Досліджено історичний розвиток регулювання кримінальної відповідальності за шкоду, заподіяну у стані крайньої необхідності. Визначено основні кримінально-правові аспекти поняття крайньої необхідності. Проаналізовано її юридичну природу як обставини, що виключає злочинність діяння. Значну увагу приділено критеріям співвідношення та відмежування крайньої необхідності з такими обставинами, що виключають злочинність діяння, як фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпорядження, діянню, взаємопомов'язаному з ризиком; виконання спеціального завдання з метою запобігання чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Підтверджено, що крайня необхідність є обставиною, яка займає у системі зазначених обставин головне (особливе) місце серед тих, які є базовими для здійснення суб'єктивного права та виконання юридичного обов'язку. Конкретизовано наукове визначення крайньої необхідності, яке враховує аспекти: семантичне тлумачення термінів, що утворюють словосполучення "крайня необхідність"; родові ознаки, притаманні всім обставинам, які є елементами інституту обставин, що виключають злочинність діяння; максимально повне відображення всіх конститутивних, специфічних ознак крайньої необхідності. Запропоновано внести зміни до законодавчого визначення крайньої необхідності, передбачене ч.1 ст. 39 КК України. Значну увагу приділено проблемі визначення меж крайньої необхідності. Досліджено питання допустимості як обставини, що виключає злочинність діяння, притаманне державам з континентальною та загальною системою права. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення чинної кримінально-правової норми.

  Скачати повний текст