Уперше в українському літературознавстві здійснено комплексне дослідження постмодерністського літературного пастишу. З'ясовано, що гетерогенність, інтертекстуальність, метатекстуальність, ризоматичність тексту-пастишу пов'язані з особливостями репрезентації в постмодерністському художньому тексті. Термінологічно-смислове поле поняття "пастиш" окреслено на основі зіставлення пастишу з центоном, пародією, стилізацією, монтажем і колажем. Запропоновано типологію постмодерністських текстів-пастишів, виокремлено два основних різновиди пастишу: монопастиш і поліпастиш. Визначено, що термін "пастиш", залежно від контексту його вживання, може означати: прийом компонування художнього тексту з елементів чужих текстів; спосіб роботи з "чужим" словом, "позичання" та "перетворення" його; власне текст, який скомпоновано за принципами побудови пастишу, тобто "текст-пастиш"; метажанрове утворення, яке сприяє переходу твору з одного жанру в інший, продукує нові жанри і творить гетерогенні жанрові структури. Виявлено функції пастишу в літературі та естетиці постмодернізму, зокрема функції передачі пам'яті тексту та активізації культурної пам'яті реципієнта, переборення "страху впливу" (Г. Блум), подолання кризи репрезентації, комерціоналізації літератури, трансконтекстуалізації і рециклізації як способів подолання ностальгії за тими естетичними феноменами та творами, які вже відійшли у минуле.

  Скачати повний текст