Ключ. слова: Orthoptera, Acrididae, Oedipodinae, Locustini, Китай, новый род, новая комбинация
Індекс рубрикатора НБУВ: Е621.158.224.8

Шифр НБУВ: Ж27025 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р252.733

Рубрики:

Порушення функцій кишечника

Шифр НБУВ: Ж26810 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведено аналіз летальних наслідків у 30-ти хворих на гостру непрохідність тонкої кишки (ГНТК) і поширений перитоніт (ПП) у похилому та старечому віці. Досліджено ступінь інтоксикаційного синдрому за допомогою визначення лейкоцитарного індексу інтоксикації (ЛІІ), кількості молекул середньої маси (МСМ) і сорбційної здатностиі еритроцитів, стану вегетативної нервової системи, неспецифічної резистентності організму. Проведено порівняння одержаних даних з характером моторно-евакуаторної функції тонкої кишки (ТК), з результатами загальноклінічних методів дослідження. Виділено фактори ризику, які можуть призвести до несприятливих наслідків. Це тривалість захворювання, що обумовлює задавненість перебігу хвороби, тривалість передопераційної підготовки, розширення об'єму оперативного втручання и, відповідно, збільшення часу на його виконання; наявність хронічної супутньої патології, порушення функції травного каналу; функціональна недостатність нирок, переважання симпатичного відділу вегетативної нервової системи. Запропоновано заходи для запобігання можливим ускладненням у хворих похилого та старечого віку, які можуть покращити результати лікування гострої абдомінальної хірургічної патології в цьому віці. До них належить обмежене використання назогастроінтестинальної інтубацїі, а у разі необхідності - застосування "відкритих" методів інтубації тонкої кишки, раннє відновлення моторики травного каналу, застосування ентерального живлення з перших діб після операціїї, відмова від введення наркотичних препаратів у післяопераційному періоді.

Акцентовано на доцільності розробки спеціальних стандартів надання хірургічної допомоги хворим похилого та старечого віку для покращання ефективності лікування гострої абдомінальноїх хірургічної патології.

Проведен анализ летальных последствий у 30-ти больных острой непроходимостью тонкой кишки и распространенный перитонит в пожилом и старческом возрасте. Исследована степень интоксикационного синдрома с помощью определения лейкоцитарного индекса интоксикации, количества молекул средней массы и сорбционной способности эритроцитов, состояния вегетативной нервной системы, неспецифической резистентности организма. Полученые данные сравнены с характером моторно-эвакуаторной функции тонкой кишки, а также с результатами общеклеточных методов исследования. Выделены факторы риска, которые могут привести к неблагоприятным последствиям. Эта продолжительность заболевания, которая обуславливает давность течения болезни, длительность предоперационной подготовки, расширение объема оперативного вмешательства и, соответственно, увеличение времени на его выполнение; наличие хронической сопутствующей патологии, нарушение функции пищеводного канала; функциональная недостаточность почек, преимущество симпатического отдела вегетативной нервной системы. Предложены меры для предупреждения возможных осложнений у больных пожилого и старческого возраста, которые, могут улучшить результаты лечения острой абдоминальной хирургической патологии в этом возрасте. К ним относится ограниченное использование назогастроинтестинальной интубации, а при необходимости - применение "открытых" методов интубации тонкой кишки, раннее обновление моторики пищеводного канала, применение энтерального питания в первые сутки после операции, отказ от введения наркотических препаратов в послеоперационные период.

З використанням комплексу морфофункціональних методів (гістології, гістохімії, електронної мікроскопії, морфометрії, біохімії) досліджено стінку тонкої кишки у 66-ти білих щурів, з яких у 42-х змодельовано механічну тонкокишкову непрохідність. У стінці тонкої кишки виявлено альтернативні, інфільтративні процеси, виражені судинні розлади та зміни вмісту іонів кальцію. Результати експерименту та встановлені зміни у тонкій кишці у 122-ох хворих на гостру кишкову непрохідність вказують на доцільність включення в післяопераційну лікувальну програму декомпресії кишечнику та корекцію обміну іонів кальцію.

Досліджено результати хірургічного лікування 131 пацієнта на гострий поширений перитоніт. Запропоновано метод лапаростомії за допомогою перфорованої плівки, пучка ПХВ трубок. Визначено, що навіть за наявності післяопераційного парезу інтраабдомінальний тиск не підвищувався до критичних величин. Закриття лапаростоми виконували поетапно на 7 - 10-ту добу після операції (за клінічними, сонографічними критеріями) і не потребувало релапаротомії. Звернуто увагу на те, що лапаростомію не потрібно протиставляти програмованій релапаротомії.

Наведено клінічний випадок консервативного лікування ішемічного ураження товстої кишки у хворого з тяжкою декомпенсованою супутньою патологією. Звернено увагу на високу інформативність комп'ютерної томографії органів черевної порожнини і на можливість виконання операцій у цих хворих.

Наведено клінічні випадки хворих на ГНК із різними способами дренування тонкої кишки. Запропоновано спосіб ентеростомії для дренування тонкої кишки. Наголошено на необхідності ранньої стимуляції рухової діяльності травного каналу. Розглянуто алгоритм застосування дренування тонкої кишки у хворих на гостру непрохідність кишки. Звернено увагу на необхідність урахування під час операції стадії компенсації основних функцій організму у разі цього захворювання.

Проведено ретроспективний аналіз 46-ти медичних карт стаціонарних хворих, померлих від гострого поширеного перитоніту (ГПП) і досліджено результати лікування 131-го пацієнта після хірургічного лікування. Виконано експеримент на 63-х білих статевозрілих щурах-самцях. Одержані експериментальні дані свідчать про значні морфофункціональні зміни в ТК за експериментального ГПП. Звернено увагу на те, що причиною смерті в 78,26 % був синдром поліорганної недостатності, бактеріально-токсичний шок. Останній супроводжував поліорганну недостатність в 36,11 % випадках. Внаслідок порушення перистальтики ТК за умов ГПП виявлено збільшення рівня інтоксикації, переміщення аутохтонних мікроорганізмів у проксимальному напрямку. Це сприяє розвитку синдрому ентеральної недостатності, синдрому поліорганної недостатності, який призводить до розвитку сепсису. Обгрунтовано доцільність використання ТК у лікуванні проявів абдомінального сепсису у хворих на ГПП.

Подано стислу літературну довідку про розповсюдженість абдомінального туберкульозу і локалізацію уражень внутрішніх органів черевної порожнини. Наведено випадок такої патології у породіллі. Звернено увагу на складність діагностики позалегеневого туберкульозу і необхідність конструктивної взаємодії лікарів різних спеціальностей.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.305.6 + Р413.302-52

Рубрики:

Ілеус (непрохідність кишечника)

Функціональні розлади кишечника

Шифр НБУВ: Ж69358 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Наведено аналіз хірургічного лікування 251 пацієнта на гостру непрохідність тонкої кишки (ГНТК). Пацієнти похилого і старечого віку становили 93,33 % у групі померлих хворих і 50,23 % - у групі пацієнтів зі сприятливим перебігом захворювання після хірургічного лікування ГНТК. Виявлено, що у померлих хворих у 96,67 % випадках спостерігали супутні захворювання з суттєвим переважанням ураження серцево-судинної та дихальної систем (75,90 %) і сукупністю 2 - 4 захворювань. У оперованих хворих зі сприятливим перебігом супутня патологія виявлена в 61,09 % випадків, і в 53,85 % випадків спостерігалася комбінація 1 - 3 супутніх захворювань. Індекс коморбідності суттєво зростав з віком хворих. Звертали увагу на можливість впливу супутніх захворювань на вибір хірургічних маніпуляцій під час операції. Встановлено, що раннє відновлення моторики травного каналу і адекватна своєчасна корекція супутніх захворювань надає змогу одержати добрі безпосередні результати лікування пацієнтів на ГНТК навіть за умов супутньої патології.

Гостра непрохідність тонкої кишки (ГНТК) є складною та часто непередбачуваною за перебігом захворюванням. Питання вибору певного способу декомпресії тонкої кишки під час операції у хворих на цю патологію остаточно ще не розв'язано. Мета роботи - покращання результатів хірургічного лікування хворих на ГЕТК шляхом обгрунтування вибору різних методів декомпресії залежно від інтраопераційної ситуації. Проведено хірургічне лікування 224 пацієнта на ГЕТК, з них у 132 (58,93 %) використовували різні методи декомпресії травного каналу. Клінічне обстеження пацієнтів містило визначення функціонального стану хворого, індексу коморбідності і за шкалою ASA визначали ступінь операційно-анестезіологічного ризику. Роз'єднання спайок з різними видами декомпресієї травного каналу авторами використано у 107 (81,06 %) хворих. У 100 (93,46 %) осіб назогастроінтестинальну інтубацію проводили за допомогою інкубаційного зонда. У 7 (6,54 %) пацієнтів виконано накладання ентеростоми за власною методикою. У 25 хворих виконано ліквідацію непрохідності шляхом резекції ділянки тонкої кишки. Одномоментну інтраопераційну декомпресію тонкої кишки у цих пацієнтів проведено у 14 (56,0 %) випадках, у 5 (20,0 %) сформовано первинний ентеро-ентероанастомоз, а у 9 (36,0 %) пацієнтів доповнено накладанням лапаростоми за власною методикою. У 10 (40,0 %) хворих після виконання резекції некротизованої ділянки тонкої кишки операцію завершено накладанням кінцевої ентеростоми (ілеостоми) і у 1 (4,0 %) пацієнта сформовано дводульну ентеростому. Запропоновано алгоритм використання різних методів декомпресії тонкої кишки у хворих на гостру її непрохідність. Звернуто увагу на роль функціонального стану пацієнта, морфофункціональних змін у тонкій кишці та інтраопераційної ситуації в черевній порожнині.

Висвітлено сучасну інформацію з невідкладних станів відповідно до змістових розділів ліцензійного іспиту ''Крок-3. Загальна лікарська підготовка''. Увагу приділено етіологічним, патогенетичним і клінічним ознакам захворювань при невідкладних станах, які зустрічаються в практичній діяльності лікаря, алгоритму лікування згідно з сучасними протоколами, зокрема Європейської ради реанімації.

Наведено експериментальне патогенетичне обґрунтування розвитку динамічної непрохідності тонкої кишки в післяопераційному періоді після ліквідації її механічної непрохідності. Розроблено й упроваджено нові і вдосконалено існуючі декомпресійні операційні та медикаментозні способи посилення адаптаційно-компенсаторних процесів у кишці для профілактики й лікування моторно-евакуаторних порушень травного каналу в інтра- та післяопераційному періодах. На основі одержаних в експерименті даних щодо морфофункціональних порушень установлено, що до та після ліквідації механічної непрохідності тонкої кишки динамічна непрохідність розвивалася внаслідок дефіциту іонів кальцію, енергетичного голодування з вираженим оксидативним стресом, порушення локальної імунної резистентності та структурної організації на субклітинному, клітинному та тканинному рівнях у стінці тонкої кишки, що викликає виражений парез травного каналу в ранньому післяопераційному періоді. На основі цих даних розроблено комплекс медикаментозних та операційних заходів, що дозволили ефективно боротися з проявами динамічної непрохідності в ранньому післяопераційному періоді, що привело до прискорення відновлення моторно-евакуаторної функції травного каналу після хірургічного лікування на 2 - 3 доби, зменшення кількості гнійно-септичних ранових і респіраторних ускладнень, зниження термінів стаціонарного лікування хворих майже на 5 діб.