На основі звернення до індивіда як частинки-подоби цілого в системі соціум - індивід наведено механізм самоорганізації соціальної системи як взаємодію цілого з його елементами, коли ціле здатне передавати активно-діяльні властивості, застосовувані його елементами (індивідами) у миследіяльній активності. Доведено, що результати цієї життєдіяльної активності викликають, у свою чергу, зміни в організації цілого, і така взаємодія триває циклічно як нове перетворення елементів, здатних до подальшої динамічної активності. Висвітлено розуміння соціальної реальності, яке у контексті системно-синергетичної моделі постає як таке, що встановлюється, і виявляє свою здатність до самопородження й самоподоби. Уточнено уявлення про комплексне функціонування складних систем, найважливішою характеристикою яких виступає їх цілісність. Обгрунтовано можливість експоляції знання з природничих наук на гуманітарні.

  Скачати повний текст