Проаналізовано формування поглядів на перитектичне твердіння сплавів і сталей. Висвітлено у історичній хронології одержання експериментальних відомостей про механізм і кінетику перитектичного перетворення. Відокремлено внесок Бунінськой школи металознавців у дослідження перитектичної реакції. Наведено сучасні дані щодо механізму перитектичного перетворення у легованих сталях, який передбачає активний вплив рідкої фази на дифузійні міжфазні процеси.

Індекс рубрикатора НБУВ: В376.1

Рубрики:

Твердість. Пружність. Поширення звуку (пружних коливань) в монокристалах

Шифр НБУВ: Ж26988 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено закономірності багатофазної кристалізації високолегованих швидкорізальних сталей під час охолодження з рідкого стану у широкому інтервалі швидкостей охолодження. Висвітлено способи цілеспрямованого впливу на фазовий склад гранул швидкорізальних порошкових сталей за рахунок кінетики їх нагрівання. Розроблено параметри компактування, які забезпечують зростання кількості карбідної складової на 6 - 8 % і підвищенню стійкості інструмента в 1,8 рази.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Проаналізовано існуючі режими миття рослинної сировини. Описано деякі сучасні мийні машини провідних виробників, розкрито їх переваги і недоліки. Зазначено, що миття рослинної сировини від грунтових забруднень на першому етапі є процесом набухання забруднень. Подальше набухання забруднень призводить до зменшення адгезійно-когезійної взаємодії сировини і забруднення, що пов'язано з падінням структурної міцності забруднень внаслідок збільшення іонно-електростатичного відштовхування шарів і практично повного зникнення капілярної складової. Адгезія грунтових забруднень текучої консистенції мала і визначається когезією грунтової суспензії. Надалі видалення забруднень відбувається внаслідок взаємних контактів сировини і впливу потоку води, що характеризується розмивною швидкістю. Доведено, що надійним способом одержання структур критеріальних рівнянь є метод аналізу розмірностей. На основі його загальних принципів встановлено вид критеріального рівняння для розрахунку продуктивності щодо забруднень G. Показано, що адгезійно-когезійні властивості забруднень є одним із основних факторів які впливають на тривалість відмочування та на якість проведення процесу миття. Експериментально визначено вологість грунту, як забруднення, за якої зусилля відриву його від поверхні рослинної сировини мають максимальні значення, а також визначено час необхідний для набору такої вологості для відповідних грунтів. Визначено швидкість потоку води, що призводить до розмиву забруднень. Встановлено, що доцільно попередньо зменшити кількість забруднень на рослинній сировині за рахунок використання "сухого миття". Шляхом оптимізації процесу "сухого миття" визначено оптимальну колову швидкість барабана і оптимальний коефіцієнт його завантаження. Оптимізовано розмивну швидкість потоку залежно від витрат і кількості вимитого забруднення. Наведено рекоменданції щодо технологічних параметрів і геометричних розмірів мийної машини.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р345.4

Рубрики:

Дослідження шлункового соку

Шифр НБУВ: Ж21341/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Обгрунтовано можливість зниження витрати чистої води під час проведення технологічного процесу миття коренеплодів і визначено окружну швидкість в барабані мийної машини під час проведення процесу "сухого миття" для забезпечення режиму, який не травмує сировину. Знайдено коефіцієнт завантаження барабана "сухого миття" та його оптимізації за мінімальними фінансовими витратами.

Проведено оцінку вираженості пресорних гемодинамічних реакцій на етапі ввідного наркозу та інтубації трахеї в пацієнтів похилого віку, їх профілактиці та способам купірування. У дослідження було включено 47 пацієнтів з ішемічною хворобою серця, яким була виконана операція аортокоронарного шунтування за умов штучного кровообігу. Середній вік обстежених становив 69 років, середня маса тіла - 82,5 +- 7,4 кг. Залежно від способу профілактики й лікування пресорних реакцій, що виникали у пацієнтів на етапі інтубації трахеї, всі пацієнти були розділені на три групи. У першу групу (n = 12) увійшли пацієнти, у яких був використаний 2% розчин лідокаїну (100 мг), яким зрошували голосові зв'язки перед введенням інтубаційної трубки. Другу групу (n = 18) становили пацієнти, яким на етапі ларингоскопії вводився урапідил у дозі 15 - 20 мг. У третій групі обстежених (n = 17) проведено поглиблення анестезії у вигляді додаткового введення фентанілу й пропофолу. У всіх обстежених пацієнтів на етапі ларингоскопії артеріальний тиск (АТ) збільшувався на 23,6 +- 3,2 % відносно вихідного рівня. Безпосередньо після інтубації в першій і третій групах спостерігалося подальше підвищення систолічного АТ, при цьому у другій групі, у якій використовувалося профілактичне введення урапідилу, АТ був у середньому на 27,4 +- 2,6 % менше порівняно зі значеннями АТ, що фіксувалися в першій і третій групах. Отже, пацієнти з артеріальною гіпертензією на етапі ларингоскопії та інтубації трахеї схильні до виражених пресорних гемодинамічних реакцій, для профілактики і лікування яких найбільш ефективним методом є внутрішньовенне введення урапідилу.

Наведено результати дослідження десятирічної еволюції мікробного пейзажу трьох відділень інтенсивної терапії загального профілю м. Київ і сучасних тенденцій формування антибіотикорезистентності в основних мікробних патогенів цих відділень. Основний підсумок десятилітньої еволюції мікробних пейзажів відділень інтенсивної терапії полягає в зникненні з патогенного мікробного спектра метицилінрезистентного золотистого стафілокока, переміщення синьогнійної палички з 1-го на 4 - 5-ті місця в структурі збудників гнійно-запальних процесів у хворих відділень інтенсивної терапії та вихід на провідні позиції Klebsiella pneumonie, Acinetobacter baumannii, Enterococcus faecalis. Основною причиною змін мікробного пейзажу є формування у мікробів-лідерів поліантибіотикорезистентності на фоні широкого використання антибіотикотерапії, у тому числі і раціональної. Подано дослідження антибіотикорезистентності провідних мікробних патогенів до всього спектра антибактеріальних препаратів та конкретні рекомендації щодо раціональної емпіричної антибіотикотерапії.

Проаналізовано 4 клінічні випадки синдрому Гійєна - Барре у двох жінок та двох чоловіків, які перебували на стаціонарному обстеженні та лікуванні у Київській міській клінічній лікарні №6. У перших двох випадках короткий курс (2 тиж) стаціонарного лікування був пов'язаний із загальним середньої тяжкості станом пацієнтів, у яких симптоми обмежувалися порушеннями руху та чутливості у кінцівках. Слабкість у кінцівках і порушення ходи розвивалися поступово. Хворі зверталися до невролога не відразу після появи скарг. Електронейроміографічне обстеження мало вирішальне значення для встановлення діагнозу в цих випадках. У двох спостереженнях захворювання розвинулося після перенесених вірусних інфекцій, в одному випадку - на тлі перенесеного оперативного втручання після травми, в іншому випадку етіологію не визначено. У третьому і четвертому випадках його перебіг був тяжким. Характерними були скарги з залученням черепної іннервації, зокрема, на порушення ковтання. Тяжкість стану швидко наростала з розвитком периферичного тетрапарезу до тетраплегії та неефективності зовнішнього дихання. Стан свідомості пацієнтів майже не порушувався, і навіть за масивного ураження черепних нервів хворі були доступні контакту через збережені рухи очима або пальцями стоп чи кистей. Під час вибору методу лікування да даних умовах більш доступним було застосування імуноглобуліну людини (Біовен). Препарат слід призначати на ранній стадії захворювання. Стаціонарне лікування у тяжких випадках тривало понад 3 міс. Окрім штучної вентиляції легень, вирішальне значення для сприятливого прогнозу мали масаж, зміни положення тіла кожні 1 - 2 год, лікувальна фізкультура, заняття з логопедом, міостимуляція, ампліпульс-терапія. Вкрай важливою була психотерапія: боротьба з депресією, психологічна підтримка і формування позитивної мотивації у хворого.

Розглянуто актуальні проблеми теорії мови, з'ясовано напрями еволюції морфологічних і синтаксичних категорій, а також їхні функційні вияви в тексті, встановлено особливості семантики фразеологічних і лексичних одиниць. Висвітлено напрями та методи прикладних лінгвістичних досліджень. Проаналізовано структурно-семантичні вияви форм дієслівного часу в літописних пам'ятках. Розглянуто конструкцію як основу для побудови ментальної схеми речення. Проаналізовано синтаксичний статус односкладного речення із предикативним заперечним словом нема (немає) в структурі головного компонента. Розкрито особливості складнопідрядного речення з підрядними атрибутивної семантики. Увагу приділено морфологічній реалізації об'єктної синтаксеми в синтаксичних конструкціях із предикатами ставлення суб'єкта - компонентах ізофункційних синтаксичних парадигм. Розглянуто лінгвістичну базу даних "Концепт людина у фразеології східностепових українських говірок" як засіб формальної репрезентації структури концепту.

Застосування схеми мультимодальної анальгезії на основі парацетамолу та НПЗП не завжди ефективно дозволяє контролювати біль. Регіонарні методики, безумовно, виглядають привабливими, особливо для пацієнтів травматологічного, ортопедичного профілю, але вони мають свої недоліки: висока вартість, складність технічного виконання, звикання до місцевих анестетиків. Застосування опіоїдів є класичним методом лікування післяопераційного болю з добре відомими позитивними та негативними ефектами. Таким чином, пошук альтернативних схем лікування післяопераційного болю є необхідним у сучасній анестезіології, інтенсивній терапії, травматології та хірургії тощо. Досить привабливим виглядає застосування анальгетика центральної дії нефопаму гідрохлориду у схемі мультимодального знеболювання. Розглянуто сучасні проблеми знеболювання травматологічних хворих та можливість застосування нефопаму гідрохлориду для менеджменту болю.

Висвітлено основні етапи становлення та розвитку Інституту проблем кріобіології і кріомедицини НАН України. Обговорено найважливіші досягнення у кріобіології і кріомедицині, результати фундаментальних та прикладних досліджень, які мають пріоритетне значення. Розглянуто певні наукові напрями, які сформувалися за цей час і перетворилися на окремі наукові школи. Особливу увагу приділено базовим аспектам кріоконсервування біологічних об’єктів, механізмам холодової адаптації біологічних систем, сучасним методичним підходам щодо кріоконсервування генетичних ресурсів і стовбурових клітин різного походження, розвитку низькотемпературних технологій у сучасній біології та регенеративно-відновлювальній медицині.