Основним недоліком протитуберкульозних засобів першого ряду ізоніазиду та рифампіцину є їх здатність викликати медикаментозно-індуковане ураження печінки. Водночас окрім гепатотоксичних у 12 - 24 % випадків їх застосування займають і неврологічні розлади. Наслідком цих процесів є порушення синаптичної пластичності, процесів навчання та пам'яті. Додатковим вагомим фактором у розвитку неврологічних розладів, зокрема когнітивної дисфункції, може бути і порушення балансу кишкової мікрофлори. Одним із напрямків, спрямованих на усунення або послаблення проявів когнітивного дефіциту за різноманітних патологічних станів є призначення засобів з нейропротекторними властивостями. Однак і сьогодні достеменно невідомою є їх ефективність у разі порушень функції ЦНС, що виникають внаслідок тривалої протитуберкульозної терапії. Адже можна передбачити, що неврологічні розлади можуть бути опосередковані комплексом взаємопов'язаних факторів. Мета роботи - визначити морфометричні й ультраструктурні особливості нейронів і гліальних клітин, а також рівні гліального фібрилярного кислого білка (ГФКБ) у гіпокампі щурів за умов тривалого введення ізоніазиду та рифампіцину на тлі експериментальної терапії фіксованою комбінацією іпідакрину гідрохлорид/фенібут. Дослідження проведено на трьох групах білих щурів-самців лінії Вістар з медикаментозно-індукованим гепатитом, який відтворювали шляхом інтрагастрального введення ізоніазиду та рифампіцину впродовж 28 діб. Щурам дослідної групи впродовж останніх 14 діб експерименту інтрагастрально вводили іпідакрину гідрохлорид/фенібут (1/60 мг/кг). Вміст цитозольної ГФКБ у гіпокампі визначали за допомогою методу конкурентного твердофазного імуноферментного аналізу. Аналіз напівтонких зрізів CA1 поля гіпокампу щурів здійснювали з використанням програми аналізу Image J. Дослідження ультраструктурних характеристик проводили за допомогою трансмісійного електронного мікроскопа ПЭМ-100-01 ("SELMI", Україна). За умов експериментальної фармакотерапії питома кількість дегенеративно змінених нейронів була значимо нижчою за показники тварин контролю. При цьому астроцити характеризувалися суттєво нижчим набряком цитоплазми й адаптативно-компенсаторними змінами у мітохондріях, а вміст цитоплазматичної ГФКБ був на 44,2 % (P = 0,0065) нижчим за групи тварин з гепатитом. Висновки: курсове введення іпідакрину та фенібуту зменшує виразність проявів нейродегенерації, покращує стан астроглії у гіпокампі, а також знижує цитоплазматичні рівні гліального кислого фібрилярного білка у тварин з медикаментозно-індукованими ураженнями печінки.

Основним недоліком протитуберкульозних засобів першого ряду ізоніазиду та рифампіцину є їх здатність викликати медикаментозно-індуковане ураження печінки. Водночас окрім гепатотоксичних у 12 - 24 % випадків їх застосування займають і неврологічні розлади. Наслідком цих процесів є порушення синаптичної пластичності, процесів навчання та пам'яті. Додатковим вагомим фактором у розвитку неврологічних розладів, зокрема когнітивної дисфункції, може бути і порушення балансу кишкової мікрофлори. Одним із напрямків, спрямованих на усунення або послаблення проявів когнітивного дефіциту за різноманітних патологічних станів є призначення засобів з нейропротекторними властивостями. Однак і сьогодні достеменно невідомою є їх ефективність у разі порушень функції ЦНС, що виникають внаслідок тривалої протитуберкульозної терапії. Адже можна передбачити, що неврологічні розлади можуть бути опосередковані комплексом взаємопов'язаних факторів. Мета роботи - визначити морфометричні й ультраструктурні особливості нейронів і гліальних клітин, а також рівні гліального фібрилярного кислого білка (ГФКБ) у гіпокампі щурів за умов тривалого введення ізоніазиду та рифампіцину на тлі експериментальної терапії фіксованою комбінацією іпідакрину гідрохлорид/фенібут. Дослідження проведено на трьох групах білих щурів-самців лінії Вістар з медикаментозно-індукованим гепатитом, який відтворювали шляхом інтрагастрального введення ізоніазиду та рифампіцину впродовж 28 діб. Щурам дослідної групи впродовж останніх 14 діб експерименту інтрагастрально вводили іпідакрину гідрохлорид/фенібут (1/60 мг/кг). Вміст цитозольної ГФКБ у гіпокампі визначали за допомогою методу конкурентного твердофазного імуноферментного аналізу. Аналіз напівтонких зрізів CA1 поля гіпокампу щурів здійснювали з використанням програми аналізу Image J. Дослідження ультраструктурних характеристик проводили за допомогою трансмісійного електронного мікроскопа ПЭМ-100-01 ("SELMI", Україна). За умов експериментальної фармакотерапії питома кількість дегенеративно змінених нейронів була значимо нижчою за показники тварин контролю. При цьому астроцити характеризувалися суттєво нижчим набряком цитоплазми й адаптативно-компенсаторними змінами у мітохондріях, а вміст цитоплазматичної ГФКБ був на 44,2 % (P = 0,0065) нижчим за групи тварин з гепатитом. Висновки: курсове введення іпідакрину та фенібуту зменшує виразність проявів нейродегенерації, покращує стан астроглії у гіпокампі, а також знижує цитоплазматичні рівні гліального кислого фібрилярного білка у тварин з медикаментозно-індукованими ураженнями печінки.

Мета дослідження - вивчення впливу S-аденозил-L-метіоніну, пре/пробіотиків та їхнього сумісного застосування на мнестичні процеси та рівень білків клітинної адгезії (NCAM) у гіпокампі щурів за умов тривалого введення рифампіцину та ізоніазиду. Дослідження проводили на 68 білих щурах-самцях лінії Wistar масою 180 - 220 гг. Експериментальну модель токсичного медикаментозно-індукованого ураження печінки (МІУП) відтворювали шляхом повторних внутрішньошлункових (в/ш) введень ізоніазиду та рифампіцину у дозах 50 мг/кг і 86 мг/кг маси тіла відповідно протягом 28 діб. Тварин було розподілено на п'ять груп (n = 8 у кожній). I - інтактна, II - контроль (МІУП). Щурам III групи протягом останніх 14 діб експерименту за 1 год до введення туберкулостатиків внутрішньом'язово вводили S-аденозил-L-метіонін у дозі 35 мг/кг. Щури IV групи в/ш отримували комбіновану терапію, що поєднувала пребіотик Лактулозу в дозі 2680 мг/кг і пробіотик, що містить 4 млрд активних клітин (КУО): Lactobacillus acidophilus, Lactobacillus rhamnosus, Streptococcus thermophilus, Lactobacillus delbrueckii subsp. Bulgaricus у дозі 1 КУО/кг. Тваринам V групи проведено потрійну комбіновану фармакотерапію з усіма препаратами, які застосовували в III і IV групах у відповідних дозах. Ноотропну активність оцінювали в тесті умовної реакції пасивного уникнення (УРПУ) за умов введення скополаміну. Для оцінки впливу скополаміну на процеси навчання використані значення показників груп тварин (інтактні, n = 10; МІУП, n = 18), які попередньо не отримували цей препарат. Кількісний уміст NCAM визначали за допомогою інгібіторного методу імуноферментного аналізу з використанням моноспецифічних антитіл щодо NCAM (Abcam, Англія) і відповідного очищеного білка як стандартау (Abnovo, США) у цитозольній фракції гомогенату гіпокама. Результати експериментів свідчать про те, що курсове введення S-аденозил-L-метіоніну покращувало процеси навчання за умов введення скополаміну, що проявлялося суттєвим збільшенням латентного періоду в 3,14 разу (P = 0,027) порівняно з групою тварин з МІУП, а число тварин з набутою навичкою складало 62,5 % (P = 0,007). При цьому за умов введення цього препарату спостерігалося зростання на 38,7 % (P = 0,004) рівнів цитоплазматичної форми NCAM у гіпокампі, яке ймовірно мало компенсаторний характер. Характерно, що корекція стану мікробіоти кишечника також може чинити позитивний вплив на мнестичні функції за умов тривалого введення туберкулостатиків, однак за своїм ноотропним потенціалом комбінація Лактулоза/Йогурт поступалася S-аденозил-L-метіоніну, хоча рівні NCAM у гіпокампі зростали на 39,6 % (P = 0,004) порівняно з групою тварин з МІУП. Слід зазначити, що сумісне застосування пребіотика та пробіотика з S-аденозил-L-метіоніном не супроводжувалося підвищенням ноотропної активності. Одержані дані експериментально обгрунтовують застосування насамперед S-аденозил-L-метіоніну, а також пре/пробіотиків як перспективних засобів корекції когнітивних порушень за медикаментозних гепатитів. Необхідні подальші дослідження щодо можливості комбінованого використання зазначених засобів за умов вказаної патології.

Мета дослідження - вивчення впливу фіксованої комбінації іпідакрину/фенібуту, пре/пробіотика та S-аденозил-L-метіоніну на прояви гепатотоксичності в щурів за умов тривалого введення ізоніазиду та рифампіцину. Дослідження проводили на 40 білих щурах-самцях лінії Wistar масою 180 - 220 г. Експериментальну модель токсичного медикаментозного ураження печінки (МІУП) відтворювали шляхом повторних внутрішньошлункових введень ізоніазиду та рифампіцину в дозах 50 мг/кг і 86 мг/кг маси тіла протягом 28 діб. Тварин було розподілено на 5 груп (n = 8 у кожній). I - інтактна, II - контроль (МІУП). Щурам III групи протягом останніх 14 діб експерименту за 1 год до введення туберкулостатиків внутрішньом'язово вводили S-аденозил-L-метіонін у дозі 35 мг/кг. Тваринам IV групи у співставному режимі інтрагастрально вводили фіксовану комбінацію іпідакрину гідрохлориду/фенібуту в дозах 1/60 мг/кг, V група шлунково одержувала комбіновану терапію, що поєднувала пребіотик лактулозу в дозі 2680 мг/кг та пробіотик, що містить 4 млрд активних клітин (КУО): Lactobacillus acidophilus, Lactobacillus rhamnosus, Streptococcus thermophilus, Lactobacillus delbrueckii subsp. Bulgaricus у дозі 1 КУО/кг. Гепатопротекторні властивості оцінювали за показниками відносної маси печінки (на 100 г), активністю аланінамінотрансферази в сироватці крові, показниками окисної модифікації білка, метаболічного обміну (вміст лактату та пірувату), кількісного вмісту білка S 100b та за результатами гістологічного дослідження тканини печінки. Результати експериментів свідчать про те, що тривале введення медикаментозних гепатотоксикантів - ізоніазиду та рифампіцину призводило до ушкодження печінки, яке проявлялося явищами гепатоцитолізу, розвитком оксидативного стресу, пригніченням метаболічних процесів і зниженням рівня білка S-100b. У свою чергу, S-аденозил-L-метіонін чи комбінації іпідакрин/фенібут і лактулоза/йогурт за повторних, протягом 14 діб, введень сприяли значній оптимізації процесів метаболізму глюкози, пригнічували окисну модифікацію білка та зменшували виразність явищ гепатоцитолізу за умов ізоніазид-рифампіцинового ураження печінки. Причому, використання комбінацій іпідакрин/фенібут чи лактулоза/йогурт призводило до відновлення вмісту цитозольної фракції білка S-100b у тканині печінки в тварин з МІУП. У дещо меншому вираженні, однак у 1,3 разу статистично значимо більшими, ніж у групі тварин контролю за відповідних умов були значення цього показника в разі використання S-аденозил-L-метіоніну. Ззначено, що корекція стану мікробіоти кишечника лактулозою/йогуртом характеризується найбільшим захисним потенціалом відносно печінки у порівнянні з використанням комбінації іпідакрин/фенібут чи гепатопротектора - S-аденозил-L-метіоніну. Одержані дані експериментально обгрунтовують доцільність відновлення біоценозу кишечника шляхом використання пре/пробіотиків з метою запобігання чи комплексного лікування розладів печінки, що виникають внаслідок тривалого використання туберкулостатичної терапії.

Мета дослідження - вивчення впливу фіксованої комбінації іпідакрину/фенібуту, пре/пробіотика та S-аденозил-L-метіоніну на прояви гепатотоксичності в щурів за умов тривалого введення ізоніазиду та рифампіцину. Дослідження проводили на 40 білих щурах-самцях лінії Wistar масою 180 - 220 г. Експериментальну модель токсичного медикаментозного ураження печінки (МІУП) відтворювали шляхом повторних внутрішньошлункових введень ізоніазиду та рифампіцину в дозах 50 мг/кг і 86 мг/кг маси тіла протягом 28 діб. Тварин було розподілено на 5 груп (n = 8 у кожній). I - інтактна, II - контроль (МІУП). Щурам III групи протягом останніх 14 діб експерименту за 1 год до введення туберкулостатиків внутрішньом'язово вводили S-аденозил-L-метіонін у дозі 35 мг/кг. Тваринам IV групи у співставному режимі інтрагастрально вводили фіксовану комбінацію іпідакрину гідрохлориду/фенібуту в дозах 1/60 мг/кг, V група шлунково одержувала комбіновану терапію, що поєднувала пребіотик лактулозу в дозі 2680 мг/кг та пробіотик, що містить 4 млрд активних клітин (КУО): Lactobacillus acidophilus, Lactobacillus rhamnosus, Streptococcus thermophilus, Lactobacillus delbrueckii subsp. Bulgaricus у дозі 1 КУО/кг. Гепатопротекторні властивості оцінювали за показниками відносної маси печінки (на 100 г), активністю аланінамінотрансферази в сироватці крові, показниками окисної модифікації білка, метаболічного обміну (вміст лактату та пірувату), кількісного вмісту білка S 100b та за результатами гістологічного дослідження тканини печінки. Результати експериментів свідчать про те, що тривале введення медикаментозних гепатотоксикантів - ізоніазиду та рифампіцину призводило до ушкодження печінки, яке проявлялося явищами гепатоцитолізу, розвитком оксидативного стресу, пригніченням метаболічних процесів і зниженням рівня білка S-100b. У свою чергу, S-аденозил-L-метіонін чи комбінації іпідакрин/фенібут і лактулоза/йогурт за повторних, протягом 14 діб, введень сприяли значній оптимізації процесів метаболізму глюкози, пригнічували окисну модифікацію білка та зменшували виразність явищ гепатоцитолізу за умов ізоніазид-рифампіцинового ураження печінки. Причому, використання комбінацій іпідакрин/фенібут чи лактулоза/йогурт призводило до відновлення вмісту цитозольної фракції білка S-100b у тканині печінки в тварин з МІУП. У дещо меншому вираженні, однак у 1,3 разу статистично значимо більшими, ніж у групі тварин контролю за відповідних умов були значення цього показника в разі використання S-аденозил-L-метіоніну. Ззначено, що корекція стану мікробіоти кишечника лактулозою/йогуртом характеризується найбільшим захисним потенціалом відносно печінки у порівнянні з використанням комбінації іпідакрин/фенібут чи гепатопротектора - S-аденозил-L-метіоніну. Одержані дані експериментально обгрунтовують доцільність відновлення біоценозу кишечника шляхом використання пре/пробіотиків з метою запобігання чи комплексного лікування розладів печінки, що виникають внаслідок тривалого використання туберкулостатичної терапії.

Проведено морфологічні та біохімічні дослідження зони СА1 гіпокампа в аполіпопротеїн Е (ApoE)-дефіцитних мишей за умов споживання дієт (8 тиж) із низьким (НЖ) та високим (ВЖ) вмістом жирів. Використовували методи імуногістохімії, світлової та електронної мікроскопії, імуноферментного аналізу, а також морфометричної та статистичної обробки. Встановлено, що морфофункціональний стан нервових клітин гіпокампа АроЕ-/- мишей значною мірою залежить від жирового вмісту дієти. У тварин на НЖ-раціоні спостерігався вищий ступінь нейрозапалення, ніж у контрольних та мишей, які споживали ВЖ-дієту, що проявлявся у розвитку реактивного астро- та мікрогліозу. Кількість неушкоджених пірамідних нейронів в зоні СА1 гіпокампа АроЕ-/- мишей на НЖ-дієті достовірно зменшувалася порівняно з контролем і за умов ВЖ-дієти. У тварин на НЖ- і ВЖ-раціоні знижувалися щільність синаптичних терміналей, кількість мітохондрій у них, а також концентрації молекул клітинної адгезії. Можна припустити, що для процесів синаптогенезу та синаптичної пластичності критичним виявився не стільки жировий вміст дієти, скільки дефіцит ApoЕ.

Висвітлено молекулярні особливості формування простих і складних міжклітинних контактів та характеристику їх головних складових. Наведено сучасну класифікацію компонентів цитоскелета, міжклітинного матриксу, адгезивних та адапторних протеїнів. Визначено аспекти динаміки комунікації через ядерну мембрану. Охарактеризовано механізми порушення міжклітинної комунікації у серці, гладеньких м'язах, печінці, центральній та периферичній нервовій системі. Розглянуто молекулярні механізми міжклітинної комунікації за допомогою екзосом. Окреслено питання клітинної біології, біохімії, нейробіології.

Узагальнено наявні дані про співробітників і випускників біолого-екологічного факультету Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара за сто років його існування. Матеріал представлено на кафедрах за загальною схемою: історія розвитку кафедри, сучасні співробітники, відомі випускники.

Показано, що за умов розвитку експериментальної доксорубіциніндукованої кардіоміопатії в структурах мозку щурів відбуваються значні зміни розподілу нейронних молекул клітинної адгезії (NCAM). Це супроводжується зниженням інтенсивності локомоторної та орієнтувально-дослідницької активності тварин і посиленням проявів стресу.

Наведено основні положення стосовно організації та функцій нуклеїнових кислот, їх складників. Розкрито особливості геномів про- і еукаріотів, головні механізми збереження і реалізації генетичної інформації та механізми мінливості живих організмів. Обгрунтовано принципи й практичні підходи сучасних методів у молекулярній біології.

Одержані дані вказують на вірогідне збільшення активності ЛДГ та ГТП у нирках монгольської піщанки після другого року життя, що негативно впливає на функціональну активність даного органа.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е60*732.2*334.6

Рубрики:

Загальна зоологія

Шифр НБУВ: Ж28852/б. Пошук видання у каталогах НБУВ 

Наведено дані щодо вивчення впливу кормової добавки "Гумілід" на загальні біохімічні показники крові та печінки курчат-бройлерів кросу "Кобб 500". Показано, що в курчат, яким у воду додавали "Гумілід", у водорозчинній фракції печінки, найбільша частка якої представлена цитозольною фракцією, та у плазмі крові відбувалось підвищення кількості загального протеїну. У гомогенаті печінки загальна кількість протеїну збільшувалась на 15 %, а у водорозчинній - на 45 %, що надає можливість стверджувати про активізацію синтезу саме водорозчинних протеїнів під впливом речовин гумінової природи. Одержані дані можуть свідчити про інтенсифікацію процесів використання амінокислот для біосинтезу протеїну, що підтверджено даними про підвищення активності гамма-глутамілтранспептидази на 17 % у водорозчинній фракції печінки, яка саме бере участь у транспорті амінокислот у клітину, та аланінамінотрансферази - на 20 %, що вказує на прискорення реакції трансамінування. Встановлено, що в період активного росту (42 доби) відбувається активізація процесів трансамінування, а саме за рахунок аланіну і пірувату, які є активними учасниками глюконеогенезу у печінці та глюкозо-аланінового циклу у м'язовій тканині, що узгоджується з даними із незначного зниження активності АсАТ порівняно з курчатами контрольної групи. Таке зниження спостережено як у плазмі крові, так і в печінці досліджуваних курчат-бройлерів та може свідчити про переключення процесу трансамінування з використання аспарагінової кислоти на аланін в обмінних процесах курчат-бройлерів під впливом речовин гумінової природи та у цей період розвитку. Показано особливо важливу роль печінки у біосинтезі протеїну та на тканинні особливості метаболізму амінокислот і протеїнів у курчат в умовах застосування добавки "Гумілід".

Індекс рубрикатора НБУВ: Е60*73*334.6 + Е60*739.177*72

Рубрики:

Загальна зоологія

Шифр НБУВ: Ж61875 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вивчено будову та функції глікокон'югатів. Розглянуто застосування лектинів як діагностичних молекулярних зондів. Визначено роль молекул адгезії у міжклітинній комунікації. Приділено увагу глікозилюванню та його порушенню. Досліджено деградацію глікопротеїнів, асоційовану з ендоплазматичним ретикулумом. Охарактеризовано методи дослідження глікокон'югатів.

Показано, що за умов розвитку експериментального хронічного панкреатиту в мозочку та таламусі щурів відбуваються зміни концентрацій розчинної та мембранної форм нейронної молекули клітинної адгезії, що супроводжується зниженням локомоторної та орієнтувально-пізнавальної активності тварин і розвитком стану стресу.

Клітинний контакт з гіалуроновою кислотою як компонентом екстрацелюлярного матриксу відіграє важливу роль у розвитку багатьох фізіологічних і патологічних процесів. В експерименті на лабораторних щурах відтворено модель хронічного панкреатиту (ХП). Тривала оклюзія панкреатичної протоки підшлункової залози (ПЗ) призвела до атрофії ацинарних клітин і поступового фіброзування органа. Встановлено, що розвиток ХП супроводжується збільшенням у плазмі крові концентрації гіалуронової кислоти як маркера фіброзу ПЗ. Відбувався перерозподіл гіалуронатзв'язувальної активності рецепторів у ПЗ та відділах мозку: мозочку, гіпокампі і таламусі. Найбільш виражений перерозподіл ступеня афінності до гіалуронату спостерігався у мембранній фракції білків: у мозочку та таламусі - зниження, а у гіпокампі - підвищення чутливості до глікозаміноглікана, що може бути сигналом для певних адаптивних процесів у цих відділах головного мозку під впливом факторів, що супроводжують розвиток ХП.

В експерименті на щурах відтворено модель гострого та хронічного панкреатиту. Встановлено характер змін показників системи пероксидне окиснення ліпідів - антиоксидантний захист у крові та зміни морфологічної структури підшлункової залози. Розвиток гострого та хронічного панкреатиту супроводжується різним ступенем інтенсифікації ліпопероксидації й поступовим пригніченням антиоксидантної системи в крові, що може бути застосовано для диференціації початку розвитку запалення в ураженому органі та хронізації патологічного процесу.

Зазначено, що антрациклінові антибіотики широко використовуються в лікуванні онкологічних захворювань людини та тварин, проте ефективне їх використання обмежується тяжкістю побічних ефектів. Одним із показників нормального функціонування клітин нервової тканини є вуглевод-зв'язуюча активність білків мозку, тобто здатність білків специфічно зв'язуватися з вуглеводними компонентами матриксу, що дозволяє оцінити наявність ризику розвитку порушень в функціонуванні центрально нервової системи. Антрациклінова терапія та терапія з використанням антиоксиданту, а-кетоглутарату показала нерівномірне розподілення гіалуронат-зв'язуючих білків у досліджуваних відділах мозку. Підвищення активності гіалуронат-зв'язуючих білків у гіпокампі під час застосування антрациклінової моделі дозволяє припустити проходження процесів посилення активності мембранних гіалуронат-зв'язуючих білків за умов дії доксорубіцину.

В условиях подавления продукции тестостерона в результате развития экспериментального варикоцеле наблюдалось достоверное снижение уровня данного гормона в сыворотке крови крыс. Это приводило к двукратному и более увеличению количества мембраносвязанной фракции нейронных молекул клеточной адгезии (NCAM) в гипоталамусе и гиппокампе при сохранении их стабильных уровней в мозжечке и коре больших полушарий, а также к заметному перераспределению растворимой формы в различных отделах мозга в ходе развития варикоцеле.