Наведено результати багатоаспектного аналізу міжтекстових зв'язків у поетичних творах Т.С. Еліота 1910 - 1930-х рр., досліджено домінуючі в них форми та функції інтертекстуальності. З'ясовано, що джерелами формування інтертекстуальності метатексту поета є Біблія, "Метаморфози" Овідія, "Сатирикон" Петронія, "Божественна комедія" Данте, твори Шекспіра. Виявлено, що як джерела запозичення численних мотивів та образів Т.С. Еліот використовував також наукові дослідження з антропології - "Золоту гілку" Дж.Фрезера та "Від ритуалу до роману" Дж.Вестона. Доведено, що творчість Т.С. Еліота є експліцитним та імпліцитним діалогом з попередниками, поет органічно синтезує відомі та маловідомі образи, мотиви та теми як знаки світової культури від язичництва до модернізму, які художньо трансформуються за допомогою таких форм інтертекстуальності, як цитата (атрибутована та неатрибутована), ремінісценція, алюзія, парафраза, міфема, міфологема, вкраплення "чужого" стилю. Відповідно до джерела запозичення інтексти класифіковано як міфологічні та літературні. Виявлено особливості одноступеневої та полігенетичної інтеракції у метатексті Т.С. Еліота. Проаналізовано різноманітні прояви міжтекстових зв'язків на рівні власне інтертекстуальності, паратекстуальності й архітекстуальності. Охаракретизовано домінантні для поезії Т.С. Еліота функції інтертекстуальності: культурно-семіотичну, семантико-трансформаційну та структурно-наратологічну.

  Скачати повний текст