Досліджено комплекс суспільно-політичних та історико-правових проблем, пов'язаних із процесом становлення та трансформації радянської кримінально-виправної системи й її роль і місце в боротьбі з "ворогами народу" в Західній Україні в перший період радянізації краю. Проаналізовано правові підстави арештів і виселень, їх динаміку та масштаби. Охарактеризовано умови утримання в тюрмах досудового слідства та в установах виконання покарань, а також умови проживання родин "ворогів народу" на спецпоселеннях і в місцях заслання.

  Скачати повний текст

Дослідження функціонування пенітенціарної системи у згаданому регіоні актуалізується не лише через невивченість теми вітчизняною та закордонною історіографією, а й можливістю реалізувати поставлену мету через підготовку роботи на порубіжжі таких назрілих для сучасної соціогуманітаристики субдисциплінарних напрямів, як регіональна історія, соціальна історія та історія права. Донині такі маргінальні групи соціуму міжвоєнної Волині та Галичини, як злодії та в’язні мало привертали увагу дослідників. Аналогічна ситуація простежується з аналізом їхнього повсякденного життя. Вивчення історії функціонування польської пенітенціарної системи на теренах Волині та Галичини є актуальним і з огляду на те, що дає можливість зіставити набутий нею досвід з реаліями діяльності та завданнями кримінально-виконавчих систем різних держав, у тому числі й України. Доцільність звернення до теми визначається також тим, що її розробка сприяє введенню до наукового обігу чималої кількості маловідомих матеріалів, які висвітлюють не тільки історію становлення, організацію та функціонування пенітенціарної системи на Волині та в Галичині, а й тогочасну суспільно-політичну, соціально-економічну та національно-релігійну ситуацію в регіоні.Становлення та утвердження польської пенітенціарної системи на Волині та в Галичині тривало упродовж 1918–1923 років. Серед регіональних особливостей цього процесу можемо виокремити складну військово-політичну ситуацію, а саме: події польсько-української та польсько-більшовицької воєн, непросте розв’язання «українського питання» на міжнародній арені, національну та релігійну політику урядів Польщі, яка зумовлювала поступове видалення з корпусу службовців пенітенціарної системи представників непольської національності; непрості (ре)евакуаційні процеси та проблеми обміну в’язнями тощо. На теренах Волині та Галичини розміщувалися пенітенціарні установи різних типів та класів, які мали здебільшого карно-слідчий характер. Волинські в’язниці, з огляду на іншу модель організації пенітенціарної системи, значно поступалися у чисельності галицьким тюремним установам. Архітектурною особливістю більшості тюрем Галичини була їх локалізація в спільному комплексі з судовими приміщеннями, що зумовлювалося австрійською правовою традицією. Корпус тюремних службовців Волині та Галичини в абсолютній більшості складали поляки римо-католицького віросповідання. Зазвичай ці особи мали попередній досвід військової або правоохоронної служби. Щоденне життя в’язнів мало регламентований та унормований характер. Ув’язнені часто нарікали на неякісне та недостатнє харчування. Під час перебування в пенітенціарних закладах вони нерідко хворіли, а отже зверталися за медичною допомогою. Інтегральний елемент щоденного життя в’язня становила праця. Ув’язнені могли виконувати різні види робіт як у тюрмі, так і за її межами. Для окремих засуджених відбування покарання було доброю нагодою опанувати грамоту, здобути базову освіту або поглибити релігійні знання. Перебуваючи у пенітенціарних установах, в’язні часто порушували внутрішньотюремний режим. Бунти, голодування та втечі належали до найбільш радикальних проявів цього явища. В тюрмах в’язні творили власні замкнені середовища – «комуни» («общини»). Такі утворення мали чітку ієрархію та регламентовані правила поведінки. Очільники цих груп були уповноважені репрезентувати своїх співкамерників у взаєминах з тюремною владою. Політв’язні теж творили у в’язницях свої внутрішні групи й намагалися не полишати політичної діяльності навіть за тюремними мурами. Особи, котрі походили з Волині та Галичини, могли перебувати у в’язницях й поза межами рідного краю. Найчастіше це відбувалося через вчинення злочину та проведення слідчих дій в іншому воєводстві, необхідність підбору карного закладу згідно із судовою ухвалою, переповнення локальних пенітенціарних установ та ін. Вагома роль у матеріальній та правовій підтримці в’язнів належала громадському й політичному секторам, зокрема філіям організації «Патронат», які надавала моральну та матеріальну підтримку особам, котрі з різних причин перебували у закладах виконання покарань, а також членам їхніх родин. Ліворадикальним в’язням допомагала Міжнародна організація допомоги борцям революції, Комітет допомоги політичним в’язням у Східній Галичині (Краєвий комітет допомоги революційному рухові в Східній Галичині) тощо. У другій половині 20-х років у досліджуваному регіоні простежується діяльність Міжпартійного секретаріату боротьби за амністію політичних в’язнів. Дієву юридичну та матеріальну підтримку в’язням надавали також численні громадські та політичні організації, як-от Ліга захисту прав людини і громадянина, Комітет допомоги українським політв’язням (Український добродійний комітет), а також чимало політиків, адвокатів, громадських активістів, інших осіб. Ключові слова: Волинь, Галичина, Польща, пенітенціарна система, тюрма, в’язень, становлення, розвиток.^UThe research of the penitentiary system functioning in the mentioned region is actualized not only by the lack of attention to this topic from the local and world historiography but also by the ability to achieve the set goal by the way of doing a research on the border of such up-to-date for social humanities sub-disciplinary areas as the regional history, social history, and the history of law. Up until recently, such marginal groups of Volyn and Galicia society as criminals and prisoners did not attract a lot of researchers’ attention. The same situation can be observed with the analysis of their everyday life. Study of the history of Polish penitentiary system functioning on the territory of Volyn and Galicia is topical also because it enables comparing the experience it acquired with the activity realities and the tasks of the criminal-executive systems of different countries, including Ukraine. The feasibility of this topic is defined as well by the fact that this research contributes to introduction into the scientific circulation a lot of little-known materials about not only the history of establishing, organization, and functioning of the penitentiary system in Volyn and Galicia, but as well about the socio-political, socio-economic and national religious situation in the region at that time. Among the regional features of this process we can single out the complicated military political situation, namely the events of the Polish-Ukrainian and Polish-Bolshevik conflicts, complicated solution of the “Ukrainian question” on the international arena, national and religious politics of the Polish governments, which caused gradual elimination of the non-Polish personnel from the penitentiary system; complicated (re)evacuation processes and the problems concerning the prisoners exchange, etc. On the territory of Volyn and Galicia, there were penitentiary institutions of different types and classes, which were preliminary of the criminal investigative character. Volyn prisons due to another penitentiary system model had a smaller number of prisoners compared to the Galicia institutions. Most of the prisons in Galicia had a specific architectural feature of being localized together with the court facilities in the same building complex according to the Austrian law tradition. The vast majority of Volyn and Galicia prisons’ personnel were Polish Roman Catholics. These people usually had military or law enforcement background.Everyday life of the prisoners was regulated and norm-based. The prisoners often complained about low-quality food and malnourishment. During their imprisonment, very often they suffered from different illnesses, and sought medical care. Integral element of the prisoner’s everyday routine was labor. The prisoners could participate in different kinds of labor in the prison and outside. For some, their imprisonment provided an opportunity to acquire literacy, get basic education, or enhance their religiousness. Staying in the penitentiary institutions, the prisoners often violated the prison regime. Riots, hunger strikes, and escapes were the most radical manifestations of it. The prisoners created their own closed groups – “communes” (“communities”). These formations had strict hierarchy and regulated rules of conduct. The leaders of these groups were entitled to represent their cellmates when interacting with the prison authorities. Political prisoners also created their internal groups and tried not to abandon their political activity even behind the prison walls. People, who were from Volyn and Galicia, could also be kept in prisons outside of their region. Mainly it was because the crime was committed and investigated in another voivodeship, the institution was chosen by the court order or because the local institutions were overcrowded. Social and political sectors played an important role providing financial and legal support to the prisoners. For example, the subsidiaries of the Patronat organization provided moral and financial support to those who stayed in the penitentiary institutions for various reasons as well to their relatives. Left-wing radical prisoners were supported by the International Red Aid, Committee of Political Prisoners Support in the Eastern Galicia (Local Committee of Revolution Support in the Eastern Galicia), etc. In the second half of the ‘20s in the region that was researched we can track the activity of the Interparty Secretariat for the Amnesty of Political Prisoners. The efficient legal and financial support to prisoners was provided by a number of social and political organizations such as Human and Civil Rights Protection League, Ukrainian Political Prisoners Support Committee (Ukrainian Charity Committee), as well as by a lot politicians, lawyers, social activists, and private individuals. Key words: Volyn, Galicia, Poland, penitentiary system, prison, prisoner, establishing, development

Дисертацію присвячено аналізу теоретико-правових засад і практичних аспектів функціонування інституту підготовки до звільнення засуджених до позбавлення волі, дослідженню його сучасного стану, проблем і шляхів розвитку. На підставі узагальнення наукових підходів до вивчення інституту підготовки засуджених до звільнення надано авторське визначення поняття «підготовка засуджених до звільнення», під якою запропоновано розуміти систему заходів, здійснюваних установами виконання покарання з першого дня відбування покарання, а на завершальному етапі у взаємодії з органами пробації та суб'єктами соціального патронажу, спрямованих на полегшення реінтеграції засуджених після звільнення з місць позбавлення волі, шляхом створення для цього об'єктивних і суб’єктивних передумов, обґрунтовано, що його запровадження дозволить уникнути проблем на етапі правозастосування, формуванню єдиного підходу до визначення як самого поняття й заходів, які воно в себе включає, так і моменту, з якого має починатися процес підготовки до звільнення та чим закінчуватися.В рамках проведеного соціологічного опитування виявлено, що існуючий процес підготовки до звільнення засуджених до позбавлення волі потребує перегляду, а недостатня його ефективність вбачається в неготовності суспільства приймати колишніх засуджених після їх звільнення, у відсутності, або низькій ефективності взаємодії між органами та установами, які беруть участь у підготовці засуджених до звільнення та у недієвих механізмах такої підготовки, що дозволило поглянути на цю проблему під різними кутами й запропонувати комплексну модель її вирішення.На основі даних, отриманих в рамках проведеного соціологічного дослідження, аргументовано, що ситуативний вплив на механізми вирішення проблем засуджених не дозволить їх вирішити. Забезпечити дієвість зможе лише розроблена комплексна модель вирішення таких проблем: зміна механізмів – зміна ставлення – поліпшення координації та співпраці, першочерговим завданням на шляху до реалізації якої має бути переформатування процесу підготовки до звільнення відповідно до міжнародних стандартів. Проаналізовано роль тюрем за міжнародними стандартами і роль вітчизняних УВП в процесі підготовки засуджених до звільнення та їх подальшій реінтеграції. Встановлено, що тюремне ув'язнення не дорівнює ≠ позбавленню волі, тюрма ≠ виправній колонії, індивідуальне житлове приміщення ≠ індивідуальному спальному місцю, режим за ЄТП ≠ режиму за кримінально-виконавчим законодавством України, підготовка засуджених до звільнення за ЄТП ≠ підготовці засуджених до звільнення за Кримінально-виконавчим законодавством України. Обґрунтовано, що концепція тюремного менеджменту, передбачена ЄТП, потребує її повного перейняття до вітчизняного кримінально-виконавчого законодавства, адже перейняття якихось її частин не дасть бажаного результату, буде логічно незавершеним, продовжить практику некоректних запозичень і видимість відповідності європейським стандартам.Запропоновано застосовувати системний підхід при вирішенні питання реінтеграції в цілому й підготовки засуджених до звільнення зокрема. Наголошено, що змінення процесу функціонування окремих елементів підготовки засуджених до звільнення буде недієвим і не дасть бажаних результатів, через що такі зміни матимуть тимчасовий характер. Лише повне переформатування системи відповідно до європейських стандартів та ефективна взаємодія в процесі реінтеграції може стати дієвим механізмом.^UThe dissertation is devoted to the analysis of theoretical and legal foundations and practical aspects of the functioning of the institute of preparation for the release of persons sentenced to imprisonment. Its current state, problems and ways of development are determined.Based on the generalization of scientific approaches to the study of the institute of preparation of convicts for release, the author provides the author's definition of the concept "preparation of convicts for release", which is proposed to be understood as a system of measures carried out by penitentiary institutions from the first day of serving a sentence, and at the final stage, in cooperation with probation authorities and social welfare entities, aimed at facilitating the reintegration of convicts after release from prison, by creating objective and subjective conditions for this purpose.The sociological survey revealed that the existing process of preparing for the release of prisoners needs to be revised, and its insufficient effectiveness is seen in the unwillingness of society to accept former prisoners after their release, in the absence or low efficiency of interaction between the bodies and institutions involved in preparing prisoners for release and in ineffective mechanisms of such preparation, which allowed us to look at this problem from different angles and propose a comprehensive model for its solution.Based on the data obtained in the course of the sociological research, it is argued that situational influence on the mechanisms for solving the problems of convicts will not allow them to be solved. Only a comprehensive model for solving the following problems can be effective: change of mechanisms - change of attitude - improvement of coordination and cooperation, the primary task on the way to its implementation should be to reformat the process of preparation for release in accordance with international standards.The author analyses the role of prisons in accordance with international standards and the role of national PIs in the process of preparing convicts for release and their further reintegration. It is established that imprisonment does not equal ≠ deprivation of liberty, prison ≠ correctional colony, individual living quarters ≠ individual bed, regime under the EPR ≠ regime under the criminal executive legislation of Ukraine, preparation of convicts for release under the EPR ≠ preparation of convicts for release under the Criminal Executive Legislation of Ukraine. The author substantiates that the concept of prison management envisaged by the EPR requires its full adoption into the national penal legislation, since the adoption of some of its parts will not give the desired result, will be logically incomplete, and will continue the practice of incorrect borrowings and the appearance of compliance with European standards.It is suggested that a systematic approach should be applied when addressing the issue of reintegration in general and preparation of convicts for release in particular. It is emphasised that changing the functioning of certain elements of the process of preparing convicts for release will be ineffective and will not produce the desired results, and therefore such changes will be temporary. Only a complete reformatting of the system in accordance with European standards and effective interaction in the process of reintegration can become an effective mechanism.