Висвітлено головні проблеми, поняття, закономірності та феномени психології груп. Окреслено сутність і функції групової психіки, динаміку групових процесів. Розкрито закономірності функціонування групової свідомості та групового несвідомого, зокрема етнічних та національних архетипів. Систематизовано основні параметри вивчення психології великих, середніх (психологія організацій) та малих груп (психологія сім’ї). Проаналізовано психологічну проблематику регуляції групової поведінки, міжгрупових стосунків та міжгрупової взаємодії. Висвітлено психологію масових процесів та явищ, приділено значну увагу психології інформаційних процесів.

Представлено довідкове видання, в якому вміщено близько 1500 статей, що висвітлюють проблеми історії, теорії та практики української освіти, поняттєво-термінологічні засади педагогічної й психологічної наук; сучасні освітні парадигми та концепції. Висвітлено освітній процес у закладах освіти різних рівнів і типів, особливості зарубіжних систем освіти; персоніфіковану інформацію про педагогів і громадських діячів, котрі сприяли розвитку освіти в Україні. Подано інформацію про суміжні галузі науки, що мають вагоме значення для становлення інноваційної людини, формування конкурентоспроможного людського капіталу. Зазначено, що Національна академія педагогічних наук України відіграє важливу роль у забезпеченні модернізації національної системи освіти шляхом здійснення глибоких наукових досліджень у сфері освіти, педагогіки і психології, конструктивного вдосконалення структури й змісту освіти, упровадження інноваційних технологій і методик навчання та виховання, обґрунтування рекомендацій щодо організації системи освіти в Україні, формування ефективної мережі закладів освіти, підготовки сучасних педагогічних кадрів і забезпечення гідних умов їхньої праці тощо.

Проаналізовано концепції, теорії і напрями соціальної психології другої половини XX - початку XXI століття. Розглянуто напрями, що стали найпопулярнішими у світовій психологічній науці. Проаналізовано також найрезонансніші теорії соціальної психології. Зауважено, що окремі з них вперше впроваджено в науковий дискурс вітчизняної психології.

Досліджено сутність та генезу соціально-психологічного мислення, розроблено наукові уявлення про його формовияви. Запропоновано класифікаційно-генетичну модель, що охоплює найрізноманітніші форми цього специфічного виду мислення: донаукові, протонаукові, власне наукові, позанаукові, ідеологічні та психотехнологічні. Докладно проаналізовано окремі з таких форм. Обгрунтовано концептуальні засади дальшого розвитку соціальної психології як науки в контексті взаємодії з іншими формами соціально-психологічного мислення.

На концептуальних засадах розуміння соціальної психології як фундаментальної психологічної дисципліни визначено її предмет, структуру і функції, запропоновано нове бачення проблем становлення цієї дисципліни у світі і в Україні. Проаналізовано психологічну проблематику регуляції соціальної поведінки, міжособової взаємодії, соціального впливу. Уперше до курсу соціальної психології включено тему соціальних ситуацій, по-новому висвітлено теми психології груп і психології мас, соціальної психології особистості.

Висвітлено пізнавальний і перетворювальний потенціал історичної психології як самостійної галузі досліджень на стику багатьох гуманітарних наук. Окреслено сучасний стан теоретичних та емпіричних розробок в історичній психології, простежено динаміку її предмета та методів в умовах зміни методологічних настанов гуманітарного знання. Акцентовано увагу на мультикультурності як цивілізаційному феномені, що стає більш актуальним в умовах сучасної України та світу. Розглянуто історико-культурні чинники формування ціннісних орієнтацій людини. Подано інформацію щодо міфів і реальності в політичній свідомості сучасної молоді. Висвітлено питання соціального конструювання діалогізму ритуально-побутової поведінки особистості у просторі карнавалу. Увагу приділено загальному та специфічному у функціонуванні зв'язків із громадськістю у східних і західних цивілізаціях. Описано шляхи самостійного виходу з предсуїцидального стану.

Показано, що головною причиною "хвороб зростання", притаманних нинішньому етапу розвитку вітчизняної соціальної психології, є те, що, відірвана у своєму історіогенезі від власного соціокультурного ресурсу, автентичних протоідей, вона стала заручницею тієї пізнавальної ситуації, яка склалась у світовій соціально-психологічній науці, некритично запозичує не лише позитиви, а й очевидні вади останньої. Наведено думку про те, що українській соціальній психології слід відмовитися від "наздоганяльної" моделі розвитку. Натомість вітчизняні соціальні психологи мають шукати відповіді на ті самі кардинальні питання, які стоять перед світовою соціально-психологічною наукою і на які вона поки що не відповіла або й уникає відповіді.

Відтворено загальну картину історіогенезу соціально-психологічного знання, реконструйовано та співвіднесено в хронологічних межах від XVI до ХХ ст. основні траєкторії його розвитку на зарубіжних і вітчизняних теренах. Проаналізовано зарубіжний і вітчизняний досвід теоретичних напрацювань у галузі соціальної психології. Запропоновано оригінальну концепцію методологічного простору побудови та критеріального оцінювання соціально-психологічних теорій. Досліджено вплив зарубіжних ідей і теорій на сучасну українську соціальну психологію і окреслено перспективи її автентичного розвитку.

Розкрито соціально-психологічну сутність феномену міграції, висвітлено найважливіші питання міграційної поведінки людини, проаналізовано міграційні процеси в сучасному глобальному світі та проблеми соціальної ідентифікації мігрантів. Показано роль кризи особистісної та соціальної ідентичності у формуванні міграційної готовності та здійсненні міграційної поведінки. Розглянуто соціально-психологічні механізми міжкультурної адаптації мігрантів і психологічні чинники акультурації мігрантів у країні перебування. Увагу приділено особливостям психологічної допомоги людині в ситуації вимушеної або нелегальної міграції, специфіці й основним напрямам психотерапевтичної роботи з мігрантами та їх сім'ями.

Проаналізовано медіаосвітню проблематику в контексті трансформації постмодерністських тенденцій на всіх рівнях суспільних відносин, медіапростору, який існує в формі персональних інформаційних потоків. Акцентовано увагу на амбівалентності розвитку медіа та прогнозування футурологічних сценаріїв його впливу на суспільні процеси, в яких створюються як "сприятливі умови для розвитку демократії та свободи", так і можливості для контролю громадської думки з боку представників еліти, і в такий - спосіб сприяння утвердженню тоталітарних суспільних форм. Обгрунтовано необхідність керування інформаційною поведінкою особистості та інформаційним супроводженням процесу засвоєння базових знань. Сформульовано завдання шкільної медіаосвіти, спрямовані на формування медіаімунітету, рефлексії та критичного мислення, здатності до медіатворчості, спеціалізованих аспектів медіакультури. Резюмовано, що медіаорієнтаційна функція освіти може здійснюватись в різноманітних формах, ядром реалізації якої має стати спеціальний курс із медіакультури.

Проанализирована медиаобразовательная проблематика в контексте постмодернистских тенденций на всех уровнях общественных отношений, трансформации медиапространства, которое существует в форме персональных информационных потоков. Акцентируется внимание на амбивалентности развития медиа и прогнозирования футурологических сценариев его влияния на общественные процессы, в которых, создаются как "благоприятные условия для развития демократии и свободы", так и возможности для контроля общественного мнения со стороны представителей элиты, и таким образом возможности утверждения тоталитарных общественных форм. Обоснована необходимость управления информационным поведением личности и информационным сопровождением процесса усвоения базовых знаний. Сформулированы задачи школьного медиаобразования, направленные на формирование медиаиммунитета, рефлексии и критического мышления, способности к медиатворчеству, специализированных аспектов медиакультуры. Резюмировано, что медиаориентационная функция образования может осуществляться в различных формах, ядром которой должен стать специальный курс по медиакультуре.

In the article the author proposes to consider a media education as a cross point of the most acute problems of the modern world, modern media practices, and modern education. Therefore, in order to embrace the fullness of the content, aims and objectives of the media education, one should try to answer the questions: “What is happening with the modern world?”, “What is going on in the sphere of modern media?”, ‘What is happening with the education today?”. The author substantiates media-orientation function of the education, which must pervade the entire educational process. It is shown that media education is the most important way to institutionalize this function.

Розглянуто медіаосвіту як точку, в якій сходяться найгостріші проблеми сучасного світу, сучасних медійних практик і сучасної освіти. Обгрунтовано медіаорієнтаційну функцію освіти як таку, що має пронизувати увесь навчально-виховний процес як найважливіший спосіб інституціалізації цієї функції. Підкреслено, що за умов переходу до інформаційного суспільства телевізійний і комп’ютерний екран помітніше відсуває на другий план традиційні інститути соціалізації, зокрема, шкільне навчання. Відзначено, що медійний бізнес у формі інфант-медіа пропонує свою продукцію, що збільшується вражаючими темпами, все молодшій аудиторії, і діти й молодь масово йдуть у віртуальний світ. Зауважено, що освіта має виконувати функцію керування інформаційною поведінкою особистості з перспективою трансформації процесу керування в самокерування. Навчити учня самостійно оволодівати новими знаннями протягом життя означає фактично сформувати в нього здатність керувати своєю інформаційною поведінкою у світі сучасних медіа. Сформульовано завдання медіаосвіти в Україні. Запропоновано розглядати медіаосвіту як точку, в якій сходяться найгостріші проблеми сучасного світу, сучасних медійних практик і сучасної освіти.

Рассмотрено медиаобразование как точку, в которой сходятся острые проблемы современного мира, современных медиапрактик и современного образования. Обоснована медиаориентационная функция образования как пронизывающая весь учебно-воспитательный процесс, как важнейший способ институционализации этой функции. Подчеркнуто, что в условиях перехода к информационному обществу телевизионный и компьютерный экран заметно отодвигает на второй план традиционные институты социализации, в частности школьное обучение. Отмечено, что медийный бизнес в форме инфант-медиа предлагает свою продукцию, возрастающую поразительными темпами, все младшей аудитории; дети и молодежь массово уходят в виртуальный мир. Отмечено, что образование должно выполнять функцию управления информационным поведением личности с перспективой трансформации процесса управления в самоуправление. Отмечено, что научить ученика самостоятельно овладевать новыми знаниями в течение жизни означает фактически сформировать у него способность управлять своим информационным поведением в мире современных медиа. Сформулированы задачи медиаобразования в Украине.

Is considered media education as a cross point of the most acute problems of the modern world, modern media practiced and modern education. Therefore, in order to embrace the fullness of the content, aims and objectives of the media education, one should try to answer the any questions.

Розглянуто медіаосвіту як точку, в якій сходяться найгостріші проблеми сучасного світу, сучасних недійних практик і сучасної освіти. Обгрунтовано медіаорієнтаційну функцію освіти, яка має пронизувати увесь навчально-виховний процес. Зазначено, що медіаосвіта є найважливішим способом інституціоналізації цієї функції. Виокремлено основні функції освіти, серед яких головною є функція керування інформаційною поведінкою особистості з перспективою трансформації процесу керування в самокерування. Витлумачено головні завдання шкільної медіаосвіти, що знайшли відображення в затвердженій Президією НАПН України Концепції впровадження медіаосвіти в Україні.

Рассмотрено медиаобразование как точку, в которой сходятся самые острые проблемы современного мира, современных практик и современного образования. Обоснованна медиаориентационная функция образования, которая должна пронизывать весь учебно-воспитательный процесс. Отмечено, что медиаобразование является важнейшим способом институционализации этой функции. Выделены основные функции образования, среди которых главной является функция управления информационной поведением личности с перспективой трансформации процесса управления.Охарактеризованы главные задачи школьного медиаобразования, нашедшие отражение в утвержденной Президиумом АПН Украины Концепции внедрения медиаобразования в Украине.

Considered as the point at which converge the most acute problems of the modern world , modern invalid practices and modern education. Reasonably medaorientatsiynu function of education, which must permeate the entire educational process. Noted that media is an important way to institutionalize this function. The basic function of education , of which the main function is the management of information behavior of the individual with the perspective transformation process control samokeruvannya. Interpreted the main aims of the school media education, as reflected in the Bureau of APS of Ukraine approved the Concept of integration of the media in Ukraine.

Актуалізовано проблему взаємодії суспільства й освіти. Виділено три рівні взаємодії між ними (мікрорівень, середній рівень, макрорівень). Визначено, що взаємодія суспільства й освіти відбувається з питань цілей навчання й виховання, способів їх досягнення та умов, які для цього потрібні. Зауважено, що пересічні освітяни зацікавлені у консервуванні принципів насильницької педагогіки, незважаючи на те, що школа все менше впливає на життєвий успіх вихованців. Охарактеризовано соціально-психологічні чинники взаємодії суспільства й освіти. Увагу акцентовано на макрорівні, зокрема, на проблемах, пов'язаних з громадською думкою, котра може зіграти роль у прийнятті рішень у системі освіти, проте їй властива природна суперечливість, недостатня поінформованість громадян тощо. Запропоновано започаткувати розділ педагогічної теорії зі взаємодії суспільства й освіти, освітянській науці переорієнтуватися з обслуговувальної на проектувальну парадигму та ін.

Актуализирована проблема взаимодействия общества и образования. Выделены три уровня взаимодействия между ними (микроуровень, средний уровень, макроуровень). Определено, что взаимодействие общества и образования происходит по целям обучения и воспитания, способам и условиям их достижения. Отмечено, что рядовые педагоги заинтересованы в консервировании принципов насильственной педагогики, причем школа все меньше влияет на жизненный успех воспитанников. Охарактеризованы социально-психологические факторы взаимодействия общества и образования. Внимание акцентировано на макроуровне, в частности, на проблемах, связанных с общественным мнением, которое может сыграть роль в принятии решений в системе образования, однако общественности свойственна природная противоречивость, недостаточная осведомленность и т.д. Предложено создать раздел педагогической теории по взаимодействию общества и образования, образовательной науке переориентироваться с обслуживающей на проектную парадигму и т.д.

The attempt to discuss the problem of society and education interaction was made. First and foremost this problem is treated from the point of rightfulness of the way of its formulation. The main levels are defined; socio-psychological factors of society and education interaction are outlined. Special education interpretation as a reflexive sub-system of society and education which is aimed at providing their effective interaction is grounded.

Уперше зроблено систематизований огляд психологічних досліджень стосовно політичної поведінки. Проаналізовано джерела поведінкового підходу в політичній психології та політичних науках загалом, його сутність, еволюцію і термінологічний тезаурус.

Розглянуто роль і значення медіа-освіти як ефективного засобу запобігання медіа-насильству та медіа-маніпуляціям, утечі людини від реальності, поширенню медіа-залежностей. Відзначено актуальність розробленої в Інституті соціальної та політичної психології НАПН України Концепції впровадження медіа-освіти в Україні, яку затверджено на засіданні Президії НАПН України. Виокремлено триетапний план дій, що охоплює всі ланки системи неперервної освіти: дошкільну, шкільну, позашкільну та вищу освіту, освіту дорослих, а також освіту засобами мас-медіа: експериментальний етап (2010 - 2013 рр.); етап поступового укорінення медіа-освіти та стандартизації вимог (2014 - 2016 рр.); етап подальшого розвитку медіа-освіти та завершення її масового впровадження (2017 - 2020 рр.). Доведено, що зазначений комплекс заходів дасть змогу подолати розрив у рівнях медіа-культури населення нашої та європейських держав, що сприятиме євроінтеграції України, економічному зростанню, підвищенню рівня психологічного благополуччя молоді за умов інформаційного суспільства.

Розмежовано значення терміна "політична участь". Показано, що у вужчому розумінні, пов'язаному із самодіяльністю, самоорганізацією, самоврядуванням громадян, політична участь є тим специфічним "зрізом" політичної поведінки, який потребує спеціального аналізу. Обгрунтовано необхідність пошуку емпіричних індикаторів, які б дозволяли надійно відрізняти власну політичну участь від інших форм політичної поведінки.

Наведено наукові праці директора Інституту соціальної та політичної психології АПН України, президента Асоціації політичних психологів України М.М. Слюсаревського, надруковані протягом 1998 - 2008 рр. Окреслено сучасні тенденції розвитку соціальної психології, розглянуто методологічні інновації галузі й етичні імперативи дослідників соціальних процесів. Обгрунтовано основні принципи політичної психології як нового напряму наукового знання, висвітлено історію її становлення та перспективи розвитку. Розкрито природу феномену соціальної напруженості, охарактеризовано соціально-психологічний контекст проблеми якості освіти.

Изложены научные труды директора Института социальной и политической психологии АПН Украины, президента Ассоциации политических психологов Украины Н.Н. Слюсаревского, изданные на протяжении 1998 - 2008 гг. Определены современные тенденции социальной психологии, рассмотрены методологические инновации отрасли и этические императивы исследователей социальных процессов. Обоснованы основные принципы политической психологии как нового направления научного знания, освещена история ее становления и перспективы развития. Раскрыта природа феномена социальной напряженности, охарактеризован социально-психологический контекст проблемы качества образования.

Вперше на вітчизняних теренах зроблено спробу систематизованого огляду психологічних досліджень, що стосуються політичної поведінки. Проаналізовано джерела поведінкового підходу в політичній психології і політичних науках загалом, його сутність, еволюцію і термінологічний тезаурус.

Проаналізовано феноменологію психічного у сфері політики, що дозволяє скласти уявлення про предмет політичної психології як науки. Показано недостатність тих його визначень, що більшою чи меншою мірою поширені в Україні та за кордоном. Запропоновано визначення, яке відображає сутнісну і змістову основу досліджуваних явищ.

Розкрито основи політико-психологічних передвиборних і виборчих технологій. Проаналізовано політичні міфи як чинник мотивації політичного вибору в контексті інтеграційних процесів в Україні. Висвітлено вплив ЗМІ на динаміку іміджів політичних лідерів. Описано тренінгові технології формування навичок юридичної безпеки у журналістів. Визначено тенденції впливу самооцінки та образу "Я" політика на вибір стратегії самопрезентації в публічних виступах. Викладено концептуальні основи побудови соціально-психологічної моделі політичних компетенцій молоді. Розглянуто особливості формування нової цивілізаційно-культурної самоідентичності української політичної нації.

Раскрыты основы политико-психологических предвыборных и избирательных технологий. Проанализированы политические мифы как фактор мотивации политического выбора в контексте интеграционных процессов в Украине. Освещено влияние СМИ на динамику имиджей политических лидеров. Описаны тренинговые технологии формирования навыков юридической безопасности у журналистов. Определены тенденции влияния самооценки и образа "Я" политика на выбор стратегии самопрезентации в публичных выступлениях. Изложены концептуальные основы построения социально-психологической модели политических компетенций молодежи. Рассмотрены особенности формирования новой цивилизационно-культурной самоидентичности украинской политической нации.