Ключ. слова: сифилис, смешанная инфекция, иммуноморфология, иммунопатогенез, генитальный хламидиоз, генитальный микоплазмоз
Індекс рубрикатора НБУВ: Р591-37

Рубрики:

Сифіліс

Шифр НБУВ: Ж14793 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Ключ. слова: сифилис, хламидиоз, смешанная инфекция, иммунные клетки, патогенез
Індекс рубрикатора НБУВ: Р591-3

Рубрики:

Сифіліс

Шифр НБУВ: Ж22205 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Подано інформацію про хламідії та уреплазми як збудники урогенітальних інфекцій, розглянуто патогенез урогенітального хламідіозу та мікоплазмозу. Наведено рекомендації щодо лікування зазначених статевих захворювань препаратами нового покоління - фромілідом та ципринолом.

Ключ. слова: Chlamydiae, хламидиоз, лечение, джозамицин, эхинацея, силибинин
Індекс рубрикатора НБУВ: Р696.57-52

Рубрики:

Хвороби уретри

Шифр НБУВ: Ж23543 Пошук видання у каталогах НБУВ 

У контексті ряду історичних фактів і сучасних поглядів на патогенез сифілісу проаналізовано появу на Європейському континенті цього захворювання. Обгрунтовано докази проти поширеної думки про те, що сифіліс уперше завезено в Європу з Центральної Америки моряками Христофора Колумба наприкінці XV ст. Обговорено гіпотези щодо походження сифілісу.

Отмечено, что роль хламидий, уреаплазм в возникновении женского бесплодия связана с тем, что они вызывают поражение канала шейки матки, эндометрия, маточных труб, яичников. В патогенезе нарушения репродуктивной функции при хламидиозе и уреаплазмозе, кроме механического фактора, который является основным, важную роль играет и эндокринный фактор, возникающий вторично, вследствие нарушений нейрогуморальной регуляции овуляторной функции половых желез. Нарушение репродуктивной функции у мужчин при хламидиозе и уреаплазмозе корригирует с длительностью, тяжестью течения заболевания и вовлечением в патологический процесс предстательной железы, семенных пузырьков и придатков яичек. Снижение репродуктивных свойств эякулята чаще выявляют при хламидиозе, чем уреаплазмозе, и особенно часто - при смешанной хламидийно-уреаплазменной инфекции.

Зазначено, що сифіліс - одне з розповсюджених венеричних захворювань у світі. Значну кількість захворювань на сифіліс становлять приховані форми - понад 30 %. Прихований сифіліс є серйозною загрозою здоров'ю населення, зумовленою як рівнем його поширеності, так і тяжкими наслідками. З приводу прихованого сифілісу проведено низку досліджень з епідеміології, імунології, лікування. Але потрібні нові методики лікування прихованого сифілісу, з урахуванням особливостей його епідеміології та патогенезу, які ще передбачається визначити.

Висвітлено особливості клінічного перебігу трихомоніазу за сучасних умов. Проаналізовано ефективність існуючих методів діагностики лікування. Розглянуто питання про використання комплексного методу лікування для хворих трихомоніазом із застосуванням препаратів імідазольної групи, мікроелементів та антиоксидантів.

Розроблені нові методи лікування хворих на серорезистентний сифіліс із використанням антибіотиків групи пеніциліну, доксицикліну в підвищених дозах, аутотрансфузій опроміненої ультрафіолетом крові та гепатопротекторних засобів на підставі епідеміологічних, патогенетичних особливостей серорезистентного сифілісу. Встановлено, що серорезистентність частіше розвивається після перенесеного вторинного рецидивного та раннього латентного сифілісу, за невідповідності методу лікування попередньої форми сифілісу терміну зараження пацієнтів. Уперше за допомогою методу полімеразної ланцюгової реакції доведена наявність нуклеїнових кислот блідих трепонем у зразках маловаскуляризованих тканин, отриманих у осіб, які раніше хворіли на сифіліс.

Наведено результати обстеження 20-ти пацієнтів з хворобою Рейтера (ХР). За допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) у мононуклеарних клітинах периферичної крові у 8 (40 %) з 20-ти хворих виявлена ДНК Chlamydia trachomatis. Всі 8 хворих були з хронічним або хронічним рецидивним перебігом ХР із середньою тривалістю захворювання 61,3 міс. У групі ПЛР-негативних хворих більш ніж 70 % (7 пацієнтів з 12) склали хворі з гострим та підгострим перебігом ХР з тривалістю захворювання до 6 міс. Отримані дані підтверджують наявність гематогенного шляху поширення Chlamydia trachomatis моноцитами периферичної крові з первинного вогнища у сечостатевій системі в інші органи та системи за ХР.

Зазначено, що антибактеріальна дія фторхінолонів полягає у пригніченні бактеріальної ДНК-гірази (топоізомерази II). Цей фермент бере участь у формуванні структури молекули ДНК під час її реплікації. Фторхінолони розрізняють за антибактеріальною активністю, фармакокінетикою та застосуванням. Їх поділяють на чотири групи. Фторхінолони мають характерний профіль небажаних побічних ефектів. Моксифлоксацин (avelox) - представник IV покоління фторхінолонів. Він є перспективним для лікування урогенітальних хламідійно-мікоплазменних інфекцій. Проліковано 49 хворих на хронічний урогенітальний хламідіоз із застосуванням моксифлоксацину (авелоксу). В разі хламідіозу авелокс призначали пацієнтам протягом 15-ти днів по 400 мг усередину один раз на добу. Найближчий і віддалений клінічний ефект лікування становив 94 - 97 %. Мікробіологічний ефект - 95 - 98 %. Моксифлоксацин є ефективним етіотропним засобом для лікування урогенітального хламідіозу у чоловіків і жінок.

Наведені характеристика (чутливість, специфічність, діагностична цінність), показання для застосування, методики виконання і критерії оцінки діагностичних тест-систем нового покоління на основі методу імунохроматографії для виявлення інфекцій, що передаються статевим шляхом (сифілісу, гонореї, хламідіозу). Це діагностика гонореї за допомогою тест-смужки "УльтиМед"; відбіркова діагностика сифілісу за допомогою тест-смужки "УльтиМед" - тест для визначення антитіл до Treponema pallidum у сироватці крові за допомогою індикаторної палички; тест для прямого якісного визначення антигену Chlamydia trachomatisl у клінічних пробах. Розглянуто також культуральну діагностику сечостатевого трихомоніазу (виділення та ідентифікація Trichomonas vaginalis у живильному середовищі in Pouch ). Описано контроль якості результатів тестів. Наведено обмеження і можливі джерела помилок під час виконання тестів.

Ключ. слова: маточные трубы, Chlamydia trachomatis, трубное бесплодие
Індекс рубрикатора НБУВ: Р712.54-2

Рубрики:

Безпліддя. Стерилізація

Шифр НБУВ: Ж14793 Пошук видання у каталогах НБУВ 

За допомогою біохімічних показників крові, які відображають функцію печінки, у 32-х хворих на урогенітальний хламідіоз у двох порівнюваних групах було доведено, що прийом глутаргіну одночасно з застосуванням великих доз антибіотиків дозволяє істотно знизити їхній негативний вплив на гепатоцити.

На основе изучения биохимических показателей крови, отражающих функцию печени у 32-х больных урогенитальным хламидиозом, было установлено, что использование глутаргина одновременно с большими дозами антибиотиков позволяет снизить их негативный эффект на гепатоциты.

На підставі вивчення токсичних побічних реакцій і біохімічних показників функції печінки у 52-х хворих на хронічний хламідіоз показано, що легалон у комбінації з великими дозами моксифлоксацину і джозаміцину дозволяє істотно знизити їх негативний вплив на функцію печінки у пацієнтів зі збереженою функцією печінки. У хворих з виснаженими резервами печінкової функції протективний ефект легалону був виражений меншою мірою.

На основании результатов изучения токсических побочных реакций и биохимических показателей функции печени у 52-х больных хроническим хламидиозом было показано, что легалон в комбинации с большими дозами моксифлоксацина и джозамицина позволяет существенно снизить их негативное влияние на функцию печени у пациентов с сохраненной функцией печени. У больных с истощенными резервами печеночной функции протективный эффект легалона был выражен в меньшей степени.

Розглянуто питання медикаментозного етіологічно та патогенетично зумовленого лікування пацієнтів з венеричною формою хвороби Рейтера. На основі результатів обстеження 203-х пацієнтів на різних стадіях захворювання, що були проведені в Інституті дерматології та венерології АМН України, хворим проводилося відповідне медикаментозне лікування, яке включало препарати різноспрямованої дії.

Рассмотрены вопросы медикаментозного этиологически и патогенетически обусловленного лечения пациентов с венерической формой болезни Рейтера. На основании результатов обследования 203-х пациентов в разных стадиях заболевания, проведенных в Институте дерматологии и венерологии АМН Украины, больным было назначено соответствующее медикаментозное лечение, включающее препараты разнонаправленного действия.

Проведено електронно-мікроскопічне дослідження 12-ти біоптатів від 6-ти хворих на вторинний сифіліс (4 папули на долонях, 3 папули на геніталіях і 5 папул на тулубі). У сполучній тканині шкіри хворих на вторинний сифіліс виявлено лімфоцити і плазматичні клітини в стані гіперфункції. Спостерігається набряк колагенових фібріл і основної речовини сполучної тканини з ознаками мукоїдного набрякання і розволокнення, а також різке розширення і повнокров'я капілярів, виражена проліферація ендотеліальних клітин у отвір судини. Характерна наявність багатьох епітеліальних клітин у стані апоптозу. У сполучній тканині хворих у зоні ефлоресценцій виявлено велику кількість збудника. Деяка кількість трепонем знаходилася серед волокон сполучної тканини й усередині макрофагів. Можливо, що для елімінації збудника за вторинного рецидивного і раннього прихованого сифілісу може знадобитися застосування антибіотиків, здатних проникати через мембрани й у товщу сполучної тканини.

Проведено электронно-микроскопическое исследование 12 биоптатов от 6-ти больных вторичным сифилисом (4 папулы на ладонях, 3 папулы на гениталиях и 5 папул на туловище). В соединительной ткани кожи больных вторичным сифилисом обнаружены лимфоциты и плазматические клетки в состоянии гиперфункции. Наблюдается отек коллагеновых фибрил и основного вещества соединительной ткани с признаками мукоидного набухания и разволокнения, а также резкое расширение и полнокровие капилляров, выраженная пролиферация эндотелиальных клеток в просвет сосуда. Характерно наличие множества эпителоидных клеток в состоянии апоптоза. В соединительной ткани больных в области эфлоресценций обнаружено большое количество возбудителя. Некоторое количество трепонем находилось среди волокон соединительной ткани и внутри макрофагов. Возможно, что для эмминации возбудителя при вторичном рецидивном и раннем скрытом сифилисе может понадобиться применение антибиотиков, способных проникать через мембраны и в толщу соединительной ткани.

Наведено результати роботи Інституту дерматології та венерології АМН України із сучасних проблем венерології за останні десять років: епідеміології та лікування хламідіозу, уреаплазмозу, сифілісу, трихомоніазу, генітальної змішаної інфекції.

Рассмотрены обобщенные результаты работы Института дерматологии и венерологии АМН Украины за последние десять лет по актуальным проблемам венерологии: эпидемиологии и лечению хламидиоза, микоплазмоза, сифилиса, трихомониаза, смешанных половых инфекций.

Зазначено, що на початку XXI ст. стан генетики, молекулярної біології і біоорганічної хімії дозволив підійти до теоретичного обгрунтування і практичної реалізації цілеспрямованого впливу на хламідії, що є праобразом майбутньої терапії не тільки хламідіозу, але й інших інфекційних захворювань. Вказано на два підходи до здійснення такого лікування: блокування експресії генів і блокування трансляції інформаційних РНК.

Указано, что к началу ХХІ ст. состояние генетики, молекулярной биологии и биоорганической химии подошло к теоретическому обоснованию и практической реализации целенаправленного воздействия на хламидии, что является прообразом будущей терапии не только хламидиоза, но и других инфекционных заболеваний. Имеются два подхода в осуществлении такого лечения: блокирование экспрессии генов и блокирование трансляции информационных РНК.

Викладено питання лікування хвороби Рейтера. Показано значення тетрациклінів в її етіотропному лікуванні. Наведено результати комплексного лікування 27-ми хворих хворобою Рейтера із застосуванням доксицикліну моногідрату (юнідокс солютаб). Юнідокс солютаб призначали протягом 20-ти днів по 100 мг усередину двічі на день (у разі маси тіла до 60 кг) або тричі на день (у разі маси тіла понад 60 кг). Найближчий клінічний ефект лікування становив у цілому 77,8 %, мікробіологічний - 88,9 %. Одержані дані дають підстави стверджувати, що в лікуванні хвороби Рейтера доксицикліну моногідрат дає позитивний результат у більшості хворих, якщо його застосовувати як антибактеріальний компонент комплексної терапії. З огляду на потребу в тривалому прийманні доксицикліну моногідрату оптимальним є призначення лікарської форми, що не подразнює шлунка, - розчинної таблетки "Юнідокс солютаб".