1) досудовий; 2) судовий; 3) виконання ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння; доведено, що, реалізуючи повноваження щодо здійснення судового контролю при наданні дозволу на обшук житла чи іншого володіння особи, слідчий суддя має враховувати такі структурні елементи: 1) об'єкт обшуку; 2) предмет обшуку; 3) суб'єкт, який уповноважений на проведення обшуку; 4) суб'єкт, права, свободи та законні інтереси якого можуть бути обмежені внаслідок проведення обшуку; 5) логічний зв'язок між об'єктом, предметом і суб'єктом, права, свободи та законні інтереси якого можуть бути обмежені внаслідок проведення обшуку. Ступінь упровадження: розроблені та обґрунтовані висновки і пропозиції можуть бути використані у науково-дослідній сфері як підґрунтя для подальших теоретико-правових досліджень проведення обшуку; правотворчій діяльності для вдосконалення вітчизняного законодавства під час підготовки й уточнення низки законодавчих та підзаконних актів з питань розслідування кримінальних правопорушень; правозастосовчій діяльності з метою підвищення ефективності розслідування кримінальних правопорушень. Сфера використання: у навчальному процесі під час підготовки підручників та навчальних посібників з дисциплін «Кримінальний процес», «Досудове розслідування», «Доказування у кримінальному провадженні», «Криміналістика», «Методика розслідування злочинів», «Особливості тактики проведення окремих слідчих дій».^UThe object of the study is the legal relationship that arises in connection with the protection of the rights, freedoms and legitimate interests of the person during the search. The purpose of the study is to clarify the specifics of the procedural order of ensuring the rights, freedoms and legitimate interests of a person during a search, identify related problems and develop scientifically sound proposals aimed at improving criminal procedural law in this area and its practice. Research methods: general scientific and special-legal, in particular, systemic, logical-semantic, logical, historical-legal, comparative-legal, statistical methods, modeling method, information approach, etc. Theoretical and practical results, novelty: on the basis of a comprehensive analysis of the provisions of the CPC of Ukraine and the practice of their application identified a special purpose of the search, which in accordance with Part 3 of Art. 233 of the CPC of Ukraine is the saving of human life or property or direct prosecution of persons suspected of committing a crime; argued the expediency of excluding Art. 233 of the CPC of Ukraine from Chapter 20, and the requirements provided therein to enshrine in Art. 13 of the CPC of Ukraine with corresponding changes; proposed provisions of Part 1 of Art. 12 of the CPC of Ukraine to read as follows: "During criminal proceedings, no one may be detained, detained or restricted in the right to free movement during proceedings other than on the grounds and in the manner prescribed by this Code"; the analysis of the procedural procedure for conducting a search of a dwelling or other property was carried out taking into account three interrelated stages: 1) preparatory; 2) consideration by the investigating judge of a request for a search; 3) execution of the decision of the investigating judge on the permission to search the dwelling or other property of the person; theoretical and applied model of prosecutorial supervision over the observance of the rights, freedoms and legitimate interests of a person during a search is characterized taking into account three stages: 1) pre-trial; 2) judicial; 3) execution of the decision of the investigating judge on permission to search a dwelling or other property; it is proved that, when exercising the authority to exercise judicial control when granting a permit to search a home or other property of a person, the investigating judge must take into account the following structural elements: 1) the object of search; 2) the subject of the search; 3) the entity authorized to conduct the search; 4) the subject, whose rights, freedoms and legitimate interests may be restricted as a result of the search; 5) a logical connection between the object, subject and subject, whose rights, freedoms and legitimate interests may be limited as a result of the search. Degree of implementation: developed and substantiated conclusions and proposals can be used in the research field as a basis for further theoretical and legal research of the search; law-making activity for improvement of the domestic legislation during preparation and specification of a number of legislative and by-laws on questions of investigation of criminal offenses; law enforcement activities in order to increase the effectiveness of the investigation of criminal offenses. Scope: in the educational process during the preparation of textbooks and manuals in the disciplines "Criminal Procedure", "Pre-trial investigation", "Evidence in criminal proceedings", "Criminalistics", "Methods of crime investigation", "Features of tactics of individual investigative actions" .

Дисертація є першим комплексним дослідженням засобів отримання відомостей від особи у досудовому кримінальному провадженні. У роботі розкрито загальні положення щодо засобів отримання відомостей від особи у досудовому кримінальному провадженні. Доведено, що у кримінальному провадженні від особи можуть бути отримані: персональні відомості учасників; відомості про перебіг кримінального провадження або про перебіг певної процесуальної дії; відомості про вчинене кримінальне правопорушення. До відомостей, отриманих від особи, слід відносити відомості вербального (мовного) характеру (показання, пояснення) та невербального (речового) характеру (відомості щодо тіла, зовнішності людини та речові докази). Відомості від особи можуть міститися не лише у показаннях, а й в усіх процесуальних джерелах, визначених законодавством. Ідентифікація відомостей як однієї з визначених законом таємниць може надавати особі певного імунітету проти отримання від неї даних відомостей. Констатовано, що універсальним правилом процесуального режиму отримання відомостей від особи є дотримання права людини на свободу від самовикриття, права не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї, інших прав людини, незалежно від того, який саме застосовується засіб отримання та якого саме характеру відомості від особи отримуються.Визначено, що засобами отримання відомостей від особи у досудовому кримінальному провадженні є способи діяльності суб'єктів кримінального провадження, які не суперечать кримінальному процесуальному законодавству та спрямовані на здобуття процесуально значимої інформації від особи (її свідомості або фізичного тіла) з метою її використання у кримінальній процесуальній діяльності.Розкрито функціональне призначення засобів отримання відомостей від особи у досудовому кримінальному провадженні. Зазначено, що наведені засоби виконують такі функції, як змістовне забезпечення підготовки досудового обвинувачення та фіксація доказової інформації.Застосовуючи засоби отримання відомостей від особи у досудовому кримінальному провадженні, суб'єкти провадження накопичують відомості, які створюють переконання та доведеність для прийняття певних кримінальних процесуальних рішень, зокрема для складання обвинувального акта та спрямування провадження до суду.Зроблено висновок, що використання технічних засобів для фіксації під час застосування засобів отримання відомостей від особи у досудовому кримінальному провадженні має додаткове гарантійне значення разом із складанням письмових документів слідчим, прокурором, зокрема протоколу, пояснення.Здійснено класифікацію засобів отримання відомостей від особи у досудовому кримінальному провадженні. Обґрунтовано, що система засобів отримання відомостей від особи на досудовому кримінальному провадженні є відкритою системою, яка містить засоби у вигляді слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, процесуальних дій, заходів забезпечення кримінального провадження та інших дій, заходів тощо, які не суперечать кримінальному процесуальному закону.Усю сукупність таких засобів можна поділити на: 1) засоби одержання відомостей від особи, у перебігу здійснення яких законом не дозволено застосовувати примус; 2) засоби отримання відомостей від особи, у ході проведення яких законом дозволено використання примусу.У роботі акцентовано увагу на тому, що повноваження суб'єктів сторони обвинувачення на стадії досудового розслідування допитувати усіх свідків (обвинувачення та захисту), попереджаючи останніх про кримінальну відповідальність, суперечить загальній засаді змагальності сторін кримінального провадження. Здійснене дослідження уможливило висновок, що допит на стадії досудового розслідування є неефективним засобом отримання відомостей від особи. Слідчий, прокурор у досудовому провадженні виконує значний обсяг процесуальної діяльності щодо проведення допиту осіб, але результати зазначеної слідчої (розшукової) дії не мають доказового значення під час вирішення справи в суді. Це обумовлює повторне проведення допиту осіб у судовому засіданні як під час досудового розслідування, так і у ході судового провадження. Доведено, що зміст правової регламентації проведення допиту слідчим, прокурором на стадії досудового розслідування має бути змінений у частині виключення положення щодо попередження осіб про кримінальну відповідальність та спрощення процедури здійснення та фіксування допиту.^UThe dissertation deals with the complex research of the means of obtaining knowledge from a person in criminal pre-trial procedure. General provisions on the means of obtaining knowledge from a person in criminal pre-trial proceedings are disclosed. It is proved that in criminal proceeding it is possible to receive from a person: personal data of the participants; knowledge about the course of criminal proceedings or the course of the certain procedural action; information about the committed criminal offense.Knowledge, received from a person, should include information of a verbal (linguistic) nature (testimony, explanation) and non-verbal (material) nature (information about the body, appearance of the person and physical evidence). Knowledge obtained from a person ca be contained not only in testimony, but in all procedural sources specified by legislation. Identification of knowledge as one of the secrets, prescribed by law, may give a person some immunity against receiving such information from him/her.It is stated that the universal rule of the procedural regime for obtaining knowledge from a person is observing the human right to freedom from self-disclosure, the right not to testify against close relatives and family members, other human rights, no matter what kind of mean of obtaining is used, and regardless of which nature has knowledge obtained from a person.It is determined that the means of obtaining knowledge from a person in criminal pre-trial procedure are the ways of activity of the subjects of criminal proceedings, which do not contradict criminal procedural legislation and are aimed to obtain procedurally significant information from a person (his/her consciousness or physical body) for the purpose of its use in criminal procedural activities.The functional purpose of the means of obtaining knowledge from a person in criminal pre-trial proceedings is disclosed. It is stated that mentioned means have such functions as meaningful provision of preparing of pre-trial prosecution and recording of evidentiary information.By using means of obtaining knowledge from a person in pre-trial criminal procedure, the subjects of the proceedings accumulate information that creates conviction and proof to make certain criminal procedural decisions, in particular for the purpose of making an indictment and referring the proceeding to the court.It is concluded that the use of technical means for fixing the process of use of the means of obtaining knowledge from a person in pre-trial criminal proceedings has an additional guarantee value, along with the preparation of written documents by the investigator, the prosecutor such as: protocol, explanation.The system was clarified and the means of obtaining knowledge from a person in criminal pre-trial proceedings were classified. It is substantiated that the system of means of obtaining information from a person in pre-trial criminal proceedings is an open system, which includes means in the form of investigative (detective) actions, covert investigative (detective) actions, procedural actions, measures to ensure criminal proceedings and other actions, measures, etc., which do not contradict criminal procedural law.The comprehensive range of such means can be divided into: 1) means of obtaining knowledge from a person, during which law does not allow to apply coercion; 2) means of obtaining knowledge from a person, during which law allows to use coercion.It is emphasized in the thesis that the authority of the parties of prosecution to interrogate all witnesses (both prosecution and defense) at the stage of pre-trial investigation, while warning the latter of criminal liability is contrary to the general principle of the competitiveness of the parties of criminal proceedings.The conducted research gave the possibility to conclude that interrogation at the pre-trial stage is an ineffective mean of obtaining knowledge from a person. The investigator, the prosecutor in the pre-trial proceedings, perform a considerable amount of procedural activity regarding the interrogation of people, but the results of the mentioned investigative (detective) action are not of probative value in the decision of the case in court. This necessitates the re-interrogation of people in court both during the pre-trial investigation and during the court proceedings. It was emphasized that the content of the legal regulation of the interrogation by the investigator and the prosecutor at the stage of pre-trial investigation should be changed by excluding the provision on warning of people of criminal liability and simplification of the procedure of conducting and recording the interrogation.

Дисертація є першим комплексним дослідженням питань, пов'язаних із перевіркою доказів у кримінальному процесі України. Дисертація являє собою доктринальний підхід до розуміння перевірки доказів як неодмінного компонента процесуального доказування і розкриття процесуальних можливостей суду, інших суб'єктів доказування із перевірки доказів крізь призму КПК та практики його застосування.У дисертації розкрито зміст і розмежовано поняття перевірки та дослідження доказів, визначено їх значення у відповідних нормах КПК, обґрунтовано, що предметом перевірки доказів є їх належність, допустимість та достовірність, визначено способи перевірки доказів та виокремлено особливості перевірки показань, документів, речових доказів, висновку експерта, доведено, що з'ясування репутації свідка (ч. 2 ст. 96 КПК) суперечить правовій природі перевірки достовірності доказів. Запропоновано удосконалення чинного КПК шляхом доповнення, виключення та внесення змін до окремих його статей, що стосуються перевірки доказів.Сформульовано наукові погляди щодо поняття перевірки доказів як діяльності із з'ясування змісту доказів, зіставлення доказів між собою, збирання нових доказів з метою з'ясування належності, допустимості та достовірності вже наявних доказів. Обґрунтовано, що розмежування між перевіркою та оцінкою доказів варто проводити за чотирма критеріями, а саме: по-перше, що перевірка – це поєднання практичних дій та логічної розумової діяльності, в той час як оцінка – це суто логічна розумова діяльність; по-друге, що оцінка доказів відбувається безпосередньо перед прийняттям владного процесуального рішення, тоді як перевірка передує оцінці; по-третє, що предметом оцінки, на відміну від перевірки, виступають не лише належність, допустимість та достовірність, а й достатність доказів; по-четверте, що перевірку доказів здійснює значно ширше коло суб'єктів, в той час як юридично значиму оцінку доказів здійснюють лише слідчий, прокурор, слідчий суддя та суд.Обґрунтовано, що перевірку доказів мають право здійснювати такі суб'єкти: слідчий, прокурор, підозрюваний, обвинувачений (підсудний), особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, особа, щодо якої вирішується питання про звільнення від кримінальної відповідальності, їхні захисники та законні представники, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), а також слідчий суддя та суд.Основою дисертації стали нормативно-правові акти, доктринальні праці українських та зарубіжних вчених у галузі кримінального процесу та теорії доказів, вісімдесят дев'ять судових рішень судів усіх інстанцій, а також десять рішень Європейського суду з прав людини, результати опитування сто дванадцяти практичних та науково-педагогічних працівників.Практичне значення дисертації полягає в можливості використання отриманих результатів: як правове обґрунтування внесення змін до КПК; як підґрунтя для подальших досліджень в галузі теорії доказів; як рекомендації суддям, прокурорам, адвокатам, слідчим; як матеріал при розробці відповідного навчально-методичного забезпечення (текстів лекцій, підручників, навчальних посібників) для викладання таких навчальних дисциплін як “Кримінальний процес”, “Теорія доказів”, “Актуальні проблеми кримінального процесу”, “Прокуратура України”, “Адвокатура України” та інші.^UThe thesis is the first comprehensive study of issues related to checking the evidence in the criminal process of Ukraine. The dissertation is the scientific approach to understanding of checking the evidence as integral component of proving and to disclosure of court`s and other subjects` of proving procedural capacity of checking the evidence due to the Criminal Procedure Code of Ukraine and case law.In this thesis the content of checking the evidence is revealed and the concepts of checking and examination the evidence are delineated, their meaning is determined in the relevant provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine. It is substantiated that the subject of checking the evidence is their relevancy, admissibility and credibility, the ways of checking the evidence are determined, the peculiarities of checking testimonies, documents, physical evidence, and expert's opinion are distinguished. It is proved that examanation of the witness reputation (Part 2 of Art. 96 of the Criminal Procedure Code of Ukraine) is contrary to the legal nature of checking the credibility of testimony. It is proposed to improve the current Criminal Procedure Code of Ukraine by supplementing, excluding and amending individual articles relating to checking the evidence.Scientific views have been formulated on the notion of checking the evidence as an activity to clarify the content of evidence, to compare evidence, to collect new evidence in order to ascertain the relevance, admissibility and credibility of evidence already available. It is substantiated that the distinction between checking and evaluation the evidence should be made by four criteria, namely: firstly, that checking is a combination of practical actions and logical thinking, while evaluation is a purely logical activity; secondly, that the evaluation the evidence takes place immediately before making any legally significant decision, whereas checking the evidence is preceded by an evaluation; third, that the object of evaluation, as opposed to checking, is not only relevancy, admissibility and credibility, but also the sufficiency of the group of evidence; fourth, that a much wider range of subjects carry out checking the evidence, whereas only the investigator, the prosecutor, the investigating judge and the court carry out the legally significant evaluation the evidence.It is substantiated that the following subjects are entitled to check the evidence: investigator, prosecutor, suspect, accused (defendant), the person subject to the application of coercive measures of medical or educational character, their defenders and legal representatives, the victim, his/her representative and legal representative, the civil plaintiff, his/her representative and legal representative, the civil defendant and his/her representative, the representative of the legal entity in the proceedings, the person in question for extradition to a foreign country as well as investigating judge and the court.The thesis is based on legal acts, doctrinal works of Ukrainian and foreign scientists in the field of criminal proceedings and the theory of evidence, ninety nine court decisions of courts of all instances as well as ten decisions of the European Court of Human Rights, and the results of a survey of one hundred and twelve practitioners, scientists, and teaching staff.The practical significance of the thesis lies in the possibility of using the obtained results: as a legal justification for amending the Criminal Procedure Code of Ukraine; as a basis for further research in the field of the theory of evidence; as recommendations to judges, prosecutors, attorneys-at-law, investigators; as a material in the development of appropriate educational and methodological support (texts of lectures, textbooks) for teaching such disciplines as “Criminal Process”, “The Theory of Evidence”, “Actual Problems of Criminal Process”, “Prosecution in Ukraine”, “Advocacy in Ukraine” and others.

Розроблено наукові основи комплексної криміналістичної методики розслідування правопорушень, вчинених у бюджетній сфері охорони здоров'я, в умовах нового кримінального процесуального законодавства, визначено її місце в системі видових (внутрішньовидових) і позавидових методик, а також структуру криміналістичної характеристики, до якої включено такі елементи: спосіб підготовки, вчинення та приховування злочинів (включаючи знаряддя і засоби); обстановку вчинення та слідову картину; відомості про осіб, які вчинили злочини; предмет злочинного посягання.Визначено організаційно-тактичні засади проведення окремих слідчих (розшукових) дій при розслідуванні правопорушень, вчинених у бюджетній сфері охорони здоров'я: огляд місця події (місця укриття, стеження за об'єктом до вчинення; втечі (відходу) злочинців з місця події; де злочинці покинули знаряддя злочину); допит очевидців, потерпілого, свідків, підозрюваного; обшук; пред'явлення для впізнання, слідчий експеримент. Окреслено порядок проведення, фіксації та використання результатів таких негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальних провадженнях досліджуваної категорії як: зняття інформації з телекомунікаційних мереж та встановлення місцезнаходження радіоелектронного засобу; візуальне спостереження за особою, річчю або місцем; аудіо-, відеоконтроль особи, місця; зняття інформації з електронних інформаційних систем; контроль за вчиненням злочину; обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи.^UThe scientific bases of complex forensic methods of investigation of offenses committed in the budget sphere of health care in the new criminal procedural legislation are developed, its place in the system of species (intraspecific) and non-species methods is determined, the structure of forensic characteristics, which includes the following elements: the method of preparation, commission and concealment of crimes (including tools and means); the situation of the commission and the trace picture; information about the perpetrators and the person (persons); subject of criminal encroachment are developed too.The organizational and tactical principles of conducting certain investigative (search) actions in the investigation of offenses committed in the budgetary sphere of health care are determined: inspection of the scene (place of shelter, surveillance of the object before the commission; escape (departure) of criminals from the scene; where the criminals left the tools of the crime); interrogation of eyewitnesses, victim, witnesses, suspect; search; presentation for identification, investigative experiment.The order of carrying out, fixing and using the results of such covert investigative (search) actions in criminal proceedings of the studied category are determined, that are: removal of information from telecommunication networks and establishment of the location of the electronic means; visual observation of a person, thing or place; audio, video control of the person, place; removal of information from electronic information systems; control over the commission of a crime; inspection of publicly inaccessible places, housing or other property of a person.

У роботі досліджено проблемні теоретичні і практичні аспекти використання інформації з електронних носіїв у кримінальному процесуальному доказуванні. Автором проведено огляд наявних у науковій літературі доробок описаної проблематики і виокремлено найбільш перспективні напрями наукових пошуків. Проведено дослідження найбільш цінного з компаративістської точки зору зарубіжного досвіду використання інформації з електронних носіїв як доказів у кримінальному процесі, виокремлено найбільш раціональні практики та висловлено пропозиції, спрямовані на вдосконалення нормативного та правозастосовного компонентів.У дисертації проаналізовано запропоновані наукою і практикою терміни для позначення предмету дослідження, критично осмислено їхню обґрунтованість та запропоновано вживання найбільш раціонального з технічної і філософської точок зору терміну. Доведено, що категорії «дані», «інформація», «відомості», «знання» не є тотожними та синонімічними, як і прикметникові варіанти «цифровий», «електронний», «комп'ютерний», «машинний». Запропоновано такий терміновжиток: а) цифрові дані – для позначення дискретних сигналів різної природи (магнітних, оптичних, електронних); б) машинні носії, накопичувачі цифрових даних, носії для збереження цифрових даних – для позначення технічних засобів, призначених для передачі цифрових сигналів у часі і просторі; в) цифрова інформація – для позначення збережуваної (статичної) і представленої (динамічної) у формі файлу (на фізичному і логічному рівнях) цілісної сукупності даних, які мають смисл у вигляді, придатному для сприйняття людиною; г) носій цифрової інформації – для позначення файлу.Значна увага у роботі приділена характерним рисам цифрової інформації, які доцільно класифікувати у такий спосіб: 1) ознаки, які випливають із сутності цифрової інформації, що пов'язані: а) із самою інформацією; б) з її носієм; 2) ознаки цифрової інформації, які проявляються у доказуванні (ознаки цифрового доказу). З огляду на виокремлені ознаки автором запропоновано вважати цифровим доказом: а) цифрову інформацію, почерпнуту шляхом відтворення з використанням технічних засобів змісту файлу, збережуваного на носії цифрових даних (теоретичне визначення); б) цифрову інформацію, отриману у передбаченому КПК порядку, на підставі якої дізнавач, слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (нормативне визначення). Джерелом цифрового доказу варто вважати носій цифрової інформації – файл.Автором наголошено на тому, що у науці і практиці відсутнє єдине розуміння місця цифрових доказів в системі процесуальних джерел: висловлюються аргументи як на користь віднесення до традиційних (речові докази, документи), так і на користь виділення окремої групи процесуальних джерел (цифрових чи електронних доказів). З огляду на правову природу цифрового доказу та найбільш ефективний спосіб його використання у доказовій діяльності аргументовано виділення носіїв цифрової інформації в окреме процесуальне джерело доказів.У контексті визначення категорій «оригінал», «дублікат», «копія» щодо цифрової інформації автор доводить потребу використання диференційованого підходу: а) у теоретичній, нормативній та практичній площинах; б) з точки зору чинного закону (de lege lata) та такого, прийняття якого бажане (de lege ferenda). З точки зору чинної редакції КПК носії цифрової інформації, за загальним правилом, мають бути представлені в оригіналі, а виключення допускаються лише у прямо передбачених законом випадках. З точки ж зору перспективного закону, найбільш вдалою видається диференціація, що передбачає виділення: 1) цифрового оригіналу – а) для електронного документа – файл з електронним підписом; б) для іншої цифрової інформації – файл, створений найпершим з представлених, до якого не вносилися зміни, не пов'язані з його створенням (визнається допустимим і достовірним (заслуговує на найбільшу процесуальну довіру); 2) цифрового дублікату – це файл, створений пізніше за оригінал, але зміни до якого були внесені тільки у зв'язку з копіюванням (тобто сама цифрова інформація залишилась незмінною) (підтверджується обчисленням контрольної суми оригіналу і дублікату, обрахованої після копіювання і збереженої в окремому файлі; цифровий дублікат має визнаватися оригіналом і використовуватися у доказуванні на рівних з ним засадах); 3) цифрової копії – а) скопійований файл без підтвердження автентичності (без хеш-суми); б) електронне або паперове відображення змісту файлу (принтскрин, роздруківка тощо) (можуть бути допустимі як доказ лише у разі неможливості доступу до оригіналу/дублікату та підтвердження достовірності відображення за допомогою інших процесуальних джерел доказів).^UThe dissertation investigates the problematic theoretical and practical aspects of the use of information from electronic media within criminal procedural evidence. The author reviews the scientific works on the described issues and identifies the most promising directions of scientific research. Due to comparative point of view the most valuable foreign experience in the use of information from electronic media as evidence within criminal proceedings was observed, the most rational practices were highlighted, and the proposals aimed to improving the regulatory and law enforcement components were made. The dissertation analyzes the terms proposed by science and practice, denoting the subject of the research, critically interprets their validity and proposes the use of the most rational ones from a technical and philosophical point of view. It is proved that the categories: "data", "information", "intelligence", "knowledge" are not identical or synonymous, as well as the adjective variants: "digital", "electronic", "computer", "machine". The following terms are proposed: a) digital data – to denote discrete signals of different nature (magnetic, optical, electronic); b) machine media, digital data storage, digital data storage media – to indicate the technical means intended for the transmission of digital signals in time and space; c) digital information – to denote stored (static) and presented (dynamic) in the form of a file (at the physical and logical levels) of a complete set of data that make sense in a form suitable for human perception; d) digital information carrier – to indicate the file. Considerable attention is paid to the characteristic features of digital information, which should be classified as follows: 1) features that follow from the essence of digital information, which are related to: a) the information itself; b) with its carrier; 2) signs of digital information, which are manifested during the evidence (signs of digital evidence). Taking into account the selected features, the author proposes to consider digital evidence: a) digital information obtained by reproducing the contents of a file, stored on digital media (theoretical definition); b) digital information obtained in the way, prescribed by the CPC, on the basis of which the coroner, investigator, prosecutor, investigating judge and court establish the presence or absence of facts and circumstances relevant to criminal proceedings and subject to proof (normative definition). A file (a medium of digital information) should be considered as the source of digital evidence. The author emphasizes that in science and practice there is no common understanding of the place of digital evidence in the system of procedural sources: arguments are made both in favor of traditional (material evidence, documents), and in favor of a separate group of procedural sources (digital or electronic evidence). Due to the legal nature of digital evidence and the most effective way of using it while evidence, the allocation of digital media in a separate procedural source of evidence is argued. In the context of defining the categories "original", "duplicate", "copy" in relation to digital information, the author proves the need in use of a differentiated approach: a) in theoretical, regulatory and practical areas; b) from the point of view of the current law (de lege lata) and the one, whose adoption is desirable (de lege ferenda). In correspondence of the current version of the CPC, digital media, as a general rule, must be presented in the original, and exceptions are allowed only in cases expressly provided by the law. From the point of view of the perspective law, the most successful differentiation provides the following allocation: 1) the digital original – a) for the electronic document – a file with the electronic signature; b) for other digital information – a file created by the first of the submitted ones, to which no changes were made, related to its creation (recognized as valid and reliable (deserves the greatest procedural trust); 2) digital duplicate – is a file, created later of the original, but which have been modified only while coping (vs the digital information itself has remained unchanged), (confirmed by calculating the checksum of the original and duplicate, calculated after copying and saved in a separate file; digital duplicate must be recognized as original and used in proof on an equal footing); 3) digital copy – a) a copied file without authentication (without hash sum); b) electronic or paper display of the file content (print screen, printout, etc.) (may be admissible while evidence only in case of impossibility of access to the original / duplicate and confirmation of the authenticity of the display by the other procedural sources of evidence).

Дисертацію присвячено дослідженню криміналістичної характеристики та організації розслідування зловживання владою або службовим становищем суддею під час здійснення правосуддя. На базі положень загальної теорії криміналістики, результатів узагальнення та аналізу судово-слідчої практики розроблено основи методики розслідування зазначеного різновиду кримінальних правопорушень.Висвітлення зазначеної тематики дослідження полягає у визначенні поняття та змісту елементів криміналістичної характеристики цього виду кримінального правопорушення, кола обставин, що підлягають встановленню, в окресленні типових слідчих ситуацій та обранні відповідного алгоритму дій слідчого в процесі розслідування, визначенні тактики проведення окремих слідчих (розшукових) дій та використанні спеціальних знань під час розслідування. Окрім цього, у розвідці сформульовано низку положень, висновків і рекомендацій, що характеризуються науковою новизною.Здійснено огляд літературних джерел у галузі кримінального права, кримінального процесу, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності стосовно зловживання владою або службовим становищем суддею під час здійснення правосуддя, їх виявлення та розслідування. Аналіз монографічних, дисертаційних та інших наукових праць з окресленої проблематики засвідчив, що основи методики розслідування зловживання владою або службовим становищем суддею під час здійснення правосуддя досі залишається не розробленою. Запропоновано методологічну основу дисертаційного дослідження, в основу якого лягли загальнонаукові, міждисциплінарні, спеціально-наукові методи.Проаналізовано поняття та складові криміналістичної характеристики зловживання владою або службовим становищем суддею під час здійснення правосуддя. З'ясовано, що до її структури належать такі елементи: особа злочинця, особа потерпілого, спосіб учинення, предмет кримінального правопорушення, обстановка, час і місце вчинення, мотив та мета кримінального правопорушення, механізм слідів. Наявність взаємозв'язків між елементами криміналістичної характеристики обумовлює можливість використання системного підходу в дослідженні цієї проблеми.Встановлено, що вивчення особи злочинця, котрий вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 364 КК України, доцільно здійснювати з погляду взаємозв'язку з особою потерпілого, а також мотиву та мети злочину. Особою злочинця, який може вчиняти досліджуваний нами вид кримінального правопорушення, є суддя, що здійснює розгляд справи одноособово, судді, що діють у складі колегії, та слідчий суддя.^UThe thesis is devoted to a study of the forensic characteristics and features of the investigation of the abuse of power or the official position of a judge in the administration of justice. On the basis of the provisions of the general theory of forensic science, the results of the generalization and analysis of the judicial-investigative practice, the bases of the methodology for investigating this type of criminal offence have been developed.It has been established that the structure of the methodology for investigating the abuse of power or official position by a judge in the administration of justice includes a criminal characterization of this type of crime and the basis for the organization of its investigation, Regulations on tactics for conducting individual investigative (search) actions and the use of special knowledge.The scope of the study consists in defining the concept and content of the elements of the forensic characterization of this type of criminal offence of the range of circumstances to be established, defining typical investigative situations, Defining the tactics of conducting individual investigations (searches) and the use of special knowledge in investigations. There are also a number of provisions, conclusions and recommendations that are scientifically new.A study has been carried out of literary sources in the field of criminal law, criminal procedure, forensic science and investigative activities concerning the abuse of power or official position by a judge in the administration of justice, their detection and investigation. The analysis of monographic, dissertation and other scientific papers on the issues identified confirmed that the basis of the methodology for investigating the abuse of power or office by a judge in the administration of justice has still not been developed. The methodological basis of the dissertation study based on general scientific, interdisciplinary and specialized scientific methods is proposed.It has been determined that the criminalistic characterization of the abuse of power or office by a judge in the administration of justice should be based on the criminal law characteristic and the practice of investigating crimes in this category. Its importance in the pre-trial investigation has been emphasized, which is the source of information for determining the circumstances to be established, the algorithm of the investigation.The concept and criminalistic characterization of the abuse of power or the official position of a judge in the administration of justice have been studied. Its structure consists of the following elements: the identity of the offender; the identity of the victim; the method of commission; the subject of the criminal offence; the context, time and place of commission; the motive and purpose of the criminal offence; and the mechanism of traces. The existence of links between the elements of the forensic characterization of crimes makes it possible to use a systemic approach in the study of the problem

Дисертація є першим у науці спеціальним комплексним дослідженням повноважень слідчого та слідчого судді при поданні, розгляді та вирішенні клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій.У дисертації досліджено правову природу та систему слідчих (розшукових) дій, які проводяться за ухвалою слідчого судді.Сформульоване визначення повноважень слідчого при поданні, розгляді та вирішенні слідчим суддею клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій, проведено їх класифікацію. Ці повноваження класифіковано за: перелікомслідчих (розшукових) дій, стосовно проведення яких подається клопотання; формою реалізації повноважень: повноваження щодо погодження клопотання, повноваження щодо подання клопотання, повноваження щодо участі у розгляді клопотання; специфікою нормативної регламентації: прямо визначені та відсильні; визначені як повноваження слідчого та як повноваження сторони обвинувачення; часом здійснення: попередні та наступні; режимом здійснення;характером ініціації: самостійно-ініціативні (які реалізуються у силу потреб досудового розслідування щодо збирання доказів) та змагально-ініціативні.Визначено поняття повноважень слідчого судді при розгляді та вирішенні клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій – це системна єдність прав та обов'язків слідчого судді суду першої інстанції, спрямовану на забезпечення охорони та захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, а також на збирання та перевірку доказів, які мають публічно-владний характер та реалізуються у передбаченій кримінальним процесуальним законом формі передбаченими кримінальним процесуальним законом засобами.Повноваження слідчого судді стосовно слідчих (розшукових) дій поділяються наті, що пов'язані із: (1) охороною та захистом права на недоторканність житла чи іншого володіння особи, правом не зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя (обшук житла або іншого володіння особи; огляд житла або іншого володіння особи; слідчий експеримент в житлі чи іншому володінні особи; перевірка наявності невідкладних випадків для проникнення до житла чи іншого володіння особи (ст. 233 КПК України); (2) охороною права на свободу та особисту недоторканність (обшук особи; примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи; направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи; відбирання біологічних зразків у особи); (3) охороною права володіти, користуватися і озпоряджатися своєю власністю (відібрання зразків з речей і документів); забезпеченням доказування. Проведено класифікацію цих повноважень слідчого судді за: предметною спрямованістю; характером впливу рішення слідчого суддіна проведення слідчої (розшукової) дії; характером пізнавальної спрямованості діяльності; суб'єктом ініціації; формами реалізації; за режимом розгляду.Досліджено підсудність клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій; обґрунтовано, що у ст. 223 КПК України має бути закріплена норма стосовно підсудності клопотання, яка застосовуватиметься у разі відсутності спеціальнихнорм стосовно підсудності окремих клопотань. Ця ж норма має передбачати рішення слідчого судді у разі виявлення, що клопотання йому не підсудне: у разі самостійного встановлення цього факту слід передбачити повноваження слідчого судді повернути клопотання; у разі виникнення спору про підсудність при змагальному розгляді клопотання слідчий суддя та сторони мають діяти у порядку, передбаченому ч. 2 та 3 ст. 34 КПК України.Розглянуто клопотання слідчого про проведення слідчих (розшукових) дій як кримінально-процесуальне рішення, указано, що воно є кримінальнопроцесуальним рішенням через повну відповідність його цільовій, суб'єктнофункціональній, роцедурно-правовій характеристикам кримінальнопроцесуального рішення.Детально досліджено особливості мотивування усіх клопотань слідчого про проведення слідчих (розшукових) дій. Запропоновано, що модельний змістмотивувальної частини клопотання слідчого про проведення слідчих (розшукових) дій має містити: опис кримінального провадження; слідча (розшукова) дія, про проведення якої клопоче слідчий; особа, за участі або стосовно якої має проводитись слідча (розшукова) дія, або об'єкт, стосовно якого має проводитись слідча (розшукова) дія; підстави проведення слідчої (розшукової) дії; обґрунтування доказового значення даних, які плануєтьсяотримати; обґрунтування неможливості отримати інформацію іншим способом.Доведено, що відсильний характер норм стосовно огляду житла чи іншого володіння особи є неефективним, оскільки чинні вимоги до клопотання про обшук житла чи іншого володіння особи не є релевантними огляду у житлі чиіншому володінні особи у силу таких факторів: необхідністю оперативного проведення огляду до внесення відомостей до ЄРДР; істотною зміною вимог до клопотання про обшук; різної природи цих слідчих (розшукових) дій та їх різного ступеню інтрузивності.^UThe dissertation is the first special complex scientific research of an investigator's and an investigative judge's powers during submission, consideration and disposition of motions to conduct investigative (search) actions.The legal nature and the system of investigative (search) detective actions that are conducted upon a decision of the investigative judge are examined.The definition of the investigator's powers during submission, consideration, and disposition of motions by the investigative judge to conduct investigative (search) actions is formulated and such powers are classified. The powers are classified on: list of investigative (search) actions in respect of which a motion shall be filled; a form of realization of powers: powers regarding agreeing upon a motion, powers regarding submitting a motion, powers regarding participation during the consideration of amotion; the special character of legal regulation: directly provided and in a form of a reference; those that defined as such that belong to an investigator and those that belong to prosecution party; time of conducting: preliminary and subsequent; mode ofconduct; the character of initiation: autonomous-initiative (that are realized due to theneeds of pre-trial investigation on evidence gathering) and adversary-initiative.The notion of powers of the investigative judge during consideration and disposition of motions to conduct investigative (search) actions is proposed. It is the systematic cohesion of rights and duties of the investigative judge of the court of the first instance that are aimed to ensure security and protection of rights, freedoms, and legitimate interests of individuals and entities as well as to gather and verify evidence that has public character and are realized in the ways and form prescribed by the criminal procedural law. The investigative judge's powers regarding investigative (search) actions are divided into the following groups that are connected to (1) securityand protection of the inviolability of the home and individuals' other lawful property, the right not to subject to interference in their personal and family life (search of a home or other possession of a person; inspection of a home or other possession of a person; the review of whether there are urgent grounds to enter a home or any other possession of a person (Art. 233 of the Code of Criminal Procedure of Ukraine (CCP of Ukraine)); (2) protection of the right to liberty and personal inviolability (search of a person; compulsory conduct of medical or psychiatric expertise examination of a person; sending a person to a medical institution for psychiatric expert examination; taking biological samples from a person); (3) protection of the right to dispose of one's assets (taking samples of objects and documents); securing proof. The powers of the investigative judge are classified by the following criteria: substantive focus; the character of influence that exerted by the investigative judge on the conduct of an investigative (search) action; the character of the informative direction of activity; be the actor of initiation; the form of realization; consideration regime.The issue of court jurisdiction of motions to conduct investigative (search) actions are explored. It is proved that Art. 223 of CCP of Ukraine shall consist of a rule, regarding the court jurisdiction of a motion, that would be applied in case of absence of special provisions regarding the court jurisdiction of certain motions. The rule shall provide for a decision of the investigative judge in case it lacks jurisdiction: if the fact is established by the investigative judge on its own, the power to return a motion shallbe provided; in case of conflicts over jurisdiction during the adversarial consideration of the motion, both the investigative judge and the parties shall act according to the procedure provided for in Art. 34 Paras. 2 and 3 of CCP of Ukraine.The motion of the investigator is studied as a criminal procedural decision. It is established that it is a criminal procedural decision as it fully meets focused, actorfunctional, procedural-legal characteristics of a criminal procedural decision.The features of reasoning of all motions of the investigator to conduct investigative (search) actions are examined in detail. It is proposed that model content of a reasoning part of the investigator's motion to conduct investigative (search) actionsshall consist of: description of criminal proceedings; an investigative (search) action that has been sought; a person that shall participate or in respect of which aninvestigative (search) action shall be conducted, or an object in respect of which aninvestigative (search) action shall be conducted; the grounds to conduct an investigative (search) action; the reasoning of the evidential value of information that is to be gathered; the justification of impossibility to obtain information in another way.

Дисертація присвячена дослідженню теоретичних, правових і організаційно-методичних основ участі прокурора у вирішенні питання про закриття кримінального провадження, а також формулюванню науково обґрунтованих пропозицій, спрямованих на удосконалення її нормативної регламентації та правозастосовної практики.У роботі розкрито правову природу діяльності прокурора при закритті кримінального провадження. Встановлено, що вона займає проміжне місце між досудовою і судовою діяльністю прокурора у кримінальному провадженні, які об'єктивуються у таких конституційних функціях прокуратури, як організація і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку та підтримання публічного обвинувачення в суді. Обґрунтовано доцільність позиціювання цієї діяльності в межах такої складової конституційної функції прокуратури, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 131-1 Основного Закону, як «вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження». Водночас доведено, що, хоча діяльність прокурора щодо закриття кримінальних проваджень і не є суто наглядовою, проте в аспекті перевірки постанов слідчого, дізнавача її можливо розглядати в межах категорії «прокурорський нагляд».Проаналізовано зарубіжний досвід діяльності прокурора на етапі закінчення досудового розслідування серед окремих країн англо-американської (Англія, США) та континентальної (ФРН, Франція, Швейцарія) правової сім'ї, а також пострадянських держав (Азербайджан, Білорусь, Казахстан, Молдова, Грузія), на підставі якого встановлено, що основними формами закінчення досудового розслідування є закриття кримінального провадження або направлення кримінального провадження на розгляд суду. Ключову роль у застосуванні вказаних форм закінчення досудового розслідування відіграє прокурор, який виступає суб'єктом, що веде кримінальне провадження на досудовій стадії і, таким чином, наділяється повноваженням приймати рішення про його закінчення у формі звернення до суду з обвинувальним актом або, якщо відсутня можливість судового розгляду кримінального провадження – про його припинення (закриття). Досвід більшості західних держав та окремих пострадянських, які обрали за зразок західну модель кримінального провадження (Молдова, Грузія), передбачає виключну роль прокурора у прийнятті рішення про припинення кримінального переслідування. Водночас у державах, кримінальний процес яких залишається у парадигмі «радянської» моделі, повноваження у цій сфері мають також слідчий та дізнавач.Охарактеризовано об'єкт і предмет діяльності прокурора щодо закриття кримінального провадження. Об'єкт відповідної діяльності розкрито за допомогою характеристики закриття кримінального провадження як форми закінчення досудового розслідування. На підставі статистичних даних встановлено, що закриття кримінального провадження є найбільш поширеною формою закінчення досудового розслідування. Це зумовлено запровадженням автоматичного порядку початку досудового розслідування, коли роль «процесуального фільтру» замість рішення про порушення кримінальної справи стало відігравати закриття кримінального провадження. У зв'язку із цим сформульовано низку пропозицій щодо зменшення кількості закритих кримінальних проваджень в Україні.Виокремлено підготовчий, основний і заключний етапи діяльності прокурора щодо закриття кримінального провадження. Граничною межею цієї діяльності запропоновано вважати момент, коли кримінальне провадження остаточно закінчується, яким, в свою чергу, можна вважати сплив строку на його поновлення (передбаченого законом строку оскарження постанови про закриття кримінального провадження та скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження прокурором) або набуття законної сили рішенням суду про закриття кримінального провадження зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.^UThis thesis is devoted to the investigation of the theoretical, legal, organizational and methodological foundations of the prosecutor's participation in the process of closing the criminal cases and also to the wording of the science based suggestions aimed at improving its legal framework and enforcement practice.The legal nature of the prosecutor's activity in issues related to the process of closing a criminal procedure was revealed. It was found that this activity is intermediate between pre-trial and judicial activity in a criminal proceeding which embody such constitutional functions of the prosecutor's office as organization and procedural guidance of the pre-trial investigation, resolving other issues of a criminal proceeding in accordance with the law, supervision over the covert and other investigation actions and prosecution in court on behalf of the state. The expedience of understanding this activity within the framework of such a component of the constitutional function of the prosecutor's office provided by the paragraph 2 of part 1 of Art. 131-1 of the Constitution "resolving other issues of a criminal proceeding in accordance with the law " was justified. At the same time, it was proved that although the activity of closing a criminal procedure is not completely a supervision activity, however, in case of supervision over the investigators decisions it can be considered within the category of "prosecutor's supervision".A foreign experience of prosecutor's activity at the stage of finishing a pre-trial investigation in some countries of Common Law (England, USA) and the Civil (continental) Law system (Germany, France, Switzerland) and former Soviet countries (Azerbaijan, Belarus, Kazakhstan, Moldova, Georgia) was analyzed. In accordance to this experience it was determined that there are two main kinds of the end of a pre-trial investigation such as closing a criminal proceeding or sending a case to trial. Being an authorized person a prosecutor is a key to this activity as one conducts a pre-trial proceeding and thus has rights to take decisions how to finish it – or to forward a case to court or to close a criminal procedure if a consideration of a case in court is impossible. The experience of the most western countries and some former Soviet ones that chose a western pattern of a criminal procedure (Moldova, Georgia) provides an exclusive role of the prosecutor in a process of closing a case. At the same time in countries that still have a Soviet model of a criminal process rights to close a criminal procedure belong also to the investigator and interrogator. The object and subject of the prosecutor's activity in closing the criminal proceedings are characterized. The object of the relevant activity is disclosed through the understanding a closure of a criminal proceeding as a form of the end of the pre-trial investigation. According to the statistics, it was established that the closure of the criminal proceedings is the most spread form of finishing a pre-trial investigation. The reason of this is that a pre-trial investigation starts automatically, so the closure of a criminal proceeding got the role of a "procedural filter" instead of the decision to initiate a criminal case.The preparatory, main and final stages of the prosecutor's activity on the closure of a criminal proceeding are highlighted. A boundary moment of this activity is given as a moment when a criminal proceeding finishes completely that can be considered as the expiration of the period for its renewal (it means a legal deadline to appeal a prosecutor's decision to close a case and to revoke an investigators decree to close a case by prosecutor) or when a court decision about the closure of a case with the exemption from a criminal responsibility entries into the legal force. The article describes such elements of the prosecutor's activity in closing a criminal proceeding, such as comprehensiveness, completeness and objectivity (to act impartially) of the pre-trial investigation, as well as the legality, validity and accuracy of closing a case. All these requirements together must be detected by the prosecutor while checking the procedural decisions of the investigator, interrogator and also in his own decisions that require a closure of a case.A system of goals (tasks) that should be achieved to ensure that a prosecutor will be involved in activity of taking decisions about a closure of a criminal proceeding was formulated. It was substantiated that at the stage of finishing the pre-trial investigation the prosecutor must determine the perspectives of a case in court and the possibility of forming and maintaining a public prosecution.

У роботі комплексно досліджено процесуальні гарантії неупередженості професійних учасників кримінального провадження, в перебігу якої отримано нові результати у вигляді наукових висновків, спрямованих на вирішення теоретичних і практичних питань, які складають зміст порушеної проблематики.Вибір теми дослідження обумовлений її актуальністю для науки кримінального процесу та правозастосовної практики, оскільки існує низка дискусійних або взагалі невирішених питань, як доктринального, так і суто прикладного характеру, пов’язаних з нормативним забезпеченням незалежності, об’єктивності та безсторонності професійних учасників кримінального провадження. Відправною точкою для розкриття загальнотеоретичних основ законодавчого врегулювання процесуальних гарантій неупередженості професійних учасників кримінального провадження став аналіз правових позицій, сформульованих у практиці Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України та Верховного Суду.У дисертації визначено поняття та розкрито природу категорії «неупередженість». У загальному розумінні термін «неупередженість» у кримінальному провадженні передбачає такий стан речей, при якому його професійний учасник позбавлений особистісного ставлення до цього процесу та його учасників і діє компетентно як самостійний, відокремлений суб’єкт кримінального провадження, не виражаючи прямого чи опосередкованого негативного та/або прихильного ставлення до кримінального провадження в цілому й до інших його учасників. Зміст окресленого поняття складають: а) незалежність; б) безсторонність; в) об’єктивність та г) компетентність професійних учасників кримінального провадження.Підкреслено, що для визначення упередженості відсутність усіх чотирьох її складників не є обов’язковою; достатнім є встановлення відсутності одного з них. Іншими словами, співвідношення може бути різним: неупередженість через безсторонність, через об’єктивність, незалежність, компетентність тощо, але в кожному випадку, встановлення відсутності хоч однієї з названих гарантій має наслідком упередженість професійного учасника кримінального провадження. Дисертантка пропонує під незалежністю професійних учасників кримінального провадження розуміти обумовлені сукупністю факторів організаційного, процесуального, матеріального, особистісного (морального) характеру стан внутрішнього переконання та процесуальний режим, що уможливлюють самостійну, без стороннього впливу, реалізацію ними передбачених кримінальним процесуальним законом прав та виконання обов’язків відповідно до функціональної спрямованості з метою вирішення завдань кримінального провадження.Обґрунтовано, що професійні учасники кримінального провадження – це суб’єкти кримінальних процесуальних правовідносин, на яких кримінальним процесуальним законодавством покладені обумовлені їх професією, спеціальною освітою та/або знаннями функції, спрямовані на вирішення завдань кримінального провадження. До кола професійних учасників кримінального провадження належать: суддя, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, керівник органу дізнання, слідчий, дізнавач, захисник, представник-адвокат, експерт, спеціаліст, перекладач.У роботі надана характеристика міжнародних стандартів неупередженості кожного професійного учасника кримінального провадження (суддів, прокурорів, слідчих, дізнавачів, захисників, представників, експертів, спеціалістів, перекладачів), виходячи із запропонованого поділу їх на чотири групи, зокрема, міжнародні стандарти щодо незалежності, безсторонності, об’єктивності та компетентності. Значна увага у роботі приділена аналізу процесуальних гарантій неупередженості професійних учасників кримінального провадження.^UThe dissertation is comprehensively studied procedural guarantees of impartiality of professional participants in criminal proceedings, during which new results were obtained in the form of scientific conclusions aimed at solving theoretical and practical issues that make up the content of the issues raised.The choice of the research topic is determined by its relevance for the science of criminal procedure and law enforcement practice, as there are a number of debatable or unresolved issues, both doctrinal and purely applied, related to regulatory independence, objectivity and neutrality of professional participants in criminal proceedings.The starting point for revealing the general theoretical foundations of legislative regulation of procedural guarantees of impartiality of professional participants in criminal proceedings was the analysis of legal positions formulated in the case law of the European Court of Human Rights, the Constitutional Court of Ukraine and the Supreme Court.The dissertation defines the concept and reveals the nature of the category «impartiality». In a general sense, the term «impartiality» in criminal proceedings implies a state of affairs in which its professional participant is deprived of personal attitude to this process and its participants and acts competently as an independent, separate subject of criminal proceedings, without expressing direct or indirect negative and/or favorable attitude to criminal proceedings in general and its other participants. The content of the outlined concept consists of: a) independence; b) neutrality; c) objectivity and d) competence of professional participants in criminal proceedings.It is emphasized that the absence of all four components is not required to determine bias; it is sufficient to establish the absence of one of them. In other words, the ratio may be different: impartiality due to neutrality, objectivity, independence, competence, etc., but in each case, the establishment of the absence of at least one of these guarantees results in the bias of a professional participant in criminal proceedings.The author proposes that the independence of professional participants in criminal proceedings should be considered as a state of internal conviction and procedural regime due to a combination of organizational, procedural, material, personal (moral) factors, enabling independent, without outside influence, realization of their rights and responsibilities in accordance with the functional orientation in order to solve the problems of criminal proceedings.It is substantiated that professional participants in criminal proceedings are subjects of criminal procedural legal relations, on which criminal procedural legislation entrusts functions determined by their profession, professional education and/or knowledge aimed at solving the problems of criminal proceedings. The circle of professional participants in criminal proceedings includes: judge, investigating judge, prosecutor, head of the pre-trial investigation body, head of the inquiry body, investigator, interrogator, defense counsel, lawyer, expert, specialist, translator.The dissertation describes the international standards of impartiality of each professional participant in criminal proceedings (judges, prosecutors, investigators, interrogators, defenders, representatives, experts, specialists, translators), based on the proposed division into four groups, in particular, international standards of independence, neutrality, objectivity, and competence.Considerable attention in the dissertation is paid to the analysis of procedural guarantees of impartiality of professional participants in criminal proceedings. Systematization of doctrinal approaches to their classification allowed to propose its addition by such criteria as: 1) the source of legal regulation; 2) depending on the procedural status of professional participants in criminal proceedings; 3) according to the hierarchy of legal and regulatory framework; 4) by functional orientation; 5) for the subject of ensuring the implementation of these guarantees; 6) depending on the stage and procedure of criminal proceedings; 7) on the legal consequences of their violation (legal liability).

На дисертаційному рівні проведено комплексне дослідження судового контрольного провадження в досудовому розслідуванні. У рамках авторської запропонованої періодизації історичного аспекту виникнення та розвитку законодавства, проаналізовані етапи становлення судового контролю, починаючи з витоків його зародження до теперішнього часу. Окреслено наукову дискусію щодо розуміння поняття судового контролю та запропоновано класифікацію форм судового контрольного провадження за різними підставами (класифікаторами). Доведена необхідність визначення в законодавстві загального правила територіальної підсудності справ слідчому судді та альтернативної підсудності, яке буде застосовуватись у випадку звернення до слідчого судді в порядку, встановленому ст. 303 КПК та ст. 206 КПК. Обґрунтована доцільність доповнення ст. 3 КПК терміном «місцезнаходження органу досудового розслідування». Запропоновано алгоритм реалізації положень ч. 2 ст. 206 КПК. Для забезпечення своєчасності судового контролю запропоновано внесення змін до ст. 163 КПК та доповнення до ст. 81 КПК окремою частиною. Наведені аргументи щодо доцільності регламентувати право слідчого судді залишити подане клопотання або скаргу без розгляду у випадку неявки особи, яка їх подала, у зв’язку з чим запропоновані зміни до ст. 306 КПК. Визначені підстави для повернення клопотань, зокрема, які подані з порушенням правил підсудності; подані особами, які не мають на це права; розгляд яких не належить до повноважень слідчого судді. Аргументовано доцільність правової регламентації загальних положень судового контрольного провадження у досудовому розслідуванні в окремій главі, де буде законодавчо регламентовано питання територіальної підсудності, підстави для відкриття провадження або повернення матеріалів, залишення їх без розгляду, строки розгляду, наслідки неявки осіб у судове засідання, загальний порядок розгляду. Виокремлено п’ять «стадій» судового контрольного провадження: 1) стадія вирішення питання щодо можливості здійснення судового контролю за відповідним зверненням суб’єктів кримінального провадження; 2) стадія організації розгляду звернення; 3) стадія розгляду по суті скарги, заяви або клопотання; 4) стадія прийняття рішення за результатами розгляду скарги, заяви або клопотання; 5) стадія виконання рішення. Запропоновано загальний порядок розгляду клопотань, заяв та скарг з урахуванням судової практики та положень, які регламентують правила судового розгляду. Проаналізовано необхідність та можливість розгляду клопотань, заяв або скарг за відсутності учасників кримінального провадження та запропоновано внесення змін до ч. 3 ст. 295-1 КПК. Досліджено актуальну проблему судового контрольного провадження – зловживання сторонами кримінального провадження своїми процесуальними правами. Запропоновано авторський проект змін до КПК щодо участі потерпілого в судовому засіданні з розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу підозрюваному.Визначено межі активності слідчого судді в процесі доказування під час здійснення судового контролю та сформульовано висновок, що слідчий суддя є активним суб’єктом у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування. Однак, активність слідчого судді повинна бути спрямована не на підтвердження або спростування доказів, наданих суб’єктами доказування, а на з’ясування обставин, встановлення яких є необхідним для розгляду заяви, клопотання або скарги по суті та ухвалення законного, обґрунтованого та вмотивованого рішення. Запропоновано внесення змін до КПК щодо надання права слідчому судді при розгляді всіх клопотань, заяв або скарг за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка або дослідити будь-які матеріали кримінального провадження. У випадку прийняття рішення, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, яка не є учасником кримінального провадження, її право на апеляційне оскарження потребує законодавчого закріплення в п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК. Обґрунтована необхідність доповнення ч. 1 ст. 309 КПК пунктом 14 такого змісту: «під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді, постановлення яких не передбачено цим Кодексом». Запропоновано внесення змін до ст. 398 КПК щодо визначення повноважень апеляційного суду залишити без руху апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді, в разі встановлення невідповідності скарги вимогам статті 398 Кодексу.Доведена необхідність розширення повноважень суду апеляційної інстанції при прийнятті рішень за результатами розгляду скарги на ухвали слідчих суддів та запропоновані зміни до ч. 3 ст. 407 КПК.^UAt the dissertation level, a comprehensive study of judicial control proceedings in pre-trial investigation was conducted.Within the framework of the author's proposed periodization of the historical aspect of the emergence and development of legislation, the stages of the formation of judicial control are analyzed, starting from the origins of its origin to the present time. The scientific discussion regarding the understanding of the concept of judicial control is outlined and the classification of forms of judicial control proceedings on different grounds (classifiers) is proposed.The need to define in the legislation the general rule of territorial jurisdiction of cases to the investigating judge and alternative jurisdiction, which will be applied in the case of an appeal to the investigating judge in the manner established by Art. 303 of the Criminal Procedure Code (Code) and Art. 206 of the Code. The justified expediency of adding Art. 3 of the Code by the term "location of the pre-trial investigation body". An algorithm for implementing the provisions of Part 2 of Art. 206 Code.To ensure the timeliness of judicial control, amendments to Art. 163 of the Code and additions to Art. 81 of the Code as a separate part. The arguments given regarding the expediency of regulating the right of the investigating judge to leave the submitted petition or complaint without consideration in the event of non-appearance of the person who filed them, in connection with which the proposed changes to Art. 306 of the Code. The grounds for the return of petitions, in particular, those submitted in violation of the rules of jurisdiction, have been determined; submitted by persons who do not have the right to do so; consideration of which does not belong to the powers of the investigating judge.Five "stages" of judicial control proceedings are distinguished: 1) the stage of resolving the issue of the possibility of judicial control upon the relevant appeal of the subjects of criminal proceedings; 2) the stage of organization of consideration of the appeal; 3) the stage of considering the merits of a complaint, statement or request; 4) the stage of making a decision based on the results of consideration of a complaint, statement or request; 5) stage of implementation of the decision. The general procedure for consideration of petitions, statements and complaints is proposed, taking into account judicial practice and provisions regulating the rules of judicial proceedings.The necessity and possibility of consideration of petitions, statements or complaints in the absence of participants in criminal proceedings was analyzed and amendments were proposed to part 3 of Article 295-1 of the Code.The actual problem of judicial control proceedings - the abuse of procedural rights by parties to criminal proceedings - has been studied. The author's draft of amendments to the Code regarding the participation of the victim in the court session considering the petition for the application of a preventive measure to the suspect is proposed. The limits of the investigative judge's activity in the process of evidence during judicial control are defined and the conclusion is formulated that the investigating judge is an active subject in criminal proceedings at the pre-trial investigation stage. However, the activity of the investigating judge should not be aimed at confirming or refuting the evidence provided by the subjects of the evidence, but at clarifying the circumstances, the establishment of which is necessary for consideration of the application, petition or complaint on the merits and the adoption of a legal, justified and motivated decision.It is proposed to amend the Code in order to grant the right to the investigating judge when considering all motions, statements or complaints on his own initiative to hear any witness or examine any materials of criminal proceedings.In the case of a decision concerning the rights, freedoms or interests of a person who is not a participant in criminal proceedings, his right to an appeal needs to be legally enshrined in Clause 10 Part 1 of Art. 393 of the Code. There is a well-founded need to supplement part 1 of Art. 309 of the Code, paragraph 14 of the following content: "during the pre-trial investigation, rulings of the investigating judge, the rulings of which are not provided for by this Code, may be appealed in the appeal procedure." Amendments to Art. 398 of the Code regarding the determination of the powers of the appellate court to leave without motion an appeal against the decision of the investigating judge, in the event of establishing that the complaint does not meet the requirements of Art. 398 of the Code.The need to expand the powers of the appellate court in making decisions based on the results of the review of the appeal against the rulings of investigating judges and the proposed changes to Part 3 of Art. 407 of the Code.

Дослідження функціонування пенітенціарної системи у згаданому регіоні актуалізується не лише через невивченість теми вітчизняною та закордонною історіографією, а й можливістю реалізувати поставлену мету через підготовку роботи на порубіжжі таких назрілих для сучасної соціогуманітаристики субдисциплінарних напрямів, як регіональна історія, соціальна історія та історія права. Донині такі маргінальні групи соціуму міжвоєнної Волині та Галичини, як злодії та в’язні мало привертали увагу дослідників. Аналогічна ситуація простежується з аналізом їхнього повсякденного життя. Вивчення історії функціонування польської пенітенціарної системи на теренах Волині та Галичини є актуальним і з огляду на те, що дає можливість зіставити набутий нею досвід з реаліями діяльності та завданнями кримінально-виконавчих систем різних держав, у тому числі й України. Доцільність звернення до теми визначається також тим, що її розробка сприяє введенню до наукового обігу чималої кількості маловідомих матеріалів, які висвітлюють не тільки історію становлення, організацію та функціонування пенітенціарної системи на Волині та в Галичині, а й тогочасну суспільно-політичну, соціально-економічну та національно-релігійну ситуацію в регіоні.Становлення та утвердження польської пенітенціарної системи на Волині та в Галичині тривало упродовж 1918–1923 років. Серед регіональних особливостей цього процесу можемо виокремити складну військово-політичну ситуацію, а саме: події польсько-української та польсько-більшовицької воєн, непросте розв’язання «українського питання» на міжнародній арені, національну та релігійну політику урядів Польщі, яка зумовлювала поступове видалення з корпусу службовців пенітенціарної системи представників непольської національності; непрості (ре)евакуаційні процеси та проблеми обміну в’язнями тощо. На теренах Волині та Галичини розміщувалися пенітенціарні установи різних типів та класів, які мали здебільшого карно-слідчий характер. Волинські в’язниці, з огляду на іншу модель організації пенітенціарної системи, значно поступалися у чисельності галицьким тюремним установам. Архітектурною особливістю більшості тюрем Галичини була їх локалізація в спільному комплексі з судовими приміщеннями, що зумовлювалося австрійською правовою традицією. Корпус тюремних службовців Волині та Галичини в абсолютній більшості складали поляки римо-католицького віросповідання. Зазвичай ці особи мали попередній досвід військової або правоохоронної служби. Щоденне життя в’язнів мало регламентований та унормований характер. Ув’язнені часто нарікали на неякісне та недостатнє харчування. Під час перебування в пенітенціарних закладах вони нерідко хворіли, а отже зверталися за медичною допомогою. Інтегральний елемент щоденного життя в’язня становила праця. Ув’язнені могли виконувати різні види робіт як у тюрмі, так і за її межами. Для окремих засуджених відбування покарання було доброю нагодою опанувати грамоту, здобути базову освіту або поглибити релігійні знання. Перебуваючи у пенітенціарних установах, в’язні часто порушували внутрішньотюремний режим. Бунти, голодування та втечі належали до найбільш радикальних проявів цього явища. В тюрмах в’язні творили власні замкнені середовища – «комуни» («общини»). Такі утворення мали чітку ієрархію та регламентовані правила поведінки. Очільники цих груп були уповноважені репрезентувати своїх співкамерників у взаєминах з тюремною владою. Політв’язні теж творили у в’язницях свої внутрішні групи й намагалися не полишати політичної діяльності навіть за тюремними мурами. Особи, котрі походили з Волині та Галичини, могли перебувати у в’язницях й поза межами рідного краю. Найчастіше це відбувалося через вчинення злочину та проведення слідчих дій в іншому воєводстві, необхідність підбору карного закладу згідно із судовою ухвалою, переповнення локальних пенітенціарних установ та ін. Вагома роль у матеріальній та правовій підтримці в’язнів належала громадському й політичному секторам, зокрема філіям організації «Патронат», які надавала моральну та матеріальну підтримку особам, котрі з різних причин перебували у закладах виконання покарань, а також членам їхніх родин. Ліворадикальним в’язням допомагала Міжнародна організація допомоги борцям революції, Комітет допомоги політичним в’язням у Східній Галичині (Краєвий комітет допомоги революційному рухові в Східній Галичині) тощо. У другій половині 20-х років у досліджуваному регіоні простежується діяльність Міжпартійного секретаріату боротьби за амністію політичних в’язнів. Дієву юридичну та матеріальну підтримку в’язням надавали також численні громадські та політичні організації, як-от Ліга захисту прав людини і громадянина, Комітет допомоги українським політв’язням (Український добродійний комітет), а також чимало політиків, адвокатів, громадських активістів, інших осіб. Ключові слова: Волинь, Галичина, Польща, пенітенціарна система, тюрма, в’язень, становлення, розвиток.^UThe research of the penitentiary system functioning in the mentioned region is actualized not only by the lack of attention to this topic from the local and world historiography but also by the ability to achieve the set goal by the way of doing a research on the border of such up-to-date for social humanities sub-disciplinary areas as the regional history, social history, and the history of law. Up until recently, such marginal groups of Volyn and Galicia society as criminals and prisoners did not attract a lot of researchers’ attention. The same situation can be observed with the analysis of their everyday life. Study of the history of Polish penitentiary system functioning on the territory of Volyn and Galicia is topical also because it enables comparing the experience it acquired with the activity realities and the tasks of the criminal-executive systems of different countries, including Ukraine. The feasibility of this topic is defined as well by the fact that this research contributes to introduction into the scientific circulation a lot of little-known materials about not only the history of establishing, organization, and functioning of the penitentiary system in Volyn and Galicia, but as well about the socio-political, socio-economic and national religious situation in the region at that time. Among the regional features of this process we can single out the complicated military political situation, namely the events of the Polish-Ukrainian and Polish-Bolshevik conflicts, complicated solution of the “Ukrainian question” on the international arena, national and religious politics of the Polish governments, which caused gradual elimination of the non-Polish personnel from the penitentiary system; complicated (re)evacuation processes and the problems concerning the prisoners exchange, etc. On the territory of Volyn and Galicia, there were penitentiary institutions of different types and classes, which were preliminary of the criminal investigative character. Volyn prisons due to another penitentiary system model had a smaller number of prisoners compared to the Galicia institutions. Most of the prisons in Galicia had a specific architectural feature of being localized together with the court facilities in the same building complex according to the Austrian law tradition. The vast majority of Volyn and Galicia prisons’ personnel were Polish Roman Catholics. These people usually had military or law enforcement background.Everyday life of the prisoners was regulated and norm-based. The prisoners often complained about low-quality food and malnourishment. During their imprisonment, very often they suffered from different illnesses, and sought medical care. Integral element of the prisoner’s everyday routine was labor. The prisoners could participate in different kinds of labor in the prison and outside. For some, their imprisonment provided an opportunity to acquire literacy, get basic education, or enhance their religiousness. Staying in the penitentiary institutions, the prisoners often violated the prison regime. Riots, hunger strikes, and escapes were the most radical manifestations of it. The prisoners created their own closed groups – “communes” (“communities”). These formations had strict hierarchy and regulated rules of conduct. The leaders of these groups were entitled to represent their cellmates when interacting with the prison authorities. Political prisoners also created their internal groups and tried not to abandon their political activity even behind the prison walls. People, who were from Volyn and Galicia, could also be kept in prisons outside of their region. Mainly it was because the crime was committed and investigated in another voivodeship, the institution was chosen by the court order or because the local institutions were overcrowded. Social and political sectors played an important role providing financial and legal support to the prisoners. For example, the subsidiaries of the Patronat organization provided moral and financial support to those who stayed in the penitentiary institutions for various reasons as well to their relatives. Left-wing radical prisoners were supported by the International Red Aid, Committee of Political Prisoners Support in the Eastern Galicia (Local Committee of Revolution Support in the Eastern Galicia), etc. In the second half of the ‘20s in the region that was researched we can track the activity of the Interparty Secretariat for the Amnesty of Political Prisoners. The efficient legal and financial support to prisoners was provided by a number of social and political organizations such as Human and Civil Rights Protection League, Ukrainian Political Prisoners Support Committee (Ukrainian Charity Committee), as well as by a lot politicians, lawyers, social activists, and private individuals. Key words: Volyn, Galicia, Poland, penitentiary system, prison, prisoner, establishing, development

Дисертацію присвячено дослідженню проблем, пов’язаних із арештом майна, як важливим засобом забезпечення кримінального провадження, та формулювання на його основі науково обґрунтованих практичних і методичних рекомендацій щодо вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства і практики його застосування.За результатами аналізу наукових джерел встановлено, що здебільшого розглядалися окремі питання арешту майна в рамках чинного КПК. Доведено, що необхідно переглянути існуючу концепцію повноважень слідчого, прокурора, наділивши їх більшими повноваженнями в процесі накладення попереднього арешту на майно, розширити процесуальні можливості обшуку, виїмки для встановлення майна, на яке може бути накладено арешт. Потребує вдосконалення процесуальний статус потерпілого, як активного учасника кримінального процесу в частині його права вимагати від слідчого, прокурора встановлення майна, на яке може бути накладено арешт та реалізації інших його прав. Саме відсутність належного процесуального статусу слідчого, прокурора, потерпілого у кримінальному процесі в інституті арешту майна, ускладнена процедура арешту на майно у рамках чинного КПК України та необхідністю втілення пропозицій обґрунтовується своєчасність, актуальність, а також наукове та практичне значення дисертаційного дослідження.Наявні статистичні відомості показують, що в цілому стан протидії злочинності не в повній мірі відповідає потребам сьогодення, і як наслідок, незначна сума відшкодування матеріальних збитків. Окремими з умов цього стану є неналежне нормативно-правове забезпечення правоохоронної діяльності та практика правозастосування кримінального процесуального законодавства. Це в свою чергу тягне за собою не встановлення майна та не накладання на нього арешту, порушення майнових прав потерпілих.За результатами дослідження автором визначено історичний генезис становлення та розвитку інституту арешту майна у кримінальному процесі на території України. Надане авторське поняття арешту майна, яке включає в себе тимчасову, до скасування у встановленому КПК порядку заборону на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого у кримінальному провадженні в наявності достатньо підстав та розумних підозр вважати, що воно може бути використано для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливого штрафу, конфіскації майна та підлягає спеціальній конфіскації.Визначено, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, а також тимчасову заборону передачі або руху майна або тимчасову заборону володіння чи управління майном. Запропоновано, що слідчий за клопотанням потерпілого, цивільного позивача або з своєї ініціативи зобов’язаний вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальному провадженні цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову, можливої конфіскації майна та можливого штрафу. Під час проведення дослідження обґрунтовано потребу виключення з КПК положення про необхідність арешту майна з метою збереження речових доказів так як чинна редакція ч. 1 ст. 170 КПК «Накладення арешту на майно» виходить за рамки змісту Директиви Європейського Парламенту та Ради від 3 квітня 2014 року № 2014/42/ЄС «Про заморожування та конфіскацію засобів вчинення злочинів та доходів від злочинної діяльності у Європейському Союзі», Міжнародних стандартів боротьби з відмиванням коштів, фінансуванням тероризму і розповсюдженням зброї масового знищення.Автором доведено, що одними з способів виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт, є обшук, а також за певних обставин і тимчасовий доступ до речей і документів, запропоновано під час проведенням обшуку слідчим, прокурорам надати повноваження накладення попереднього арешту на майно. Запропоновано, що у невідкладних випадках, коли своєчасне оформлення слідчим, прокурором постанови про проведення обшуку не представляється можливим, а через зволікання розшукувані предмети або документи можуть бути знищені, приховані або пошкоджені або ж особа, яка розшукується може сховатися, слідчий може провести обшук за згодою прокурора. У цьому випадку слідчий, не пізніше ніж на наступний робочий день після провадження обшуку повідомляє слідчого суддю з пред’явленням матеріалів, які обґрунтовують необхідність і невідкладність слідчої дії, а також протоколу слідчої дії. Слідчий суддя перевіряє законність і обґрунтованість обшуку. Автором висловлена пропозиція, що слідчий за погодженням з прокурором, прокурор, на підставі мотивованої постанови має право провести виїмку речей чи документів, що мають значення для кримінального провадження, а також майна, яке підлягає арешту, якщо відомо, де або у кого знаходиться конкретний речі, документи, майно і немає необхідності їх розшукувати, або ж вони знаходиться в публічно доступних місцях.^UThe dissertation is dedicated to the study of problems related to the seizure of property as an important means of ensuring criminal proceedings, and the formulation of scientifically based practical and methodical recommendations on the improvement of the current criminal procedural legislation and the practice of its application.According to the results of the analysis of scientific sources, it was established that, for the most part, separate issues of seizure of property were considered within the framework of the current Code of Criminal Procedure. It has been proven that it is necessary to revise the existing concept of powers of the investigator, the prosecutor, giving them greater powers in the process of imposing a preliminary arrest on property, expanding the procedural possibilities of search and seizure to establish property that may be subject to arrest. The procedural status of the victim, as an active participant in the criminal process, needs to be improved in terms of his right to demand from the investigator, the prosecutor, the identification of property that can be seized and the realization of his other rights. It is the lack of proper procedural status of the investigator, prosecutor, the victim in the criminal process in the institute of property seizure, the complicated procedure of seizure of property within the framework of the current Code of Criminal Procedure of Ukraine and the need to implement the proposals that justify the timeliness, relevance, as well as the scientific and practical significance of the dissertation research.Available statistical information shows that, in general, the state of combating crime does not fully meet the needs of today, and as a result, the amount of compensation for material losses is insignificant. Separate from the conditions of this state are the inadequate normative and legal support of law enforcement activities and the practice of law enforcement of criminal procedural legislation. This, in turn, entails failure to establish property and failure to seize it, violation of property rights of the victims.Based on the results of the research, the author determined the historical genesis of the establishment and development of the institution of property seizure in criminal proceedings on the territory of Ukraine. The author's concept of seizure of property is given, which consists in the description of the property and includes a temporary ban on the alienation, disposition and/or use of property, until it is canceled in accordance with the procedure established by the Code of Criminal Procedure, regarding which in the criminal proceedings there are sufficient grounds and reasonable suspicions to believe that it can be used to secure a civil lawsuit, recovery from a legal entity of received illegal benefits, a possible fine, confiscation of property and is subject to special confiscation.It is determined that the purpose of seizure of property is to prevent the possibility of its concealment, damage, spoilage, destruction, transformation, alienation, as well as a temporary ban on the transfer or movement of property or a temporary ban on possession or management of property. It is proposed that the investigator, at the request of the victim, the civil plaintiff or on his own initiative, is obliged to take measures to secure the civil claim declared in the criminal proceedings, as well as a possible future civil claim, possible confiscation of property and a possible fine.During the research, the need to exclude from the Code of Criminal Procedure the provision on the need to seize property for the purpose of preserving material evidence was substantiated, as the current wording of Part 1 of Article 170 of the Code of Criminal Procedure "Imposing seizure of property" goes beyond the content of the Directive of the European Parliament and the Council of April 3, 2014 No. 2014/42/EU "On the freezing and confiscation of the means of committing crimes and the proceeds of criminal activities in the European Union", International standards for combating money laundering, terrorist financing and proliferation of weapons of mass destruction.The author has proven that one of the ways to identify and search for property that can be seized is a search, as well as under certain circumstances and temporary access to things and documents, it is suggested that during the search, investigators and prosecutors be given the authority to impose a preliminary seizure on property.

У дисертації на основі загальної теорії кримінального процесу, чинної Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, міжнародних правових актів, слідчої, прокурорської і судово-контрольної практики слідчих суддів вирішено нове наукове завдання, пов’язане з розкриттям кримінальних процесуальних відносин між ведучими учасниками сторони обвинувачення і слідчим суддею та процесуальних напрямів форм їх взаємодії у стадії досудового розслідування під час виконання ними обов’язкової правозахисної (правозабезпечувальної) функції, спрямованої на недопущення порушень конституційних прав і свобод усіх учасників, залучених чи допущених до кримінального провадження.У процесі дослідження розкрито процесуальне положення ведучих учасників сторони обвинувачення і слідчого судді, з яким вони постійно підтримують тісні кримінальні процесуальні відношення під час проведення досудового розслідування кримінальних правопорушень (кримінальних проступків і злочинів), а також ступінь теоретичної розробки проблеми їхньої взаємодії у спільній для них правозабезпечувальній сфері діяльності. Виявлено ряд проблем, які потребують їх вирішення на законодавчому рівні. Доведено, що визначена статтею 3 Конституції України основоположна (загальнодержавна) функція, пов’язана з визнанням людини найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення її прав і свобод – головним обов’язком держави, є правозахисною (правозабезпечувальною) і повинна неухильно виконуватися всіма органами державного апарату в усіх сферах державної діяльності. У стадії досудового розслідування кримінального процесу України цю функцію виконують лише дізнавач, слідчий, прокурор і слідчий суддя у специфічній кримінальній процесуальній формі. Перші три із них реалізують її на засадах законності з позиції забезпечення прав і свобод всіх учасників кримінального провадження, виходячи із публічних (державних) інтересів.У процесі дослідження також розкрито призначення досудового розслідування в системі кримінальної процесуальної діяльності, місце і роль кожного владного суб’єкта, діючого в даній стадії кримінального провадження. Результати аналізування функціональної діяльності керівника органу дізнання, керівника органу досудового слідства і співробітника оперативного підрозділу показали, що ці владні суб’єкти досудового розслідування безпідставно віднесені законодавцем України до сторони обвинувачення, бо процесуальна діяльність жодного з них не спрямована на обвинувачення особи у вчинені кримінального правопорушення, у зв’язку з чим вона не має ніякого відношення ні до застосування примусових заходів процесуального характеру, ні до зацікавленості в результатах справи, ні до правовідносин зі слідчим суддею, ні до участі в судово-контрольних провадженнях, ні до участі в судових стадіях кримінального процесу. Через відсутність обставин, що виключають участь означених владних суб’єктів у кримінальному провадженні, на них чинний КПК України не розповсюджує інститут відводу від цього провадження. Запропоновано у невідкладному порядку вилучити керівника органу дізнання, керівника органу досудового слідства і співробітника оперативного підрозділу зі сторони обвинувачення кримінального провадження як помилково віднесених до її суб’єктивного складу. ?Доведено, що з урахуванням двосторонності кримінального правопорушення (кримінального конфлікту), на одній стороні якого знаходиться особа, яка безпосередньо вчинила це правопорушення, а на іншій стороні якого знаходиться жертва вчиненого правопорушення, законодавець зобов’язаний у невідкладному порядку віднести потерпілого до ведучого учасника сторони обвинувачення, бо без нього ця сторона не може вважатися повноцінною. Визнавши підозрюваного, обвинуваченого основним (ведучим) учасником сторони захисту і не визнавши потерпілого учасником сторони обвинувачення, законодавець розірвав двосторонній зв'язок між кримінальним правопорушенням і його наслідками, чим завдав суттєвого ураження кримінальним процесуальним відносинам, а самому принципу змагальності і рівності сторін надав спотвореної форми, перетворивши його в юридичну функцію. Ця груба помилка законодавця чекає свого виправлення. У дисертації сформульовано наукову новизну отриманих результатів дослідження, а також ряд висновків концептуального характеру, спрямованих на подальше законодавче удосконалення кримінальних процесуальних відносин ведучих учасників сторони обвинувачення зі слідчим суддею у сфері забезпечення прав і свобод учасників кримінального провадження, звернуто увагу на необхідність посилення наукових досліджень з означеної проблематики.^UIn the dissertation, on the basis of the general theory of the criminal process, the current Constitution of Ukraine, the Criminal Procedure Code of Ukraine of 2012, international legal acts, investigative, prosecutorial and judicial control practice of investigating judges, a new scientific task related to the disclosure of criminal procedural relations between leading participants is solved the parties to the prosecution and the investigating judge and the procedural directions of the forms of their interaction at the stage of pre-trial investigation during their performance of the mandatory human rights protection (rights ensuring) function aimed at preventing violations of the constitutional rights and freedoms of all participants involved or admitted to criminal proceedings.In the process of research, the procedural position of the leading participants of the prosecution and the investigating judge, with whom they constantly maintain close criminal procedural relations during the pre-trial investigation of criminal offenses (criminal misdemeanors and crimes), as well as the degree of theoretical development of the problem of their interaction in the common law enforcement field of activity. A number of problems have been identified that need to be resolved at the legislative level.It has been proven that the fundamental (nationwide) function defined by Article 3 of the Constitution of Ukraine, related to the recognition of a person as the highest social value, and the establishment and provision of his rights and freedoms is the main duty of the state, is human rights protection (rights ensuring) and must be consistently performed by all bodies state apparatus in all spheres of state activity. At the stage of the pre-trial investigation of the criminal process of Ukraine, this function is performed only by the inquirer, investigator, prosecutor and investigating judge in a specific criminal procedural form. The first three of them implement it on the basis of legality from the position of ensuring the rights and freedoms of all participants in criminal proceedings, based on public (state) interests.The purpose of the pre-trial investigation in the system of criminal procedural activity, the place and role of each powerful entity operating at this stage of criminal proceedings was also revealed in the research process. The results of the analysis of the functional activity of the head of the investigation body, the head of the pre-trial investigation body and the employee of the operative unit showed that these powerful subjects of the pre-trial investigation were unjustifiably assigned by the legislator of Ukraine to the side of the prosecution, because the procedural activity of none of them is aimed at accusing a person of committing a criminal offense. in connection with which it has nothing to do with the application of coercive measures of a procedural nature, nor with interest in the results of the case, nor with the legal relationship with the investigating judge, nor with participation in judicial control proceedings, nor with participation in the judicial stages of the criminal process . Due to the absence of circumstances that exclude the participation of the specified authorities in criminal proceedings, the current Criminal Procedure Code of Ukraine does not extend to them the institution of withdrawal from this proceeding. It is proposed to immediately remove the head of the investigation body, the head of the pre-trial investigation body and the employee of the operational unit from the prosecution side of the criminal proceedings as mistakenly classified as its subjective composition.The dissertation formulates the scientific novelty of the obtained research results, as well as a number of conclusions of a conceptual nature, aimed at further legislative improvement of the criminal procedural relations between the leading participants of the prosecution and the investigating judge in the field of ensuring the rights and freedoms of the participants in criminal proceedings, attention is drawn to the need to strengthen scientific research in this area problems.

У дисертації вирішується наукове завдання, яке полягає у дослідженні правових, організаційних і тактичних особливостей проведення судових експертиз під час судового провадження.З’ясовано, що доказування, як раціонально-емпірична діяльність, пов’язана з проведенням експертизи, включає такі послідовні етапи: 1) збирання (пошук, виявлення, фіксація, вилучення, упаковка, транспортування) об’єктів – носіїв потенціальної криміналістично значущої інформації та направлення їх на експертизу; 2) проведення експертного дослідження та формування висновку експерта; 3) дослідження висновку експерта; 4) оцінка висновку з точки зору належності, допустимості, достовірності; 5) перевірка сумнівних складових висновку експерта з повторним дослідженням та оцінкою нових доказів. Вказана процедура повторюється до тих пір, поки висновок експерта не буде відповідати всім процесуальним вимогам як джерело доказів; 6) використання висновку експерта у доказуванні.Визначено, що дослідження суб’єктом доказування та судом висновку експерта – це процес, об’єктом якого є письмовий документ, складений експертом; предметом – властивості висновку – текст трьох обов’язкових частин (вступу, дослідницької частини, висновків) та наочні ілюстрації (схеми, графіки, фото та ін.); способом здійснення – візуальне ознайомлення, а метою – пізнання змісту висновку як процесуального документу.Доведено, що оцінку та перевірку висновку експерта здійснюють: – імперативні суб’єкти, які зобов’язані та уповноважені приймати процесуальні рішення – суд, слідчий, дізнавач, керівник органу досудового розслідування, керівник органу дізнання, прокурор;– диспозитивні суб’єкти, які діють на власний розсуд у межах і спосіб, передбачений процесуальним законодавством – сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження;– допоміжні суб’єкти, які сприяють правосуддю в оцінці та перевірці висновку експерта в частині науково-методичної обґрунтованості результатів експертного дослідження – експерт та спеціаліст. З’ясовано, що достовірність висновку експерта – це властивість, що оцінюється суб’єктами доказування та судом за внутрішнім переконанням, включає дотримання правових та пізнавальних умов проведення експертизи, науково-методичне обґрунтування та логічну аргументацію умовиводів, узгодженість встановлених фактичних даних із наявними доказами у кримінальному провадженні та їх відповідність обставинам кримінального правопорушення поза розумним сумнівом.Аргументовано, що висновок експерта, оцінений й перевірений суб’єктами доказування та судом, визнається за їх внутрішнім переконанням належним, допустимим та достовірним джерелом доказів, якщо процесуальні та пізнавальні умови проведення експертизи дотримано, встановлені фактичні дані науково-методично обґрунтовані та логічно аргументовані, узгоджені із рештою доказів у кримінальному провадженні та відповідають обставинам кримінального правопорушення поза розумним сумнівом.Обґрунтовано, що термін «правильний висновок експерта» означає наявність всіх необхідних властивостей джерела доказів – допустимості, належності та достовірності, що в сукупності та взаємозв’язку з іншими доказами у кримінальному провадженні дозволяє прийняти відповідне процесуальне рішення.^UThe dissertation solves a scientific task, which consists in the study of legal, organizational and tactical features of conducting forensic examinations during court proceedings.It was found that proof, as a rational-empirical activity related to conducting an examination, includes the following successive stages: 1) collection (search, detection, fixation, extraction, packaging, transportation) of objects – carriers of potential forensically significant information and sending them for examination; 2) conducting an expert study and forming an expert's opinion; 3) study of the expert's opinion; 4) assessment of the conclusion from the point of view of propriety, admissibility, credibility; 5) verification of questionable components of the expert's conclusion with repeated research and assessment of new evidence. This procedure is repeated until the expert's opinion meets all procedural requirements as a source of evidence; 6) use of an expert's opinion in proof.It was determined that the examination of the expert's opinion by the subject of proof and the court is a process, the object of which is a written document drawn up by an expert; the subject is the properties of the conclusion - the text of the three mandatory parts (introduction, research part, conclusions) and visual illustrations (diagrams, graphics, photos, etc.); the method of implementation is visual familiarization, and the goal is to learn the content of the conclusion as a procedural document.It has been proven that the assessment and verification of the expert's opinion is carried out by:– imperative subjects who are obliged and authorized to make procedural decisions – court, investigator, investigator, head of the pre-trial investigation body, head of the investigation body, prosecutor;– dispositive subjects who act at their own discretion within the limits and in the manner provided for by procedural legislation – the defense party, the victim, the representative of the legal entity in respect of which the proceedings are being conducted;– auxiliary entities that contribute to justice in the evaluation and verification of the expert's conclusion in terms of the scientific and methodological validity of the results of the expert study – an expert and a specialist.It was found that the reliability of the expert's opinion is a property that is evaluated by the subjects of the evidence and the court based on internal conviction, includes compliance with the legal and cognitive conditions of conducting the examination, scientific and methodological substantiation and logical argumentation of the conclusions, consistency of the established factual data with the available evidence in criminal proceedings and their compliance with the circumstances of the criminal offense beyond reasonable doubt.It is argued that the expert's opinion, evaluated and verified by the subjects of the evidence and the court, is recognized according to their internal conviction as a proper, admissible and reliable source of evidence, if the procedural and cognitive conditions of the examination are observed, the established factual data are scientifically and methodically substantiated and logically argued, agreed upon with the rest of the evidence in the criminal proceedings and correspond to the circumstances of the criminal offense beyond a reasonable doubt.It is substantiated that the term "correct expert's opinion" means the presence of all the necessary properties of the source of evidence – admissibility, propriety and reliability, which in combination and interrelationship with other evidence in criminal proceedings allows the adoption of an appropriate procedural decision.

Дисертація є першим в науці кримінального процесуального права комплексним дослідженням ролі огляду місця події в системі слідчих (розшукових) дій відповідно до актуального кримінального процесуального законодавства України.Встановлено, що будь-які процесуальні дії, направлені на збирання чи перевірку доказів, можна вважати слідчими (розшуковими) діями. У звʼязку з цим доцільно передбачити в ч. 1 ст. 223 КПК України не лише мету, а і особливості слідчих (розшукових) дій, які дозволять виокремити їх серед інших процесуальних дій, які також направлені на збирання доказів. Тому, задля уточнення відповідного положення пропонується ч. 1 ст. 223 КПК України викласти в наступній редакції: «1. Слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, та які проводяться у спосіб, передбачений цією Главою». У порівнянні з чинною редакцією ч. 1 ст. 223 КПК України запропоноване визначення не є занадто обтяженим, при цьому акцентується увага на Главі 20 КПК України, в якій міститься вичерпний перелік всіх слідчих (розшукових) дій.Запропоновано задля чіткого визначення відмінностей між обшуком та оглядом в частині можливості відкриття закритих схованок та приміщень використовувати за аналогією положення кримінального процесуального законодавства, які стосуються втручання у приватне спілкування, відповідно до якого «спілкування є приватним, якщо інформація передається тазберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб». Використовуючи дане положення, а також наявну практику ВС, можна дійти висновку, що якщо окремі приміщення, шафи, шухляди не закриті на додаткові замки, тобто слідчий може безперешкодно їх відкрити, то можна вважати, що їх обстеження допускається під час огляду. Якщо ж в місці проведення огляду знаходиться закритий сейф або будь-яке закрите приміщення, то це означає, що власник відповідного житла чи іншого володіння особи обмежує до нього доступ, а тому їх обстеження може відбуватися лише під час обшуку. При цьому необхідно підкреслити, що обмеження доступу означає не лише наявність замків, які необхідно відкрити, а і необхідність внесення зміни до обстановки житла чи іншого володіння особи (відсування меблів, зняття шпалер тощо).Визначено, що до ознак, за якими можна розмежовувати обшук та огляд, можна відносити об’єкти, які планується відшукати, а точніше обізнаність про них до моменту проведення відповідної процесуальної дії. Так, на момент ініціювання обшуку відповідна уповноважена особа вже повинна знати, що саме планується відшукати. На противагу обшуку під час огляду слідчий, дізнавач та прокурор не знають, що саме вони планують відшукати. Особливо яскраво це проявляється при проведенні огляду місця події, адже така дія, як правила, проводиться на початковому етапі досудового розслідування, інколи навіть до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, а тому уповноважені службові особи з об’єктивних причин не знають, що саме вони шукають та які речі чи документи в подальшому будуть вилучені.^UThe dissertation is the first in the science of criminal procedural law to comprehensively study the role of inspection in the system of investigative (search) actions in accordance with the current criminal procedural legislation of Ukraine.It has been established that any procedural actions aimed at gathering or checking evidence can be considered as investigative (search) actions. In this regard, it is expedient to provide in Part 1 of Art. 223 of the Criminal Procedure Code of Ukraine not only the purpose, but also the features of investigative (search) actions, which will allow them to be distinguished from other procedural actions, which are also aimed at gathering evidence. Therefore, in order to clarify the relevant provision, part 1 of Art. 223 of the Criminal Procedure Code of Ukraine shall be amended as follows: "1. Investigative (search) actions are actions aimed at obtaining (collecting) evidence or checking already obtained evidence in a specific criminal proceeding, and which are carried out in the manner prescribed by this Chapter." In comparison with the current wording of Part 1 of Art. 223 of the Criminal Code of Ukraine, the proposed definition is not too burdensome, while attention is focused on Chapter 20 of the Criminal Code of Ukraine, which contains an exhaustive list of all investigative (search) actions.It is suggested that in order to clearly define the differences between a search and an inspection in terms of the possibility of opening closed hiding places and premises, by analogy, the provisions of the criminal procedural legislation relating to interference with private communication should be used by analogy, according to which "communication is private if information is transmitted and stored under such physical or legal conditions under which communication participants can count on protection of information from the interference of other persons". Using thisprovision, as well as the existing practice of the Supreme Court, it can be concluded that if individual rooms, cabinets, drawers are not closed with additional locks, that is, the investigator can open them without hindrance, then it can be considered that their examination is allowed during the inspection. If there is a closed safe or any closed room at the place of the inspection, it means that the owner of the corresponding housing or other property of the person restricts access to it, and therefore their examination can take place only during the search. At the same time, it must be emphasized that restricting access means not only the presence of locks that must be opened, but also the need to make changes to the interior of the home or other possessions of the person (moving furniture, removing wallpaper, etc.).It was determined that the objects that are planned to be searched can be attributed to the signs by which a search and an inspection can be distinguished, or more precisely, awareness of them before the relevant procedural action is taken. So, at the time of initiating the search, the relevant authorized person should already know what exactly is planned to be searched. In contrast to a search, during an inspection, the investigator, inquirer and prosecutor do not know what exactly they plan to find. This is especially evident when conducting an inspection of the scene of the incident, because such an action, as a rule, is carried out at the initial stage of the pre-trial investigation, sometimes even before the entry of information about a criminal offense into the Register, and therefore authorized officials for objective reasons do not know what exactly they are looking for and what things or documents will be seized in the future.

Дисертація присвячена розробці науково обґрунтованих засад діяльності слідчого судді щодо здійснення судового контролю за обґрунтованістю підозри при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження.У результаті уточнення категоріального апарату запропоновано авторське трактування поняття «підозра», під яким слід розуміти припущення слідчого та/або прокурора про причетність особи до вчинення діяння, що містить ознаки кримінального правопорушення, виражене у відповідному процесуальному рішенні та обґрунтоване наявними у кримінальному провадженні матеріалами, що підлягає подальшій перевірці з метою підтвердження чи спростування. Запропоновано видовий поділ обґрунтованої підозри залежно від підстав повідомлення про підозру, поклавши в основу поділу обсяг наявної доказової бази. Виокремлено безпосередню (серйозну) та опосередковану (просту) обґрунтовані підозри. На основі видового поділу розкрито критерій «обґрунтованості підозри». Доведено, що межі критерії обґрунтованості для серйозної та простої підозр різні та будуть зумовлюватись відмінним ступенем вагомості інформації, яка становить основу для рівня переконаності, що необхідний для прийняття рішення про повідомлення про підозру.Проаналізовано проблематику обґрунтованості підозри через умову «наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення». Встановлено, що для слідчого судді подані докази є вичерпною сукупністю даних щодо обставин, на які посилаються сторони кримінального провадження. Оцінюючи подані докази, слідчий суддя приймає рішення, яке на підставі проведеної оцінки має бути єдино правильним, оскільки воно, попри проміжний характер, істотно впливає на весь подальший хід кримінального провадження. Висновки слідчого судді ґрунтуються на логічному осмисленні всіх доказів, як окремо, так і в їх сукупності, з урахуванням вимог закону та практики доказування. Сутністю оцінки доказів є визначення всіх їх властивостей: належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв’язку, тому усунення будь-яких властивостей із змісту оцінки доказів видається неприпустимим. Під час проведеного аналізу запропоновано вважати вмотивованість самостійною вимогою, яка пред’являється до обґрунтованої підозри. Обґрунтовано, що пояснення механізму прийняття рішень щодо оцінки доказів, а також того, чому одні докази приймаються, а інші відкидаються, лежить в основі мотивування обґрунтованості підозри. Встановлено, що належне й достатнє мотивування обґрунтованості підозри має важливе значення в аспекті забезпечення законності кримінального провадження, прав і законних інтересів підозрюваного, у тому числі – права підозрюваного на оскарження повідомлення про підозру.Піддані аналізу основні позиції, які стосуються змісту процедури оскарження повідомлення про підозру. Встановлено, що вона: виражає законні інтереси та потреби підозрюваних; є засобом припинення порушень законних прав та інтересів підозрюваних; свідчить про незадовільну роботу осіб, задіяних у складенні та врученні повідомлення про підозру; сприяє вдосконаленню роботи прокурорів та слідчих; є джерелом для ініціатив щодо внесення змін до КПК України, пов’язаних з оскарженням повідомлення про підозру. У зв’язку з недосконалістю процедури оскарження повідомлення про запропоновано: передбачити форму та обов’язкові реквізити скарги на повідомлення про підозру; встановити чітку регламентацію строків оскарження повідомлення про підозру.У дисертаційній роботі сформульована та підтверджена позиція, згідно з якою єдиним суб’єктом, який може дати об’єктивну оцінку обґрунтованості підозри на стадії досудового розслідування, є слідчий суддя. Будучи суддею суду першої інстанції, він зберігає властиву тільки судовій інстанції об’єктивність та неупередженість, по створенню умов для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків. На основі проведеного аналізу запропоновано наділити слідчого суддю, як судового контролера за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, повноваженнями на санкціонування дозволу на здійснення повідомлення про підозру. Запропоновано доповнити кримінальне процесуальне законодавство розробленим окремим порядком щодо розгляду клопотання про надання слідчим суддею дозволу на повідомлення про підозру.^UThe dissertation is devoted to the development of scientifically sound principles of activity of the investigating judge in exercising judicial control over the validity of suspicion during the applying measures of ensuring the criminal proceedings.As a result of clarification of the categorical apparatus, the author offers her own interpretation of the concept of «suspicion», which should be understood as an assumption of an investigator and/or prosecutor about the involvement of a person in an act containing signs of a criminal offence, expressed in a relevant procedural decision and substantiated by the materials available in criminal proceedings, which is subject to further verification with a view to confirmation or refutation. The author proposes a specific division of reasonable suspicion depending on the grounds for notification of suspicion, based on the scope of the available evidence base. The author distinguishes between direct (serious) and indirect (simple) reasonable suspicion. On the basis of the species division, the author suggests the criterion of «reasonable suspicion». It was proved that the limits of the reasonableness criterion for serious and simple suspicion are different and will be determined by a different degree of weight of information which forms the basis for the level of conviction required to decide on notification of suspicion.The author analyzed the issue of reasonableness of suspicion through the grounds of «availability of sufficient evidence to suspect a person of committing a criminal offence». It was established that for an investigating judge, the evidence submitted is an exhaustive set of data on the circumstances referred to by the parties to criminal proceedings. When assessing the submitted evidence, the investigating judge decides that, based on the assessment, must be the only correct one, since it, despite its interim nature, significantly affects the entire further course of criminal proceedings. The investigating judge's conclusions are based on a logical understanding of all evidence, both individually and in their totality, considering the requirements of the law and evidence practice. The essence of evidence assessment is to determine all of its properties: relevance, admissibility, reliability, sufficiency and interconnection, and therefore, it seems inadmissible to exclude any of these properties from the content of evidence assessment.In the course of the analysis, the author suggests that motivation should be considered an independent requirement for reasonable suspicion. It is substantiated that an explanation of the decision-making mechanism for evaluating evidence, as well as why some evidence is accepted and others are rejected, is at the heart of the reasoning for the reasonableness of suspicion. The author establishes that proper and sufficient justification of the reasonableness of suspicion is important in terms of ensuring the legitimacy of criminal proceedings, the rights and legitimate interests of a suspect, including the suspect's right to appeal against a notice of suspicion.The author analyses the main positions concerning the content of the procedure for appealing against a notice of suspicion. The author establishes that it: expresses the legitimate interests and needs of suspects; is a means of stopping violations of the legitimate rights and interests of suspects; indicates unsatisfactory performance of persons involved in the preparation and delivery of a notice of suspicion; contributes to the improvement of the work of prosecutors and investigators; and is a source for initiatives to amend the CPC of Ukraine related to appealing against a notice of suspicion. Due to the imperfection of the procedure for appealing against a notice of suspicion, it is proposed to: provide for a form and mandatory details of a complaint against a notice of suspicion; establish clear regulation of the time limits for appealing against a notice of suspicion.The dissertation formulates and confirms the position that the only subject who can give an objective assessment of the validity of suspicion at the stage of pre-trial investigation is an investigating judge. As a judge of the court of first instance, he/she retains the objectivity and impartiality inherent in a court of law, and is responsible for creating conditions for the parties to exercise their procedural rights and fulfil their procedural obligations. Based on the analysis, the author suggests that an investigating judge, as a judicial supervisor of the rights, freedoms and interests of persons in criminal proceedings, should be empowered to authorise a notice of suspicion. It is proposed to supplement the criminal procedure legislation with a separate procedure for consideration of a petition for an investigating judge to issue a notice of suspicion.