Досліджено етико-естетичний ідеал у прозі О. Кониського. Увагу приділено вивченню певних питань, а саме: індивідуальність і доба як онтологічна парадигма. Розглянуто первісні оцінки літературними критиками доробку письменника (І. Франком, М. Драгомановим, акцентовано на його шевченкознавчих студіях) та пізніші (О. Барвінським, М. Возняком, С. Єфремовим), в яких спостережено прагнення виважено осягнути своєрідність мистецької особистості О. Кониського, який був поетом і белетристом і розбудовував в Україні науково-публіцистичну сферу. З'ясовано, як письменник співвідносив національно-етнічний стан особистості з історичним планом буття України, розвивав думку про екзистенціальну методологію української інтелігенції. Показано, як системою образів пояснено появу, зокрема серед української інтелігенції, двох протилежних типів: конформіста та радикально налаштованого борця; що породжує в середовищі інтелігенції зденаціоналізованість, а також що забезпечує тривку історичну пам'ять та національну свідомість. З'ясовано, що як І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, А. Свидницький, О. Кониський у своїй прозі відображав функціональну актуальність героя як носія національної ідеї. Визначено характер зв'язку прози митця з мистецьким пошуком українських письменників доби, що творили традиції української літератури. З'ясовано, чому співвіднесеність індивідуума з сільською громадою є, на думку письменника, необхідним засобом для реалізації онтологічного статусу людини, однак не забезпечує успішної взаємодії особистості та громади. Естетика прози О. Кониського сприяє розумінню співвідносеності життя народу з релігійною мораллю. З'ясовано особливість мистецького бачення людини письменником у добу, коли на особистість значною мірою впливають різні чинники. Простежено, що стрижневим у концепції формування героя є ставлення до певної ідеї, герой спввідносить у собі певну ідею та ідеал. У цьому разі митець приділяв увагу морально-етичному, інтелектуальному, а також суто народному чинникам у такому співвіднесенні, що виявляє типовість для української літератури другої половини XIX ст. Розглянуто художнє моделювання концепції етики людського спілкування, зокрема, етики взаємин між конкретними групами у громаді. Виявлено характерні типи таких взаємин. Розглянуто співвіднесення етичних параметрів буття особистості в митця з найбільш сильними за цього арістотелівськими параметрами "практичної" філософії.

  Скачати повний текст