На підставі аналізу широкого кола архівних і опублікованих джерел, а також наукової історіографії здійснено концептуальне переосмислення усталеної парадигми державно-церковних відносин. Відтворено процес формування більшовицької політико-правової моделі, роль партійних, радянських і репресивно-каральних органів як основних складників механізму регулювання державно-церковних відносин. Проаналізовано становище православної церкви за умов утвердження радянської влади. Його особливістю протягом 1920-х рр. була строкатість структурної палітри, що породжувало складність міжконфесійних взаємин, вносило невизначеність та розгубленість у погляди віруючого. Протягом наступного десятиріччя відбулася уніфікація церкової системи шляхом ліквідації більшості конфесій і значного обмеження впливу православ'я як такого. Еволюцію відносин держави та православної церкви проаналізовано на прикладі УАПЦ і УПЦ. Запропоновано періодизацію стосунків влади та церкви. Обгрунтовано думку, що не лише антирелігійна пропаганда й антицерковна політика партійно-державного керівництва, але й загальний соціально-економічний, політичний, культурний стан суспільства впливали на зміну ціннісних орієнтацій, руйнували усталений світ звичаїв і ритуалів населення. На підставі результатів дослідження зроблено висновок щодо закономірності впровадження більшовицької моделі державно-церковних відносин у радянській Україні 1917 - 1930-х рр.

  Скачати повний текст