Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.862.014.7 + Р457.865

Рубрики:

Гнійні флебіти і тромбофлебіти судин кінцівок

Хірургічна патологія нижніх кінцівок

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.862.052

Рубрики:

Варикозне розширення вен кінцівок. Оклюзія судин кінцівок

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Обстежено 157 хворих з синдромом діабетичної стопи (СДС). Виявлено 4 типи гемостазіограми: І - "нормальний", ІІ - "гіперкоагуляційний синдром", ІІІ - "І стадія синдрому дисемінованого внутрішньосудинного зсідання (ДВЗ) крові" (ІІІа - хронічного, ІІІб - підгострого) і IV - "II стадія ДВЗ-синдрому". Доведено, що ДВЗ-синдром наявний у 1/2 пацієнтів, корелює з вираженістю мікроангіопатії, нейропатії нижніх кінцівок та інтоксикаційного синдрому і займає одне з чільних місць у генезі СДС. Встановлено, що комплексне хірургічне лікування СДС з включенням вобензиму або флогензиму, яке зупиняє ДВЗ крові, сприяє достовірному зменшенню у хворих проявів мікроангіопатії, нейропатії нижніх кінцівок та інтоксикаційного синдрому, суттєво знижує частоту повторних операцій, післяопераційну летальність і середній термін перебування у стаціонарі.

Наведено повний переклад українською мовою (з оригінальним викладенням матеріалу) міжнародної міждисциплінарної номенклатури венозної системи нижніх кінцівок, затвердженої на 21-му Всесвітньому конгресі Міжнародної спілки ангіологів з участю Міжнародної спілки флебологів, Міжнародної федерації анатомічних асоціацій та Федеративного міжнародного комітету анатомічної номенклатури у 2004 р. (Рим). Матеріал представлено у вигляді таблиць, де кожний термін подано трьома мовами (українською, латинською та англійською) і, за необхідності, пояснено. Окремо наведено загальну термінологію. Запропонований переклад та спосіб представлення міжнародної міждисциплінарної номенклатури венозної системи нижніх кінцівок рекомендується для прийняття в Українському консенсусі "Клінічні рекомендації з діагностики та лікування хронічних захворювань вен".

Обстежено 64 хворих зі змішаною формою синдрому діабетичної стопи (СДС). Всім хворим проведено рентгенографію ураженої стопи в прямій і боковій проекції, для визначення наявності та ступеня вираженості склерозу Менкеберга (СМ). Результати рентгенологічного дослідження порівнено з даними кольорового дуплексного сканування артерій нижніх кінцівок та доплерометрії. Ультрасонографічно на задніх великогомілкових артеріях та артеріях тилу стопи визначено індекс пульсації Гьослінга - Кінга (PІ), кісточково-плечовий індекс (КПІ) та їх відношення. Аналіз змін пульсаційного індексу на обидвох артеріях стопи хворих показав, що PI достовірно знижений, у порівнянні з групою здорових осіб як у хворих без медіакальцинозу, так і в осіб з кожним ступенем його вираженості. На противагу цьому, значення КПІ на обох артеріях стопи були найнижчими у хворих без медіакальцинозу, а з наростанням ступеня CM достовірно зростали. Проведені розрахунки показали, що відношення КПІ/PI було найнижчим у хворих без медіакальцинозу, а зі зростанням ступеня CM спостерігалася тенденція до його закономірного збільшення. Ультрасонографічні показники, зокрема відношення КПІ/PI, можуть бути важливими, а можливо й визначальними, в діагностиці гемодинамічно значущого CM.

У 157 хворих із синдромом діабетичної стопи (СДС) вивчено взаємозалежності між складовими "стопи діабетика": синдромом дисемінованого внутрішньосудинного зсідання (ДВЗ) крові, мікро- й макроангіопатією, нейропатією нижніх кінцівок та інтоксикаційним синдромом. Доведено, що ДВЗ-синдром, корелюючи з вираженістю мікроангіопатії, нейропатії нижніх кінцівок та інтоксикаційного синдрому, займає вагоме місце у генезі СДС. Встановлено, що комплексне хірургічне лікування СДС з включенням системної ензимотерапії , зупиняючи ДВЗ крові, сприяє достовірному зменшенню у хворих проявів мікроангіопатії, нейропатії нижніх кінцівок та інтоксикаційного синдрому.

У 157-и хворих із синдромом діабетичної стопи (СДС), 28 з яких мали нейропатичну інфіковану форму, 38 - гангренозно-ішемічну і 91 - змішану, вивчено вираженість інтоксикаційного синдрому та мікро-, макроангіопатії і нейропатії нижніх кінцівок. Встановлено, що за гангренозно-ішемічної форми СДС не виявляється дистальна полінейропатія нижніх кінцівок, а інтоксикаційний синдром має тенденцію до найважчого перебігу, тоді як за нейропатичної форми не зустрічається макроангіопатія нижніх кінцівок. Мікроангіопатію нижніх кінцівок виявлено за всіх форм СДС, але за нейропатичної - її середньогрупові прояви є достовірно легшими, ніж у випадку інших. Також доведено, що як мінімум, у половини пацієнтів з нейропатичною формою СДС мікроангіопатія vasa nervorum не має відношення до розвитку наявної у них нейропатії.

Розроблено новий спосіб моделювання тромбоемболії легеневої артерії (ТЕЛА) на щурах, що характеризується високим відсотком відтворюваності моделі, простотою виконання і відносною дешевизною. Методика моделювання полягає в наступному: після серединної лапаротомії тваринам у нижню порожнисту вену вводять суспензію висушеного протягом доби та подрібненого згустка венозної крові щура на 0,9 % розчині хлориду натрію (200 мкг порошка на 1 мл вищевказаного розчину). Проведені клінічні, біохімічні, рентгенологічні, функціональні (ЕКГ) і морфологічні дослідження підтвердили розвиток ТЕЛА (її дрібних гілок) у 100 % тварин, що використовувались для моделювання. Найбільш інформативними критеріями для вивчення тромбоемболії дрібних гілок легеневої артерії в експерименті виявилися: клінічні дані (частота дихання та колір шкіри), ЕКГ, дослідження трансаміназ крові в динаміці, морфологічні зміни (за методикою Д. Д. Зербіно, 1989 р.).

Запропоновано нові шляхи оптимізації результатів педагогічного процесу у медичних вузах України за сучасних умов. Відстояно позиції, що вузівська система покликана сьогодні дати випускникові, крім суто професійних знань, навичок, уміння орієнтуватися у постійно зростаючому потоці інформації, ще й спроможність спілкування, уміння працювати в колективі, бути готовим до вирішення конфліктних ситуацій, до постійного поновлення та поповнення знань, пошуку оригінальних рішень за умов конкуренції та економічної нестабільності в суспільстві, а також сприяти формуванню у нього національних і громадянських почуттів.

Висвітлено вплив кальцифікувального склерозу Монкеберга як одного із факторів формування ангіопатії у разі цукрового діабету (ЦД). Дослідження проведено на мишах з уродженим ЦД, результати порівняно з контрольною групою. Також вивчено частоту склерозу Монкеберга на 29-ти пацієнтах з некротичними ускладненнями діабетичної ангіопатії. Виявлено, що у 41 % є медіакальциноз артерій. У хворих мишей ймовірно наявні ознаки, характерні для склерозу Монкеберга.

Зазначено, що патологія сафеностегнового з'єднання (ССЗ) відіграє одну з провідних ролей у розвиту варикозної хвороби (ВХ) нижніх кінцівок. На 533 кінцівках із ВХ, використовуючи ультразвукове триплексне сканування та інтраопераційне підтвердження його результатів, вивчено особливості будови, аномалії розвитку та патологічні зміни ССЗ. Встановлено, що ССЗ - це складна анатомічна струкура з численними варіантами будови та ймовірністю виникнення значної кількості різноманітних шляхів поширення патологічних венозних рефлюксів. Особливості будови ССЗ і шляхи поширення чи відсутність патологічних венозних рефлюксів через цю анатомічну структуру повинні визначати хірургічну тактику під час лікування пацієнтів із ВХ.

Викладено найсучасніші дані вітчизняних та зарубіжних джерел літератури про етіологію, патогенез, клініку, діагностику та лікування склерозу Менкеберга.

Мета дослідження - оптимізувати лікування хворих на гострий варикотромбофлебіт (ГВТФ) нижніх кінцівок шляхом вивчення за цієї патології частоти тромбування перфорантних вен кожної з їх анатомічних підгруп. Проведено ультрасонографічне тріплексне сканування венозної системи нижніх кінцівок 236 пацієнтів з ГВТФ, у яких він спостерігався на 250 кінцівках. Встановлено, що у разі ГВТФ 7,1 % (95 % ДІ 5,0 - 9,5) неспроможних перфорантних вен тромбуються. Під час їх тромбування поширення тромботичного процесу у глибоку венозну систему відбувається у 42,1 % (95 % ДІ 26,3 - 59,2) випадків і його частота при тромбозах пронизних вен різних анатомічних підгруп статистично значуще не відрізняється. Це свідчить про те, що тромбоз будь-якої перфорантної вени є небезпечним приблизно в однаковій мірі і майже в половині випадків поширюється на глибоку венозну систему. Найчастіше при ГВТФ тромбуються медіальні литкові, міжголівкові перфорантні вени, перфорантні вени підколінної ямки та середні перфорантні вени Cockett, а найбільшу схильність до тромбування мають неспроможні перфорантні вени підколінної ямки, сідничні (заходом сідничного нерва), латеральні колінні та міжголівкові. Висновки: ретельне обстеження пацієнтів з ГВТФ та знання схильності різних підгруп перфорантних вен до тромбування і закономірностей поширення тромботичного процесу через пронизні вени у глибоку венозну систему дозволяє виокремити пацієнтів з невідкладними показами до операції.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.862.014.7

Рубрики:

Гнійні флебіти і тромбофлебіти судин кінцівок

Шифр НБУВ: Ж15712 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведено комплексний аналіз якості життя 138 хворих на гострий варикотромбофлебіт нижніх кінцівок шляхом оцінки коротко- та середньотермінових результатів їх хірургічного лікування на основі опитувача "CIVIQ-2". Хворих було розподілено на 2 групи: контрольну й основну. Тактика лікування хворих цих груп вирізнялася тим, що в основній групі призначення різних доз антикоагулянтів (лікувальних і профілактичних) відбувалося залежно від вихідного рівня D-димерів та у разі операції залишалися всі неушкоджені патологічним рефлюксом ділянки великої та малої підшкірних вен. Результати показали, що за запропонованої тактики лікування статистично значуще рідше виникали тромботичні післяопераційні ускладнення, до року після операції не виявлялося патологічних рефлюксів у жодній залишеній неушкодженій ділянці великої або малої підшкірних вен і, що найважливіше, забезпечувалося статистично значуще вираженіше покращання якості життя пацієнтів. Все це надає змогу рекомендувати запропоновану тактику лікування як метод вибору у хворих з гострим варикотромбофлебітом нижніх кінцівок.

Представлено методи удосконалення роботи викладачів різного профілю над забезпеченням засвоєння студентами практичних навичок у клініці на різних етапах їх вироблення.

Досліджено зміни показників коагуляційного гемостазу у хворих на гострий тромбофлебіт нижніх кінцівок (ГТФ НК) у різні періоди: до операції, на 3-тю та 7-му добу післяопераційного періоду. Проаналізовано їх динаміку залежно від типу тромбофлебіту (за F. Verrel, F. Stollman) і клінічної стадії хронічної венозної недостатності класифікації СЕАР. Доведено необхідність використання в комплексному лікуванні хворих на ГТФ НК прямих антикоагулянтів.

На сьогоднішній день в Україні кросектомія залишається найчастішим методом ліквідації патологічного венозного рефлюкса через сафено-стегнове з'єднання. Разом з цим, в останній час різко зростають вимоги до косметичності та атравматичності доступу для її виконання. Існуючі ж в арсеналі хірургів методи не завжди задовольняють вимоги пацієнтів та нерідко супроводжуються ускладненнями (лімфорея, гематоми, гіпертрофічні рубці та ін.). Мета дослідження - розробка такого доступу для виконання кросектомії, який би забезпечив максимальну радикальність, атравматичність та косметичність операції, уникнувши відомих на сьогодні післяопераційних ускладнень. Порівняно 3 групи пацієнтів з варикозною хворобою нижніх кінцівок і недостатністю термінального клапана великої підшкірної вени: в основній групі кросекгомію виконано через авторський доступ, у першій контрольній групі - через підпаховий, а в другій контрольній групі - через надпаховий. Авторський доступ забезпечив меншу частоту виникнення лімфореї з післяопераційної рани, ніж при підпаховому доступі, та синців і гіпертрофічних рубців, ніж при надпаховому, забезпечивши максимальну радикальність, атравматичність та косметичність операції.

Метою роботи стало покращання результатів лікування хворих на гострий варикотромбофлебіт нижніх кінцівок шляхом вивчення частоти неспроможності пронизних вен різних підгруп за цієї патології. Для реалізації мети дослідження проведено ультрасонографічне триплексне сканування венозної системи нижніх кінцівок 119-ти пацієнтів із гострим варикотромбофлебітом, у яких його спостерігали на 124-х кінцівках на фоні варикозної хвороби. Результати дослідження показали, що в середньому на одну кінцівку з гострим варикотромбофлебітом серед обстежених хворих припадало по 4,5 неспроможних пронизних вен. Продемонстровано, що неспроможні пронизні вени реєструються на 96,0 % кінцівок з гострим варикотромбофлебітом. Проведені дослідження свідчать, що ретельне обстеження пацієнтів із гострим варикотромбофлебітом до операції та знання імовірної локалізації неспроможних пронизних вен дозволяє провести у такої категорії хворих радикальне операційне втручання.

Обстежено 1 136 нижніх кінцівок з варикозною хворобою (ВХ) у 1 004-х хворих. На основі обгрунтування нових критеріїв неспроможності пронизних вен, удосконалення класифікації варіантів локалізації та протяжності патологічних рефлюксів, систематизації варіантів дисплазій поверхневих вен і вивчення порушень гемостазу у разі ВХ розроблено диференційовану хірургічну тактику її лікування, яка дозволила уникнути периопераційних тромбоемболічних ускладнень, знизити довгострокову частоту рецидивів ВХ та покращати якість життя пацієнтів. Виконано перев'язки тромбованих пронизних вен у разі гострого варикотромбофлебіту як невідкладного заходу дозволило знизити частоту тромбоемболічних ускладнень у 6,4 раза.