Розглянуто теоретичні засади обгрунтування суб'єктами ринку прийнятних форм взаємодії з власниками виробничих ресурів шляхом використання ринкових механізмів і механізмів адміністрування, які обумовлюють вибір оптимальної стратегії організаційно-структурного розвитку. Виокремлено й охарактеризовано дві альтернативні форми організаційно-структурного розвитку підприємства - спеціалізацію на виробничі функції і зростання масштабів виробництва (стратегію концентрованого зростання) та структурні формування з метою збільшення власних ресурсних можливостей (стратегію інтеграційного зростання). Проаналізовано умови діяльності вітчизняних підприємств і визначено мотиви, які впливають на їх рішення про інтеграцію. Виявлено, що найбільш суттєвим чинником інтеграційного процесу є спрощений доступ до використання специфічного ресурсного потенціалу, власником якого є імовірні учасники. Відзначено, що його придбання шляхом ринкової взаємодії потребує значно більше витрат, ніж у випадку залучення інтеграційних процесів. Розроблено методичні рекомендації щодо оптимізації вибору форм і напряму організаційно-структурного розвитку виробничого підприємства в контексті стратегії інтеграційного зростання. Доведено, що структурний розвиток підприємства повинен здійснюватись у напрямку створення тих структурних елементів, які продукуватимуть значну додану вартість. Для реалізації даної задачі розроблено матрицю визначення цінності ресурсів для підприємства. Виділено трансакційні витрати у сукупності загальних витрат підприємства й адаптовано стандартний програмний продукт "ІС: Бухгалтерія" для їх фіксації, накопичення та аналізу. Розроблено алгоритм управління інтеграційним зростанням підприємства на підставі узгодження інтересів учасників "мережі контрактів", що сприяє розширенню інтеграційного процесу.

  Скачати повний текст