Визначено особливості гломеруляторних (інтра- та екстракапілярних), тубулярних та інтерстиціальних змін у нирках за даними світлової, електронної та імунофлюоресцентної мікроскопії, проведено клініко-морфологічні зіставлення. Наведено результати лікування, що включало пероральне застосування преднізолону, пероральне застосування азатіопріну у сполученні із преднізолоном, внутрішньом'язове застосування циклофосфану із преоральними дозами преднізолону, внутрішньовенну пульс-терапію метилпреднізолоном та циклофосфаном. На підставі клініко-лабораторних та морфологічних особливостей ідіопатичного мембранозного гломерулонефриту встановлено фактори ризику його прогресування. Доведено, що призначення преднізолону перорально призводить до розвитку ремісії у 5,3 % випадків, часткової - у 7,9 %, а у 15,8 % спостережень терапія виявилась неефективною. Визначено, що терапія циклофосфаном внутрішньом'язово сприяє розвитку ремісії у 20,4 % випадків та часткових ремісій - у 11,4 %. Призначення внутрішньовенної пульс-терапії метилпреднізолоном та циклофосфаном забезпечує розвиток повних та часткових ремісій у 16,7 % та 16,7 % спостережень відповідно. Розроблено критерії вибору оптимальних лікувальних режимів.

  Скачати повний текст