Досліджено мовну картину художнього простору в творчості харківських поетів-романтиків 1820 - 1840-х рр.: Л. Боровиковського, А. Метлинського, М. Костомарова, М. Петренка. Подано теоретичне осмислення філософського та лінгвістичного розуміння категорії простору відповідно до класичного та лінгвістичного розуміння категорії простору відповідно до його інтерпретаційних лінгвокультурних аспектів. Проведено зіставний лексико-стилістичний аналіз засобів мовного вираження простору в художній картині світу кожного з зазначених авторів. Визначено переважний тип художнього простору (за класифікацією М. Бахтіна) в їх творах та особливості його мовного вираження. Слова лексико-семантичної групи "прості" проаналізовано на рівні індивідуально-авторського бачення поданої категорії. Визначено інтегральні (спільні для всіх романтиків) і диференційовані ознаки, що свідчать про особливості бачення простору кожним з поетів-романтиків. Розглянуто питання про традиції й новаторство, динаміку розвитку мовного образу світу в кожного поета. Визначено роль кожного з авторів у процесі формування художньої свідомості тогочасного українського читача та їх внесок у становлення української літературної мови, її літературно-естетичних норм. Проаналізовано залежність вираження хронотопу та семантики просторових номінацій від приналежності до романтичного літературного напряму, культурних і духовних потреб, специфічної естетичної атмосфери доби. Розглянуто особливості функціонування слів на позначення простору, зокрема, розширення їх лексичної валентності та стилістичне оновлення семантики. Охарактеризовано також наукові концепції поетів-романтиків (що були й науковцями) стосовно функціонування та статусу української мови, її особливостей.

  Скачати повний текст