Розроблено нову концепцію історії української графіки першої третини XX ст. у контексті загальноєвропейського художнього процесу. Визначено основні стилістичні напрями та описано національні особливості розвитку графічного мистецтва України. Розглянуто культурологічні передумови розквіту мистецтва графіки, проаналізовано вплив на його розвиток ідей національно-культурного відродження та нової образотворчості. Досліджено такі явища, як символізм і модерн в українській журнальній, книжковій, станковій та плакатній графіці. З'ясовано, що розквіт графічного мистецтва пов'язаний з утвердженням нового світосприйняття. Простежено творчі зв'язки українських графіків нового покоління з художніми центрами - Мюнхеном, Віднем, Парижем, Краковом, Прагою, Петербургом, Москвою. Мистецтво української графіки даного періоду досліджено як художній феномен, що реалізувався на території Західної та Східної України та у країнах діаспори у різноманітних жанрах і формах, з використанням нових художніх стилів і напрямів. Розглянуто взаємодію українського мистецтва з польським і російським. Доведено, що на початку 1910-х рр. в Україні з'явилися центри авангардного руху, які майже одночасно виникли у Києві, Харкові, Одесі, Львові. Особливу увагу приділено розгляду таких стилістичних напрямів, як футуризм, кубофутуризм, експресіонізм, неопримітивізм, а також нарбутівської течії та бойчукізму. Розкрито вагому роль у становленні національної графічної школи Української академії мистецтв та освітніх мистецьких закладів Харкова, Одеси, Львова. Доведено, що особливістю мистецтва української графіки першої третини XX ст. є полістилізм, який виявлено на різних рівнях: у художній структурі творів, у певних стилістичних напрямах, у мистецтві графіки як цілісному полі взаємодії різних стильових векторів.

  Скачати повний текст