В першому розділі «Стан та проблеми дослідження визначальних ознак традиційної китайської архітектури» автор проаналізував існуючу джерельну базу за темою дослідження, проаналізував причини звернення до національних традицій в сучасній архітектурі Китаю і зокрема в провінції Шаансі, окреслив визначальні ознаки традиційної китайської архітектури і навів перелік видатних історичних об’єктів провінції Шаансі і її столиці міста Сіань. Особлива увага була звернута на китайські наукові джерела, присвячені різним аспектам традиційної китайської архітектури. Окремо опрацьовувались джерела, присвячені реставраційній і пам’яткоохоронній діяльності, враховуючи унікальну кількість історичних пам’яток національного – світового значення на території провінції Шаансі і особливо міста Сіань. Враховуючи органічний зв'язок традиційної архітектури Китаю з мистецтвом, опрацьовувались і відповідні мистецькі джерела.Зазначено, що поширення національних мотивів в сучасній архітектурі Китаю відповідає політиці китайського уряду на виховання національних традицій і поглиблення знань у населення про китайську культуру, а також на зацікавлення в світі китайською культурою та архітектурою. В другому розділі «Методологія та методи дослідження визначальних ознак традиційної китайської архітектури» охарактеризовано перелік вибраних здобувачем загальнонаукових методів дослідження, який результат вони дають, створено теоретичні моделі об’єктів-виразників національної ідентичності і описано принцип їх використання. Також детально описано пам’яткоохоронну діяльність із збереження пам’яток всесвітньої, загальнонаціональної і місцевої історико-культурної спадщини в провінції Шаансі.Насамперед досліджувались чинники, які вплинули на формування архітектури провінції Шаансі протягом різних періодів (метод історичного аналізу, метод культурологічного аналізу, метод етнографічного аналізу), використовувалась специфічна архітектурно-мистецька термінологія (метод етимологічного аналізу), досліджувався аспект зв’язку архітектури і традиційного мистецтва (метод мистецтвознавчого аналізу). Для окреслення переліку історичних об’єктів провінції Шаансі, які вважаються виразниками національних і регіональних ознак в архітектурі використовувався метод описів. Графо-аналітичний метод базувався на попередніх натурних обстеженнях видатних об’єктів. Одними з базових для вирішення завдань дисертації і формулювання принципів використання модернізованих форм в сучасній архітектурі провінції Шаансі стали методи порівняльного аналізу і системно-структурного аналізу, які дозволили простежити спільне і відмінне між історичними і новими об’єктами на різних ієрархічних рівнях.В третьому розділі «Особливості традиційної китайської архітектури провінції Шаансі і прояв національних ознак в сучасній архітектурі» на основі здійсненого в попередніх розділах аналізу типів історичних будівель на теренах провінції Шаансі і їх датування окреслено як найбільш характерні і масові будівлі – уособники національної ідентичності – храми, пагоди і павільйони і досліджено відповідно до створених ієрархічних моделей принципи їх композиційної побудови, морфологію форм-виразників національних традицій в архітектурі (дахи, карнизи, стіни, прорізи), традиційний декор та поліхромію.Отримання таких узагальнень дозволило провести порівняльний аналіз між історичними і сучасними об’єктами на різних ієрархічних рівнях – від композиції до окремих елементів і поліхромії і на основі цього визначити основні принципи використання історичних форм в сучасній архітектурі.^UIn the first chapter, "The state and problems of the study of the defining features of traditional Chinese architecture", the author analyzed the existing source base on the research topic, analyzed the reasons for the appeal to national traditions in modern Chinese architecture and in particular in Shaanxi province, outlined the defining features of traditional Chinese architecture and listed the outstanding historical facilities of Shaanxi Province and its capital, Xi'an. Special attention was paid to Chinese scientific sources devoted to various aspects of traditional Chinese architecture. Sources devoted to restoration and monument preservation activities were separately studied, taking into account the unique number of historical monuments of national and world importance in the territory of Shaanxi province and especially the city of Xi'an. Taking into account the organic connection of traditional Chinese architecture with art, relevant artistic sources were also developed.It is noted that the spread of national motifs in modern Chinese architecture corresponds to the Chinese government's policy of nurturing national traditions and deepening the population's knowledge of Chinese culture, as well as the world's interest in Chinese culture and architecture.In the second chapter, "Methodology and methods of research of the defining features of traditional Chinese architecture", the list of general scientific research methods chosen by the awardee is described, what results they give, theoretical models of objects expressive of national identity are created and the principle of their use is described. It also describes in detail the monument protection activities for the preservation of monuments of world, national and local historical and cultural heritage in Shaanxi province.First of all, the factors that influenced the formation of the architecture of Shaanxi province during different periods were investigated (the method of historical analysis, the method of cultural analysis, the method of ethnographic analysis), the specific architectural and artistic terminology was used (the method of etymological analysis), the aspect of the connection between architecture and traditional art was investigated ( method of art analysis). The description method was used to outline the list of historical objects of Shaanxi Province, which are considered to be expressive of national and regional features in architecture.The grapho-analytical method was based on preliminary on-site surveys of prominent objects. The methods of comparative analysis and system-structural analysis, which made it possible to trace commonalities and differences between historical and new objects at different hierarchical levels, became one of the basic methods for solving the tasks of the thesis and formulating the principles of using modernized forms in the modern architecture of Shaanxi province.In the third chapter "Peculiarities of the traditional Chinese architecture of Shaanxi province and the manifestation of national characteristics in modern architecture" based on the analysis of the types of historical buildings in the territory of Shaanxi province and their dating carried out in the previous chapters, the most characteristic and massive buildings - personifications of national identity - temples, pagodas are outlined and pavilions and the principles of their compositional construction, the morphology of expressive forms of national traditions in architecture (roofs, eaves, walls, openings), traditional decor and polychromy were investigated in accordance with the created hierarchical models.Obtaining such generalizations made it possible to conduct a comparative analysis between historical and modern objects at different hierarchical levels - from composition to individual elements and polychromy, and based on this to determine the main principles of using historical forms in modern architecture.

Дисертаційне дослідження присвячене Байройтському фестивалю (Bayreuther Festspiele), заснованому 1876 року композитором Ріхардом Вагнером (Richard Wagner, 1813–1883) з метою виконання власного доробку, а саме тетралогії «Перстень нібелунга», виконання якої за задумом композитора вимагало особливих сценічних умов, втілених у театральному приміщенні Фестшпільхауз (Festspielhaus). Його ідеї щодо реформування мистецтва мали в основі практичний досвід роботи у різних театрах, викликали необхідність віднайти нові засоби сценічного втілення музичної драми, яку композитор розробляв більшу частину свого життя та теоретично обґрунтував у ряді робіт.Протягом свого існування фестиваль проходив через різні періоди, обумовлені загальними соціально-історичними змінами та постаттю керівника, який визначав стильові засади функціонування мистецького процесу та втілюваного репертуару. Розпочата Р. Вагнером фестивальна діяльність, за керівництва якого було проведено два фестивалі, продовжилась його нащадками та отримала нові виміри, викликані розширенням переліку виконуваних творів з доробку митця, зміни принципів їх інтерпретації та театрально-сценічних засобів.Досліджено історичні передумови організації фестивалю, які спонукали Р. Вагнера спершу до теоретичного обґрунтування необхідності реорганізації мистецтва, що, на його думку, опинилось у вкрай жалюгідному становищі та перетворилось на розвагу, а потім до дій задля практичної реалізації свого задуму, від моменту проголошення якого до фактичного втілення минула чверть століття. Теоретичні роботи композитора ґрунтувалися на досвіді, який він здобув з молодих років, працюючи у різних провінційних театрах німецьких держав. Розуміючи причини низького мистецького рівня більшості колективів, які були викликані низкою факторів, Р. Вагнер задумав здійснити реформу, метою якої було створення принципово нового театру, орієнтиром до якого композитор обрав античну драму. Час роботи Р. Вагнера як капельмейстера у Дрезденській королівській опері став джерелом управлінського досвіду великою театральною установою та сприяв більш чіткому розумінню способів втілення реформи, основи якої оприлюднив у публіцистиці кількома роками пізніше, що стало дороговказом до створення фестивалю.Розглянуто практичні дії, які сприятимуть оновленню традиційної опери і її перетворенню на симфонізовану музичну драму, простежено шлях від моменту публікації їх теоретичного обґрунтування до етапів послідовного втілення інноваційної програми. Композитор приступив до реалізації свого творчого задуму, почавши з написання літературної основи масштабного твору, який в результаті став тетралогією «Перстень нібелунга». Однак перспективи її постановки та виконання з’явились у Р. Вагнера лише після зустрічі з королем Баварії Людвигом ІІ, палким шанувальником вагнерівських творів, який виявив готовність підтримати і фінансувати його проект. Разом вони обговорювали ідею будівництва фестивального театру в столиці Баварії Мюнхені. Втім, придворне середовище та інтриги змусили композитора полишити Мюнхен та зруйнували надію на побудову там театру, призначеного для виконання Тетралогії. Фактично це було вигнанням і вимушеним кроком з боку короля, який все ж не позбавив Вагнера своєї прихильності.Реалізація фестивальної ідеї відбулася у більш скромному затишному місті Байройт, яке більше за Мюнхен відповідало вимогам митця. Тривалий будівельний процес, який відбувався в умовах крайнього фінансового дефіциту та не раз опинявся на межі зриву, був вдало завершений 1876 року, коли Фестшпільхауз відкрив свої двері для відвідувачів, які прибули у Байройт з різних країн. Весь цикл був повтореним під час першого фестивалю тричі. Фестиваль одержав широкий розголос у міжнародній пресі і став подією непересічного художнього значення. Однак фінансовий дефіцит після його проведення не дав можливості продовжувати діяльність протягом наступних п’яти років, які були використані для написання та постановки 1882 року «Парсіфаля». Наголошується на тому, що цей останній в доробку митця твір, названий "святковою сценічною містерією" створювався з урахуванням особливих акустичних і сценічних умов фестивального театру і був призначений автором виключно для виконання у Фестшпільхаузі.^UThe dissertation study is devoted to the Bayreuth Festival (Bayreuther Festspiele), founded in 1876 by the composer Richard Wagner (Richard Wagner, 1813–1883) in order to perform his own work, namely the tetralogy "The Ring of the Nibelung" according to the composer's plan, it has required special stage conditions being embodied in the Festspielhaus. His ideas about reforming art were based on practical experience of his work in various theaters. They were born out of necessity to find the new means of stage embodiment of musica drama, developed by composer most of his life and been theoretically substantiated in a number of works.The festival went through different periods, determined by general socio-historical changes and the figure of the leader, who determined the stylistic principles of the functioning of the artistic process and repertoire. The festival activity started by R. Wagner leadership on two festivals having been continued by his descendants and acquired new dimensions such as the list of performed works from the artist's attainment, changes in the principles of their interpretation and theatrical and stage means.The historical prerequisites have been studied in terms of the organization of the festival, prompted R. Wagner to theoretically justify and the need to reorganize art, that been in extremely miserable situation and turned into entertainment, then to actions for the practical implementation of his plan. A quarter of a century had passed from its announcement to the actual implementation. The theoretical works of the composer were based on the experience he gained from his youth, working in various provincial theaters of the German states. Understanding the reasons for the low artistic level of most theatrical groups caused by a number of factors, R. Wagner decided to carry out a reform, the purpose was to create a fundamentally new theater, chosen ancient drama as a reference point by composer. R. Wagner's time as Kapellmeister at the Dresden Royal Opera became a source of experience in managing a large theater institution and contributed to a clearer understanding of the ways to implement the reform, the basics were published in journalism a few years later and became a signpost for the creation of the festival.Practical actions were considered from point of view to reform the opera and its transformation into a symphonized musical drama, the path from the publication of the theoretical justification to the stages of the successive implementation the innovative program. Composer began to implement his creative idea, starting with writing the literary basis of a large-scale work, which eventually became the tetralogy "The Ring of the Nibelung". The prospects of its production and performance appeared to R. Wagner only after meeting with King Ludwig II of Bavaria, who was an ardent admirer of Wagner's works, expressed his willingness to support and finance his project. Together they discussed the idea of building a festival theater in Munich, the capital of Bavaria. The courtiers and intrigues forced the composer to leave Munich and destroyed his hope of building certain theater intended for the performance of the Tetralogy. While in exile, he was forced to part with the ideas of building a theater, although the king never deprived Wagner of his favor, but the idea encountered difficulties.The realization of the festival took place in the more modest city of Bayreuth, that was more well-acceptable for artist`s requirements than Munich. The long construction process took place in conditions of extreme financial deficit and more than once found itself on the verge of collapse. It was successfully completed in 1876, when the Festspielhaus opened its doors to visitors who arrived in Bayreuth from various countries. The whole cycle was repeated three times during the first festival. The festival received wide publicity in the international press and became an event of unparalleled artistic importance. The financial shortfall after first festival caused it`s couldn't held for the next five years. The years were used to write and stage “Parsifal” in 1882. The last work of the artist was called "holiday stage mystery", was created taking into account the special acoustic and stage conditions of the Festspielhaus and was intended by the author exclusively for performance here.

Дисертація є самостійною завершеною науковою працею, в якій на основі представленої кримінологічної характеристики терористичних актів у великих містах України, осіб, які їх вчиняють, а також аналізу системи детермінант, що зумовлюють вчинення таких кримінально протиправних діянь, вперше у вітчизняній науці запропоновано комплексну систему заходів запобігання терористичним актам у великих містах України в умовах воєнного стану.Проведеним дослідженням систематизовано основні етапи дослідження терористичних актів. Перший етап – це період зародження, що бере свій початок від давніх цивілізацій – до кінця XVII століття. Другий етап – це період, що вирізняється підвищеною увагою до «дореволюційного» та «революційного» тероризму. Цей період охоплює XVIII – початок ХХ століття. У 60-х рр. ХХ століття – перше десятиліття ХХІ століття набув розвитку третій період, який характеризується формуванням окремих видів тероризму: лівого, правого та ісламського. З 2014 року й дотепер розпочався четвертий – сучасний період дослідження терористичних актів, який пов’язаний із загостренням геополітичної ситуації в Україні, зокрема збройною агресією рф проти України. Визначено, що кожен з етапів має характерні історичні, політико-ідеологічні, соціально-економічні, організаційно-правові та інші особливості.У роботі наголошується, що терористичний акт є одним з найбільш негативних, небезпечних і резонансних соціально-правових явищ сучасності, що становить загрозу для усіх сфер функціонування держави і життєдіяльності суспільства. Терористичні акти спричинюють загибель людей, дестабілізують політичну та соціально-економічну обстановку у країні, регіонах і містах, негативно впливають на авторитет державних та правоохоронних органів, ускладнюють процес європейської інтеграції держави, підсилюють рівень соціальної напруги, створюючи атмосферу жаху, невпевненості та нестабільності у суспільстві. Характерної гостроти терористичний акт набув у великих містах України, де простежується не лише істотне зростання рівня терористичних актів, а й поява їх нових конфігурацій.Обґрунтовано, що великі міста України – це значне міське поселення, з чітко визначеною територією, із загальною кількістю населення від 500 тис. і більше осіб, яке виконує функцію адміністративного центру області та зосереджує у собі комплекс політичних, економічних, наукових, освітніх, духовних, культурних, транспортних, медичних та інших сфер життєдіяльності суспільства і функціонування держави. До великих міст України як об’єкта кримінологічного пізнання належать: столиця України – м. Київ, а також міста міжрегіонального та регіонального значення – Харків, Одеса, Дніпро, Львів і Запоріжжя.Встановлено, що у сучасному вимірі терористичний акт є невід’ємною частиною політичних та економічних процесів і представляє собою загрозу національній та громадській безпеці держави, перетворившись із поодиноких проявів на відносно масове явище. Терористичні акти в абсолютній більшості мають міський характер. У м. Києві, Харкові, Одесі, Дніпрі, Львові та Запоріжжі стабільно вчиняється до 70 % терористичних актів від загальної кількості таких злочинів у регіонах до яких вони відносяться. З 2014 по 2022 рр. у великих містах України в цілому зафіксовано 375 терористичних актів, а саме: у м. Харкові – 130, у м. Києві – 89, у м. Дніпрі – 71, у м. Одесі – 67, у Запоріжжі – 12, у м. Львові – 6 терактів відповідно. Аналіз географії терористичних актів засвідчив, що з 2014 року до 2022 року міста Київ, Одеса, Харків, Дніпро, Запоріжжя і Львів нерівно розподілились та входили до різних груп – з високим, середнім і помірним рівнем кримінальної враженості. Найбільш ураженим від терористичних актів великим містом є Харків, з середнім показником 4 злочини на 100 тис. міського населення, за ним розташувались Дніпро – 3; Одеса – 3; Київ – 2; Запоріжжя – 1 та Львів – 1 злочин такого виду на 100 тис. міського населення відповідно. Великі міста України характеризуються незадовільною ситуацією у співвідношенні кількості облікованих терористичних актів до чисельності виявлених злочинців-терористів.В середньому у великих містах України виявляється приблизно у 3,5 рази менше злочинців-терористів порівняно з кількістю зареєстрованих злочинів, передбачених ст. 258 КК України. За результатами вивчення судової практики Києва, Харкова, Одеси, Дніпра, Львова та Запоріжжя у справах про терористичні акти нами встановлено, що злочини, передбачені ст. 258 КК України, доволі часто вчинюються у сукупності (понад 45 % випадках) з іншими кримінально протиправними діяннями, зокрема передбаченими ст. ст. 258-3, 263, 194, 196, 358 КК України.^UThe dissertation is an independently completed scientific work, in which, on the basis of the presented criminological characteristics of terrorist acts in large cities of Ukraine, the persons who commit them, as well as the analysis of the system of determinants that lead to the commission of such criminally illegal acts, a comprehensive system for prevention of terrorist acts in large cities of Ukraine is proposed for the first time in domestic science in the conditions of martial law.This research systematizes the main stages of the scientific sources formation regarding research, where the subject is terrorist acts, namely: the period of origin, which originates from ancient civilizations – until the end of the 17th century; the period of high interest in «pre-revolutionary» and «revolutionary» terrorism (18th – early 20th centuries); the period characterized by studies of left-wing terrorism, right-wing terrorism, and Islamic terrorism (1960s – the first decade of the 21st century); the modern period of knowledge transformation into an independent direction of criminological research (from 2014 to the present). It was determined that each of the stages has characteristic historical, political-ideological, socio-economic, organizational-legal and other features.The work emphasizes that a terrorist act is one of the most negative, dangerous and resonant socio-legal phenomena of our time, which poses a threat to all spheres of state functioning and the society, and also causes the people death, creates a fear atmosphere, tension and chaos in society, harms public safety, destabilizes the socio-political situation, undermines the law enforcement agencies reputation, negatively affects on the modernization process and state ingration into the European space, causes significant political, economic and moral consequences, etc. The terrorist act acquired a significant value in the large cities of Ukraine, where not only an increasing in the level of terrorist acts are observed, but also the appearance of their new configurations can be traced.It is substantiated that the large cities of Ukraine are significant urban settlements with a clearly defined territory, with a total population from 500 thousand or more, which performs the function of the administrative center of the region and concentrates a complex of political, economic, scientific, educational , spiritual, cultural, transport, medical and other society life spheres and state functioning. The large cities of Ukraine are an object of criminological research. They are include: the capital of Ukraine – Kyiv; as well as cities of interregional and regional importance – Kharkiv; Odesa; Dnipro; Lviv; Zaporizhzhia.It has been established that in the modern world, a terrorist act is an integral part of political and economical processes and represents a threat to the national and public security of the country, having turned from isolated manifestations into a mass phenomenon. The absolute majority of terrorist acts are urban in its nature. Up to 70 % of terrorist acts are steadily charged in the Kyiv, Kharkiv, Odesa, Dnipro, Lviv and Zaporizhzhia cities compare with the above mentioned state’s region. From 2014 to 2022, a total of 375 terrorist acts were recorded in large cities of Ukraine, namely: in the city of Kharkiv – 130, in the city of Kyiv – 89, in the city of Dnipro – 71, in the city of Odesa – 67, in Zaporizhzhia – 12, in the city of Lviv – 6 terrorist attacks, respectively.The analysis of the territorial and spatial spread of terrorist acts showed that from 2014 to 2022, the cities of Kyiv, Odesa, Kharkiv, Dnipro, Zaporizhzhia and Lviv were unevenly distributed and belonged to different groups – with a high, medium and moderate level of crime. Kharkiv is the big city most affected by terrorist acts, with an average rate of 4 crimes per 100,000 city population, followed by Dnipro – 3; Odessa –3; Kyiv – 2; Zaporizhzhia – 1 and Lviv – 1 crimes of this type per 100,000 city population, respectively. Large cities of Ukraine are characterized by an unsatisfactory situation in the ratio of the terrorist acts quantity to the identified terrorist criminalsquantity. Based on the results of studying the judicial practice about terorrist act cases in the cities of Kyiv, Kharkiv, Odesa, Dnipro, Lviv and Zaporizhzhia, we found that the crimes provided for in Art. 258 of the Criminal Code of Ukraine, are quite often occur together with other criminally illegal acts – in almost 45 % of cases.Basis on the defining personal features of those who commits terrorist acts in large cities of Ukraine, a criminal general portrait was built: this person is a male, both young and adult (from 18 to 60 years old and older), a citizen of Ukraine, with a basic higher (55.0%) or full secondary (25.0 %) education, unmarried, did not work or study anywhere at the time of committing such crime.

У дослідженні комплексно висвітлено процес діяльності державних органів влади упродовж листопада 1918 – листопада 1920 рр. щодо матеріально-технічного забезпечення Збройних сил УНР у період воєнного протиборства на території Наддніпрянської України. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що на основі залучених нових архівних джерел, матеріалів особистого походження та часописів, історичної літератури вперше комплексно досліджено і доведено значення якісного забезпечення урядом УНР потреб військовослужбовців, які захищали територіальну цілісність держави на фронті; використано багатий і різноманітний методологічний інструментарій, що сприяло класифікації джерельної бази, аналітичному та критичному осмисленню історичної інформації для достовірної реконструкції представлених у роботі фактів; визначено особливості діяльності державного апарату постачання в процесі семи його реорганізацій, спричинених: 1) перемогою антигетьманського повстання і встановленням влади Директорії УНР; 2) відступом армії зі столиці та зменшенням підконтрольної державі території; 3) перебазуванням дивізій на територію Поділля в червні 1919 р.; 4) урядовою реформою 29 вересня 1919 р.; 5) відновленням боєздатності збройних сил у січні – червні 1920 р. та відступом союзницьких військ на територію Східної Галичини; 6) переходом Дієвої армії УНР на відвойовану територію Наддніпрянщини восени 1920 р. і початком польсько-радянського перемир’я. У всіх часових відтинках відтворено та пояснено особливості реалізації кожної ланки матеріального забезпечення, визначено як позитивні, так і негативні тенденції. Звернено увагу на те, що міжнародне становище безпосередньо впливало на продуктивність державних інститутів влади в 1919 – 1920 рр. Практичне значення роботи полягає у можливостях застосування отриманих наукових результатів для національно-патріотичного виховання учнів та студентів, особового складу Збройних Сил України, написання наукових історичних робіт, присвячених Українській революції 1917–1921 рр., та розроблення посібників з військової історії.Перший розділ дисертації присвячено огляду та аналізу історіографії, джерельної бази та характеристиці теоретико-методологічних засад роботи. У другому розділі поетапно досліджено заходи Директорії УНР у забезпеченні війська озброєнням, продовольством та спорядженням упродовж листопада 1918 – листопада 1919 рр. У третьому розділі увагу зосереджено на дослідженні забезпечення військових частин, які комплектувалися з дозволу Польської Республіки на території Поділля і стали основою для відродження Збройних Сил УНР. У четвертому розділі досліджено розбудовану урядом медико-санітарну систему лікування хворих і поранених українських військовослужбовців у районі бойових дій на їхніх різних етапах та в тилу. Отже, у дисертації проаналізовано основні ланки матеріального постачання Дієвої армії УНР, ініційованого державними інститутами влади для забезпечення боєздатності в період антигетьманського повстання, а потім у війні проти ворогів, які посягали на територіальну цілісність країни. Обґрунтовано думку про неготовність уряду протистояти викликам часу в умовах втрати стабільного центру для прийняття рішень, основних запасів майна (в основному зброї), блокади Антанти, економічної катастрофи та пандемії. Натомість у час польсько-українсько-радянської війни ключовою проблемою, що обмежувала воєнні дії, стала хронічна нестача набоїв, яка зрештою і визначила перебіг збройної боротьби.^UThe research comprehensively covers the activities of the state authorities during November 1918 – November 1920 as to the material and technical support of the Armed Forces of the Ukrainian People's Republic during the period of military confrontation on the territory of Trans-Dnieper Ukraine. The scientific novelty of the research is based on the new archival sources, materials in our personal possession and periodicals, historical literature, for the first time the importance of quality provision by the government of the Ukrainian People's Republic of the needs of servicemen who defended the territorial integrity of the state at the front is comprehensively researched and proved. A powerful and diverse methodological toolkit is used, which contributs to the classification of the source base, analytical and critical understanding of historical information to reliably reconstruct the facts presented in the work; the peculiarities of the activity of the state supply apparatus in the process of its seven reorganizations caused by: the victory of the anti-hetman uprising and the establishment of the power of the Directorate of the Ukrainian People's Republic are determined; the retreat of the army from the capital and the reduction of the territory controlled by the state; redeployment of divisions to the territory of Podillia in June 1919; government reform on September 29, 1919; the restoration of combat capability of the armed forces in January–June 1920 and the retreat of allied troops to the territory of Eastern Galicia; the transition of the Active Army of the Ukrainian People's Republic to the recaptured territory of the Dnipro region in the fall of 1920 and the beginning of the Polish-Soviet armistice. In all time periods, the peculiarities of the implementation of each link of material support are reproduced and explained, both positive and negative trends are identified. Attention is drawn to the fact that the international situation directly influenced the effectiveness of the state power institutions s in 1919–1920.The practical significance of the work lies in the possibilities of applying the obtained research findings for the national-patriotic education of school pupils and college students, the personnel of the Armed Forces of Ukraine, it facilitates the writing of scientific historical works dedicated to the Ukrainian Revolution of 1917–1921, and the development of manuals on military history.The first chapter of the dissertation is devoted to the review and analysis of the historiography, the source base and the characteristics of the theoretical and methodological foundations of the work. In the second chapter, the actions of the Directorate of the Ukrainian People's Republic in providing the army with ammunition, food and equipment during November 1918 – November 1919 are investigated step by step.In the third chapter, attention is focused on the study of the provision of military units, which were equipped with the permission of the Republic of Poland on the territory of Podillia and became the basis for the revival of the Armed Forces of the Ukrainian People's Republic. The fourth chapter examines the medical and sanitary system developed by the government for the treatment of sick and wounded Ukrainian servicemen in the area of hostilities at their various stages and in the rear. Thus, the dissertation analyzes the main links of the material supply of the Active Army of the Ukrainian People's Republic, initiated by state institutions of power to ensure combat capability during the anti-Hetman uprising, and then in the war against enemies who encroached on the territorial integrity of the country. The opinion about the unpreparedness of the government to face the challenges of the time in the conditions of the loss of a stable decision-making center, the main stockpiles of property (mainly weapons), the Entente blockade, the economic disaster and the pandemic is substantiated.Instead, during the Polish-Ukrainian-Soviet war, the chronic shortage of ammunition became the key problem limiting military operations, which ultimately determined the course of the armed struggle.

Дисертація присвячена історії становлення нової системи мистецьких інституцій в Україні в період політичних трансформацій наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років, що ілюструє появу мистецької системи західного типу на руїнах соціалістичної. Дослідження охоплює період трьох десятиліть незалежності країни, а саме 1990-ті – 2020 роки. Автор умовно поділяє цей період на три етапи розвитку інституційної діяльності, які супроводжувалися значними соціальними змінами і сприяли інтеграції української артсистеми у міжнародну.Для аналізу обрано чотири українські міста – Київ, Одесу, Львів та Харків. Акцент саме на них не означає, що в інших містах України не існувало галерей, центрів сучасного мистецтва та музеїв, проте у межах цього дослідження, задля виявлення найважливіших аспектів становлення мистецької системи, було обрано міста з найчисленнішими і найбільш активними осередками.Наприкінці 1980-х років в Україні відбулися докорінні соціокультурні зміни: послаблення тотального державного контролю, а далі розпад СРСР, демократизація суспільно-політичного життя, трансформація ціннісних орієнтирів, лібералізація економіки, формування ринкових відносин та приватного сектора. Всі ці процеси призвели до значних інституційних змін в українській культурі. Це був час формування принципово нової системи, коли мистецтво позбулося не тільки тотального державного впливу, але й фінансової підтримки держави. Тому інституційна активність 1990-х років була викликана також необхідністю створити нову інфраструктуру задля функціонування і розвитку мистецтва.Перше десятиліття незалежності продемонструвало певну недієздатність існуючої моделі державної політики щодо культури, яка тривалий час була пов’язана з ідеологією. Це пояснювалося тим, що підтримка й фінансування з боку держави були спрямовані лише на окремі складові мистецької системи – зокрема, й надалі підтримувалась діяльність Спілки художників України, державних музеїв, державних мистецьких навчальних закладів тощо. Водночас сучасне мистецтво, разом з новоутвореною інституційною інфраструктурою, розвивалися самостійно і не мали розвинутого механізму співпраці з державними інституціями.Мистецькі трансформації, з одного боку, збіглися в часі з періодом стагнації глобального артринку, а з іншого – з інституційним бумом, що дістав свій прояв у появі великої кількості галерей, центрів сучасного мистецтва та бієнале у всьому світі. Артінституції, як інструмент розвитку економіки, почали відігравати ще більшу роль. Зростало їхнє значення як у суспільному, так і в політичному житті країни, зокрема вони часто брали на себе відповідальність за культурну дипломатію і сприяли розвиткові туризму. Процес інституалізації мистецтва, що відбувався на заході поступово, на теренах України, як і в інших пострадянських країнах, проходив дуже стрімко. Він мав свої етапи й особливості.Більшість ініціатив початку 1990-х, зокрема, художніх об’єднань та перших галерей, зникли протягом першого ж десятиліття свого існування, і це спричинило певний спад на початку 2000-х років. Водночас, вже друга половина нульових років стала свідком появи інфраструктури нового типу – великих приватних і державних установ, що суттєво вплинули на загальноукраїнський мистецький контекст. На сцену вийшло нове покоління художників та галеристів. Були засновані інституції, що продовжували активно працювати і в наступному десятилітті. З’явилися такі великі «гравці», як PinchukArtCentre, а дещо пізніше – Мистецький Арсенал. Завдяки їхній діяльності сучасне мистецтво наприкінці 2000-х – першій половині 2010-х стало більш затребуваним, свідченнями чого стали розширення аудиторії та збільшення масштабів державної підтримки.Паралельно відбувалась централізація всіх художніх і ринкових процесів. Якщо в 1990-х роках у Львові, Харкові та Одесі насичене художнє життя створює мало пов’язану між собою поліфонію, то вже на початку ХХІ століття погляди багатьох митців спрямовані на ті можливості, які пропонувала столиця.При певному узагальненні, можна стверджувати, що українська артсистема з її інституціями розвивалася автономно, спираючись на приватний сектор, паралельно до державних процесів, аж до середини 2010-х, коли держава вже почала системно будувати культурну політику. Це позначилося на змінах у законодавстві, зокрема в появі нової системи призначення на керівні посади у сфері культури, у заснуванні Українського культурного фонду тощо. Подібні зрушення дали діячам культури і мистецтва змогу покладатися не лише на приватні інституції та ініціативи, але й на державну допомогу. Це суттєво збільшило кількість державних проєктів у сфері культури.^UThe dissertation is devoted to the history of the formation of new art institutions in Ukraine during a period of significant political changes in the late 1980s and early 1990s, which illustrates the emergence of a capitalist art system from the ruins of a socialist one. The study covers the period of three decades of independence, namely the 1990s – 2020, which are conventionally divided among themselves, marking three stages of the development of institutional activity that were accompanied by significant social changes and contributed to the integration of Ukrainian art scene into the international system.Four Ukrainian cities – Kyiv, Odesa, Lviv and Kharkiv, are the focus of this analysis. Emphasis on them does not mean that there were no galleries, centers for contemporary art and museums in other cities, but within the scope of this study, in order to identify the most important aspects of the formation of the contemporary art scene, only the most active and concentrated centers are selected.At the end of the 20th century, fundamental socio-cultural changes took place in Ukraine: the weakening of total state control in the late 1980s and the subsequent collapse of the USSR, the democratization of social and political life, the liberalization of the economy, the transformation of societal values, the formation of market relations and the emergence of the private sector. All these processes influenced significant institutional changes in Ukrainian culture. It was the time of the formation of a fundamentally new system, in which art found itself in free conditions, including from state funding. Therefore, the incredible activities of the 1990s were also caused by the need to create a new infrastructure for the function and development of art.The first decade of independence demonstrated the absence of a dominant model of state policy on culture, which for a long time was associated with ideology. This was illustrated by the fact that support and funding from the state were directed only to certain components of the art system. In particular, the activities of the Union of Artists, state museums, state art educational institutions, etc., continued to receive state support. At the same time, contemporary art, together with the newly created institutional infrastructure, developed independently and did not have a developed mechanism of cooperation with state institutions.These cultural transformations coincided on one hand with the stagnation of the global art market, and on the other with an institutional boom, which was indicated by the emergence of a large number of galleries, contemporary art centers and biennials around the world. Art institutions, as a tool of economic development, began to play a greater role. Their importance was growing both in the social and political life of the country. In particular, they often played a major part in cultural diplomacy and the promotion of tourism development. The process of art institutionalization, which continued gradually in the West, took place rapidly in the territory of Ukraine, as well as in other post-Soviet countries. It had its stages and particular features.Most of the initiatives of the early 1990s, particularly art associations and early galleries, disappeared within the first decade, causing a certain decline in the early 2000s. At the same time, already the second half of the 2000s witnessed the appearance of a new type of infrastructure – large private and state institutions that significantly influenced the all-Ukrainian artistic culture. A new generation of artists and gallerists appeared on the scene. Institutions that continued to work actively in the next decade were founded. Big “players” such as PinchukArtCentre and later Mystetskyi Arsenal appeared. Thanks to their actions, contemporary art in the late 2000s to the first half of the 2010s became “fashionable”, which was illustrated by the expansion of the audience and the scale of state support.In parallel, there was the centralization of all artistic and market processes. If in the 1990s in Lviv, Kharkiv and Odesa, the rich artistic life created a loosely connected polyphony, then by the beginning of the 21st century, the eyes of many artists were directed to the opportunities offered by the capital Kyiv.In general terms, it can be stated that the Ukrainian art system and its institutions developed autonomously, parallel to the state processes, until the mid-2010s, when the state began to build a cultural policy systematically. This affected the changes in legislation, and in particular, the emergence of a new system of appointment to management positions in the field of culture, and the establishment of the Ukrainian Cultural Fund, etc. Such shifts have enabled cultural and artistic figures to rely not only on private institutions and initiatives, but also on state aid. This significantly increased the number of state projects in the field of culture.

Проаналізовано наукові напрацювання українських та зарубіжних вчених, присвячені студійній хореографічній роботі, її місцю в культурно-мистецькому житті Києва 1910–1920-х рр. Історіографія проблеми умовно розподілена за п'ятьма групами: наукові праці, в яких фрагментарно висвітлено окремі аспекти обраної теми дослідження; дослідницькі розвідки, що розв'язують проблематику розвитку хореографічного мистецтва в Києві у 1910–1920-х рр.; наукові студії, пов'язані з вивченням процесів розвитку радянського хореографічного мистецтва першої третини ХХ ст.; культурологічні праці, що проливають світло на хід формування театральної царини Києва 1910–1920-х рр.; мистецтвознавчі праці, в яких представлено аналіз діяльності світового та українського художнього авангарду початку ХХ ст. Вагому роль у ході дослідження відіграли довідникові виданнями початку ХХ ст., радянські часописи 1910–1920-х рр., 1960–1980-х рр., автобіографічна література. Важливим стали словники, спеціалізовані довідникові та енциклопедичні видання, які містять фактологічні дані з дисертаційної проблематики.Джерельна база дослідження представлена документами з фондів Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, Державного архіву Київської області та Архіву Музею театрального, музичного та кіномистецтва України (Київ). Другий розділ присвячено дослідженню культурно-мистецьких процесів, що відбувалися у зазначений період в Києві та з'ясуванню ролі європейського та російського мистецького чинника у них. Зазначено, що творча розбудова культурно-мистецької царини Києва у перші два десятиліття ХХ ст. відбувалася одночасно у всіх творчих площинах. Цьому, зокрема, сприяло економічне, політичне й культурне становище Києва до Першої світової війни (один з провідних культурних центрів не лише Російської імперії, а й Європи), після неї та за деякий час після революційних подій у Москві та Петрограді 1917 р., коли місто на Дніпрі стало зосередженням потужних мистецьких сил, що прибули з північних столиць колишньої імперії внаслідок пошуку втраченого побутового комфорту та нових творчих можливостей. Важливими мистецькими осередками, які істотно вплинули на формування культурного обличчя Києва у 1910–1920-х рр., стали: творче об'єднання «Кільце» (О. Екстер, О. Богомазов, К. Васильєва, Н. Шифрін, І. Рабінович та ін.), літературний гурток Б. Якубського (М. Зеров, М. Рильський, П. Тичина, Г. Костюк, М. Драй-Хмара, О. Бургардт та ін.), «Нарбутівський гурток» (П. Тичина, Л. Курбас, Ю. Михайлів, М. Семенко, Ф. Ернст, О. Чапківський та ін.), мистецький клуб «ХЛАМ», експериментальна школа «Школу руху» Б. Ніжинської, АХЧУ (Ф. Кричевський, І. Їжакевич, Г. Світлицький, М. Самокиш та ін.), АРМУ (М. Бойчук, О. Богомазов, М. Бурачек, В. Меллер, В. Єрмилов, О. Хвостенко-Хвостов та ін.). Важливим прикладом авангардних пошуків у театральному мистецтві стала творчість режисерів К. Марджанова, Л. Курбаса, Ю. Остерви, М. Терещенка, М. Бонч-Томашевського, а також кінорежисерів та операторів – Г. Затворницького, П. Єзерського, Семеновича, Підгорецького.З'ясовано, що внесок європейських та російських майстрів сцени у розвиток культурного простору Києва сприяв важливим мистецьким зрушенням, які відбулися як в академічній царині (класичний балет), так і у сфері хореографічних експериментів початку ХХ ст. Встановлено, що балет як культурно-мистецьке явище сформувався в Києві у 1900–1910-х рр. на підґрунті роботи балетмейстерів польського походження (С. Ленчевський, М. Ланге, В. Зелевський, А. Романовський, А. Познанський та ін.), які спільно з невеликим танцювальним колективом Київського міського театру вперше презентували ряд одноактних хореографічних спектаклів на музику європейських композиторів. Показ повноактних вистав став можливим завдяки гастрольній діяльності російських танцівників (С. Андріянов, О. Балашова, Л. Єгорова, Т. Карсавіна, М. Кшесинська, М. Обухов, О. Смирнова, М. Фроман, Б. Пожицька та ін.), а також потужній балетмейстерській роботі вихованців московської та петербурзької танцювальних шкіл (Б. Ніжинська, О. Кочетовський, М. Мордкін, І. Чистяков, Л. Жуков), які впродовж 1910–1920-х рр. першими в історії українського балету представили на київській сцені ряд всесвітньо відомих хореографічних творів академічної спадщини в редакціях провідних практиків світової балетної сцени (О. Горського, Л. Іванова, М. Петіпа, М. Фокіна). З'ясовано, що впровадження експериментальної діяльності у царині хореографії стало можливим завдяки гастролям європейських танцівників Т. Ар, Л. Джонсон, А. Дункан, В. Герт та ін., які презентували іншу (неакадемічну, вільну, пантомімну, експресіоністську) манеру танцю.^UThe scientific developments of Ukrainian and foreign scientists devoted to studio choreographic work, its place in the cultural and artistic life of Kyiv in 1910-1920s are analyzed. Historiography of the problem is conditionally divided into five groups: scientific works, in which some aspects of the chosen research topic are covered in fragments; research investigations that solve the problem of the development of choreographic art in Kyiv in 1910-1920s; scientific studies related to the study of the processes of development of Soviet choreographic art during the first third of the XX century; cultural works that clarify the formation of the theatrical sphere of Kyiv in the 1910-1920s; art works, which present an analysis of the world and Ukrainian artistic avant-garde of the early XX century. Reference books published in the early XX century, Soviet journals of 1910-1920s and 1960-1980s, autobiographical literature played a significant role in the study. Dictionaries, specialized reference books and encyclopedic editions, which contain factual data on dissertation issues, also have become important.The source base of the study is represented by documents from the funds of the Central State Historical Archive of Ukraine in Kyiv, the State Archives of Kyiv region and the Archives of the Museum of Theater, Music and Cinematography of Ukraine (Kyiv).It is established that the formation of the European cultural and artistic field of the early XX century was influenced by original philosophical and aesthetic concepts formed by representatives of the artistic environment as a reaction to major historical changes that took place in Europe during the 1910-1920s. It is proved that the search for a new artistic "language" affected all spheres of art (literature, music, architecture, sculpture, dance, painting, decorative and applied art, etc.) and contributed to the formation of a new type of artist – a universal personality that can realize in several artistic areas. Among the most influential artistic movements were Fauvism, Cubism, Surrealism, Expressionism, Dadaism, Futurism, and others.The second section provides the study of cultural and artistic processes that took place during this period in Kyiv and clarification of the role of European and Russian artistic factors in these processes. It is noted that the creative development of the cultural and artistic sphere of Kyiv in the first two decades of the XX century took place simultaneously in all creative areas. This was facilitated, in particular, by the economic, political and cultural situation of Kyiv (one of the leading cultural centers not only of the Russian Empire but also of Europe) before the First World War, after it and some time after the revolutionary events of 1917 in Moscow and Petrograd, when the city on the Dnipro river became a concentration of powerful artistic forces that came from the northern capitals of the former empire in search of lost everyday comfort and new creative opportunities. Among the important artistic centers that significantly influenced the formation of the cultural face of Kyiv in the 1910-1920s were the creative association Kiltse (Koltso, Ring) (A. Ekster, A. Bogomazov, K. Vasilieva, N. Shyfrin, I. Rabinovych etc.), literary group of B. Yakubskyi (M. Zerov, M. Rylskyi, P. Tychyna, H. Kostiuk, M. Drai-Khmara, O. Burghardt, etc.), Narbutovsky circle (Narbutovsky club/group) (P. Tychyna, L. Kurbas, Y. Mykhailiv, M. Semenko, F. Ernst, O. Chapkivskyi, etc.), art club H.L.A.M. (acronym from Ukrainian words which mean painters, writers, artists, musicians), experimental school Shkola rukhu (School of Movement) by B. Nijinska, AKHCHU (Association of Artists of Red Ukraine) (F. Krychevskyi, I. Yizhakevych, H. Svitlytskyi, M. Samokysh, etc.), ARMU (Association of Revolutionary Art of Ukraine) (M. Boichuk, A. Bogomazov, M. Burachek, V. Meller, V. Yermylov, O. Khvostenko-Khvostov, etc.). An important example of avant-garde research in theatrical art was the work of directors K. Mardzhanov (Kote Marjanishvili), L. Kurbas, J. Osterwa, M. Tereshchenko, M. Bonch-Tomashevskyi, as well as film directors and cinematographers – H. Zatvornytskyi, P. Yezerskyi, Semenovych, Pidhoretskyi.It was found that the contribution of European and Russian artists in the development of the cultural space of Kyiv led to important artistic changes that took place both in academia (classical ballet) and in the field of choreographic experiments of the early XX century.It was established that ballet as a cultural and artistic phenomenon was formed in Kyiv in the 1900-1910s on the basis of the work of choreographers of Polish origin (S. Lenchevskyi, M. Lange, V. Zelevskyi, A. Romanovskyi, A.

Об'єкт: комплекси і об'єкти соціально-житлової інфраструктури, створені в столиці України у 1-й третині 1920-х – сер. 1930-х рр.; мета: виявити принципи і архітектурно-містобудівні результати реалізації соціально-житлових програм в Харкові столичного періоду (1917-1934 рр.), а також визначити етапи та організаційні умови їх здійснення; методи: в основу методики дослідження покладено принципи системного підходу в архітектурі, який допомагає інтегрувати деякі аспекти соціології та історіографії у історично-теоретичне дослідження архітектури та містобудування, й дозволяє виявити вплив архітектурного середовища на людську свідомість. Соціальний аспект дослідження розкрито завдяки теорії соціального проектування, на поняттях якої базується дослідження, і яка допомагає виявити контекст становлення проектної діяльності як потужного інструменту соціальної перетворювальної дії; новизна: вперше виявлено провідну роль і взаємозв'язок двох найбільших програм розвитку і створення столичного адміністративно-урядового центру та найбільшого промислового комплексу; виявлено соціально-програмний зміст у житловому будівництві столичного Харкова і позначена зміна концептуальних підходів в ході реалізації цього будівництва; простежено вплив концепцій і практичних експериментів радянського і європейського архітектурно-містобудівної авангарду на здійснення соціально-житлових програм столичного Харкова; отримали подальший розвиток методика дослідження, яка ґрунтується на системному підході до вивчення архітектурно-містобудівного розвитку столичного Харкова, враховуючи соціальний аспект архітектурних об'єктів тих років; інтеграція архітектури та містобудування столичного Харкова у контекст теорії соціального проектування; вдосконалено зміст понять: соціально-житлова програма, соціально-житлова інфраструктура, програма розвитку, програма створення; зміст типологічних концепцій/моделей, що отримали своє втілення у архітектурно-містобудівних комплексах столичного Харкова; результати: виявлено архітектурно-містобудівні результати реалізації соціально-житлових програм у Харкові в період 1917-1934 рр. і розкрито еволюцію концептуальних підходів до створення житлових комплексів, досліджено соціальні чинники розвитку типології житла та розміщення житлових комплексів у зв'язку з завданнями перебудови Харкова для виконання столичних функцій; ступінь впровадження: архітектурне проектування, навчальний процес; галузь: архітектура.^UObject: complexes and objects of social housing infrastructure created in the capital of Ukraine in the 1st third of the 1920s - aug. 1930s; purpose: to identify the principles and architectural and urban planning results of the implementation of social housing programs in Kharkov of the capital period (1917-1934), as well as to determine the stages and organizational conditions for their implementation; methods: the research methodology is based on the principles of a systematic approach in architecture, which helps integrate some aspects of sociology and historiography into the historical and theoretical study of architecture and urban planning, and allows to identify the influence of the architectural environment on human consciousness. The social aspect of the research is covered through the use of the social design theory that underlies it and helps identify the context of the formation of project activity as a powerful tool of social transformative action; novelty: the work first uncovered the leading role and interconnection of the two largest programs for the development and creation of the capital's administrative and government center and the largest industrial complex; identified the socio-programmatic content in the housing construction of the metropolitan Kharkiv and indicated the change in conceptual approaches while the implementation of this construction; traced the influence of the concepts and practical experiments of the Soviet and European architectural and urban planning avant-garde on the execution of social housing programs in the metropolitan Kharkov; the research methodology, based on a systematic approach to studying the architectural and urban development of metropolitan Kharkov and accounting the social aspect of architectural objects of those years received further development; the integration of architecture and urban planning of metropolitan Kharkiv in the context of the social design theory; the content of the following concepts has been improved: social housing program, social housing infrastructure, development program, creation program; the content of typological concepts / models which were put into practice in the architectural and urban complexes of the metropolitan Kharkov; results: the architectural and urban development results of the implementation of social and housing programs in Kharkiv in the period 1917-1934 were revealed and the evolution of conceptual approaches to the creation of residential complexes was revealed, the social factors of the development of the typology of housing and placement of residential complexes in connection with the tasks of Kharkov restructuring were investigated performance of capital functions; degree of implementation: architectural design, educational process; field: architecture.

Об'єкт – процеси формування та функціонування міжнародних фінансових центрів у глобальній економіці. Мета – розкриття теоретичних засад та практичних аспектів дослідження процесу трансформації міжнародних фінансових центрів з виокремленням їх системних детермінант, виявленням тенденцій розвитку і обґрунтування на цій основі нового формату міжнародного фінансового центру у глобальній економіці та можливих напрямах розвитку в Україні фінансової столиці. Методи – наукової абстракції; історико-логічний; аналізу і синтезу, індукції та дедукції, метод статистичного та кореляційно-регресійного аналізу і моделювання; графічна та таблична інтерпретація. Результати дослідження полягають у поглибленні теоретико-методичних і прикладних підходів щодо дослідження формування міжнародних фінансових центрів через виявлення закономірностей і новітніх тенденції їхнього формування у світовій економіці, генезису становлення та трансформації цих центрів, а також визначенні стратегічних напрямів соціально-економічного розвитку України, з метою створення умов для формування у м. Києві фінансової столиці з подальшою переорієнтацією його у регіональний фінансових центр. Новизна полягає у розвитку теоретичних підходів і виокремленні новітніх тенденцій трансформації міжнародних фінансових центрів та розробці на цій основі системних рекомендацій щодо створення можливих передумов формування у м. Києві фінансової столиці для участі у перерозподілі світового фінансового доходу. Поглиблено наукові підходи до класифікації міжнародних фінансових центрів. Узагальнено основні тенденції розвитку міжнародних фінансових центрів та обґрунтовано індикатори, котрі дозволяють проводити порівняння між фінансовими центрами щодо рівня їх входження у світовий фінансовий простір. Систематизовано теоретичні підходи до виокремлення основних етапів життєвого циклу міжнародного фінансового центру. Обґрунтовано концептуальний підхід до розвитку інституційного забезпечення процесу формування міжнародних фінансових центрів з точки зору їх прямого чи опосередкованого трансформаційного впливу на інші інституції та економіку країни загалом. Розроблено теоретико-організаційні підходи до імплементації адаптивної моделі розвитку м. Києва як фінансової столиці. Впроваджено у діяльність Тернопільської торгово-промислової палати, Управління стратегічного розвитку міста Тернопільської міської ради, Управління міжнародного співробітництва та фандрайзингу Тернопільської обласної державної адміністрації, Тернопільського національного економічного університету. Сфера використання – діяльність Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Комітету з питань європейської інтеграції Верховної Ради України.^UThe object of research is the processes of formation and functioning of international financial centers in the global economy. The aim is to reveal theoretical foundations and practical aspects of the research of the process of transformation of international financial centers, as well as to single out their systemic determinants, identify tendencies in their development and substantiate on this basis a new format of an international financial center in the global economy and potential directions for the development of financial capital in Ukraine. The methods used in this study include: scientific abstraction; historical and logical; analysis and synthesis; induction and deduction; statistical and correlation-regression analysis and modeling; graphical and table interpretation. The results of the research consist in developing the theoretical-methodical and applied approaches to the research of international financial center formation by means of revealing regularities and new tendencies of their formation in the world economy and the genesis of emergence and transformation of these centers, as well as identifying the strategic directions of social and economic development of Ukraine with the aim of creating conditions for the formation of the financial capital in the city of Kyiv with its further reorientation into a regional financial center. The novelty of research consists in the development of theoretical approaches and identification of new tendencies in the transformation of international financial centers, as well as elaboration on this basis of system-wide recommendations concerning the creation of potential preconditions for the formation in the city of Kyiv of the financial capital for redistribution of global financial profits. The scientific approaches to the classification of international financial centres are investigated. The major trends of international financial centres' development are generalized, while substantiating the indicators that allow making comparisons between financial centres in terms of their level of entry into the world financial space. The theoretical approaches to selecting the main stages of the international financial centre's life cycle are systematized. The conceptual approach to the development of institutional support for the process of international financial centres' formation in terms of their direct or indirect transformational influence on other institutions and the state economy as a whole is substantiated. Theoretical and organizational approaches to the implementation of the adaptive model of Kyiv developing as a financial capital are defined.The findings of the research were implemented into practical activity of Ternopil Chamber of Commerce, the Department for Strategic Development of the City at Ternopil City Council, the Department for International Cooperation and Fundraising at Ternopil Regional State Administration, and Ternopil National Economic University. Their area of application is the respective activity of the Ministry of Economic Development and Trade of Ukrainе, Committee of the Verkhovna Rada of Ukraine on issues of European integration.

Досліджено формотвірний вплив соціокультурних і художньо-естетичних факторів Гімназії вищих наук і Ніжина на творчу особистість М. Гоголя. Розглянуто основні змістовні домінанти його митецького доробку в контексті ніжинського періоду життя. Реалізація гуманітарних ідей концептуального ядра, динамічно формованого в контексті освітніх реформ початок XIX ст., забезпечувалась організаційно-просвітницькою діяльністю перших директорів Гімназії В. Г. Кукольника та І. С. Орлая, викладанням у межах дев'ятилітнього курсу навчання широкого спектру дисциплін словесного циклу, залученням кваліфікованих викладачів з грунтовною освітою, практикою вивчення та застосування іноземних мов, що стало передумовою для створення "ніжинської літературної школи" та сприяло розвитку художньо-образного мислення, становленню літературно-критичних поглядів М. Гоголя та його співучнів. За умов етнокультурного простору Ніжина Гімназія вищих наук своїм статусом і діяльністю закладала широкі ділові, освітні, релігійні, культуротворчі, особистісні контакти з містом, що і визначає її дискурс у художній спадщині М. Гоголя, виявляючись у дихотомії "столиця - провінція", темі "значительного лица", концептах учительства та страху, початки якого розглянуті буденною та християнською парадигмами.

  Скачати повний текст

Визначено та проаналізовано умови, принципи та механізми формування політичного іміджу регіону за умов, що склалися в Україні. Визначено та проаналізовано теоретико-методологічні та метологічні засади дослідження іміджу територій у межах політичної іміджології та маркетингу території та на цій основі запропоновано методологічні засади дослідження політичного іміджу регіону. Досліджено умови та фактори формування політичного іміджу регіону, основні концепти регіонального іміджування: "регіон-донор", "столиця", "унікальність", "регіональний товар", "мала Батьківщина", "видатний земляк". Визначено можливості цілеспрямованого впливу на політичний імідж регіону. Обгрунтовано проблеми та перспективи формування та просування політичного іміджу регіону та можливі політичні технології в межах цього процесу.

  Скачати повний текст

Висвітлено стан охорони здоров'я населення у Харкові та показано розвиток цієї галузі протягом часу, коли місто було столицею УСРР. З'ясовано вплив історичних, соціально-економічних умов на медичну сферу. На підставі аналізу зроблено висновок щодо особливостей формування медичних установ Харкова та посилення ролі в охороні здоров'я населення міста. Відзначено позитивні та негативні моменти у вирішенні завдань поширення мережі установ охорони здоров'я, забезпечення міста медичними кадрами, боротьби з епідеміями та соціальними захворюваннями, організації та діяльності системи робітничої медицини й охорони материнства та дитинства, надання швидкої допомоги.

  Скачати повний текст

Вперше розкрито сутність міста як туристичної дестинації, яка є собою поселенням, що має достатню кількість туристсько-рекреаційних ресурсів, закладів соціальної інфраструктури, хоча б один з видів транспортної доступності (аеропорти, залізничні вокзали, автобусні станції, автомагістралі) та пропонує себе як туристичний центр в межах держави, до якої воно належить, або на міжнародному рівні. Розроблено критерії та проведено порівняльне оцінювання туристичного потенціалу столиць Європи та Києва, а також міст Столичного суспільно-географічного району (СГР), за результатами якого створено рейтинги, що дозволило визначити рівень конкурентоспроможності досліджуваних міст на ринку туризму. Висвітлено методичні основи суспільно-географічного дослідження дестинацій, які полягають у визначенні підходів до проведення бально-рейтингового оцінювання міст з метою вивчення суспільно-географічних процесів, які впливають на розвиток туризму в місті. Удосконалено базу даних наявних туристичних ресурсів, а також об'єктів туристичної інфраструктури адміністративних центрів, міст обласного значення, районних центрів і малих міст Столичного СГР для визначення перспектив їх подальшого розвитку.

  Скачати повний текст

Традиційно вважалося, що середньовічна фортеця в Білгороді на Дністрі будувалася в декілька етапів, впродовж майже 90-та років (1396 - 1479 рр.), а територія оборонного комплексу протягом цього часу поступово розширювалася від 0,09 га до 8,73 га. Проте факти, одержані в результаті проведеного історіко-архітектурного аналізу фортеці, дозволяють бачити її як будівельний об'єкт, на зведення якого пішло всього біля двох років (1438 - 1440 рр.). В 1454 та 1476 рр. мали місце локальні роботи з модернізації окремих секторів комплексу. Стимулом для заснування та будівництва фортеці послужили затяжні міжусобні конфлікти двох претендентів на молдавський престол - Стефана II і його брата Ілляша, внаслідок чого країну було розподілено на сфери впливів, і Білгород в 1438 р. перетворився на столицю Нижньої Країни господаря Стефана II. Причиною модернізацій в 1454 та 1476 рр., які припали на епохи правління господаря Олександрела та Стефана III Великого, послужили османські військові напади на місто.

  Скачати повний текст

Визначено, що прикордонне становище Боспорського царства на краю середземноморських цивілізацій та великого поясу степу вимагало постійного маневрування між натиском степових кочівників та Імперією, але Боспор на останньому етапі свого існування не міг активно протистояти натиску варварських орд. В результаті боспоряни були вимушені постійно шукати союзників і грати на протиріччях між ромеями та варварами. Таке балансування було можливим тільки за умов рівнозначності сил між Імперією та кочівниками. Проаналізовано, що, якщо у другій половині ІІІ - V ст. Боспорське царство ще знаходило сили на збереження номінального суверенітету, то у VI - VII ст. воно не тільки втрачає незалежність, але й припиняє існувати, обмежившись у розмірах до одного візантійського провінційного містечка на місці колишньої столиці великого царства. Встановлено, що протягом всього періоду напади варварів призвели не тільки до колапсу Боспору, але й до неухильного зменшення чисельності боспорських греків. Результатом цього історичного процесу, внаслідок взаємопроникнення різних культурно-цивілізаційних світів, стало руйнування античної Боспорської держави, зникнення боспорських греків і зародження нового типу цивілізації.

  Скачати повний текст

Вперше в українському літературознавстві проведено комплексне дослідження поетики іншості у прозі А. Камю. Проаналізовано романи "Щаслива смерть", "Чума", "Перша людина", повісті "Сторонній", "Падіння", збірки новел "Вигнання і Царство", а також есе, п'єси, критичні статті, записники та листування. На підставі вивчення творів А. Камю у контексті феноменологічно-екзистенціалістської теорії іншості виявлено основні поетикальні константи образу Іншого, які реалізуються на наративному, часопросторовому рівнях камюзіанського тексту та на рівні тілесної репрезентації персонажів. Розглянуто основні наративні прийоми створення іншості у прозі А. Камю - множинну фокалізацію та металепсис. Досліджено притаманний Іншому часопростір: хронотоп порога, який конкретизується у часопросторах європейських столиць і вікна (балкона), а також часопросторову відсутність. Встановлено модуси тілесного оприявлення іншості у камюзіанському тексті: етичний і візуальний аспекти тілесності. Зроблено висновок, що лише врахування різнорівневих виявів іншості уможливлює достатню інтерпретаційну повноту цього феномену у творчості французького письменника.

  Скачати повний текст

Досліджено відомості арабських біографічних словників про осіб, чиї життя та діяльність були пов'язані зі Східним Кавказом VII - XIII ст. До наукового обігу введено значний та оригінальний матеріал з історії ісламу в даному регіоні. На базі цього матеріалу висвітлено питання щодо ісламу в цій області Хальфату в VII - X ст. та розкрито невідомі раніше аспекти арабо-мусульманської духової та культурної традиції у XI - XIII ст. Відомості арабських біографічних словників про Східний Кавказ за об'ємом значною мірою поступається подібним відомостям про інші регіони Халіфата. Вони переважно відображають життя та діяльність персоналій з поза міст, де вони народилися та почали займатися хадісами чи іншими релігійними науками. Системний аналіз біографічних відомостей про людей, які походили зі Східного Кавказу VII - X ст. дозволив встановити, що у даному регіоні, як і в інших частинах Халіфату, у цей період склався стан мусульман - вчених мужів. Серед усіх біографічних матеріалів IX - X ст. за загальною кількістю зазначених життєописів та значимістю окремих персонажів головує столиця Аррану - Барда'а. Зроблено висновок, що Барда'а перетворилася на найзначніший центр арабо-мусульманської освіти у межах усіх кавказьких володінь Халіфату. Згасання Барда'а як центру мусульманської вченості внаслідок знищення міста русами у 332/943 рр. дуже негативно вплинуло на розвиток духовної та культурної традиції на Східному Кавказі. На підставі дослідженого біографічного матеріалу висвітлено один з невивчених аспектів духового життя регіону IX - X ст. - присутність тут прихильників му'тазилітської богословської школи.

  Скачати повний текст

Досліджено теоретичні та практичні проблеми конституційно-правового статусу (КПС) столиці України - міста Києва (СУ-МК). Розкрито правову природу КПС столиці, визначено його основні елементи. Викладено суть поняття столиці України - міста Києва, його КПС. Проаналізовано функції СУ-МК, відповідні повноваження органів місцевого самоврядування та гарантії реалізації містом Києвом функцій столиці. Наведено практичні рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства України, яке визначає спеціальний статус СУ - МК. Висвітлено проблеми організації та діяльності органів місцевого самоврядування в Києві.

  Скачати повний текст

На підставі комплексного аналізу джерел висвітлено суть і спрямованість унійних пошуків єпископів Львівської та Пермської єпархій. Систематизовано основні чинники локального та загального супільно-політичного та соціально-релігійного характеру, що призвели до унії Руської православної церкви (Київської митрополії) з Римською апостольською столицею. Унаочнено модусну двовекторність сприйняття ідеї унії у православному середовищі Речі Посполитої, що найбільшою мірою увиразнена в інвективності позиції єпископів Гедеона Балабана та Михайла Копистенського, перших унійних натхненників, а відтак - непримиренних противників церковного поєднання. Розкрито суть унійних заходів у Львівській та Пермській єпархіях. З'ясовано причини, форми та методи переведення цих єпархій на унію з Римською церквою за умов політичної та релігійної експансії з боку Речі Посполитої та Російської імперії.

  Скачати повний текст

Проаналізовано роль, основні напрямки, форми, методи та зміст дипломатії Святого Престолу від початку становлення постбіполярної системи міжнародних відносин до кінця понтифікату Іонна Павла II. Уточнено понятійно-категоріальний апарат теми дослідження, зокрема, розкрито зміст понять "дипломатія", "Святий Престол", "Ватикан", "Католицька церква" та "сучасна система міжнародних відносин". Обгрунтовано твердження, що самостійним і незалежним суб'єктом дипломатії є Святий Престол, а не Ватикан. Розглянуто сучасну католицьку концепцію світового порядку як основу дій дипломатії Святого Престолу. Охарактеризовано джерела стосовно даної проблематики, запропоновано їх класифікацію. Висвітлено засади функціонування та формування дипломатичної служби Святого Престолу. Визначено основні напрямки дипломатичної діяльності Святого Престолу у сучасній системі міжнародних відносин. З'ясовано характер й особливості двосторонньої дипломатії Апостольської столиці, досліджено діяльність Святого Престолу (Ватикану) в системі багатосторонньої дипломатії, а також миротворчу діяльність папства. Розкрито зміст і динаміку розвитку відносин між Святим Престолом та Україною, проаналізовано проблемні питання даної взаємодії.

  Скачати повний текст

Проведено комплексне дослідження процесу формування та функціонування промисловості Москви у приватно-орендній та приватновласницькій організаційних формах у роки непу. На основі вивчення широкого кола джерел охарактеризовано стан промисловості Москви напередодні проголошення нової економічної політики. Визначено причини повернення радянського керівництва до практики використання приватної ініціативи у промисловості періоду непу. Розглянуто процес формування приватноорендного сектору промисловості Москви, досліджено його етапи й особливості. Проаналізовано специфіку приватнопідприємницької діяльності у дрібному та кустарно-ремісничому виробництвах столиці. З'ясовано фактори, які сприяли незаконній діяльності приватних промисловців. Виявлено причини й охарактеризовано етапи, методи обмеження та згортання приватної промисловості. Розглянуто процес формування податково-кредитної політики у період непу, розкрито її класовий характер. Показано роль фінансових важелів у процесі обмеження накопичення коштів у приватному секторі промисловості. Доведено неможливість функціонування приватного підприємництва у промисловості за умов формування директивно-планової економіки.

  Скачати повний текст