Вперше в Україні проведено дослідження рівнів фекального кальпротектину (ФК) у хворих на хронічні запальні захворювання кишечнику (ХЗЗК) залежно від тяжкості перебігу захворювання й у хворих на функціональні розлади кишечнику. Вперше встановлена пряма пропорціональна залежність між рівнями ФК і виразністю ступеня тяжкості перебігу неспецифічного виразкового коліту та хвороби Крона, що дозволяє вважати ФК досить чутливим маркером для діагностики ХЗЗК і визначення ступеня тяжкості захворювання. Вперше доведено, що визначення рівня ФК є важливим в диференційній діагностиці ХЗЗК і функціональних розладів кишечнику, вважаючи його високочутливість, об'єктивність і простоту виконання.

Представлено аналіз методик, які застосовують під час обстеження хворих із патологією кишечнику. Розглянуто особливості та недоліки їх. Обгрунтовано потребу у впровадженні в клінічну практику нових діагностичних досліджень, зокрема методу визначення кальпротектину в калі. Надано загальну інформацію про фекальний кальпротектин, його фізико-хімічні властивості та переваги над іншими методиками визначення запалення кишечнику. На підставі клінічних досліджень західноєвропейских вчених доведено високу діагностичну цінність фекального кальпротектину як надійного маркера для диференційного діагнозу між хронічними запальними та функціональними хворобами кишечнику.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р413.3-4

Рубрики:

Хвороби кишечника

Шифр НБУВ: Ж23117 Пошук видання у каталогах НБУВ 

У больных с неспецифическим язвенным колитом и болезнью Крона проведена сравнительная оценка уровней фекального кальпротектина, клинических индексов активности воспаления, таких как индексы Best и Truelove и других маркеров (С-реактивного белка и уровня лейкоцитов крови). Полученные результаты доказали, что индексы Best и Truelove коррелировали с низкой степенью достоверности с такими лабораторными показателями, как С-реактивный белок и уровень лейкоцитов. Между фекальным кальпротектином и большинством вышеуказанных показателей, наоборот, установлена существенная корреляция, что указывает на фекальный кальпротектин как на высокочувствительный и надежный маркер диагностики воспаления кишечника.

Синдром раздраженной кишки (СРК) является наиболее часто диагностируемым желудочно-кишечным заболеванием в XXI в., а также самой распространенной причиной направления в гастроэнтерологические клиники. Были предложены различные механизмы и теории относительно его этиологии, но биопсихосоциальная модель является наиболее принятой в настоящее время для СРК, согласно которой СРК представляет собой результат взаимодействия между психологическими, поведенческими, психосоциальными и экологическими факторами. Не существует специфических тестов для диагностики СРК. Диагноз устанавливается с помощью критериев, основанных на клинических симптомах, таких как Римские критерии, при условии, что пациент предъявляет типичные жалобы. Сегодня Римские критерии IV являются наиболее оптимальным стандартом диагностики СРК. В настоящее время не существует специфических лабораторных маркеров для постановки диагноза СРК. Однако в последние годы был продемонстрирован ряд различных симптомов у пациентов с СРК, некоторые из которых могут быть в будущем включены в качестве диагностических критериев. Одним из них является метод оценки фекального кальпротектина, который показал высокую диагностическую ценность, что может быть использовано в качестве маркера воспаления при дифференциальной диагностике между воспалительными заболеваниями кишечника и функциональными желудочно-кишечными расстройствами.

Розглянуто проблему виникнення синдрому надлишкового бактеріального росту (СНБР) при хронічних запальних захворюваннях кишечника (ХЗЗК) і синдромі подразненного кишечника (СПК) та шляхам його корекції. Мета роботи - визначити частоту виникнення СНБР при хворобі Крона (ХК), неспецифічному виразковому коліті (НВК) та СПК з діареєю та оцінити ефективність рифаксиміну в корекції мікрофлори тонкої кишки хворих із цими нозологіями. Проведено обстеження 62 хворих на ХЗЗК та СПК (27 - із НВК, 13 - із ХК та 22 - із СПК) на наявність СНБР шляхом виконання дихального водневого тесту (ВДТ) із навантаженням глюкозою. Усі хворі групи дослідження із наявністю СНБР у складі комплексної терапії отримували рифаксимін (Альфа Нормікс) у дозі 1200 мг на добу впродовж 10 днів. Ефективність терапії визначалася за динамікою показників ВДТ на 10 та 30 день спостереження. СНБР відзначений у 39 пацієнтів загальної групи, із них 24 (61,5 %) хворі мали ХЗЗК, СПК з діареєю - 15 осіб (38,5 %). У групі хворих на ХЗЗК із СНБР переважали пацієнти з НВК (15 осіб; 62,5 %) порівняно з ХК (9 осіб; 37,5 %). ВДТ, проведений через 10 днів від початку лікування рифаксиміном у 24 хворих на ХЗЗК та 15 хворих на СПК із наявністю СНБР, був негативним у 28 осіб (70,9 %), позитивним - в 11 (29,1 %). Подібний результат відзначений - через 30 днів. Тобто СНБР був усунутий у 70,9 % хворих після прийому рифаксиміну. Висновки: у більшості пацієнтів групи дослідження (у 60 % - із ХЗЗК та 68,1 % - із СПК із діареєю) був СНБР. Кишковий антисептик рифаксимін продемонстрував високу ефективність у корекції СНБР при НВК, ХК та СПК.

Розглянуто проблему виникнення синдрому надлишкового бактеріального росту (СНБР) при хронічних запальних захворюваннях кишечника (ХЗЗК) і синдромі подразненного кишечника (СПК) та шляхам його корекції. Мета роботи - визначити частоту виникнення СНБР при хворобі Крона (ХК), неспецифічному виразковому коліті (НВК) та СПК з діареєю та оцінити ефективність рифаксиміну в корекції мікрофлори тонкої кишки хворих із цими нозологіями. Проведено обстеження 62 хворих на ХЗЗК та СПК (27 - із НВК, 13 - із ХК та 22 - із СПК) на наявність СНБР шляхом виконання дихального водневого тесту (ВДТ) із навантаженням глюкозою. Усі хворі групи дослідження із наявністю СНБР у складі комплексної терапії отримували рифаксимін (Альфа Нормікс) у дозі 1200 мг на добу впродовж 10 днів. Ефективність терапії визначалася за динамікою показників ВДТ на 10 та 30 день спостереження. СНБР відзначений у 39 пацієнтів загальної групи, із них 24 (61,5 %) хворі мали ХЗЗК, СПК з діареєю - 15 осіб (38,5 %). У групі хворих на ХЗЗК із СНБР переважали пацієнти з НВК (15 осіб; 62,5 %) порівняно з ХК (9 осіб; 37,5 %). ВДТ, проведений через 10 днів від початку лікування рифаксиміном у 24 хворих на ХЗЗК та 15 хворих на СПК із наявністю СНБР, був негативним у 28 осіб (70,9 %), позитивним - в 11 (29,1 %). Подібний результат відзначений - через 30 днів. Тобто СНБР був усунутий у 70,9 % хворих після прийому рифаксиміну. Висновки: у більшості пацієнтів групи дослідження (у 60 % - із ХЗЗК та 68,1 % - із СПК із діареєю) був СНБР. Кишковий антисептик рифаксимін продемонстрував високу ефективність у корекції СНБР при НВК, ХК та СПК.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р413.301.1 + Р264.863

Рубрики:

Ентерити, ентероколіти, коліти

Мікрофлора шлунка і кишечника

Шифр НБУВ: Ж63141 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р121.84

Рубрики:

Гігієна повітря і мікроклімат приміщень

Шифр НБУВ: Ж69629 Пошук видання у каталогах НБУВ