Досліджено проблему використання дискусії як засобу підвищення мотивації навчальної діяльності учнів VII - VIII класів на уроках історії. Проаналізовано історію вирішення проблеми, її сучасний стан в Україні. Дано визначення дискусії як групи методів стимулювання пізнавальної діяльності учнів. Розроблено зміст і методику використання дискусій на уроках історії з урахуванням мотивації учнів даних класів. За допомогою експерименту визначено ступінь впливу запропонованої методики на рівень мотивації учнів.

Розглянуто запровадження компетентнісного підходу та стандартизацію як проблему сучасної історичної освіти, історичну (предметну) компетентність як дидактичну категорію й інші компетентності: хронологічну, просторову, логічну, інформаційну, аксіологічну, мовленнєву, життєтворчу, полікультурну. Увагу приділено механізмам впровадження компетентнісного підходу в практику навчання історії в школі, формуванню історичної компетентності шляхом розв'язання пізнавальних задач, засобами наочності, за допомогою дискусії, мультимедійної презентації, методу проектів і життєтворчих проектів, ігор, під час вивчення історії повсякденності та складання завдань учнівських олімпіад з історії. Розкрито поняття, структуру та зміст професійної компетентності вчителя історії та шляхи формування професійної компетентності майбутнього вчителя історії й формування полікультурної компетентності.

Досліджено становлення та розвиток вищої історичної педагогічної освіти (ВПО) України (перша половина XX ст.) як підсистеми ВПО, що мала власну організацію, зміст, форми та методи з точки зору сучасних методологічних позицій, аксіологічного, парадигмального, системного, структурно-функціонального й історико-хронологічного підходів. На основі авторських критеріїв розроблено й обгрунтовано періодизацію процесу розвитку історичної ВПО України у визначених хронологічних межах [І етап (1905 - 1917 рр.) - імперський; II етап (1917 - 1920 рр.) - української революції; III етап (1920 - 1932 рр.) - радянського новаторства; IV етап (1932 - 1959 рр.) - радянсько-тоталітарний]. Визначено основні закономірності, суперечності та провідні тенденції (загальні, часткові, постійні, тимчасові, позитивні, негативні) розвитку історичної ВПО України в першій половині XX ст. Проманіторино трансформацію змісту та охарактеризовано особливості організації історичної ВПО України в досліджуваний період. Окреслено перспективи використання надбань історичної ВПО України першої половини XX ст. в сучасних умовах.