На матеріалі традиційного українського дитячого фольклору досліджено його когнітивні можливості формування світогляду. Основою когнітивного потенціалу українського дитячого фольклору є система формування у дитини засад кратичного (аналітичного) мислення - явищ прогностики, властивих народній дитячій субкультурі. Проаналізовано специфіку традиційного дитячого фольклору, у ньому імпліцитні можливості формування світогляду базуються на системі координат світобудови, яка спочатку пропонується дорослими, а згодом осмислюється й інтерпретується у фольклорі й ігровій культурі самою дитиною. За поєднання структурних систем світу й антисвіту, залучаючи механізми карнавалу, дитина вибудовує мікрокосм, який є фундаментом формування її світогляду. Увагу приділено етичним чинникам формування світогляду дитини, зокрема, системі народної моралі (на матеріалі колискових і прозивалок). Установлено, що за принципом "від зворотного" у прозивалках і колискових вимальовується певний образ ідеальної людини. Прогностика, виражена у закличках, примовках до комах, птахів, одержує нове смислове забарвлення у "конструюванні" соціальної складової образу життя. Дитина використовує систему стереотипів, засуджує негативні якості та стиль поведінки під впливом народної моралі - етичного й естетичного досвіду нації, який втілюється у критеріях поведінки в її середовищі. Розглянуто мотиви смерті та страждання у дитячій інтерпретації та виявлено, що переживання трагічних подій у дитячому фольклорі спричинене потребою катарсису й адаптує дитину до можливих реальних трагічних подій, трактуючи їх як природне явище, підпорядковуючи системі культурних стереотипів і норм усталеної поведінки. Дитячий оптимізм живиться інтуїтивною надією на циклічність існування всього, що її оточує, підтримується можливістю прогнозувати та впливати на власне майбутнє, прагненням до пошуку альтернативи, а також запрограмованістю дитини на оптимізацію себе та навколишнього світу.

  Скачати повний текст