Проаналізовано інституційно-конфесійні та переважно негативні та трагічні для українців етноконфесійні трансформації на Правобережній Україні та на західних українських - автохтонних і етнічних землях у XIX - першій половині XX ст. (до 1945 р.). Відзначено, що "обрусение" - дискурс самодержавно-церковної політики в XIX ст. - нівелювало національні особливості культурного та релігійного життя українців на Правобережній Україні. Істотні трансформації церковного, національного та культурного життя відбувалося в Галичині та Закарпатті під австро-угорською, мадярською та польською владою, але найглибшими й найтрагічнішими були на теренах етноконфесійного прикордоння - на Холмщині, Підляшші, Лемківщині. Зауважено, що у період Другої світової війни (1939 - 1945 рр.) під церковно-релігійне життя України було закладено "міну сповільненої дії", якою став насильницький перехід частини ієрархів і духовенства Православної церкви в західних областях України під юрисдикцію Московської патріархії. Саме це значною мірою спричинило в період німецької окупації розкол і конфронтацію в Українському православ'ї, утворення ворогуючих церков - Автономної православної церкви та Української автокефальної церкви. Зазначено, що окупаційна німецька політика щодо церков і релігійних груп в Україні мала на меті усіма засобами перешкоджати встановленню єдиної Української православної церкви. Показано, що німецька окупаційна влада ефективно протидіяла становленю Києва як центру українського православного життя та виокремленню з середовища православних ієрархів авторитетного лідера, який був би здатним очолити рух за встановлення канонічного статусу Київської митрополії та таким чином консолідувати всі течії Українського православ'я, остаточний демонтаж усієї системи керування православним церковним життям в Україні й тотальне його підпорядкування окупаційній адміністрації на початку 1943 р. спричинили далекосяжні наслідки. Зазначено, що до повернення в Україну радянської влади інституціалізаційно-конфесійна трансформація всього православного комплексу дійшла до такого ступеня, яка дозволила без зайвих зусиль формалізувати його в межах Руської православної церкви та нав'язати йому таку модель іманентного виживання, яка цілком влаштовувала радянську тоталітарну систему. Зроблено висновок, що наслідки цих історичних інституалізаційно-конфесійних та етноконфесійних трансформацій мають дискурсну рефлексійність на сучасний стан та тенденції розвитку православ'я в незалежній Україні.

  Скачати повний текст