Досліджено історико-правові передумови та наслідки анексії Галичини Польським королівством 1387 р., особливості організації та діяльності органів влади у Галичині в складі Польського королівства (1387 - 1569). Проаналізовано джерела права у Румунському королівстві (1349 - 1434 рр.), основні джерела права Польського королівства й особливості їх застосування в Руському воєводстві (1434 - 1569 рр.). Акцентовано увагу на характеристиці інститутів права у Галичині у досліджуваний період. Здійснено порівняльно-правовий аналіз окремих іститутів права у Галичині в складі Польського королівства та тих самих інститутів на українських землях у складі Великого князівства Литовського.

  Скачати повний текст

У дисертації на підставі аналізу нормативно-правових актів, чинних на території Галичини у досліджуваний період, наукової літератури, архівних документів та інших писемних джерел комплексно досліджено правові основи організації і діяльності крайових судів у Галичиниі в складі Австрії та Австро-Угорщини (1850–1918 рр.). У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення історичного досвіду організації і діяльності крайових судів у Галичині в складі Австрії та Австро-Угорщини (1850–1918 рр.). Дослідження цієї важливої наукової проблеми надало можливість обґрунтувати авторське концептуальне бачення головної тенденції розвитку в Галичині наприкінці XVIII – середини ХІХ ст. австрійської судової влади та європейських правових традицій. Саме наприкінці XVIII ст. в руслі реалізації австрійської політики освіченого абсолютизму було сформовано суд як важливий державно-правовий інститут, який характерний до романо-германської правової сім'ї. Суд, як головний орган судочинства, став об'єктивно необхідним компонентом механізму охорони і захисту прав та інтересів людини у досліджуваний період. Наголошено, що наприкінці XVIII – середини ХІХ ст. під впливом політичних та соціально-економічних трансформацій австрійська правова система та судочинство зазнали крдаинальних змін у напрямку централізації, систематизації, лібералізації судового процесу й поступового відокремлення суду від адміністрації. Ці зміни були спрямовані на створення ефективного механізму абсолютистської держави. Упроваджувані зміни ґрунтувалися на просвітницьких концепціях природного права, філософсько-правових ідеях справедливості й суспільної користі. Для Галичини це також означало відмову від пережитків середньовіччя, зокрема, домініального і станового принципу судочинства. Досліджено, що на крайові суди у Галичині покладалася функція контролю, а фактично внутрішнього контролю над діяльністю самого суду і установ, які діяли при ньому – Адвокатська палата, Нотаріальна палата. Важливим елементом контролю був нагляд над станом утримання в'язнів у окрузі відповідальності суду. У випадку Східної Галичини – це львівські і одна станіславівська в'язниці. Контролююча функція була безпосередньо пов'язана з дисциплінарною діяльністю крайових судів. Ще однієї важливою функцією крайових судів у Галичині був апеляційний розгляд для судів першої інстанції у цивільних справах (для кримінальних таким органом був Вищий крайовий суд у Львові).^UIn the dissertation, on the basis of the analysis of normative legal acts in force in the territory of Galicia during the studied period, scientific literature, archival documents and other written sources, the legal bases of organization and activity of regional courts in Galicia as part of Austria and Austria-Hungary (1850–1918s). In the dissertation is done the theoretical generalization of the historical experience of organization and activity of regional courts in Galicia within Austria and Austria-Hungary (1850–1918s). The study of this important scientific problem made it possible to substantiate the author's conceptual vision of the main tendency of development in Galicia at the end of the 18th – the middle of the 19th centuries. Austrian judiciary and European legal traditions. It was at the end of the XVIII century. In the wake of the Austrian policy of enlightened absolutism, the court was formed as an important state-law institution, characteristic of the Romano-German legal family. The Court, as the main judicial body, became an objectively necessary component of the mechanism for the protection and protection of human rights and interests during the period under review. It is emphasized that at the end of XVIII – the middle of XIX century influenced by political and socio-economic transformations, the Austrian legal system and the judiciary have undergone drastic changes in the direction of centralization, systematization, liberalization of the judicial process and gradual separation of the court from the administration. These changes were aimed at creating an effective mechanism for an absolutist state. The changes introduced were based on the educational concepts of natural law, the philosophical and legal ideas of justice and public benefit. For Galicia, this also meant abandoning the remnants of the Middle Ages, in particular, the dominant and class principle of justice. It is investigated that the regional courts in Galicia were entrusted with the function of control and, in fact, internal control over the activity of the court itself and the institutions that operated under it – the Bar, the Notary Chamber. An important element of control was the supervision of the state of detention in the area of court responsibility. In the case of East Galicia, it is the Lviv and Stanislavsky prisons. The supervisory function was directly related to the disciplinary activities of the local courts. Another important function of the local courts in Galicia was the appellate review of the courts of first instance in civil cases (the highest regional court in Lviv was criminal for such bodies).

У дисертації на підставі аналізу нормативно-правових актів, чинних на території Галичини у досліджуваний період, наукової літератури, архівних документів та інших писемних джерел комплексно досліджено правові основи організації і діяльності Львівського апеляційного суду у складі Другої Речі Посполитої (1919–1939 рр.). У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення історичного досвіду організації і діяльності Львівського апеляційного суду в складі Другої Речі Посполитої (1919–1939 рр.). Дослідження цієї важливої наукової проблеми надало можливість обґрунтувати авторське концептуальне бачення розвитку в Галичині польської судової влади та європейських правових традицій. Саме на початку ХХ ст. в руслі реалізації польської політики у Західній Україні було створено Львівський апеляційний суд як важливий державно-правовий інститут, який став важливим судовим органом перегляду оскаржуваних рішень і вироків нижчестоящих судів Другої Речі Посполитої з метою охорони і захисту прав та інтересів людини у досліджуваний період. Наголошено, що в українській юридичній історіографії з сучасних методологічних позицій здійснено комплексний історико-правовий аналіз місця і ролі Львівського апеляційного суду (1919–1939 рр.) в державному механізмі Другої Речі Посполитої. На основі системного історико-правового аналізу правової природи і ґенези Львівського апеляційного суду комплексно розкрито вплив суспільно-політичних чинників на умови його функціонування та з'ясовано, що правові основи організації і діяльності суду значною мірою базувалися на модифікованому австрійському законодавстві (Львівський апеляційний суд фактично став спадкоємцем Вищого крайового суду Львові, що функціонував із середини ХІХ ст. до 1918 р.). Показано, що Львівський апеляційний округ, який охоплював суди Львівського, Тернопільського та Станіславівського воєводств, вирізнявся з-поміж інших апеляційних округів міжвоєнної Речі Посполитій національною структурою населення, у якій домінували українці, тоді як суддями в судах Галичини, зокрема в Львівському апеляційному суді, переважали поляки. Розкрито, що у випадках оскарження судового вироку Апеляційний суд у Львові перевіряв рішення суду першої інстанції: залишав у силі, частково задовольняв або скасовував його. Як вища судова інстанція, він мав право передати справу на повторний розгляд у той самий суд, який уже розглядав цю справу, або ж в інший суд тієї ж інстанції в межах львівського апеляційного округу. З'ясовано, що Львівський апеляційний суд здійснював правотворчу діяльність, яка виявлялася у виданні підзаконних нормативно-правових актів (обіжників), покликаних забезпечити виконання нормативних актів законодавчих, виконавчих та вищих судових органів влади. Конкретизовано науково-теоретичні положення про умови функціонування судової системи ІІ Речі Посполитої, особливістю якою було використання законодавства держав, у складі яких до 1918–1919 рр. перебували польські, українські та білоруські землі. Зазначено, що під впливом політичної кон'юнктури у судовій системі Другої Речі Посполитої, зокрема в персональній структурі Львівського апеляційного суду, домінували поляки. Проаналізовано систему загальних судів у міжвоєнній Польщі, яка складалася з повітових, окружних, апеляційних судів та Найвищого суду – касаційного суду у цивільних та кримінальних справах.^UIn the dissertation on the basis of the analysis of normative-legal acts, operating in the territory of Galicia in the studied period, scientific literature, archival documents and other written sources the legal bases of the organization and activity of the Court of Appeal of Lviv as a part of the Second Commonwealth of Poland In the dissertation research the theoretical generalization of the historical experience of the organization and activity of the Court of Appeal of Lviv as a part of the Second Rzeczpospolita (1919–1939) is carried out. The study of this important scientific problem provided an opportunity to substantiate the author's conceptual vision of the development of Polish judiciary and European legal traditions in Galicia. It was at the beginning of the twentieth century. In line with the implementation of Polish policy in Western Ukraine, the Court of Appeal of Lviv was established as an important state and legal institution, which became an important judicial body for reviewing contested decisions and judgments of lower courts of the Second Commonwealth to protect human rights and interests in the period under study. It is emphasized that in Ukrainian legal historiography from modern methodological positions a comprehensive historical and legal analysis of the place and role of the Court of Appeal of Lviv (1919-1939) in the state mechanism of the Second Commonwealth.Based on a systematic historical and legal analysis of the legal nature and genesis of the Court of Appeal of Lviv, the influence of socio-political factors on the conditions of its functioning is comprehensively revealed and it is found that the legal basis of the organization and activity of the court was largely based on modified Austrian legislation. heir of the Supreme Regional Court of Lviv, which functioned from the middle of the XIX century until 1918). It is shown that the Lviv Appellate District, which included the courts of Lviv, Ternopil, and Stanislaviv Voivodeships, differed from other appellate districts of the interwar Polish-Lithuanian Commonwealth by a national population structure dominated by Ukrainians, while judges in Galician courts, including the Court of Appeal of Lviv by Poles. It was revealed that in cases of appeal against the court verdict, the Court of Appeal of Lviv reviewed the decision of the court of first instance: upheld, partially satisfied or revoked it. As a higher court, he had the right to remand the case to the same court that had already heard the case, or to another court of the same instance within the Lviv District of Appeal. It was found out that the Court of Appeal of Lviv carried out law-making activities, which were manifested in the issuance of bylaws (circulars) designed to ensure the implementation of regulations of legislative, executive and higher judicial authorities.Scientific and theoretical provisions on the conditions of functioning of the judicial system of the Second Commonwealth of Poland were specified, the peculiarity of which was the use of the legislation of the states, which until 1918–1919 included Polish, Ukrainian and Belarusian lands. It is noted that under the influence of the political situation in the judicial system of the Second Commonwealth of Poland, in particular in the personal structure of the Court of Appeal of Lviv was dominated by Poles. The system of general courts in interwar Poland, which consisted of county, district, appellate courts and the Supreme Court - the Court of Cassation in civil and criminal cases, is analyzed.

У дисертації комплексно досліджено здійснення кримінального судочинства у Галичині за австрійським Кримінально-процесуальним кодексом 1873 р. Вказано, що австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. був відображенням трансформації політичної системи в Австрії у другій половині XIX ст. З'ясовано, що австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. перебував у нерозривному зв'язку із попередніми законами, що регулювали кримінальне судочинство Австрії. Показано період реформ й особливості кодифікаційних робіт над проєктами австрійського Кримінально-процесуального кодексу 1873 р. Конкретизовано джерела, уточнено структуру та всебічно проаналізовано основні положення Кримінально-процесуального кодексу 1873 р. Досліджено питання набрання чинності австрійським Кримінально-процесуальним кодексом 1873 р., відповідно до якого австрійський парламент розглядав можливість введення кодексу та інституту присяжних тільки у королівствах та краях імперії, в яких діяв австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1850 р. З'ясовано, що до процесуальних гарантій прав особи за австрійським Кримінально-процесуальним кодексом 1873 р. належало право підозрюваного / обвинуваченого та інших учасників кримінального провадження мати захисника (адвоката), що гарантувало роз'ясненням йому цього права (§ 3, 41), наданням можливості обрати захисника та запросити його (§ 39, 440), наданням йому у передбачених законом випадках безоплатної допомоги захисника (§ 41, 347) тощо. З прийняттям Кримінально-процесуального кодексу 1873 р. порядок здійснення кримінального судочинства ґрунтувався на принципах законності, об'єктивної істини, усності та безпосередності, гласності, змагальності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, ініціювання судочинства лише за наявності скарги, забезпечення недоторканності права власності, вільної оцінки доказів судом, поваги до людської гідності, недопустимість повороту до гіршого, судового захисту порушених прав тощо. Визначено класифікацію доказів за Австрійським Кримінально-процесуальним кодексом 1873 р., котрі поділялися на докази щодо їх джерела та щодо їх предмета. В австрійському кримінальному судочинстві виділяли такі засоби доказування: огляд, висновки експертів, показання свідків, показання підозрюваного (обвинуваченого), листи й документи та узгодження кількох непрямих доказів тощо. Австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. встановлював загальну й виняткову юрисдикції, критерієм котрих був персональний характер, а саме правовідносини, що вирішувалися у військових судах, а також, правовідносини, що регулювалися міжнародним правом. Наголошено на тому, що австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. вперше врегульовував положення про експертний висновок як самостійний доказовий засіб у кримінальному судочинстві. Австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. встановлював чіткі терміни подання скарги – не пізніше шести тижнів з часу скоєння злочину. Прокурор був зобов'язаний ознайомитися з усіма повідомленнями щодо злочинів, у т.ч. анонімними. Підтверджено нечіткий розподіл компетенції між слідчим суддею і прокурором у контексті початку досудового слідства, а також те, що впровадження попереднього слідства у процес, яке передувало головному слідству, стало нововведенням австрійського Кримінально-процесуального кодексу 1873 р. Показано, що австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. допускав можливість заочного розгляду кримінальної справи, якщо присутність підсудного не була необхідною з огляду на тяжкість справи, і якщо йому загрожувало не більше п'яти років позбавлення волі (§ 427). Вирок у справі за участі присяжних міг бути оскаржений в апеляційному й касаційному порядку. Охарактеризовано стадії судового процесу за Кримінально-процесуальним кодексом 1873 р. до яких відносили: порушення кримінальної справи (тільки за наявності скарги публічної або приватної); дізнання (метою якою було отримання пояснень від підозрюваного, від потерпілого, фіксування доказів у справі) і винесення обвинувального акту (із визначенням кваліфікації вчиненого злочину); підготовка кримінального процесу (суд розглядав клопотання сторін про нові докази, призначав захисника для обвинуваченого, встановлював дату і місце розгляду справи); головне судове засідання (основний етап розгляду кримінальної справи); встановлення покарання для обвинуваченого (як судом самостійно, та і з допомогою суддів присяжних, котрі визначали винуватість / невинуватість підсудного); оголошення вироку (завершальний етап, де вирок визначали на нараді суду); оскарження вироку (подання апеляційної, касаційної скарги у встановлений термін); виконання вироку (врахування особливостей покарання).^UThe dissertation comprehensively examines the implementation of criminal justice in Galicia under the Austrian Code of Criminal Procedure of 1873. It is stated that the Austrian Code of Criminal Procedure of 1873 was a reflection of the transformation of the political system in Austria in the second half of the XIX century. It was found that the Austrian Code of Criminal Procedure of 1873 was inextricably linked with previous laws governing Austrian criminal justice. The period of reforms and features of codification works on the drafts of the Austrian Code of Criminal Procedure of 1873 are shown. The sources are specified, the structure is specified and the basic provisions of the Code of Criminal Procedure of 1873 are comprehensively analyzed. The question of the entry into force of the Austrian Code of Criminal Procedure of 1873, according to which the Austrian Parliament considered the possibility of introducing a code and the institution of juries only in the kingdoms and regions of the empire in which the Austrian Code of Criminal Procedure of 1850. guarantees of individual rights under the Austrian Code of Criminal Procedure of 1873 had the right of the suspect / accused and other participants in criminal proceedings to have a lawyer (lawyer), which guaranteed the explanation of this right (§ 3, 41), giving the opportunity to choose a lawyer and invite him (§ 39, 440), by providing him with free assistance of a lawyer in the cases provided by law (§ 41, 347), etc. With the adoption of the Code of Criminal Procedure in 1873, the procedure of criminal proceedings was based on the principles of legality, objective truth, oral and immediacy, publicity, adversarial proceedings, presumption of innocence and proof of guilt, initiation of proceedings only in the presence of a complaint, ensuring inviolability of property. free evaluation of evidence by the court, respect for human dignity, inadmissibility of turning to the worst, judicial protection of violated rights, etc. The classification of evidence according to the Austrian Code of Criminal Procedure of 1873 was determined, which was divided into evidence on their source and on their subject. The following means of proof were distinguished in the Austrian criminal proceedings: examination, expert opinions, testimony of witnesses, testimony of a suspect (accused), letters and documents, and coordination of several indirect pieces of evidence, and so on. The Austrian Code of Criminal Procedure of 1873 established general and exclusive jurisdictions, the criterion of which was personal, namely, legal relations decided in military courts, as well as legal relations governed by international law. It is emphasized that the Austrian Code of Criminal Procedure of 1873 for the first time regulated the provisions on expert opinion as an independent means of evidence in criminal proceedings. The Austrian Code of Criminal Procedure of 1873 set clear deadlines for filing a complaint no later than six weeks after the crime was committed. The prosecutor was obliged to read all reports of crimes, including anonymous. The unclear division of competence between the investigating judge and the prosecutor in the context of the pre-trial investigation was confirmed, as well as the fact that the introduction of the preliminary investigation into the process preceding the main investigation was an innovation of the Austrian Criminal Procedure Code of 1873.

У дисертації показано, що правове регулювання земельних відносин на західноукраїнських землях напередодні інкорпорації до складу Республіки Польщі (1919–1921 рр.) безпосередньо залежало від правової традиції держав, у складі яких перебували українські землі. Доведено, що з часу інкорпорації Галичини до складу монархії Габсбурґів, австрійський уряд поряд з політичним упорядкуванням справ реалізовував економічну політику, вигідну передусім для всієї держави, а не лише для певних суспільних верств. Це вплинуло на обмеження привілеїв шляхти та перетворення селян на підданих держави. Поліпшення правового становища селян, зокрема охорона права селянського землекористування, розглядалося як важливий засіб зміцнення держави в економічному плані. Права селян опинилися під захистом держави. Позитивну роль у цьому відношенні відіграли 1) земельні реформи «освіченого абсолютизму» наприкінці XVIII ст. та 2) скасування у 1848 р. панщини. Зробивши, де-юре, галицького селянина власником землі, реформи розірвали зв'язок між ним і паном та спонукали до більшого зацікавлення політичним життям. Розкрито зміст державної політики Другої Речі Посполитої у сфері правового регулювання земельних відносин на території Західної України (1921–1939 рр.)., показано її розвиток в умовах відродження польської державності, визначено місце і роль тогочасної державної політики у становленні правового регулювання земельних відносин досліджуваного періоду, а також наголошено, що політика міжвоєнної Республіки Польщі переслідувала важливі соціальні й політичні цілі, зокрема полягала асиміляції українського населення та прагненні польського уряду вирішити проблему земельного перенаселення на польській етнічній території та посилити економічний й політичний вплив держави на західноукраїнські землі. Встановлено, що основними соціально-економічними, політичними та юридичними чинниками, які зумовили становлення і розвиток правового регулювання земельних відносин на території Західної України у складі Республіки Польщі (1921–1939 рр.) були: високий ступінь концентрації вільних земель після приєднання території Західної України; недосконалість та суперечливість різних джерел права у Галичині та на Волині, які не здатні були в повному обсязі однаково регулювати земельні відносини, зокрема щодо права володіння, користування та розпорядження землею. Проаналізовано процес формування нормативно-правової бази в результаті чого було визначено основні види правових джерел, які регулювали земельні відносини у на території Західної України у складі Республіки Польщі (1921–1939 рр.). Доведено, що австрійське цивільне законодавство відігравало одну з визначальних ролей у правовому регулюванні земельних відносин на території Західної України у складі Республіки Польщі (1921–1933 рр.); показано, що становлення правового регулювання у Республіці Польщі, а відтак поширення його на територію Західної України, було пов'язано із земельною реформою, яка була важливим політичним актом, одним із символів відновлення державної незалежності Республіки Польщі в 1918 р. Земельний Закон 1925 р. став політичним компромісом, а відтак захищав інтереси лише певних груп населення, пропагуючи осадництво і парцеляцію. Здійснено порівняльно-правовий аналіз суб'єктів земельних відносин на території Західної України у складі Республіки Польщі (1921–1939 рр.)., визначено їх соціально-правовий статус, роль та місце у земельно-правових процесах. Зокрема на основі вивчення архівних матеріалів встановлено, що попри прагнення центрального уряду, реалізація земельних реформ на території Західної України відбувалася повільно, існував пасивний спротив великих землевласників, не згодних з політикою подрібнення великих земельних угідь. Виявлено загальні риси та відмінності у правовому регулюванні зобов'язань, що виникали з права власності та права володіння на земельну ділянку на території Західної України у складі Республіки Польщі (1921–1939 рр.). Обґрунтовано, що найвищого свого розвитку українське суспільство досягло в другій половині ХVІІ – першій половині ХVІІІ ст., коли в основу системи регулювання земельних відносин покладався пріоритет приватної власності на земельну ділянку, а також показано, що будь-яке відхилення від цього і надання у законодавчому порядку переваг суб'єктам права інших форм власності призводило до зниження темпів економічного розвитку, посилення соціального напруження і протистояння у суспільстві, а також визначено основні тенденції розвитку правового регулювання земельних відносин на території Західної України у складі Республіки Польщі (1921–1939 рр.), зокрема доведено, що загальний вектор цієї еволюції був спрямований на формування інституту приватної власності на земельну ділянку.^UThe dissertation shows that the legal regulation of land relations in the western Ukrainian lands on the eve of incorporation into the Republic of Poland (1919–1921) directly depended on the legal tradition of the states that included the Ukrainian lands. It has been shown that since the incorporation of Galicia into the Habsburg monarchy, the Austrian government, along with the political order of affairs, has pursued an economic policy that benefits the state as a whole, not just certain sections of society. This affected the restriction of the privileges of the nobility and the transformation of peasants into subjects of the state. Improving the legal status of peasants, in particular the protection of the rights of peasant land use, was seen as an important means of strengthening the state in economic terms. The rights of peasants were protected by the state. 1) land reforms of «enlightened absolutism» at the end of the XVIII century played a positive role in this regard. and 2) the abolition in 1848 of serfdom. By de jure making the Galician peasant the owner of the land, the reforms severed ties between him and the lord and led to a greater interest in political life. The content of the state policy of the Second Rzeczpospolita in the field of legal regulation of land relations in Western Ukraine (1921-1939) is revealed, its development in the conditions of Polish statehood revival is shown. It was emphasized that the policy of the interwar Republic of Poland pursued important social and political goals, including the assimilation of the Ukrainian population and the Polish government's desire to solve the problem of land overpopulation on Polish ethnic territory and strengthen economic and political influence in western Ukraine. It is established that the main socio-economic, political and legal factors that led to the formation and development of legal regulation of land relations in Western Ukraine as part of the Republic of Poland (1921-1939) were: high concentration of vacant lands after the annexation of Western Ukraine; imperfections and contradictions of different sources of law in Galicia and Volhynia, which were not able to fully regulate land relations in the same way, in particular regarding the right to own, use and dispose of land. The process of formation of the legal framework was analyzed, as a result of which the main types of legal sources that regulated land relations in the territory of Western Ukraine as part of the Republic of Poland (1921–1939) were identified. It is proved that the Austrian civil legislation played one of the decisive roles in the legal regulation of land relations in the territory of Western Ukraine as part of the Republic of Poland (1921-1933); It is shown that the formation of legal regulation in the Republic of Poland, and thus its spread to the territory of Western Ukraine, was associated with land reform, which was an important political act, one of the symbols of restoration of state independence of Poland in 1918. became a political compromise, and thus defended the interests of only certain groups of the population, promoting settlement and parcelling. A comparative legal analysis of the subjects of land relations in the territory of Western Ukraine as part of the Republic of Poland (1921-1939), their socio-legal status, role and place in land law processes. In particular, based on the study of archival materials, it was found that despite the efforts of the central government, the implementation of land reforms in Western Ukraine was slow, there was passive resistance from large landowners who disagree with the policy of fragmentation of large lands. The general features and differences in the legal regulation of obligations arising from the right of ownership and ownership of land in Western Ukraine as part of the Republic of Poland (1921-1939). It is substantiated that the Ukrainian society reached its highest development in the second half of the XVII - first half of the XVIII century, when the system of regulation of land relations was based on the priority of private ownership of land, and it is shown that any deviation from this the order of preference for subjects of law of other forms of ownership led to a decrease in economic development, increasing social tensions and confrontation in society, as well as identified major trends in legal regulation of land relations in Western Ukraine as part of the Republic of Poland (1921-1939), in particular, it is proved that the general vector of this evolution was aimed at the formation of the institution of private ownership of land.