Теоретично висвітлено суперечності, що виникає у разі традиційного приписування автору можливості завершення та створення "цілого" поетичного буття. Ця суперечність полягає в тому, що сам автор залишається принципово незавершеним, тому що він не входить у простір, який завершується. Але позиція автора є постійно мінливою і виключає саму можливість створення ним "цілого" поетичного буття, передбачає, водночас з цим, створення "цілого" самого автора. Це означає вихід зі сфери естетичного, цілком включеного в кореляцію "я - інший", тобто, добровільну відмову від продовження акту уявлення, здатного в суттєвій формі явити через судження про "прекрасне" предмет цього судження і, водночас, здатного в чуттєвій формі створити через судження про "високе" предмет цього судження. Якщо предмет судження про "прекрасне" займає позицію "іншого", пояснюваного судженням з позиції "я", що повністю вписується у кореляцію "я - інший", то предмет судження про "піднесене" і саме судження про нього одне і те ж, що порушує закономірності кореляції "я - інший". За відсутності наявних доказів існування предмета судження про "піднесене", можна повірити в його існування, тим самим вийти за межі кореляції "я - інший", віднести предмет "піднесеного" до предметів віри, що існують поза кореляцією "я - інший". Це дозволяє говорити про архітектоніку віри, як про надархітектоніку, що містить у собі архітектоніку естетичного об'єкта (кореляції "я - інший") і дозволяє автору, зберігаючи свою тілесну обмеженість, завершувати поетичне буття: створювати "ціле" героя та "ціле" автора. Тобто, автор, втілений в образ, стає автором-творцем, що займає позажиттєву/позазнаходжувану позицію щодо хронотипів зображуваного і зображувального світів, а не з'являється відразу як автор-творець, минаючи стадію автора, втіленого в образ.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему наративної структури епічного твору в аспекті комунікативної абстракції художніх висловлювань. На основі буттєво-онтологічної аналітики наративу та функціональності мінімальних розповідних одиниць з'ясовано задану тенденційність. Розглянуто способи організації та буття розповідних текстів малої прози генерації восьмидесятників як центричні та ацентричні, лінійні та нелінійні типи, традиційні та нетрадиційні види наративних структур. Запропоновано безфабульні художні тексти позначати як наративну структуру з квазіісторією або мінімумом буття. Детально з'ясовано функціональність категорій "персонаж", "герой", "актор", "актант", що кваліфікуються як елементи-підструктури у виявлених типах наративних структур. Авторська система восьмидесятників прочитується шляхом залучення матеріальної субстанції - знака, що дає змогу визначити художньо-естетичні орієнтири цього покоління. Зазначено, що розкриттю наративного потенціалу прозових творів малого жанру сприяють виокремлені нюансові особливості розповідних інстанцій на відповідних рівнях художньої комунікації.

  Скачати повний текст