Проведено фармакологічне дослідження 23-х похідних бурштинової кислоти за показниками тривалості життя тварин, визначено їх гостру токсичність. Доведено доцільність пошуку в даному ряду сполук з вираженою антигіпоксичною дією. На етапі скринінгу для доклінічного вивчення відібрано речовину, що одержала умовну назву "тіазоліламідетан", токсичність якого нижча, антигіпоксичний індекс в 29,4 рази більший, ніж у мексидолу. Під час профілактичного введення на різних моделях гострих гіпоксій встановлено стійку антигіпоксичну активність тіазоліламідетану. Зазначено, що дана речовина в дозі 18,6 мг/кг позитивно впливає на перебіг хронічного киснезалежного стану в експерименті. Виявлено, що її застосування сприяє більш швидкому відновленню динамічної рівноваги між порушенням газового, кислотно-основного гомеостазу і компенсаторно-адаптаційними механізмами організму. З'ясовано, що використання тіазоліламідетану ефективніше, ніж застосування мексидолу. Виявлено супутні види біологічної дії нової речовини: високу антиексудативну, помірну анальгетичну, високу діуретичну активність, а також відсутність антифібринолітичної дії. Встановлено, що у разі хронічного експерименту тіазоліламідетан не виявляє негативного впливу на функції серцево-судинної, сечовидільної систем та обмінні функції печінки і не змінює морфологічний склад периферичної крові.

  Скачати повний текст