Під час дослідження 83 перинатально інфікованих дітей оцінено фактори з боку матері та дитини. Ці фактори асоціювалися зі швидким або повільним прогресуванням ВІЛ-інфекції, а також з передачею ВІЛ від матері до дитини. Групу порівняння становили 52 неінфіковані дитини, народжені ВІЛ-позитивними матерями. Народження дитини із масою тіла менше 2500 г і ростом менше 47 см, недоношеність менше 35 тижнів гестації, ускладнений перебіг пологів, інфекції, що передаються статевим шляхом, - це фактори, що значно підвищують шанси на швидке прогресування. Ці шанси особливо зростають у перинатально інфікованих дітей, матері яких не знаходились на обліку в жіночій консультації під час вагітності. Показано, що тестування на ВІЛ-інфекцію статевих партнерів вагітних жінок запобігатиме інфікуванню останніх, а також надасть змогу уникнути близько 10 - 16 % випадків ВІЛ-інфекції у дітей.

Безпека, імуногенність та ефективність вакцинації ВІЛ-інфікованих дітей потребують ретельної оцінки та постійного контролю, враховуючи порушення імунної відповіді на вакцини у дітей з імунодефіцитом. На безпеку та імуногенність вакцин впливають тип вакцини, а також ступінь імуносупресії. Ефективність імунної відповіді на щеплення у дітей з ВІЛ-інфекцією залежить від здатності T- і B-клітинної ланок імунної системи формувати і підтримувати імунологічну пам'ять щодо вакцинальних антигенів. Важливим є вивчення особливостей функціонування В-клітинної ланки імунної системи у ВІЛ-інфікованих дітей з урахуванням головної ролі B-лімфоцитів у продукції захисного рівня антитіл після імунізації.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.514.0-3

Рубрики:

ВІЛ/СНІД у дітей

Шифр НБУВ: Ж24603 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.514.1 + Р194.25-395 + Р194.29-395

Рубрики:

Кишкові (водно-харчові) інфекції у дітей

Епідеміологія кору

Епідеміологія епідемічного паротиту

Шифр НБУВ: Ж24603 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Ко-інфекція ВІЛ/вірусний гепатит В досить поширена у світі, понад 10 % ВІЛ-інфікованих осіб мають хронічний гепатит В. Найефективнішим методом профілактики гепатиту В у осіб з ВІЛ-інфекцією є вакцинація. Відповідь на щеплення проти гепатиту В і тривалість поствакцинального імунітету у пацієнтів з ВІЛ-інфекцією можуть бути недостатніми. Мета дослідження - вивчення імунного захисту проти гепатиту В у дітей з ВІЛ-інфекцією. Дослідження напруженості поствакцинального імунітету проти гепатиту В шляхом визначення рівня анти-Hbs антитіл проведено у 59 ВІЛ-інфікованих дітей, що знаходяться під спостереженням в Київському міському центрі ВІЛ/СНІД і 10 дітей групи контролю, не інфікованих ВІЛ. Усі діти одержали щеплення проти гепатиту В. Дослідження показало низький рівень охоплення вакцинацією проти гепатиту В дітей із ВІЛ-інфекцією - 45,7 %. Лише 22,0 % ВІЛ-інфікованих дітей, щеплених проти гепатиту В, мали захисний рівень анти-Hbs антитіл через 6,3 року після завершення вакцинації. Майже всі діти з ВІЛ-інфекцією одержували антиретровірусну терапію (АРТ). Встановлено, що ранній початок АРТ і відсутність імунодефіциту на час проведення щеплення є предикторами тривалості імунної відповіді після імунізації проти гепатиту В. Зроблено висновок, що ранній початок АРТ і проведення щеплення проти гепатиту В після початку лікування надає можливість зберегти імунний захист проти гепатиту В у дітей з ВІЛ-інфекцією. У дітей, що одержали імунізацію проти гепатиту В до початку АРТ, існує необхідність контролю поствакцинального імунітету та введення бустерних доз вакцини.

За даними дослідження виявлено нижчий рівень охоплення щепленнями ВІЛ-інфікованих дітей проти дифтерії та правця (63,3 %), ніж загалом у популяції. Велика частка дітей з ВІЛ-інфекцією (79,4 %), щеплених проти цих збудників, не мала протективного рівня антитіл проти дифтерії. Захисний рівень антитіл проти правця був відсутній у 28,8 % ВІЛ-інфікованих дітей, які отримали щеплення проти правця. ВІЛ-інфіковані діти, неімунні проти дифтерії та правця, є групою ризику щодо можливого захворювання на ці інфекції. Основні предиктори наявності імунного захисту проти дифтерії й правця - ранній початок лікування ВІЛ-інфекції (у перші 2 роки життя), вищий рівень CD4+ Т-лімфоцитів на початок антиретровірусної терапії (АРТ) та проведення вакцинації на АРТ. ВІЛ-інфікованим дітям, які одержали щеплення проти дифтерії та правця до початку АРТ, рекомендоване проведення контролю рівня специфічних антитіл, за відсутності захисного рівня антитіл - додаткова ревакцинація проти цих бактеріальних інфекцій.

Діти, інфіковані ВІЛ перинатально, схильні до важких, рецидивних або незвичних інфекцій, викликаних вакцин-керованими збудниками. Навіть в еру антиретровірусної терапії ВІЛ-інфіковані пацієнти мають вищий ризик розвитку ускладнень від захворювань, яким можна запобігти завдяки вакцинації. Мета роботи - вивчення охоплення імунізацією та рівня серопозитивності до вакцин-керованих інфекційних захворювань у дітей із перинатальною ВІЛ-інфекцією. Охоплення щепленнями та поствакцинальний імунітет проти дифтерії, правця, кору, епідемічного паротиту та гепатиту В досліджували у ВІЛ-інфікованих дітей, що знаходяться під спостереженням у Київському міському центрі профілактики та боротьби зі СНІДом. Рівень специфічного імунітету проти вакцинальних збудників порівняно з даними дітей, не інфікованих ВІЛ (група контролю). Охоплення імунізацією ВІЛ-інфікованих дітей було нижчим, ніж у загальній популяції, і становило 63,6 % для правця, дифтерії та кашлюка, 64,7 % - для поліомієліту, 46,5 % - для двох доз вакцини проти кору, краснухи, епідемічного паротиту та 33,8 % - для гепатиту В. Більшість вакцинованих дітей не мали сироваткових антитіл до вакцинальних антигенів, включаючи дифтерію (79,4 %), гепатит В (77,8 %), епідемічний паротит (60,6 %) і кір (42,4 %). Концентрація специфічних антитіл до вакцинальних антигенів у ВІЛ-інфікованих дітей була нижчою, ніж у неінфікованих дітей. Зроблено висновок, що ранній початок АРТ і проведення щеплення після початку лікування надає можливість зберегти імунний захист проти вакцин-керованих інфекцій у дітей з ВІЛ-інфекцією. У дітей, що отримали імунізацію до початку АРТ, існує необхідність контролю поствакцинального імунітету та введення бустерних доз вакцини.

Діти, які живуть з ВІЛ, мають підвищений ризик захворюваності на вакцинокеровані бактеріальні інфекції, такі як гемофільна інфекція і кашлюк. Дані про захищеність ВІЛ-інфікованих дітей від цих інфекцій є обмеженими. Мета роботи - оцінка імунітету до Haemophilus influenzae тип b (Hib) і кашлюка у підлітків із перинатальною ВІЛ-інфекцією. Проведено аналіз вакцинального статусу та специфічного імунітету проти Hib і кашлюка у дітей із перинатальною ВІЛ-інфекцією, що спостерігаються в Київському міському центрі профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом. У ВІЛ-інфікованих дітей підліткового віку (n = 51) визначено рівень антитіл класу IgG до полірибозилрибітолфосфату капсули HIb і кашлюкового токсину. До групи порівняння ввійшли 22 здорові дитини, не інфіковані ВІЛ, аналогічного віку. Охоплення імунізацією ВІЛ-інфікованих дітей проти кашлюка становило 63,6 %, проти Hib-інфекції - 16,8 %. Більшість ВІЛ-інфікованих підлітків (43/51, 84,3 %) мали рівень антитіл до капсулярного полісахариду Hib >- 1 мкг/мл, який вважається захисним проти інвазивних форм гемофільної інфекції. Високий рівень антитіл до кашлюкового токсину (>> 100 МО/мл) визначено у 32/51 (62,7 %) дітей із ВІЛ-інфекцією. Зроблено висновки, що актуальним є проведення вакцинації проти Hib-інфекції дітям із ВІЛ-інфекцією старше п'яти років, які не отримали щеплення раніше або були щеплені не повністю. Наявність високого рівня антитіл до кашлюкового токсину у більшості підлітків із ВІЛ-інфекцією свідчить про високу захворюваність їх на кашлюк. З метою захисту ВІЛ-інфікованих дітей від кашлюка необхідно рекомендувати введення бустерної дози ацелюлярної кашлюкової вакцини зі зниженим вмістом антигенів дітям шкільного віку.

Увагу приділено покращенню імунного захисту проти вакцин-керованих інфекцій у BIЛ-інфікованих дітей на підставі вивчення особливостей функціонування імунної системи та визначення факторів, що впливають на формування поствакцинального імунітету. Вперше в Україні проведено дослідження вакцинального статусу дітей із ВІЛ-інфекцією, виявлено значне зниження обсягу охоплення їх імунізацією. Встановлено, що в Україні знижений рівень поствакцинального імунного захисту дітей із ВІЛ-інфекцією проти вірусних (кір, епідемічний паротит, гепатит В) і бактеріальних (дифтерія, правець, кашлюк, гемофільна інфекція) вакцин-керованих інфекцій. Визначено фактори, які впливають на рівень імунного захисту проти вакцин-керованих вірусних і бактеріальних інфекційних хвороб у дітей із ВІЛ-інфекцією: ступінь імуносупресії на початок антиретровірусної терапії (АРТ), вік початку лікування антиретровірусними (АРВ) препаратами, проведення вакцинації після початку APT при відновленні функцій імунної системи. У дітей із перинатальною ВІЛ-інфекцією виявлено порушення гуморального імунітету та стану імунної пам'яті В-лімфоцитарної ланки, відзначено недостатнє її відновлення на тлі АРТ і дисбаланс В-лімфоцитів пам'яті, що може пояснювати вплив на формування і тривалість імунного захисту після щеплення. Науково обґрунтовано та доведено ефективність і безпечність застосування сучасних вакцинних препаратів на тлі ВІЛ-інфекції й АРТ. Обґрунтовано та доведено доцільність використання алгоритму дій з імунопрофілактики, який дозволяє проводити безпечну індивідуалізовану вакцинацію дітей із ВІЛ-інфекцією.