Досліджено пізню прозу видатного австрійського прозаїка другої половини XX ст. Гайміто фон Додерера, грунтовно проаналізовано структурні композиційні та наративні особливості його текстів. Висвітлено амбівалентний вплив "габсбурзького міфу" на формування світоглядних та естетичних засновків австрійського автора, зокрема, його орієнтацію на традицію та відверто ностальгічну концепцію двох дійсностей. Увагу приділено спорідненості між структурними та жанровими моделями музичних творів і структурно-композиційними особливостям пізньої прози письменника. Складну тематико-семантичну стратифікацію Додерерових романів та оповідань розглянуто в контексті застосування принципу симфонізму, що відображає закономірності звернення автора до метаобразів. Здійснено спробу типологізації й осмислення широкого спектру неративних стратегій і тактик, які використовував Г. фон Додерер у своїй творчості. З'ясування та/або уточнення перелічених аспектів структури та оповіді у творах Г. фон Додерера дозволяє повніше висвітлити багатогранний зв'язок між художньою практикою письменника та його естетико-філософськими концепціями.

Досліджено категорію виду дієслів у німецькій мові. Сучасна німецька лінгвістика не має єдиного підходу до вирішення проблеми виду дієслів, тому що у німецькій мові немає мовленнєвих ознак, які б остаточно визначали вид дії дієслова. Проте, у зарубіжній лінгвістиці існують спроби класифікувати дієслова за часовою та семантичною ознаками. За часовою ознакою вирізняють: дуративний (імперфективний) та перфективний види дії. За семантичною ознакою виокремлюють: каузативні, пейоративні, інтенсивні, імітативні та інструментативні дієслова. Здійснена спроба виявити особливості словотвору перфективних дієслів. Зазначено, що, вид дії може бути виражений через підпорядкування та вибір слова у реченні для вираження тієї чи іншої дії.

Вивчено проблеми гротеску в "малій прозі" Г. фон Додерера. Увагу зосереджено на таких виявах гротескової образності, як гротескові ситуації, карикатурна тілесність. Закцентовано роль персоніфікації як механізму створення гротескової модальності. Зазначено, що в новелах письменника гротескний модус проявляється через гротескові ситуації, які відіграють важливу роль в аспекті сюжетотворення та жанрології. Гротескної модальності досягнено завдяки карикатурній тілесності, персоніфікації, гіперболізації. Важливу роль у розгортанні гротескного модусу відіграє вибір наративних стратегій, зокрема, широке застосування гомодієгетичної оповідної інстанції, яка забезпечує найвигідніші умови для розкриття "усамітненої" "я"-свідомості, оскільки текст відкрито організує особистість "оповідача", "носія мовлення", який відчуває потребу поділитися з читачем своїми враженнями, набутим екзистенційним досвідом й оформлює цей досвід за допомогою гротесково-карикатурних художніх побудов.