На підставі аналізу існуючих вчень про мораль установлено внутрішні чинники змін моральних норм, а саме: почуття, розум, суспільне благо. Розглянуто етичні школи та відзначено прогрес моральних норм. Запропоновано як критерії прогресу моралі використовувати категорії: кількісне зростання розмаїтості моральних норм, їх узагальнення, поглиблення, удосконалювання змісту. Зауважено, що історична обмеженість вчень про мораль, які мають визначати універсальні норми, а також оночасне співіснування багатьох з них обумовили звернення уваги на середовище, що формує мораль, особливо на її частину, що демонструє матеріальні й духовні можливості людини у зміні навколишньої та власної природи. Зазначено, що ці можливості своєю появою найбільшою мірою зобов'язані суспільному прогресу. Обгрунтовано неминучість виникнення апріорно-постулативного зобов'язання в моралі, виявлено актуальність кантівської концепції моралі. Показано необхідність та можливість з'єднання апріорно-постулативного, який персоніфікує формально-логічний (логіка повинності), й діалектико-матеріалістичного підходів до моралі, який є змістовно-емпіричним аспектом моралі. Відзначено, що зміна потреб - це результат суспільного прогресу, це положення дозволяє доповнити зміст кантівського імперативу: введення ієрархії рівнів емпіричного. Установлено долю моралі на підставі аналізу видів суспільного прогресу у контексті зміни моралі. Запропоновано тезу, що мораль буде прогресувати під впливом суспільного прогресу, з'являться нові норми, що глибше відображають сутнісні потреби людини.

  Скачати повний текст