Вперше узагальнено теоретичні та практичні проблеми забезпечення застосування колізійної норми у міжнародному приватному праві (МПрП). Розглянуто такі механізми забезпечення колізійного регулювання як кваліфікація, відсилання та обхід закону в МПрП. Визначено відмінності між термінами "кваліфікація" та "тлумачення" в МПрП. Розкрито сутність фактичної та нормативної кваліфікації, а також кваліфікаційного тлумачення. Проаналізовано такі проблемні питання як конфлікт кваліфкікацій, зворотне відсилання, обхід закону в МПрП й обгрунтовано шляхи їх розв'язання. З'ясовано, що прийняття за основу проведення кваліфікації за lex causae обумовлює виникнення питання про зворотне відсилання або відсилання до права третьої країни. Встановлено розмежування між положенням про обхід закону та застереженням про публічний порядок, а також між концепцією "імперативних норм" і положенням про обхід закону. Запропоновано визначення поняття обходу закону в МПрП, а також його предмета й об'єкта. Наведено рекомендації щодо удосконалення законодавства України, що регулює відносини у сфері міжнародного приватного права.

  Скачати повний текст

Проаналізовано процес інтеграції контрактного права держав - членів ЄС, який у компаративній юриспруденції одержав назву європеїзації контрактного права. Розкрито сутність науки європейського права як галузі компаративної юриспруденції та міжнародного приватного права, спеціальним методом якої є компаративно-правовий метод. Уточнено понятійний апарат правової інтеграції у сфері приватного права. Досліджено історичні передумови та тенденції зближення контрактного права європейських країн. Визначено основні джерела європейського контрактного права - національне право, міжнародне право, lex mercatoria та право ЄС. Досліджено "Принципи європейського контрактного права", директиви та Регламент ЄС, "Рим I". Наведено порівняльну характеристику основних засобів європеїзації контрактного права. Розглянуто основні напрямки зближення інститутів контрактного права європейських країн. Проаналізовано новітні концепції зближення приватного права країн-членів ЄС у напрямі доктринальної гармонізації. Зроблено висновок, що подальше зближення контрактного права має відбуватися переважно на основі загальних принципів права. Визначено основні параметри модернізації вітчизняної доктрини європейсько-правової інтеграції у сфері приватного права.

  Скачати повний текст

Встановлено, що законодавство усіх даних держав ЄС застосовує класичні колізійні прив'язки lex loci celebrationis щодо форми укладення шлюбу та lex patriae відносно матеріальних умов. З'ясовано, що у чинному внутрішньому законодавстві України не існує поняття "визнання шлюбу", а юридична доктрина міжнародного приватного права не дає її наукового визначення. Надано визначення та розуміння даного поняття, та запропоновано повернутися до раніше існуючої в сімейному законодавстві України дефініції "визнання шлюбів", замість чинної "дійсність шлюбів".

  Скачати повний текст

Обгрунтовано вузьке розуміння lex mercatoria, яка базується на практиці міжнародної торгівлі позанаціональної системи договірного зобов'язального права, що самовідтворюється міжнародним діловим співтовариством та сприяє забезпеченню задовільного регулювання міжнародного комерційного обороту шляхом автономного або субсидіарного застосування. Проаналізовано зміст, грунтовні ідеї та практику використання Принципів Міжнародного інституту уніфікації приватного права (УНІДРУА). Визначено перспективи їх застосування в Україні за умов нового ЦК держави. Доведено, що Принципи УНІДРУА є найважливішим, системоутворювальним елементом lex mercatoria. Обгрунтовано доцільність подальших досліджень lex mercatoria в контексті міжнародного та міжнародного приватного права.

  Скачати повний текст

Досліджено теорію та принципи транснаціонального торгового права (lex mercatoria) в історичному аспекті та на сучасному етапі. Розкрито юридичну природу та зміст транснаціонального торгового права в контексті основних етапів еволюції міжнародних економічних відносин. Проаналізовано роль транснаціонального торгового права та його основних джерел у міжнародних торгово-економічних відносинах. Виявлено основні характерні риси транснаціонального торгового права, що визначають його сутність як особливої системи права, автономної від національних правових систем. Розкрито роль міжнародних урядових і неурядових організацій у створенні норм транснаціонального торгового права. Висвітлено головні етапи історії виникнення і розвитку транснаціонального торгового права, розглянуто співвідношення його з міжнародним публічним, міжнародним приватним та національним правом.

  Скачати повний текст

Наведено результати системного та грунтовного правового аналізу усього комплексу приватноправових відносин неспроможності, в яких присутній іноземний елемент. Обгрунтовано необхідність запровадження у законодавство України нового юридичного інструментарію. Запропоновано впровадити уніфіковані матеріально-правові норми у закон про банкрутство, колізійну норму, яка містить прив'язку lex coneursus, - у закон про міжнародне приватне право, а правила здійснення координації процедур у справі про банкрутство з множинними провадженнями - у процесуальний закон.

  Скачати повний текст

Кононенко Д. Ф. Правовий режим міжнародних контрактів в умовах запровадження економічних санкцій. – На правах рукопису.Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності Національної академії правових наук України, Київ, 2021.Дисертацію присвячено дослідженню теоретичних та прикладних проблем впливу економічних санкцій на правовий режим міжнародних контрактів, а також їх значення як регулятора приватноправових відносин міжнародного характеру. Обґрунтовується, що специфіка міжнародних економічних відносин призводить до формування особливого правового режиму договорів в цій сфері. Рішення про економічні санкції утворюють необхідну правову базу приватноправових договірних відносин. Для виконання договору введення санкцій пов'язане з різними організаційно-правовими (неможливість поставки, оплати) та зумовленими ними матеріально-правовими наслідками (прямий збиток, упущена вигода, відповідальність за неналежне виконання).Обґрунтовується, що норми lex causae, що включають положення про санкції, можуть не застосовуватися в державі суду, якщо вони суперечать засадам правової системи держави, оскільки представлятимуть порушення публічного порядку цієї держави. Низка висновків стосується аналізу механізмів міжнародно-правового і національно-правового характеру, які надають суб'єктам національного права можливість отримання компенсації в зв'язку з введенням державою економічних заборон і обмежень.^UKononenko D. F. Legal regime of international contracts in the context of the introduction of economic sanctions. – Qualifying scientific paper as a manuscript.Thesis for the degree of Candidate of Juridical Science (Doctor of Philosophy) in the specialty 12.00.03 – civil law and civil process; family law; private international law. – Scientific-research Institute of Intellectual Property, National Academy of Law Sciences of Ukraine, Kyiv, 2021. The dissertation is devoted to the study of the impact of economic sanctions on the legal regime of international commercial contracts, as well as their importance in private international law as a regulator of private law relations of an international nature.The legal regime of an agreement is a set of legal requirements (provisions) established under an agreement, including requirements that determine the content, form, procedure for concluding, acting and terminating an agreement. The specifics of international economic relations lead to the formation of a special legal regime for treaties in this area.An essential specific feature of foreign economic relations is that the unification of relations different in the subjective structure in a single system stipulates the application of various methods and means of legal regulation. There are two levels of relations: firstly, relations between states and other subjects of international law (in particular, between the state and international organizations) of a universal, regional, local nature; secondly, relations between individuals and legal entities of different states (which include the so-called diagonal relations – between the state and foreign individuals and legal entities). About international contracts we are talking about the interaction of norms not only of various branches of law, but also of different countries.The decision on economic sanctions along with international treaties forms the necessary legal basis for private legal contractual relations, as states introduce prohibitions and restrictions on the international exchange of goods and services, as well as restore international commercial relations in connection with the suspension or lifting of sanctions.Economic sanctions, both directly and indirectly, affect the content of international contracts. Such an impact substantially affects the principle of freedom of contract and must necessarily be temporary.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню імплементації норм МГП у національне законодавство України, встановленню особливостей та надання характеристики стану імплементації.Проведено аналіз видів норм та принципів МГП, а також доктринальних підходів до визначення поняття МГП. Наголошується, що всі норми МГП можна розглядати як норми jus cogens, з яких випливають зобов'язання erga omnes.Окремо розглянуто питання сучасних викликів МГП до яких віднесено нові сучасні міжнародні збройні конфліктів, засобів та форм війн, а також питання загального правозастосування, з огляду на необхідність ефективної імплементації норм МГП. У роботі також розглянуто особливості імплементації норм міжнародного права в національно-правову систему. Зокрема, проаналізовано типи держав в залежності від способів імплементації норм міжнародного права на національному рівні. Констатується, що незалежно від того, до якої з груп відноситься держава, вона повинна об'єктивно дотримуватися норм міжнародного права.У контексті співвідношення норм МГП з нормами інших галузей у роботі здійснено аналіз практики ЄСПЛ. Розглянуто ключові рішення ЄСПЛ, які стосувалися порушень ЄКПЛ та розглядались у контексті реалізації норм МГП. Зокрема розглянуто рішення Catan and others v. Republic of Moldova and Russia, у контексті застосування статті 1 при реалізації норм МГП. Це рішення дає відповідьна питання, яка саме держава несе відповідальність за належне виконання положень Конвенції в цілому, тобто питання ефективного контролю та юрисдикції. Також у контексті юрисдикції та визначення статусу «окупаційної влади» було досліджено справи Jaloud v. the Netherlands та Issa and others v. Turkey.Аналіз практики Суду свідчить, що під час міжнародного збройного конфлікту права, що гарантуються Конвенцією, мають застосовуватися з урахуванням контексту та положень МГП. На основі аналізу практики ЄСПЛ встановлено, що стосовно права на життя норми МГП є lex specialis по відношенню до норм ЄСПЛ. Крім того, аналіз практики ЄСПЛ показує, що Суд постійно шукає підходів до певної конвергенції між нормами міжнародного права в галузі прав людини та МГП. ЄСПЛ, застосовуючи норми обох галузей права, визначає наявні прогалини та полегшує взаємопроникнення правил.^UThe thesis deals with the peculiarities of the implementation of the norms of international law concerning international crimes into the national legal system.The types of norms and principles of IHL, as well as doctrinal approaches to defining the concept of IHL were analysed. It is emphasized that all IHL rules can be considered as jus cogens rules from which erga omnes obligations are arised.The issues of modern challenges to the IHL, which include new modern international armed conflicts, means and forms of war, as well as the issues of general law enforcement, are considered separately, considered the effective implementation of IHL norms. The paper also considers the peculiarities of the implementation of international law in the national legal system. In particular, the types of states are analyzed depending on the way of implementation of the norms of international law at the national level. It is stated that regardless of which group the state belongs to, it must objectively comply with the norms of international law.In the context of the correlation of IHL norms with the norms of other branches, it was conducted analysis of the of the European Court of Human Rights case-law. The key decisions of the European Court of Human Rights concerning violations of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and considered in the context of the implementation of international humanitarian law are analysed. In particular, the decision of Catan and others v. Republic of Moldova and Russia, in the context of the application of Article 1 in the implementation of IHL. This decision answers the question of which state is responsible for the Convention provisionsimplementation as a whole, ie the issue of effective control and jurisdiction. Also in the context of jurisdiction and determination of the status of "occupying power", the cases of Jaloud v. the Netherlands and Issa and others v. Turkey.An analysis of the Court's case-law shows that, in international armed conflicts, the rights guaranteed by the Convention should be applied in the light of the context and provisions of international humanitarian law. On the basis of an analysis of the ECHR's practice, it has been established that, with respect to the right to life, IHL norms are lex specialis in relation to ECHR norms. An analysis of the ECHR's practice shows that the Court is constantly seeking approaches to a certain convergence between the rules of international human rights law and IHL. The ECHR, while applying the rules of both branches of law, identifies the gaps that exist and facilitates the interpenetration of rules.The normative mechanism of implementation of IHL norms in the criminal and military legislation of Ukraine, as well as other branches of legislation was analyzed. In particular, the types of offenses set forth in the provisions of the Geneva and Hague Conventions and their annexes, and the possibility of criminal prosecution for their commission under the provisions of domestic criminal law are analyzed. Taking into account the purpose of this work, the study of violations of international humanitarian law was carried out in two groups, into which they are conditionally divided: 1) violations directed against a group of persons and against an individual; 2) violations directed against property.During the legal analysis of the first group of offenses it was established that criminal liability for their commission is provided by the Special Part of the Criminal Code of Ukraine, but they are mostly scattered in different sections given the structure of this legislation, ie depending on the direct object of criminal encroachment.

Дисертація є першим в українській юридичній науці спеціальним комплексним дослідженням атрибуції кібератак проти об'єктів критичної інфраструктури. У дисертації розкрито природу кіберпростору, що є середовищем реалізації кібератак та забезпечує необхідними засобами їх здійснення, а також визначено сутнісні характеристики кібератак. На підставі цього встановлено, що кібератаки можуть здійснюватися проти різних рівнів кіберпростору (фізичного, логічного та соціального) з метою порушення функціонування об'єктів критичної інфраструктури.Встановлено, що передумовою для здійснення атрибуції кібератак є визначення міжнародно-протиправної поведінки, що вимагає атрибуції. Відсутність lex specialis значно ускладнює процес атрибуції, тому крім положень Талліннський керівництв, проаналізовано різноманітні форми opinio juris, які свідчать про певний рівень розходження в позиціях держав. Водночас opinio juris дозволило встановити, які діяння держави розглядають в якості кібератак, що є порушенням норм міжнародного права та вимагають атрибуції. З урахуванням відсутності поняття «критична інфраструктура», ідентифіковано, які об'єкти держави найчастіше розглядаються в якості критично важливих. Обґрунтовано необхідність розробки поняття «критична інфраструктура» на міжнародному рівні, яке б дозволяло зберігати гнучкість і врахувати національні пріоритети окремих держав. В роботі також наголошується на тому, що розробка такого поняття повинна сприяти становленню оптимального підходу до категоризації об'єктів як таких, що є об'єктами критичної інфраструктури. Така потреба випливає із наявних підходів держав, які часто є невиправдано інклюзивними.Запропоновано виділити в окрему категорію транснаціональні (міждержавні) об'єкти критичної інфраструктури, які використовуються одночасно декількома державами. Така пропозиція робиться в силу їх підвищеної взаємозалежності та ризику настання більш серйозних та масштабних наслідків в результаті успішних кібератак.В дисертаційному дослідженні визначено, що процес атрибуції кібератак проти об'єктів критичної атрибуції вимагає здійснення технічної, політичної та юридичної атрибуції. Таким чином, атрибуція кібератак не можлива без оцінки технічних та політичних індикаторів. Цей висновок знаходить підтримку в позиціях держав, які висловилися щодо застосування міжнародного права в кіберпросторі, висновках групи експертів Талліннського керівництва 2.0 та Групи урядових експертів щодо заохочення відповідальної поведінки держав в кіберпросторі в контексті міжнародної безпеки. Логічним завершенням будь-якого процесу атрибуції кібератак проти об'єктів критичної інфраструктури держави має стати юридична атрибуція кібератак, що є елементом міжнародно-протиправного діяння відповідно до статті 2 Статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння 2001 року.В роботі розкрито теоретичні та практичні аспекти застосування стандартів атрибуції до кібератак проти об'єктів критичної інфраструктури за участі органів держави; фізичних або юридичних осіб, які здійснюють елементи урядових повноважень; або недержавних суб'єктів, які діють під керівництвом або під контролем держави. В дисертаційному дослідженні вперше здійснено комплексний аналіз кібератак проти систем електроенергетики України в контексті збройного конфлікту. Обґрунтовано, що кібератаки в контексті збройного конфлікту prima facie не є випадковими. В конкретному випадку час, обраний для кібератак, та воєнні дії на сході України свідчать про пряму чи опосередковану участь країни-агресора. Відтак, на прикладі даних кібератак доводиться необхідність здійснення технічної та політичної атрибуції, яка б комплексно враховувала всі наявні індикатори. В роботі визначено основні практичні кроки для ефективної атрибуції кібератак проти об'єктів критичної інфраструктури. Доведено необхідність здійснення атрибуції в межах державно-приватної співпраці. Оцінено переваги та недоліки можливих моделей взаємодії та визначено найбільш оптимальну, яка б передбачала залучення представників держави, приватного сектору та при потребі інших зацікавлених сторін. Проаналізовано нову Кіберстратегію ЄC, яка містить інтеграційну модель взаємодії між державними та приватними суб'єктами та вводить інструменти кібердипломатії. Визначено, що кіберсанкції, які застосовуються на підставі рішення Ради ЄС, є кроком вперед в питанні атрибуції кібератак. Визначено перспективи використання інструменту кіберсанкцій на універсальному рівні, до прикладу, в межах ООН. При цьому, для підвищення їх ефективності запропоновано замінити індивідуальні санкції на секторальні. В дисертаційному дослідженні також робиться спроба оцінити перспективи розгляду міждержавного спору щодо атрибуції кібератак проти об'єктів критичної інфраструктури держави в межах Міжнародного Суду ООН. Визначено, що розгляд такого міждержавного спору може вирішити низку теоретичних та практичних проблем, зокрема щодо особливостей застосування звичаєвих норм атрибуції до кібератак.^UThe dissertation is the first complex research on attribution of cyberattacks against objects of critical infrastructure. This dissertation characterizes the nature of cyberspace, which is the environment for the commission of cyberattacks. It also identifies the essential characteristics of cyberattacks. Based on the above mentioned, it has been established that cyberattacks can be carried out against different layers of cyberspace in order to disrupt critical infrastructure.It was found out that defining internationally wrongful behavior in cyberspace is the prerequisite for the attribution of cyberattacks. The lack of legally binding lex specialis significantly complicates this task, thus various forms of opinio juris were analyzed. They indicate a lack of consensus between states in respect to certain issues. At the same time, opinio juris has greatly helped to determine which acts states regard as cyberattacks that violate international law and require attribution.The dissertation identifies objects that fall within the scope of critical infrastructure concept. It insists on the need to develop such a concept of critical infrastructure that would maintain flexibility and take into account national priorities. It is proposed to include transnational (inter-state) critical infrastructure objects in a separate category. This proposal is made because of their increased interdependence and the high risk of more serious and far-reaching consequences in the context of international security.In the dissertation, it is also found out that the process of cyberattacks attribution on critical infrastructure requires technical, political, and legal attribution. Thus, the attribution of cyberattacks impossible without the assessment of technical and political indicators. This conclusion is supported by the position of states on the application of International Law in cyberspace, the conclusions of the Expert Group of the Tallinn Manual 2.0 and the GGE on Advancing responsible State behavior in cyberspace.Legal attribution of cyberattacks, which is an element of international wrongful acts of a state under Article 2 of the 2001 Articles on State Responsibility for Internationally Wrongful Acts, should be a final step in the process of attribution of cyberattacks against critical infrastructure of states.The dissertation reveals the theoretical and practical aspects of the application of norms on attribution to cyberattacks against critical infrastructure in case they are carried out by organs of a state; persons or entities exercising elements of governmental authority; or a person or group of persons operating under the direction or control of the state. The dissertation research for the first time in the Ukrainian legal science provides a comprehensive analysis of cyberattacks against Ukraine`s electric grids systems in the context of the armed conflict. The example of Ukraine proves the need to assess both technical and political indicators during the process of attribution of cyberattacks, in particular in the context of armed conflict.It is argued that cyberattacks in the context of armed conflict are not prima facie accidental. In this particular case, the time chosen for cyberattacks and hostilities in eastern Ukraine indicate the direct or indirect involvement of the Russian Federation. Therefore, the need for technical and political attribution, which would comprehensively take into account all available indicators, is substantiated on the example of these cyberattacks.The work identifies the main practical steps for the effective attribution of cyberattacks against critical infrastructure. The necessity of attribution within the framework of public-private cooperation is proved. The advantages and disadvantages of possible models of interaction had been assessed and the most optimal one was identified, which foresees the involvement of state agents and private sector representatives. The 2020 EU Cybersecurity Strategy, which contains a model of interaction between public and private entities on the basis of the European shield and introduces cyber diplomacy toolbox, has been analyzed. Based on that, it was determined that the cyber sanctions instrument imposed by the Council of the EU is a step toward legal attribution. Prospects for the use of cyber sanctions at the universal level have been also identified, for example, within the UN. At the same time, to increase their effectiveness, it is more appropriate to use sectoral sanctions instead of individual. The dissertation also attempts to assess the prospects of an interstate dispute concerning the attribution of cyberattacks on critical infrastructure within the framework of International Court of Justice. It is concluded that the legal consideration of such an interstate dispute can solve a number of theoretical and practical problems regarding the application of customary norms on attribution to cyberattacks and its peculiarities.

Наукова новизна одержаних результатів полягає головним чином у тому, що дисертація є першим цивілістичним дослідженням, яке присвячене арбітражному розсуду в Україні. Так, уперше визначено юридичну сутність правових меж розсуду (дискреції) як диспозитивних регуляторів правозастосування та саморегулювання поведінки суб’єктів правореалізації, а також виявлено головне призначення цих меж, що полягає у встановленні міри автономного і розумного волевиявлення (lex voluntatis) таких суб’єктів, виходячи з цього встановлено зміст антонімічного щодо розсуду поняття свавілля в праві як грубого порушення таких меж.У доктрині арбітражу розмежовано поняття «розсуд» та «дискреція» як родове і видове та побудовано білінгвістичну (англо-українську) терміносистему предметної сфери дослідження, до складу якої вперше віднесено легальні терміни, відмінні від «розсуду», але такі, що позначають юридичні конструкції реалізації дискреційних повноважень трьох типів: (а) вибору одного із законодавчо встановлених варіантів дій; (b) узгодження на договірній основі розсуду сторін; (c) вільного розсуду на основі аналогії права.Запропоновано змістовно нову загальну дефініцію розсуду в праві як інтелектуально-вольової форми реалізації природного права на свободу думки і волі, яка здійснюється через морально-правову оцінку та раціональну кваліфікацію конкретної юридичної ситуації, що дозволяє істотно уточнити застосовувану норму права або створити нову норму на основі загальних принципів права, серед яких визначальними є справедливість, розумність, добросовісність.Уперше у вітчизняній правовій науці реалізовано англомовний концепт arbitral discretion у значенні «арбітражний розсуд», який є загальним до понять «розсуд арбітрів» (arbitrators’ discretion) і «розсуд сторін» (parties’ discretion), та побудовано відповідні дефініції. Автором обґрунтовано необхідність розмежування суддівської та арбітражної дискреції в процесі правозастосування; встановлено їх розбіжності за колом суб’єктів, наділених дискреційними повноваженнями.Здійснено аналіз морально-правової природи судової та арбітражної дискреції з позицій герменевтики права, який дозволив установити, що розв’язання дилеми добра і зла в ситуаціях зловживання правом виступає аксіологічним обґрунтуванням необхідності дискреційної нормотворчості, яка реалізується в межах юридичної конструкції аналогії права та репрезентована в практиці прийняття арбітражного рішення ex aequo et bono, яка ще не отримала поширення, достатнього для більш поглибленого її наукового дослідження.Виявлено, що неюридичні (моральні, психологічні, релігійні, політичні тощо) межі розсуду за доктриною, чинним законодавством України та європейських країн романо-германської традиції права мають другорядне значення щодо юридичних (позитивно-правових) меж розсуду і можуть застосовуватися лише субсидіарно в ситуаціях заповнення прогалин у законодавстві та для долання зловживань буквою закону за допомогою аналогії права; водночас за англо-американською культурно-правовою традицією такі морально-правові межі є первинними та визначальними для кожного прецеденту і репрезентуються як приписи здорового глузду (common sense) учасників правовідносин у конкретній юридичній ситуації; встановлено, що саме останній підхід закріплений як провідний у міжнародних конвенціях приватноправового змісту.Доведено, що в порівнянні з усіма іншими юрисдикціями правове регулювання арбітражним законодавством розсуду арбітрів та сторін арбітражної процедури передбачає більш значний обсяг їхніх дискреційних повноважень, а самі межі арбітражного розсуду реалізуються на практиці переважно в договірній формі як узгодження позицій сторін; з огляду на те, що право України досить часто визначається як застосовуване матеріальне право, якщо місце арбітражу знаходиться на території нашої країни, обґрунтовано, що реальному розширенню дискреції в арбітражі має сприяти не збільшення питомої ваги спеціальних норм у Цивільному кодексі України, а, навпаки, – істотне зменшення казуальності матеріальних норм у процесі рекодифікації вітчизняного цивільного законодавства.Було удосконалено класифікацію підходів до розуміння розсуду; виокремлено як найбільш поширений в судовій та арбітражній практиці фіксовано-вибірковий підхід, що передбачає у суб’єкта правореалізації повноваження вибору в певному діапазоні можливих дій тієї моделі поведінки, яка є доцільною з його точки зору. Також зазначено що при такому розсуді не створюється новий нормативний зміст, а здійснюється вибір з декількох фіксованих варіантів, що зумовлює назву пропонованого підходу.^UThe scientific novelty of the obtained results primarily lies in the fact that the dissertation is the first civil law study dedicated to arbitration proceedings in Ukraine.For the first time, the legal essence of the legal limits of discretion is defined as the dispositive regulators of legal application and self-regulation of the behavior of subjects of legal realization. The main purpose of these limits is identified, which lies in establishing the measure of autonomous and reasonable expression of will (lex voluntatis) of such subjects. Based on this, the content of the antonymous concept to discretion, namely arbitrariness in law, as a gross violation of these limits, is established.In arbitration doctrine, "judgement" and "discretion" are differentiated as a genus and species. A bilingual (English-Ukrainian) terminology system of the research subject area is constructed, which, for the first time, includes legal terms distinct from "discretion" but denoting legal constructions for the implementation of discretionary powers of three types: (a) choosing one of the legislatively established options for action; (b) agreement on contractual discretion of the parties; (c) free discretion based on analogy of law.A substantively new and comprehensive general definition of discretion in law is proposed as an intellectual-volitional form of implementing the natural right to freedom of thought and will. This implementation occurs through moral-legal evaluation and rational qualification of a specific legal situation, allowing for a significant clarification of the applied legal norm or the creation of a new norm based on general principles of law, among which justice, reasonableness, and good faith are pivotal.For the first time in domestic legal science, the English-language concept of arbitral discretion is implemented. This concept is overarching to the notions of "arbitrators' discretion" and "parties' discretion." Corresponding definitions are constructed. The author substantiates the necessity of distinguishing between judicial and arbitral discretion in the process of legal application, identifying their differences in terms of the scope of subjects endowed with discretionary powers.An analysis of the moral-legal nature of judicial and arbitral discretion is conducted from the standpoint of legal hermeneutics. This analysis allows establishing that resolving the dilemma of good and evil in situations of abuse of rights serves as an axiological justification for the necessity of discretionary norm-setting. This is realized within the framework of the legal construction of analogical reasoning and is represented in the practice of rendering arbitration decisions ex aequo et bono. This approach has not yet received widespread adoption sufficient for more in-depth scientific research.It is identified that non-legal (moral, psychological, religious, political, etc.) limits of discretion, according to doctrine and current legislation in Ukraine and European countries of the Roman-Germanic legal tradition, have secondary importance compared to legal (positive-legal) limits of discretion. Non-legal limits may only be applied subsidiarily in situations where gaps in legislation need filling or to overcome abuses of the letter of the law through analogy of law. Meanwhile, according to the Anglo-American cultural-legal tradition, these moral-legal limits are primary and definitive for each precedent, representing prescriptions of common sense for participants in legal relations in specific legal situations. It is established that this latter approach is enshrined as a leading one in international conventions of private law content.It has been demonstrated that, compared to all other jurisdictions, the legal regulation of arbitration by arbitral legislation provides a more significant scope of discretionary powers for arbitrators and parties involved in arbitration proceedings. The limits of arbitral discretion are primarily implemented in practice through contractual means, such as the alignment of the parties' positions. Considering that Ukrainian law is often defined as the applicable substantive law when the place of arbitration is within the country, it is argued that the real expansion of discretion in arbitration should be facilitated not by increasing the relative weight of special norms in the Civil Code of Ukraine but, conversely, by substantially reducing the casuistry of substantive norms during the re-codification of domestic civil legislation.The classification of approaches to understanding discretion has been refined, highlighting the most prevalent fixed-selective approach in judicial and arbitration practice. This approach grants the subject of legal realization the authority to choose from a certain range of possible actions, selecting the behavior model that is deemed appropriate from their perspective.

У дисертації досліджено історико-філософську еволюцію виправлення та ресоціалізації, як процесів, запропоновано періодизацію вітчизняної історії розвитку виправлення та ресоціалізації засуджених, що складається із чотирьох основних етапів:1) каральний період (від перших згадок – 1588 р.), що характеризується домінуванням lex talionis (принципу таліону), кровної помсти та невиправданою жорстокістю. Виправлення не є метою покарання, боротьба із рецидивною та організованою злочинністю досягається шляхом сили та страху. Ресоціалізація засуджених не здійснювалась; 2) відмежувальний період (1588–1917 рр.), що характеризується появою ознак цілісної системи призначення та виконання покарань, облаштованих місць позбавлення волі та намаганням держави разом із застосуванням покарання відмежувати злочинця від суспільства без мети його виправлення та/або ресоціалізації; 3) репресивний період (1917–1953 рр.), за якого пенітенціарна система не була спрямована ані на відмежування, ані на виправлення засуджених і мала здебільшого функції кари, залякування та фізичного усунення. Період характеризується декларативним забезпеченням прав і свобод людини і громадянина та їх фактичним нехтуванням; 4) реорганізаційний період (1953 р. - теперішній час) зміна ставлення до засуджених, поява та розвиток нових теорій виправлення та ресоціалізації, гуманізація кримінального права, розвиток покарань, альтернативних позбавленню волі, декриміналізація, широке застосування програм соціальної реабілітації, тенденція до зменшення кількості ув’язнених.Проведено одночасний порівняльно-правовий аналіз таких термінів як «виправлення», «корекція», «виховання», «перевиховання», «ресоціалізація», «соціальна адаптація», «реінтеграція», «соціальна реабілітація». Досліджено зміст кожного із них окремо та у порівнянні з іншими, визначено межі дії. З огляду на збіг за змістом соціальної реабілітації з виправленням (корекцією) та ресоціалізацією засуджених, запропоновано проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо застосування термінів «соціальна реабілітація», «реінтеграція» та похідних від них)» з метою уніфікації вітчизняного законодавства у відповідності до міжнародних норм права, де замість «виправлення» та «ресоціалізації» засуджених використовують поняття «соціальна реабілітація» та «реінтеграція».У роботі надано характеристику міжнародного та зарубіжного досвіду виправлення та ресоціалізації засуджених, запропоновано порівняльний аналіз міжнародно-правового регулювання виправлення та ресоціалізації засуджених на загальносвітовому та європейському рівнях, проаналізовано передові практики поводження із засудженими. Досліджено нормативно-правове регулювання та доктринальні положення пенітенціарних систем світу з їх розподілом на: 1) країни колишнього СРСР; 2) країни європейського регіону; 3) країни американського регіону; 4) країни азійсько-тихоокеанського та африканського регіонів. Встановлено, що більшість країн світу визначають виправлення та ресоціалізацію як основну мету впливу на засудженого, виокремлено позитивні здобутки кожної із досліджуваних груп пенітенціарних систем.Досліджено кримінально-правову, кримінологічну та кримінально-виконавчу характеристики осіб, засуджених за злочини проти громадського порядку та моральності, в Україні. Узагальнено дані попередніх досліджень та доповнено матеріалами вироків останніх років, запропоновано характеристику злочинів за ст. 301-1, 301-2 Кримінального кодексу України. Проведено аналіз кількісно-якісних показників злочинності у сфері громадського порядку та моральності за 2011–2021 роки на території Україні. Встановлено, що відповідно до графіку кількості призначених вироків, динаміка злочинності характеризується загальною тенденцією до зниження.^UThe dissertation examines the historical-philosophical evolution of correction and resocialization as processes, proposes a periodization of the domestic history of the development of correction and resocialization of convicts, which consists of four main stages:1) Punitive period (from the first mentions - 1588), characterized by the dominance of lex talionis (principle of talion), blood revenge and unjustified cruelty. Correction is not the goal of punishment, the fight against recidivism and organized crime is achieved through force and fear. Resocialization of convicts was not carried out.2) Delimitation period (1588–1917), characterized by the appearance of signs of a complete system of imposing and carrying out punishments, equipped places of deprivation of liberty, and the state's attempt, together with the application of punishment, to isolate the criminal from society without the goal of his correction and/or resocialization.3) Repressive period (1917–1953), during which the penitentiary system was neither aimed at seclusion nor at the correction of convicts and had mostly the functions of punishment, intimidation, and physical removal. The period is characterized by the declarative provision of human and citizen rights and freedoms and their actual neglect.4) Reorganization period (1953 - present time) change in attitude towards convicts, emergence and development of new theories of correction and resocialization, humanization of criminal law, development of punishments alternative to deprivation of liberty, decriminalization, wide application of social rehabilitation programs, tendency to decrease the number of "prisoners.The dissertation author conducted a simultaneous comparative legal analysis of such terms as "correction", "correction", "education", "re-education", "resocialization", "social adaptation", "reintegration", "social rehabilitation". The content of each of them was studied separately and in comparison with others, the limits of action were determined. In view of the overlap in the content of social rehabilitation with correction (correction) and resocialization of convicts, the draft Law of Ukraine "On Amendments and Additions to the Criminal Legislation of Ukraine (Regarding the Terminological Improvement of the Legislation of Ukraine on Criminal Responsibility)" was proposed with the aim of unifying domestic legislation in accordance with international legal norms, where instead of "correction" and "resocialization" of convicts, the concepts of "social rehabilitation" and "reintegration" are used.The work provides a description of the international and foreign experience of correction and resocialization of convicts, offers a comparative analysis of the international legal regulation of correction and resocialization of convicts at the global and European levels, and analyzes advanced practices of handling convicts. The regulatory and legal regulation and doctrinal provisions of the penitentiary systems of the world were studied, with their distribution on: 1) the countries of the former USSR; 2) countries of the European region; 3) countries of the American region; 4) countries of the Asia-Pacific and African regions. It has been established that most countries of the world define correction and resocialization as the main goal of influencing the convict, the positive achievements of each of the studied groups of penitentiary systems are singled out.The criminal-legal, criminological and criminal-executive characteristics of persons convicted of crimes against public order and morality in Ukraine were studied. The data of previous studies were summarized and supplemented with the materials of verdicts of recent years, the characteristics of crimes under Art. 301-1, 301-2 of the Criminal Code of Ukraine. An analysis of the quantitative and qualitative indicators of crime in the sphere of public order and morality for the years 2011-2021 on the territory of Ukraine was carried out. It was established that, according to the schedule of the number of sentenced sentences, the dynamics of crime is characterized by a general downward trend.