Дисертацію присвячено питанням підвищення ефективності лікування гломерулонефриту (ГН), сповільнення темпів його прогресування у дорослих хворих різних вікових груп на грунті диференційованого вивчення патогенетичних ланок захворювання. Вивчено клінічні та морфологічні форми ГН, темпи прогресування захворювання, вікові особливості процесів обміну ліпідів, мембранодестабілізаційних процесів, стану про- антиоксидантної системи, імуномікробіологічних механізмів реалізації гломерулонефриту у 553 хворих на ГН різного віку. Розроблено новий напрямок диференційованого, залежно від віку, лікування хворих на ГН. Обгрунтовано теоретично та підтверджено практично доцільність найактивнішої тактики лікування за умов розвитку прискореного прогресування гломерулонефриту, застосування ударних доз циклофосфаміду у випадках неефективності лікування преднізолоном та цитостатиками. Визначено місце ІАПФ в моно- та комплексній терапії ГН, терапія вибору у хворих на ГН, сечовий синдром (мембраностабілізуюча терапія - у підлітків, у хворих середнього віку - гіпербарооксигенація, у хворих понад 40 років - лікування курантилом).

  Скачати повний текст

Вивчено особливості вовчакового гломерулонефриту за даними прижиттєвого морфологічного дослідження нирки та клініко-лабораторних параметрів. Розроблено й обгрунтовано критерії патоморфологічної діагностики. Відзначено, що на підставі розроблених критеріїв "автивності" та "хронічності" за умов обов'язкової оцінки гломерулярних і тубуло-інтерстиціальних змін можливо прогнозування перебігу, а також ефективності патогенетичної терапії дослідженої хвороби. Доведено, що лектинна гістохімія відображає наявність і ступінь "активних" і "хронічних" змін у нирках. Показано, що рівні індексу активності, одержані за першої біопсії нирки, не можуть бути критерієм віддаленого прогнозу вовчакового гломерилонефриту. Найбільш значущими параметрами прогнозування перебігу цієї хвороби та її наслідків є тривалість вовчакового гломерилонефриту до початку терапії, фіброз (склероз) судин, поширеність клітинної інфільтрації строми, гломерулосклероз, показники діастолічного артеріального тиску, збільшення мезангіального матриксу, поширеність гломерулярної клітинної проліферації. Для прогнозування ефективності патогенетичної терапії вовчакового гломерилонефриту запропоновано параметри, а саме: тривалість хвороби до початку терапії, поширеність клітинної інфільтрації строми, "дротяні петлі", клітинні півмісяці, характер клітинної інфільтрації строми, клітинні інфільтрати у стінці судин, ступінь гломерулярної клітинної проліферації.

  Скачати повний текст

Розглянуто питання вдосконалення лікування хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) з гіпертензивною нефропатією (ГН) та визначено вплив негативних факторів на функцію нирок. Встановлено, що у хворих на ГХ з ГН ступінь гіпертензивного ураження нирок (ГУН) залежить від виразності інсулінорезистентності, дисліпідемії, активації неспецифічного системного запалення та наявності несприятливих показників добового моніторування артеріального тиску (АТ) (висока варіабельність систолічного АТ, порушення добового ритму за типом "non-dipper", високі абсолютні значення систолічного та діастолічного АТ). Доведено, що антигіпертензивна терапія (АГТ) лозартаном, лерканідипіном та периндоприлом супроводжується нефропротекторним ефектом - достовірним збільшенням швидкості клубочкової фільтрації та зменшенням мікроальбумінурії; нефропротекторна дія препаратів більш виражена у хворих з добовим профілем "non-dipper", ніж у пацієнтів з добовим профілем "dipper"; лозартан та периндоприл зменшують активність неспецифічного системного запалення у хворих на ГХ з ГН, в процесі терапії лерканідипіном зафіксована тенденція до його зменшення; АГТ лозартаном, лерканідипіном та периндоприлом сприяє підвищенню чутливості тканин до інсуліну у хворих на ГХ з ГУН.

  Скачати повний текст

Визначено, що застосування питного режиму лікування хворих на хронічний пієлонефрит (ХП) з використанням мінеральної води "Великобагачанська" супроводжується зменшенням клініко-лабораторних ознак запального процесу - дизуричних розладів, протеїнурії, гематурії, бактеріурії, але достовірного впливу на систему імуноглобулінів не виявлено. Встановлено, що поєднання питного лікування та бальнеотерапії призводить до нормалізації сечового осаду, вмісту IgA, IgM, IgG у сироватці крові, збільшення вмісту Т-хелперів, Т-супресорів, підвищення показників фагоцитозу. Доведено, що позитивні зрушення перебігу ХП зберігаються протягом півроку, але через рік після санаторно-курортного лікування з'являються зміни імунітету, які свідчать про можливість загострення пієлонефриту (зменшується вміст Т-лімфоцитів, Т-хелперів, IgG).

  Скачати повний текст

Встановлено, що частота HBV-інфекції у пацієнтів з гломерулонефритом (ГН) значно перевищує таку в здорових і практично однакова серед пацієнтів з гострим та хронічним перебігом захворювання. Уточнено роль HBV-інфекції у патогенезі та симптоматиці ГН. Встановлено, що за супутньої HBV-інфекції у пацієнтів з ГН спостерігаються особливості клінічного перебігу недуги (частіший розвиток набрякового, інтоксикаційного та больового синдромів, більш глибокі зміни сечового осаду, порушення концентраційної та фільтраційної функцій нирок, ознаки ураження печінки), вища частота хронізації гострого гломерулонефриту (ГГН). Підтверджено особливості змін імунної реактивності у пацієнтів з ГН, розглянуто зміни імунітету у пацієнтів з супутньою HBV-інфекцією. Виявлено, що супутня HBV-інфекція поглиблює вторинний імунодефіцит та синдром ендогенної інтоксикації. Встановлено, що рівень ендогенної інтоксикації за ГН перебуває у прямому кореляційному зв'язку з показниками гуморальної та зворотному - з показниками клітинної ланок імунітету. Доведено, що супутня HBV-інфекція є фактором ризику розвитку остеопенії у пацієнтів з ГН. Рекомендовано усім хворим на гломерулонефрит проводити дослідження крові на наявність маркерів вірусу гепатиту B.

  Скачати повний текст

На підставі результатів комплексного клініко-лабораторного обстеження хворих на хронічний гломерулонефрит з різним ступенем порушення функції нирок одержано дані стосовно впливу гіпергомоцистеїнемії та дисліпідемії на розвиток серцево-судинних ускладнень у даних пацієнтів. У більшості хворих виявлено гіпергомоцистеїнемію різного ступеня виразності, яка підвищується зі зниженням функції нирок. Уперше показано, що у хворих на хронічний гломерулонефрит з хронічною нирковою недостатністю (ХНН) II і III ступеня з нормальним рівнем гомоцистеїну має місце більш сприятливий перебіг захворювання, ніж у пацієнтів цих груп з гіпергомоцистеїнемією. Доведено, що порушенням ліпідного обміну в осіб з хронічним гломерулонефритом різного ступеня ХНН є збільшення концентрації у крові атерогенних фракцій ліпідів. З'ясовано асоційовану участь гіпергомоцистеїнемії та дисліпопротеїдемії у розвитку серцево-судинних ускладнень у цих хворих, виявлено позитивні кореляційні зв'язки між концентрацією гомоцистеїну й атерогенними фракціями ліпідів у всіх пацієнтів з вираженими серцево-судинними ускладненнями.

  Скачати повний текст

Установлено, що дисбаланс у системі N-клітинного імунітету є характерною патологічною ознакою хронічного гломерулонефриту (ХГН), що має різний ступінь вираженості та різну спрямованість залежно від морфологічної форми ХГН, віку хворих. Найбільше зниження вмісту CD+-лімфоцитів визначено у хворих з проліферативними морфологічними формами ХГН з нефротичним синдромом (НС), що найбільшою мірою мало прояв у пацієнтів раннього періоду старості у порівнянні з іншими віковими групами.холінестерази (ХЕ) у сечі та зниження у крові рівнів ХЕ та гамма-глютамілтранспептидази характеризує активність патологічного процесу в нирках хворих на ХГН з НС, що найінтенсивніше має прояв у хворих з непроліферативними морфологічними формами ХГН. Виявлено, що статини сприяють стабілізації рівня ТФР-beta і знижують вміст малонового діальдегіду крові у хворих на ХГН з НС. Установлено нову складову механізму дії мікофенолату мофетилу, що реалізується через зниження рівня ТФР-beta крові хворих на ХГН з НС.

  Скачати повний текст

Розглянуто питання вивчення розвитку типів неспецифічних адаптаційних реакцій організму у хворих на хронічний гломерулонефрит (ХГН) з різними формами та ступенем ниркової недостатності. Досліджено клінічні і морфологічні форми ХГН, особливості типів адаптаційних реакцій організму у 414 хворих. Встановлено, що кожну форму ХГН характеризують різні типи неспецифічних адаптаційних реакцій організму. Висвітлено взаємозв'язок між перебігом ХГН та типами адаптаційних реакцій організму, станом гормонів: пресорних, депресорних, тиреотропних, кортикотропіну, імунологічних показників. Розвинуто новий напрямок диференційованого, залежно від типу адаптаційної реакції організму, лікування хворих на хронічний гломерулонефрит. Обгрунтовано теоретично й доведено практично доцільність використання мікрохвильової резонансної терапії, гемосорбції, ентеросорбції, рослинного препарату канафлазин.

  Скачати повний текст

Експериментально досліджено обмін ендогенного N-ацетилглюкозаміну на різних моделях запально-деструктивних захворювань нирок і встановлено зниження його вмісту у нирковій тканині та відповідне підвищення у сироватці крові лабораторних тварин. На етапі скринінгових досліджень встановлено наявність нефропротекторної активності серед похідних глюкозаміну, яка набільше виражена у глюкозаміну гідрохлориду та його комбінації з диклофенаком натрію. Вивчено фармакологічні властивості даних засобів, які використано для лікування аутоімунного гломерулонефриту у щурів. Виявлено їх здатність знижувати прояви нефротичного й набрякового синдромів, нормалізувати показники функціонального стану нирок, клінічних і біохімічних показників крові, вмісту ендогенного N-ацетилглюкозаміну в сироватці крові та паренхімі нирок, що сприяє збереженню структури ниркової тканини. Встановлено, що за умов розвитку ниркової недостатності глюкозамін гідрохлориду та його комбінація з диклофенаком натрію виявляють помірну гіпоазотемічну дію. Висвітлено перспективи подальшого клінічного дослідження глюкозаміну гідрохлориду та його комбінації з диклофенаком, зокрема, можливості їх застосування у терапії гломерулонефритів.

  Скачати повний текст

Вивчено стан ендотелію, імунних і метаболічних порушень у хворих на хронічну хворобу нирок I-III стадій з ураженням гастродуоденальної зони та розроблено метод їх корекції антигомотоксичними препаратами (АГТП). Виявлено у таких хворих високу частоту ендотеліальної дисфункції, імунні та метаболічні порушення. Показано, що супутня патологія каналу травлення посилює ці порушення. У разі включення в комплекс базисної терапії АГТП встановлено суттєве прискорення регресу клінічних проявів ураження нирок і систем травлення, нормалізацію показників клітинного та гуморального імунітету, покращання стану ендотелію та сольового обміну. Виявлено, що комбінована терапія із застосуванням АГТП чинить патогенетично зумовлену нефропротекторну дію.

  Скачати повний текст

Визначено стан діагностики ниркових хвороб за результатами оцінки її якості на всіх рівнях надання стаціонарної допомоги. Відмічено особливості епідеміології хвороб нирок в Україні з встановленням недосконалої системи звітності щодо патології нирок. На основі комплексного епідеміологічного аналізу встановлено рівень та динаміку захворюваності, поширеності та летальності від хвороб нирок в країні впродовж 1986 - 1997 рр. Розроблено та науково обгрунтовано етапну модель діагностики найпоширеніших хвороб нирок з урахванням сучасних вимог клінічної нефрології, відповідно етапності надання медичної допомоги. Запропоновано до використання нову клінічно-статистичну номенклатуру хвороб нирок.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Розглянуто питання підвищення ефективності лікування хворих на хронічний гломерулонефрит шляхом застосування магнітотерапії за бітемпоральною методикою на підставі вивчення особливостей порушень нервової та гуморальної ланок гомеостазу. Виділено спастичний та атонічний типи мікроциркуляції за показниками варіабельності серцевого ритму, поверхневого натягу крові та сечі, біохімічними параметрами. Визначено спрямованість дії змінного магнітного поля (ЗМП), обгрунтовано методику магнітотерапії. Показано, що механізм дії ЗМП реалізувався через зміни водноелектролітного та білково-ліпідного балансу. Більш "щадну дію" надавало ЗМП синусоїдальної форми, індукцією 10 мТл і короткочасного впливу. З'ясовано, що різні типи порушення мікроциркуляції вимагають диференційованого призначення магнітотерапії. Доведено ефективність застосування ЗМП у випадку гіперсимпатикотонії. Показано, що під впливом комплексного лікування стабілізувалися клініко-лабораторні показники, знизився артеріальний тиск, що дозволило зменшити дозу гіпотензивних препаратів на госпітальному етапі лікування.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено питанням вивченням змін в імунному статусі у хворих на гострий пієлонефрит та клініко-імунологічної ефективності імуномодулюючих препаратів (Т-активіну і мієлопіду) у хворих з серозною та гнійною стадією гострого пієлонефриту. Запропоновані шляхи підвищення ефективності комплексного лікування хворих на гострий пієлонефрит в залежності від стадії запального процесу з застосуванням імуномодуляторів та принципи імунореабілітації.

  Скачати повний текст

Наведено результати досліджень зміни складу інозитолфосфатів, рівня обмінних, біосинтетичних процесів, імунного статусу у випадках гломерулонефриту (ГН) в експерименті та клініці, а також оцінці впливу мембраностабілізуючої та антиоксидантної терапії на ці показники. Встановлено, що зміни показників метаболічних процесів у крові й нирковій тканині, клітинної та гуморальної ланок імунітету мають тісні кореляційні зв'язки із гідролізом мембранних фосфоліпідів, а також підвищенням рівня інозітолфосфатів. Виявлено, що підвищення активності ферментів gamma-глутамілтрансферази (ГТ), карбоксипептидази (КП)-N у крові має тісний зв'язок з підвищенням активності аспартатамінотрансферази, аланінамінотрансферази у гомогенаті ниркової тканини. З'ясовано, що зміни рівня інозитолфосфатів, активності gamma-ГТ, КП-N є критеріями виразності імунозапального процесу у випадках ГН. Доведено ефективність глюкозаміну гідрохлориду для нормалізації регуляторно-енергетичних процесів у крові та нирковій тканині, що дозволяє рекомендувати застосування даного препарату у комплексному лікуванні хворих на ГН.

  Скачати повний текст

Вперше на підставі комплексного клініко-інструментального обстеження хворих на хронічний гломерулонефрит (ХГН) виявлено високу частоту виникнення в них вегетативних розладів, які проявляються вазорегуляторними та гемодинамічними порушеннями та мають відмінності на різних стадіях хронічної ниркової недостатності (ХХН). Показано можливість корекції вазорегуляторних, гемодинамічних та імунних порушень у хворих на ХГН за допомогою квантово-медикаментозного лікування з використанням поляризованого світла та мікрохвильової терапії. Розроблено новий спосіб лікування артеріальної гепертензії за хронічного гломерулонефриту. Обгрунтовано доцільність використання поляризованого світла для корекції порушень метаболізму жирних кислот сироватки крові, які відображають мембранодеструктивні процеси у хворих на ХГН на різних стадіях ХХН. Встановлено ефективність використання препаратів системної ензимотерапії в нефрологічній практиці. Вперше за результатами тривалого дослідження клініко-лабораторно-інструментальних показників хворих на ХГН доведено, що використання логензиму сповільнює темпи прогресування захворювання.

  Скачати повний текст

Визначено особливості клінічного перебігу, стану пероксидного окислення ліпідів (ПОЛ), гемокоагуляції та ендоінтоксикації за різних форм ішемічної хвороби серця (ІХС) у хворих на хронічний пієлонефрит (ХП), які пояснено збільшенням протизапальної активності за ХП, що обумовлює атипову динаміку показників неспецифічної імунореактивності, схильність до порушень електрофізіологічних властивостей міокарда. На основі аналізу добової динаміки циркадних ритмів частоти серцевих скорочень (ЧСС), артеріального тиску (АТ) за результатами Холтеровського моніторування ЕКГ та АТ визначено особливості симптоматичної артеріальної гіпертензії (АГ) ниркового генезу за ХП, які проявляються в недостатньому ступені нічного зниження АТ, "монотонній" динаміці циркадних індексів ЧСС, АТ, змінах індексів площі та часу перевищення сістолічного та діастолічного АТ в денні та нічні часи у порівнянні з вказаними параметрами у хворих на ІХС з есенціальною АГ. Розроблено (за формулою Байєса) та запропоновано тест-картку для діагностики генезу АГ у хворих з клінічною симптоматикою ІХС. Розроблено еферентну методику впливу на інтоксикаційні чинники та систему гемокоагуляції у хворих на ХП з клінічною симптоматикою ІХС із застосуванням методу еферентної терапії - непрямого електрохімічного окислення крові (НЕХОК), що призводить до значного покращання показників ендоінтоксикації та гемокоагуляції, сприяє швидкій регресії симптомів ниркового запалення, значно активізує лікування пацієнтів ІХС з ХП.

  Скачати повний текст

Визначено особливості гломеруляторних (інтра- та екстракапілярних), тубулярних та інтерстиціальних змін у нирках за даними світлової, електронної та імунофлюоресцентної мікроскопії, проведено клініко-морфологічні зіставлення. Наведено результати лікування, що включало пероральне застосування преднізолону, пероральне застосування азатіопріну у сполученні із преднізолоном, внутрішньом'язове застосування циклофосфану із преоральними дозами преднізолону, внутрішньовенну пульс-терапію метилпреднізолоном та циклофосфаном. На підставі клініко-лабораторних та морфологічних особливостей ідіопатичного мембранозного гломерулонефриту встановлено фактори ризику його прогресування. Доведено, що призначення преднізолону перорально призводить до розвитку ремісії у 5,3 % випадків, часткової - у 7,9 %, а у 15,8 % спостережень терапія виявилась неефективною. Визначено, що терапія циклофосфаном внутрішньом'язово сприяє розвитку ремісії у 20,4 % випадків та часткових ремісій - у 11,4 %. Призначення внутрішньовенної пульс-терапії метилпреднізолоном та циклофосфаном забезпечує розвиток повних та часткових ремісій у 16,7 % та 16,7 % спостережень відповідно. Розроблено критерії вибору оптимальних лікувальних режимів.

  Скачати повний текст

На підставі результатів обстежень 126-ти хворих на вовчаковий гломерулонефрит за II морфологічного класу відзначено найнижчі рівні протеїнурії, креатиніну сироватки крові, систолічного та діастолічного артеріального тиску, а також індексів активності та хронізації у порівнянні з III, IV і V класами, а у хворих з V класом - найбільші індекси хронізації. Визначено критерії несприятливого прогнозу вовчакового гломерулонефриту, а саме: високу персистуючу активність системного червоного вовчака, запізній початок індукційної терапії, відсутність ефекту чи погіршання у разі її проведення, використання як індукційної терапії азатіоприну з глюкокортикоїдами чи монотерапії глюкокортикоїдами, часті загострення, вихідні рівні індексу хронізації більше 8-ми балів, низьку прихильність хворих до лікування.

  Скачати повний текст

Удосконалено діагностику хронічного гломерулонефриту з використанням результатів дослідження реологічних властивостей сечі. З'ясовано, що захворювання характеризується підвищенням модуля в'язкоеластичності та показників поверхневого натягу в зоні коротких і середніх часів існування поверхні на тлі зниження статичного поверхневого натягу та співвідношення кутів нахилу кривих тензіореограм. Морфологічний варіант гломерулонефриту має свої особливості змін параметрів міжфазної тензіометрії сечі. Відзначено, що тяжкість тубулоінтерстиціальних змін відображає критерій ступеня порушень динамічного поверхневого натягу, а судин - співвідношення рівноважного поверхневого натягу сечі та крові. Визначено вплив параметрів статичного поверхневого натягу сечі та білок-сурфактантного коефіцієнта щодо ефективності лікування хворих з нефротичним синдромом.

  Скачати повний текст