Проведено експериментально-математичне дослідження переломів проксимального відділу стегнової кістки (ПВСК) за умов остеосинтезу різними різьбовими фіксаторами. На підставі одержаних результатів визначено напружено-деформований стан двох систем: спонгіозних гвинтів системи АО та стержнів-гвинтів нової конструкції. Доведено переваги використання пристроїв заглибної та зовнішньої фіксації на основі стержнів-гвинтів. За допомогою використання комп'ютерних технологій методом кінцевих елементів проведено моделювання тривимірності зображення ПВСК з переломами шийки стегнової кістки (ШСК), фіксованими гвинтами АО та гвинтами нової конструкції. Виявлено зони локального напруження, що виникають під дією навантаження на кінцівку. Найбільш рівномірний розподіл напруження зафіксовано у разі проведення остеосинтезу фіксаторами нової конструкції, що свідчить про більш стабільну фіксацію та можливість її збереження протягом усього терміну лікування. Вперше проведено дослідження безпосередньої взаємодії балочної системи з різними варіантами конструкцій різьбових фіксаторів. Створено нові методики остеосинтезу переломів ПВСК з застосуванням нових фіксуючих систем. Запропоновано критерії відбору хворих, яким необхідно проводити остеосинтез. Розроблено нову методику післяопераційного лікування постраждалих з переломами ПВСК. Проведено порівняльний аналіз ефективності остеосинтезу переломів ПВСК гвинтами системи АО та стержнями-гвинтами з допоміжною діафізарною фіксацією. Показано суттєву перевагу нового методу остеосинтезу, про що свідчить більший відсоток позитивних результатів та менша частота виникнення ускладнень, пов'язаних з нестабільністю конструкцій "відламки - фіксатор".

  Скачати повний текст