Монографія допоможе точніше визначити ідейно-естетичну і типологічну своєрідність антивоєнних романів А. Варбюса, Е. Ремарка й О. Гончара, розглянути їх у контексті літературного процесу XX ст., зрозуміти деякі аспекти розвитку повістувальної прози цього періоду. Конкретно- історичне нерозривно і наочно поєднано тут із загальнолюдським, розкрито соціальне – з постійним, вічним, «позачасовим». У монографії визначені висхідні позиції дослідження романів, а саме – історизм, тобто аналіз творів в онтологічному й рецепційному розвитку, у зв’язку з досвідом історії. Історизм у сфері аксіології (теорії цінностей) – це розкриття загальнолюдського значення творів. Крім того, проаналізовано особливості поетики антивоєнних романів, що відображають кардинальні закономірності епохи в живих, соціально рельєфних, глибоко типових образах і обставинах. Монографія призначена для літературознавців, викладачів, студентів-філологів та вчителів-словесників.