Досліджено специфіку прояву волі як складової української ментальності та як особистісної характеристики людини відповідно до сучасної концепції волі як спрямованості кожної людини до власного бажаного майбутнього. Проаналізовано особливості прояву волі до пізнання та творчості через комплексне вивчення історичних епох, найрепрезентативніших постатей цих епох та філософської спадщини діячів української історії та культури. Виділено тип українця, воля якого спрямована на пізнання навколишнього світу через самопізнання. Визначено, що воля до влади над собою в українців є засобом реалізації волі до влади над світом, яка не набуває форм маніпулювання чи абсолютного маніпулювання, а проявляється лише як воля до керування відносинами, а не людьми, що межує з відкриттям, породжує героїзм. Доведено, що з часів Київської Русі для керування відносинами між людьми в Україні стало характерним керування на основі розуму та мудрості, а не грубої сили та підпорядкування. З'ясовано, що з доби першого українського Відродження у філософській думці Україні простежено увагу до формування людини, яка скеровує власну волю на активну діяльність на благо суспільства, на користь собі та іншим, на формування національної ідеології за умов зростання зовнішньої експансії.

  Скачати повний текст