Досліджено проблеми інтерпретації числової символіки у поезії ХХ ст. Вперше у вітчизняному літературознавстві описано та проаналізовано чотири традиції числової символіки в європейській поезії - античну, фольклорно-міфологічну, іудейську та християнську. В античній традиції вперше здійснено рефлексію над числом, яка відділила його від речі та втілилась у концепції числової гармонії космосу. Зроблено висновок, що числова символіка в структурі художньої цілісності використовується у трьох аспектах: композиції, просторово-часовій організації твору та художній образ (у двох можливих варіантах - числового образу й образу числа).

  Скачати повний текст

Досліджено проблеми естетики та поетики абсурдного. Грунтуючись на традиційному терміні "театр (драма) абсурду", що позначає конкретне явище в історії драматургії, запропоновано поняття "абсурду" як чинник теоретичного осмислення особливого типу літератури - літератури з елементами абсурдного. Здійснено пошук літературної ідентичності драматургії, заснованої на принципі абсурдного, яку відмежовано від філософії екзистенціалізму. Розглянуто різні стратегії концептуалізації поняття "абсурду" у європейському літературознавстві та запропоновано концепцію, яка вписує це поняття в коло базових естетичних категорій "трагічного", "комічного" та "трагікомічного". Показано існування особливого естетичного ефекту, який знаходиться поза межами зазначених категорій, описує характерні особливості поетики творів, які спричиняють такий ефект, та пояснює його механізм у семіотичному контексті. Як зразок драматургії, яка базується на принципі абсурдного, розглянуто п'єси М. Куліша та відзначено особливості, які вирізняють реалізацію принципу абсурдного у творах українського драматурга на тлі класичного західноєвропейського театру абсурду.

  Скачати повний текст

Досліджено мовну картину художнього простору в творчості харківських поетів-романтиків 1820 - 1840-х рр.: Л. Боровиковського, А. Метлинського, М. Костомарова, М. Петренка. Подано теоретичне осмислення філософського та лінгвістичного розуміння категорії простору відповідно до класичного та лінгвістичного розуміння категорії простору відповідно до його інтерпретаційних лінгвокультурних аспектів. Проведено зіставний лексико-стилістичний аналіз засобів мовного вираження простору в художній картині світу кожного з зазначених авторів. Визначено переважний тип художнього простору (за класифікацією М. Бахтіна) в їх творах та особливості його мовного вираження. Слова лексико-семантичної групи "прості" проаналізовано на рівні індивідуально-авторського бачення поданої категорії. Визначено інтегральні (спільні для всіх романтиків) і диференційовані ознаки, що свідчать про особливості бачення простору кожним з поетів-романтиків. Розглянуто питання про традиції й новаторство, динаміку розвитку мовного образу світу в кожного поета. Визначено роль кожного з авторів у процесі формування художньої свідомості тогочасного українського читача та їх внесок у становлення української літературної мови, її літературно-естетичних норм. Проаналізовано залежність вираження хронотопу та семантики просторових номінацій від приналежності до романтичного літературного напряму, культурних і духовних потреб, специфічної естетичної атмосфери доби. Розглянуто особливості функціонування слів на позначення простору, зокрема, розширення їх лексичної валентності та стилістичне оновлення семантики. Охарактеризовано також наукові концепції поетів-романтиків (що були й науковцями) стосовно функціонування та статусу української мови, її особливостей.

  Скачати повний текст

Досліджено процес формування та розгортання темпоральної структури художнього прозового тексту як базової системи художнього часу тексту, особливість її репрезентації у текстах різного жанру. Зазначена текстова організація виявляється як системно-мовна категорія, що реалізується комплексом субкатегорійних внутрішньочасових значень функціонально-семантичних макрокатегорій аспектуальності в межах тієї або іншої системи зовнішнього часу відповідного комунікативного регістру. Розглянуто та проаналізовано специфіку формування такого типу макрокатегорій у комунікативному полі персонажа та в системі його взаємодії з авторською оповіддю, а також у межах всієї текстової системи. З'ясовано зовнішньо- та внутрішньочасові трансфомації, які виникають внаслідок такої взаємодії.

  Скачати повний текст

Зазначено, що всезагальність часу реалізується через особливості його існування та функціонування в різних сферах буття. Віддавна спроби оволодіння часом здійснювалися різними способами. Проаналізовано специфічну форму часу - художній час, який є способом існування мистецтва та відіграє роль каркасу художньої реальності світу мистецтва та окремих творів. Художній час є одним із засобів оволодіння соціальним та індивідуальним часом, його відтворення та творення, збереження та перетворення. У ХХ ст. відбуваються суттєві зміни в художній практиці. Поширюється вільна (монтажна) форма композиції літературних творів. Майже одночасно з'являються безсюжетна література, безпредметний живопис, атональна музика, абстрактна скульптура. Здійснений аналіз показує, що зміни, які відбулися, свідчать про трансформацію художнього часу, а не про його знищення чи руйнування.

  Скачати повний текст